Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 554/5763/20 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 25.10.2022. Забезпечено надання загального доступу: 25.10.2022.
Дата набрання законної сили: 19.10.2022
Номер судового провадження: 51-110км22
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12019170040003505

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		19 жовтня 2022 року
		м. Київ
		справа № 554/5763/20
		провадження № 51-110км22
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду
		у складі:
		головуючого                                               ОСОБА_4.,
		суддів                                                           ОСОБА_5., ОСОБА_6., 
		за участю:
		секретаря судового засідання                 ОСОБА_7.,
		прокурора                                                    ОСОБА_8.,
		розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019170040003505, за обвинуваченням
		ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК),
		за касаційною скаргою потерпілого ОСОБА_2 на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року.
		Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 01 червня 2021 року ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за ч. 1 ст. 286 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 6800  грн, із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.
		Також указаним вироком частково задоволено цивільний позов ОСОБА_2 , з   ОСОБА_1 на користь потерпілого ухвалено стягнути 15 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. Вирішено долю речових доказів та витрат у провадженні.
		Відповідно до вироку 28 листопада 2019 року приблизно о 18:45 ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «Nissan Rogue», д.н.з. НОМЕР_1 , виїжджаючи з дворової території АДРЕСА_2, порушивши пункти 10.1, 10.2, 2.1 розділу 33 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, не надав переваги в русі та допустив зіткнення з велосипедистом ОСОБА_2 , який рухався велосипедом марки «Pride» по вул.  Європейській у напрямку вул.  Київське шосе. У результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпілий ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження у вигляді закритого компресійного перелому Th12 хребця, забою поперекової ділянки, які кваліфікуються як тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я.
		Полтавський апеляційний суд ухвалою від 21 жовтня 2021 року частково задовольнив апеляційну скаргу сторони захисту та змінив рішення місцевого суду. Постановив ОСОБА_1 вважати засудженим за ч. 1 ст. 286 КК до покарання у виді штрафу
		в розмірі 400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 6800  грн, без позбавлення права керувати транспортними засобами. 
		В іншій частині вирок місцевого суду залишено без змін.
		Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
		Не погоджуючись із рішенням апеляційного суду, потерпілий ОСОБА_2 звернувся
		до суду з касаційною скаргою, у якій порушує питання про перегляд рішення апеляційного суду у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вказує, що призначене ОСОБА_3 покарання, хоч і не виходить за межі санкції, визначені ч. 1 ст. 286 КК (у редакції, чинній на момент вчинення кримінального правопорушення), однак є явно несправедливим через м`якість. Наводить доводи щодо безпідставності рішення про не призначення засудженому додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами. Стверджує про відсутність щирого каяття з боку ОСОБА_1 .
		Позиції учасників судового провадження
		У судовому засіданні прокурор просив залишити касаційну скаргу без задоволення.
		Інших учасників судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і  місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися, клопотань про особисту участь або відкладення судового засідання від них не надходило. 
		Засуджений ОСОБА_1 подав заперечення, де виклав мотиви незгоди з доводами касаційної скарги, які сприймає як необґрунтовані, і  просив залишити її без задоволення.
		Мотиви Суду
		Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга потерпілого не підлягає задоволенню. 
		У касаційній скарзі потерпілий не оспорює винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та правильності кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 286 КК та, як убачається зі змісту поданої скарги, фактично не погоджується з  виключенням додаткового покарання у виді позбавлення ОСОБА_1 права керувати транспортними засобами.
		Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених статтями 50, 65 КК, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, що є необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, це  покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
		Як убачається з вироку, урахувавши ступінь тяжкості вчиненого злочину, відсутність попередніх судимостей, позитивну характеристику, утримання малолітньої дитини, що  обвинувачений не перебуває на обліку у психіатра, невролога та нарколога, його поведінку як під час скоєння кримінального правопорушення, так і після, наявність пом`якшуючих та відсутність обтяжуючих обставин, висновок органу пробації й відношення потерпілого до міри покарання, суд дійшов висновку про те, що необхідним і достатнім для виправлення засудженого є покарання у виді штрафу з  позбавленням права керування транспортними засобами. Обраний захід примусу місцевий суд уважав необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_1 та попередження вчинення нових злочинів.
		Виходячи із завдань і загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 КПК, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.
		Згідно з приписами ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені мотиви,
		з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, та положення закону, яким він керувався.
		Перевіривши кримінальне провадження в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції призначене покарання за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, у виді штрафу в  розмірі 400 неоподатковуваних мінімумів громадян, що становить 6800 грн, уважав обґрунтованим. Проте дійшов висновку про невмотивованість рішення місцевого суду стосовно призначення ОСОБА_1 додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.
		Змінюючи вирок місцевого суду в частині призначеного покарання, апеляційний суд зазначив, що робота ОСОБА_1 пов`язана з керуванням транспортним засобом і  позбавлення такого права унеможливить відшкодування моральної шкоди потерпілому. Також зважив на позитивну характеристику ОСОБА_1 , на те, що він одружений, має  на утриманні двох дітей, під час вчинення кримінального правопорушення не  перебував у стані алкогольного чи наркотичного сп`яніння, а сама пригода не призвела до загибелі людей. Наведені обставини апеляційній суд визнав такими, що дають підстави призначити ОСОБА_1 покарання у виді штрафу без призначення додаткового покарання, визначеного в санкції ст. 286 КК.
		З огляду на приписи ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
		Частиною 1 ст. 65 КК установлено, що суд призначає покарання у межах, визначених
		у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
		Призначаючи покарання суд визначає форму реалізації кримінальної відповідальності в  кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання, тощо. Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і  повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
		Положеннями п. 3 ч. 1 ст. 438 КПК передбачено як підставу для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції, зокрема, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого в контексті приписів ст. 414 КПК.
		Згідно з положеннями ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
		Поняття «явно несправедливе покарання» охоплює своїм змістом не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на  істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що  повинні братися до уваги під час призначення покарання.
		Явної несправедливості призначеного покарання через суворість касаційним судом не  встановлено. Переконливих доводів, які б спростовували висновки суду апеляційної інстанції щодо виду та розміру призначеного покарання, потерпілий у касаційній скарзі не  навів. 
		За усталеними в правозастосовній практиці положеннями, віддзеркаленими в постанові Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 (п. 21) суд апеляційної інстанції навів достатні мотиви про недоцільність застосування до засудженого додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. 
		Що стосується доводів касаційної скарги потерпілого про відсутність щирого каяття з боку ОСОБА_1 , то слід заначити, що відповідно до приписів статей 91, 291 КПК наявність щирого каяття входить до предмета доказування як обставина, яка впливає на призначення покарання. 
		В апеляційному порядку учасники кримінального провадження не ставили питання про  порушення судом приписів кримінального чи процесуального законів щодо встановлення щирого каяття з боку ОСОБА_1 . У касаційній скарзі не йдеться про недопустимість та неналежність доказів, які доводять наявність такої обставини.
		За приписами ст. 433 КПК колегія суддів суду касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги і перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та  процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в  оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність доказів.
		З урахуванням викладеного зазначені потерпілим твердження перебувають поза межами касаційного перегляду.
		На підставах, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 438 КПК, у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, на що потерпілий посилається у касаційній скарзі, його касаційна скарга не підлягає задоволенню.
		Враховуючи викладене, керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_2 на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року залишити без задоволення, а ухвалу Полтавського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 без зміни.
		Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_4                                     ОСОБА_5                                ОСОБА_6

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...