Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 643/13126/18 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти власності; Вимагання.
Надіслано для оприлюднення: 27.10.2022. Зареєстровано: 27.10.2022. Забезпечено надання загального доступу: 24.01.2023.
Дата набрання законної сили: 27.10.2022
Номер судового провадження: 11-кп/818/1391/22
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12016220530001690

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		                                       11-кп/818/1391/22 
		                                        643/13126/18
		 
		 
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		27 жовтня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
		головуючого                     ОСОБА_1 ,
		суддів                     ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		секретаря ОСОБА_4 ,    
		за участю прокурора         ОСОБА_5 ,
		захисника                 ОСОБА_6 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду у м.Валки Харківської області кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12016220530001690 від 23.05.2016 року, за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_7  адвоката ОСОБА_8 на ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 10.02.2022 року, якою 
		 
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Харкова, громадянину України, в силу ст.89 КК України не судимому, який не зареєстрований на території України, фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , обвинуваченому у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.189; ч.2 ст.15, ч.2 ст.28, ч.2 ст.194; ч.2 ст.28, ч.2 ст.194; ч.2 ст.15, ч.3 ст.28, ч.2 ст.194; ч.3 ст.28, ч.2 ст.122; ч.1 ст.263 КК України,
		продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів до 10 квітня 2022 року.
		 
		Короткий зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини
		 
		В провадженні Московського районного суду м.Харкова перебуває на розгляді кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12016220530001690 від 23.05.2016 року, за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.189; ч.2 ст.15, ч.2 ст.28, ч.2 ст.194; ч.2 ст.28, ч.2 ст.194; ч.2 ст.15, ч.3 ст.28, ч.2 ст.194; ч.3 ст.28, ч.2 ст.122; ч.1 ст.263 КК України.
		Під час досудового розслідування щодо обвинуваченого ОСОБА_7 було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, який неодноразово продовжувався ухвалами слідчого судді та суду.
		Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 10.02.2022 року обвинуваченому ОСОБА_7 було продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів, до 10 квітня 2022 року. 
		Цим же судовим рішенням також було продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , щодо яких ухвалу не оскаржено.
		 
		Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
		 
		В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_7  адвокат ОСОБА_8 , просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, як незаконну та необґрунтовану, та ухвалити своє рішення, яким обрати його підзахисному запобіжний захід не пов`язаний з триманням під вартою, а саме особисте зобов`язання. В обґрунтування заявлених вимог посилається на те, що судом першої інстанції не конкретизовано які саме ризики наявні щодо обвинуваченого ОСОБА_7 . Окрім цього зазначає, що суд першої інстанції при продовженні запобіжного заходу у виді тримання під вартою лише послався на те, що обвинуваченим ОСОБА_11 було не дотримано умов застосування запобіжного заходу у виді застави, внаслідок чого його було оголошено у розшук та в подальшому змінено запобіжний захід на тримання під вартою без визначення застави, оскільки ним були порушені покладенні обов`язки. Будь-яких інших обставин які б обґрунтовували подальше тримання ОСОБА_7 під вартою ні судом, ні прокурором не зазначено. Також апелянт вказує, що судом необґрунтовано відмовлено в задоволенні клопотання сторони захисту про заміну ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на особисте зобов`язання, оскільки обвинувачений має двох неповнолітніх дітей, та місце мешкання, що підтверджено було договором найму житла.
		Захисник ОСОБА_8 в апеляційній скарзі просив здійснити апеляційний розгляд без його участі.
		Позиції інших учасників судового провадження
		Прокурор ОСОБА_5 в судовому засіданні висловив думку про доцільність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому, оскільки він обвинувачується у скоєнні особливо тяжких злочинів, один з яких карається позбавленням волі на строк від семі до дванадцяти років позбавленням волі з конфіскацією майна, а ризики, передбачені ст.177 КПК України, які були встановлені раніше, не зменшились, а продовжують існувати, що унеможливлює застосування обвинуваченому більш м`якого запобіжного заходу. А тому просив залишити ухвалу суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу захисника  без задоволення.
		Заслухавши суддю-доповідача, доводи прокурора, який відстоював законність і обґрунтованість судового рішення; перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне:
		 
		Мотиви суду
		Відповідно до вимог ст.2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
		Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Відповідно до частини 5 статті 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
		Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі  Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Окрім того, стаття 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику суду.
		Відповідно до ст.29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законом. 
		Крім того, відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України, ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовується в порядку, передбаченому для норм національного законодавства. 
		Вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об`єднаного Королівства»).
		З наведеного витікає, що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду. 
		ЄСПЛ наголосив, що пунктом 3 статті 5 Конвенції гарнатовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження. Зокрема, ЄСПЛ послався на практику застосування статті 5 Конвенції у рішення «Кудла проти Польщі» та «МакКей проти Сполученого Королівства». У вказаних рішеннях ЄСПЛ констатував, що основною метою статті 5 Конвенції є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи. ЄСПЛ підкреслив, що саме на національні судові органи покладається обов`язок дотримання розумності строків досудового тримання під вартою та встановлення існування вказаного суспільного інтересу з одночасним врахуванням принципу презумпції невинуватості.
		Відповідно до вимог ст.331 КПК України, під час судового розгляду суд, незалежно від наявності клопотань, зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування судом до обвинуваченого заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
		При розгляді апеляційних скарг колегія суддів перевіряє дотримання судом першої інстанції вимог ст.177, 183, 184, 197, 199 КПК України і бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.
		Колегія суддів також звертає увагу, що оскільки до апеляційної інстанції надійшла апеляційна скарга тільки від захисника обвинуваченого ОСОБА_7 , то рішення суду першої інстанції в частині, що стосується обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , згідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України, не переглядається. 
		Конвенцією покладається обов`язок вжити заходи до забезпечення прав людини, яка тримається під вартою.
		Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини по справі «Свершов проти України» тяжкість злочину, в якому обґрунтовано підозрюється особа, має суттєве значення, однак не може бути єдиною підставою для тримання особи під вартою. 
		Статтею 177 КПК України встановлено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
		Як вбачається з наданих матеріалів та встановлено судом, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч.4 ст.189; ч.2 ст.15, ч.2 ст.28, ч.2 ст.194; ч.2 ст.28, ч.2 ст.194; ч.2 ст.15, ч.3 ст.28, ч.2 ст.194; ч.3 ст.28, ч.2 ст.122; ч.1 ст.263 КК України, за які законом про кримінальну відповідальність передбачені покарання у виді позбавлення волі на строк до 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
		Виходячи із фактичних обставин пред`явленого ОСОБА_7 обвинувачення, яке стосується організації організованої групи осіб  з метою вчинення серії умисних знищення та пошкодження майна шляхом підпалу та вибуху, вимагання з погрозою пошкодження чи знищення майна, незаконного поводження з вибуховими речовинами, умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, існує реальний ризик, що знаючи, яке кримінальне покарання йому загрожує, він може вдатися до втечі та переховуватися від суду. Відповідно до фабули обвинувачення, організатором та активним учасником вказаної організованої групи є саме ОСОБА_7 .
		В своїй ухвалі суддя суду першої інстанції обґрунтовано зазначив, що ризики, передбачені у ч.1 ст.177 КПК України до теперішнього часу не зменшилися. Тобто, судом враховані: особистість обвинуваченого, обсяг обвинувачення та самі обставини інкримінованих злочинів, всі ризики, встановлені під час обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а також превалювання суспільного інтересу над особистим (приватним) інтересом у даному кримінальному провадженні. Зважаючи на суспільний інтерес, який з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, судом зазначено, що запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів не передбачається можливим.
		В якості обставин, які перешкоджають завершенню судового розгляду до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою, суддя навів ті обставини, що по справі не допитані усі обвинувачені, потерпілі, свідки, письмові докази не досліджені в повному обсязі. Крім того, тривалий розгляд кримінального провадження обумовлений виключно численними змінами учасників провадження, а саме в більшості випадків захисників (адвокатів) обвинувачених, що є вагомою підставою з точки зору дотримання вимог, як національного так і міжнародного права.
		Окрім цього, як убачається з наданих матеріалів, ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 23.12.2017 року стосовно ОСОБА_7 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою з одночасним визначенням розміру застави, по внесенні якої ОСОБА_12 було не дотримано умов застосування запобіжного заходу у виді застави, внаслідок чого його було оголошено у розшук. 28.04.2018 року ОСОБА_7 було затримано в м.Дніпро та 29.04.2018 року ухвалою Київського районного суду м.Харкова йому змінено запобіжний захід на тримання під вартою без визначення застави, оскільки ним були порушені покладенні процесуальні обов`язки. 
		Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні звертає увагу на те, що досудове тримання під вартою не повинно бути обов`язковим для всіх обвинувачених в конкретному злочині без урахування індивідуальних обставин.
		Ризик втечі обвинуваченого не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії).
		Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови). Ризик втечі не виникає лише за відсутності постійного місця проживання (Сулаоя проти Естонії), § 64) та зменшується зі збігом часу, проведеного під вартою (Ноймайстер проти Австрії).
		У той час як серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти, тяжкість обвинувачення не може сама по собі служити виправданням тривалого попереднього ув`язнення особи (Ідалов проти Росії, Гарицький проти Польщі, Храїді проти Німеччини, Ілійков проти Болгарії).
		У своєму Рішенні «Подвезько проти України» № 74297/11 від 12.02.15 року Європейський суд у п. 21 вказує, що аргументи «за» і «проти» звільнення (з-під варти), включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному провадженню у справі, не повинні оцінюватись абстрактно, але мають підтверджуватись фактичними даними. Ризик того, що обвинувачений може переховуватись, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання. Він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки переховування, або довести, що така можливість є настільки незначною, що може не виправдати досудове тримання під вартою.
		Положенням статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що нікого не може бути позбавлено свободи, крім установлених цією статтею Конвенції випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
		Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, прокурор повинен довести, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинитися з високим ступенем ймовірності.
		На думку сторони обвинувачення, з якою погодився суд першої інстанції, на даний час не зменшилися та продовжують існувати ризики щодо переховування обвинуваченого від суду та незаконного впливу на свідків, продовження злочинної діяльності.
		Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 511-550/0/4-13 від 04 квітня 2013 року «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», слідчому судді, суду слід враховувати, що рішення про застосування одного із видів запобіжних заходів, який обмежує права і свободи підозрюваного, обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.
		Крім цього, відповідно до практики ЄСПЛ, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
		У рішеннях по справах «Каучор проти Польщі» від 03.02.2009 року, та «Александр Макаров проти Росії» від 12.03.2009 року ЄСПЛ вказав, що наявність вагомих підстав підозрювати затриманого у вчиненні злочину є неодмінною умовою правомірності тримання під вартою, а врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства. В рішеннях у справах «Мар`янчук та інші проти України» ЄСПЛ зауважив, що безпідставне тримання під вартою є виправданим лише за умови наявності суспільного інтересу, який переважає принцип поваги до особистої свободи.
		Крім цього, у рішенні по справі «Харченко проти України» від 10.02.2011 року ЄСПЛ зазначив, що розумність строку тримання під вартою не може оцінюватись абстрактно, вона має оцінюватись в кожному конкретному випадку залежно від особливостей конкретної справи. Обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою відповідає суспільному інтересу. Крім того, гарантії того, що підозрюваний, обвинувачений не вчинить інше кримінальне правопорушення, наразі відсутні. Так, обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою спрямоване на забезпечення посилення контролю за місцем перебування останнього, виконання ним процесуальних обов`язків, попередження та своєчасне припинення вчинення незаконного впливу на свідків та вчинення інших кримінальних правопорушень, продовження протиправної діяльності.
		Враховуючи наведене, вимоги апеляційної скарги захисника ОСОБА_8 щодо відсутності ризиків, передбачених ст.177 КПК України, є непереконливими, оскільки судом першої інстанції при розгляді клопотання були повно та об`єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов`язує можливість застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
		Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає, що на даний час продовжують існувати та не зменшилися певні ризики, передбачені ст.177 КПК України, а саме те, що обвинувачений ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочинів, які відносяться до категорії особливо тяжких, за один, з яких передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 12 років з конфіскацією майна, та у разі обрання більш м`якого запобіжного заходу з огляду на це у сукупності з даними про його особу та іншими обставинами кримінального провадження, може переховуватись від суду, ухилитись від виконання своїх процесуальних обов`язків, впливати на свідків, потерпілих. Ці обставини можуть спровокувати останнього на вчинення іншого кримінального правопорушення і втечу, та мають перевагу над його соціальними характеристиками. 
		Достатні стримуючі фактори, які б свідчили про протилежне в матеріалах справи відсутні і стороною захисту апеляційному суду також не надані. А тому доводи апелянта про незаконність судового рішення є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
		За таких обставин, проаналізувавши доводи сторін, колегія судів приходить до висновку, що враховуючи тяжкість обвинувачення, специфіку і фактичні обставини вчинення злочину, значної кількості учасників у даному кримінальному провадженні, наявна необхідність у збереженні обвинуваченому міри запобіжного заходу у виді тримання під вартою із визначеним строку у межах 60 днів. Також відсутні підстави, які б спростовували тих вагомих ризиків, які обґрунтовують подальше його тримання під вартою, а також те, що менш суворі запобіжні заходи не будуть адекватними заходами у даному кримінальному провадженні і зміна або застосування більш м`якого запобіжного заходу не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та виключити ризики, пов`язані із звільненням його з під варти. 
		За таких обставин ухвала суду є законною, обґрунтованою та вмотивованою, відповідає вимогам ст.370, 372 КПК України, практиці ЄСПЛ, а тому підстав для її скасування та обрання іншого виду запобіжного заходу ОСОБА_7 , про що йде мова в апеляційній скарзі захисника, колегія суддів не вбачає.
		Порушень судом вимог кримінального процесуального закону, які б були підставою для скасування ухвали в даному провадженні не встановлено. 
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
		 
		УХВАЛИЛА:
		 
		Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення.    
		   Ухвалу Московськогорайонного судум.Харкова від10.02.2022року про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів до 10 квітня 2022 року залишити без змін.
		Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
		Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		   
		   Колегія суддів: 
		 
		ОСОБА_1         ОСОБА_2             ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...