Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 520/22442/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; біженців.
Надіслано для оприлюднення: 01.11.2022. Зареєстровано: 02.11.2022. Забезпечено надання загального доступу: 03.11.2022.
Дата набрання законної сили: 02.12.2022
Номер судового провадження: П/520/26020/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 Харківський окружний адміністративний суд  61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710  Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		м. Харків 
		01 листопада 2022 р. справа № 520/22442/21 
		Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шляхової О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, буд. 9, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 37508470), третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, буд. 24, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 37764460) про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -
		В С Т А Н О В И В:
		ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
		- скасувати рішення Державної міграційної служби України № 281-21 від 06.08.2021;
		- зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 
		В обґрунтування позовних вимог позивач, що рішення Державної міграційної служби України № 281-21 від 06.08.2021 є протиправним та таким, що порушує права та інтереси позивача. А саме існує систематичне порушення прав людини та загроза життю, безпеці та свободі через тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. Вважає, що його можуть переслідувати за минулу участь в організації Революційних працівників з Ірану (Rahe Kargar) та через віровідступництво, яке карається смертною караю.
		Харківським окружним адміністративним судом прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито спрощене провадження по даній справі в порядку, передбаченому ст. 262 КАС України, та запропоновано відповідачу надати відзив на позов, позивачу - відповідь на відзив.
		Відповідач, Державна міграційна служба України, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог у зв`язку з тим, що позивач не повідомив і не надав жодних фактів чи документів, які б свідчили про його переслідування в країні походження за ознаками, викладеними п. 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
		Позивач, скориставшись правом на надання відповіді на відзив, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
		Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України №2102-IX, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Оскільки на території м. Харкова з 24.02.2022 ведуться активні бойові дії, суд розглядає справу за наявності безпечних умов для життя та здоров`я учасників процесу, суддів та працівників суду.
		Крім того, на тривалість винесення рішення вплинула обставина перебування судді у відпустці.
		Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
		ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Ісламської республіки Іран. З 2002 по 2006 позивач проживав та працював у Дубаї (ОАЕ).
		03.11.2006 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (дівоче прізвище) зареєстрували шлюб, про що міським відділом реєстрації актів цивільного стану № 1 Харківського обласного управління юстиції зроблено відповідний актовий запис за №2605 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 . 26.04.2007 у ОСОБА_1 та ОСОБА_3 народилась донька ОСОБА_4 .
		Крім того, громадянин Республіки Іран ОСОБА_1 в 2007 був похрещений у Свято-Благовіщенському кафедральному соборі м. Харкова Харківської Єпархії Української православної церкви.
		Судом встановлено, що постановою Харківського окружного адміністративного суду від 06.11.2017 по справі № 820/3284/17 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Скасовано наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 28.07.2017 №133. Зобов`язано Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області вирішити питання щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно  ОСОБА_1 . В іншій частині позовних вимог відмовлено.
		Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2018 апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області залишено без задоволення. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.11.2017 по справі № 820/3284/17 залишено без змін.
		Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18.03.2021 по справі № 820/3284/17 касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області задоволено в повному обсязі. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року скасовано. Ухвалено нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про зобов`язання вчинити певні дії відмовлено повністю.
		Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.11.2018 по справі №2040/7450/18 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.
		Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.11.2018 по справі № 2040/7450/18 залишено без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.11.2018 по справі № 2040/7450/18 залишено без змін.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20.05.2019 відмовлено у відкритті касаційного провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.11.2018 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 10.04.2019 у справі №2040/7450/18.
		Рішенням Харківського окружного адміністративного суду 27 грудня 2019 року по справі №520/11512/19 адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення - задоволено частково. Скасовано рішення Державної міграційної служби України від 16.10.2019 №163-19. Скасовано наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 13.06.2019 №264 про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зобов`язано Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням висновків суду в даній справі. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. 
		Постановою Другого апеляційного адміністративного суду 30 березня 2020 року апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишено без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.12.2019 року по справі №520/11512/19 залишено без змін.
		Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		Головним управлінням Державної міграційної служби України в Харківській області 17.02.2021 за результатами розгляду справи ОСОБА_1 прийнято висновок про відмову у визнанні особу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Відповідно до зазначеного висновку, згідно зі статтею 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту», міграційним органом рекомендовано прийняти рішення про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		У вказаному висновку зазначено про відсутність підстав вважати, що позивач має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також при поверненні до країни громадянської належності, життю, безпеці чи свободі позивача не буде загрожувати смертна кара або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширене насильство в ситуації внутрішнього збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини.
		На підставі вказаного висновку Державною міграційною службою України прийнято рішення № 281-21 від 06.08.2021, яким відмовлено ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Так, підставою для такої відмови стала відсутність умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
		Відповідно до повідомлення від 19.10.2021 позивачу відмовлено у визначенні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», відсутні.
		Вважаючи протиправним рішення Державної міграційної служби України від 28.03.2019 № 103-19 про відмову у визнанні громадянина Ірану ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач звернувся до суду з даним позовом.
		Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
		Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту визначається Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011 № 3671-VI (надалі - Закон № 3671). За даним Законом в Україні існують два види захисту: статус біженця і статус додаткового захисту.
		За визначеннями, закріпленими у пунктах 1, 13 частини 1 статті 1 Закону № 3671:
		- біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;
		- особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
		Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 5 Закону № 3671 особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Згідно з абзацом 5 частини першої статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, зокрема, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
		Відповідно до частини 1 статті 7 Закону № 3671 оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
		Частиною 7 статті 7 Закону № 3671 встановлено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.
		Порядок розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлений статтею 9 Закону № 3671.
		Зокрема, частинами 1 та 2 вказаної статті встановлено, що розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців; працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.
		Відповідно до частини шостої статті 8 Закону № 3671 рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
		Частиною 11 статті 9 Закону № 3671 передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Згідно з частиною 5 статті 10 Закону № 3671 за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Відповідно до частини другої статті 13 Закону № 3671 особа, яка звернулася за наданням статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов`язана, зокрема, подати центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, відомості, необхідні для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до пункту 1 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 360 (далі - Положення) Державна міграційна служба України (ДМС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
		Згідно з пунктом 2 Положення ДМС у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.
		Так, в адміністративному позові представник позивача посилається на те, що відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення не було враховано, що позивач є християнином, та, враховуючи наявну інформацію по країні походження (Іран), твердження позивача щодо ризику його життю та здоров`ю внаслідок переходу з ісламу до християнства є обґрунтованими та правдоподібними.
		Крім того, представник позивача зазначає на переслідування ОСОБА_1 у країні його громадянської належності - Ірані за політичними мотивами.
		Суд зазначає, що виходячи із буквального тлумачення статті 1 Закону № 371, небажання особи, яка звертається за наданням статусу біженця, або особи, яка потребує додаткового захисту, повернутися в країну громадянської належності має бути обґрунтоване об`єктивними обставинами, які стали причинами побоювання повернутися до такої країни.
		Однак, зміна позивачем віросповідання, не є достатньою підставою, яка свідчить про побоювання позивача стати жертвою переслідування на релігійному ґрунті у країні-походження.
		Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 18.12.2019 у справі № 826/5798/16, адміністративне провадження № К/9901/18101/18.
		Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року визначено, що поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
		Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців (надалі - Керівництво), для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
		Залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.
		За таких обставин, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.
		Згідно з п. 195 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара ООН у справах біженців особа у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
		Відповідно до Позиції Управління Верховного комісара Організації Об`єднаних Націй (далі - УВКБ ООН) у справах біженців "Про обов`язки та стандарти доказів у заявах біженців" (1998 року) факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця позивач повинен, довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов`язок доведення реалізовується заявником у формі надання правдивих фактів, що стосується його заяви, щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте відповідне рішення. Проте у зв`язку із особливостями ситуації біженців, посадова особа розділяє обов`язок встановлювати чи оцінювати всі факти , які стосуються справи. Це досягається у найбільшій мірі тим, що посадова особа володіє об`єктивною інформацією щодо відповідної країни походження, щодо питань загальновідомого характеру, направляє заявника в процесі наданням ним відповідної інформації та адекватно перевіряє допустимі факти, які можуть бути обґрунтовані.
		У заяві про надання статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.
		Під час розгляду зазначених справ слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця.
		При цьому, таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати під час звернення та вирішення питання про надання статусу біженця, незалежно від того, хто є суб`єктом переслідування державні органи чи ні.
		Побоювання особи є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї в її країні. Ситуація у країні походження є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.
		Побоювання можуть ґрунтуватися не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової, соціальної чи політично групи тощо).
		Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.
		Оцінка таким побоюванням обов`язково повинна надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку. Факти обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватися від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ України тощо.
		Ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця чи особою, яка потребує додаткового захисту є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні.
		Щодо переслідувань позивача за політичними, а також релігійними ознаками, внаслідок прийняття ним християнства, суд зазначає наступне.
		ОСОБА_5 в християнську віру відбулося в 2007 році, що підтверджується матеріалами, в той час як із заявою про звернення до органів міграційної служби про визнання позивача біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту відбулося в 2021 році. Така значна тривалість у часі щодо звернення позивача з прохання надання зазначеного статусу свідчить про відсутність обґрунтованих побоювань у нього стати жертвою переслідувань за конвенційною ознакою.
		Судом встановлено, що з 2002 по 2006 позивач проживав та працював у Дубаї (ОАЕ), при цьому не звертався за захистом в країні перебування (ОАЕ), яка є безпечною країною для проживання.
		Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні.
		Разом з тим, позивач звернувся до відповідача з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, також із підстави політичних поглядів. Так, позивач зазначив, що він перебував у політичній організації Рахе Карегар.
		Суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження участі у діяльності вказаної політичної партії, висунення йому будь-яких звинувачень відносно політичних поглядів. Всі твердження позивача щодо нього особисто підтверджуються лише його поясненнями.
		Крім того, суд звертає увагу на той факт, що позивач перебуває в Україні на підставі посвідки на постійне проживання від 09.04.2015 №ІН083203.
		Зважаючи на особисту ситуацію ОСОБА_1 як на наявність посвідки на постійне проживання в Україні, як дозвіл легального перебування в Україні, відсутність доказів на підтвердження участі у діяльності вказаної політичної партії, висунення йому будь-яких звинувачень відносно політичних поглядів. та значну тривалість в часі між прийняттям християнства (як на підставу релігійних переслідувань в Ірані) та зверненням із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, то необґрунтовані посилання заявника на випадки переслідувань в Ірані осіб християнської віри не можуть бути об`єктивною причиною підтвердження зазначених переслідувань щодо нього. 
		Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що вказане свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань. 
		Поважні причини, які перешкоджали позивачу звернутись до уповноваженого органу із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за умов, що він дійсно є таким, що зазнавав та може зазнавати, за умови повернення до Ірану, насильства за релігійними переконанням в країні громадянської належності, суду не повідомлено та докази на підтвердження вказаного не надано.
		Пунктом 62 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року) визначено відмінність економічного мігранта від біженця, а саме якщо особа добровільно залишає свою країну, щоб поселитися в іншому місці. Така особа може керуватися в своїх діях бажанням змін або пригод, сімейними або іншими причинами особистого характеру. Якщо особа переїжджає виключно з економічних міркувань, то вона є економічним мігрантом, а не біженцем.
		На підставі вказаного, суд приходить до висновку про те, що за результатами розгляду відомостей, наведених в анкеті позивача, співбесід останнього з посадовими особами відповідача та виявлених з відкритих електронних джерел фактів, не встановлено об`єктивного підтвердження наявності обґрунтованих побоювань позивача та реальної небезпеки для останнього стати в Ірані жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, що свідчить про відсутність у заявника умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», які є необхідними для визнання особи біженцем або такою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
		Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 18.12.2019 у справі № 826/5798/16, адміністративне провадження № К/9901/18101/18.
		Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
		Суд вважає, що відповідачем доведено належними та допустимими доказами правомірність прийнятого рішення, а відтак у задоволенні позову необхідно відмовити.
		Керуючись ст.ст. 19, 139, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		В И Р І Ш И В:
		У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, буд. 9, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 37508470), третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, буд. 24, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 37764460) про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії  відмовити.
		Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		 
		Суддя Шляхова О.М.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...