Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/3831/22 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, щодо недоговірних зобов’язань; про відшкодування шкоди.
Надіслано для оприлюднення: 03.11.2022. Зареєстровано: 03.11.2022. Забезпечено надання загального доступу: 04.11.2022.
Дата набрання законної сили: 02.03.2023
Результат оскарження 02.03.2023 Північний апеляційний господарський суд: залишено рішення місцевого суду без змін, а скаргу без задоволення
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
		ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		м. Київ
		01.11.2022Справа №  910/3831/22Господарський суд міста Києва у складі судді Карабань Я.А., за участі секретаря судового засідання Федорової С.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні 
		заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганськгаз Збут»
		про ухвалення додаткового рішення
		за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганськгаз Збут»
		до Акціонерного товариства «Укртрансгаз» 
		про стягнення 3 570 893, 00 грн,
		 
		від позивача: Коваленко М.О.;
		від відповідача: Баранецька М.Р.;
		 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		Товариство з обмеженою відповідальністю «Луганськгаз Збут» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Укртрансгаз» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 3 570 893, 00 грн, з яких: 2 357 423, 49 грн інфляційні втрати та 1 213 469, 51 грн 3% річних.
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.09.2022 позов задоволено, стягнуто з Акціонерного товариства «Укртрансгаз» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганськгаз Збут» 2 357 423, 49 грн інфляційних втрат, 1 213 469, 51 грн 3% річних та 53 563, 39 грн судового збору.
		27.09.2022 від представника позивача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 100 000, 00 грн.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.09.2022 розгляд заяви позивача про ухвалення додаткового рішення в справі призначено на 11.10.2022.
		07.10.2022 від представника відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу на 95%, з посиланням на те, що сума витрат на правову допомогу є такою, що не відповідає дійсності, не підтверджена документально, є неспівмірною зі складністю цієї справи, наданими адвокатом обсягом послуг в суді та затраченим часом на надання таких послуг. 
		11.10.2022 судове засідання не відбулось, в зв`язку з оголошеною в місті Києві повітряною тривогою.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.10.2022 розгляд заяви позивача про ухвалення додаткового рішення в справі призначено на 01.11.2022.
		У судовому засіданні 01.11.2022 представник позивача підтримала подану заяву про ухвалення додаткового рішення та просила її задовольнити, представник відповідача заперечувала проти задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення та в разі її задоволення просила суд зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу на 95%.
		Так, за змістом частин 2 та 3  статті 221 Господарського процесуального кодексу України    для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому  статтею 244 цього Кодексу.
		Частиною 1  статті 244 Господарського процесуального кодексу України  передбачено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.
		При ухвалені Господарським судом міста Києва рішення від 20.09.2022 у справі №910/3831/22, з огляду на заявлення 20.09.2022 представником позивача клопотання щодо подачі доказів про понесені витрати на професійну правничу допомогу протягом 5 днів після винесення рішення, питання про розподіл між сторонами витрат на професійну правничу допомогу не вирішувалось.
		Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України  передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
		Згідно із частинами 4, 5  статті 129 Господарського процесуального кодексу України  передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
		1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;
		2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
		3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
		4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
		Відповідно до частини 1  статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність"  (далі - Закон), адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
		Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути:
		1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого  законом  на надання безоплатної правової допомоги.
		Положеннями частини 1  статті 1 Закону  договір про надання правової допомоги визначено як домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
		Так, у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала наступні висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу:
		1) за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу);
		2) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи;
		3) загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат;
		4) під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
		У додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. 
		Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
		У рішенні ЄСПЛ "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
		На підтвердження понесення витрат на правову допомогу до матеріалів справи позивачем долучено: 
		-          копію договору про надання правової допомоги №3 від 03.01.2022, укладеного з Адвокатським об`єднанням «ЛЕКС ГРУП», з додатковою угодою №1 від 02.05.2022 у якій сторони погодили вартість гонорару, за надання правової допомоги щодо стягнення з АТ «Укртрансгаз» на користь ТОВ «ЛУГАНСЬКГАЗ ЗБУТ» інфляційних втрат, а також 3% річних за час прострочення виконання зобов`язання з повернення безпідставно набутих 25.02.2019 коштів у сумі 18  454  848,76 грн, за підготовку позовної заяви, інших процесуальних документів, супроводження та представництво інтересів клієнта в суді І інстанції 100  000, 00 грн (пункт 2). 
		У пункті 3 додаткової угоди сторонами погоджено, що вартість послуг за надання правової допомоги, визначених у пункті 2 цієї додаткової угоди  у вигляді фіксованої суми, сплачується клієнтом незалежно від обсягу послуг та витраченого виконавцем часу;
		-          ордер серії АА №1225816 на ім`я адвоката Коваленко М.О.;
		-          копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №4970 на ім`я адвоката Коваленко М.О.
		-          акт приймання-передачі наданих послуг №1 від 21.09.2022, з детальним переліком наданих послуг з надання правової допомоги на загальну суму 100  000, 00 грн.
		При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.
		Згідно з приписами ч. 2  ст. 16 Господарського процесуального кодексу України   представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
		Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3  ст. 126 Господарського процесуального кодексу України ).
		При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі  статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).
		У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
		Частина 4    статті 126 Господарського процесуального кодексу України     встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
		1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
		2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
		3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
		4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5    ст. 126 Господарського процесуального кодексу України ).
		Відповідно до приписів ч. 6   ст. 126 Господарського процесуального кодексу України     обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
		Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
		При цьому суд зазначає, що розмір гонорару адвоката, встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним (Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного суду від 28.12.2020 у справі №640/18402/19 та від 20.01.2021   у справі № 357/11023/18).
		Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 ЦК України, принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану роботу, закріпленому у статті 43 Конституції України.
		Аналогічну правову позиції викладено в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.
		Суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.
		Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.
		Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
		Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18.
		Також  суд зазначає, що розмір судових витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється згідно з умовами договору про надання правової допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачено) відповідною стороною або третьою особою.
		Аналогічну правову позицію викладено в постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.
		У свою чергу, відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру судових витрат на правничу допомогу, зазначивши про їх завищеність та неспівмірність з критеріями наведеними у ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України.
		Як вже наголошувалось вище, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на послуги адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
		Подані позивачем документи на підтвердження факту понесення ним витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування їх в зазначеному розмірі з позивача, адже цей розмір має бути не лише доведений, документально обґрунтований, а й відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
		Відповідні докази згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Суд надає оцінку доводам відповідача про неспівмірність заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та зазначає, що дослідивши обсяг виконаних робіт представником позивача по наданню правової допомоги в даній справі, та приходить до висновку, що витрати на правову допомогу в сумі 100 000,00 грн є надто завищеними та неспівмірними із обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт. 
		З огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у даній справі, обсяг і обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності і необхідності) та розумності їхнього розміру, заявлений до стягнення розмір витрат у сумі 100  000, 00 грн на правову допомогу не є обґрунтованим, з урахуванням обсягу наданих послуг (п.2 ч.5 ст. 129 ГПК України).
		При цьому, доводи відповідача про неналежність доказів, якими позивач обґрунтовує розмір понесених ним витрат на професійну правничу допомогу, відхиляються судом як безпідставні, зокрема, підписання позовної заяви іншим адвокатом на підставі довіреності не свідчить про те, що вона не могла бути підготовлена та складена саме Адвокатським об`єднанням «ЛЕКС ГРУП» у рамках надання правової допомоги за договором про надання правової допомоги №3 від 03.01.2022.
		Відтак, з огляду на наведене вище, суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу понесених позивачем в суді першої інстанції  на 30%.
		Зважаючи на наведене в сукупності, суд приходить до висновку про часткову обґрунтованість вимог позивача про стягнення витрат на правову допомогу та доцільність зменшення заявленого позивачем розміру судових витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги з розгляду даної справи до 70  000, 00 грн.
		Керуючись статтями 123, 126, 129, 221, 240-242, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд
		 
		ВИРІШИВ:
		1.          Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганськгаз Збут» про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково.
		2.          Стягнути з Акціонерного товариства «Укртрансгаз» (01021, місто Київ, Кловський узвіз, будинок 9/1,     ідентифікаційний код 30019801) на користь   Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганськгаз Збут» (93400, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Гагаріна, будинок 87, кімната 307, ідентифікаційний код 40268230) 70  000 (сімдесят тисяч) грн 00 коп.  витрат на професійну правничу допомогу.
		3.          У задоволенні іншої частини заяви відмовити.
		4.          Видати наказ після набрання додатковим рішенням законної сили.
		5.          Додаткове рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України  і може бути оскаржено в порядку та строк, встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.
		 
		Повний текст складено та підписано 03.11.2022.
		 
		Суддя                                                                                          Я.А.Карабань

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...