Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 360/1095/22 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з них; загальнообов’язкового державного соціального страхування, у тому числі; від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.
Надіслано для оприлюднення: 11.11.2022. Зареєстровано: 12.11.2022. Забезпечено надання загального доступу: 14.11.2022.
Дата набрання законної сили: 17.10.2023
Результат оскарження 17.10.2023 Перший апеляційний адміністративний суд: залишено судове рішення без змін
Номер судового провадження: п/360/1106/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		РІШЕННЯ
		Іменем України
		 
		11 листопада 2022 року Справа № 360/1095/22
		Суддя Луганського окружного адміністративного суду Тихонов І.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області в особі Станично-Луганського відділення про визнання бездіяльність протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		В провадженні Луганського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі позивач) до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області в особі Станично-Луганського відділення (далі - відповідач), в якій позивач просить:
		-визнати протиправною бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області в особі Станично-Луганського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області щодо невиплати позивачу страхових регресних виплат у рахунок відшкодування шкоди у зв`язку з професійним захворюванням за період з 25.06.2015 по 31.01.2021;
		-зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області нарахувати та виплатити позивачу заборгованість по всім страховим регресним виплатам у рахунок відшкодування шкоди у зв`язку з професійним захворюванням за період з 25.06.2015 по 31.01.2021.
		В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 12 грудня 1994 року здобув право на отримання щомісячних страхових виплат безстроково внаслідок професійного захворювання. Раніше перебував на обліку та отримував страхові виплати у відділені виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Торез Донецької області. Позивач був вимушений виїхати з тимчасово окупованої території України та отримати статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується довідкою, виданою Управлінням соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області від 22.01.2020 № 905-5000258484, відкритою за адресою фактичного місця проживання. У зв`язку з чим, для відновлення страхових виплат 09.02.2021 позивач звернувся до Станично-Луганського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області. З 25.06.2015 по 31.01.2021 виплату страхових виплат позивачу в односторонньому порядку було припинено без повідомлення підстав, які передували прийняттю такого рішення. 13.08.2021 із заявою щодо надання інформації стосовно недоотриманих ним сум страхових виплат та їх виплати позивач звернувся до Відповідача, на що отримав лист Станично-Луганського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області від 18.08.2021 № 1485/02, відповідно до якого стало відомо, що на засіданні комісії по призначенню (відновленню) соціальних виплат внутрішньо від 12.02.2021, позивачу призначено щомісячні страхові виплати, а заборгованість за період з 25.06.2015 по 31.01.2021 йому не нараховувалася, посилаючись на пункт 15 Постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», відповідно до якого орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Сум_MAX <> NULL && D_852 <> NULL && D_11_MAX <> NULL && (D_121_MAX < D_852 || D_121_MAX < D_11_MAX))(CARDTYPE=7 && CHECK_7_034 = 1)(CARDTYPE=7 && solution_date <> NULL && SUDI_EST <> 1)(CARDTYPE=7 && solution_date <> NULL && C_15 = NULL)(CARDTYPE=7 && D_161_RAVNO <> 1)(CARDTYPE=7 && POSITIV_PRELIM_DEC_DATE = NULL && APEL_CAUSE_NOVIEW_DATE = NULL && D_723 = NULL && (D_92 = NULL && I_92 <> 925) && solution_date <> NULL && cause_result = NULL)(CARDTYPE=7 && solution_date <> NULL && cause_result <> 
		Ухвалою від 14.02.2022 про відкриття провадження в адміністративній справі ухвалено розглядати дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
		Ухвалою від 16.09.2022 продовжено Управлінню виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області в особі Станично-Луганського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області строк на подання відзиву на позовну заяву.
		Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області позов не визнало, про що подало відзив на позовну заяву, в якому у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю.
		Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначив, що згідно інформації з Єдиної інформаційно-аналітичної системи Фонду потерпілий ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , перебував на постійному обліку та отримував страхові виплати у зв`язку із трудовим каліцтвом у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Торез Донецької області (з 22.05.2016 року м. Чистякове). З 01.01.2015р. по 24.06.2015р. потерпілий ОСОБА_1 як внутрішньо переміщена особа перебував на обліку та отримував страхові виплати у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Харкові (далі - відділення у м. Харкові). Відділенням у м. Харкові проведено страхові виплати ОСОБА_1 з 01.01.2015р. по 24.06.2015р. включно. З 25.06.2015р. нарахування щомісячних страхових виплат позивачу було припинено відділенням у м. Харкові. Документи, які стали підставою для припинення відділенням у м. Харкові страхових виплат позивачу, знаходяться у цьому відділенні. У відповідача дані документи відсутні. 09.02.2021 потерпілий ОСОБА_1 як внутрішньо переміщена особа звернувся із заявою про продовження щомісячних страхових виплат до Станично-Луганського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області. Станично-Луганським відділенням управління продовжено позивачу виплату страхових коштів з місяця звернення його із заявою до Станично-Луганського відділення управління, а саме з 01.02.2021 року. Продовжуючи позивачу страхові виплати з місяці його звернення до СтаничноЛуганського відділення управління, відділення діяло виключно у межах повноважень та у спосіб, визначених законодавчими актами. Зазначив, що окремий порядок, за умовами якого необхідно виплачувати страхові виплати потерпілим за минулий період Кабінетом Міністрів України ще не прийнято. Після прийняття Кабінетом Міністрів України окремого порядку здійсненн_MAX <> NULL && D_852 <> NULL && D_11_MAX <> NULL && (D_121_MAX < D_852 || D_121_MAX < D_11_MAX))(CARDTYPE=7
		Враховуючи дистанційний режим роботи суддів та працівників апарату Луганського окружного адміністративного суду з 02.05.2022, з метою збереження життя і здоров`я та забезпечення безпеки суддів і працівників апарату суду, судом розглянуті матеріали електронної справи.
		Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.
		ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) є внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку в Станично-Луганському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області як отримувач щомісячних страхових виплат, що підтверджено наявними в матеріалах справи копіями: паспорта громадянина України, довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби в додаткових видах допомоги.
		Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 22.01.2020 № 905-5000258484, виданої Управлінням соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області, фактичним місцем проживання позивача є: АДРЕСА_2 .
		Згідно з довідкою Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області від 28.09.2022 № 1712/02-1 позивач перебуває на обліку у Станично-Луганському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області з лютого 2021 року. Остання щомісячна страхова виплата за серпень 2022 року у розмірі 6845,39 грн перерахована позивачу у вересні 2022 року. Заборгованість зі сплати щомісячних страхових виплат у Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області перед позивачем відсутня.
		Доказів нарахування та виплати позивачу щомісячних страхових виплат за період з 25.06.2015 по 31.01.2021 суду не надано.
		Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
		Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
		Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		У рішенні «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
		Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).
		Стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
		Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
		Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
		У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
		У справі «Рисовський проти України» Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
		Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
		Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
		Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
		Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина (пункт 1); основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки (пункт 6); організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики (пункт 12).
		Приписами статті 173 Кодексу законів про працю України встановлено, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
		Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначено Законом України від 23.09.1999 № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105-XIV).
		Згідно з частинами першою та сьомою статті 36 Закону № 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
		Страхові виплати складаються із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.
		Згідно з частиною першою статті 46 Закону№ 1105-XIV страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються:
		1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;
		2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;
		3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;
		4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;
		5) якщо потерпілий ухиляється від реабілітації у сфері охорони здоров`я чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню та функціональному відновленню;
		6) в інших випадках, передбачених законодавством.
		Частиною першою статті 47 Закону № 1105-XIV визначено, що страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду:
		1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання;
		2) особам, які мають право на виплати у зв`язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.
		Відповідно до частини четвертої статті 47 Закону№ 1105-XIV виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням.
		Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них (частина п`ята статті 47 Закону № 1105-XIV).
		Згідно з частиною сьомою статті 47 Закону № 1105-XIV, якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України «Про оплату праці».
		За положеннями пункту 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1105-ХІV особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.
		Відповідно до частини першої статті 7 Закону України від 20.10.2014 № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII) для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг, здійснюється відповідно до законодавства України.
		Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (частина друга статті 7 Закону № 1706-VII).
		Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи (частина третя статті 7 Закону № 1706-VII).
		Відповідно до статті 14 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.
		Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1706-VII закони та інші нормативно-правові акти України діють в частині, що не суперечить цьому Закону.
		З системного аналізу вищевказаних положень Закону № 1706-VII суд дійшов висновку, що:
		1. Для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України;
		2. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам;
		3. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
		З вищеописаних письмових доказів судом встановлено, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, потерпілим та має право на щомісячну виплату страхових коштів.
		Після припинення позивачу нарахування та виплати щомісячних страхових виплат з 25 червня 2015 року, позивач із дотриманням визначеного законодавством порядку звернувся до Станично-Луганського відділення (за місцем реєстрації фактичного місця проживання як внутрішньо переміщеної особи) із заявою про поновлення щомісячних страхових виплат.
		Станично-Луганським відділенням управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області позивачу поновлено щомісячні страхові виплати з 01 лютого 2021 року. Однак, відповідачем не проведено виплату позивачу щомісячних страхових виплат за період з 25.06.2015 по 31.01.2021.
		Така бездіяльність відповідача суперечить положенням частин четвертої та сьомої статті 47 Закону № 1105-XIV та статті 7 Закон № 1706-VII, обмежує право позивача на отримання щомісячних страхових виплат, є дискримінаційною з огляду на отриманий статус внутрішньо переміщеної особи, а отже є протиправною.
		Відповідач в обґрунтування правомірності не нарахування та не виплати позивачу щомісячних страхових виплат за спірний період посилається на положення пункту 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365, яким визначено, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
		Проте суд відхиляє вказані твердження відповідача з тих підстав, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, до повноважень якого належить прийняття законів.
		У свою чергу, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
		Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само, як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
		У свою чергу, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
		Отже, право особи на отримання страхових виплат (у тому числі за минулий час), як складова частина права на соціальний захист, є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України, а тому обмеження такого права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.
		Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України не є законом, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили, і у сфері спірних правовідносин, врегульованих Законом № 1105-XIV, не можуть застосовуватись.
		Такий підхід не враховує принципи верховенства права, законності та добросовісності у діяльності держави.
		Суд також вважає за необхідне зазначити, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2019 року в справі № 640/18720/18, яке набрало законної сили з 12 липня 2019 року, визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України № 335 від 25 квітня 2018 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365» в частині, що стосується сум невиплачених пенсій.
		Зважаючи на все вище викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено право позивача на отримання щомісячних страхових виплат за період з 25.06.2015 по 31.01.2021.
		Відповідно, бездіяльність відповідача щодо не проведення виплати позивачу щомісячних страхових виплат за спірний період є протиправною.
		Як наслідок, підлягають задоволенню вимоги позивача щодо зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу щомісячних страхових виплат за вказаний період.
		За встановлених обставин, з огляду на нормативне врегулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що позов позивача підлягає задоволенню повністю.
		Щодо клопотання позивача про зобов`язання відповідача подати до суду звіт про виконання судового рішення у встановлений судом строк з дати набрання судовим рішенням законної сили відповідно до вимог статті 382 КАС України, суд зазначає таке.
		Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
		Згідно із частинами другою-четвертою статті 13 Закону № 1402-VIII судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.
		Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом.
		Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
		Відповідно до приписів частини другої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.
		Статтею 370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
		Невиконання судового рішення спричиняє відповідальність, встановлену законом.
		У рішеннях Європейського суду з прав людини (у справах Алпатов та інші проти України, Робота та інші проти України, Варава та інші проти України, ПМП Фея та інші проти України), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, прослідковується однозначна позиція, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення як завершальна стадія судового процесу за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя.
		Статтею 382 КАС України передбачений судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах.
		Відповідно до частин першої та другої вказаної статті суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
		За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
		З аналізу викладених норм убачається, що судовий контроль за виконанням судових рішень здійснюється судом шляхом зобов`язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту про виконання судового рішення, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.
		Правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати.
		Судом не встановлено, а позивачем не доведено, що загальний порядок виконання судового рішення не дасть очікуваного результату, або що відповідач створюватиме перешкоди для виконання такого рішення.
		Отже, клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення залишається судом без задоволення.
		Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
		Позивачем при зверненні до суду з цим позовом сплачено судовий збір у розмірі 992,40 грн, що підтверджено квитанцією від 08 лютого 2022 року № 0.0.2448875366.1.
		Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Частиною восьмою статті 139 КАС України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
		Зважаючи, що позов підлягає задоволенню, а також, що спір виник через неправильні дії (бездіяльність) відповідача, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
		Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 133, 139, 241-246, 250, 255, 262, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області в особі Станично-Луганського відділення (місцезнаходження: 93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, пр-т Космонавтів, буд. 16, код ЄДРПОУ 41313100) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.
		Визнати протиправною бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 заборгованості зі щомісячних страхових плат за період з 25 червня 2015 року по 31 січня 2021 року.
		Зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заборгованість зі щомісячних страхових виплат за період з 25 червня 2015 року по 31 січня 2021 року.
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 992,40 грн (дев`ятсот дев`яносто дві гривні 40 копійок).
		Рішення суду звернути до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		 
		 
		Суддя                                                             І.В. Тихонов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...