Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 357/6670/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них; про виплату заробітної плати.
Надіслано для оприлюднення: 18.11.2022. Зареєстровано: 18.11.2022. Забезпечено надання загального доступу: 21.11.2022.
Дата набрання законної сили: 20.12.2022
Номер судового провадження: 2/357/2551/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 357/6670/22
		2/357/2551/22 
		Категорія 79 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		18 листопада 2022 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі: головуючого - судді Бондаренко О.В., при секретарі  Вангородській О.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 доУправління культурита туризмуБілоцерківської міськоїради,третя особа:Білоцерківська міськарада,Комунальний закладБілоцерківської міськоїради «Білоцерківськацентралізована бібліотечнасистема ім.Петра Красножона»,про стягненнязаборгованості позаробітній платі, 
		В С Т А Н О В И В :
		05.08.2022 ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, мотивуючи тим, що вона з 01 серпня 2008 року працює в Комунальному закладі Білоцерківської міської ради «Білоцерківська централізована бібліотечна система імені Петра Красножона». Згідно п.1.3 Статуту, засновником КЗ БМР Білоцерківської ЦБС є Білоцерківська міська рада. Згідно п. 7.3 - 7.6 Статуту, КЗ БМР Білоцерківська ЦБС немає власного майна, немає оборотних та необоротних активів. Діяльність здійснюється у встановленому порядку за рахунок коштів місцевого бюджету. Все майно належить територіальній громаді. Також, КЗ БМР Білоцерківська ЦБС не має власної бухгалтерії і свого бухгалтера, в закладі відсутній банківський рахунок. Тому, нарахування і виплата заробітної плати здійснюється за рахунок бюджетних коштів через централізовану бухгалтерію Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради. 08.11.2021 наказом №85 її було безпідставно відсторонено від роботи та 29.03.2022 рішенням Білоцерківського міськрайонного суду, у справі №357/13581/21, 2/357/1019/22, яке набрало законної сили 29.04.2022, наказ про її відсторонення від роботи №85 від 08.11.2021 було скасовано та зобов`язано КЗ БМР Білоцерківську ЦБС обрахувати і виплатити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ №100 від 08.02.1995, заробітну плату за час вимушеного прогулу починаючи з 08.11.2021 по час поновлення на роботі. Фактично її було поновлено на роботі 04.04.2022, а тому час вимушеного прогулу складає 100 робочих днів. Згідно звітів, поданих відповідачем до ПФУ, її заробіток становив: за вересень 2021 року - 16863,23 грн., за жовтень 2021 року - 10263,23 грн., всього 27126,46 грн. (16863,23 + 10263,23). Середньоденна заробітна плата становить: 27126,46:42= 645,87 грн., де «42» - це сукупна кількість робочих днів у вересні та жовтні 2021 року. Отже, заборгованість відповідача по заробітній платі становить: 645,87 х 100 = 64587 грн. Однак, бухгалтером Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради нараховано середньоденний заробіток в сумі 488,73 грн. замість 645,87 грн. Фактично виплачена в березні 2022 року сума заробітної плати за час вимушеного прогулу становить 6531,40 грн., недоплачена їй сума заробітної плати становить: 64587 - 6531,40 = 58055,56 грн. Також, за цей період підлягають стягненню інфляційні втрати: 58055,56 х 9,2% = 5341,11 грн., а тому, загальна сума заборгованості по заробітній платі разом з індексом інфляції складає 63396,67 грн. (58055,56 грн. +5341,11 грн.). Стягнути вище вказану суму з КЗ БМР Білоцерківську ЦБС не представляється можливим із-за відсутності власних коштів і власного майна, разом з тим, внутрішньодержавний правовий статус підприємства, як самостійної юридичної особи, сам по собі не звільняє державу від відповідальності за борги підприємств у межах вимог Конвенції. Положення ч.3 ст.96 ЦК України про те, що учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, не може бути застосована до відповідача, оскільки створена ним юридична особа, КЗ БМР «Білоцерківська централізована бібліотечна система ім. Петра Красножона» не являється господарюючим суб`єктом, у неї відсутній власний бухгалтер, відсутній рахунок в казначействі та нарахування і виплати заробітної плати працівникам бібліотечної системи здійснюється бухгалтерією Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради. Тому, просила стягнути з Управління культури та туризму Білоцерківської міської ради кошти в сумі 63396,67 грн.
		19.09.2022, після усунення позивачем недоліків позову, судом відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
		06.10.2022 судом витребувано у Білоцерківського міськрайонного суду Київської області цивільну справу №357/13581/21, 2/357/1019/22 за позовом ОСОБА_1 Комунального закладу Білоцерківської міської ради «Білоцерківська централізована бібліотечна система імені Петра Красножона», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - управління культури і туризму Білоцерківської міської ради Київської області, про скасування наказу щодо відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу.
		Відповідач  Управління культури та туризму Білоцерківської міської ради копію ухвали суду про відкриття провадження та позовну заяву з додатками отримало 30.09.2022, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 37).
		Третя особа  Білоцерківська міська рада копію ухвали суду про відкриття провадження та позовну заяву з додатками отримала 30.09.2022, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 38) та протягом строку, встановленого судом, письмові пояснення щодо спору до суду не подала.
		Третя особа - Комунальний заклад Білоцерківської міської ради «Білоцерківська централізована бібліотечна система ім. Петра Красножона» копію ухвали суду про відкриття провадження та позовну заяву з додатками отримала 30.09.2022, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 36) та протягом строку, встановленого судом, письмові пояснення щодо спору до суду не подала.
		13.10.2022 відповідач - Управління культури та туризму Білоцерківської міської ради в особі начальника Юлії Ковальської, подала до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню виходячи з наступного. Управління є неналежним відповідачем за даним позовом, оскільки трудові відносини позивач укладала із КЗ БМР Білоцерківська централізована бібліотечна система ім. П.Красножона, саме цим комунальним закладом позивач була відсторонена від роботи, а тому КЗ БМР Білоцерківська централізована бібліотечна система ім. П.Красножона є належним відповідачем, оскільки даний комунальний заклад є юридичною особою, має свій кошторис, має самостійний баланс, рахунки в установах банків, має круглу печатку, кутовий штамп та інші штампи, бланк зі своїм повним найменуванням, заклад заснований на комунальній формі власності, засновником закладу є Білоцерківська міська рада Київської області. Отже, за своїм правовим статусом КЗ БМР Білоцерківська централізована бібліотечна система ім. П.Красножона не є структурним підрозділом Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради. Керівництво закладом здійснює директор, який організовує виконання кошторису доходів і видатків закладу, розробляє штатний розпис, встановлює посадові оклади, надбавки працівникам. Керівник закладу, має право самостійно розпоряджатися коштами, здійснює свою діяльність на основі кошторису, штатних розписів із фондом заробітної плати на місяць, та на рік, згідно із ст. 2, 22 Бюджетного Кодексу України, Статутом закладу та Посадовими обов`язками.Умови оплати праці позивача чітко визначені Статутом та укладеними між сторонами колективним договором, за якими оплата праці позивача - завідуючої філіалом №5 закладу здійснювалася самим закладом. Нарахування заробітної плати здійснювалось на підставі штатних розписів, наказів, заяв про прийняття на роботу, табелів обліку використання робочого часу на виплату заробітної плати, встановлених посадових окладів. Хоча пунктом 1.4 Статуту й передбачено, що заклад безпосередньо підпорядкований Управлінню культури і туризму (уповноваженій особі), однак нарахування та виплата заробітної плати проводилася самим закладом. Отже, КЗ БМР Білоцерківська централізована бібліотечна система ім. П.Красножона є самостійною юридичною особою та його працівникам нараховується заробітна плата за рахунок місцевого бюджету. При укладанні трудового договору, як і при звільненні позивача, управління участі не приймало, трудових відносин із позивачем не мало і не є належним відповідачем у справі, оскільки, управління є органом місцевого самоврядування, що підконтрольний міській раді, яка його утворила, підпорядковується її виконавчому комітету, міському голові. Управління фінансується за рахунок коштів місцевого бюджету, є публічним органом влади згідно Закону України «Про місцеве самоврядування». Отже, позовна заява подана до відповідача Управління повинна розглядатися адміністративним судом, так, як відповідач є орган публічної влади і такі спори не є трудовими спорами і не підпадають під дію цивільного судочинства. Оскільки, позивач не перебувала на публічній службі в Управлінні культури і туризму і не відноситься до категорії службовців, то відповідач - Управління є неналежним відповідачем по справі, а тому вищезазначене позовна заява щодо стягнення коштів з Управління підлягає залишенню без задоволення, оскільки пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. В рішенні суду від 29.03.2022 не вказано, що Управління зобов`язано поновити позивача на посаду в КЗ БМР Білоцерківська централізована бібліотечна система ім. П.Красножона, оскільки, Управління не є роботодавцем позивача, на службу в управління не приймав, як і зі служби не звільняв, тому і виплати коштів з рахунків управління культури і туризму є нецільовим використанням коштів. Згідно з довідкою №242 від 29.09.2022 заробітна плата ОСОБА_1 становила: за вересень 2021 року - 16863,23 грн., кількість фактично відпрацьованих днів - 22; за жовтень - 10 263,23 грн., кількість фактично відпрацьованих днів  20. Відповідно до п.п. б) п.4 Порядку - при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються: одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо). Також, відповідно до пп. и) п. 4 - при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються: виплати, пов`язані з святковими та ювілейними датами. Згідно наказів директора КЗ БМР Білоцерківська централізована бібліотечна система ім. П. Красножона від 20 вересня 2021 року № 71 та від 20 вересня 2021 року № 72 у вересні місяці ОСОБА_1 отримала матеріальну допомогу у розмірі 5600,00 грн. та виплату до Всеукраїнського дня бібліотек - державного свята  1000,00 грн., які не враховуються при обчисленні заробітної плати. Таким чином, розмір заробітної плати позивача у вересні, який враховується при обчисленні середньоденної заробітної плати складає 10 263,23 грн. (16863,23 - 5600,00 - 1000,00), а тому враховуючи вищевикладене, розмір середньоденної заробітної плати позивача складає 488,73 грн. (10 263,23 + 10 263,23) / 42). Відповідно до витягу з наказу директора КЗ БМР Білоцерківська централізована бібліотечна система ім. П. Красножона від 28 лютого 2022 року № 22-6 ОСОБА_1 поновлена на роботі з 01 березня 2022 року. Тому, виплата середнього заробітку позивачу за час вимушеного прогулу з 08.11.2021 по 01.03.2022 складає 78 робочих днів. Отже, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 08.11.2021 по 01.03.2022, належний до виплати позивачу, становить: 488,73 х 78 днів вимушеного прогулу = 38 120,94 грн. Також, Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради заперечує щодо інфляційних витрат, адже при розрахунку позивач враховує місяці 2022 року після поновлення на роботі. А, період вимушеного прогулу у позивача - складає листопад, грудень 2021 року та січень, лютий 2022 року. Індексація позивачу не може бути виплачена, але, враховуючи, що величина індексу споживчих цін не перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка, то середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08.11.2021 по 01.03.2022, що належить до виплат складає 38 120,94 грн. Щодо розпорядників коштів, то керуючись Бюджетним кодексом України, п. 23 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», міська рада визначала та затверджувала видатки та кошторис місцевого бюджету згідно паспортних бюджетних програм на наступний рік.На сьогодні такі рішення приймаються міською територіальною громадою, рішення №85-06-VII «Про бюджет Білоцерківської міської територіальної громади» від 29.12.2020. На підставі затвердженого рішення міської ради затверджується кошторис місцевого бюджету на бюджетні асигнування бібліотек за КПКВК 1014030 «Забезпечення діяльності бібліотек» та окремо на бюджетні асигнування Управління культури і туризму (Управління) за КПКВК 1010160 «Керівництво і управління у відповідній сфері у містах (місті Києві), селищах, селах, об`єднаних територіальних громадах».За обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (ст.22 Бюджетного кодексу України).Управління культури і туризму, як головний розпорядник здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень, взяттям бюджетних зобов`язань розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня (бібліотек) і витрачанням ними бюджетних коштів.Інструкція «Про статус відповідальних виконавців бюджетних програм та особистої участі у бюджетному процесі» (затверджена наказом Міністерства фінансів України від 14.12.2001№574), розмежовує повноваження, права і відповідальність головного розпорядника - за бюджетними програмами та розпорядника коштів нижчого рівня - бібліотек. Згідно Інструкції відповідальними виконавцями є головний розпорядник та розпорядник нижчого рівня (бібліотека), яка забезпечує виконання бюджетних програм у системі головного розпорядника.Згідно п. 9 Інструкції та згідно Бюджетного кодексу України, головний розпорядник Управління не може виконувати повноваження розпорядника коштів нижчого рівня та змінювати затверджувані ліміти на оплату праці працівників бюджетних установ затверджених для кожної установи виходячи з обсягів відповідних бюджетних асигнувань рішенням міської територіальної громади.Головний розпорядник контролює виконання кошторису розпорядниками нижчого рівня, і не має права змінювати бюджетні асигнування виділені на цільове забезпечення - оплата праці. Такі рішення щодо зміни розміру бюджетного асигнування на оплату праці приймається лише за рішенням міської територіальної громади, що затверджує кошторис.За не цільове використання коштів згідно статті 119 Бюджетного кодексу України учасники бюджетного процесу притягуються до відповідальності.Управління зауважує, що зважаючи на те, що директор КЗ БМР Білоцерківська бібліотечна система ім. П. Красножона поновивпозивача на роботі до винесення судового рішення із 01 березня 2022 року, а також позивач отримувала заробітну плату, враховуючи при цьому принцип добросовісної поведінки, період після поновлення не підлягає розрахунку та виплаті інфляційних витрат позивачу за правилами ч. 2 ст. 235 КЗпП України.Отже, на виконання рішення суду від 29 березня 2022 року по справі №357/13581/21 директором КЗ БМР Білоцерківська централізована бібліотечна система ім. П.Красножона має бути виданий наказ щодо виплат Позивачу та здійснено відповідні виплати.Щодо строків подання позову. Строк звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу обмежується трьома місяцями відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України.Виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого (відстороненого) працівника, не можуть вважатися заробітною платою і кваліфікуватись як плата за виконану роботу та не витікають із трудового договору, оскільки 1) заробітна плата виплачується роботодавцем працівникові за виконану ним роботу; 2) до моменту виконання рішення суду про поновлення трудові відносини не виникають. Вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі не є спором про оплату праці. Відтак, «строк звернення до суду з такою вимогою обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права». Відповідно до цього підходу середній заробіток за час вимушеного прогулу не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, а отже не є елементом структури заробітної плати. Оскільки до моменту фактичного виконання роботодавцем рішення про поновлення працівник та роботодавець не перебувають у трудових відносинах, то середній заробіток за час вимушеного прогулу не витікає з трудового договору як підстава для виплат. Для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що роботодавець, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі не є елементами структури заробітної плати. За своєю правовою природою це спеціальні види відповідальності роботодавця.Позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за не виконання рішення суду, безпідставно заявлені до неналежного відповідача із пропущенням строків на звернення щодо вирішення спору із юридичною особою із якою у позивача не було ніяких трудових відносин.Аналіз змісту позовних вимог свідчить про те, що позовні вимоги спрямовані до управління, як до роботодавця, а не до бібліотеки, та стосуються професійної діяльності позивача- працівника бібліотеки, при тому, що належним роботодавцем є бібліотека  КЗ БМР Білоцерківської централізованої бібліотечної системи ім. П.Красножона. В той час коли позивач роботодавця визначив, як третю особу без самостійних вимог. Жодних позовних вимог до третьої особи бібліотеки, як до роботодавця - юридичної особи, позовна заява не містить.При цьому трудовий спір у позивача виник саме із бібліотекою  роботодавцем, яка є самостійним суб`єктом. Рішенням суду від 29.03.2022 не було зобов`язано Управління поновити позивача. Отже, позивач безпідставно змінив третю сторону Управління на відповідача, і висуває позовні вимоги до юридичної особи із якою не мала трудових відносин.Позовні вимоги необґрунтовані, заявлені із пропущеними строками на звернення щодо вирішення спору із юридичною особою, яка не є роботодавцем. Тому, просила у задоволенні позову відмовити.
		Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
		Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).
		Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
		Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , з 01.08.2008 працює в Комунальному закладі Білоцерківської міської ради «Білоцерківська централізована бібліотечна система імені Петра Красножона» на посаді завідуючої філії №5, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 3-4), матеріалами цивільної справи №357/13581/21, 2/357/1019/22 та визнається сторонами.
		29.03.2022 рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської областіу справі №357/13581/21, яке набрало законної сили 29.04.2022, позовну заяву ОСОБА_1 до КЗ БМР «Білоцерківська централізована бібліотечна система імені Петра Красножона», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради Київської області, про скасування наказу щодо відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, задоволено частково та скасовано наказ № 85 від 08.11.2021 про відсторонення ОСОБА_1 від роботи на посаді завідуючої філією № 5 Комунального закладу Білоцерківської міської ради «Білоцерківська централізована бібілотечна система імені Петра Красножона», стягнуто з Комунального закладу Білоцерківської міської ради «Білоцерківська централізована бібілотечна система імені Петра Красножона» на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з часу відсторонення 08 листопада 2021 року до часу фактичного виконання цього судового рішення, обрахованої відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року та стягнуто з Комунального закладу Білоцерківської міської ради «Білоцерківська централізована бібілотечна система імені Петра Красножона» на користь держави судові витрати у виді судового збору в розмірі 908,00 грн., в іншій частині позовних вимог  відмовлено. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць (а.с. 5-10).
		Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		Встановлено, що 04.04.2022 позивач ОСОБА_1 звернулася до Комунального закладу Білоцерківської міської ради «Білоцерківська централізована бібілотечна система імені Петра Красножона» із письмовою заявою разом із копією рішення суду від 29.03.2022, в якій просила допустити її до роботи та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу. Дану заяву КЗ БМР «Білоцерківська централізована бібілотечна система імені Петра Красножона» отримав 04.04.2022, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 15).
		28.06.2022 позивач ОСОБА_1 повторно звернулася із письмовою заявою, в якій вимагала виконати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29.03.2022 у справі №357/13581/21, яким скасовано наказ № 85 від 08.11.2021 про відсторонення ОСОБА_1 від роботи на посаді завідуючої філією № 5 Комунального закладу Білоцерківської міської ради «Білоцерківська централізована бібілотечна система імені Петра Красножона» та стягнуто з Комунального закладу Білоцерківської міської ради «Білоцерківська централізована бібілотечна система імені Петра Красножона» на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з часу відсторонення 08 листопада 2021 року до часу фактичного виконання цього судового рішення, обрахованої відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, яке підлягає негайному виконанню.
		Позивач звертаючись до суду з даним позовом зазначила, що незважаючи на рішення суду про скасування наказу щодо її відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, станом на день звернення до суду з даним позовом рішення суду не виконано, тому, вона змушена звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.
		При вирішенні даного спору суд виходить з наступного.
		Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
		Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
		Відповідно до статті 23 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, закріплено, що кожна людина має право на працю, на вiльний вибiр роботи, на справедливi i сприятливі умови працi та на захист вiд безробіття.
		Згідно ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
		Працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору (стаття 21 Закону України «Про оплату праці»).
		Відповідно до положень ч. 1 ст. 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
		Згідно ст. 5-1 КЗпП України, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
		Частиною другою, сьомою статті 235 Кодексу законів про працю Українипередбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
		Так, як було зазначено вище у рішенні, 29.03.2022 рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, яке набрало законної сили 29.04.2022, скасовано наказ № 85 від 08.11.2021 про відсторонення ОСОБА_1 від роботи на посаді завідуючої філією №5 КЗ БМР «Білоцерківська централізована бібілотечна система імені Петра Красножона» та стягнуто з КЗ БМР «Білоцерківська централізована бібілотечна система ім. П. Красножона» на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з часу відсторонення 08.11.2021 до часу фактичного виконання цього судового рішення, обрахованої відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати,затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 .
		У відповідності до частини другої статті 129 Конституції України обов`язковість судових рішень є однією із основних засад судочинства.
		Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
		Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом; право на судовий захист є гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
		Визначене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін.
		Відповідно до п.2, 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць та поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.
		Належним виконання судового рішення про присудження працівникові виплати заробітної плати та поновлення на роботіслід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків та виплата заробітної плати за час вимушеного прогулу.
		Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі та виплату присудженої до стягнення заробітної плати, і цей обов`язок полягає в тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виплату заробітної плати за один місяць виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися. 
		Встановлено, що в порушення вимог ч. 4, 7 ст. 235 КЗпП України та п. 2, 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, а також принципу обов`язковості судового рішення, КЗ БМР «Білоцерківська централізована бібілотечна система ім. П. Красножона» не виконав рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у справі 357/13851/21 від 29.03.2022 в частині стягнення на користь ОСОБА_1 заробітної плати за час вимушеного прогулу з часу відсторонення 08.11.2021 до часу фактичного виконання цього судового рішення, обрахованої відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995.
		Позивач ОСОБА_1 , в обґрунтування позовних вимог зазначає, що стягнути вищевказану суму заробітної плати за час вимушеного прогулу з КЗ БМР «Білоцерківська централізована бібілотечна система імені Петра Красножона» неможливо, оскільки у даного комунального закладу відсутні власні кошти і власне майно, даний заклад не являється господарюючим суб`єктом, у нього відсутній власний бухгалтер, відсутній рахунок в казначействі та нарахування і виплати заробітної плати працівникам бібліотечної системи здійснюється бухгалтерією Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради, а тому, просить стягнути кошти в сумі 63396,67 грн. саме з Управління культури та туризму Білоцерківської міської ради.
		Відповідач - Управління культури та туризму Білоцерківської міської ради, заперечуючи проти позовних вимог, зазначає, що Управління є неналежним відповідачем за даним позовом, адже трудові відносини позивач укладала із КЗ БМР Білоцерківська централізована бібліотечна система ім. П. Красножона, саме цим комунальним закладом позивач була відсторонена від роботи, який є юридичною особою, має свій кошторис, має самостійний баланс, рахунки в установах банків, має круглу печатку, кутовий штамп та інші штампи, бланк зі своїм повним найменуванням, заклад заснований на комунальній формі власності, засновником закладу є Білоцерківська міська рада Київської області, не є структурним підрозділом Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради, а тому саме даний комунальний заклад є належним відповідачем. Отже, КЗ БМР Білоцерківська централізована бібліотечна система ім. П. Красножона є самостійною юридичною особою, його працівникам нараховується заробітна плата за рахунок місцевого бюджету. При укладанні трудового договору, як і при звільненні позивача, управління участі не приймало, трудових відносин із позивачем не мало і не є належним відповідачем у справі, оскільки, управління є органом місцевого самоврядування, що підконтрольний міській раді, яка його утворила, підпорядковується її виконавчому комітету, міському голові. Управління фінансується за рахунок коштів місцевого бюджету, є публічним органом влади згідно Закону України «Про місцеве самоврядування». Отже, позовна заява подана до відповідача Управління повинна розглядатися адміністративним судом, так, як відповідач є орган публічної влади і такі спори не є трудовими спорами і не підпадають під дію цивільного судочинства. Оскільки, позивач не перебувала на публічній службі в Управлінні культури і туризму і не відноситься до категорії службовців. Також, зазначає, що на виконання рішення суду від 29.03.2022 у справі №357/13581/21 саме директором КЗ БМР Білоцерківська централізована бібліотечна система ім. П. Красножона має бути виданий наказ щодо виплат позивачу заробітної плати та здійснено відповідні виплати, адже, згідно Бюджетного кодексу України, головний розпорядник Управління не може виконувати повноваження розпорядника коштів нижчого рівня та змінювати затверджувані ліміти на оплату праці працівників бюджетних установ затверджених для кожної установи виходячи з обсягів відповідних бюджетних асигнувань рішенням міської територіальної громади. Головний розпорядник контролює виконання кошторису розпорядниками нижчого рівня, і не має права змінювати бюджетні асигнування виділені на цільове забезпечення - оплата праці. Такі рішення щодо зміни розміру бюджетного асигнування на оплату праці приймається лише за рішенням міської територіальної громади, що затверджує кошторис. 
		Однак, суд критично оцінює зазначені твердження відповідача, виходячи з наступного.
		Так, Рішенням Білоцерківської міської ради №557-12-VIII від 29.04.2021 було затверджено Статут Комунального закладу Білоцерківської міської ради «Білоцерківська централізована бібліотечна система імені Петра Красножона» в новій редакції (а.с. 53, 54-60). 
		Відповідно до п. 1.2, 1.3 Статуту - Білоцерківська централізована бібліотечна система імені Петра Красножона - комунальний заклад Білоцерківської міської ради, що перебуває у власності Білоцерківської міської територіальної громади, засновником Білоцерківської ЦБС є Білоцерківська міська рада.
		Відповідно до п.1.4 Статуту Білоцерківська ЦБС організаційно підпорядкована та підзвітна управлінню культури та туризму Білоцерківської міської ради.
		Відповідно до п. 3.1 Статуту Комунальний заклад Білоцерківської міської ради «Білоцерківська централізована бібліотечна система імені Петра Красножона» є юридичною особою, діє на підставі статуту, затвердженого засновником, має круглу печатку, кутовий штамп та інші штампи і обслуговується централізованою бухгалтерією управління культури і туризму Білоцерківської міської ради.
		Пунктом 6.1 Статуту передбачено, що Комунальний заклад Білоцерківської міської ради «Білоцерківська централізована бібліотечна система імені Петра Красножона» очолює директор, який призначається на посаду та звільняється з посади начальником управління культури і туризму Білоцерківської міської ради.
		Відповідно до чинного законодавства України директор приймає на роботу, переміщує та звільняє працівників, розробляє штатний розпис, встановлює посадові оклади, надбавки працівникам комунального закладу (п. 6.5, 6.6 Статуту).
		Відповідно до п. 7.1 - 7.4 Статуту КЗ БМР «Білоцерківська централізована бібліотечна система імені Петра Красножона» є неприбутковою установою і здійснює свою діяльність на основі кошторису, який складається та затверджується відповідно до чинного законодавства. Діяльність закладу направлена на виконання соціально-важливих функцій і не переслідує мети отримання прибутку. Діяльність закладу провадиться відповідно до законодавства і статуту. Майно закладу передане засновником та набуте, за рахунок місцевого бюджету, є власністю Білоцерківської міської територіальної громади і становить необоротні та оборотні активи, майно є комунальною власністю і закріплюється за нею на праві оперативного управління.
		Фінансування діяльності закладу здійснюється за рахунок місцевого бюджету, а також інших джерел, не заборонених законодавством України. Джерелами фінансування є кошти місцевого бюджету, субвенція державного бюджету, кошти державних та міських цільових програм, плата за оренду майна бюджетних установ, кошти від реалізації майна, крім нерухомого (пункти 7.6, 7.7 Статуту).
		Бюджетні кошти та власні надходження комунального закладу зараховуються на рахунки відкриті в органах Державної казначейської служби. Отримані кошти використовуються згідно із кошторисом (Пункт 7.10 Статуту).
		Також, згідно положень п. 7.12 Статуту бухгалтерський облік здійснюється централізованою бухгалтерією відділу культури та туризму Білоцерківської міської ради.
		Так, поняття централізованої бухгалтерії характерне переважно для бюджетних установ і організацій. Порядок функціонування централізованої бухгалтерії передбачає об`єднання однорідних установ і організацій єдиною бухгалтерською службою для здійснення більшості етапів облікового циклу. Централізовані бухгалтерії утворюються при міністерствах, відомствах, управліннях, територіальних і районних медичних об`єднаннях; при районних і міських відділеннях освіти чи культури як за відомчою, так і за територіальною ознакою.
		До функцій централізованої бухгалтерії належать, зокрема, складання і погодження з керівниками установ кошторисів доходів і видатків та розрахунків до них; здійснення контролю за ефективністю та цільовим характером використання коштів загального і спеціального фондів у процесі виконання кошторисів доходів і видатків; своєчасне здійснення фінансово-розрахункових операцій у процесі виконання кошторисів доходів і видатків (нарахування та виплата стипендій, заробітної плати та інших виплат працівникам установ; розрахунки з бюджетом та позабюджетними фондами; розрахунки з іншими кредиторами і дебіторами).
		З матеріалів справи (а.с. 62-69, 70-80) вбачається, що директор КЗ БМР «Білоцерківська централізована бібліотечна система імені Петра Красножона» Григоренко Раїса Павлівна веде табель обліку використання робочого часу, уклала від імені адміністрації комунального закладу колективний договір на 2021-2026 роки з профспілковим комітетом КЗ БМР «Білоцерківська централізована бібліотечна система імені Петра Красножона» з ціллю забезпечення трудових, соціально-економічних прав та інтересів працівників, створення сприятливих умов для ефективної роботи колективу, встановлення режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку, встановлення надбавок та премій працівникам. Також, директор складає штатний розпис КЗ БМР «Білоцерківська централізована бібліотечна система імені Петра Красножона», однак, даний штатний розпис погоджується головою профспілки та затверджується начальником Управління культури та туризму Білоцерківської міської ради. 
		Так, Управління культури та туризму Білоцерківської міської ради є структурним підрозділом Білоцерківської міської ради, підзвітне та підконтрольне міській раді, яка його утворила, підпорядковується її виконавчому комітету, міському голові та заступнику міського голови відповідно до розподілу обов`язків (пункти 1.1, 1.2 Положення про управління культури і туризму Білоцерківської міської ради, затвердженого рішенням Білоцерківської міської ради від 29.12.2020 №88-06-VIII (а.с. 81-85).
		Завданням відділу, зокрема, є організаційнометодичне керівництво діяльністю підвідомчих закладів та підприємств культури, організація фінансування закладів та підприємств культури, культурномистецьких, пам`яткоохоронних та туристичних програм та інших заходів; пошук, використання й поширення нових організаційно  творчих підходів у діяльності закладів культури, вдосконалення господарського механізму їх діяльності, інформаційнометодичне забезпечення, впровадження нових моделей організації культурної пам`яткоохоронної діяльності. 
		Згідно п.6 Положення, управління очолює начальник, який призначається на конкурсній основі і звільняється з посади міським головою; здійснює керівництво діяльністю управління та підвідомчих закладів культури відповідно до даного Положення, посадової інструкції та чинного законодавства; видає в межах своєї компетенції накази, контролює їх виконання; затверджує в установленому порядку штатні розписи підвідомчих закладів культури; здійснює у встановленому законом порядку призначення та звільнення керівників підвідомчих закладів культури, працівників централізованої бухгалтерії управління, а також вжиття заходів дисциплінарно впливу.
		Управління утримується за рахунок коштів місцевого бюджету та інших джерел не заборонених чинним законодавством, є юридичною особою (код ЄДРПОУ  05458494), має самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням, штамп, відповідний бланк та інші атрибути, необхідні юридичній особі. Юридична адреса управління: 09100, Київська область, м. Біла Церква, вул. Героїв Небесної Сотні, 36 (п. 1.4-19 Положення). 
		Також, відповідно до п 7.4 та 7.5 Положення структурним підрозділом управління є централізована бухгалтерія, яка обслуговує адміністративний апарат управління та підвідомчі заклади культури. Перелік підвідомчих відділу комунальних закладів, підприємств та установ культури Білоцерківської міської ради базової мережі міста затверджується рішенням міської ради. Зазначене кореспондується з частиною третьою статті 23 Закону України «Про культуру».
		Отже, судом встановлено, що Білоцерківська централізована бібліотечна система імені Петра Красножонає комунальним закладом, заснована Білоцерківською міською радою, підзвітна та підпорядкована управлінню культури і туризму Білоцерківської міської ради, має єдину і спільну централізовану бухгалтерію, яка є структурним підрозділом управління культури і туризму Білоцерківської міської ради та обслуговує підвідомчі йому комунальні заклади культури (у тому числі вказаний комунальний заклад, а також є юридичною особою та діє на підставі статуту, затвердженого засновником, а отже, за своїм правовим статусом вона не є структурним підрозділом управління культури і туризму Білоцерківської міської ради, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, що викладений у постанові від 29.06.2022 у справі №357/1279/21).
		Аналізуючи статут КЗ БМР «Білоцерківська централізована бібліотечна система імені Петра Красножона», колективний договір, укладений на 2021-2016 роки між адміністрацією та профспілковим комітетом КЗ БМР «Білоцерківська централізована бібліотечна система імені Петра Красножона» та положення Управління культури та туризму Білоцерківської міської ради, суд приходить до висновку, що заробітна плата працівникам бібліотеки виплачується централізованою бухгалтерією Управління культури та туризму Білоцерківської міської ради на підставі наказів директора КЗ БМР «Білоцерківська централізована бібліотечна система імені Петра Красножона», штатних розписів, табелів обліку використання робочого часу, що також підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (а.с. 12-14), з яких вбачається, що ОСОБА_1 з 01.08.2008 саме Управлінням культури і туризму Білоцерківської міської ради (код ЄДРПОУ 05458494) виплачувалась заробітна плата.
		Крім того, з листа Білоцерківського управління Державної казначейської служби України Київської області від 24.06.2022 №05-10-08/488 (а.с. 30) вбачається, що позивач ОСОБА_1 надала до управління Казначейства виконавчий лист №357/13581/21, виданий 29.04.2022 Білоцерківським міськрайонним судом Київської області, боржником за яким є КЗ БМР «Білоцерківська централізована бібліотечна система імені Петра Красножона» та управління Казначейства повідомило позивача про те, що КЗ БМР «Білоцерківська централізована бібліотечна система імені Петра Красножона», що знаходиться за адресою: Київська область, м. Біла Церква, Торгова Площа, 4/27, код ЄДРПОУ 38168884, на розрахунково-касовому обслуговуванні в управлінні Казначейства не перебуває, а тому виконавчий лист та рішення суду повернуті без виконання.
		З листа Управління фінансів Білоцерківської міської ради від 29.09.2022 №150 (а.с. 40) вбачається, що відповідно до ст. 22 Бюджетного Кодексу України за бюджетними призначеннями, визначеними рішеннями про місцеві бюджети, головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно структурні підрозділи виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників, а саме Управління культури та туризму. Головні розпорядники коштів визначаються додатком №3 рішенням про місцевий бюджет. Управління культури та туризму отримують бюджетні призначення і доводять їх до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та здійснюють внутрішній контроль. Якщо установи та організації не мають самостійного балансу та включені до мережі головного розпорядника бюджетних коштів, в такому випадку всі фінансові операції здійснюються головними розпорядниками бюджетних коштів. 
		Однак, Управління культури та туризму Білоцерківської міської ради не надало до суду належних та достатніх доказів, що КЗ БМРКЗ БМР «Білоцерківська централізована бібліотечна система імені Петра Красножона» має самостійний баланс, який зараховується на рахунки, відкриті в органах Державної казначейської служби, водночас матеріалами справи підтверджено, що даний заклад не має самостійного балансу, включений до мережі головного розпорядника бюджетних коштів та всі фінансові операції здійснюються саме головним розпорядником бюджетних коштів. 
		Також, твердження відповідача про те, що КЗ БМР «Білоцерківська централізована бібліотечна система імені Петра Красножона» не відповідає по зобов`язаннях засновника закладу, як засновник не відповідає по зобов`язаннях закладу (пункт7.13 Статуту), не знайшло свого підтвердження в ході розгляду справи та не стосується Управління культури та туризму Білоцерківської міської ради, адже засновником КЗ БМР «Білоцерківська централізована бібліотечна система імені Петра Красножона» є Білоцерківська міська рада.
		Отже, з огляду на викладене, доводи представника Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради щодо неналежного відповідача у справі є безпідставними та такими, що суперечать наявним повноваженням даного відповідача, викладеним у Положенні та повноваженням КЗ БМР «Білоцерківська централізована бібліотечна система імені Петра Красножона» викладеним у Статуті.
		Відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
		Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що строк звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу обмежується трьома місяцями відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України, який остання пропустила. Виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого (відстороненого) працівника, не можуть вважатися заробітною платою і кваліфікуватись як плата за виконану роботу та не витікають із трудового договору, оскільки 1) заробітна плата виплачується роботодавцем працівникові за виконану ним роботу; 2) до моменту виконання рішення суду про поновлення трудові відносини не виникають. Вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі не є спором про оплату праці. Відтак, строк звернення до суду з такою вимогою обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Середній заробіток за час вимушеного прогулу не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, а отже не є елементом структури заробітної плати. Для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що роботодавець, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався. 
		Такі твердження відповідача щодо питань застосування положень статті 233 КЗпП України є неправильними, з огляду на наступне.
		Частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
		За змістом частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
		Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.
		Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці» (№ 108/95-ВР), заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
		Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці» за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
		Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
		Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
		Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
		У статті 12 Закону України «Про оплату праці» закріплено перелік норм і гарантій в оплаті праці, який не є вичерпним. Указано, що норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються КЗпП України та іншими актами законодавства України. Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та КЗпП України, є мінімальними державними гарантіями.
		Зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин, а саме відплатності праці, який отримав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо. Такі зобов`язання відповідають мінімальним державним гарантіям, установленим статтею 12 Закону України «Про оплату праці» зокрема щодо оплати часу простою, який мав місце не з вини працівника.
		У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано в законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
		За висновком Конституційного Суду України, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
		Зазначене, на переконання Конституційного Суду України, дає підстави для висновку, що обсяг заробітної плати найманого працівника становлять винагорода за виконану роботу, про що йдеться у статті 94 КЗпП України і статті 1 Закону України «Про оплату праці» та гарантовані державою виплати, передбачені у статті 12 Закону України «Про оплату праці».
		Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
		У разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто всіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
		Тобто, Конституційний Суд України фактично зробив висновок, що навіть у разі невиконання трудової функції не з власної вини, він вважається таким, що працює і отримує за це заробітну плату, а не компенсацію, бо саме заробітна плата є тією грошовою виплатою, яка забезпечує можливість самого існування як працівника, так і, можливо, членів його сім`ї, а також наповнення державного бюджету, бо із цієї виплати вираховуються податки і збори, у тому числі внески до Пенсійного фонду України у розмірах, який передбачений саме для заробітної плати, а період вимушеного прогулу зараховується до страхового стажу.
		Такий період невиконання трудової функції можна порівняти з простоєм.
		При цьому під простоєм розуміється зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (частина перша статті 34 КЗпП України).
		Тобто, простій можливий як з вини роботодавця, так і за відсутності його вини. Законодавство у будь-якому випадку простою гарантує працівникам отримання частини заробітної плати.
		У свою чергу, вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію.
		Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою.
		Вказане також узгоджується з пунктом 1.3 розділу 1 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713 (далі - Інструкція № 114/8713) яким передбачено, що для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
		Відповідно до підпункту 2.2.12 пункту 2.2 розділу 2 Інструкції № 114/8713 до фонду додаткової заробітної плати включається оплата за невідпрацьований час, зокрема, оплата простоїв не з вини працівника.
		У розділі 3 Інструкції № 114/8713 закріплено вичерпний перелік виплат, що не належать до фонду оплати праці. Згідно з пунктом 3.9 розділу 3 вказаної Інструкції до фонду оплати праці не належать суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.
		В Інструкції № 114/8713 середній заробіток за час вимушеного прогулу не віднесено до вичерпного переліку виплат, що не належать до фонду оплати праці.
		Середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин.Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.
		Тобто, в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.
		Вказана норма права, крім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення. Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період за який він обраховується є сталим для звільненого працівника.
		Таке тлумачення відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, сприяє дотриманню балансу прав і законних інтересів незаконно звільнених працівників, які були позбавлені можливості працювати та отримувати гарантовану на конституційному рівні винагороду за виконану роботу, та стимулює несумлінних роботодавців, які порушили таке конституційне право працівників, у подальшому дотримуватися норм чинного законодавства.
		Правова природа середнього заробіткуза час вимушеного прогулу відрізняється від правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Середній заробіток за час вимушеного прогулу - це заробітна плата, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні таким не є. Заробітна плата не може сплачуватися особі, яка не перебуває в трудових відносинах з роботодавцем, який проводить виплату. При виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.
		Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати бо є заробітною платою.
		Отже, спір щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не зі своєї вини, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці.
		Згідно із частиною другою статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
		Аналізуючи зміст частини другої статті 233 КЗпП України, можна зробити висновок, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору та відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, і не залежить від здійснення роботодавцем нарахування таких виплат.
		Даний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, яка відступила від висновку об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 10.10.2019 року у справі №369/10046/18, задля формування єдиної судової практики щодо застосування частини другої статті 233 КЗпП України до вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі, що передбачений частиною другою статті 235 КЗпП України, оскільки середній заробіток за час вимушеного прогулу є, по суті, неотриманою заробітною платою за невиконання трудової функції не з вини працівника, на яку поширюються норми законодавства про оплату праці. Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
		Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		На підставі системного аналізу положень трудового законодавства, суд приходить до висновку, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу як складової належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком, а тому, позивачем строки звернення до суду з даним позовом не пропущені.
		Щодо розміру заробітної плати, яка підлягає стягненню з відповідача, слід зазначити наступне.
		Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок) затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
		Пунктом 2 Порядку № 100 передбачено, що середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
		Відповідно до пункту 3 Порядку №100 приобчисленні середньої заробітної плати враховуються всісуми нарахованої заробітноїплати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальнихвиплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані та у розмірах, в яких вонинараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.
		Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період.
		Відповідно до п.п. б), и) п.4 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються: одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо) та виплати, пов`язані з святковими та ювілейними датами. 
		Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів / годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленнямзаробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів(годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
		Як вбачається з наказів директора КЗ БМР Білоцерківська централізована бібліотечна система ім. П. Красножона від 20.09.2021 № 71 та від 20.09.2021 № 72 (а.с. 89-94) у вересні місяці ОСОБА_1 централізованою бухгалтерією Управління культури на туризму Білоцерківської міської ради було виплачено матеріальну допомогу для вирішення побутових питань у розмірі 5600,00 грн. та виплату до державного свята - Всеукраїнського Дня бібліотек у розмірі 1000,00 грн., які відповідно до п. 4 Порядку №100 не враховуються при обчисленні заробітної плати, що також підтверджується довідкою про доходи №242 від 29.09.2022, видана Управлінням культури на туризму Білоцерківської міської ради, за підписом бухгалтера та директора комунального закладу (а.с. 88), згідно якої заробітна плата ОСОБА_1 за вересень 2021 року становила 10263,23 грн. (за вирахуванням матеріальної допомоги та виплати до державного свята  6600,00 грн.), за жовтень - 10 263,23 грн.
		Також, згідно довідки №19 від 05.07.2022, що видана Управлінням культури на туризму Білоцерківської міської ради (а.с. 11) вбачається, що заробітна плата ОСОБА_1 , становила: за вересень 2021 року - 10263,23 грн., кількість фактично відпрацьованих днів  22; за жовтень - 10 263,23 грн., кількість фактично відпрацьованих днів  20.
		Таким чином, розмір середньоденної заробітної плати позивача складає 488,73 грн., яка вираховується наступним чином: (10 263,23 + 10 263,23) / 42. 
		Так, рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29.03.2022 у справі №357/13581/21 встановлено, що директором КЗ БМР Білоцерківська ЦБС ім. П. Красножона № 85 від 08.11.2021 було видано наказ, пунктом 2 якого, у зв`язку з відсутністю документів про вакцинацію, відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року до усунення причин, що його зумовили ОСОБА_1 , зав. Ф.5.
		Також, встановлено, що відповідно до витягу з наказу директора КЗ БМР Білоцерківська централізована бібліотечна система ім. П. Красножона від 28.02.2022 №22-6 (а.с. 95) ОСОБА_1 було допущено до виконання завдань за посадою з 01 березня 2022 року, також підтверджується довідкою про доходи №242 від 29.09.2022 згідно якої позивачу була виплачена заробітна плата за березень 2022 року у розмірі 6531,40 грн., а тому, період вимушеного прогулу з 08.11.2021 по 01.03.2022 складає 79 робочих днів. 
		Отже, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 08.11.2021 по 01.03.2022, належний до виплати позивачу, становить 38609,67 грн. (488,73 х 79 днів вимушеного прогулу).
		Тому, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08.11.2021 по 01.03.2022 в сумі 38609,67 грн. з урахуванням податків, зборів та інших обов`язкових платежів.
		Також, позивач просить стягнути з відповідача за цей період інфляційні втрати в розмірі 531,11 грн. (58055,56 х 9,2%) та надає при цьому свій розрахунок (а.с. 17,18).
		Однак, суд критично оцінює зазначений розрахунок інфляційних втрат, проведений позивачем, виходячи з наступного.
		Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги п`ятої ЦК України. Отже, приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги п`ятої ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги п`ятої ЦК України). 
		Тобто, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.
		Грошовим зобов`язанням, за змістом статей 524, 533-535 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов`язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
		Грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
		Системний аналіз зазначених норм права свідчить, що три проценти річних та інфляційні втрати входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами належними до сплати кредиторові.
		Відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, приписи статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство. Трудове законодавство передбачає спеціальні правила відповідальності роботодавця за порушення відповідних норм.
		Таким чином, підстави для застосування приписів статті 625 ЦК України до трудових правовідносин, які регулює спеціальне (трудове) законодавство, відсутні (аналогічний правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 17.01.2019 у справі № 296/1390/18, від 11.11.2019 у справі № 757/14073/16-ц, від 06.10.2021 у справі №753/13398/16 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13-ц.
		Отже, оскільки правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовані трудовим законодавством, а відповідач не є кредитором по відношенню до позивача у цивільно-правових відносинах, суд приходить до висновку про безпідставність вимог ОСОБА_1 про стягнення з Управління інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання з виплати заробітної плати.
		Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення.
		Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
		На підставі ст. 141 ЦПК України, Закону України «Про судовий збір», враховуючи, що позивач звільнена від сплати судового збору за подання до суду вказаного позову, суд приходить до висновку, про стягнення з відповідача на користь держави судового збору в розмірі 992,40 грн.
		Керуючись Конституцією України, Законом України «Про оплату праці», ст. 3, 5-1, 21, 233, 235, 236 КЗпП України, ст. 4, 10, 12, 13, 76  81, 82, 141, 258, 259, 264  265, 268, 274-279, 354, 355 ЦПК України, суд 
		У Х В А Л И В :
		Позовну заяву ОСОБА_1 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 ) до Управління культури та туризму Білоцерківської міської ради (код ЄДРПОУ05458494, місцезнаходження: вул. Героїв Небесної Сотні, 36, м. Біла Церква, Київська область), третя особа: Білоцерківська міська рада (код ЄДРПОУ 26376300, місцезнаходження: вул. Я. Мудрого, 15, м. Біла Церква, Київська область), Комунальний заклад Білоцерківської міської ради «Білоцерківська централізована бібліотечна система ім. Петра Красножона» (код ЄДРПОУ 38168884, місцезнаходження: Торгова Площа, 4/27, м. Біла Церква, Київська область), про стягнення заборгованості по заробітній платі, задовольнити частково.
		Стягнути з Управління культури та туризму Білоцерківської міської ради на користь ОСОБА_1 заробітну плату в розмірі 38609,67 грн. (тридцять вісім тисяч шістсот дев`ять гривень 67 копійок) з урахуванням податків, зборів та інших обов`язкових платежів.
		Стягнути з Управління культури та туризму Білоцерківської міської ради на користь держави судовий збір в розмірі 992,40 грн.
		У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
		Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення рішення суду.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Рішення складено 18.11.2022. 
		СуддяО. В. Бондаренко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...