Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 709/1465/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них; про поновлення на роботі, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 04.12.2022. Забезпечено надання загального доступу: 06.12.2022.
Дата набрання законної сили: 16.11.2022
Номер судового провадження: 61-4569ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова                                      
		Іменем України                                 
		 
		16 листопада 2022 року
		м. Київ
		 
		справа № 709/1465/19
		провадження № 61-4569св22
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Синельникова Є. В.,
		суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач),                 Шиповича В. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Надія»,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Надія» на рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області 
		від 03 листопада 2021 року у складі судді Левченка В. В. та постанову Черкаського апеляційного суду від 19 квітня 2022 рокуу складі колегії суддів: Бородійчука В. Г., Василенко Л. І., Нерушак Л. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1. Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Надія» (далі - СТОВ «Надія») з позовом, у якому просила:
		- поновити її на роботі, скасувавши наказ про її звільнення від 03 липня
		2019 року № 55-к;
		- стягнути зі СТОВ «Надія» невиплачену заробітну плату за період з 18 жовтня 2018 року по 02 липня 2019 року у розмірі 37 258,30 грн, середній заробіток за період затримки розрахунку за період з 05 вересня 2018 року по 17 жовтня 2018 року та з 03 липня по 02 серпня 2019 року у розмірі 10 414,48 грн, моральну шкоду у розмірі 23 800 грн;
		- зобов`язати відповідача внести записи до її трудової книжки про звільнення з роботи 16 квітня 2018 року згідно з наказом № 7 за пунктом 3 статті 40 КЗпП України, про поновлення на посаді за рішенням суду від 17 жовтня 
		2018 року, про звільнення з посади 03 липня 2019 року згідно наказу № 55-к за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
		Позовна заява мотивована тим, що 02 травня 2003 року ОСОБА_1 була прийнята на роботу в СТОВ «Надія» на посаду головного економіста. 
		16 квітня 2018 року позивач звільнена із роботи на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України.
		Рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області
		від 17 жовтня 2018 року, залишеним без змін рішенням апеляційного суду Черкаської області від 18 грудня 2018 року, ОСОБА_1 було поновлено на посаді головного економіста.
		15 червня 2019 року, засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 отримала наказ директора СТОВ «Надія» від 10 червня 2019 року про поновлення її на роботі з 14 червня 2019 року.
		18 червня 2019 року, після вихідних, ОСОБА_1 вийшла на роботу, проте на її робочому місці перебувала новий працівник, яка була прийнята на роботу у травні 2019 року.
		Посилаючись на те, що після поновлення на роботі її фактично не допустили до виконання посадових обов`язків і в подальшому 03 липня 2019 року незаконно звільнили за прогул, який начебто мав місце 02 липня 2019 року, хоча вона протягом робочого дня перебувала на роботі, при цьому жодних актів, на які посилається відповідач у наказі про звільнення, не складалося, пояснення у позивача щодо відсутності на робочому місці не відбиралися, просила позов задовольнити.
		Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
		Рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області 
		від 08 листопада 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто зі СТОВ «Надія» на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за період 
		з 18 жовтня 2018 року по 02 липня 2019 року у розмірі 11 594 грн з відрахуванням всіх належних зборів, податків та обов`язкових платежів; середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05 вересня 
		2018 року по 17 жовтня 2018 року у розмірі 4 263,60 грн з відрахуванням всіх належних зборів, податків та обов`язкових платежів; середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 03 липня 2019 року по 02 серпня 
		2019 року у розмірі 3 268,76 грн з відрахуванням всіх належних зборів, податків та обов`язкових платежів; моральну шкоду в розмірі 3 000 грн, а також зобов`язано СТОВ «Надія» внести до трудової книжки ОСОБА_1 записи про звільнення з роботи 16 квітня 2018 року згідно з наказом № 7 за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України; про поновлення на роботі згідно з рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області 
		від 17 жовтня 2018 року у справі № 709/1315/18; про звільнення з роботи 
		03 липня 2019 року згідно з наказом № 55-к за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України. У задоволенні позову в іншій частині відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачу не у повному обсязі нараховано та виплачено заробітну плату за період з 18 жовтня
		2018 року по 02 липня 2019 року із розрахунку чотирьохгодинного робочого дня, оскільки відсутні докази про переведення ОСОБА_1 на чотирьохгодинний робочий день. Для розрахунку невиплаченої позивачці заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 05 вересня 2018 року по 18 жовтня 2018 року, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 липня 2019 року
		по 02 серпня 2019 року суд першої інстанції використав середньоденну заробітну плату, визначену рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 17 жовтня 2018 року у розмірі 142,12 грн.
		Місцевий суд також дійшов висновку, що звільнення позивача 03 липня 
		2019 року за прогул 02 липня 2019 року проведено з дотриманням вимог чинного законодавства про працю.
		Постановою Черкаського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 08 листопада 
		2019 року скасовано в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 03 липня 2019 року по 02 серпня 2019 року та ухвалено в цій частині нове рішення. Стягнуто з СТОВ «Надія» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 липня 2019 року по 02 серпня 2019 року в розмірі 6 723,07 грн з відрахуванням в подальшому всіх належних зборів, податків і обов`язкових платежів. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні судом першої інстанції помилкового взято до уваги розмір середньоденної заробітної плати, встановленого рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 17 жовтня 2018 року у справі № 709/1315/18 в сумі 142,12 грн. Вказаний розмір визначено із заробітної плати, яка була нарахована позивачці у лютому-березні 2018 року, однак для розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача з 03 липня 2019 року слід виходити із розміру заробітної плати ОСОБА_1 за червень 2019 року (у зв`язку із поновленням позивачки на роботі 
		з 14 червня 2019 року), оскільки останній в липні 2019 року заробітна плата не нараховувалась (інформація викладена в довідці № 65 від 18 вересня 
		2019 року. 
		Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для скасування наказу про звільнення позивача з роботи та поновлення її на роботі, оскільки відповідачем дотримано порядок звільнення з роботи працівника за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, визначений відповідними положеннями статей 147 - 149 КЗпП України. Позивачем ОСОБА_1 не надано жодних доказів на спростування наданих відповідачем доказів про відсутність її на робочому місці 02 липня 2019 року та про відмову від надання пояснень про причини відсутності на роботі.
		Позовні вимоги щодо зобов`язання СТОВ «Надія» внести до трудової книжки ОСОБА_1 записи про звільнення з роботи 16 квітня 2018 року згідно з наказом № 7 за пунктом 3 частини першою статті 40 КЗпП України; про поновлення на роботі згідно з рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 17 жовтня 2018 року у справі № 709/1315/18; про звільнення з роботи 03 липня 2019 року згідно з наказом № 55-к за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд апеляційної інстанції вважав обґрунтованими, тому рішення суду першої інстанції в цій частині про задоволення позовних вимог залишено без змін.
		Апеляційний суд також погодився з визначеним судом першої інстанції розміром моральної шкоди, оскільки він визначений з урахуванням вимог статті 237-1 КЗпП України та загальних вимог щодо відшкодування моральної шкоди, визначених статтями 23, 1167 ЦК України, тому не підлягає зміні.
		Постановою Верховного Суду від 16 вересня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 08 листопада 2019 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року в частині вирішення позовних вимог про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати скасовано, справу у наведеній частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Постанова Верховного Суду мотивована тим, що судами попередніх інстанцій залишились не перевіреними доводи позивача про те, що вона фактично не була допущена до роботи. Матеріали справи не містять жодних письмових доказів на підтвердження фактичного допуску позивача до роботи. Виконавче провадження судами не досліджувалось. Від перевірки доводів позивача відносно того, що вона фактично не була допущена до роботи і рішення суду про її поновлення на роботі не було виконано належним чином залежить встановлення того, чи можна вважати відсутність позивача на безпосередньому робочому місці 02 липня 2019 року прогулом без поважних причин.
		Також Верховний Суд зазначав, що від встановлення вказаних фактичних обставин справи залежить і правильність розрахунку середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування відповідних виплат працівнику.
		При новому розгляді справи рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 03 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 19 квітня 2022 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
		Скасовано наказ СТОВ «Надія» від 03 липня 2019 року № 55к про звільнення ОСОБА_1 з посади головного економіста СТОВ «Надія».
		Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного економіста СТОВ «Надія».
		Стягнуто з СТОВ «Надія» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04 липня 2019 року по 03 листопада 
		2021 року в сумі 136 084,21 грн з відрахуванням всіх належних зборів, податків та обов`язкових платежів.
		Стягнуто з СТОВ «Надія» на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за період з 18 жовтня 2018 року по 02 липня 2019 року у розмірі  11 594,00 грн з відрахуванням всіх належних зборів, податків та обов`язкових платежів.
		Стягнуто з СТОВ «Надія» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05 вересня 2018 року по 17 жовтня 2018 року у розмірі 4 263,60 грн з відрахуванням всіх належних зборів, податків та обов`язкових платежів.
		Стягнуто з СТОВ «Надія» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 03 липня 2019 року по 02 серпня 2019 року у розмірі 6 723,07 грн з відрахуванням всіх належних зборів, податків та обов`язкових платежів.
		Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовлено.
		Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що оскільки ОСОБА_1 фактично не була допущена до роботи і рішення суду про її поновлення на роботі не було виконано належним чином, а тому не можна вважати відсутність позивача 02 липня 2019 року на безпосередньому робочому місці, яке їй не було надане, прогулом без поважних причин, таким чином позов в частині скасування наказу про звільнення позивача та поновлення її на посаді підлягає до задоволення.
		Також судами враховано, що для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід виходити із розміру заробітної плати ОСОБА_1 за червень 2019 року (у зв`язку із поновленням її на роботі з 14 червня 
		2019 року), оскільки як вбачається із матеріалів справи заробітна плата останній в липні 2019 року не нараховувалась (інформація викладена в довідці № 65 від 18 вересня 2019 року), у зв`язку із чим суди дійшли висновку, що час вимушеного прогулу з 04 липня 2019 року по 03 листопада 2021 року становить 587 робочих днів, а тому з відповідача слід стягнути на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 136084,21 грн.
		В частині стягнення з СТОВ «Надія» невиплаченої заробітної плати за період з
		18 жовтня 2018 року по 02 липня 2019 року, середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 05 вересня 2018 року по 17 жовтня 2018 року, середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 03 липня 
		2019 року по 02 серпня 2019 року, суди попередніх інстанцій дійшли висновку за доцільне для обчислення різниці в заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на роботі використати вирахуваний судом у рішенні Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 17 жовтня 2018 року у справі №709/1315/18 розмір середньоденної заробітної плати, що становить 142,12 грн, та врахувавши фактично нараховану позивачу суму коштів за вказаний період (з 18 жовтня 2018 року по 02 липня 2019 року) у розмірі 16085,00 грн, з якої відраховано нараховані кошти за вересень і жовтень 2018 року у розмірі 2808,00 грн з метою запобігання подвійного стягнення, встановили, що розмір невиплаченої заробітної плати за даний період становить 11594,00 грн.
		Заявлену позивачем позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку, а саме з 05 вересня 2018 року по 17 жовтня 
		2018 року включно, суди розцінили як стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки це фактично період з дати (05 вересня 
		2018 року), до якої здійснено стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 17 жовтня 2018 року у справі № 709/1315/18, по дату (18 жовтня 2018 року), з якої поновлено позивача на роботі цим рішенням суду. Таким чином середній заробіток за час вимушеного прогулу за даний період становить 4263,60 грн.
		 
		Крім того судами враховано, що період затримки розрахунку при звільненні з 03 липня 2019 року по день звернення до суду з позовом, тобто по 02 серпня 2019 року, складає 31 день, однак оскільки при зверненні позивачка просила стягнути середній заробіток за вказаний період за 29 днів, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що з відповідача слід стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в межах заявлених позовних вимог в сумі 6723,07 грн, використавши середньоденний заробіток визначений даним рішенням суду.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		 
		У травні 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга СТОВ «Надія» на рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 03 листопада 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 19 квітня 2022 року.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 30 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу. 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		У касаційній скарзі СТОВ «Надія», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
		Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 916/1764/17, від 21 квітня 2021 року у справі 
		№ 461/1303/19, провадження № 61-17899св20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Крім того, підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди не дослідили зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Касаційна скарга мотивована тим, що в позовній заяві ОСОБА_1 посилалася на незаконність її звільнення за прогул, проте не посилалася на порушене право щодо невиконання рішення Чорнобаївського районного суду від 17 жовтня 2018 року та незаконність дій державної виконавчої служби.
		 
		Вважає, що зміна підстав і предмета позову є новими позовними вимогами, які мають бути оформлені письмовою заявою у відповідності з ЦПК України і одночасною відмовою від раніше заявлених вимог.
		 
		Також зазначає, що за змістом статті 65 Закону України «Про виконавче провадження» рішення вважається виконаним боржником із дня видачі відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. В даному ж випадку окрім видачі відповідного наказу, для ОСОБА_1 було облаштоване робоче місце, їй було повідомлено про це та фактично допущено до виконання трудових обов`язків.
		 
		Вказує, що вимога про виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі не є спором про оплату праці, тому строк звернення до суду обмежено трьома місяцями, проте строк звернення до суду ОСОБА_1 значно перевищує цей строк.
		 
		Крім того вважає, що суди попередніх інстанцій встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, зокрема, не врахували, що відповідачем було надано письмові докази стосовно поновлення ОСОБА_2 на роботі у вигляді фото фіксації допуску 
		ОСОБА_1 до роботи. Також обставина фактичного допуску до роботи позивачки підтверджена судовими рішеннями, які набрали законної сили, а саме ухвалою Чорнобаївського районного суду Черкаської області 
		від 05 березня 2021 року та постановою Черкаського апеляційного суду від 26 травня 2021 рокуу справі № 709/1315/18 за скаргою ОСОБА_1 до Чорнобаївського РВ ДВС Головного ТУЮ у Черкаській області на дії державного виконавця в порядку статті 447 ЦПК України.
		 
		Також вважає, що судами неправильно застосовано норми статті 235 КЗпП України, оскільки причиною порушення розумного строку розгляду цієї справи стало безпідставне зупинення провадження у справі. Позивачка звернулася з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі з перевищенням встановленого Законом тримісячного строку, що потягло за собою штучне збільшення терміну, за який з СТОВ «Надія» був стягнутий цей середній заробіток, а також звернулася до суду зі скаргою на дії ДВС щодо оскарження постанови державного виконавця від 10 червня 2019 року про її поновлення на роботі у зв`язку з фактичним виконанням з перевищенням десятиденного терміну оскарження, а саме більше ніж через півтора року після її винесення державним виконавцем. При цьому провадження у цій справі було зупинено саме за клопотанням позивачки, проте суд стягнув середній заробіток за весь цей час саме з відповідача, що є порушенням статті 235 КЗпП України.
		 
		Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не поданий.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 17 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Черкаської області від 18 грудня 
		2018 року у справі № 22ц/793/1956/18, поновлено ОСОБА_1 на посаді головного економіста СТОВ «Надія».
		З досліджених оригіналів матеріалів виконавчого провадження № 57483069 про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного економіста СТОВ «Надія», судами встановлено, що за заявою ОСОБА_1 було відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 17 жовтня 2018 року про поновлення 
		ОСОБА_1 на посаді головного економіста СТОВ «Надія».
		Постановою державного виконавця від 10 червня 2019 року виконавче провадження про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного економіста СТОВ «Надія» закінчено. В даній постанові вказано, що підставою закінчення виконавчого провадження є повне фактичне виконання рішення суду. Вказану постанову державний виконавець виніс на підставі наказу № 15-к від 10 червня 2019 року про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного економіста СТОВ «Надія».
		Згідно з копією наказу № 15-к від 10 червня 2019 року ОСОБА_1 поновлено на посаді головного економіста СТОВ «Надія» з 14 червня 
		2019 року.
		Вихід ОСОБА_1 на роботу після вихідних 18 червня 2019 року не заперечується сторонами.
		З 19 по 26 червня 2019 року ОСОБА_1 перебувала на амбулаторному лікуванні у КНП «Чорнобаївський центр медико-санітарної допомоги Чорнобаївської районної ради», що підтверджується листком непрацездатності АДФ № 842034.
		Згідно з актом про відсутність працівника на робочому місці від 02 липня 2019 року ОСОБА_1 була відсутня на роботі в період з 08:00 по 12:00 та з 14:00 по 17:00, що становить 7 годин, без повідомлення поважності відсутності.
		Наказом № 12-р від 02 липня 2019 року було створено комісію з розслідування відсутності позивача на робочому місці більше трьох годин.
		Відповідно до акту про результати службового розслідування від 02 липня
		2019 року відсутність ОСОБА_1 на роботі визнано прогулом; здійснені спроби з`ясувати причини відсутності на робочому місці виявилися безрезультатними; вирішено відібрати у позивача пояснення щодо поважності причин відсутності на роботі; рекомендовано у разі неповажності причин відсутності на роботі або відмови надати пояснення звільнити позивача за прогул.
		Згідно акту від 03 липня 2019 року ОСОБА_1 відмовилася надати пояснення щодо відсутності її на робочому місці.
		Згідно з копією наказу від 03 липня 2019 року № 55-к ОСОБА_1 звільнено з посади головного економіста на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин; вирішено провести повний розрахунок з позивачем.
		Згідно з довідкою про нарахування заробітної плати від 18 вересня 2019 року № 65 ОСОБА_1 нарахована заробітна плата за період з вересня 2018 року по червень 2019 року включно у розмірі 16 085,00 грн та після відрахування обов`язкових платежів перераховано на банківську картку у розмірі 
		12 948,42 грн. У вказаній довідці вказано, що у червні 2019 року ОСОБА_1 відпрацьовано 16 днів та нараховано за них заробітну плату в розмірі 
		1145,00 грн.
		Відповідно до історії по картковому рахунку ОСОБА_1 08 липня 2019 року отримала заробітну плату в сумі 12 948,42 грн.
		2. Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;  4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
		Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Рішення судів попередніх інстанцій є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.
		Пунктом 4 частини 1 статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
		Частиною першою статті 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.
		Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
		До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку (стаття 149 КЗпП України).
		Як вбачається з матеріалів справи, від 03 липня 2019 року № 55-к 
		ОСОБА_1 було звільнено з посади головного економіста на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин.
		Разом з тим, звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що після поновлення її на роботі за рішенням суду її фактично не допустили до виконання посадових обов`язків.
		Частина перша статті 235 КЗпП України передбачає, що в разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
		Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, прийняте органом, який розглядав трудовий спір, підлягає негайному виконанню (частина сьома статті 235 КЗпП України).
		Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов`язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його оголошення в судовому засіданні.
		Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.
		Виконання рішення вважається закінченим із моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника.
		Тобто, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника.
		КЗпП України не містить визначення поняття «поновлення на роботі», як і не встановлює порядку виконання відповідного рішення. Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріплені у статті 65 Закону України «Про виконавче провадження».
		За змістом статті 65 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент поновлення позивача на роботі за рішенням суду) рішення вважається виконаним боржником із дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
		При розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов`язків, тобто створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення.
		Отже, виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків.
		При цьому, працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов`язків.
		Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 06 грудня 2018 року у справі № 465/4679/16 (провадження № 61-29024св18), 
		від 26 лютого 2020 року у справі № 702/725/17 (провадження 
		№ 61- 12857св18), від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18(провадження № 61-39740св18).
		Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 фактично не була допущена до роботи і рішення суду про її поновлення на роботі не було виконано належним чином, з огляду на вказане суди дійшли обґрунтованого висновку, що не можна вважати відсутність позивача 02 липня 2019 року на безпосередньому робочому місці, яке їй не було надане, прогулом без поважних причин, а тому позов в частині скасування наказу про звільнення позивача та поновлення її на посаді підлягає до задоволення.
		Доводи касаційної скарги щодо зміни підстав і предмета позову є необґрунтованими, оскільки від перевірки доводів позивача відносно того, що вона фактично не була допущена до роботи і рішення суду про її поновлення на роботі не було виконано належним чином залежить встановлення того, чи можна вважати відсутність позивача на безпосередньому робочому місці 02 липня 2019 року прогулом без поважних причин.
		Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
		Судами попередніх інстанцій для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу обґрунтовано враховано розмір заробітної плати ОСОБА_1 за червень 2019 року (у зв`язку із поновленням її на роботі 
		з 14 червня 2019 року), оскільки, як вбачається із матеріалів справи, заробітна плата останній в липні 2019 року не нараховувалась (інформація викладена в довідці № 65 від 18 вересня 2019 року).
		Враховуючи, що час вимушеного прогулу з 04 липня 2019 року 
		по 03 листопада 2021 року становить 587 робочих днів, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що з відповідача слід стягнути на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 136 084,21 грн.
		При цьому судами правильно визначено розмір невиплаченої заробітної плати за час роботи з 18 жовтня 2018 року по 02 липня 2019 року у сумі 11594,00 грн, яка також на підставі статті 236 КЗпП України підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача.
		Заявлену ж позивачем позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку, а саме з 05 вересня 2018 року по 17 жовтня 2018 року включно, суди розцінили як стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки це фактично період з дати (05 вересня 
		2018 року), до якої здійснено стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 17 жовтня 2018 року у справі № 709/1315/18, по дату (18 жовтня 2018 року), з якої поновлено позивача на роботі цим рішенням суду.
		Загальний час вимушеного прогулу з 05 вересня по 17 жовтня 2018 року включно становить 30 робочих днів, у зв`язку із чим середній заробіток за час вимушеного прогулу за даний період становить 4263,60 грн.
		Також судами правильно визначено період затримки розрахунку при звільненні з 03 липня 2019 року по день звернення в суд з позовом, тобто по 02 серпня 2019 року, у зв`язку із чим суди попередніх інстанцій стягнули з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в межах заявлених позовних вимог в сумі 
		6723,07 грн.
		Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі 
		№ 916/1764/17, від 21 квітня 2021 року у справі № 461/1303/19, провадження № 61-17899св20, на які посилається заявник в касаційній скарзі, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
		Інші доводи касаційної скарги є безпідставними, так як зводяться до особистої незгоди заявника із оскаржуваними судовими рішеннями, що не може бути підставою для їх скасування, а також зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		Однакове застосування законузабезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед закономта правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
		Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. 
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент (Проніна проти України, № 63566/00, 
		§ 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). 
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав.
		Виходячи з меж доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої  статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
		Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Надія» залишити без задоволення.
		 
		Рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області 
		від 03 листопада 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду 
		від 19 квітня 2022 рокузалишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий   Судді:Є. В. Синельников    О. В. Білоконь   О. М. Осіян   Н. Ю. Сакара   В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...