Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 360/1905/22 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 21.12.2022. Зареєстровано: 22.12.2022. Забезпечено надання загального доступу: 23.12.2022.
Дата набрання законної сили: 15.03.2023
Результат оскарження 15.03.2023 Перший апеляційний адміністративний суд: повернуто скаргу
Номер судового провадження: п/360/1953/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		РІШЕННЯ
		Іменем України
		 
		21 грудня 2022 року Справа № 360/1905/22
		Суддя Луганського окружного адміністративного суду Петросян К.Є., розглянувши у спрощеному провадженні без виклику сторін справу за позовом адвоката Дубка Сергія Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, стягнення середнього заробітку за час затримки виплат, 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		02 листопада 2022 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов адвоката Дубка Сергія Миколайовича (далі представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі відповідач), відповідно до якого позивач, з урахуванням уточнення від 08.11.2022, просить суд:
		визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби без проведення остаточного розрахунку, а саме без проведення виплати належної індексації в сумі 194041,25 грн;
		стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за 588 днів затримки повного розрахунку при звільненні за період з 12.03.2021 по 20.10.2022 включно в сумі 306594,96 грн. 
		В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_2 , який знаходиться на фінансовому забезпеченні у ІНФОРМАЦІЯ_3 .
		Наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_4 від 26.02.2019 № 35 позивач звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу з 26.02.2019. В подальшому ІНФОРМАЦІЯ_5 перейменовано в ІНФОРМАЦІЯ_6 .
		Під час звільнення з військової служби позивачу не виплачено індексацію за період з 01.01.2016 по день звільнення в сумі 194041,25 грн. Вказані кошти відповідач виплатив лише 21.10.2022, що підтверджено банківською випискою.
		Факт затримки розрахунку при звільненні позивача є беззаперечним та підтверджується наявними доказами, у зв`язку із чим, на думку представника позивача, наявні підстави для визнання дій відповідача протиправними щодо не проведення із позивачем остаточного та повного розрахунку в день звільнення.
		Зауважив, що відповідач не вперше затримує виплату позивачу розрахунку при звільненні, зокрема грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки тривалістю 14 календарних днів ОСОБА_1 було виплачено лише 12.03.2021. Стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виплати грошової компенсації за період з 27.02.2019 по 11.03.2021 включно є предметом позовних вимог позивача в іншій справі. 
		У цій справі позивачем заявлено вимоги щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за період з 12.03.2021 по 20.10.2022 включно, тобто за 588 днів затримки розрахунку при звільненні в сумі 306594,96 грн. 
		ІНФОРМАЦІЯ_6 позов ОСОБА_1 не визнав, про що 06.12.2022 подав відзив на позовну заяву, в якому у задоволенні позовних вимог просить відмовити з огляду на таке.
		Позивач був звільнений у 2018 році. При звільненні з ним був здійснений розрахунок і проведена виплата належних ОСОБА_1 сум. При цьому на час звільнення зі служби спору щодо виплати індексації грошового забезпечення не було, вимоги до відповідача не пред`являлись. Питання щодо розміру виплаченої позивачу індексації виникло у позивача через півроку після звільнення та слугувало підставою для звернення до суду щодо визнання дій відповідача протиправними та зобов`язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення.
		Отже, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України, на думку відповідача, відсутні.
		Щодо розрахунку середнього заробітку зауважив, що суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц, критеріїв.
		Ухвалою суду від 07.11.2022 позовну заяву адвоката Дубка Сергія Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, стягнення середнього заробітку за час затримки виплат, залишено без руху.
		Ухвалою суду від 14.11.2022 відкрито провадження у справі, справу визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
		Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.
		ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проходив військову службу у Коростенському об`єднаному міському військовому комісаріаті з 14.04.2016 по 26.02.2019 на посаді молодшого спеціаліста служби захисту інформації, що підтверджується довідкою відповідача від 17.11.2022 № Ю/2923, яка перебуває в матеріалах справи. 
		Згідно наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_4 від 26.02.2019 № 35, старший солдат військової служби за контрактом ОСОБА_1 , молодший спеціаліст служби захисту інформації ІНФОРМАЦІЯ_8 оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_9 » Сухопутних військ Збройних Сил України, звільнений наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_10 (по особовому складу) від 13.02.2019 №4-РС з військової служби у запас відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) вважається таким, що справи та посаду здав і направлений для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_11 . З 26.02.2019 виключений із списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_4 та всіх видів забезпечення при ІНФОРМАЦІЯ_3 , та з продовольчого забезпечення (грошова компенсація замість обідів).
		Згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 07.12.2020 по справі № 240/19241/20 зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_5 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за не використані дні відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 26.02.2019.
		На виконання вказаного рішення суду відповідачем 12.03.2021 ОСОБА_1 здійснено виплату на загальну суму 24346,24 грн.
		Вважаючи протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не проведення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, ОСОБА_1 звернувся до суду. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27.07.2021 у справі № 240/4376/21 стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.02.2019 по 11.03.2021 в розмірі 24407,15 грн.
		Також, відповідно до даних Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 23.02.2022 по справі № 360/391/22, зокрема:
		зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_6 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у період з 14.04.2016 по 28.02.2018, з 01.03.2018 по 26.02.2019 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 14.04.2016 по 28.02.2018 - січень 2008 року, в період з 01.03.2018 по 26.02.2019 - березень 2018 року, з урахуванням абзацу 4 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з урахуванням виплачених сум; 
		зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_6 нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати  за період з 14.04.2016 по день фактичної виплати індексації.
		На виконання рішення суду відповідачем 21.10.2022 виплачена позивачу загальна сума 194 041,25 грн, з яких сума індексації становить 123 062,66 грн та сума компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати  70 978,59 грн, що підтверджується довідкою відповідача від 19.12.2022 №9/ та банківською випискою з картки позивача, які перебувають в матеріалах справи.
		Отже з матеріалів справи вбачається, що розрахунок щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки здійснено ОСОБА_1 11.03.2021, що слугувало підставою звернення позивача до суду про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.02.2019 по 11.03.2021 та було предметом розгляду в іншій справі № 240/4376/21.
		Розрахунок щодо виплати індексації грошового забезпечення здійснено ОСОБА_1 21.10.2022, у зв`язку із чим позивачем в цій справі заявлено вимоги про стягнення на користь позивача середнього заробітку за 588 днів затримки розрахунку при звільненні за період з 12.03.2021 по 20.10.2022 включно, в сумі 306594,96 грн, виходячи із середньоденного заробітку 521,42 грн. 
		Вважаючи дії відповідача щодо невиплати позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені за період з 12.03.2021 по 20.10.2022 протиправними, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
		Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
		Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
		Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон від 20.12.1991 № 2011-XII).
		Згідно зі статтею 1-2, частиною 1 статті 9 Закону від 20.12.1991 № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
		Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
		Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008). Цим положенням визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та врегулювання питань, пов`язаних з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.
		У відповідності до пункту 242 Положення № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.
		Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
		Однак, Законом від 20.12.1991 № 2011-XII як і Положенням № 1153/2008 правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст. 116 - 117 Кодексу законів про працю України.
		Наведене відповідає правовому висновку щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладеному в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16, від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19 та багато інших.
		Так, статтею 116 КЗпП України (в редакції станом на дату звільнення позивача з військової служби) на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов`язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
		26.02.2020 Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі № 821/1083/17, у якій дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 08.04.2010 у справі "Меньшакова проти України" надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15.09.2015 провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15.09.2015 у справі № 21-1765а15.
		Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у вищезазначеній постанові, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
		У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
		Отже, викладені у відзиві відповідача доводи про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України є безпідставними.
		Крім того Великою Палатою Верховного Суду зазначено також, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
		При цьому, Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
		Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав і Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 (справа № 816/1640/17), зауваживши при цьому на обов`язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.
		На підтримку наведеної вище позиції Великої Палати Верховного Суду, 30.11.2020 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі № 480/3105/19. Так, аналізуючи синтаксичний розбір текстуального змісту положення статті 117 КЗпП України судова палата зробила висновок про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
		Наведений підхід до вирішення питання обрахунку належного до виплати розміру середнього заробітку підтримано Верховним Судом у низці постанов, зокрема від 23.12.2020 у справі № 825/1732/17, від 29.12.2020 у справі № 520/11337/18.
		В даному випадку, в рамках розгляду цієї справи судом встановлено, що відповідачем при звільненні ОСОБА_1 з військової служби не проведено з останнім повного розрахунку, зокрема не була виплачена індексація грошового забезпечення, що свідчить про недотримання відповідачем вимог ст. 116 КЗпП України, що має наслідком застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.
		В той же час визначаючись із періодом такої компенсації та її розміром суд враховує таке.
		Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року (далі - Порядок №100), у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.
		Пунктом 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
		Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача слід обраховувати, виходячи з розрахунку календарних днів.
		Розрахунок середньоденного заробітку позивача судом не здійснюється, оскільки зазначена обставина встановлена судовим рішенням у справі №240/4376/21 від 27.07.2021, що набрало законної сили, на підставі довідки  ІНФОРМАЦІЯ_1 від 23.03.2021 року № 9/237, яка також міститься в матеріалах цієї справи.
		Одночасно суд не приймає до уваги довідку ІНФОРМАЦІЯ_1 від 16.11.2022 9/3209 щодо середньоденного заробітку ОСОБА_1 у розмірі 298,38 грн, надану відповідачем на виконання ухвали суду від 14.11.2022 про відкриття провадження по справі, оскільки вона суперечить інформації, вказаній в довідці від 23.03.2021 № 9/237 та рішенню суду, що набрало законної сили.
		Судом встановлено, що позивача було виключено зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_4 та всіх видів забезпечення при ІНФОРМАЦІЯ_3 26.02.2019 згідно наказу від 26.02.2019 № 35. Отже, днем розрахунку з позивачем є 26.02.2019.
		Таким чином, середній заробіток за затримку у виплаті позивачу сум грошового забезпечення, що були нараховані та виплачені ОСОБА_1 відповідно до рішення Луганського окружного адміністративного суду у справі № 360/391/22 від 23.02.2022, підлягає розрахунку з 27.02.2019 (наступний день після проведеного розрахунку) по 21.10.2022 (день фактичної виплати індексації у розмірі 123 062,66 грн), що становить 1333 календарних днів.
		Водночас, суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022, яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.
		З урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (21.10.2022), суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX. А відтак, позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні починаючи з 27.02.2019, проте не більш як за шість місяців, що становить 182 календарних днів (з 27.02.2019 по 27.08.2019).
		Виходячи із середньоденного заробітку ОСОБА_1 із розрахунку 521,42 грн, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні в межах визначеного статтею 117 КЗпП України шестимісячного терміну становить 94 898,44 грн (521,42 х 182 календарних днів).
		При цьому суд враховує, що з моменту звільнення позивача з військової служби (26.02.2019) до подачі первинної позовної заяви (17.01.2022) минуло 1057 днів. Тобто, на думку суду, позивачем штучно збільшено період часу, за який стягується середній розрахунок за час затримки при звільненні, та навмисно подано позов до суду через значний проміжок часу, що становить майже 3 роки. 
		З урахуванням наведених вище правових позицій Верховного Суду, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд вважає за необхідне зменшити розмір відшкодування, передбачений статтею 117 КЗпП України, та стягнути з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 10 000,00 грн.
		Відповідно до пункту 171.1 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.
		Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України).
		Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є відповідно обов`язком роботодавця, а не працівника, то сума середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні визначена судом без утримання такого податку та інших обов`язкових платежів, які повинен утримати та сплатити за працівника роботодавець.
		Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
		Щодо обраного позивачем способу захисту суд зазначає, що в рамках адміністративного судочинства:
		дії - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
		бездіяльність - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України.
		Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (№ рішення в ЄДРСР 54398764).
		Судом встановлено, що позивач має право на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно статті 117 КЗпП України і підставою цього є не проведення повного розрахунку відповідачем при звільненні ОСОБА_1 , а саме не виплата індексації грошового забезпечення.
		Як наслідок, в спірних правовідносинах наявна бездіяльність відповідача щодо непроведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
		Як зазначено у статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Отже, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість основних доводів сторін, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
		При вирішенні питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує положення статті 139 КАС України.
		З урахуванням часткового задоволення позовних вимог, в межах визначеної судом суми середнього заробітку, мінімальна ставка судового збору згідно п.п. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» становить 992,40 грн, які підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.
		Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) про визнання дій протиправними, стягнення середнього заробітку за час затримки виплат, задовольнити частково.
		Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
		Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 27.02.2019 по день 27.08.2019 у розмірі 10000,00 грн (десять тисяч гривень).
		У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 992,40 грн (дев`ятсот дев`яносто дві гривні 40 коп).
		Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. 
		 
		Суддя К.Є. Петросян

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...