Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 754/10080/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 27.12.2022. Забезпечено надання загального доступу: 28.12.2022.
Дата набрання законної сили: 20.12.2022
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		 
		справа №754/10080/19                                                                              Головуючий у суді І інстанції: Саламон О.Б.
		провадження № 22-ц/824/12234/2022                                                       Головуючий у суді ІІ інстанції Сушко Л. П.
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		20 грудня 2022 року                                                                                                       м. Київ
		 
		Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
		Головуючого судді: Сушко Л.П.,
		суддів: Суханової Є.М., Сліпченка О.І.,
		секретар судового засідання: Гайдаєнко В.С.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до російської федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії російської федерації проти України,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до російської федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, в якому просив відшкодувати моральну шкоду в розмірі 100 000 грн, завдану йому внаслідок збройної агресії та окупації російською федерацією частини території України.
		Вимоги мотивовані тим, що відповідно до заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройної агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», затвердженої постановою Верховної Ради України від 21.04.2015 р. № 337-VIII - збройна агресія проти України розпочалась 20 лютого 2014 року, коли були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами російської федерації всупереч міжнародно-правовим зобов`язанням російської федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання нею своїх військових формувань, дислокованих у Криму відповідно до Угоди між Україною і російською федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту російської федерації на території України від 28.05.1997 року, для блокування українських військових частин. Крім того, факт збройної агресії російської федерації проти України та її громадян закріплено в Резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи від 12.10.2016. Як повідомляє Міністерство закордонних справ України, внаслідок збройної агресії російської федерації проти нашої держави більш ніж півтора мільйонів мешканців Криму та Донбасу були змушені покинути свої домівки як внутрішньо переміщені особи. Економіка Донецької та Луганської областей майже повністю зруйнована. Внаслідок бойових дій на Сході та окупації частини території України значно погіршилася економічна ситуація в державі, що призвело до зростання цін на продукти харчування, медичні препарати, паливо та комунальні послуги. Наведені вище негативні обставини викликали у нього, як громадянина України, значні душевні страждання. Зокрема, після початку збройної агресії він постійно перебуває у пригніченому стані, у нього знизився життєвий тонус і погіршилося загальне самопочуття, що негативно позначилося на його стосунках з оточуючими та призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків. Значні душевні страждання також були викликані переживаннями за життя та здоров`я брата позивача ОСОБА_2 , якого було мобілізовано до лав Збройних Сил України і протягом 2015-2016 р.р. він боронив державний суверенітет в зоні проведення Антитерористичної операції та внаслідок протиправних дій російської федерації, був вимушений приймати участь у бойових діях. Крім того, позивач є молодшим лейтенантом в запасі. ІНФОРМАЦІЯ_1 винесено мобілізаційне розпорядження від 08.07.2015 про зобов`язання прибути позивача протягом шести годин до РВК у випадку оголошення мобілізації. З огляду на вищезазначене, позивач вимушений жити в значному нервовому напруженні через те, що збройна агресія російської федерації може розповсюдитись і на іншу територію України і через це позивач буде вимушений зі зброєю в руках боронити державний суверенітет України, наносити іншим людям (інтервентам) тілесні ушкодження, а можливо і позбавляти їх життя. Отже, враховуючи характер душевних страждань, завданих позивачу, у зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України, окупацією частини території нашої держави і беззаконням, яке панує на цій частині території України, просив задовольнити його позов про відшкодування моральної шкоди.
		29 січня 2020 року рішенням Деснянського районного суду м. Києва, яке залишено без змін в апеляційному порядку 15 грудня 2020 року, у задоволенні позову  ОСОБА_1 до російської федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, відмовлено.
		01 вересня 2021 року постановою Верховного Суду рішення Деснянського районного суду м. Києва від 29 січня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 грудня 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.
		Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
		Доводи апеляційної скарги обгрунтовував тим, що судом першої інстанції не було встановлено протиправності дій відповідача, його вину, а також не надано оцінки аргументам позивача щодо того, що протиправність дій відповідача та його вину встановлено на законодавчому рівні, а також на рівні актів міжнародних інституцій.
		Зазначає, що суд першої інстанції при розгляді справи не встановив всіх обставин справи та не надав їм оцінки. Вважає, що за наявності доказів розладів у стані здоров`я позивача, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
		Також вказує на те, що при винесенні судового рішення судом першої інстанції не враховано практику Європейського суду з прав людини.
		Відзив у встановлений апеляційним судом строк не надходив.
		12 грудня 2022 року на електронну адресу Київського апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_1 про розгляд справи за його відсутності.
		Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
		Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що в матеріалах справи відсутні та в ході розгляду справи позивачем суду не було надано відповідних висновків експертів з приводу причинного зв`язку між станом здоров`я позивача та спричиненою йому з боку відповідача моральною шкодою.
		Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.
		Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
		Внаслідок порушення цивільних прав особи згідно ч. 1 ст. 23 Цивільного кодексу вона має право на відшкодування моральної шкоди, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.
		Моральна шкода відшкодовується коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		Відповідно до ст. 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
		Отже для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 ЦК необхідно довести такі факти:
		а) протиправність діяння її заподіювача.
		б) наявність шкоди.
		в) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
		г) вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
		Наявність всіх вищезазначених умов є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди.
		Згідно із ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою 2 цієї статті.
		Таким чином, частина перша статті 1167 ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого відповідальність за заподіяння моральної шкоди настає за наявності загальної підстави - наявності моральної (немайнової) шкоди, а також за наявності всіх основних умов відповідальності, а саме: неправомірної поведінки, причинного зв`язку та вини заподіювача.
		Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
		Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.
		Відповідно до частини першої статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором або законом України.
		Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).
		Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Встановлено, що позивач ОСОБА_1 є громадянином України, уродженець м.Києва та зареєстрований за адресою по АДРЕСА_1 .
		Позивач постійно проживає на території України.
		Згідно інформації, викладеної в позовній заяві, позивач внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та окупації російською федерацією частини території України, починаючи з лютого 2014 року, відчуває значні душевні страждання, що викликали у нього зниження життєвого тонусу і погіршення загального самопочуття, негативно вплинули на стосунки позивача з оточуючими і призвели до порушення нормальних життєвих зв`язків, чим позивачу завдано моральної шкоди.
		Також встановлено, що позивач протягом 09.06.2016 року - 17.06.2016 року перебував на стаціонарному лікуванні у кардіологічному відділенні Київської міської лікарні № 3 з діагнозом: дісметаболічна кардіоміопатія, нейроциркуляторна дистонія, суправентикулярна екстрасистолія, що підтверджується копією виписки з історії хвороби № 16/8204.
		Позивач зазначає, що розлади здоров`я були викликані тривалим психоемоційним навантаженням через переживання значного гострого та хронічного стресу, викликаного душевними стражданнями за життя за здоров`я річного брата позивача ОСОБА_2 , якого було мобілізовано до лав Збройних Сил України і протягом 2015-2016 років він боронив державний суверенітет в зоні проведення Антитерористичної операції та внаслідок протиправних дій російської федерації, був вимушений приймати участь у бойових діях. Також, ОСОБА_1 є молодшим лейтенантом в запасі, що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_1 , виданого 03.03.2011 року ІНФОРМАЦІЯ_1.
		Позивач посилається на те, що вимушений жити в значному додатковому нервовому напруженні, через те, що збройна агресія російської федерації може розповсюдитись і на іншу територію України і через це позивач буде вимушений зі зброєю в руках боронити державний суверенітет України, наносити іншим людям (інтервентам) тілесні ушкодження, а можливо і позбавляти їх життя, на що позивач не має жодного бажання, однак у випадку оголошення мобілізації і видання наказу військовим керівництвом на відкриття вогню, ОСОБА_1 , буде вимушений кривдити людей, оскільки захист вітчизни - це є його конституційний і моральний обов`язок.
		З матеріалів справи вбачається. що 08 листопада 2021 року ухвалою судді Деснянського районного суду м. Києва Саламон О.Б. запропоновано Міністерству закордонних справ України звернутися із запитом до посольства російської федерації в Україні для з`ясування наявності згоди дипломатичного представництва російської федерації, як компетентного органу іноземної держави російської федерації на розгляд спору в судах України, цивільної справи № 754/10080/19 за позовом ОСОБА_1 до російської федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, яка перебуває у провадженні Деснянського районного суду м. Києва, за наслідком чого встановлюється, чи набуває відповідне посольство процесуального статусу відповідача у цивільному процесі (а.с. 200-202 том 1).
		Визначаючи, чи поширюється на російську федерацію судовий імунітет у справі, яка переглядається, Верховний Суд врахував таке:
		- предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією рф проти України;
		- місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна;
		- передбачається, що шкода завдана агентами рф, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України;
		- вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН;
		- національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту).
		У зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства російської федерації в Україні у зв`язку із припиненням його роботи на території України.
		Верховний Суд встановив підстави для висновку про те, що починаючи з 2014 року відсутня необхідність у направленні до посольства російської федерації в Україні запитів щодо згоди російської федерації бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням російською федерацією збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А починаючи з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв`язку із розірванням дипломатичних зносин України з російською федерацією.
		З огляду на те, що в Україні введено воєнний стан у зв`язку з триваючою повномасштабною збройною агресією російської федерації проти України, чим порушено її суверенітет, отримання згоди російської федерації бути відповідачем у цій справі наразі є недоречним.
		Російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України.
		Верховний Суд виходить із того, що названа країна-агресор діяла не у межах свого суверенного права на самооборону, навпаки віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, а тому безумовно надалі не користується у такій категорії справ своїм судовим імунітетом.
		До таких висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і російською федерацією, на основі аналізу наведених вище норм права та фактичних обставин, дійшов Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782 св 21), у постанові від 08 червня 2022 року у справі №490/9551/19, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17, провадження № 14-167 цс 20, (пункт 58).
		Доводи апеляційної скарги про те, що внаслідок збройної агресії російської федерації, позивачу було завдано моральну шкоду є безпідставними, оскільки попри загально відомий факт збройної агресії російської федерації, не звільняє позивача від доведення наявності шкоди та причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
		Доводи апеляційної скарги про те, що судом неповно оцінені фактичні обставини справи є необгрутованими та спростовуються приведеними вище нормами матеріального права та встановленими судом фактичними обставинами справи.
		Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини справи та зазначені норми, суд першої інстанції надав належну правову оцінку даним обставинам та ухвалив законне, вмотивоване та обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки відсутні підстави за встановлених обставин для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , так і вимог апеляційної скарги, які є аналогічними щодо доводів позову та вимог скаржника в апеляційній скарзі.
		Доводи апеляційної скарги, про те, що суд першої інстанції не застосував практику Європейського суду з прав людини, суд апеляційної скарги вважає безпідставними, оскільки наведена позивачем практика Європейського суду з прав людини є нерелевантною з правовідносинами встановленими у цій справі.
		Наведені в апеляційній скарзі доводи по своїй суті зводяться до незгоди скаржника із висновками суду першої інстанції та ґрунтуються на переоцінці доказів, які були досліджені та оцінені судом з додержанням норм процесуального права.
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
		Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
		Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не містять підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду.
		Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, рішення суду ухвалене з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі.
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2022 року залишити без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в частині 3 статті 389 ЦПК України.
		Повний текст постанови складено «22» грудня 2022 року.
		 
		Головуючий суддя                                                                     Л. П. Сушко 
		 
		Судді                                                                                           О.І. Сліпченко 
		 
		                                                                                                     Є.М. Суханова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...