Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/13084/21-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них; про виплату заробітної плати.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 30.12.2022. Забезпечено надання загального доступу: 02.01.2023.
Дата набрання законної сили: 21.12.2022
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		Єдиний унікальний номер справи 757/13084/21-ц Номер провадження 22-ц/824/10152/2022Головуючий у суді першої інстанції  Ільєва Т. Г.Доповідач у суді апеляційної інстанції  Поливач Л. Д.21 грудня 2022 року                                                                                           місто Київ
		Номер справи 757/13084/21-ц
		 
		Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		головуючого - Поливач Л. Д. (суддя - доповідач), 
		суддів: Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І. 
		 
		секретар судового засідання: Сіра Ю. М.
		 
		сторони : 
		 
		позивач                                 ОСОБА_1 
		відповідач                             Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих 
		закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця»
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві 
		апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 липня 2022 року, ухвалене у складі судді Ільєвої Т.Г., в приміщенні Печерського районного суду міста Києва, повне рішення складене 27 липня 2022 року,
		та апеляційну скаргу ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 вересня 2022 року, ухвалене у складі судді Ільєвої Т.Г., в приміщенні Печерського районного суду міста Києва, інформація про дату складення повного додаткового рішення не зазначена.
		 
		у с т а н о в и в:
		 
		У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Печерського районного суду міст Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (далі - ПАТ «Укрпрофоздоровниця», товариство), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Дочірнє підприємство «Санаторій «Україна» Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (далі -ДП «Санаторій «України», дочірнє підприємство), про стягнення заборгованості по заробітній платі та грошової компенсації за невикористану відпустку.
		Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 04 березня 2019 року між нею та відповідачем було укладено Контракт керівника Дочірнього підприємства «Санаторій «Україна» Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (далі - Контракт), за умовами якого вона зобов`язалася зайняти посаду директора цього дочірнього підприємства та здійснювати відповідне керівництво даним підприємством на термін з 05 березня 2019 року по 04 березня 2022 року включно. У передбаченому умовами цього контракту порядку позивач 10 грудня 2020 року звернулася до відповідача із заявою про звільнення у зв`язку із доглядом за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку.
		На підставі вказаної заяви відповідачем 20 січня 2021 року був виданий наказ   №05-К «Про звільнення та припинення дії контракту директора ДП «Санаторій «Україна» ПАТ «Укрпрофоздоровниця» ОСОБА_1», а також між сторонами була укладена Додаткова угода №1 від 20 січня 2021 року до вказаного вище Контракту, відповідно до якої сторони погодились припинити достроково дію Контракту. Крім того, згідно пункту 3 вказаного вище Наказу, бухгалтерії ДП «Санаторій «Україна» було наказано провести повний розрахунок із ОСОБА_1 у зв`язку з її звільненням 20 січня 2021 року.
		Вказувала, що 03 лютого 2021 року позивач письмово звернулася до ДП «Санаторій «Україна» з вимогою про виконання ним наказу відповідача та здійснення розрахунку по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку, а також просила відповідача надати довідку про такі нарахування. 
		Оскільки на час звернення ОСОБА_1 до суду із цим позовом вказаний вище розрахунок із нею відповідачем не проведено, так само як і не було надана відповідна довідка щодо сум, належних їй до сплати у зв`язку із звільненням, позивач змушена була звернутись до суду із позовною заявою, згідно вимог якої просила суд стягнути із відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі та грошову компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 116758,90 грн. Указаний розмір заборгованості позивач обґрунтовувала довідкою, яка була надана їй ДП «Санаторій «Україна» у день звернення до відповідача із заявою про звільнення. Згідно цієї довідки станом на 10 грудня 2020 року заборгованість по заробітній платі складала 41946,33 грн, а компенсація за невикористану відпустку - 74812,57 грн.
		У липні 2021 року позивач подала до суду першої інстанції заяву про збільшення позовних вимог, згідно якої просила суд стягнути з відповідача на її користь, окрім заявленої раніше заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 січня 2021 року по 20 липня 2021 року у розмірі 909627,63 грн. Дану заяву про збільшення позовних вимог позивач обґрунтовувала тим, що у зв`язку із затримкою відповідачем розрахунку при звільненні, останній на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України зобов`язаний позивачу сплатити також середній заробіток за весь час затримки такого розрахунку по день його фактичного здійснення.
		Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 18 липня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ПАТ «Укрпрофоздоровниця» на користь позивача нараховану, але не виплачену заробітну плату та компенсацію за невикористану щорічну відпустку в сумі 116758,90 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 січня 2021 року по 20 липня 2021 року в сумі 90627,63 грн, а також 1860 грн судового збору. Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення на користь ОСОБА_1 розміру невиплаченої заробітної плати за один місяць.
		Дане рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що положеннями чинного трудового законодавства відповідальність за проведення повного розрахунку при звільненні позивача покладається на відповідача, як власника. А тому, за наявності встановленого факту заборгованості останнього перед позивачем по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку, розмір яких відповідачем в ході розгляду справи спростовано не було, суд убачав наявними підстави для задоволення пред`явленого ОСОБА_1 позову. Одночасно місцевий суд відхилив посилання відповідача про те, що у цій справі він не є належним відповідачем, оскільки суд вважав такі доводи необґрунтованими у зв`язку із тим, що Контракт із позивачем був укладений саме із ПАТ «Укрпрофоздоровниця», яке здійснювало нарахування заробітної плати.
		Окрім того, у своєму рішенні суд першої інстанції звернув увагу позивача на те, що нею не було надано до суду документів які б підтвердили понесені витрати на правничу допомогу, а саме: відсутні акт-прийому передачі та квитанції про оплату таких послуг. Таким чином, витрати на правову допомогу не підлягали стягненню, оскільки не були документально підтвердженими.
		Додатковим рішенням Печерського районного суду міста Києва від 15 вересня 2022 року в задоволенні заяви представника позивача - адвоката Січевлюка В.А. про ухвалення додаткового рішення у справі відмовлено.
		Вказане додаткове рішення суду мотивоване тим, що ухваленим у цій справі рішенням суду вирішувалось питання щодо витрат на правничу допомогу, однак, у зв`язку із тим, що вони не були підтвердженими, суд не стягував їх з відповідача. Також, суд вказав, що позивач не позбавлена права звертатись до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правничу допомогу, у передбачені законодавством строки. Крім того, на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу суду не було надано квитанцію про оплату таких послуг адвоката.
		Не погодившись з рішенням  Печерського районного суду міста Києва від 18 липня 2022 року ПАТ «Укрпрофоздоровниця» подало апеляційну скаргу, у якій посилалось на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи при вирішенні спору, а також на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, у зв`язку із чим просило скасувати рішення суду та ухвалити у справі нове про відмову у задоволенні позову.
		В обґрунтування доводів поданої скарги товариство вказувало, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що саме відповідач є роботодавцем для ОСОБА_1 , оскільки контракт був укладений саме із ним та останній здійснював нарахування заробітної плати. А саме, місцевим судом не було враховано належним чином ті обставини, що згідно пункту 2.16 статуту відповідача господарські товариства, створені за участю ПАТ «Укрпрофоздоровниця» та дочірні підприємства Товариства, які є юридичними особами, не відповідають по зобов`язаннях самого Товариства, а останнє не відповідає по зобов`язаннях цих підприємств. Вказувало, що ДП «Санаторій «Україна» керується статутом дочірнього підприємства, самостійно вирішує організаційно-господарські питання, несе відповідальність за зобов`язаннями. Згідно статуту ДП «Санаторій «Україна» директор безпосередньо керує діяльністю підприємства, несе персональну відповідальність за результати його роботи.
		Також, у поданій апеляційній скарзі товариство зазначило, що найманий керівник за своєю природою є членом трудового колективу, проте на відміну від інших працівників, враховуючи подвійність його статусу та підпорядкування одночасно і трудовому, і господарському праву, контракт з ним укладає власник підприємства. В даному випадку контракт із позивачем, як керівником був укладений власником підприємства, проте, її робоче місце було на ДП «Санаторій «Україна», там вона отримувала заробітну плату та інші виплати, саме правилам внутрішнього розпорядку цього підприємства підпорядковувалася, в його штатному розписі перебувала. За весь період своєї роботи ОСОБА_1 не отримувала у відповідача заробітної плати й не рахувалася у його штатному розписі. При цьому, саме до ДП «Санаторій «Україна» позивач зверталася для проведення розрахунку при звільненні та саме вказане підприємство надало їй довідку про виниклу заборгованість. 
		З урахуванням наведеного, на переконання заявника, висновки суду першої інстанції свідчать про неправильне застосування норм матеріального права, які підлягали застосуванню при вирішенні спору, а саме статтей 65, 135 Господарського кодексу України та статті 252-1 Кодексу законів про працю України.
		Також, не погодившись із додатковим рішенням Печерського районного суду міста Києва від 15 вересня 2022 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неповне з`ясування обставин справи та невідповідність висновків суду про відсутність підстав для відшкодування позивачу судових витрат, понесених нею на професійну правничу допомогу, у зв`язку із чим просила апеляційний суд скасувати вказане додаткове рішення місцевого суду та ухвалити нове, яким стягнути з відповідача на користь позивача такі витрати.
		В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник зазначила про те, що твердження суду про відсутність підстав для стягнення з відповідача понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу через ненадання останньою квитанції про оплату таких послуг прямо суперечить положенням частини восьмої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, за якими визначено, що такі витрати стягуються незалежно від того чи сплатила їх сторона або лише тільки має сплатити. Такі висновки суду також суперечать правовим висновкам Верховного Суду, викладених в постанові від 23 грудня 2021 року у справі №923/560/17. Таким чином, оскільки представником позивача було подано до суду достатній перелік доказів, які підтверджували понесений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу, вони повинні були бути стягнуті судом з відповідача на користь ОСОБА_3 . У зв`язку із цим, заявник просила апеляційний суд скасувати додаткове рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити її заяву про стягнення із відповідача витрат на професійну правничу допомогу.
		У листопаді 2022 року на адресу Київського апеляційного суду від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу ПАТ «Укрпрофоздоровниця», у якому вона проти доводів апеляційної скарги заперечувала у повному обсязі та просила суд залишити її без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 липня 2022 року залишити без змін, як законне та обґрунтоване. Зазначили, що суд першої інстанції, вирішуючи спір у цій справі, правильно встановив обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову пред`явленого ОСОБА_1 .  
		Крім того, у поданому відзиві позивач та її представник зазначили, що товариство безпідставно вказувало на те, що воно не є належним відповідачем у цій справі щодо стягнення заборгованості по заробітні платі позивача та інших виплат, оскільки в тексту укладеного між сторонами Контракту зазначено, що на його підставі між ними виникають трудові відносини. Таким чином, указаний Контракт породжує саме у відповідача трудові зобов`язання зі змістом, визначеним у частині четвертій статті 65 Господарського кодексу України. Тому, одностороннє покладання виконання обов`язку з погашення заборгованості по заробітній платі на третю особу шляхом застосування внутрішньої організаційної процедури не звільняє відповідача від обов`язку особисто виконати свої зобов`язання перед звільненим працівником. Також у поданому відзиві вказали на неправильне тлумачення товариством особливостей правового становища керівника дочірнього підприємства у ситуації спору, що розглядається.
		Окрім того, позивач та її представник вказали на те, що фактично заявник найняв ОСОБА_1 як керівника та використовував її працю для управління своїм дочірнім підприємством, де останнє у такій правовій ситуації постає об`єктом посадового впливу керівника, а не його суб`єктом. Відповідно, дочірнє підприємство не могло бути і не було роботодавцем для свого керівника, тобто позивача у справі. Своїми діями товариство підтвердило, що саме воно є стороною відповідних трудових правовідносин, зокрема, саме воно свого часу прийняло позивача на роботу, уклало із нею Контракт та Додаткову угоду до нього, а також оформило припинення трудових відносин, оформивши це відповідним наказом.
		У листопаді 2022 року від ПАТ «Укрпрофоздоровниця» на адресу апеляційного суду також надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , у якому  останнє проти доводів цієї апеляційної скарги заперечувало у повному обсязі, вказавши на те, що питання про розподіл судових витрат, зокрема на професійну правничу допомогу, було вирішено у рішенні Печерського районного суду міста Києва від 18 липня 2022 року, яке наразі оскаржується. Разом з цим, товариство у поданому відзиві виклало свої заперечення щодо необґрунтованості заявленого позивачем розміру таких витрат.
		 У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представники ПАТ «Укрпрофоздоровниця» - Бауман Ю.Т. та Жужупал М.А.  підтримали подану апеляційну скаргу на рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 липня 2022 року та просили суд про її задоволення, посилаючись на обставини, що викладені у ній. Проти доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 на додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 вересня 2022 року заперечували та просили відмовити у її задоволенні.
		ОСОБА_1 та її представник - ОСОБА_2 у судовому засіданні підтримали подану ними апеляційну скаргу на додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 вересня 2022 року та просили її задовольнити. Проти доводів апеляційної скарги ПАТ «Укрпрофоздоровниця» заперечували та просили суд відмовити у її задоволенні, а оскаржуване рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 липня 2022 року залишити без змін, як законне та обґрунтоване, з урахуванням їхніх заперечень, що викладені у відзиві.
		Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - ДП «Санаторій «Україна» за викликом у судове засідання не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся апеляційним судом у відповідності до вимог закону. При цьому, жодних заяв, або ж клопотань з приводу відкладення судового засідання від останнього на адресу суду не надходило. Своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу третя особа не скористалась.
		Суд апеляційної інстанції, на підставі положень частини другої статті 372 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) вважав за можливе провести розгляд справи за відсутності нез`явившого представника третьої особи, оскільки його неявка в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає розгляду справи.
		Відповідно до частин першої та другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
		            У відповідності до частин другої четвертої статті 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		            Як визначено частинами першою та другою статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
		            Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб, які з`явилися у судове засідання, перевіривши доводи апеляційних скарг, законність та обґрунтованість судових рішень, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що подана ПАТ «Укрпрофоздоровниця» апеляційна скарга на рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 липня 2022 року підлягає задоволенню, та відповідно подана ОСОБА_1 апеляційна  скарга на додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 вересня 2022 року підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
		            Як було установлено судом та убачається з матеріалів справи, 04 березня 2019 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Укрпрофоздоровниця» було укладено Контракт керівника дочірнього підприємства «Санаторій «Україна» Приватного акціонерного товариства лікувально - оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця».
		У відповідності до пункту 1.1 цього Контракту позивач зобов`язувалася безпосередньо та через сформований апарат здійснювати поточне керівництво ДП «Санаторій «Україна», забезпечувати його прибуткову господарську діяльність, ефективне використання та збереження земельних ресурсів та майнових цінностей підприємства, а Товариство зобов`язувалось створювати необхідні умови для роботи керівника та заохочувати його за результатами фінансово-господарської діяльності цього Підприємства.
		Згідно пунктів 1.2-1.4 Контракту він є строковим трудовим договором. На підставі цього Контракту виникають трудові відносини між Керівником і Товариством.
		Керівник є повноважним органом (представником) Підприємства при реалізації прав, повноважень, функцій, обов`язків, що передбачені стосовно Підприємства чинним законодавством України, іншими обов`язковими для Підприємства документами (в т.ч. Статутом Підприємства, цим Контрактом та рішеннями органів управління Товариства). Керівник діє на підставі єдиноначальності в межах компетенції, визначеної Статутом Підприємства, цим Контрактом та чинним законодавством України.
		Відповідно до пункту 5.1 вказаного Контракту, за виконання обов`язків передбачених цим Контрактом, керівнику щомісяця виплачується заробітна плата за рахунок коштів Підприємства, що складається з наступних статей: посадовий оклад, розмір якого встановлюється наказом Голови Правління Товариства; підвищення посадового окладу за наявності кваліфікаційної категорії за спеціальністю «організація управління охороною здоров`я»; надбавка за наявність почесного звання; надбавка за нагородження нагрудним знаком «Відзнака» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» ІІІ, ІІ, І ступенів; надбавка за нагородження нагрудним знаком Федерації профспілок України «Заслужений працівник профспілок України; знаком ФПУ «Профспілкова відзнака» та почесним знаком ФПУ «За розвиток соціального партнерства»; доплата за наявність наукового ступеня кандидата медичних наук; доплата за наявність наукового ступеня доктора медичних наук; надбавка за виконання особливо важливої роботи на певний термін. Встановлюється керівнику за наказом Голови Правління Товариства; надбавка за високі досягнення у праці (за інтенсивність праці). Встановлюється керівнику наказом Голови Правління Товариства. 
		Також, пунктами 5.4, 5.5 Контракту було передбачено, що керівнику надається оплачувана відпустка терміном 31 календарний день у тому числі основна щорічна відпустка тривалістю 24 календарних дні та додаткова відпустка за ненормований робочий день тривалістю 7 календарних днів. Відпустка оформлюється за наказом Голови Правління Товариства. При наданні щорічної відпустки керівнику надається одноразова матеріальна допомога на оздоровлення у розмірі одного посадового окладу.
		Згідно підпункту «г» пункту 6.2 Контракту було визначено, що контракт припиняє свою дію за ініціативою керівника до закінчення терміну дії Контракту у випадках, передбачених чинним законодавством України (ст.38 та ст.39 КЗпП України) та цим Контрактом (а.с.6-12, т.1).
		10 грудня 2020 року позивач звернулася до Голови правління ПАТ «Укрпрофоздоровниця» із заявою про звільнення у зв`язку з доглядом за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку (стаття 38 КЗпП України).
		Убачається, що 20 січня 2021 року між сторонами було укладено Додаткову угоду №1 до контракту керівника дочірнього підприємства «Санаторій «Україна» Приватного акціонерного товариства лікувально - оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» від 04 березня 2019 року, згідно якої останні, керуючись пунктами 7.34.32, 7.47.11 Статуту ПАТ «Укрпрофоздоровниця», підпунктом г) пункту 6.2 роздліу 6 Контракту погодились припинити достроково дію контракту 20 січня 2021 року (а.с.15, т.1).
		Наказом відповідача від 20 січня 2021 року ОСОБА_1 було звільнено з роботи з  посади директора ДП «Санаторій Україна» ПАТ «Укрпрофоздоровниця» 20 січня 2021 року  з підстав, передбачених контрактом, пунктом 8 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України, а також припинено 20 січня 2021 року дію вказаного вище контракту. Надано вказівку бухгалтерії ДП «Санаторій «Україна» ПАТ «Укрпрофоздоровниця» провести повний розрахунок з ОСОБА_1 . Підставою цього наказу зазначені заява ОСОБА_1 та додаткова угода до Контракту керівника ДП «Санаторій «Україна» ПАТ «Укрпрофоздоровниця» від 04 березня 2019 року (а.с.14, т.1).
		03 лютого 2021 року позивач письмово звернулася до ДП «Санаторій «Україна» з вимогою про виконання ним вказаного вище наказу відповідача та проведення розрахунку по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку, а також просила надати довідку про розмір їх заборгованості (а.с.16, т.1).
		Як вказувала позивач у поданій до суду позовній заяві, у день звернення до відповідача із заявою про звільнення ДП «Санаторій «Україна» їй була надана довідка про заборгованості по заробітній платі станом на 10 грудня 20220 року.
		Згідно вказаної довідки заборгованість по заробітній платі за підприємством перед ОСОБА_1 станом на 10 грудня 2020 року складала 116758,90 грн, в тому числі: 11000 грн за вереснь 2020 року; 20963,64 грн за жовтень 2020 року; 9982,69 грн за листопад 2020 року та 74812,57 грн компенсації за невикористану відпустку (106 днів) (а.с.20, т.1).
		Звертаючись до суду із позовом до відповідача, ОСОБА_1 посилалась на те, що оскільки контракт, який став підставою виникнення трудових правовідносин і даного спору, було укладено нею з ПАТ «Укрпрофоздоровниця», то саме на вказану особу покладається обов`язок із здійснення з позивачем повного розрахунку при звільненні, та відповідно саме ПАТ «Укрпрофоздоровница» повинне виступати відповідачем у даному спорі.
		Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що згідно з положеннями частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені а статті 116 цього Кодексу. Тому оскільки за результатами розгляду справи судом було установлено факт заборгованості відповідача перед позивачем по заробітній платі та невиплаті грошової компенсації за невикористану відпустку, то за відсутності поданих відповідачем власних розрахунків та додаткових доказів, суд уважав наявними правові підстави для стягнення з ПАТ «Укрпрофоздоровниця» на користь позивача заявленої нею суми заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
		 Також, вирішуючи спір у цій справі, суд відхилив доводи ПАТ «Укрпрофоздоровниця» про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення на її користь заборгованості по заробітній платі та інших належних їй виплат були пред`явлені останньою до неналежного відповідача. Відхиляючи такі доводи відповідача, місцевий суд послався на те, що контракт керівника Дочірнього підприємства «Санаторій Україна» було укладено саме із відповідачем, який і здійснював нарахування заробітної плати.
		Однак, переглянувши у апеляційному порядку рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 липня 2022 року, колегія суддів не може у повній мірі погодитися з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
		Убачається, що єдиним та основним доводом апеляційної скарги ПАТ «Укрпрофоздоровниця» на вказане вище рішення суду першої інстанції є порушення місцевим судом норм матеріального права, яке полягає у помилковому тлумаченні норм трудового та господарського права щодо визначення належного відповідача у цій справі та покладення на нього відповідальності за непроведення повного розрахунку при звільнення позивача із роботи.
		Таким чином враховуючи характер виниклих між сторонами правовідносин, при вирішенні спору у цій справі щодо стягнення на користь позивача заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, першочергово підлягає з`ясуванню питання щодо правильності визначення позивачем кола відповідачів у справі, за рахунок якого реально можливо задовольнити позовні вимоги.
		Так, відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
		У відповідності до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
		Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		Як було установлено судами, ОСОБА_1 працювала на посаді директора Дочірнього підприємства «Санаторій «Україна» Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» на підставі Контракту від 04 березня 2019 року, укладеного позивачем із відповідачем - Приватним акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця». 
		Так, статтею 65 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.
		Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядова рада такого підприємства (у разі її утворення) призначає (обирає) керівника підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді. Керівник підприємства, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємства відповідно до статуту є посадовими особами цього підприємства. Статутом підприємства посадовими особами можуть бути визнані й інші особи.
		У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов`язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін. Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами. Керівника підприємства може бути звільнено з посади достроково на підставах, передбачених договором (контрактом) відповідно до закону.
		Згідно з положеннями статті 21 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України (частина третя статті 21 КЗпП України).
		При цьому, згідно з правилами статті 80 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) юридична особа наділена цивільною правоздатністю і дієздатністю та може бути позивачем та відповідачем у суді.
		Відповідно до положень статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями. Юридична особа відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.
		Так, відповідно до пункту 1.1 статуту Дочірнього підприємства «Санаторій «Україна» Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», останнє створене одним засновником - Закритим акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», згідно із рішенням загальних зборів ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» (а.с.92-98, т.2).
		Згідно пункту 3.1 вказаного статуту дочірнє підприємство є юридичною особою, має самостійний баланс, який входить у зведений баланс Товариства, поточний та інші рахунки в установах банків, круглу печатку зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом, кутовий та інші штампи, торговий знак на товари та послуги, бланки з емблемою та найменуванням Товариства і найменування Підприємства, інші атрибути, передбачені законодавством України для юридичних осіб.
		Підприємство діє на основі господарського розрахунку, самоокупності, самофінансування, є самостійним  платником податків та утримується за рахунок доходів від власної господарської діяльності.
		Підприємство не відповідає за зобов`язаннями Товариства, а Товариство не відповідає за зобов`язання Підприємства.
		Майно Підприємства складається із основних фондів (засобів), обігових коштів, а також інших цінностей, набутих згідно із законодавством України, вартість яких відображається в самостійному балансі Підприємства, в тому числі майно приєднаних дочірніх підприємств згідно з передавальними актами (пункти 3.3, 3.7, 38 вказаного Статуту).
		Згідно пунктів 4.1, 4.5.1 вказаного статуту управління Підприємством здійснюються: загальні збори акціонерів Товариства, наглядова рада Товариства, правління Товариства, директор (головний лікар) Підприємства. До компетенції голови правління Товариства належить призначення та звільнення з посади директора (головного лікаря) Підприємства.
		Згідно наданої ПАТ «Укрпрофоздоровниця» довідки №04-07/384 від 01 грудня 2022 року, останнє повідомило, що між ним та ОСОБА_1 трудові відносини у період з 05 березня 2019 року по 20 січня 2021 року не виникали, позивач не працювала (в штат не зараховувалась) та не була працевлаштована у ПАТ «Укрпрофоздоровниця», в його штаті не перебувала. У зв`язку із цим Товариство не здійснювало нарахування заробітної плати та будь-яких інших виплат на користь ОСОБА_1 , а також не нараховувало, не утримувало та не сплачувало до бюджету податок на доходи фізичних осіб, військовий збір та єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за ОСОБА_1 (а.с.91, т.2).
		Як убачається із наданої суду копії відповіді Департаменту з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації Пенсійного фонду України від 02 грудня 2022 за вих.№2800-050102-8/51758, останній звітній місяць, за який до реєстру застрахованих осіб надходили відомості про нарахування та сплату єдиного соціального внеску ДП «Санаторій «Україна» ПАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» щодо ОСОБА_1 є жовтень 2020 року (а.с.99-100, т.2).
		У відповідності до копії відповіді Головного управління ДПС у м.Києві від 07 грудня 2022 року за №70295/6/26-15-24-01-01-09 згідно наявних відомостей з інформаційної системи ДПС України, за поданими звітами ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» за період 9 05 березня 2019 року по 20 січня 2021 року інформація щодо сум утриманого, нарахованого та перерахованого податку на доходи фізичних осіб та військового збору по фізичній особі за РНОКПП НОМЕР_1 (який присвоєно позивачу у справі) відсутня (а.с.124-125, т.2).
		Як вказано у наданій апеляційному суду копії листа Головного управління ДПС у м.Києві від 07 грудня 2022 року за №70296/6/26-15-24-01-01-09 згідно наявних відомостей з інформаційної системи ДПС України, за поданими звітами Дочірнє підприємство «Санаторій «Україна» Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» у період з 05 березня 2019 року по 31 грудня 2020 року відображені  суми утриманого, нарахованого та перерахованого податку на доходи фізичних осіб за РНОКПП НОМЕР_1 (який присвоєно позивачу у справі). За період з 01 січня 2021 року по 20 січня 2021 року інформація по фізичній особі за РНОКПП НОМЕР_1 відсутня (а.с.129-130, т.2).
		На час виникнення спірних правовідносин та на час розгляду справи у суді першої та апеляційної інстанції не було встановлено, що ДП «Санаторій «Україна» є ліквідованим та виключеним із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
		Отже, за таких обставин, враховуючи умови укладеного між позивачем та відповідачем, як засновником ДП «Санаторій «Україна», Контракту керівника Дочірнього підприємства «Санаторій «Україна» Приватного акціонерного товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» від 04 березня 2019 року, а також положення статуту цього дочірнього підприємства, саме останнє зобов`язано нести  відповідальність у разі невиконання ним вимоги частини першої статті 116 КЗпП України щодо своєчасного здійснення розрахунку при звільненні, оскільки саме воно здійснювало нарахування та виплату позивачу заробітної плати.
		У зв`язку із чим висновки суду першої інстанції про покладення цього обов`язку на відповідача - ПАТ «Укрпрофоздоровниця» були помилковими та передчасними, так як суд залишив поза увагою положення пункту 5.1 укладеного між сторонами Контракту та не перевірив належним чином доводи відповідача у частині пред`явлення позову у цій справі до неналежного відповідача.
		При цьому, місцевим судом не було належним чином перевірено ким саме позивачу нараховувалась та сплачувалась заробітна плата, не враховано, що така заборгованість виникла саме у третьої особи - ДП «Санаторій «Україна», що підтверджується виданою ним же довідкою про розмір наявної станом на 10 грудня 2020 року заборгованості перед ОСОБА_1 по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку, та відповідно не було встановлено на кого саме у розумінні чинного законодавства покладається обов`язок провести із останньою повного розрахунку при звільненні на підставі статті 116 КЗпП України.
		Переглядаючи рішення у цій справі, апеляційним судом було враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 01 лютого 2018 року у справі №552/6190/14-ц та від 14 вересня 2022 року по справі №752/3341/19, у яких вказано, що за вимогами про стягнення середнього заробітку керівника дочірнього підприємства має відповідати саме таке дочірнє підприємство, а не його засновник, тобто відповідне інше підприємство. 
		Як визначено частиною другою статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
		Позов може бути пред`явлений до кількох відповідачів. Участь у справі кількох відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є їхні спільні права чи обов`язки; 2) права і обов`язки кількох відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права й обов`язки (стаття 50 ЦПК України).
		Згідно з частинами першою та другою статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
		Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що сторонами у справі є позивач і відповідач, між якими і виник спір, за вирішенням якого позивач звернувся до суду з позовом до відповідача.
		За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
		Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.
		До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).
		У пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18 (провадження № 14-517цс19) зазначено, що належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача.
		Аналогічні за змістом висновки сформульовані також у пункті 7.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17.
		У постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 635/7642/16ц (провадження № 61-42670св18) зазначено, що для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за цим позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову у позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.
		Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб.
		Подібний за змістом висновок викладений в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15-ц (провадження № 14-726цс19).
		Підсумовуючи наведене та враховуючи, що позовні вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивач пред`явила до неналежного відповідача ПАТ «Укрпрофоздоровниця», коли за такими вимогами має відповідати саме ДП «Санаторій «Україна», апеляційний суд дійшов висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення у справі нового судового рішення про відмову у задоволенні позову. Саме у межах розгляду позову до дочірнього підприємства суд має досліджувати підставність таких вимог та їх обґрунтованість. 
		Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
		Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
		Враховуючи, що суд першої інстанції не врахував, що позовні вимоги позивача у цій справі було пред`явлено до неналежного відповідача, що у свою чергу є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову, та у зв`язку із чим дійшов  помилкового висновку про покладення на відповідача у цій справі виконання обов`язку передбаченого статтею 116 та 117 КЗпП України, апеляційний суд дійшов висновку, що подана ПАТ «Укрпрофоздоровниця» апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 липня 2022 року скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову з підстав, викладених у цій постанові.
		За змістом статті 270 ЦПК України додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід`ємною складовою та ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й судове рішення; додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати.
		Таким чином, скасування первісного судового рішення за результатом розгляду апеляційної скарги ПАТ «Укрпрофоздоровниця» є самостійною підставою для скасування й додаткового рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 вересня 2022 року яким було відмовлено у задоволенні заяви представника позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу з підстав вирішення цього питання у рішенні суду від 18.07.2022 яким було відмовлено у стягненні витрат на правничу допомогу через ненадання доказів на підтвердження сплати таких витрат. Враховуючи викладене, подана ОСОБА_1 апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню із скасуванням у цій справі додаткового  рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 вересня 2022 року, у зв`язку із скасуванням первісного судового рішення та ухвалення у справі нового про відмову у задоволенні її позову. 
		Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що вирішуючи питання про ухвалення додаткового рішення та дійшовши висновку про те, що це питання було вирішено судом у рішенні суду по суті спору і у зв`язку з цим відсутні підстави передбачені законом для ухвалення додаткового рішення, суд мав відповідно до вимог ЦПК України постановити ухвалу про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення (про відмову в ухваленні додаткового рішення), а не ухвалювати додаткове рішення про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення. 
		Згідно з положеннями пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема: з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
		Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Убачається, що пред`явлені ОСОБА_1 позовні вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку складають 56,3% заявленої нею загальної ціни позову, в той час коли позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу складають 43,7% ціни позову. 
		За подання до суду позовної заяви у цій справі підлягав сплаті позивачем судовий збір у розмірі 2073,87 грн (207386,53 грн / 100% ). За подання відповідачем апеляційної скарги на рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 липня 2022 року було сплачено судовий збір у сумі 3110,81 грн.
		Отже, аналізуючи заявлені у цій справі позовні вимоги, відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», слід зробити висновок про те, що позивач була звільнена від сплати судового збору за позовні вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку, в задоволенні яких цією постановою суду апеляційної інстанції відмовлено, тому сплачений відповідачем судовий збір за звернення з апеляційною скаргою у цій частині вимог (56,3% від ціни позову) підлягає компенсуванню за рахунок держави. А саме ПАТ «Укрпрофоздоровниця» необхідно компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, суму судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1751,39 грн.
		Разом з тим, пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.
		Аналогічний висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року за наслідками розгляду справи № 910/4518/16.
		Таким чином, оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про ухвалення у справі нового рішення про відмову у задоволенні позову й у частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, судові витрати понесені останнім за подання апеляційної скарги у цій частині вимог (43,7% від ціни позову) у розмірі 1359,42 грн (3110,81 грн х 43,7%) слід стягнути із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрпрофоздоровниця».
		Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, п.2 ч.1 ст. 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-
		 
		п о с т а н о в и в :
		 
		Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» задовольнити.
		Рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 липня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту.
		У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, грошової компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовити.
		Апеляційну скаргу  ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 вересня 2022 року скасувати.
		Компенсувати Приватному акціонерному товариству лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, суму судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1751,39 грн.
		Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (Ідентифікаційний код - 02583780, місцезнаходження: м.Київ, вул.Шота Руставелі, 39/41) 1359,42 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
		Повна постанова складена 28 грудня 2022 року.
		 
		 
		Судді:
		                                                                                                          Л.Д. Поливач
		 
		 
		                                                                                                          А.М. Стрижеус
		 
		 
		                                                                                                          О.І. Шкоріна

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...