Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 160/20019/22 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з них; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них.
Надіслано для оприлюднення: 16.01.2023. Зареєстровано: 17.01.2023. Забезпечено надання загального доступу: 18.01.2023.
Дата набрання законної сили: 16.02.2023
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		16 січня 2023 року Справа № 160/20019/22 
		Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
		головуючого суддіПарненко В.С., 
		розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		14.12.2022 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі  відповідач), в якій просить:
		- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 046450009964 від 19.09.2022 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_1 ;
		- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , до стажу роботи, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах період роботи з 17.08.1991 по 30.06.2022;
		- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 від 12.09.2022 з урахуванням висновків суду.
		В обґрунтування позовної заяви зазначено, що позивач 12.09.2022 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах. Позивачу відмовлено в призначенні пенсії через недостатність стажу роботи, у зв`язку з незарахуванням періодів роботи до пільгового стажу. Позивач не погоджується з відмовою у призначенні пенсії та незарахуванням періодів роботи, оскільки вважає, що нею були подані всі необхідні документи для призначення пенсії, трудова книжка містить записи про проведення атестації, а для зарахування періоду роботи по догляду за дитиною нею надано свідоцтво про народження дитини. Позивач вважає оскаржуване рішення протиправним, що стало підставою для звернення до суду з позовом.
		Частиною 2ст. 257 КАС Українивстановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
		Згідно ч.ч. 1, 2ст. 261 КАС України, відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.
		У відповідності до ч.1ст. 262 КАС України, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
		Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.12.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без виклику учасників справи.
		Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.
		Ухвалою суду від 15.12.2022 відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
		Копія ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.12.2022 вручена представнику відповідача 26.12.2022 в приміщенні суду, що підтверджується розпискою про отримання копії ухвали та позовної заяви з додатками.
		В силу ч. 4 ст.124, ч. 8 ст.126 Кодексу адміністративного судочинства Українисуд вважає відповідача належним чином повідомленими про можливість подання відзиву у зазначені строки та належним чином повідомленим про судовий розгляд справи.
		Відповідачем, на виконанняст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, не було надіслано до суду письмового відзиву на адміністративний позов та не було повідомлено про поважність причин ненадання відзиву.
		Відповідно до ч. 6ст.162 Кодексу адміністративного судочинства Україниу разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
		Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
		ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 . 
		Позивач є внутрішньо переміщеною особою відповідно до довідки від 05.04.2022 за №1215-5000955939, із зазначенням зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , фактичного місця проживання/перебування: АДРЕСА_2 .
		12.09.2022 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
		19.09.2022 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розглянуто заяву позивача та прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії №046450009964. В обґрунтування відмови у призначенні пенсії, відповідачем зазначено наступне:
		- дата народження - 09.09.1972;
		- дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України - 12.09.2022;
		- вік заявника  50 років 3 дні;
		- загальний страховий стаж складає 23 роки 6 місяців 21 день;
		- пільговий стаж складає 0 років.
		За доданими документами до страхового стажу не враховані періоди:
		-з 17.08.1991, оскільки в трудовій книжці відсутня інформація про періоди роботи;
		-не зараховано період догляду за дитиною до 3 років ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), оскільки згідно наданих СПОВ заявниця була працююча, довідка про перебування у відпустці по догляду за дитиною відсутня.
		Додатково в рішенні повідомлено, що заявником не надано документів щодо підтвердження пільгового характеру роботи (довідки вказані по формі згідно додатку №5 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (Постанова Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637)), накази щодо атестації робочих місць на підприємстві.
		Вказаним рішенням відмовлено у призначенні пенсії через відсутність необхідного страхового та пільгового стажу, у зв`язку з відсутністю досягнення пенсійного віку, передбаченого п. 2 ст. 114 Закону №1058.
		Не погоджуючись з рішенням про відмову у призначенні пенсії, позивач звернулась до суду з цим позовом.
		Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає наступне.
		Стосовно доводів відповідача щодо недосягнення пенсійного віку позивачем, встановлено таке.
		За приписамистатті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав свобод людини є головним обов`язком держави.
		На підставіст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.
		Як слідує зіст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи ґрунтуються і не можуть бути скасовані.
		Відповідно дост. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
		Частиною першоюстатті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року(далі Закон №1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується наКонституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цьогозакону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
		Згідно з пунктом «б»статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 року(далі Закон №1788-XIІ), у редакції чинній до прийняттяЗакону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 рокуна пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. 
		Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII, який набув чинності з 01.04.2015 року, віковий ценз для жінок збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу.
		Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII від 03.10.2017 року, текстЗакону №1058-IVдоповнений, зокрема, статтею 114, згідно із п. 2 ч. 2 якої на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці засписком № 2виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. 
		Вказана норма набула чинності з 01.10.2017 року.
		Таким чином, з 01.10.2017 року правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома абсолютно ідентичними законами, а саме: пунктом «б»статті 13 Закону №1788-XIIу редакціїЗакону №213-VIII від 02.03.2015 рокута пунктом 2 частини 2статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 рокуу редакціїЗакону №2148-VIII від 03.10.2017 року.
		Такий стан правового регулювання існував до прийняттяКонституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року №1-р/2020у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідностіКонституції України(конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII.
		Пунктом першим резолютивної частини Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 року визнано такими, що не відповідаютьКонституції України(є неконституційними), статтю13, частину другу статті14, пункт «б» статті54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 рокузі змінами, внесенимиЗаконом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 року.
		Пунктом 3 цьогорішеннявирішено, що застосуванню підлягаєстаття 13 Закону №1788-XII, яка була чинна до 01.04.2015 року, в наступній редакції: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
		Отже, з 23.01.2020 року в Україні існуютьдва закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт «б»статті 13 Закону №1788-XIIв редакції згідно зРішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та пункт 2 частини 2статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 рокув редакціїЗакону №2148-VIII від 03.10.2017 року.
		Відносно позивача правила означених законів містять розбіжність у величині необхідного пенсійного віку, який складає 50 років, за пунктом «б» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно зРішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та 55 років за пунктом 2 частини 2статті 114 Закону №1058-IV.
		Виходячи із засад розумності та справедливості та в силуст. 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» судом мають враховуватись висновки Конституційного Суду України викладені у рішенні №1-р/2020 від 23.01.2020 року.
		У пункті 3.2. Конституційний Суд України наголошує на принципі правової визначеності, як одному із елементів верховенства права, згідно із яким обмеження основних прав людини та громадянина допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; держава зобов`язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов`язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми.
		У пункті 4.4. Конституційний Суд України визначив, що у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у статті 13, Закону № №1788-XII у редакції до внесення змінЗаконом № 213, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію.
		Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
		Таким чином, стаття 13 зі змінами, внесенимиЗаконом України від 02.03.2015 року №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення стажу роботи для виходу на пенсію на пільгових умовах порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першійстатті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
		Застосування відповідачем до спірних правовідносин норми статті 114 Закону №1058-IVне відповідають принципу верховенства права, а також суперечать нормам ч. 2 ст.19, ч. 3 ст.22 Конституції України, згідно із якими, органи державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України та при прийнятті нових нормативно-правових актів або внесенні змін у діючі не допускається зменшення змісту й обсягу існуючих прав і свобод.
		Суд зазначає, що нормистатті 114 Закону України №1058-IVабсолютно ідентичні нормамстатті 13 Закону № 1788-XII, зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII, які були визнанні неконституційними, як такі, що порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
		З огляду на наведену ідентичність цих норм, очевидною є невідповідність положень статті 114Закону1058-IV принципу верховенства права, для осіб які працювали із шкідливими умовами праці до підвищення пенсійного віку Законом України від 02.03.2015 року №213-VIIIтастаттею 114 Закону №1058.
		Згідно зіст. 6 КАС Українивстановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		Відповідно достатті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
		В пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 року в справі «Щокін проти України» Європейський суд з справ людини як джерело права вказав, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. З посиланням на закріплений в законодавстві України принцип i dubio pro tributario, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.
		Виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованогост. 8 Конституції України, така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному п. 3 резолютивної частиниРішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 року. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
		Суд зазначає, що обрані відповідачем у даному спорі мотиви прийняття оскаржуваного рішення не враховують правила розв`язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписівст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»на користь невладного суб`єкта - приватної особи, тобто на користь позивача.
		Так, розглядаючи заяву позивача про призначення пенсії, відповідач віддав перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства, у зв`язку з чим, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для призначення пенсії, оскільки рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії, прийнято не на підставіКонституціїта діючого законодавства України, а від так підлягає скасуванню.
		Як вбачається з матеріалів справи, спірне рішення відповідача прийняте без повного з`ясування обставин справи та інших документів, наданих позивачем.
		При прийнятті рішення суд враховує постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 року у зразковій справі №360/3611/20, висновки якої є обов`язковими для застосування судом у цій справі.
		Велика Палата Верховного Суду зазначила, що рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положенняЗакону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змінЗаконом № 213-VIII.
		У зв`язку із цим на час виникнення спірних правовідносинЗакон № 1788-ХІІз урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених врішенніКСУ).
		Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормамиЗакону № 1788-ХІІз урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, таЗаконом № 1058-ІV- з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
		Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.Таке регулювання порушує вимогу «якостізакону», передбаченуКонвенцією про захист прав людини і основоположних свободвід 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
		Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
		Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме нормиЗакону № 1788-ХІІз урахуванням Рішення № 1-р/2020, а неЗакону № 1058-ІV.
		Стосовно незарахування періодів роботи позивача до страхового та пільгового періодів роботи, суд зазначає наступне.
		Відповідно достатті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
		Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
		Частиною 2 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
		Згідно ст. 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
		Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
		Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року за № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
		Згідно з п. 20 вказаної постанови, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.
		Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.
		Згідно відомостей, які містяться в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_3 від 07.09.1987, ОСОБА_1 працювала у спірні періоди, не зараховані відповідачем за оскаржуваним рішенням:
		-з 26.08.1991 по 30.06.2022 працювала в товстолистовом цеху оператором поста управління в Державному металургійному комбінаті «Азовсталь», яке було в подальшому перейменоване в Орендне підприємство «Азовсталь», Відкрите акціонерне товариство «Азовсталь», Публічне акціонерне товариство «Азовсталь», Приватне акціонерне товариство «МК Азовсталь», Публічне акціонерне товариство «Металургійний комбінат «Азовсталь».
		Відмовляючи у зарахуванні періоду роботи з 26.08.1991 по день звернення із заявою про призначення пенсії до страхового стажу позивача, відповідач посилається на відсутність записів в трудовій книжці.
		Однак, вказане не відповідає дійсності, оскільки трудова книжка позивача серії НОМЕР_3 від 07.09.1987 містить інформацію про зазначений період роботи, а також записи про переведення позивача від 01.10.1993, від 26.11.2018, про присвоєння почесного звання «Ветеран праці «Азовсталі» від 07.08.2012.
		Позивачем додано до позовної заяви довідку форми ОК-5 «Реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування», з якої встановлено, що позивач з 1999 року по червень 2022 року включно отримувала заробітну плату від Металургійного комбінату «Азовсталь», Приватного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь».
		Отже, незарахування до страхового стажу періоду роботи з 26.08.1991 по 30.06.2022 є протиправним.
		Позивач просить зарахувати період роботи з 17.08.1991 по 30.06.2022, однак суд звертає увагу, що відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_3 від 07.09.1987 ОСОБА_1 працювала у період з 09.08.1991 по 16.08.1991 (період, що не є спірним) та у період з 26.08.1991 по 30.06.2022.
		Відтак, підстав для зарахування періоди роботи з 17.08.1991 немає.
		Позивач не просить зарахувати до страхового стажу період роботи з 26.08.1991 по 30.06.2022, а лише до пільгового, однак оскаржуваним рішенням відмовлено у зарахуванні до страхового стажу вказаний період роботи, якому надається правова оцінка цим судовим рішенням.
		Відповідно до ч.2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		З метою ефективного відновлення прав позивача, суд зобов`язує відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 26.08.1991 по 30.06.2022.
		Стосовно незарахування періоду роботи 26.08.1991 по 30.06.2022 до пільгового стажу, що дає право на призначення пільгової пенсії через відсутність інформації про атестацію робочого місця, суд зазначає наступне.
		Питання призначення пенсій на пільгових умовах згідно зі Списками №1 та №2 регламентовано у Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженому наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року №383 (надалі - Порядок № 383).
		Пунктом 3 Порядку № 383 встановлено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.
		Згідно з пунктом 4.2 Порядку № 383 результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умов і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.
		В період трудової діяльності позивача діяли Списки № 2 затверджені постановами Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 № 162, від 16.01.2003 № 36, від 24.06.2016 №461.
		Пунктом 10 Порядку №383 визначено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку № 637.
		Так, згідно з пунктом 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
		Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України 01 серпня 1992 року №422 (далі - Порядок №442), та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01 вересня 1992 року № 41 (далі - Методичні рекомендації).
		Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.
		Згідно з пунктом 4 Порядку № 442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
		Так, згідно зі статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушеннявстановлено адміністративну відповідальність керівників суб`єктів господарювання. Порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб`єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
		У разі, якщо непроведення атестації мало своїм наслідком заподіяння шкоди здоров`ю працівнику, керівник підприємства може бути притягнутий до кримінальної відповідальності застаттею 271 Кримінального кодексу України.
		Атестація робочих місць відповідно до Порядку № 442 та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.
		За змістом пунктів 8 та 9 Порядку № 442 проведення атестації робочих місць відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров`я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.
		Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові і безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
		Крім того, з аналізу зазначених вище правових норм слідує, що обов`язок проведення атестації робочих місць законодавством покладено, у першу чергу, на керівників підприємств (роботодавців). Порушення цього обов`язку у формі не проведення або неякісного проведення призводить до позбавлення громадян їхнього конституційного права на соціальний захист, і зокрема, на пенсійне забезпечення за віком на пільгових умовах, що є недопустимим у правовій державі.
		Також, суд зазначає, що особа, яка працює на посаді, віднесеної до Списку № 2, та по якій має бути проведена атестації робочого місця, відповідно до Порядку проведення атестації, не наділена будь-якими правами (повноваженнями, обов`язками) за наявності яких вона б мала можливість впливати на своєчасність проведення атестації робочих місць.
		Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду України від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а.
		У постановіВелика Палата Верховного Суду наголошує, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 29 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов`язаний роз`яснити працівникові його права і обов`язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору.
		Частинами першою та другою статті 153 КЗпП України установлено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
		Відповідно до частини першої статті 7 Закону України від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII «Про охорону праці» працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.
		Аналіз зазначених норм свідчить про те, що роботодавець, який використовує найману оплачувану працю, зобов`язаний створювати безпечні та здорові умови праці, а за неможливості цього - поінформувати працівника під розписку про такі умови праці, а саме про наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я. Окрім того, роботодавець зобов`язаний поінформувати працівника про пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, в тому числі право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років.
		Сукупність правових норм, про які йшлося у параграфах 32, 34, 36, 37, 45, 50, 51, 52 постанови Великою Палати Верховного Суду України від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а дозволяє дійти висновку, що атестація робочого місця є важливим запобіжником порушень у забезпеченні належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах. Проте, розуміючи положення пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII - «за результатами атестації робочих місць» як обмежувальний захід при призначенні пільгової пенсії, держава покладає відповідальність за непроведення атестації, та відповідно, надмірний тягар, на пенсіонера (позивача у цій справі).
		Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності.
		Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
		Отже, в разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
		Проте Верховний Суд України при ухваленні постанов від 10 вересня 2013 року у справі № 21-183а13, від 25 листопада 2014 року у справі № 21-519а14, від 10 і 17 березня 2015 року у справах № 21-51а15, та № 21-585а14, від 14 квітня 2015 року у справі № 21-383а14, від 02 грудня 2015 року у справі № 21-1329а15, від 10 лютого 2016 року у справі № 21-5432а15 та від 12 квітня 2016 у справі № 21-6501а15 віддав перевагу найменш сприятливому для позивачів тлумаченню законодавства України.
		Отже, можна зробити висновок, що особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 2, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII.
		Цей висновок є також застосовним і щодо осіб, зайнятих на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 1.
		При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.
		Отже, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а вважає, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
		За таких обставин з метою дотримання завдань адміністративного судочинства та забезпечення конституційних гарантій осіб на пенсійне забезпечення Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 10 вересня 2013 року у справі № 21-183а13, від 25 листопада 2014 року у справі № 21-519а14, від 10 й 17 березня 2015 року у справах № 21-51а15, та № 21-585а14, від 14 квітня 2015 року у справі № 21-383а14, від 02 грудня 2015 року у справі № 21-1329а15, від 10 лютого 2016 року у справі № 21-5432а15 та від 12 квітня 2016 у справі № 21-6501а15, щодо відсутності підстав для призначення пенсії на пільгових умовах з огляду на відсутність результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці.
		При цьому Велика Палата Верховного Суду не відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 16 вересня 2014 року у справі № 21-307а14, згідно яких, якщо чергова атестація була проведена з порушенням передбачених пунктом 4 Порядку № 442 проведення атестації строків, а працівник до її проведення виконував роботу, яка дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, цей період його роботи має бути зарахований до пільгового стажу за результатами попередньої атестації. Такі висновки Верховного Суду України не суперечать зазначеним вище висновкам Великої Палати Верховного Суду.
		Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Позивачем додано до позовної заяви трудову книжку серії НОМЕР_3 від 07.09.1987, в якій міститься інформація стосовно проведеної атестації робочого місця позивача відповідно до наказу генерального директора комбінату №118 від 07.06.1994.
		Матеріали справи містять додатки до форми Т-2, відповідно до яких встановлено, що на підставі:
		- наказу по комбінату №118 від 07.06.1994 проведено атестацію робочого місця ОСОБА_1 за професією оператор ПУ 62, що дає право на пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2;
		- наказу по комбінату №315 від 28.09.2001 проведено атестацію робочого місця ОСОБА_1 за професією оператор ПУ 62, що дає право на пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2;
		- наказу по комбінату №46 проведено атестацію робочого місця ОСОБА_1 за професією оператор ПУ 62, що дає право на пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2.
		Наданими до суду документами встановлено проведення атестації робочого місця позивача. Вищевикладені додатки до форми Т-2 видані компетентними особами підприємства-роботодавця позивача, містять всі необхідні підписи та штампи, складені встановленої форми.
		Відтак, у відповідача не було підстав незарахувати до пільгового стажу роботи позивача період роботи з 26.08.1991 по 30.06.2022 в товстолистовом цеху оператором поста управління в Державному металургійному комбінаті «Азовсталь», яке було в подальшому перейменоване в Орендне підприємство «Азовсталь», Відкрите акціонерне товариство «Азовсталь», Публічне акціонерне товариство «Азовсталь», Приватне акціонерне товариство «МК Азовсталь», Публічне акціонерне товариство «Металургійний комбінат «Азовсталь».
		Вказаний період роботи позивача підлягає зарахуванню до пільгового стажу за списком №2.
		Стосовно незарахування до страхового стажу періоду догляду за дитиною до трьох років ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), оскільки згідно даних СПОВ заявниця була працююча, довідка про перебування у відпустці по догляду за дитиною відсутня, суд зазначає наступне.
		Згідно з частиною шостоюст.179 КЗпП України, у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, одному з батьків дитини в обов`язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.
		Відповідно до ч. 2ст. 181 КЗпП України, відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шостастатті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.
		Водночас ані трудова книжка серії НОМЕР_3 від 07.09.1987, ані довідка форми ОК-5 не містять інформації про надання позивачу відпустки по догляду за дитиною, довідок, наказів тощо позивачем суду не надано.
		Позивачем надано лише свідоцтво про народження ІНФОРМАЦІЯ_2 сина ОСОБА_2 серії НОМЕР_4 , дата видачі 14.05.2001.
		Однак, вказане свідоцтво не свідчить про перебування позивача у відпустці по догляду за дитиною до трьох років.
		Більше того, відповідно до довідки форми ОК-5 «Реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування» позивач отримувала заробітну плату у періоді з 2001 року по 2004 рік від Металургійного комбінату «Азовсталь», Приватного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь».
		Проте, суд вказує, що як до страхового, так і до пільгового стажу позивача за Списком №2 підлягає зарахуванню період її роботи з 26.08.1991 по 30.06.2022, тобто період, що охоплює дату народження дитини та три роки після народження, отже права позивача на призначення пенсії та зарахування періоду роботи до страхового стажу не порушені.
		Суд зазначає, що в прохальній частині позовної заяви позивач не просить зарахувати період відпустки по догляду за дитиною, зазначаючи про загальний період роботи з 26.08.1991 по 30.06.2022, проте в описовій частині позовної заяви, позивач вказує про протиправність незарахування їй до пільгового стажу періоду відпустки по догляду за дитиною.
		Таким чином, зарахуванню до пільгового стажу підлягає період з 26.08.1991 по 30.06.2022 з поміткою щодо періоду саме роботи позивача, а не перебування у відпустці по догляду за дитиною з метою проведення належного розрахунку пенсійної виплати.
		Відповідно до ч. 1ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства Україникожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.
		Частиною 2ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства Українивизначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
		Враховуючи встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
		Відповідно до ч. 1ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
		На підставі ч. 3ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподіляються пропорційно до задоволених вимог позивача.
		Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 992,40 грн., що документально підтверджується квитанцією від 12.12.2022.
		Отже, оскільки позовну заяву задоволено частково, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 992,40 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі пропорційному до задоволених позовних вимог у сумі 744,30 грн.
		Керуючись статтями9,72-77,90,132,139,246,297 КАС України, суд, - 
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії  задовольнити частково.
		Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 046450009964 від 19.09.2022 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
		Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу роботи період роботи 26.08.1991 по 30.06.2022 в Державному металургійному комбінаті «Азовсталь», яке було в подальшому перейменоване в Орендне підприємство «Азовсталь», Відкрите акціонерне товариство «Азовсталь», Публічне акціонерне товариство «Азовсталь», Приватне акціонерне товариство «МК Азовсталь», Публічне акціонерне товариство «Металургійний комбінат «Азовсталь».
		Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу за списком №2 період роботи 26.08.1991 по 30.06.2022 в Державному металургійному комбінаті «Азовсталь», яке було в подальшому перейменоване в Орендне підприємство «Азовсталь», Відкрите акціонерне товариство «Азовсталь», Публічне акціонерне товариство «Азовсталь», Приватне акціонерне товариство «МК Азовсталь», Публічне акціонерне товариство «Металургійний комбінат «Азовсталь».
		Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 від 12.09.2022 з урахуванням правової позиції, викладеної судом у цьому рішенні, на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції відповідно до рішення Конституційного Суду України № 1 -р/2020 від 23.01.2020 року, та зарахованих періодів роботи ОСОБА_1 цим судовим рішенням.
		В задоволенні іншої частини позовних вимог  відмовити.
		В порядку розподілу судових витрат стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у розмірі 744 грн. 30 коп.
		Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		Суддя В.С.Парненко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...