Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 461/7447/17 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них; про позбавлення батьківських прав.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 20.01.2023. Забезпечено надання загального доступу: 20.01.2023.
Дата набрання законної сили: 11.01.2023
Номер судового провадження: 61-1858ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України                                  
		 
		11 січня 2023 року
		м. Київ
		 
		справа № 461/7447/17
		провадження № 61-1858св22
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		 
		головуючого - Луспеника Д. Д.,
		суддів:  Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,      
		 
		учасники справи:
		 
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		третя особа - орган опіки та піклування Галицької районної адміністрації Львівської міської ради,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Шевченко Марії Олександрівни на рішення Галицького районного суду м. Львова                          від 12 березня 2018 року, ухвалене у складі судді Городецької Л. М., та постанову Львівського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року, прийняту     у складі колегії суддів: Мельничук О. Я., Ванівського О. М., Шеремети Н. О.,
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		Описова частина
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.
		 
		Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 18 жовтня 2008 року між ним та ОСОБА_2 зареєстрований шлюб, який розірвано рішенням  Деснянського районного суду міста Києва від 14 січня 2013 року у справі         № 2603/16273/12.
		У шлюбі у них народились діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		Вказував на те, що після розірвання шлюбу з ОСОБА_2 у 2013 році, малолітні діти проживали разом із її матір`ю - ОСОБА_5 . З липня 2017 року діти проживають разом із ним у м. Львові.
		Зазначав, що відповідачка ухиляється від виконання своїх обов`язків                     з виховання дітей, не забезпечує їх матеріально та не піклується про них належним чином.
		 
		З урахуванням зазначеного та уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та стягнути із ОСОБА_2 на його користь аліменти на утримання дітей у розмірі 1/3 частки від усього заробітку, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на кожного з дітей.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 12 березня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.
		Позбавлено батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 ,                  ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітніх ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у розмірі 1/3 частки від усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 31 жовтня 2017 року, на кожну дитину, до досягнення ними повноліття.
		Вирішено питання розподілу судових витрат.
		 
		Задовольняючи позовні вимоги про позбавлення відповідача батьківських прав, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків з виховання малолітніх дітей, що проявляється        у відсутності її піклування про їх фізичний та духовний розвиток і навчання, висновком органу опіки та піклування від 23 жовтня 2017 року визначено за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітніх дітей.
		 
		При визначенні розміру аліментів, суд враховував стан здоров`я                                    і матеріальне становище відповідачки та інші обставини справи та вважав за необхідне стягнути з неї аліменти на утримання малолітніх дітей у розмірі      1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 31 жовтня 2017 року до досягнення дітьми повноліття.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Львівського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - Шевченко М. О. залишено без задоволення, рішення Галицького районного суду м. Львова від 12 березня 2018 року залишено без змін.
		 
		Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо дітей, не може позитивно впливати на виховання та становлення дітей, не спілкується з дітьми, зв`язків не підтримує, не цікавиться їх вихованням та навчанням, не надає матеріальної допомоги на утримання.  ОСОБА_2 не надала належних та допустимих доказів про бажання змінити своє ставлення до дітей, ставлення до виконання нею батьківських обов`язків, змінити свою поведінку в кращу сторону, щоб займатися вихованням своїх дітей, дбати про їх розвиток, матеріальне забезпечення. Бажання матері дітей не позбавляти її батьківських прав не може вважатися проявом батьківського піклування, бажанням брати участь у вихованні дітей, виконувати батьківські обов`язки. 
		Також суд апеляційної інстанції, посилаючись на частинe третю статті 166, статтю 182, статтю 191 Сімейного кодексу України (далі - СК України), враховуючи те, що діти проживають з батьком,  а відповідачка ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню та утриманню дітей, зазначив, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необхідність стягнення з відповідачки аліментів на утримання малолітніх дітей у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 31 жовтня 2017 року до досягнення дітьми повноліття.
		 
		Як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції посилалися на відповідні рішення Європейського суду з прав людини ( далі - ЄСПЛ) щодо захисту прав дитини.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
		 
		У січні 2022 року представник ОСОБА_2 - адвокат Шевченко М. О.  подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про відмову                       у задоволенні позову.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанції не врахували, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, який може бути застосований лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психологічного розвитку, з урахуванням її вини.
		При цьому позбавлення батьківських прав несе в собі негативний вплив на свідомість дитини.
		Суди не врахувати, що ОСОБА_2 проти позову в частині позбавлення її батьківських прав відносно дітей заперечувала, вказувала на бажання відновити спілкування зі своїми дітьми.
		Також суди не врахували, що недостатньо для позбавлення батьківських прав лише висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав та встановлення факту неналежного виконання матір`ю свого обов`язку щодо виховання дітей.
		Крім того, висновок органу опіки та піклування є недостатньо обґрунтований, оскільки службою у справах дітей не надано оцінки відносинам            ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та не взято до уваги можливість зміни матір`ю ставлення до виконання своїх обов`язків. 
		Матеріали та обставини справи не свідчать про те, що змінити поведінку матері у кращу сторону неможливо.
		Заявник посилалась на конвенційні норми щодо захисту прав дитини і відповідні рішення ЄСПЛ.
		 
		Підставами касаційного оскарження судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції               в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у справі № 28 лютого 2018 року         у справі № 501/4237/15-ц (провадження № 61-8818св18), від 18 жовтня         2018 року у справі № 209/3051/16-ц (провадження № 61-33912св18),                   від 26 вересня 2018 року у справі № 357/1134/17-ц (провадження                             № 61- 32671св18), від 12 вересня 2018 року у справі № 766/7027/17 (провадження № 61- 41301св18), від 10 жовтня 2018 року у справі                            № 183/10/16 (провадження № 61- 376св18), від 16 травня 2018 року у справі № 336/5846/16-ц (провадження № 61- 11999св18), від 16 травня 2018 року           у справі № 761/9974/16-ц (провадження № 61- 8512зпв18), від 15 серпня      2018 року у справі № 299/1051/16-ц (провадження № 61- 15718св18),                   від 17 грудня 2018 року у справі № 686/24929/16-ц (провадження                            № 61-15518св18), від 27 липня 2020 року у справі № 523/15358/18 (провадження № 61- 609св20), від 17 червня 2020 року у справі № 382/364/19 (провадження № 61- 4390св20); суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		 
		У серпні 2022 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу,                   в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
		 
		Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2022 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2022 року продовжено строк для усунення недоліків касаційної скарги.
		 
		У строк, визначений судом, представник заявника усунув недоліки касаційної скарги.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2022 рокувідкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
		 
		У вересні 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		18 жовтня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 14 січня 2013 року у справі № 2603/16273/12.
		 
		ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		 
		Відповідно до висновку Галицької районної адміністрації Львівської міської ради № 31-5924 від 23 жовтня 2017 року Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради як органом опіки і піклування визначено за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		 
		Мотивувальна частина
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,                                 є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права                      у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог                                 і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Зазначеним вимогам судові рішення відповідають не у повній мірі.
		 
		Щодо позбавлення батьківських прав
		 
		Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
		 
		Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).
		 
		Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного                               і соціального розвитку.
		 
		Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання         і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право                           і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
		 
		Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		 
		Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
		 
		Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).
		 
		Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
		 
		Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
		 
		Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
		 
		Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
		 
		Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
		 
		Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. 
		 
		У частині першій статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини та практику ЄСПЛ як джерело права.
		 
		Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
		 
		У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
		 
		ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява                                 № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).
		 
		У рішенні від 16 липня 2015 року справі «Мамчур проти України» (заява               № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
		 
		Оцінюючи процес вирішення питання про встановлення опіки, який завершився рішенням про роз`єднання сім`ї, суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки) (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06).
		 
		У рішенні ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» Суд наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
		 
		Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04, § 57, § 58).
		 
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені         в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20), зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так                         і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). […] Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків       у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини.
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2019 року у справі                                      № 461/7387/16-ц (провадження № 61-29266св18) вказано, що звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтована підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися             з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються             з дитиною, забезпечують її матеріально, приймають участь у вихованні не           у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу                 у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення  на національному и міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
		 
		Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний            і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20 (провадження № 61-6807св21),                          від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18 (провадження                               № 61-21461св19), від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі                               № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19). Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.
		 
		Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
		 
		У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		 
		Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які          в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
		 
		Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		 
		Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		 
		Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.
		 
		У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, не зазначив, якими доказами підтверджується, що відповідачка не бажає спілкуватися з дітьми та брати участь у їх вихованні, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов`язків                           з виховання дітей, які проживають з позивачем.
		 
		Дійшовши висновку про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , суди попередніх інстанцій послались на висновок органу опіки та піклування від 23 жовтня 2017 року та не врахували, що висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав має рекомендаційний характер та такий висновок має бути оцінений у сукупності з іншими доказам і сам по собі не є правовою підставою для застосування крайнього заходу - позбавлення батьківських прав.
		 
		При цьому висновок органу опіки та піклування від 23 жовтня 2017 року складений без участі відповідача, не містить даних, які об`єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків, органом опіки та піклування не надано оцінки можливим причинам ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків.
		 
		Суди попередніх інстанцій залишили поза увагою, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, та не врахували, що матір дітей заперечує проти позбавлення батьківських прав і має інтерес щодо участі у їхньому вихованні, а та обставина, що ОСОБА_2 проживає окремо, не є безумовним свідченням небажання матері дітей приймати участь у їхньому утриманні і вихованні, тобто не є свідомим, умисним нехтуванням матір`ю своїми обов`язками.
		 
		Верховний Суд в оцінці обставин справи виходить з того, що суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, потрібними для постановлення рішення. 
		 
		ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13, пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України»). На сьогодні існує широкий консенсус,               у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.
		 
		З наведених підстав Верховний Суд вважає помилковим висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про задоволення позовних вимог про позбавлення батьківських прав, оскільки такий висновок є формальним, не відповідає завданням цивільного судочинства, які полягають у справедливому та неупередженому вирішенні справ із метою ефективного захисту порушених прав, та не враховує необхідність першочергового забезпечення якнайкращих інтересів дітей.
		 
		Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд  може  у  виняткових випадках при доведеності винної поведінки  когось  із  батьків  або  їх  обох  з  урахуванням   її характеру,  особи  батька  і  матері,          а  також  інших  конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до  виховання дитини  (дітей)  і  поклавши  на  органи  опіки  та піклування  контроль  за  виконанням  ним батьківських обов`язків          (пункт 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня           2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав»).
		 
		За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, попередивши останню про необхідність змінити ставлення до виховання дітей.
		 
		Щодо стягнення аліментів
		 
		Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
		 
		Статтею 141 СК України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.
		 
		Згідно з частиною першою статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність                у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування           у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
		 
		Відповідно до частини другої статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж           50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
		 
		У справі, яка переглядається, суди встановили, що діти проживають                         з батьком ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 не надає матеріальної допомоги на утримання дітей.
		 
		За таких обставини колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про стягнення з ОСОБА_2 на користь     ОСОБА_1 аліментів на утримання малолітніх ОСОБА_3 , ОСОБА_4  у розмірі 1/3 частки від усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 31 жовтня 2017 року, на кожну дитину, до досягнення ними повноліття.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		За приписами пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
		 
		Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
		 
		Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, касаційну скаргу належить задовольнити частково, судові рішення в частині вирішення позовних вимог про позбавлення батьківських прав скасувати, із ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог, попередивши ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дітей.
		 
		В іншій частині судові рішення є законними та обґрунтованими, а тому підлягають залишенню без змін.
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.
		 
		Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
		 
		У зв`язку із частковим задоволенням касаційної скарги  ОСОБА_2 ,  скасуванням судових рішень в частині вирішення позовних вимог      ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав і ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог,                         з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 960,00 грн та судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1 280,00 грн. 
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд                у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Шевченко Марії Олександрівни задовольнити частково.
		 
		Рішення Галицького районного суду м. Львова від 12 березня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, про позбавлення батьківських прав скасувати.
		 
		У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, про позбавлення батьківських прав відмовити, попередивши ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дітей.
		 
		В іншій частині рішення Галицького районного суду м. Львова від 12 березня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 01 грудня                2021 року залишити без змін.
		 
		Стягнути з ОСОБА_1 на користь до ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 2 240,00 грн (дві тисячі двісті сорок гривень 00 копійок).
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий  Д. Д. Луспеник    Судді:   І. А. Воробйова     Б. І. Гулько     Г. В. Коломієць      Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...