Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/13219/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: 27.01.2023. Зареєстровано: 28.01.2023. Забезпечено надання загального доступу: 30.01.2023.

Номер судового провадження: 2/761/2817/2023

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 761/13219/22
		Провадження № 2/761/2817/2023
		 
		РІШЕННЯ 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		       18 січня 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
		 
		головуючого:                                                судді - Притули Н.Г.
		при секретарі:                                                         Габунії М.Г.,
		за участі 
		позивача:                                                         ОСОБА_1 ,
		представника відповідача:                                         Харитончук О.Г.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» Луньо Іллі Вікторовича, третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та недоотриманої заробітної плати, -
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		14.07.2022 року до суду надійшов позов ОСОБА_1 до АТ «Міжнародний резервний банк» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу.
		Під час слухання справи як третю особу було залучено Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.
		В позовних вимогах позивач просить: 
		визнати незаконним та скасувати наказ від 10.06.2022 року №427/лк про звільнення позивача;
		поновити позивача на посаді головного юрисконсульта управління проблемних активів та судового захисту Департаменту правового забезпечення та стягнення боргів АТ «МР Банк»;
		стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 15.06.2022 року до дня ухвалення судового рішення;
		стягнути з відповідача на користь позивача недоотриману заробітну плату у вигляді невиплаченої винагороди у розмірі 20% за період з 01.03.2022 року по 14.06.2022 року включно в розмірі 29 018,18 грн. та частину заробітної плати (посадового окладу) у розмірі 53 454,54 грн., що повинна була бути сплачена за період незаконно встановленого простою з 27.04.2022 року по 14.06.2022 року.
		Свої вимоги позивач обгрунтовує тим, що він перебував у трудових відносинах з відповідачем. 
		14.06.2022 року позивача було звільнено на підставі п.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку із ліквідацією підприємства. 
		Як вказує позивач, він не був попереджений про звільнення, як того вимагають норми КЗпП України та відповідач не запропонував йому іншу роботу.
		Позивач зазначає, що Банком були порушені його права. Так наказом №42/л від 11.03.2022 року позивачу було заборонено доступ до робочого місця, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . 
		Наказом №80/л від 25.03.2022 року було скасовано додаткову заробітну плату внаслідок чого з 01.03.2022 року йому не було нараховано та виплачено частину заробітної плати у вигляді винагороди у розмірі 20% відповідно до положення про оплату праці працівників АТ «Сбербанк», затвердженим правління банку 27.01.2021 року, протокол №6.
		Позивач вважає, що скасування винагороди відбулось з порушенням положень діючого законодавства, а тому є підстави для стягнення з відповідача на користь позивача не доплаченої заробітної плати. 
		Як зазначив позивач, його з 27.04.2022 року було направлено в простій, наказ про направлення позивача в простій він вважає протиправним, в результаті чого з відповідача підлягає стягненню недоотримана частина заробітної плати. 
		З даними наказами позивач, як зазначено в позовній заяві, не був ознайомлений. 
		 
		06.10.2022 року до суду надійшов відзив відповідача на заявлені вимоги в якому представник просить відмовити в задоволенні заявлених вимог з тих підстав, що з моменту прийняття рішення про ліквідацію Банку та призначення уповноваженої особи Фонду, останній набув всіх повноважень, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в тому числі стосовно видання організаційно-розпорядчих документів Банку, оцінки роботи персоналу, прийняття рішень щодо змін в роботі Банку та з кадрових питань, зокрема зміни умов праці, встановлення простою та вивільнення працівників. Ліквідатор прийняв низку наказів щодо організації роботи віддалено з врахуванням введеного воєнного стану в державі. Твердження позивача стосовно необхідності попередження про зміну умов праці, зокрема в частині скасування додаткової заробітної плати за 2 місяці, як того вимагає КЗпП України є помилковим з огляду на діючі положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», якими таке попередження на час дії військового стану не вимагається. Позивач, будучи ознайомленим із наказом та розуміючи що йому зменшено заробітну плату не подав заяву про припинення трудових відносин у відповідності до положень п.6 ст.36 КЗпП України.
		Посилання позивача на Положення про оплату праці є недоречним, оскільки відповідно до наказу №2/лк від 01.04.2022 року «Про скасування дії всіх нормативних документів Банку або їх окремих пунктів, які встановлюють додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та/або компенсаційні виплати» даний внутрішній нормативний документ - Положення про оплату праці - також було скасовано, як і всі інші документи, що регулювали умови оплати праці в Банку.
		Посилання позивача на окремі положення Конституції України, Закон України «Про оплату праці», положення статті 108 КЗпП України та інші норми законодавства з оплати праці, недоречні та помилкові, оскільки конституційні права та свободи людей в умовах воєнного стану обмежені, а гарантії, які закладені для умов мирного часу, в поточних умовах не можуть бути реалізовані в силу Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який має пріоритет по відношенню до інших законодавчих актів.
		Представник зазначає, що введення простою було обумовлено початком процедури ліквідації Банку та відкликанням банківської ліцензії та фактичної неможливості продовжувати звичну діяльність банківської установи, що саме по собі створює відсутність організаційних та технічних умов, необхідних для виконання роботи та введенням воєнного стану, який також унеможливлював виконання роботи в Банку. Діюче законодавство не передбачає заборони встановлювати простій відносно конкретного працівника чи групи працівників.
		Як зазначила представник, відповідач цілком правомірно, дотримуючись вимог чинного законодавства про працю повідомив позивача за два місяці про наступне вивільнення в зв`язку з ліквідацією банку, а згодом звільнив позивача з посади з повним дотриманням законодавства про працю з виплатою тих сум, що передбачені КЗпП України при звільненні внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації.
		Так представник зазначила, що повідомлення про наступне вивільнення було надіслано для ознайомлення засобами корпоративної електронної пошти 28.03.2022 року, повторно в той же спосіб 12.04.2022 року. Повідомлення були направлені в той час, коли позивач ще не знаходився в простої та був зобов`язаний виконувати трудові обов`язки на умовах дистанційного доступу до робочого місця в тому числі і користуватись корпоративною електронною поштою. Оскільки позивач такі повідомлення проігнорував, 13.04.2022 року співробітник Управління персоналу Банку направила попередження про наступне вивільнення повідомленням в месенджері Vіbеr за номером співробітника. З месенджеру вбачається, що позивач отримав та переглянув отримане повідомлення. За статистичними даними підключень до робочого місця за допомогою дистанційного доступу та перегляду повідомлень електронної пошти, позивач підключався до корпоративної електронної пошти як 28.03.2022 року так і 12.04.2022 року та повідомлення переглядав вибірково, тобто не міг не знати про направлення на адресу працівників попередження про наступне звільнення. Представник зазначає, що Банк вжив всіх можливих заходів стосовно доведення до відома позивача попередження про наступне звільнення та відповідальності за дії чи бездіяльність позивача в частині ознайомлення зі змістом попередження не несе. Після надсилання 08.04.2022 року та 19.05.2022 року засобами корпоративної електронної пошти переліку вакантних посад, з боку позивача не надходило повідомлень про зацікавленість в зазначених посадах. В день звільнення позивача було ознайомлено з наказом про звільнення (позивач відмовився поставити підпис про ознайомлення), видано трудову книжку в приміщенні банку та проведено розрахунок в день звільнення. Таким чином представник зазначає, що звільнення позивача відбулось з дотриманням положень КЗпП України. 
		Крім того, представник зазначає, що у зв`язку з повною ліквідацією в Банку змінено штатний розпис та створена структура, яка призначена виключно для реалізації цілей ліквідаційної процедури, отже Департамент правового забезпечення та стягнення боргів в штатному розписі скасований, внаслідок чого відсутня і посада головного юрисконсульта управління проблемних активів та судового захисту департаменту правового забезпечення та стягнення боргів.
		 
		22.11.2022 року до суду надійшла відповідь на відзив в якій позивач наполягає на задоволенні заявлених вимог з підстав, викладених у позовній заяві та додатково зазначив, що викладені відповідачем заперечення проти позову та надані докази не спростовують наданих позивачем обставин незаконного звільнення. 
		 
		Заперечення на відповідь на відзив до суду не надходили.
		 
		21.12.2022 року до суду надійшли пояснення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в яких представник просить відмовити в задоволенні заявлених вимог на тій підставі, що відповідач діяв згідно з положеннями чинного законодавства. Пояснення представника третьої особи аналогічні відзиву відповідача.
		 
		В судовому засіданні позивач вимоги позову підтримав та просив його задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.
		Представник відповідача в судовому засідання заперечила проти задоволення заявлених вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
		Представник третьої особи в судовому засіданні, яке відбулось 17.01.2023 року заперечив проти задоволення позовних вимог. В судове засідання, яке відбулось 18.01.2023 року представник не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце слухання справи, про поважні причини неявки в судове засідання суд не повідомив.
		На підставі положень статті 223 ЦПК України суд ухвалив про подальше слухання справи у відсутність сторін, які не з`явились в судове засідання.
		Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування покладений на сторони.
		Дослідивши та оцінивши письмові докази по справі у їх сукупності, вислухавши сторони, врахувавши їх процесуальні заяви, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
		Стаття 43 Конституції України визначає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
		Як визначено п.2 Прикінцевих положень КЗпП України, під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану".
		Указом Президента України № 64/2022 від 04.02.2022 року, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
		В подальшому, воєнний стан неодноразово продовжувався.
		Стаття 64 Конституції України передбачає, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
		В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40,47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61,62, 63 цієї Конституції.
		Отже, Конституція України надає можливість в умовах воєнного стану встановлювати окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень, зокрема, щодо прав, передбачених ст.43 Конституцією України.
		24.03.2022 року набрав чинності Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
		Згідно із статтею 1 зазначеного Закону (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) цей Закон визначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану". На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
		Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_1 перебував в трудових відносинах з відповідачем та з 19.06.2018 року займав посаду головного юрисконсульта управління проблемних активів та судового захисту Департаменту правового забезпечення та стягнення боргів Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк».
		На підставі рішення Правління Національного банку України від 25 лютого 2022 року № 91-рш/БТ «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК» та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 25 лютого 2022 року № 131 «Про початок процедури ліквідації АТ «МР БАНК» та делегування повноважень ліквідатора банку» Розпочато процедуру ліквідації АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК» (далі - АТ «МР БАНК») строком на три роки з 25 лютого 2022 року до 24 лютого 2025 року включно.
		Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з делегуванням усіх повноважень ліквідатора АТ «МР БАНК», визначених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон), зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 52-1, 53 Закону, в тому числі з підписання всіх договорів, пов`язаних з реалізацією активів банку у порядку, визначеному Законом, окрім повноважень в частині організації реалізації активів банку, призначено провідного професіонала з питань ліквідації банків відділу організації процедур ліквідації банків департаменту ліквідації банків Луньо Іллю Вікторовича строком на три роки з 25 лютого 2022 року до 24 лютого 2025 року включно.
		Частина 2 статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначає, що з дня початку процедури ліквідації банку:
		1) припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, наглядової ради і правління) та органів контролю (внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв`язку з ліквідацією банку;
		2) банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси.
		Отже, з моменту початку ліквідації Банку, Банк як юридична особа вже не виконує функції банківської установи та не здійснює діяльність, що передбачена Законом України «Про банки та банківську діяльність», отже всі функції Банку припиняються, а всі операції Банку, що ліквідується, здійснюються виключно в порядку статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який регламентує порядок та черговість задоволення кредиторських вимог та норми якого є спеціальними та пріоритетними по відношенню до інших законодавчих та нормативно-правових актів. Одночасно з відкликанням ліцензії, подальше функціонування юридичної особи АТ «МР Банк» здійснюється виключно для забезпечення потреб ліквідаційної процедури.
		Частина 2 статті 47 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачає, що рішення уповноваженої особи Фонду є обов`язковими для виконання працівниками банку, що ліквідується.
		Частина 1 ст.48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначає, що фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює такі повноваження, зокрема:
		1) здійснює повноваження органів управління банку,
		5) звільняє працівників банку відповідно до законодавства України про працю.
		Наказом №17/л від 28.02.2022 року дозволено працівникам Банку, не задіяним безпосередньо в охороні та/або збереженні активів (майна) Банку, виконувати роботу дистанційно з 01.03.2022 року.
		Наказом №42/л від 11.03.2022 року було вирішено з дати підписання цього наказу, організацію пропускного режиму у банку та доступ до приміщень Банку виключно працівникам Банку за перепустками виключно за дозволом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Банку.
		При зверненні до суду позивач зазначав, що видачею такого наказу йому чинились перешкоди в допуску до місця роботи, оскільки для цього мали надаватись перепустки особисто уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Банку.
		Однак позивач не надав суду доказів, що він звертався до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Банку про надання йому перепустки та йому в цьому було відмовлено.
		Наказом №80/л від 25.03.2022 року «Про скасування виплат додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат» у зв`язку з відсутністю організаційних та технічних умов функціонування АТ «МР Банк» в умовах ліквідації як банківської установи, а також враховуючи Указ Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року та керуючись Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» №2136 скасовано в АТ «МР Банк» виплату додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, в тому числі доплат, надбавок, винагород та інше. Всі попередні накази про встановлення додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат вважаються такими, що втратили чинність.
		Наказом №2/лк від 01.04.2022 року «Про скасування дії всіх нормативних документів Банку або їх окремих пунктів, які встановлюють додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та/або компенсаційні виплати» у зв`язку з відсутністю організаційних та технічних умов функціонування АТ «МР Банк» в умовах ліквідації як банківської установи, а також враховуючи Указ Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року та керуючись Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» №2136 та на виконання наказу №80/л від 25.03.2022 року скасовано в АТ «МР Банк» дію всіх нормативних документів Банку (накази, розпорядження, регламенти, політики та положення, рішення Правління та інших виборних органів, договори, угоди та інше) або їх окремих пунктів, які встановлюють додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та/або компенсаційні виплати.
		Наказом №9/лк від 05.04.2022 року всім працівникам Банку (в тому числі тим, які підпадають під дію простою або з якими призупинені трудові відносини), які не мають можливості користуватися корпоративною електронною поштою, в строк до 07.04.2022 року повідомити безпосереднім керівникам електронну адресу для зв`язку або телефон, за яким можливо зв`язуватись з працівником та надсилати важливі повідомлення (мессенджер, вайбер, телеграм - на вибір працівника). 
		Наказом №94/лк від 26.04.2022 року «Про встановлення простою» у зв`язку з відсутністю організаційних та технічних умов функціонування АТ «МР Банк» в умовах ліквідації як банківської установи, а також враховуючи Указ Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року встановлено простій у роботі працівників АТ «МР Банк», згідно Додатку 1 та визнано простій у роботі працівників таким, що виник не з вини працівників.
		Згідно з п.3.1 наказу, у період простою дозволено працівникам не перебувати за основним місцем роботи до закінчення простою та згідно з п.5 наказу, оплата простою відбувалась в розмірі 2/3 встановленого посадового окладу.
		Як вбачається з Додатку 1 до Наказу, простій було встановлено також відносно головного юрисконсульта управління проблемних активів та судового захисту Департаменту правового забезпечення та стягнення боргів Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» Ягодка О.О. з 27.04.2022 року до окремого наказу.
		При зверненні до суду з позовом позивач посилався на Положення про оплату праці працівників АТ «Сбербанк», що затверджене рішенням правління АТ «Сбербанк» (протокол засідання правління від 27.01.2021 року №6). Однак суд не може прийняти до уваги посилання позивача на Положення про оплату праці, оскільки воно було скасоване наказом №2/лк від 01.04.2022 року.
		При зверненні до суду з позовом позивач зазначав, що в порушення положень ст.ст.97, 32, 103 КЗпП України відповідачем було зменшено заробітну плату позивачу. Крім того, фактично не відбулось жодних змін і організації виробництва і праці, які б могли бути підставою для скасування виплати додаткової заробітної плати позивачу.
		Частина 3 статті 32 КЗпП України (в редакції станом на 25.03.2022 року та 14.04.2022 року) визначала, що у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.
		Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу (ч.4 ст.32 КЗпП України).
		Частина 4 статті 97 КЗпП України визначає, що власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
		В той же час, стаття 103 КЗпП України визначає, що про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни.
		Стаття 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) визначала, що у період дії воєнного стану норми частини третьої статті 32 Кодексу законів про працю України та інших законів України щодо повідомлення працівника про зміну істотних умов праці не застосовуються.
		Позивач при зверненні до суду з позовом не оскаржував накази №80/л від 25.03.2022 року та №94/лк від 26.04.2022 року, судом не встановлено порушень положень діючого законодавства при їх прийнятті, а тому відповідно відсутні законом передбачені підстави для стягнення з відповідача на користь позивача недоотриманої заробітної плати у вигляді невиплаченої винагороди у розмірі 20% за період з 01.03.2022 року по 14.06.2022 року включно в розмірі 29 018,18 грн. та частину заробітної плати (посадового окладу) у розмірі 53 454,54 грн., що повинна була бути сплачена за період незаконно встановленого простою з 27.04.2022 року по 14.06.2022 року.
		 
		Наказом №427/лк від 10.06.2022 року ОСОБА_1 було звільнено з 14.06.2022 року з посади головного юрисконсульта управління проблемних активів та судового захисту Департаменту правового забезпечення та стягнення боргів Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» в зв`язку з ліквідацією підприємства, п.1 ст.40 КЗпП України.
		При зверненні до суду з позовом позивач зазначав, що він не отримував попередження про звільнення та йому не були запропоновані вакантні посади.
		Пункт 1 частини 1 статті 40 КЗпП України визначає, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках:
		1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
		Стаття 49-2 КЗпП України (станом на 28.03.2022 року та 12.04.2022 року) визначала, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
		Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
		В той же час представник відповідача в судовому засіданні пояснила, що попередження про наступне вивільнення було направлено позивачу на корпоративну електронну пошту 28.03.2022 року та 12.04.2022 року.
		Позивач заперечував факт отримання попередження.
		Однак надані суду скріншоти направлення листа від 12.04.2022 року не свідчать про персональне попередження позивача про наступне звільнення, враховуючи що він заперечує факт отримання такого листа та ознайомлення з ним.
		Враховуючи що в зазначеному листі була висловлена необхідність надсилання до кінця дня ознайомлення з попередженням, однак не отримавши будь-якого повідомлення від позивача, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Банку не була позбавлена можливості направити аналогічне попередження на поштову адресу позивача, яка міститься в матеріалах його особової справи. 
		Крім того, суд не може взяти до уваги як належний доказ ознайомлення з попередженням звіт по VРН (25.02.2022-15.06.2022), оскільки відсутня можливість зробити висновок, що саме позивач користувався корпоративною електронною поштою.
		Суд зауважує, що представник відповідача не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження тієї обставини, що всі працівники Банку обізнані з необхідністю користуватись корпоративною електронною поштою, як і не надано доказів, що така пошта є єдиним способом спілкування всіх працівників Банку (не надано копії наказу з відповідними підписами працівників про ознайомлення).
		Позивач також зазначав, що йому не були запропоновані вакансії. 
		В той же час, представник відповідача зазначила, що на корпоративну електронну пошту позивача було направлено лист із переліком вакантних посад.
		Однак, як вбачається, даний лист був датований 08.04.2022 року, тобто до направлення попередження про наступне звільнення - 12.04.2022 року.
		Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що представник відповідача не надала доказів, що 28.03.2022 року на корпоративну електронну пошту позивача було направлено попередження про наступне звільнення та ознайомлення позивача з таким попередженням. 
		Представник відповідача зазначила, що доказом надання позивачу переліку вакансій станом на 11.04.2022 року є скриншот листа направленого 08.04.2022 року (а.с.66).
		Проте суд не може взяти до уваги як належний доказ зазначений скріншот з тих підстав, що суду не надано доказів належного попередження 28.03.2022 року позивача про наступне звільнення; зазначений лист був направлений за 3 дні до повторного направлення повідомлення про звільнення (12.04.2022 року). Крім того, суд позбавлений можливості встановити що вказаний лист позивач дійсно отримував та був ознайомлений з його змістом, враховуючи що позивач зазначену обставину категорично заперечує. 
		Отже, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи що судом не встановлено що позивач персонально був попереджений про наступне звільнення та йому були запропоновані всі вакантні посади, суд вважає, що при звільненні позивача були порушені положення КЗпП України, тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині скасування наказу про звільнення позивача та поновлення його на посаді, яку він обіймав до звільнення.
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
		На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 7, 10, 76 - 81, 244-245, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд,
		вирішив:
		 
		Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) до Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» Луньо Іллі Вікторовича (ЄДРПОУ 25959784, адреса: м.Київ, вул.Володимирська, буд.46) третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та недоотриманої заробітної плати - задовольнити частково.
		Скасувати наказ Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» від 10.06.2022 року №427/лк «Про звільнення».
		Поновити з 14.06.202022 року ОСОБА_1 на посаді головного юрисконсульта управління проблемних активів та судового захисту Департаменту правового забезпечення та стягнення боргів Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк».
		Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення заробітної плати за один місяць.
		В позові ОСОБА_1 про стягнення недоотриманої заробітної плати - відмовити.
		Стягнути з Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 992,40 грн.
		Стягнути з Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» на користь держави судовий збір в сумі 992,40 грн.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. 
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		 
		Повний текст рішення виготовлено 25 січня 2023 року
		 
		Суддя:                                                        Н.Г. Притула

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...