Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 442/5855/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 30.01.2023. Забезпечено надання загального доступу: 31.01.2023.
Дата набрання законної сили: 26.01.2023
Номер судового провадження: 61-8254ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		26 січня 2023 року
		м. Київ
		справа № 442/5855/21
		провадження № 61-8254св22
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач -  ОСОБА_2 ,
		особа, яка подала апеляційну скаргу, -  ОСОБА_3 ,
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Зубрицька Ольга Микитівна, на постанову Львівського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М., від 19 липня 2022 року,
		ВСТАНОВИВ:
		У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
		Позовна заява мотивована тим, що 27 червня 2009 року між нею та ОСОБА_2 укладено шлюб, в якому народилось троє дітей.
		На підставі договору купівлі-продажу, укладеного 07 грудня 2017 року між ОСОБА_4 та відповідачем, набуто у власність житловий будинок АДРЕСА_1 , площею 196 кв. м.
		25 червня 2018 року право власності на вказаний житловий будинок зареєстровано за ОСОБА_2 , який заперечує її право на частку будинку, тоді як фактично будинок придбаний за кошти ОСОБА_1 , отримані нею від своїх батьків.
		Посилаючись на викладене та те, що на її утриманні перебуває троє неповнолітніх дітей, ОСОБА_1 , остаточно сформулювавши позовні вимоги, просила суд визнати за нею в порядку поділу майна подружжя право власності на 3/4 частки житлового будинку 
		АДРЕСА_1 .
		Під час розгляду справи у суді першої інстанції ОСОБА_2 позовні вимоги визнав у повному обсязі.
		ОСОБА_3 звернувся до суду із клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, посилаючись на те, що на його користь рішенням суду стягнуто з ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 2 888 000 грн, а тому рішення у розглядуваній справі може вплинути на його права, свободи та інтереси, оскільки в межах відкритого виконавчого провадження на спірний житловий будинок накладено арешт і за рахунок його реалізації може бути частково виконане зобов`язання ОСОБА_2 .
		Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області 
		від 04 листопада 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області, у складі судді Гарасимків Л. І., від 04 листопада 2021 року позов задоволено, визнано за ОСОБА_1 право власності на 3/4 частки у житловому будинку АДРЕСА_1 , площею 196 кв. м. Вирішено питання розподілу судових витрат.
		Суд першої інстанції виходив з того, що спірний будинок набутий під час шлюбу сторін та є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. На утриманні ОСОБА_1 перебуває троє неповнолітніх дітей, а ОСОБА_2 ухиляється від їх утримання та матеріального забезпечення, що є підставою для відступу від засад рівності часток подружжя при поділі майна.
		Короткий зміст постанови апеляційного суду
		Постановою Львівського апеляційного суду від 19 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 04 листопада 2021 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
		Апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову, виходила з того, що  ОСОБА_2 є боржником у виконавчому провадженні, на майно якого накладено арешт, а поділ майна подружжя у даній справі використовується позивачем та відповідачем для уникнення сплати боргу.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Зубрицька О. М., посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржену постанову апеляційного суду скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		23 серпня 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Зубрицька О. М. подала касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду 
		від 14 червня 2021 року.
		Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із районного суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2022 року продовжено до 
		25 листопада 2022 року ОСОБА_3 строк на подання відзиву на касаційну скаргу.
		У грудні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі № 723/826/19, від 04 березня 2020 року у справі № 753/15957/18, від 11 листопада 
		2019 року у справі № 337/474/14-ц, у постанові Верховного Суду України 
		від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 (пункт 1 частини другої 
		статті 389 ЦПК України).
		Вважає, що позивач позбавлена права на частку у спільному майні подружжя, що також порушує права неповнолітніх дітей на проживання у спірному будинку.
		Вказує на недоведеність ОСОБА_3 обставин щодо недобросовісності дій сторін у справі, зловживання ними правами стосовно кредитора в частині недопущення звернення стягнення на майно.
		Зазначає, що ОСОБА_2 не витрачав запозичених коштів в інтересах сім`ї. Позивач не надавала чоловікові письмової згоди на отримання позики та вона не залучалась участі у розгляді справи № 442/419/20 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу. Крім того, вона не є поручителем за борговими зобов`язаннями чоловіка перед ОСОБА_3 , а тому не несе відповідальності за цими зобов`язаннями, у тому числі й належною їй часткою у спірному будинку.
		Звертає увагу, що вона з дітьми зареєстрована та проживає у будинку, що є предметом поділу, а її чоловік зареєстрований та проживає окремо у квартирі АДРЕСА_2 . Вони із чоловіком ведуть роздільний спосіб життя з 2019 року. Про заборгованість 
		ОСОБА_2 дізналась після подання позову, а саме наприкінці жовтня 2021 року від державного виконавця.
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		У листопаді 2022 року представник ОСОБА_3 - адвокат Цьвок Б. І. подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість постанови апеляційного суду, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
		Зазначає, що доводи касаційної скарги щодо проживання заявника разом з неповнолітніми дітьми у спірному будинку не відповідають дійсності та спростовані актом державного виконавця від 16 вересня 2022 року, складеного за участі начальника відділу Служби у справах дітей, в якому зазначено про відсутність у будинку необхідних речей для проживання малолітніх чи будь-яких осіб та речей першої необхідності. У будинку відсутні засоби забезпечення життєдіяльності, а саме: обладнання кухні, туалету, ванни, обігрів води, опалення та прилади для зберігання продуктів.
		Звертає увагу, що підставою позову є нібито заперечення відповідача проти частки позивача в спірному будинку, разом з тим відповідач визнав позов у повному обсязі.
		Вважає недоведеними ухилення ОСОБА_2 від утримання своїх дітей та придбання будинку за кошти батьків позивача.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		27 червня 2009 року укладено шлюб між  ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . 
		На підставі договору купівлі-продажу від 07 грудня 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , останнім набуто у власність житловий будинок АДРЕСА_1 , площею 196 кв. м.
		25 червня 2018 року право власності на вказаний будинок зареєстровано за ОСОБА_2 .
		Рішенням Дрогобицького міськайонного суду Львівської області 
		від 08 липня 2020 року у справі № 442/419/20 позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 борг в розмірі 2 888 000 грн. Вирішено питання судових витрат. В задоволенні решти вимог відмовлено.
		Постановою Львівського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Дрогобицького міськайонного суду Львівської області від 08 липня 
		2020 року скасовано в частині задоволених вимог та в цій частині ухвалено нове рішення. Позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 2 888 000 грн боргу та 10 930,40 грн судових витрат. В решті рішення суду залишено без змін.
		11 березня 2021 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області видав виконавчий лист № 442/419/20.
		12 березня 2021 року старшим державним виконавцем Дрогобицького міськрайонного ВДВС відкрито виконавче провадження № 64815929 з виконання виконавчого листа № 442/419/20 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 коштів в сумі 2 898 930,40 грн.
		В межах вказаного виконавчого провадження державним виконавцем накладено арешт на житловий будинок АДРЕСА_1 .
		Позиція Верховного Суду
		Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
		Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
		Згідно із статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		Конструкція статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя у судовому порядку у разі оспорювання ним поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
		Вказаний висновок викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.
		За змістом статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
		При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.
		Відповідно до частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		Згідно із частиною другою статті 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
		Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України).
		Частинами першою, другою статті 73 СК України передбачено, що за зобов`язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі. Стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.
		Відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
		Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
		Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
		Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц вказав, що поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу і накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси позикодавця і направлений на недопущення стягнення заборгованості за договором позики за рахунок майна боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
		У справі, що розглядається, встановлено, що на момент звернення позивача до суду з позовом про поділ майна подружжя на виконані у Дрогобицькому міськрайонному ВДВС знаходилось виконавче провадження № 64815929 з примусового виконання виконавчого листа № 442/419/20 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 коштів в сумі 2 898 930,40 грн і на спірне майно державним виконавцем накладено арешт.
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції, яким за позивачем визнано право власності на 3/4 частки житлового будинку, апеляційний суд, врахувавши відсутність фактичного спору між подружжям про поділ майна, подання позову після відкриття виконавчого провадження та наявність невиконаного ОСОБА_2 рішення суду про стягнення боргу на користь ОСОБА_3 , дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову з огляду на те, що поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу.
		Колегія суддів погоджується з такими висновками апеляційного суду, які узгоджуються із висновками Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року в справі № 337/474/14-ц.
		Верховний Суд не заперечує презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, а також права подружжя на поділ майна, що є об`єктом їх спільної сумісної власності, але звертає увагу, що реалізація цього права не може здійснюватися на шкоду іншим учасникам правовідносин за їх участю.
		За відсутності передбачених частиною другою статті 73 СК України підстав для накладення стягнення на майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, механізм визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, на стадії примусового виконання рішення суду передбачено, зокрема статтею 443 ЦПК України та частиною шостою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження».
		Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		З урахуванням обставин, встановлених у розглядуваній справі, висновки апеляційного суду в оскарженій постанові не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі № 723/826/19, від 04 березня 2020 року у справі № 753/15957/18, 
		від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц, у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, на які посилалась заявник в касаційній скарзі.
		Сама по собі незгода заявника із судовим рішенням, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування постанови апеляційного суду.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		Доводи касаційної скарги які спрямовані на переоцінку доказів Верховним Судом виходять за межі розгляду справи судом касаційної інстанції визначені статтею 400 ЦПК України.
		Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
		Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
		Постанова апеляційного суду є достатньо вмотивованою та містить висновки суду щодо питань, які мають значення для вирішення справи.
		Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскарженої постанови, оскільки апеляційний суд, з огляду на надані учасниками справи докази, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, ухвалив судове рішення із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду - без змін.
		Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
		Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Зубрицька Ольга Микитівна, залишити без задоволення.
		Постанову Львівського апеляційного суду від 19 липня 2022 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:В. В. Шипович  Є. В. Синельников С. Ф. Хопта

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...