Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 320/10763/22 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері; землеустрою; державної експертизи землевпорядної документації; регулювання земельних відносин, з них; з питань здійснення публічно-владних управлінських функцій з розпорядження земельними ділянками.
Надіслано для оприлюднення: 07.02.2023. Зареєстровано: 08.02.2023. Забезпечено надання загального доступу: 09.02.2023.
Дата набрання законної сили: 10.03.2023
Номер судового провадження: П/320/10763/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		07 лютого 2023 року Справа № 320/10763/22
		Суддя Київського окружного адміністративного суду Войтович І.І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,
		в с т а н о в и в:
		До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі  позивач, ОСОБА_1 ) із позовом до Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області (далі  відповідач), у якому просить суд:
		- визнати протиправним та скасувати Рішення № 1061-18-6-VІІІ від 04.10.2022 Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та відмову у передачі в приватну власність гр. ОСОБА_1 на території Димерської селищної територіальної громади";
		- зобов`язати Димерську селищну раду Вишгородського району Київської області розглянути повторно подане клопотання та прийняти рішення щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення індивідуального садівництва з передачею у власність земельної ділянки кадастровий номер якої: 3221888600:17:130:0010.
		В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказав, що у жовтні 2021 року він звертався до відповідача із клопотанням про затвердження проектної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення індивідуального садівництва, загальною площею 0,1200 га, кадастровий номер 3221888600:17:130:0010, яка розташована на адміністративно-територіальних межах Толокунівської сільської ради, Вишгородського району, Київської області. Рішенням Димерської селищної ради від 04.10.2022 було затверджено проект землеустрою за вказаною земельною ділянкою та відмовлено у передачі у власність із посиланням на оголошений в країні воєнний стан, зокрема п.п. 5 п. 27 розділу Х «Перехідних положень» Земельного кодексу України, який передбачає заборону безоплатної передачі у власність земель державної, комунальної власності у приватну під час воєнного стану. ОСОБА_1 вважає спірне рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки проект землеустрою було виготовлено на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 04.09.2020 № 10- 13145/15-20-20-сг про надання дозволу на розроблення проекту, проектна документація була відповідно виготовлена ще у 2020 році, задовго до оголошення в країні воєнного стану, та через певні життєві обставини позивач звернувся із вказаним клопотанням про затвердження проекту землеустрою у жовтні 2021 року та відповідач в порушення діючого законодавства несвоєчасно розглянув клопотання позивача. Посилаючись на положення ст.ст. 14, 19, 55, 58 Конституції України, вказує про те, що закони та інші нормативно-правові акти зворотної дії в часі не мають, відповідно суб`єкти владних повноважень мають діяти виключно на підставі та в межах повноважень, у спосіб передбачений Конституцією України та законами України, відповідно дотримуючись ст. 12 Земельного кодексу України, ст. 26, 46, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування». Позивач вказує на наявність у нього права на отримання запитуваної земельної ділянки у власність виходячи з положень ст. 118, 121 Земельного кодексу України, зауважив, що відповідач спірним рішенням суперечить сам собі, оскільки затверджуючи проект землеустрою вже є фактичною передачею земельної ділянки у власність.
		28.11.2022, ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
		02.02.2023 до суду надійшов відзив від відповідача, в якому останній вказує на безпідставність заявлених позовних вимог, вважає, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою, затвердження такого проекту не є фактичною передачею у власність земельної ділянки, отриманню такої у безоплатну власність передує проходження відповідних етапів визначених ст.ст. 116, 118 Земельного кодексу України та рішення про передачу земельної ділянки у власність громадянам може прописуватись або окремим пунктом в рішення разом із затвердженням проекту відведення або прийматись окремим документом, оскільки процес затвердження і передачі землі є окремими рішеннями органів, уповноважених на розпорядження землею. Відповідач вважає законною відмову позивачу у передачі у власність запитуваної земельної ділянки оскільки наявні відповідні на то підстави як ведений в країні воєнний стан з 24.02.2022, окупація адмінбудівлі Димерської селищної ради з 24.02.2022 по 31.03.2022, внесених в Земельний кодекс України відповідних змін Законом №2247-ІХ, доповнено п.п. 5 п. 27 розділу Х «Перехідних положень» Земельного кодексу України, який почав діяти з 09.06.2022 та передбачає заборону безоплатної передачі у власність земель державної, комунальної власності у приватну під час воєнного стану, тому після 09.06.2022 органам місцевого самоврядування, за усіма аналогічними заявами громадян, подані у тому числі до 09.06.2022, було категорично заборонено здійснювати відчуження комунальної земельної ділянки у приватну власність шляхом її безоплатного надання, тому у жовтні 2022 року селищна рада не мала жодних повноважень на передачу у власність позивачу спірної земельної ділянки, оскільки такі відносини припали саме на період введення в країні воєнного стану. 
		Відповідач також вказав, що спірне рішення прийнято з дотриманням прав та законних інтересів позивача та у зв`язку із відсутністю правового механізму відтермінування органом місцевого самоврядування питання щодо передачі земельної ділянки у власність за виникненими обставинами в державі, відповідач діяв в межах наданих йому повноважень, в задоволенні позову просить суд відмовити.
		Також у поданому до суду відзиві відповідач просив суд поновити Димерській селищній раді строк для подання відзиву у справі.
		07.02.2023, ухвалою суду задоволено клопотання відповідача, поновлено строк для подання відзиву у справі.
		За ч. 5 та ч. 8 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами та при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
		Таким чином, суд вважає можливим розглянути справу у порядку письмового провадження, за правилами спрощеного позовного провадження та за наявними у ній матеріалами.
		Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані сторонами по справі, судом встановлено наступне.
		Позиція позивача базується на тому, що відповідач не мав законних підстав відмовляти у відведенні земельної ділянки у власність для ведення індивідуального садівництва площею 0,1200 га з передачею у власність земельної ділянки кадастровий номер якої 3221888600:17:130:0010 під час прийняття Рішення № 1061-18-6-VІІІ від 04.10.2022 Про затвердження проекту землеустрою, оскільки таке рішення було прийнято органом місцевого самоврядування із порушенням строків розгляду клопотання позивача поданого ще у жовтні 2021 року, відповідно введення в країні воєнного стану та внесені відповідні зміни до Земельного законодавства не мають порушувати права та законні інтереси такої особи, яка скористалась правом на безоплатну передачу у власність земельної ділянки із земель комунальної власності.
		Відповідач в свою чергу вважає, що спірним рішенням не порушено прав та інтересів позивача, оскільки в період воєнного стану та внесеними змінами до Земельного законодавства, орган місцевого самоврядування не вправі розпоряджатись землями комунальної власності, зокрема безоплатно передавати їх у власність громадянам, позивачу відповідно було відмовлено у передачі у власність запитуваної земельної ділянки та було затверджено проект землеустрою. 
		Таким чином, предметом розгляду у даній справі є прийняте рішення № 1061-18-6-VІІІ від 04.10.2022 Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та відмову у передачі в приватну власність гр. ОСОБА_1 », у зв`язку з чим суд вважає необхідним встановити законність чи протиправність такого рішення відповідача, відповідність останнього положенням ч. 2 ст. 2 КАС України.
		Відповідно до норм процесуального законодавства вбачається, що частинами 2, 3 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.
		Зокрема, в силу ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Відповідно до п. 2, п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень та зобов`язання вчинити певні дії.
		За ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 КАС України).
		Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, враховуючи з`ясовані обставини по справі, суд виходить з наступного. 
		Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Вимогами ст. 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.
		Відповідно до ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
		Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» від 21 травня 1997 р. № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР) визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
		Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 59 Закону № 280/97-ВР рада у межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.
		За приписами ч. 5 ст. 60 вказаного Закону органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
		Частиною 1 статті 71 Закону № 280/97-ВР передбачено, що територіальні громади, органи та посадові особи місцевого самоврядування самостійно реалізують надані їм повноваження.
		Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, Земельним кодексом України (далі - за текстом - ЗК України) та Законом України «Про землеустрій».
		Право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.
		Згідно з вимогами ст. 12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
		Зокрема, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або в користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
		Відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
		У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності (пп. «а» ч. 2 ст. 83 ЗК України).
		Згідно частин 1-4 статті 116 Земельного кодексу (в редакції чинній на час використання позивачем права на безоплатну передачу у власність земельної ділянки та звернення що орану місцевого самоврядування у жовтні 2021 року щодо затвердження проекту землеустрою) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
		Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.
		Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
		Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:
		а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
		б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
		в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
		Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання
		Частиною першою статті 122 ЗК України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
		Із положень ч. 6 ст. 118 ЗК України випливає, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. 
		У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. 
		До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). 
		У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
		Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
		Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
		Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу (ч. 8 ст. 118 ЗК України, в редакції, що діяла на час отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою).
		Суд зазначає, що на час подання позивачем клопотання про затвердження проекту землеустрою у жовтні 2021 року, вказану норму ч. 8 ст. 118 ЗК України було виключено на підставі Закону № 1423-IX від 28.04.2021.
		Згідно ч. 9 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
		Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (ч. 10 ст. 118 ЗК України).
		У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду питання вирішується в судовому порядку (ч. 11 ст. 118 ЗК України).
		Відповідно до ст. 25 Закону України «Про землеустрій» документація із землеустрою розробляється в електронній та паперовій формах у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Особливим видом такої документації є документація із землеустрою, яка одночасно є містобудівною документацією, - комплексні плани просторового розвитку територій територіальних громад, генеральні плани населених пунктів, детальні плани територій. Затверджена документація із землеустрою є публічною та загальнодоступною. 
		Серед видів документації із землеустрою зазначено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
		Види документації із землеустрою та їх склад встановлюються виключно цим Законом.
		Статтею 29 Закону України «Про землеустрій» визначено, що документація із землеустрою включає в себе текстові та графічні матеріали і містить обов`язкові положення, встановлені завданням на розробку відповідного виду документації.
		Документація із землеустрою розробляється на основі завдання на розробку відповідного виду документації, затвердженого замовником.
		Документація із землеустрою у складі текстових матеріалів обов`язково містить пояснювальну записку щодо підстав проведення землеустрою, об`єкту землеустрою тощо.
		Згідно ст. 30 Закону України «Про землеустрій» погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом.
		Відповідно до ст. 50 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок розробляються у разі формування нових земельних ділянок із земель державної, комунальної власності (крім випадків формування земельних ділянок за іншою документацією із землеустрою) та у разі зміни цільового призначення земельних ділянок у випадках, визначених законом. Проекти землеустрою щодо відведення земельної ділянки також можуть передбачати поділ, об`єднання земельних ділянок, які перебувають у власності однієї особи.
		Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок може передбачати формування та/або зміну цільового призначення декількох земельних ділянок, за умови що розпорядником земельних ділянок буде один орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України, або власником земельної ділянки приватної власності є одна особа.
		Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки включає: а) пояснювальну записку; б) матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки); в) розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); г) розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); ґ) перелік обмежень у використанні земельної ділянки; д) кадастровий план земельної ділянки.
		Відповідно, проекти землеустрою погоджуються та затверджуються в такому порядку, зокрема Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу (п. 6 ч. 3 ст. 186 ЗК України, редакція чинна станом на жовтень 2021 року).
		Підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації (ч. 8 ст. 186 ЗК України).
		Висновок (рішення) органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, іншого суб`єкта, визначеного цією статтею, щодо відмови у погодженні або затвердженні документації із землеустрою має містити вичерпний перелік недоліків документації із землеустрою з описом змісту недоліку та посиланням на відповідні норми законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, затверджену документацію із землеустрою або містобудівну документацію. Повторна відмова у погодженні або затвердженні документації із землеустрою допускається лише у разі, якщо розробник не усунув недоліки, зазначені у попередньому висновку (рішенні), а також якщо підстава для відмови виникла після надання попереднього висновку (рішення). Повторна відмова у погодженні або затвердженні не позбавляє розробника документації із землеустрою права усунути недоліки такої документації та подати її на погодження або затвердження (ч. 10 ст. 186 ЗК України).
		Таким чином, для того що отримати бажану земельну ділянку особою шляхом безоплатної передачі її у власність із земель державної чи комунальної власності, необхідно пройти певні етапи для досягнення встановленої мети та визначеного законодавством порядку.
		Відповідно, ухвалення рішення є результатом певної правової процедури, яка йому передує, тобто, ст. 118 ЗК України визначено порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянам передбачає визначену земельно-правову процедуру, яка включає такі послідовні стадії:
		- звернення із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
		- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
		- розробка проекту землеустрою суб`єктом господарювання за замовленням громадянина;
		- погодження проекту землеустрою у передбаченому ст. 186-1 ЗК України порядку;
		- затвердження відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
		Аналіз наведених норм права, якими врегульовано процедуру безоплатного отримання земельних ділянок, свідчить про те, що всі дії відповідних суб`єктів земельно-правової процедури є взаємопов`язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання земельної ділянки у власність.
		Суд зауважує, що визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого "земельного" питання. У світлі вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов`язковим.
		Як встановлено судом та не заперечується відповідачем, наказом ГУ Держгеокадастру у Київській області від 04.09.2020 №10-13145/15-20-20-сг було надано ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Толокуновської сільської ради Вишгородського району Київської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 0,1200 га із цільовим призначенням - для індивідуального садівництва.
		Проект землеустрою було розроблено та відповідно виготовлено ФОП ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), саме щодо земельної ділянки за кадастровим номером 3221888600:17:130:0010, який містить висновок про погодження 05.10.2020 із подальшою передачею у власність земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України.
		Вказані документи надані до позовної заяви та досліджені судом.
		Суд зазначає що раніше запитувана земельна ділянка перебувала у межах відання та розпорядження Толокуновської сільської ради Вишгородського району Київської області та як зазначив відповідач згідно розпорядження Кабінету Міністрів України «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територіальних громад Київської області» № 715-р від 12.06.2020 до Димерської територіальної громади, серед вказаних, увійшла також територіальна громада Толокуновська. Відповідно територія села Толокунь увійшла до складу Димерської селищної територіальної громади та останньою було прийнято рішення № 5-1- Толокуновської сільської ради VІІІ «Про початок реорганізації юридичних осіб  сільських рад,…шляхом їх приєднання до юридичної особи  селищної ради…», розпочато процедуру реорганізації зокрема, Толокуноської сільської ради. Димерська селищна рада є правонаступником всього майна.
		Щодо затвердження розробленого проекту землеустрою за бажаною земельною ділянкою, як вказує позивач та не заперечує відповідач, звернувся ОСОБА_1 із клопотанням у жовтні 2021 року (відповідна заява надано до справи відповідачем за вх. №1556/02-28 від 20.10.2021) до відповідного органу місцевого самоврядування, але останнє було розглянуто Димерською селищною радою на 18 сесії 6 засідання VIII скликання та прийнято рішення № 1061-18-6-VІІІ від 04.10.2022 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та відмову у передачі в приватну власність гр. ОСОБА_1 ».
		Зокрема, за спірним рішенням
		- п. 1 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,1200 га, кадастровий номер 3221888600:17:130:0010 для індивідуального садівництва (код КВЦПЗД-01.05) на території Димерської селищної територіальної громади, розроблений ФОП ОСОБА_2 та 
		- п. 2 відмовлено у передачі в приватну власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 0,1200 га, кадастровий номер 3221888600:17:130:0010 для індивідуального садівництва (код КВЦПЗД-01.05) на території Димерської селищної територіальної громади.
		Таким чином, вказаним рішенням № 1061-18-6-VІІІ від 04.10.2022 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1200 га, кадастровий номер 3221888600:17:130:0010, що був розроблений ФОП ОСОБА_2 , що відповідно свідчить про те, що позивач пройшов вказані вище етапи для отримання безоплатно у власність бажаної земельної ділянки.
		Та, вказаним спірним рішенням позивачу відмовлено у передачі земельної ділянки у приватну власність, з підстав внесених в Земельний кодекс України відповідних змін Законом №2247-ІХ, яким доповнено п.п. 5 п. 27 розділу Х «Перехідних положень» Земельного кодексу України що передбачає заборону безоплатної передачі у власність земель державної, комунальної власності у приватну під час воєнного стану.
		Враховуючи вищезазначені положення норм Конституції України, Законів України «Про землеустрій», «Про місцеве самоврядування», положень Земельного кодексу України, суд приходить до висновку, що відповідачем по справі порушено порядок затвердження проекту землеустрою, строки розгляду клопотання позивача щодо затвердження такого проекту землеустрою, визначені відповідно у ч. 9 ст. 118, ч. 3 ст. 186 Земельного кодексу України, яка передбачає, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність, проекти землеустрою погоджуються та затверджуються в такому порядку, зокрема Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
		Свої дії відповідач належним чином не обґрунтовує в силу положень абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України, належних доказів відстрочення розгляду клопотання позивача про затвердження проекту землеустрою з жовтня 2021 року до 04.10.2022 року не надає до суду.
		Щодо змісту спірного рішення, яке містить в собі два різних для позивача висновків, зокрема негативний щодо відмови у передачі в приватну власність бажаної земельної ділянки, відповідач посилається та обґрунтовує таке рішення п.п. 5 п. 27 розділу Х «Перехідних положень» Земельного кодексу України щодо заборони безоплатної передачі у власність земель державної, комунальної власності у приватну під час воєнного стану.
		Та, враховуючи вище встановлене та зазначене, суд відмічає, що ч. 9 ст. 118 ЗК України визначає прийняття органом місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
		Чинне законодавство не містить в собі під час розгляду клопотання особи про затвердження проекту землеустрою прийняття двох окремих рішень, передбачено одне із висновком про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Відповідно, якщо затверджено проект землеустрою то наслідком такого затвердження є передача у приватну власність бажаної земельної ділянки.
		Суд погоджується із висновками Верховний Суд у рішенні від 11 квітня 2018 року у справі №806/2208/17, для порівняння, у ч. 9 статті 118 ЗК України зазначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки, приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та її надання.
		Суд погоджується із відповідачем, що проект землеустрою не містить та не може містити в собі рішення яке впливає на повноваження органу місцевого самоврядування, який саме здійснює розпорядження землями державної чи комунальної власності, погоджений проект ФОП ОСОБА_2 не є підставою для відведення земельної ділянки у власність, оскільки таке рішення приймає виключно визначений чинним законодавством суб`єкт владних повноважень, в даному випадку Димерська селищна рада, що відповідно спростовує твердження позивача, зазначені в позовній заяві.
		Суд враховує у справі внесені в Земельний кодекс України відповідні зміни Законом №2247-ІХ, яким доповнено п.п. 5 п. 27 розділу Х «Перехідних положень» Земельного кодексу України, який почав діяти з 09.06.2022 та передбачає заборону безоплатної передачі у власність земель державної, комунальної власності у приватну під час воєнного стану, у зв`язку з чим у суб`єкта владних повноважень відсутнє право відтермінування безоплатної передачі у власність земельної ділянки до часу закінчення воєнного стану в країні, та суд звертає увагу, що відмова у безоплатній передачі земельної ділянки у власність прийнята за наслідками розгляду клопотання особи підлягає вирішенню у судовому порядку (ч. 11 ст. 118 ЗК України).
		Враховуючи те, що відповідач з порушенням строків визначених земельним законодавством та Законом України «Про місцеве самоврядування», розглянув клопотання позивача ОСОБА_1 від 20.10.2021 лише 04.10.2022, розгляд такого клопотання відбувся в період оголошеного в державі воєнного стану, що свідчить про бездіяльність органу місцевого самоврядування Димерської селищної ради у жовтні 2021 року під час отримання відповідного клопотання позивача та погодженого проекту землеустрою ще 05.10.2020.
		В даній справі позивач не наполягає на бездіяльності Димерської селищної ради наполягає на протиправності рішення щодо відмови у безоплатній передачі земельної ділянки у власність, що мало бути прийнято разом із затвердженням проекту землеустрою.
		Суд не приймає зауваження позивача щодо бездіяльності органу місцевого самоврядування під час розгляду клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою у справах № 320/13642/21 та №320/9132/22, оскільки у вказаних справах, предметом позову було зовсім інше клопотання позивача щодо надання дозволу на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, для передачі безоплатно у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, орієнтовна площа земельної ділянки 0,25 га, у межах норм безоплатної приватизації, яка розташована на АДРЕСА_1 , що не відноситься та не може бути взято до уваги у даній справі за предметом надання у власність земельної ділянки площею 0,1200 га. для індивідуального садівництва.
		Та, суд зауважує для відповідача, що рішення органу місцевого самоврядування має відповідати чинному законодавству та має бути прийнято в межах відповідних наданих повноважень, в даному випадку суд констатує порушення строків встановлених для прийняття спірного рішення, не відповідність рішення № 1061-18-6-VІІІ від 04.10.2022 положенням ч. 9 ст. 118 ЗК України в частині відмови у передачі у приватну власність земельної ділянки, відповідно останнє не відповідає вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, є необґрунтованим, не вмотивованим та відповідно підлягає скасуванню в його частині.
		Суд у даній справі виключає необхідність зобов`язання відповідача повторного розглядати клопотання позивача та приймати рішення про затвердження проекту землеустрою, оскільки проект затверджено об`єктивно, підстав для відмови у його затвердженні селищною радою не було встановлено, зауважень в даній частині спірного рішення щодо проекту землеустрою сторонами суду не викладено.
		При цьому, захист порушених прав позивача має бути належним, обраний судом таким чином, що в повній мірі захистити встановлені порушенні права та інтереси особи, уникнути в майбутньому нових порушень та підстав для звернення до суду, відповідно такий захист в даній справі потребує зобов`язання відповідача розглянути повторно подане клопотання ОСОБА_1 та прийняти рішення щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення індивідуального садівництва з передачею у власність земельної ділянки кадастровий номер якої: 3221888600:17:130:0010, що не є втручанням у дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування.
		Так, поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
		Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.
		Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова може.
		У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
		Натомість, у цій справі, повноваження відповідача не є дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій: розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.
		Зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.
		Дійсно, у випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов`язання ухвалити рішення.
		Однак, як і будь-який інший спосіб захисту, зобов`язання відповідача ухвалити рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.
		Як зазначено вище, згідно ч. 8 ст. 186 ЗК України підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації та враховуючи те, що проект землеустрою спірним рішенням погоджено, сумнівів у відповідності проекту землеустрою вимогам до документації та норм діючого законодавства під час його складення та погодження у відповідача не виникло, зобов`язання судом відповідача надати безоплатно у власність спірну земельну ділянку може відповідно мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у безоплатній передачі земельної ділянки, що встановлені законодавством.
		Відповідно суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій чи рішень. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
		Також слід зазначити, що втручанням у дискреційні повноваження суб`єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявою заявника замість суб`єкта владних повноважень.
		Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 31.07.2020 у справі №810/2474/18.
		Зокрема, у цій справі відповідачем було безпідставно відмовлено позивачу у безоплатній передачі у приватну власність земельної ділянки за кадастровим номером 3221888600:17:130:0010 для ведення індивідуального садівництва, оскільки наявність тих обставин, які були покладені в основу спірного рішення про відмову, не були доведені відповідачем, а тому спростовується судом.
		Враховуючи, що будь-які інші перешкоди для надання позивачу у приватну власність земельної ділянки за кадастровим номером 3221888600:17:130:0010 для ведення індивідуального садівництва відсутні, суд вважає, що ефективний захист порушеного права позивача потребує зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 та прийняти рішення про безоплатну передачу у приватну власність вказаної земельної ділянки.
		Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
		Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
		Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
		За ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
		Відповідно до ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування та питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
		Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абз. 2 . 2 ст. 77 КАС України).
		Відповідно судом встановлено неправомірність прийнятого Димерською селищною радою рішення «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та відмову у передачі в приватну власність гр. ОСОБА_1 » в частині п. 2 щодо відмови передачі в приватну власність вказаної земельної ділянки, що не відповідає вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України та рішення в даній частині підлягає скасуванню, позивачем підтверджено протиправність спірного рішення щодо відмови у передачі в приватну власність земельної ділянки, відповідачем не спростовані твердження позивача в позовній заяві належними та достатніми доказами з дотриманням норм ст. 77 КАС України.
		Задля належного захисту встановленого судом порушеного права позивача суд вважає необхідним зобов`язати Димерську селищну раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 та передати у приватну власність спірну земельну ділянку.
		Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.
		Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «RuizTorija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
		Згідно з вимогами пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
		Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
		Водночас, відповідно до ч. 6 ст. 246 КАС України у разі необхідності у резолютивній частині рішення суду також зазначаються порядок і строк виконання судового рішення, надання відстрочення чи розстрочення виконання рішення.
		Суд зазначає, що у зв`язку із розпочатою військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ.
		У подальшому, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
		Указом Президента України від 17.05.2022 №341/2022, який затверджений Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 22.05.2022 №2263-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
		Указом Президента України від 12.08.2022 №573/2022, який затверджений Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 15.08.2022 №2500-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.
		Указом Президента України від 07.11.2022 № 757/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб  до 19 лютого 2023 року.
		Отже, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 року № 389-VIII. 
		Зокрема, суд зазначає, що пунктом 5 пункту 27 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України, під час дії воєнного стану, визначено, що безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється. 
		Положення цього підпункту не поширюються на безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), а також на безоплатну передачу у приватну власність громадянам України земельних ділянок, переданих у користування до набрання чинності цим Кодексом.
		Відповідно до п. 23 пункту 27 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України визначено у період дії воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях особливості регулювання земельних відносин, передбачені цим пунктом, діють відповідно в межах України або окремої її місцевості, у якій введено воєнний стан.
		Положення цього пункту, які передбачають особливості правового регулювання земельних відносин щодо укладення договорів оренди земельної ділянки, передачі прав землекористування, встановлення і зміни цільового призначення земельних ділянок у період, коли функціонування Державного земельного кадастру призупинено на всій території України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, застосовуються через 30 робочих днів з дня прийняття такого рішення і діють до дня прийняття зазначеним органом рішення про відновлення функціонування Державного земельного кадастру.
		Отже, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на вказані вище дії, прийняття відповідних рішень.
		Суд вважає, що вказані обставини унеможливлюють виконання відповідачем рішення суду щодо зобов`язання повторно розглянути клопотання та передати у приватну власність позивачу спірну земельну ділянку, а тому відповідно до ч. 3 ст. 378 КАС України наявні підстави для відстрочення виконання судового рішення в цій частині до припинення (скасування) в Україні воєнного стану.
		За наслідками вирішення справи, суд також зазначає, що за правилами ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Позивачем сплачено за подання даної позовної заяви до суду 992,40 грн., що підтверджується наявною у справі квитанцією 2929-3503-3458-4174 від 03.11.2022 та відповідно, за наслідками вирішення справи судом, понесені позивачем судові витрати підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
		На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242- 246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд -
		в и р і ш и в:
		Адміністративний позов задовольнити.
		Визнати протиправним та скасувати Рішення № 1061-18-6-VІІІ від 04.10.2022 Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та відмову у передачі в приватну власність гр. ОСОБА_1 " в частині відмови у передачі у приватну власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1200 га, кадастровий номер 3221888600:17:130:0010 для індивідуального садівництва (код КВЦПЗД-01.05) на території Димерської селищної територіальної громади.
		Зобов`язати Димерську селищну раду Вишгородського району Київської області розглянути повторно подане клопотання ОСОБА_1 та прийняти рішення щодо передачі у приватну власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1200 га, кадастровий номер 3221888600:17:130:0010 для індивідуального садівництва (код КВЦПЗД-01.05) на території Димерської селищної територіальної громади.
		Відстрочити виконання рішення суду у зобов`язальній частині до припинення (скасування) воєнного стану в Україні.
		Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області (код ЄДРПОУ 04359488) понесені витрати по сплаті судового збору в сумі 992,40 грн. (дев`ятсот дев`яносто дві гривні 40 копійок).
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
		 
		Суддя Войтович І.І.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...