Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 229/1858/17 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; завданої майну фізичних або юридичних осіб.
Надіслано для оприлюднення: 10.02.2023. Зареєстровано: 10.02.2023. Забезпечено надання загального доступу: 13.02.2023.
Дата набрання законної сили: 02.05.2023
Номер судового провадження: 2/229/149/2023

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Єдиний унікальний номер 229/1858/17 
		Номер провадження 2/229/149/2023 
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		   09 лютого 2023 року   Дружківський міський суд Донецької області у складі: 
		       головуючого судді             Гонтар А.Л.,
		       при секретарі судового засідання                 Тертичної Г.І. 
		       представника позивача                         Руль М.І.
		   
		   розглянувши у відкритому  судовому засіданні у залі суду м. Дружківка Донецької області у режимі відеоконфіренції цивільну справу за позовною заявою  ОСОБА_1  до Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача  Державна служба України з надзвичайних ситуацій про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок антитерористичної операції,
		 
		 ВСТАНОВИВ:
		 
		   18 травня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Дружківського міського суду з позовом до Держави України в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок антитерористичної операції, просила стягнути з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України за рахунок Державного бюджету України в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої її житлу внаслідок проведення антитерористичної операції на території Донецької області 490083,10 грн. 
		   В обґрунтування своїх позовних вимог вказала, що вона є власником садового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . У березні 2017 року їй стало відомо, що її садовий будинок повністю згорів у зв`язку з масовими обстрілами села 15 березня 2017 року. Відповідно до довідки садівницького товариства «Монтажник-2» при Шахтоспецмонтажному управлінні тресту «Донецьквуглебуд» садовий будинок згорів вщент внаслідок прямого попадання в нього бойового снаряду. Пожежні підрозділи участі у ліквідації пожежі не приймали участь у зв`язку з обстрілами села з вогнепальної зброї. Позивач вважає, що шкода, яка спричинена їй внаслідок проведення антитерористичної операції у Донецькій області, підлягає відшкодуванню державою Україна з розрахунку вартості 1 кв.м загальної площі будинку 7943,00 грн. Оскільки загальна площа садового будинку складає 61,7 кв.м, то відшкодуванню підлягає завдана шкода у сумі 490083,10 грн.
		   07 грудня 2017 року Дружківським міським судом по справі було винесено рішення, відповідно до якого у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача  Державна служба України з надзвичайних ситуацій, про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок антитерористичної операції було відмовлено (т. 2 а.с.52-58).
		   03 квітня 2018 року Апеляційний суд Донецької області скасував рішення Дружківського міського суду від 07 грудня 2017 року та виніс постанову, згідно якої у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача  Державна служба України з надзвичайних ситуацій, про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок антитерористичної операції відмовив (т.2 а.с.161-169).
		   03 червня 2020 року відповідно до постанови Верховного Суду рішення Дружківського міського суду від 07 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Донецької області від 03 квітня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до Дружківського міського суду (т.2 а.с.251-254).
		   01 липня 2020 року цивільна справа повернулась до Дружківського міського суду та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу надійшла у провадження судді Гонтар А.Л. (т.3 а.с.3).
		   Ухвалою Дружківського міського суду від 14 липня 2020 року цивільний позов було прийнято до провадження та призначено підготовче засідання на 15 вересня 2020 року (т.3 а.с. 9-10).
		   28 липня 2020 року до Дружківського міського суду Донецької області надійшов відзив відповідача представника Кабінету Міністрів України , відповідно до якого вони просили у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі (т.3 а.с. 28-35).
		   15 вересня 2020 року до Дружківського міського суду Донецької області надійшло клопотання представника позивача про проведення по справі судової оціночно-будівельної екпертизи (т.3 а.с.59).
		   Ухвалою Дружківського міського суду від 07 грудня 2020 року по справі була призначена оціночно-будівельна експертиза та провадження зупинено (т.3 а.с.119-121).
		   30 квітня 2021 року до Дружківського міського суду надійшов висновок оціночно-будівельної експертизи (т.3 а.с.127-140).
		   30 квітня 2021 року ухвалою Дружківського міського суду провадження по справі було поновлено та справу призначено до підготовчого засідання на 10 червня 2021 року (т.3 а.с.142-43).
		   12 жовтня 2021 року підготовче провадження було закрито та справу призначено до судового розгляду на 24 листопада 2021 року (т.3 а.с.200-201).
		   В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явилась, про час та місце судового розгляду була повідомлена належним чином.
		   Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві. Додатково зазначила, що змінювати та уточнювати позовні вимоги не будуть. Позивач має довести лише факт знищення її майна. Вартість майна визначена відповідно до приписів кодексу цивільного захисту України за опосередкованою вартістю житла в регіоні. Відсутність закону про порядок відшкодування шкоди не є підставою для відмови у відшкодуванні шкоди. З урахуванням практики ЄСПЛ просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
		   Представник відповідача - Державної казначейської служби України в судове засідання не з`явився, надав клопотання про розгляд справи без його участі, надав заперечення (т. 1 а. с. 24-25), що Державна казначейська служба не має правових підстав здійснювати відшкодування зазначеної шкоди. В матеріалах справи відсутні докази того, що руйнування спричинені саме проведенням АТО у зазначеному позивачем районі і ким були завдані зазначені руйнування, необґрунтований розмір шкоди та його обчислення. Тому у позивача відсутнє право на відшкодування шкоди, оскільки відсутні докази завданої шкоди, у задоволенні позову просив відмовити у зв`язку з безпідставністю.
		   Представники відповідача - Кабінету Міністрів України у судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, заяву про відкладення розгляду справи суду не надали, поважність причин не повідомили. У своїїх відзовах на позовну заяву  заперечували проти задоволення позову. Зазначили, що законодавством України не передбачено відшкодування шкоди, завданої внаслідок антитерористичної операції. Кабінет Міністрів України не є належним відповідачем, оскільки до його компетенції не віднесено питання відшкодування шкоди, завданої внаслідок антитерористичної операції. Належним відповідачем стосовно вимоги про відшкодування майнової шкоди має бути заподіювач шкоди. Обов`язковою умовою застосування статті 1177 ЦК України є наявність вироку суду в кримінальній справі або постанови суду у справі про адміністративний проступок, які набули законної сили. На теперішній час відсутній закон чи нормативний акт, який регулює порядок відшкодування шкоди, спричиненої проведенням АТО, не встановлено державний орган, на який покладено обов`язок здійснювати таке відшкодування та механізм визначення розміру відшкодування. Згідно з частинами першою та другою ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного призначення, якщо інше не передбачено Законом про Державний бюджет України. Однак на теперішній час відсутній закон чи нормативний акт, який регулює порядок відшкодування, не встановлено державний орган на який покладено обов`язок здійснювати таке відшкодування та механізм визначення розміру відшкодування. Наданими позивачем доказами не доведено розмір матеріальної шкоди  реальної вартості втраченого майна або виконання робіт, необхідних для його відновлення (т.3 а.с.28-33).
		   Представник третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача  Державної служби України з надзвичайних ситуацій в судове засідання не з`явився, надав клопотання про розгляд справи без його участі, письмові заперечення проти позову. Просив у задоволенні позову відмовити у зв`язку з безпідставністю.
		   Оскільки, відповідно до ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею, то суд, вважає можливим розглядати справу за відстуності сторін, які не з`явились у судове засідання.
		   Заслухавши доводи представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог з наступних підстав.
		   Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 є власницею садового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 61,7 кв.м., що підтверджується рішенням Ясинуватського міськрайонного суду Донецької області №2/250/308/13 ЄУН 0555/1603/2012 від 15 січня 2013 року та витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 769105 від 26 лютого 2013 року (т.1 а.с.10,11). 
		   В довідці без дати, складеній головою садівницького товариства «Монтажники-2» при Шахтоспецмонтажному управлінні тресту «Донецьквуглебуд» Сахно Н.М., вказано, що вищевказаний садовий будинок згорів внаслідок попадання в нього бойового снаряду (т.1 а.с.15).
		   Позивач ОСОБА_1 у своїй позовній заяві вказує, що збитки їй завдані внаслідок проведення антитерористичної операції.
		   Листом Департаменту фінансів Донецької обласної державної адміністрації № 02-02/22-1940-4 від 30 жовтня 2017 року вказано, що матеріальна допомога ОСОБА_1 на відновлення пошкодженого майна, а саме, садового будинку АДРЕСА_1 з обласного бюджету не надавалась (т.1 а.с.241).
		   У листі Ясинуватської районної військово-цивільної адміністрації Донецької області № 02-1834/51 від 01 листопада 2017 року вказано, що с. Василівка Верхньоторецької селищної ради Ясинуватського району знаходиться у мілітарізованій зоні, в якій продовжуються бойові дії, артилерійські обстріли (т.2 а.с.1-2).
		   Відповідно до листа заступника начальника ВП начальника СВ Дружківського ВП Краматорського ВП ГУП в Донецької області № 203/06/2017 від 14 листопада 2017 року зазначено, що матеріали кримінального провадження за зверненням ОСОБА_1 спрямовані за підслідністю до СБУ України (т.2 а.с.17).
		   Згідно висновку експерта за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи № 6 від 16 квітня 2021 року встановлено, що ринкова вартість садового будинку, що належить ОСОБА_1 , розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею будинку 61,7 кв.м. з урахуваням задовільного технічного стану, станом на 15 березня 2017 року складала 84344 грн. (т.3 а.с.128-140).
		   Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК україни завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		   Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
		   У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		   Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
		   Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		   Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		   Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
		   Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		   Згідно зі статтею 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
		   Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
		   Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		   Статтею 21 Конституції України передбачено, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
		   У статті 22 Конституції України проголошено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
		   Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
		   Зобов`язання держави стосовно поваги та захисту прав людини не зникають і в умовах збройних конфліктів. Підтвердженням того виступають положення самих міжнародних договорів про права людини, які не виключають їх застосування у період збройних конфліктів, хоча й передбачають можливість відступу держави від окремих зобов`язань під час надзвичайної ситуації.
		   У рішенні від 08 січня 2004 року у справі «Айдер та інші проти Туреччини» ЄСПЛ указав, що відповідальність держави носить абсолютний характер і має об`єктивну природу, засновану на теорії соціального ризику. Таким чином, держава може бути притягнута до відповідальності з метою компенсації шкоди тим, хто постраждав від дій невстановлених осіб або терористів, коли держава визнає свою нездатність підтримувати громадський порядок і безпеку або захищати життя людей і власність (п. 70).
		   Отже, правова позиція ЄСПЛ ґрунтується на принципі про абсолютну відповідальність держави, зобов`язаної забезпечити в суспільстві мир і порядок і особисту безпеку людей, що знаходяться під її юрисдикцією. Тому порушення громадського порядку і миру, створення загрози безпеці людей є для держави самостійними підставами відповідальності за заподіяну шкоду.
		   Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).
		   Для правильного вирішення спору та захисту порушеного права позивача суд повинен визначитися з предметом й підставою позову.
		   Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
		   Згідно з пунктами 4 і 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
		   З викладеного вбачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
		   Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
		   При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.
		   Оскільки повноваження органів влади є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін, а, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
		   Зазначення позивачкою конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.
		   З аналізу наведених норм процесуального права колегія суддів Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
		   Позивач звернулась до суду, мотивувавши позов, зокрема тим, що вона не отримали від держави відшкодування за пошкодження (знищення) ії майна, на яке позивач, на ії думку, має право згідно з чинним законодавством України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Також позивач зазначила, що право на судовий захист гарантовано Конституцією України, у тому числі щодо захисту права власності, а право на відшкодування шкоди передбачено статтею 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом»,статтею 86 Кодексу цивільного захисту України.
		   Устатті 3 Конституції України проголошено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
		   Відповідно до практики ЄСПЛ принцип верховенства права зобов`язує державу поважати і застосовувати запроваджені нею закони, створюючи правові й практичні умови для втілення їх в життя (п. 184 рішення від 22 червня2004 року у справі «Броньовський проти Польщі», заява №31443/96).
		   Отже, людські права є найвищою соціальною цінністю, їх забезпечення та захист є прямим обов`язком держави.
		   Суд виходить із того, що посилання позивача як на правову підставу позову на статтю 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та статтю 86 Кодексу цивільного захисту України у взаємозв`язку з негативним обов`язком держави щодо застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції є безпідставним.
		   Зобов`язання держави стосовно поваги та захисту прав людини не зникають і в умовах збройних конфліктів.
		   Положення преамбули Конвенції вказують на те, що Високі Договірні Сторони зобов`язалися забезпечити повагу до прав людини шляхом гарантії цих прав. Гарантування прав людини з боку держави може здійснюватися як активними діями, так і утриманням від вчинення будь-яких дій. Така діяльність держави по гарантуванню прав людини пов`язана з видами зобов`язань з боку держав-учасниць Конвенції, якими є негативні та позитивні.
		   Негативні зобов`язання - це зобов`язання держави утримуватися від втручання в права та свободи, а позитивні зобов`язання- навпаки, тобто держава повинна щось зробити, вчинити певні дії, щоб особа могла скористатися своїми правами за Конвенцією. Це, наприклад, може включати в себе прийняття законодавства, що допоможе забезпечити користування гарантованими Конвенцією правами, або забезпечення реальних умов для реалізації прав.
		   Так, за певних обставин захистом статті1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування (legitimate expectation) успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Для того, щоб «очікування» було «легітимним», воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому як судове рішення, пов`язаному із майновим інтересом (див.mutatismutandis рішення ЄСПЛ від 28вересня 2004року у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopeckyv. Slovakia), заява №44912/98, §49-50).
		   Тобто, особа, яка має майновий інтерес, може розглядатись як така, що має «легітимне очікування» успішної реалізації її права вимоги (зокрема, відшкодування державою шкоди) у сенсі статті1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві.
		   Позивач обгрунтувала розмір завданої йм шкоди опосередкованою вартістю знищеного будинку станом на 01 жовтня 2015 року, керуючись при цьому частиною десятою статті 86 Кодексу цивільного захисту України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, а також Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 06 листопада 2017 року № 291 «Про показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України».
		   Частина перша статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» передбачає спеціальне правило, відповідно до якого відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Крім того,у порядку, визначеному законом, провадиться відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом організації, підприємству або установі (частина друга статті19 вказаного Закону).
		   З огляду на зміст вказаних положень, реалізація права на отримання зазначеного відшкодування поставлена у залежність від існування компенсаційного механізму, що має бути встановлений в окремому законі. Закон, який регулює порядок відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України шкоди, заподіяної терористичним актом об`єктам нежитлової нерухомості громадян, відсутній як на час виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи судом.
		   При цьому у законодавстві України відсутня не тільки процедура виплати означеного відшкодування (див. для порівняння mutati smutandis рішення ЄСПЛ від 24квітня 2014року у справі «Будченко проти України» (Budchenkov.Ukraine), заява №38677/06, § 42), але й чіткі умови, необхідні для заявлення майнової вимоги до держави про надання такого відшкодування (див. mutatis mutandis ухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності від 30вересня 2014року у справі «Петльований проти України» (Petlyovanyyv. Ukraine, заява № 54904/08).
		   Крім того, відповідно до частини восьмої статті 86 і частини третьої статті 89 Кодексу цивільного захисту України постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2013 року №947 був затверджений Порядок надання та визначення розміру грошової допомоги або компенсації постраждалим від надзвичайних ситуацій, які залишилися на попередньому місці проживання (далі - Порядок), який викладений у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10липня 2019року № 623, механізм застосування якого не визначений.
		   На підставі викладеного суд доходить висновку, що передбачене у статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» право на відшкодування відповідно до закону шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, не породжує легітимного очікування на отримання від держави України такого відшкодування за пошкодженого у період проведення антитерористичної операції будинку.
		   Отже, право на отримання за рахунок держави компенсації за шкоду, заподіяну у період проведення антитерористичної операції внаслідок пошкодження під час терористичного акта належного позивачам на праві власності будинку, не має у законодавстві України такої юридичної основи, що дає змогу визначити конкретний майновий інтерес позивачів.
		   Посилення позивачки на статтю 86 Кодексу цивільного захисту України для реалізації своїх прав, передбачених у статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», суд вважає помилковим.
		   Так, стаття 86 Кодексу цивільного захисту України регламентує забезпечення житлом постраждалих внаслідок надзвичайних ситуацій і встановлює умови як такого забезпечення, так і його заміни грошовою компенсацією. Тому припис частини 10 вказаної статті (який передбачає, що розмір грошової компенсації за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України відповідно до місцезнаходження такого майна) не можна застосувати безвідносно до інших приписів цієї статті, зокрема частини дев`ятої, яка передбачає умовою забезпечення житлом постраждалого або виплати грошової компенсації за рахунок держави добровільне передання постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, суб`єктам господарювання).
		   Кодекс цивільного захисту України не покладає тягар виплати відшкодувань винятково на державу, так як передбачає існування страхування у сфері цивільного захисту, метою якого, зокрема, є страховий захист майнових інтересів суб`єктів господарювання і громадян від шкоди, яка може бути заподіяна внаслідок надзвичайних ситуацій, небезпечних подій або проведення робіт із запобігання чи ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій (пункт 1 частини першої статті 49 цього Кодексу). Відшкодування матеріальних збитків постраждалим здійснюються за рахунок не заборонених законодавством джерел, зокрема коштів за договорами добровільного страхування, укладеними відповідно до законодавства про страхування (пункт 3 частини третьої статті 84 Кодексу цивільного захисту України).
		   Отже, суд дійшов висновку, що вимоги позивачки про відшкодування шкоди за пошкоджене під час терористичного акту майно на підставі статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та статті 86 Кодексу цивільного захисту України є безпідставними.
		   Разом з тим позивачка має право на компенсацію від держави за невиконання державою свого позитивного матеріального та процесуального обов`язку за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
		   Позивач, зокрема, зазначила, що держава порушила вимоги статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Проте помилково вважає, що має право вимоги до держави про відшкодування за її рахунок шкоди, завданої пошкодженням (знищенням) внаслідок терористичного акта будинку у розмірі реальної його вартості.
		   Також позивач посилалася на: відсутність компенсації завданої шкоди в продовж тривалого часу та не відновлення будинку; відсутність спеціального порядку відшкодування за пошкоджений внаслідок терористичного акта будинок; нездатність держави захищати власність у розумінні ЄСПЛ; в відсутність об`єктивного і незалежного розслідування випадку заподіяння шкоди у розумінні ЄСПЛ за встановленого у відповідному кримінальному провадженні факту пошкодження внаслідок терористичного акту будинку.
		   Зазначені доводи позивачки ОСОБА_1 суд вважає такими, що доведені.
		   Так, відповідно до статті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділіI цієї Конвенції.
		   Стосовно права, гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, такі позитивні обов`язки згідно з практикою ЄСПЛ можуть передбачати певні заходи, необхідні для захисту права власності, а саме: у матеріальному аспекті держава має забезпечити у своїй правовій системі юридичні гарантії реалізації права власності (превентивні обов`язки) та засоби правового захисту, за допомогою яких потерпілий від втручання у це право може його захистити, зокрема, вимагаючи відшкодування збитків за будь-яку втрату (компенсаційні обов`язки) (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 3квітня 2012року у справі «Котов проти Росії» (Kotov v.Russia), заява №54522/00, §113);у процесуальному аспекті, хоча стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не встановлює чітких процедурних вимог, існування позитивних обов`язків процесуального характеру відповідно до цього положення визнані ЄСПЛ як у справах, що стосуються державних органів, так і у спорах між приватними особами (див. mutatismutandis рішення ЄСПЛ у справі «Котов проти Росії», §114).
		   Закон, який регулює порядок відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України шкоди, заподіяної пошкодженням будинку внаслідок терористичного акта, відсутній як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на момент розгляду справи судами (позитивний матеріальний обов`язок).
		   Крім того, суд встановив, що станом на час розгляду справи відомості щодо досудового розслідування у кримінальному провадженні, в якому позивач була б залучена потерпілою через пошкодження її будинку неоднозначні (відповідно до одних відповідей поліції - матеріали кримінального провадження надіслано за підслідністю СБУ, за іншою інформацією, тогож відділу поліціїї кримінальне провадження взагалі не заводилось) (т.2 а.с.17). Тобто, у суду не було відомостей про те, що держава провела об`єктивне та незалежне розслідування випадку заподіяння майнової шкоди позивачці (позитивний процесуальний обов`язок).
		   Оскільки Конвенція покликана захищати права, які є практичними й ефективними, порушення державою будь-якого з конвенційних обов`язків може зумовлювати необхідність присудження за це компенсації. Така компенсація може мати різні форми та встановлюватися, зокрема, залежно від виду порушення (див., наприклад, вирішення проблеми відповідальності держави за порушення права заявників на доступ до їхнього майна: рішення ЄСПЛ від 29 червня 2004 року щодо суті та від 13 липня 2006 року щодо справедливої сатисфакції у справі «Доган та інші проти Туреччини» (Dogan and Others v. Turkey), заява №8803-8811/02 й інші;рішення ЄСПЛ від 16 червня 2015 року щодо суті у справі «Чірагов та інші проти Вірменії» (Chiragov and Others v. Armenia), заява № 13216/05, §188-201; рішення ЄСПЛ від 16 червня 2015 року щодо суті у справі «Саргсян проти Азербайджану» (Sargsyanv. Azerbaijan), заява №40167/06, §152-242).
		   Відсутність у законодавстві України відповідних положень щодо відшкодування власникові шкоди, заподіяної його об`єкту житлової нерухомості терористичним актом, не перешкоджає особі, яка вважає, що стосовно її права власності на таке майно певний позитивний обов`язок не був виконаний, вимагати від держави компенсації за це невиконання на підставі статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
		   Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).
		   Засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача.
		   До подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, провадження № 14-17 цс 19.
		   Необхідність встановлення компенсаційного механізму за пошкоджене/зруйноване майно в умовах збройного конфлікту підтверджена у численних рішеннях ЄСПЛ (зокрема, рішення у справах: Loizidou проти Туреччини від 18 грудня 1996 року, Кіпр проти Туреччини від 10 травня 2001 року, Myra Xenides-Arestis проти Туреччини від 7 грудня 2006 року; Chiragov and Others проти Вірменії [ВП] від 16 червня 2015, п. 199, Sargsyan проти Азербайджану [ВП]від 16 червня 2015 року).
		   У справі Dokic проти Боснії та Герцеговини (рішення ЄСПЛ від 27 травня 2010 року) суд підкреслив, що заявник чітко виразив погодження на компенсацію замість реституції і, таким чином, отримав право на відповідну суму. ЄСПЛ також констатував відсутність компенсаційної схеми, яка відповідає стандартам та практиці цього Суду, а розмір запропонованої Урядом компенсації за 1 кв. м визнав занадто малим, застосувавши критерій «ринкової вартості майна».
		   На підставі цієї практики ЄСПЛ, яка є сталою, а відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вона є джерелом права в Україні, так само виникають легітимні очікування щодо отримання компенсації за пошкоджене/зруйноване майно в результаті проведення антитерористичної операції, а мовою ЄСПЛ - збройного конфлікту на території, підконтрольній уряду України.
		   В будь-якому випадку, на наше переконання, коли в обставинах цієї справи стоїть питання у застосуванні концепції легітимних очікувань особи чи позитивних зобов`язань держави, перевагу мають позитивні зобов`язання держави.
		   У справі Mikail Tuzun проти Туреччини (рішення ЄСПЛ від 27 листопада 2018 року) справжній обсяг матеріальної шкоди заявника виявився лише після складання звіту експерта на прохання суду. Незважаючи на цей звіт, суд присудив суму, яку позивач вимагав спочатку. ЄСПЛ дійшов висновку, що було б необґрунтованим очікувати, що заявник знає точний розмір своєї матеріальної шкоди у момент звернення до національного суду. У цій справі було констатоване порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.
		   Розглядаючи питання відновлення справедливості для такої великої кількості постраждалих людей, права власності яких було порушено, ЄСПЛ у справі Ксенідес-Артис проти Туреччини (2005) визнав, що: «Суд постановив, що порушення прав заявника [...] походить із розповсюдженої проблеми, що зачіпає велику кількість людей, а саме необґрунтоване перешкоджання «поваги до дому» заявника і «мирному користуванню його майном». Крім того, Суд не може ігнорувати той факт, що приблизно 1400 майнових справ, що розглядаються в Суді, були подані переважно греками-кіпріотами проти Туреччини»23.
		   З цієї причини Суд постановив, що Туреччина має запровадити ефективний засіб правового захисту протягом трьох місяців для забезпечення оперативного відшкодування збитків за порушення майнових та інших прав, передбачених Конвенцією, не тільки заявнику в зазначеній справі, а й усім заявникам, чиї подібні справи було розглянуто в Суді 24. Це змусило Уряд Туреччини створити «Комісію з нерухомого майна» (КНМ), до складу якої входили колишній Генеральний секретар та заступник Генерального секретаря Ради Європи. Згодом, у своєму рішенні у справі Демопоулос та інші проти Туреччини (2010), Велика палата Суду виявила, що КНМ надала доступну та ефективну систему відшкодування.
		   Обов`язком Верховного Суду є формування практики, заповнення прогалин у законодавстві, дотримуючись принципу верховенства права та пріоритетності захисту прав людини.
		   Тому суд бере до уваги висновки щодо застосування відповідних норм права, зроблені Верховним Судом у своїй постанові від 19 лютого 2020 року під час розгляду справи № 423/2245/16-ц.
		   Якщо держава не запровадила дієві компенсаційні механізми за пошкоджене/зруйноване майно в умовах збройного конфлікту на територіях, підконтрольних Уряду України впродовж 5 років, це не має унеможливлювати захист права власності позивачів, який гарантований Конституцією України.
		   Враховуючи відсутність в Україні спеціальних підзаконних нормативно-правових актів щодо відшкодування власникові шкоди, заподіяної його майну, яке було пошкоджене або знищене під час проведення антитерористичної операції на окремих територіях Донецької та Луганської областей, а також порядку визначення її розміру, суд, вважає, що позивачами доведено, що певний позитивний обов`язок з боку держави не був виконаний стосовно їх права власності на таке майно, а тому порушення їх права, встановленого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції підлягає захисту шляхом виплати компенсації від держави.
		   Визначаючи розмір такої компенсації, суд, враховуючи фактичні обставини справи, за принципом розумності та справедливості, використовуючи дискреційні повноваження та із урахуванням наведеної вище практики ЄСПЛ, дійшов висновку, що стягненню підлягає грошова сума у розмірі 85 000,00 грн.
		   Отже, суд, вважає за необхідне позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково та стягнути за рахунок держави грошової компенсації у розмірі 85 000, 00 грн., виходячи при цьому з наведених вище підстав та обґрунтування позову, а саме: відсутність компенсації завданої шкоди впродовж тривалого часу та не відновлення будинку; відсутність спеціального порядку відшкодування за пошкоджений внаслідок терористичного акта будинок; нездатність держави захищати власність у розумінні ЄСПЛ; відсутність об`єктивного і незалежного розслідування випадку заподіяння шкоди у розумінні ЄСПЛ за встановленого у відповідному кримінальному провадженні факту пошкодження внаслідок терористичного акту будинку.
		   Посилання відповідачів на те, що терористичний акт є злочинним діянням, наявність якого підтверджується лише обвинувальним вироком суду у кримінальній справі, висновок про те, що пошкодження будинку позивачки відбулося внаслідок терористичного акту ґрунтуються на припущеннях, оскільки досудове розслідування не закінчено, винних осіб не встановлено, є безпідставними з огляду на те, що факт пошкодження (зруйнування) житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності на території Донецької та Луганської областей у період проведення антитерористичної операції є загальновідомим фактом, а тому в силу приписів частини другої статті 61 ЦПК України 2004 року(частина третя статті 82 ЦПК України) не потребує доказуванню. Факт пошкодження будинку позивачки, внаслідок проведення антитерористичної операції підтверджується наявними у матеріалах справи документами, зокрема довідкою складеною головою садівницького товариства «Монтажник-2» при Шахтоспецмонтажному управлінні тресту «Донецьквуглебуд», під сумнів не ставився.
		   Крім того, листом Ясинуватської районної військово-цивільної адміністрації Донецької області № 02-1834/51 від 01 листопада 2017 року підтверджується, що с. Василівка Верхньоторецької селищної ради Ясинуватського району знаходиться у мілітарізованій зоні, в якій продовжуються бойові дії, артилерійські обстріли.
		   Доводи відповідача про те, що позивач не звертався до військово-цивільних адміністрацій чи органів місцевого самоврядування з метою отримання майнової чи соціальної допомоги з одночасною передачею зруйнованого або пошкодженого майна останнім, не мають значення для правильного вирішення спору, оскільки вчинення таких дій передбачено статтею 86 Кодексу цивільного захисту України, положення якої незастосовні до спірних правовідносин.
		   На підставі ст.ст. 22, 23, 319, 321 ЦК України, ст.ст. 4, 19 ЗУ ЗУ «Про боротьбу з тероризмом», ст.ст. 21, 86 Кодексу цивільного захисту України, та керуючись ст. ст. 13, 259, 263-265, 268, 315, 354 ЦПК України, суд -
		 
		в и р і ш и в :
		 
		   позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача  Державна служба України з надзвичайних ситуацій про відшкодування шкоди, заподіяної про відшкодування матеріальної шкоди задовольнити частково.
		   Стягнути з Держави України в особі Кабінету Міністрів України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (зареєстрованой: АДРЕСА_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 грошову компенсацію у розмірі 85000 (вісімдесят п`ять тисяч) грн.
		   У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
		   Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду через Дружківський міський суд Донецької області. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		   Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
		   Повний текст надруковано та підписано у нарадчій кімнаті 09 лютого 2023 року.
		 
		 
		 
		Суддя:                                             А. Л. Гонтар

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...