Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 753/15818/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 15.02.2023. Забезпечено надання загального доступу: 16.02.2023.
Дата набрання законної сили: 18.01.2023
Номер судового провадження: 61-11676ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		18 січня 2023 року
		м. Київ
		 
		справа № 753/15818/19
		провадження № 61-11676св21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Грушицького А. І. (суддя-доповідач),
		суддів: Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Пророка В. В.,   
		 
		учасники справи:
		позивач (за первісним позовом) - ОСОБА_1 ,
		відповідачі (за первісним позовом): ОСОБА_2 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Данич Оксана Федорівна, 
		третя особа (за первісним позовом) - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мурська Наталія Василівна,
		позивач (за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 , 
		відповідач (за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 , 
		треті особи (за зустрічним позовом): приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Данич Оксана Федорівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мурська Наталія Василівна,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 29 березня 2021 року у складі судді Заставенко М. О. та постанову Київського апеляційного суду від 08 червня 2021 року у складі колегії суддів:        Мараєвої Н. Є., Заришняк Г. М., Рубан С. М., 
		 
		у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Данич Оксани Федорівни, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мурська Наталія Василівна, про визнання недійсними договорів позики та іпотеки, скасування рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Данич Оксана Федорівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мурська Наталія Василівна, про стягнення заборгованості за договором позики.
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу (далі - КМНО) Данич О. Ф., третя особа - приватний нотаріус КМНО        Мурська Н. В., про визнання недійсними договорів позики та іпотеки, скасування рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру. 
		 
		Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що їй на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 . Їй стало відомо про те, що рішенням приватного нотаріуса КМНО Данич О. Ф. від 16 липня 2019 року змінено власника зазначеної квартири на ОСОБА_2 на підставі договору іпотеки від 19 грудня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Мурською Н. В. З інформаційної довідки вона дізналася, що іпотекою був забезпечений договір позики грошових коштів від 19 грудня 2018 року, укладений між нею та ОСОБА_2 , в якому встановлений розмір основного зобов`язання 100 000,00 дол. США, строк виконання основного зобов`язання - до 29 грудня 2018 року. 
		 
		Позивач зазначала, що ні договір позики, ні договір іпотеки вона не підписувала. Ніяких коштів від особи на ім`я ОСОБА_2 ніколи не отримувала, як і не надавала цій особі будь-яких розписок. Вона не була знайома із ОСОБА_2 , ніколи не вела з ним перемовини та не отримувала від нього будь-якої письмової вимоги, у тому числі договору іпотеки, що став підставою для державної реєстрації права власності за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 . 
		 
		Позивач просила суд визнати недійсним договір позики від 19 грудня 2018 року, сторонами у якому зазначені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , визнати недійсним договір іпотеки від 19 грудня 2018 року, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Мурською Н. В., сторонами у якому зазначені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНО Данич О. Ф. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 47796477 від 16 липня 2019 року, відповідно до якого було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1873003080000 від 12 липня 2019 року) за ОСОБА_2 .
		 
		У квітні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до  ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус КМНО Данич О. Ф., приватний нотаріус КМНО Мурська Н. В., про стягнення заборгованості за договором позики.
		 
		Свої вимоги ОСОБА_2 обґрунтовував тим, що 19 грудня 2018 року між ним та ОСОБА_1 укладено письмовий договір позики, відповідно до умов якого він передав позичальнику 100 000,00 дол. США, а ОСОБА_1 зобов`язалася повернути вказані грошові кошти у строк до 29 грудня 2018 року. На підтвердження передачі грошових коштів ОСОБА_1 видала розписку. Договір позики укладено в присутності свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Свої зобов`язання за договором позики він виконав у повному обсязі, надавши ОСОБА_1 100 000,00 дол. США, проте позичальник не виконує взяті на себе зобов`язання, чим грубо порушує істотні умови договору, в результаті чого утворилася заборгованість.
		 
		ОСОБА_2 просив суд стягнути із ОСОБА_1 на його користь суму заборгованості за договором позики від 19 грудня 2018 року:                               2 765 000,00 грн - сума основної заборгованості за договором позики, 563 140,61 грн - проценти від суми позики в порядку статті 1048 ЦК України, 106 096,37 грн - 3 проценти річних від простроченої суми заборгованості.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 29 березня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 08 червня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено. 
		 
		Визнано недійсним договір позики грошових коштів, укладений 19 грудня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . 
		 
		Визнано недійсним договір іпотеки, укладений 19 грудня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Мурською Н. В., зареєстрований в реєстрі за № 124. 
		 
		Скасовано рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНО Данич О. Ф. про державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 , індексний номер 47796477 від 16 липня 2019 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1873003080000, номер запису про право власності 32408687.
		 
		У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. 
		 
		Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 305 грн судового збору.
		 
		Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що позивачем надано висновки судово-почеркознавчих експертиз, відповідно до яких підписи від імені ОСОБА_1 в договорі позики грошових коштів та договорі іпотеки, в розписці про отримання коштів, у заяві до договору іпотеки, здійснені не самою ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням її підпису. 
		 
		Договір позики, відповідно до умов якого позивач зобов`язалася повернути гроші, суперечить закону, оскільки при його укладенні не було вільного волевиявлення позичальника, що є підставою для визнання договору позики недійсним. 
		 
		Недійсність основного зобов`язання зумовлює також недійсність та припинення зобов`язання, що забезпечувало його виконання, тому суди визнали договір іпотеки недійсним. 
		 
		Оскільки договір іпотеки, предметом якого була квартира АДРЕСА_1 , є недійсним, суди вважали за необхідне, з метою захисту права власності позивача, скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНО Данич О. Ф. про державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 .
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		 
		У касаційній скарзі, поданій у липні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , від імені якого діє ОСОБА_5 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні первісного позову, у разі ухвалення рішення про часткове задоволення первісного позову в частині позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора задовольнити зустрічний позов. 
		 
		 
		 
		 
		Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції 
		 
		13 липня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 , витребувано її із Дарницького районного суду м. Києва.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2021 року зупинено дію рішення Дарницького районного суду міста Києва від 29 березня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 08 червня 2021 року до закінчення касаційного провадження.
		 
		30 листопада 2022 року проведено повторний автоматизований розподіл та розподілено справу колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В. 
		 
		На підставі ухвали Верховного Суду від 11 січня 2023 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
		 
		Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 12 січня 2023 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Мартєв С. Ю., Литвиненко І. В., Петров Є. В., Пророк В. В. 
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		У касаційній скарзі ОСОБА_2 , від імені якого діє ОСОБА_5 , посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права в подібних правовідносинах, зокрема щодо фактичної неможливості проведення експертизи в цивільній справі через вилучення слідчим матеріалів, необхідних для проведення експертизи в межах кримінального провадження, а також щодо використання в цивільній справі як доказу висновку експерта, який складено в кримінальному провадженні на підставі недопустимих доказів та без врахування думки іншої сторони в цивільній справі.  
		 
		У касаційній скарзі  ОСОБА_2 , від імені якого діє ОСОБА_5 , зазначає, що надані позивачем висновки експерта від 05 травня 2020 року № 17-3/725 та від 10 листопада 2020 року № СЕ-19/111-20/52979-ПЧ, за результатами експертизи, проведеної Київським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром, якою встановлено, що підписи в спірних договорах позики та іпотеки виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою, є неналежними доказами у цій справі. В матеріалах справи міститься копія акта приймання-передачі документів від 18 листопада 2019 року, в якому зазначено, що слідчим було вилучено копію спірного договору позики, проте суди не з`ясували цей факт, не врахували, що для проведення почеркознавчих експертиз надаються оригінали документів, не викликали експерта для допиту з метою підтвердження або спростування факту використання ним копій договору позики. Відповідач був позбавлений можливості ініціювати проведення додаткової та повторної експертизи. 
		 
		Доводи інших учасників справи
		 
		У серпні 2021 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу  ОСОБА_2 , у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. 
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Суд установив, що відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 18 вересня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Бердес М. О., зареєстрованого в реєстрі за № 7595, ОСОБА_1 придбала у власність квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 20-22 т. 1).
		 
		19 грудня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики грошових коштів, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 100 000,00 дол. США, що станом на день підписання договору становило 2 801 000,00 грн, та зобов`язалася повернути вказану суму коштів у строк до 29 грудня 2018 року (а. с. 54, 55 т. 1).
		 
		На підтвердження передачі грошових коштів ОСОБА_2 позичальник ОСОБА_1 надала розписку від 19 грудня 2018 року (а. с. 56 т. 1).
		 
		19 грудня 2018 року з метою забезпечення виконання зобов`язання за договором позики грошових коштів від 19 грудня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Мурською Н. В., зареєстрований в реєстрі за № 124, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 (а. с. 120-124 т. 1). 
		 
		12 липня 2019 року приватний нотаріус КМНО Данич О. Ф. здійснила державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 на підставі договору іпотеки від 19 грудня 2018 року № 124 (а. с. 68 т. 1).
		 
		ОСОБА_1 зверталася до правоохоронних органів та її заява від 30 липня 2019 року щодо шахрайського заволодіння групою осіб її квартирою внесена Дарницьким управлінням поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві до Єдиного реєстру досудових розслідувань з попередньою правовою кваліфікацією за частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 31 липня 2019 року про реєстрацію кримінального провадження № 12019100020005725 (а. с. 63 т. 2).
		 
		Відповідно до акта приймання-передачі оригіналів документів, вилучених з архіву приватного нотаріуса КМНО Мурської Н. В. на підставі ухвали Дарницького районного суду м. Києва про тимчасовий доступ до речей та документів, підписаного 18 листопада 2019 року приватним нотаріусом КНМО Мурською Н. В. та слідчим Жидким Д. В., у вказаного приватного нотаріуса, серед іншого були вилучені: оригінал договору іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Мурською Н. В. 19 грудня 2018 року за реєстровим № 124; оригінал заяви ОСОБА_1 про сімейний стан, відсутність шлюбу, відсутність малолітніх осіб, зареєстрованих у квартирі АДРЕСА_1 (а. с. 119 т. 1).
		 
		Відповідно до висновку експерта від 05 травня 2020 року № 17-3/725, за результатами судово-почеркознавчої експертизи, проведеної на виконання постанови слідчого від 25 квітня 2020 року в кримінальному провадженні № 12019100020005725, встановлено:
		 
		1. Підпис від імені ОСОБА_1 у графі «Позичальник» у договорі позики грошових коштів від 19 грудня 2018 року на 1 арк., виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням її підпису.
		 
		2. Підпис та рукописний запис « ОСОБА_1 » у графі «Іпотекодавець» на четвертій сторінці договору іпотеки від 19 грудня 2018 року на 4 арк., виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою. 
		 
		3. Підпис та рукописний запис « ОСОБА_1 » у графі «Іпотекодавець» на четвертій сторінці договору іпотеки від 19 грудня 2018 року (який було вилучено у приватного нотаріуса Мурської Н. В.) на 4 арк., виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою.
		 
		4. Підпис та рукописний запис « ОСОБА_1 » у графі «підпис:» у заяві до договору іпотеки від 19 грудня 2018 року на 1 арк., виконані не         ОСОБА_1 , а іншою особою (а. с. 74-85 т. 2).
		 
		Відповідно до висновку експерта від 10 листопада 2020 року                         № СЕ-19/111-20/52979-ПЧ, за результатами судово-почеркознавчої експертизи, проведеної на виконання постанов слідчого від 30 жовтня 2020 року та 02 листопада 2020 року в кримінальному провадженні № 12019100020005725, підписи від імені ОСОБА_1 у наступних документах: у нижній частині навпроти графи «Прізвище» у квитанції від 05 лютого 2019 року № 7537550 на 1 арк.; у графі «Підпис» у розписці від 19 грудня 2018 на 1 арк.; у графі «Позичальник» у договорі позики грошових коштів від 19 грудня 2018 року № 2 на 1 арк., виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням її підпису. Рукописний запис « ОСОБА_1 » у графі «Підпис» у розписці від 19 грудня 2018 року на 1 арк., виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Рукописні записи «5.02.19», «20 40», « ОСОБА_1 » у квитанції від 05 лютого 2019 року № 7537550 на 1 арк., виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою (а. с. 183-196 т. 2).
		 
		Допитаний як свідок ОСОБА_6 пояснив, що є другом відповідача, та на його прохання приїхав в якості свідка на підписання договору позики в розмірі 100 000,00 дол. США, які ОСОБА_2 погодився позичити раніше незнайомій жінці на прохання та за рекомендацією спільного знайомого та його цивільної дружини. Пояснив, що він був свідком того як жінка, яка представилась ОСОБА_1 , підписувала договір позики.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		 
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		 
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
		 
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
		 
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому  задоволенню. 
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		 
		Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		 
		Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
		 
		Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
		 
		Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
		 
		Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
		 
		За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		 
		Щодо визнання недійсним договору позики 
		 
		Згідно із частинами першою та другою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
		 
		Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
		 
		Тобто слід відрізняти правочин як вольову дію суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів, від письмового тексту правочину як форми вчинення правочину та способу зовнішнього прояву та фіксації волевиявлення особи.
		 
		Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), або уповноваженими на те особами (частини друга та четверта статті 207 ЦК України).
		 
		Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
		 
		Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.
		 
		Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням.
		 
		Відсутність вольової дії учасника правочину щодо вчинення правочину (відсутність доказів такого волевиявлення за умови заперечення учасника правочину) не можна ототожнювати з випадком, коли волевиявлення учасника правочину існувало, але не відповідало ознакам, наведеним у частині третій статті 203 ЦК України: волевиявлення не було вільним чи не відповідало його внутрішній волі.
		 
		Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил статей 229-233 ЦК України про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
		 
		Тобто як у частині першій статті 215 ЦК України, так і в статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване в належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків.
		 
		У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.
		 
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.
		 
		Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
		 
		Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.
		 
		Також позов не може містити вимогу, у якій йдеться про предмет спору, що відсутній (не існує); реституція ж як спосіб захисту, застосовується для повернення виконаного за правочином, а не в тому разі, коли жодного виконання не відбувалося.
		 
		У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.
		 
		Порушенням права у такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення позивача щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право позивача (наприклад, зайняття та використання іншою особою приміщення позивача за відсутності встановлених для цього правових підстав).
		 
		Протилежне тлумачення означало б, що суд надає документу, підробку якого встановлено належним чином, статус дійсного, визнає настання відповідних правових наслідків за відсутності як волевиявлення, так і інших законних підстав для цього та покладає на особу нічим не обґрунтований обов`язок застосувати для уникнення настання правових наслідків за підробленим документом ті самі способи захисту, що й в умовах, коли правочин дійсно вчинено, а його правомірність презюмується.
		 
		Зазначений правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) та від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21). 
		 
		У цій справі позивач заявила позовну вимогу про визнання договору позики недійсним з мотивів його неукладеності (непідписання договору та неотримання коштів за ним), а отже, обрала неналежний спосіб захисту прав та інтересів, оскільки неможливо визнати неукладений правочин недійсним, що є підставою для відмови у задоволенні цієї позовної вимоги.
		 
		Зазначеного суди попередніх інстанцій не врахували та дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним договору позики.
		 
		Щодо визнання недійсним договору іпотеки 
		 
		Відповідно до частини першої статті 577 ЦК України якщо предметом застави є нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, установлених законом.
		Згідно із частиною першою статті 638 ЦК України (в редакції на час нотаріального посвідчення договору іпотеки) договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
		У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (частина перша статті 220 ЦК України).
		 
		Тобто, правовим наслідком недодержання вимоги про нотаріальне посвідчення договору є його нікчемність.
		 
		Суди встановили, що підпис від імені ОСОБА_1 у договорі іпотеки від 19 грудня 2018 року, посвідченому приватним нотаріусом КМНО Мурською Н. В., виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою, що підтверджується висновками судово-почеркознавчих експертиз в кримінальному провадженні № 12019100020005725. 
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що: «кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) вказано, що: «визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».
		 
		Враховуючи те, що позивач не підписувала договір іпотеки від 19 грудня 2018 року, а отже при укладенні цього правочину не додержано вимог закону про нотаріальне посвідчення договору і такий договір є нікчемним. 
		 
		Оскільки у справі, що переглядається, позовні вимоги про визнання недійсним договору іпотеки є неналежним способом захисту прав та інтересів, так як цей правочин є недійсним (нікчемним) відповідно до закону, суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про наявність правових підстав для задоволення цієї позовної вимоги.
		 
		Наведене узгоджується із висновками, сформульованими Верховним Судом у постанові від 22 червня 2022 року у справі № 335/8468/18 (провадження № 61-8286св21).   
		 
		Щодо скасування рішення державного реєстратора
		 
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		 
		Частинами першою, другою статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
		 
		Набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти. 
		 
		Суд повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб особа набула право власності на спірний об`єкт і чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному позивачем.
		 
		У цій справі позивач, заявляючи позовну вимогу про скасування рішення приватного нотаріуса КМНО Данич О. Ф. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відповідно до якого за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , посилалася на те, що правовою підставою для реєстрації за відповідачем права власності на зазначену квартиру є договір іпотеки від 19 грудня 2018 року, який вона не підписувала. 
		 
		Як було зазначено вище, визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
		 
		Таким чином, у разі, якщо суд встановить нікчемність правочину, то належним способом захисту прав позивача є саме застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
		 
		У справі встановлено, що договір іпотеки від 19 грудня 2018 року є нікчемним у зв`язку із недодержанням вимог закону щодо форми договору.
		 
		Таким чином, ефективним способом захисту прав позивача у цій справі є скасування рішення  приватного нотаріуса КМНО Данич О. Ф. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відповідно до якого за відповідачем було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 . 
		 
		З огляду на наведене, висновки судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для скасування зазначеного рішення приватного нотаріуса є законними та обґрунтованими.
		 
		Разом з тим, суди попередніх інстанцій не врахували, що вказана позовна вимога пред`явлена також і до приватного нотаріуса КМНО Данич О. Ф., яка не є належним відповідачем у справі. 
		 
		Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша та третя статті 13 ЦПК України). 
		 
		Спір про скасування рішення щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно (пункт 36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16).
		 
		Отже, позовна вимога про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивач визначила співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, чи не був залучений.
		 
		Враховуючи наведене, оскаржувані судові рішення в частині задоволення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора, пред`явлені до приватного нотаріуса КМНО Данич О. Ф., підлягають скасуванню з ухвалення нового судового рішення у цій частині про відмову в задоволенні позову.  
		 
		Щодо вимог зустрічного позову 
		 
		У зустрічному позові ОСОБА_2 просив суд стягнути із ОСОБА_1 на його користь заборгованість за договором позики від 19 грудня 2018 року у загальному розмірі 3 434 236,98 грн. 
		 
		Враховуючи встановлені у цій справі обставини, а саме неукладеність договору позики від 19 грудня 2018 року (непідписання договору ОСОБА_1 ), Верховний Суд погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення вимог зустрічного позову.
		 
		Щодо висновків експерта
		 
		Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що надані позивачем висновки експерта від 05 травня 2020 року № 17-3/725 та від 10 листопада 2020 року № СЕ-19/111-20/52979-ПЧ, якими встановлено, що підписи в спірних договорах позики та іпотеки виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою, є неналежними доказами у цій справі, з огляду на таке. 
		 
		У постановах Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 686/23256/16-ц (провадження № 61-32980св18) та від 25 березня 2021 року у справі № 752/21411/17 (провадження № 61-10929св20)зроблено висновок, що отриманий відповідно до вимог закону висновок експерта у кримінальній справі, є письмовим доказом у цивільній справі, якому суд має надати оцінку та мотивувати, чи визнає доказ, чи відхиляє його. 
		 
		Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		 
		Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань (частини перша, друга статті 102 ЦПК України).
		 
		Відповідно до частини першої статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89цього Кодексу.
		 
		Ухвалюючи рішення у справі, суди попередніх інстанцій відповідно до статті 89 ЦПК України оцінили як доказ висновки, підготовлені атестованим судовим експертом у кримінальному провадженні.
		 
		Зі змісту висновків експерта встановлено, що експерт був обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
		 
		Експерт досліджував оригінали договору позики та договору іпотеки від 19 грудня 2018 року, зокрема, постановою слідчого про призначення судово-почеркознавчої експертизи від 30 жовтня 2020 року в розпорядження експерту надано оригінал договору позики (для зручності дослідження пронумерований олівцем у правому верхньому куті за № 2), що був вилучений у Дарницькому районному суді м. Києва (а. с. 180 т. 2 - зворот). 
		 
		При цьому, ОСОБА_2 під час розгляду справи у суді першої інстанції заперечував проти клопотання ОСОБА_1 про призначення у справі судової-почеркознавчої експертизи та просив суд відмовити позивачу в задоволенні такого клопотання (а. с. 48 т. 2).
		 
		Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
		 
		Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).
		 
		Згідно з частиною третьою статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		 
		Враховуючи викладене, Верховний Суд робить висновок, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсними договорів позики та іпотеки, а також позовної вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру, пред`явленої до приватного нотаріуса КМНО Данич О. Ф., - скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову із підстав, наведених у цій постанові, в іншій частині судові рішення слід залишити без змін.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
		 
		Щодо розподілу судових витрат 
		 
		Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК Українипередбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		 
		Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
		 
		Суд першої інстанції поклав на ОСОБА_2 обов`язок відшкодувати понесені позивачем судові витрати, виходячи із того, що позов задоволено повністю.
		 
		Враховуючи, що суд касаційної інстанції робить висновок про часткове задоволення позову, тому рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат також не може бути залишене в силі.
		 
		Із матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 за подання позовної заяви сплатила судовий збір у розмірі 2 305,20 грн; підтверджені витрати ОСОБА_2 за подання апеляційної та касаційної скарг в частині оскарження судових рішень за первісним позовом становлять (3 457,80+4 610,40) 8 068,20 грн. 
		 
		З огляду на висновки, зроблені Верховним Судом за результатами касаційного перегляду, судові витати, пов`язані із розглядом позовної заяви ОСОБА_1 , підлягають відшкодуванню відповідачем на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 768,40 грн. 
		 
		Водночас, судові витрати, пов`язані із розглядом апеляційної та касаційної скарг ОСОБА_2 підлягають відшкодуванню позивачем на користь відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 5 378,80 грн.
		 
		Відповідно до частини десятої статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
		 
		Шляхом взаємозаліку судових витрат, позивачу необхідно відшкодувати відповідачу 4 610,40 грн сплаченого судового збору.
		 
		Керуючись статтями 141, 389, 400, 409, 412, 416, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
		 
		Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 29 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 червня 2021 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів позики та іпотеки, в частині позовних вимог ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Данич Оксани Федорівни та розподілу судових витрат скасувати і ухвалити у цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
		 
		Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 4 610 (чотири тисячі шістсот десять) грн 40 коп. судового збору.
		 
		В іншій частині рішення Дарницького районного суду м. Києва від 29 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 червня 2021 року залишити без змін.
		 
		Поновити дію рішення Дарницького районного суду м. Києва від 29 березня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 08 червня 2021 року в частині задоволених позовних вимог  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                           А. І. Грушицький
		 
		 
		Судді:                                                                                                      І. В. Литвиненко 
		                                                                                                                                                                                  С. Ю. Мартєв                                                                                                                 Є. В. Петров                                                                                                                 В. В. Пророк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...