Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 344/8875/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них.
Надіслано для оприлюднення: 22.03.2023. Зареєстровано: 23.03.2023. Забезпечено надання загального доступу: 24.03.2023.
Дата набрання законної сили: 16.03.2023
Номер судового провадження: 22-ц/4808/390/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 344/8875/20 
		Провадження № 22-ц/4808/390/23 
		Головуючий у 1 інстанції Антоняк Т. М. 
		Суддя-доповідач Луганська 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		16 березня 2023 року                                    м.Івано-Франківськ                            
		Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		Головуючого Луганської В.М.,
		суддів: Баркова М.В., Мальцевої Є.Є.,
		за участю секретаря  Петріва Д.Б.
		учасники справи:
		позивач  ОСОБА_1 
		відповідач  ОСОБА_2 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Івано-Франківського апеляційного суду справу
		за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 ,
		на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24 листопада 2022 року, ухвалене судом у складі судді Антоняк Т.М.,
		за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,
		 
		в с т а н о в и в:
		У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеними позовними вимогами до ОСОБА_2 , в обґрунтування яких зазначив, що 18.07.2018 року між ним та ОСОБА_2 , було укладено та нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Гречанок О.П. за реєстровим № 587, договір позики, відповідно до п. 1 якого позивач передав, а відповідачка отримала грошові кошти в сумі 201 906, 00 грн, що в момент укладення цього договору за курсом НБУ є еквівалентом 7 700,00 доларів США.
		Відповідно до п.2 договору позики позичальник зобов`язувалася повернути йому суму позики 201 906, 00 грн не пізніше ніж через 1 рік з моменту укладення цього договору, тобто до 18.07.2019 року в порядку та на умовах, передбачених цим договором, а саме щомісяця до 18-го числа по 5 900,00 грн, в останній місяць розрахунку сума платежу становить 137 007, 67грн. 
		Крім того, 18.07.2018 року між позивачем та відповідачкою було укладено договір застави транспортного засобу.
		Пунктом 1.1. договору застави визначено, що заставою за цим договором забезпечуються вимоги заставодержателя, що випливають із договору позики, посвідченого 18.07.2018 року, приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Гречанюк О.П., за реєстровим №587, укладеного між заставодержателем та заставодавцем, відповідно до якого заставодержатель при виконанні заставодавцем умов та положень, визначених в договорі позики посвідченого 18 липня 2018 року, приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківськоїобласті Гречанок О.П., за реєстровим №587, надає позику заставодавцю в сумі 201 906, 00 грн, терміном користування до 18.07.2019р.
		Згідно п.1.2. договору застави предметом застави за цим договором є автомобіль: BMW модель 320іЕ90, АТС 007493, дата реєстрації 26.12.2006 рік, реєстраційний номер НОМЕР_1 , заставна вартість якого 200000 грн.
		Станом на 10.07.2020 року відповідачкою умови договору позики від 18.07.2018 року належним чином не виконані та позичені кошти в повному обсязі не повернуті.
		Станом на 16.07.2019 року відповідачкою частково повернуто тільки позичені кошти в сумі 17 700,00 грн. Основний загальний борг за договором позики від 18.07.2018 року складає 184 206,00 грн.
		Пунктом 7 договору позики від 18.07.2018 року визначено, що у разі не повернення суми боргу у встановлений строк, зазначеного в п.1 цього договору, позичальник сплачує позикодавцеві пеню в розмірі 2 (два) відсотки від суми позики за кожен день прострочення платежу.
		Позивач зазначив, що 2% пені/день від неповернутої та простроченої основної суми позики 184 206,00 грн день складає: 3 684, 12грн. х 361 - 1 329 967,32 грн.
		Крім того зазначив, що відповідно до п.2 ст. 625 ЦК України на неповернуту суму позики нараховано 3% річних, що за період з 16.07.2019 року по 10.07.2020 року становить 5457, 68 грн.
		У зв`язку з викладеним позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь 184206, 00 грн боргу неповернутої основної суми позики; 1329967,32 грн  2% пені за 361 календарних дня протермінування неповернутої основної суми позики; 5457,68 грн  3% річних за користування чужими грошовими коштами, стягнути судові витрати.
		 
		Рішенням Івано-Франківськогоміського судуІвано-Франківськоїобласті від24листопада 2022року заявлені вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задоволено частково. 
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача 184 206,00 грн - боргу неповернутої основної суми позики за договором позики від 18 липня 2018 року; 184 206,00 грн  пені; 5 457, 68 грн  3 % річних за користування чужими грошовими коштами. Вирішено питання щодо судових витрат.
		 
		Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24 листопада 2022 року в частині стягнення пені в розмірі 184206 грн, та в частині стягнення 3 проценти річних в розмірі 1887,48 грн та в цій частині постановити нове рішення, яким в задоволенні цих позовних вимог відмовити.
		Апеляційна скарга обґрунтована тим, що стягнення неустойки у розмірі 184 206 грн, по суті стягнення суми кратної тілу позики є непомірним тягарем для позичальника та суперечить правовим позиціям, викладених в постановах Верховного суду від 26 березня 2020 року у справі № 904/2847/19, від 23 вересня 2019 року у справі № 920/1013/18, від 07 листопада 2019 року у справі № 920/437/19.
		Скаржниця посилається на те, що судом не враховано, що у період дії карантину, встановленого КМ України на всій території України з метою запобігання поширенню на території коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого, позичальник якому було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), звільняється від обов`язку сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.
		Скаржниця посилається на те, що три проценти річних по ст.625 ЦПК України нараховано безпідставно. Крім того розрахунок проведено не правильно, розрахунок 3% річних повинен був здійснюватися з 19.07.2019 року. 
		Суд не звернув уваги, що в п. 2 договору позики від 18.07.2018 року повернення позики повинно відбуватися щомісячно рівними платежами до 18 числа місяця по 5 900 грн. Тобто фактично позика повинна була повертатися строковими платежами, проте в порушення встановлених правил для обрахування пені позивач розраховував суму пені за сукупний борг, а не за кожним окремим місячним платежем. Позивач починав рахувати пеню з невірної дати, а саме з 16.07. 2019 року, а не з 19.07.2019року (оскільки останнім днем повернення позики являється 18.07.2019 року).
		Скаржниця посилається на те, що суд провів розгляд справи без наявності доказів належного повідомлення відповідача і відповідно це призвело до однобічного та не об`єктивного рішення суду
		 
		У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 заперечував проти задоволення апеляційної скарги, зазначив, що доводи апеляційної скарги не відповідають фактичним обставинам справи, рішення суду ухвалено відповідно до встановлених по справі обставинах. Просить суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
		 
		У судовому засіданні представники ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 апеляційну скаргу підтримали, посилаючись на доводи апеляційної скарги. 
		 
		У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_5 проти задоволення апеляційної скарги заперечували.
		 
		Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступних висновків.
		 
		Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві.
		Згідно роз`яснень, які містяться в п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.
		Із змісту апеляційної скарги ОСОБА_2 рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24 листопада 2022 року оскаржується в частині стягнення з ОСОБА_2 пені та трьох процентів річних. Рішення суду не оскаржується в частині стягнутої судом суми боргу у розмірі 184206, 00 грн, а тому апеляційний суд відповідно до частини 1 ст. 367 ЦПК України перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду лише в оскаржуваній частині.
		 
		Відповідно до ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.
		 
		Задовольняючи позовні вимоги позивача в частині стягнення 3% річних суд першої інстанції виходив з того, що згідно розрахунку основна протермінована сума заборгованості за договором позики, яка не повернута відповідачкою складає - 184 206,00 грн. Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити боржнику три проценти річних від простроченої суми. Суд погодився з розрахунком 3% річних, який надано позивачем та дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума - 5 457, 68 грн. 
		Колегія суддів вважає, що такий висновок суду не в повній мірі відповідає встановленим по справі обставинам, виходячи з наступного.
		Статтею 15 ЦК України     передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини (пункт перший частини другої статті 11 ЦК України).
		Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (стаття 11 ЦК України).
		Згідно із статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. 
		Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
		Відповідно до статей 1054, 1055 ЦК України за кредитним договором, який укладається у письмовій формі, банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
		Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (частина перша статті 1048 ЦК України). Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (стаття 1050 ЦК України).
		За статтями 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
		Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 та від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц).
		Судом встановлено, що 18.07.2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, зідно якого, позивач передав відповідачці, а позивачка отримала від позивача у борг грошові кошти у розмірі 201 906, 00грн, що в момент укладення цього договору за курсом НБУ є еквівалентом 7 700,00 доларів США.
		Відповідно до п. 2 вказаного договору позивачка взяла на себе зобов`язання     повернути суму боргу не пізніше ніж через 1 рік з моменту укладення договору - до 18.07.2019 року, в порядку та на умовах, передбачених цим Договором, а саме щомісяця до 18-го числа по 5 900,00гр, що в момент укладення цього договору за курсом НБУ є еквівалентом 225, 00 доларів США, а останній місяць розрахунку сума платежу становить 137 007, 67 грн, що на момент укладення цього договору за курсом НБУ є еквівалентом 5 225, 00 доларів США .
		Пунктом 7 вказаного договору встановлено, що у разі неповернення боргу, у встановлений строк, зазначеного в п.1 цього договору позичальник сплачує позикодавцеві пеню в розмірі два відсотки від суми позики, за кожний день прострочення платежу.
		18.07.2018 року між позивачем та відповідачкою було укладено як договір застави транспортного засобу. З п. 1.1.заставою за цим договором забезпечуються вимоги заставодержателя, що випливають із договору позики від 18.07.2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Гречанюк О.П., за реєстровим № 587. 
		Згідно п.1.2. договору застави, заставодавець з метою забезпечення викладених в договорі позики зобов`язань, заставляє транспортний засіб, який є предметом застави за цим Договором, а саме: автомобіль BMW, модель 320і Е90, свідоцтво АТС 007493, дата реєстрації: 26.12.2006 року, реєстраційний номер НОМЕР_2 , тип легковий седан В, колір сірий, номер кузова - НОМЕР_3 , 2006 року випуску. Заставна вартість автомобіля 200 000,00 грн.
		Судом встановлено, що відповідачкою частково повернуто грошові кошти в розмірі 17700, 00 грн, основний загальний борг за договором складає 184206, 00 грн.
		Суд дійшов висновку, що позивач має право на стягнення з відповідачки 3% відповідно до ст.625 ЦК України. Такий висновок суду відповідає вимогам закону. Сума боргу не спростована відповідачкою належними та допустимими доказами.
		Разом з тим, колегія суддів погоджується із доводом апеляційної скарги, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що прострочка зобов`язанння виникла з 16.07.2019 року, оскільки договором позики передбачено строк виконання зобов`язання до 18.07.2019 року. З рахуванням цього, сума трьох процентів, яка стягнута з відповідачки на користь позивача підлягає зменшенню до 5306, 56 грн (184206, 00*3/100/365* 165 +184206, 00*3/100/166*185) 
		Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідачки суми пені за не виконання грошового зобов`язання у розмірі 1 329 967,32 грн, суд зазначив, що нарахована позивачем заборгованість за пенею у розмірі 1 329 967,32 грн значно перевищує розмір отриманої суми у борг, застосувавши ч. 3 ст. 551 ЦК України, прийшов до висновку про можливість зменшення розміру пені до розміру заборгованості за договором позики до 184 206,00 грн.
		Колегія суддів погоджується таким висновком суду, виходячи з наступного.    
		Відповідно до частин першої, третьої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
		Згідно зі статтями 550, 551 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
		З метою захисту інтересів постраждалої сторони закон може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Зокрема, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України.
		Суд встановив, що відповідно до п.7 договору позики від 18.07.2018 року сторони погодили, що у разі неповернення суми боргу, у встановлений строк, зазначеного в п.1 цього договору позичальник сплачує позикодавцеві пеню у розмірі два відсотки від суми позики, за кожний день прострочення платежу. Суд погодився із розрахунком позивача суми пені, та дійшов висновку, що сума пені складає 1329967, 32 грн.
		   Відповідно до закону України «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19» внесено зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 15 такого змісту: у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.
		З 12 березня 2020 року відповідно до постанови КМ України від 11 березня 2020 року №211 на всій території було введено карантин.
		З урахуванням змін до «Прикінцеві та перехідних положень» ЦК України для нарахування пені з 12 березня по 10 липня 2020 року були відсутні правові підстави. Суд першої інстанції помилково до суми розрахунку, включив період з 11 березня 2020 року по 10.07.2020 року. Сума пені за період з 19 липня 2019 року по 12 березня 2020 року складає 876820, 56 грн ( 184206, 00 *2/100*238).
		Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
		Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тому право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
		Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.
		Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (стаття 11 ЦПК України).
		Отже, положення частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням наведених норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків. Відповідні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 703/1181/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 727/9352/17.
		   Суд першої інстанції зменшив суму неустойки до суми неповернутого боргу за договором позики до 184206, 00 грн.
		Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76, 77 ЦПК України).
		Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
		Згідно із вказаними нормами цивільного процесуального закону обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
		Задовольнивши вимоги позивача частково про стягнення суми неустойки суд першої інстанції зменшив її розмір. Скаржниця не надала суду доказів як суду першої інстанції та і суду апеляційної інстанції, що стягнення суми неустойки в розмірі суми кратної тілу позики, а саме 184206, 00 грн для скаржниці є непомірним тягарем, а тому колегія суддів погоджується із висновком суду в цій частині.
		Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції неправильно визначив період для обрахування суми неустойки не впливає на правильний висновок суду про зменшення суми пені до 184206, 00 грн.
		Доводи апеляційної скарги про те, що при обрахуванні пені позивач розраховував суму пені за сукупний борг, а не за кожним окремим місячним платежем не заслуговують на увагу, оскільки сторони у договорі позики від 18 липня 2018 року у п.7 визначили, що пеня розраховується у розмірі два відсотки від суми позики, за кожний день прострочення платежу.
		   Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що у період дії карантину відсутні підстави для нарахування процентів передбачених ст.625 ЦК України, оскільки Законом України Про внесення змін До Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19 не передбачено звільнення позичальників в період дії карантину тп або/та у тридцяти денний строк після дня його завершення від обов`язків сплати на користь кредитодавця (позикодавця) від відповідальності, визначеноїстаттею 625ЦК України. 
		   Щодо доводів апеляційної про те, що суд першої інстанції розглянув справу без наявності доказів належного повідомлення відповідача і це призвело до однобічного та необ`єктивного рішення суду, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
		Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
		Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
		Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
		Згідно з пунктом 1 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
		Гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами є однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 3 частини третьої статті 2 ЦПК України).
		Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом (частина перша статті 8 ЦПК України).
		Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи (частина друга статті 211 ЦПК України).
		З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 липня 2020 року по справі було відкрито провадження справі, ухвалено справу провадити за правилами загального провадження з викликом сторін, підготовче провадження було призначено на 05.10. 2020 року на 10 год 50 хв.
		ОСОБА_2 отримала вказану ухвалу суду, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. (а.с.40). Відповідачка наддала відзив на позовну заяву та додала до нього письмові докази (а.с. 42-52). Під час проведення підготовчого судового засідання відповідачка неодноразову зверталася до суду про відкладення розгляду справу. Судом першої інстанції направлялася судова повістка на адресу відповідачки про розгляд справи призначений на 24 листопада 2022 року на 9 год 10 хв (а.с.114). В матеріалах справи відсутні докази отримання відповідачкою судової повістки на 24 листопада на 9 год 10 хв. Разом з тим в матеріалах справи є заява ОСОБА_2 , яка була скерована 24 листопада 2022 року на електронну адресу Івано-Франківського міського суду, в якій відповідачка просила суд судове засідання, яке призначено на 24 листопада 2022 року на 9 год 10 хв перенести. З урахуванням зазначеного, колегія суддів виходить з «презумції обізнаності» відповідачки про дату, час та місце розгляду справи, а тому підстав для скасування судового рішення не має. Що стосується посилання скаржниці, що суд розглянув справу однобічно, то колегія суддів виходить з того, що відповідачкою суду першої інстанції було надано відзив на позовну заяву, письмові докази до закриття підготовчого засідання, які були враховані судом при розгляді справи.
		Колегія суддів на приймає до уваги заяву представника скаржниці  ОСОБА_4 про застосування судом строку позовної давності до вимог про стягнення пені, оскільки відповідно до вимог ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Апеляційна скарга не містить доводів про те, що позивачем пропущено строк звернення до суду з вимогами про стягнення неустойки. Як вбачається із матеріалів справи, відповідачкою до суду не надавалася заяв про застосування строку пропуску звернення до суду. Під час розгляду справи представник скаржниці не навів суд причин, які б унеможливлювали подати таку заяву у суді першої інстанції, тому колегія суддів не приймає вказану заяву
		Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
		Частиною четвертою статті 376 ЦПК України встановлено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної части та (або) резолютивної частини.
		Як зазначалося вище, суд першої інстанції помилково здійснив розрахунок трьох процентів річних згідно ч.2 ст.625 ЦК України з 16.07.2019 року, тому оскаржуване рішення підлягає зміні. Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24 листопада 2022 року в оскаржуваній необхідно частині змінити, зменшивши суму стягнення 3%річних з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 з 5457, 68 грн до 5306, 56 грн, а в іншій оскаржуваній частині рішення суду слід залишити без змін.
		Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторонни пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Позивачем при подачі позову сплачено судовий збір у розмірі 10510, 00 грн. ОСОБА_2 при поданні апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 2275, 97 грн.
		Відповідно до ч.10 ст.141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових вимтра на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобовязати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Оскільки оскаржуване рішення підлягає зміні в частині зменшення стягнутої суми трьох процентів річних, то і сума судового збору підлягає зменшенню. 
		Керуючись ст.ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 384 ЦПК України, Івано-Франківський апеляційний суд,
		п о с т а н о в и в:
		Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 задовольнити частково.
		 
		Рішення в оскаржуваній частині змінити, зменшивши суму стягнення 3%річних з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , з 5457, 68 грн до 5306, 56 грн, зменшити суму стягнутого судового збору з 3838, 70 грн до 3833, 81грн.
		 
		В іншій оскаржуваній частині рішення залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
		Повний текст постанови складено 20 березня 2023 року.
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Головуючий В.М. Луганська
		 
		Судді: В.М. Барков
		 
		Є.Є. Мальцева

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...