Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 522/17059/22 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти життя та здоров'я особи; Умисне вбивство.
Надіслано для оприлюднення: 23.03.2023. Зареєстровано: 24.03.2023. Забезпечено надання загального доступу: 27.03.2023.
Дата набрання законної сили: 20.03.2023
Номер судового провадження: 11-кп/813/923/23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12018161500002895

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Номер провадження: 11-кп/813/923/23
		Справа № 522/17059/22 
		Головуючий у першій інстанції  ОСОБА_1  
		Доповідач         ОСОБА_2 
		 
		 
		 
		ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		20.03.2023 року                                         м. Одеса
		 
		Одеський апеляційний суд у складі:
		головуючого судді         ОСОБА_2 ,
		суддів                     ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		за участю: секретаря с/з         ОСОБА_5 ,
		прокурора                 ОСОБА_6 ,
		захисника                 ОСОБА_7 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Приморського районного суду м.Одеси від 22 грудня 2022 року про застосування до обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12018161500002895 від 15 жовтня 2018 року за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України, - 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Зміст оскарженого судового рішення.
		 
		Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 22 грудня 2022 року було задоволено клопотання прокурора Приморської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_6 та до ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України, застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою до 15 лютого 2023 року включно. 
		 
		Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
		 
		Не погодившись із зазначеною ухвалою суду обвинувачений ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора.
		Доводи апеляційної скарги обґрунтував тим, що клопотання про застосування запобіжного заходу містило лише формальні посилання на норми закону, проте не містило жодних доказів, які б обґрунтовували викладені в ньому доводи. 
		Також суд не врахував наявність у обвинуваченого ряду хронічних захворювань. 
		 
		Позиції учасників апеляційного провадження.
		 
		Захисник ОСОБА_7 підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити. 
		Прокурор ОСОБА_6 заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити оскаржену ухвалу без змін.
		   Обвинувачений ОСОБА_8 не звертався до апеляційного суду з клопотанням про забезпечення його участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
		Частиною 4 ст.422-1 КПК України передбачено, що розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
		За таких обставин апеляційний суд вважав за можливе розглянути апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 без його участі.
		Заслухавши доповідь головуючого судді, захисника, прокурора, дослідивши виділені матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, апеляційний суд дійшов висновку про таке.
		 
		Мотиви апеляційного суду
		 
		Частиною 1 ст.404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
		Згідно з вимогами ч.1 ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
		Абзацом 2 ч.2 ст.392 КПК України передбачено, що ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, підлягають апеляційному оскарженню в порядку, передбаченому цим Кодексом.
		Положеннями ст.422-1 КПК України передбаченого порядок перевірки ухвал суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлених під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
		Як убачається з матеріалів провадження, на розгляді Приморського районного суду м.Одеси в знаходиться кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12018161500002895 від 15 жовтня 2018 року, за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України.
		Відповідно до положень ч.3 ст.315 КПК України, під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. 
		Відповідно до ч.2 ст.177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
		Згідно з приписами ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
		Згідно з положеннями ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч.5 ст.176 цього Кодексу.
		Абзацом 2 ч.3 ст.407 КПК України передбачено, що постановляючи ухвалу за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, апеляційний суд вирішує питання щодо запобіжного заходу в порядку, передбаченому главою 18 розділу II цього Кодексу.
		Згідно з ч.3 ст.404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
		Виходячи з положень п.24 ч.1 ст.3 КПК України судове провадження  це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами, тобто рішення суду першої інстанції, ухвалене до ухвалення судових рішень, передбачених ч.1 ст.392 КПК України не входять до вказаного переліку, та не передбачають витребування матеріалів провадження.
		Також, зважаючи на те, що приписами ст.23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, апеляційний суд у даному випадку позбавлений можливості досліджувати докази, які б на даному етапі судового розгляду справи по суті дають підстави суду апеляційної інстанції робити висновки щодо наявності, або відсутності підстав щодо продовження обвинуваченому запобіжного заходу.
		Такі обставини досліджуються безпосередньо судом першої інстанції під час судового провадження та з огляду на перевірені в порядку статтями 89, 94 КПК України докази, які на момент застосування (в тому числі, продовження дії запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст.331 КПК України.
		Тобто, апеляційний суд позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред`явленого ОСОБА_8 обвинувачення по суті, оскільки, окрім як, дослідивши обвинувальний акт, оскаржену ухвалу суду першої інстанції, клопотання прокурора та копію журналу судового засідання щодо застосування запобіжного заходу, не має законних на те підстав для дослідження будь-яких інших доказів.
		Окрім того, відповідно до п.13 ч.1 ст.3 КПК України, обвинувачення  це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом, а тому питання обґрунтованості підозри на даній стадії не є предметом розгляду апеляційного суду, в тому числі з огляду на те, що ОСОБА_8 вже пред`явлене обвинувачення, яке є твердженням про вчинення особою інкримінованого злочину, а не обґрунтованим припущенням, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення, що мало місце коли остання перебувала у процесуальному статусі підозрюваного.
		За таких обставин апеляційний суд не переглядає обґрунтованість обвинувачення ОСОБА_8 за ч.2 ст.15 ч.1 ст.115 КК України.
		Оскарженою ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 22 грудня 2022 року під час підготовчого судового засідання до ОСОБА_8 застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки суд першої інстанції дійшов висновку про існування ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України.
		Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
		Так, на теперішній час у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12018161500002895 від 15 жовтня 2018 року, судом першої інстанції не вчинені всі необхідні дії, що передбачені процедурою судового розгляду для повного, об`єктивного та всебічного дослідження всіх обставин справи.
		Разом з тим, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України, яке, згідно до ст.12 КК України, відноситься до категорії особливо тяжкого злочину за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 15 років.
		Враховуючи тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому продовжує існувати ризик того, що він може переховуватись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.
		При цьому, апеляційний суд зазначає, що в розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
		Ризик переховування обвинуваченого від суду підтверджується також тим, що обвинувачений ОСОБА_8 з 18 жовтня 2018 року переховувався від органу досудового розслідування та перебував у розшуку, що було встановлено судом першої інстанції.
		Крім того, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції вірно не прийняв доводи сторони захисту щодо не законності постанови про оголошення ОСОБА_8 у розшук, оскільки як зазначив сам захисник, на теперішній час вказана постанова не скасована.
		З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів аніж тримання під вартою не дозволить контролювати місце перебування ОСОБА_8 , який у випадку застосування до нього більш м`якого запобіжного заходу цілком ймовірно може вдатись до спроб зникнути з поля зору правоохоронного органу.
		Крім того, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, відповідно до положень ст.178 КПК України, вірно врахував тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні зазначеного злочину, а саме, те, що ОСОБА_8 обвинувачується у замаху на умисне вбивство, вік та стан його здоров`я, міцність соціальних зв`язків, а саме те, що обвинувачений офіційно не працює, не одружений, що свідчить про відсутність у останнього міцних соціальних зв`язків та законних джерел для існування на теперішній час.
		Аналізуючи характер та обставини злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_8 , апеляційний суд вважає, що у випадку застосування до обвинуваченого запобіжного заходу не пов`язаного з позбавлення волі останній може незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні, що в свою чергу буде перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні, а також повному, всебічному та об`єктивному дослідженню всіх обставин справи.
		Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність встановлених ризиків, а саме: переховування від суду; незаконно впливу на свідків, експерта у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином; вчинення іншого кримінального правопорушення, тобто наявність ризиків передбачених п.1, 3, 4, 5) ч. 1 ст. 177 КПК України.
		Доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_8 про те, що суд не врахував наявність у нього хронічних захворювань, апеляційний суд вважає необґрунтованим з огляду на таке.
		Як убачається зі змісту оскарженої ухвали суд першої інстанції зазначив, що він не може погодитись з доводами сторони захисту про те, що тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 є неможливим, у зв`язку з погіршенням його стану здоров`я під час перебування під вартою, оскільки доказів цього стороною захисту суду надано не було.
		В свою чергу, апеляційний суд зазначає, що, згідно пункту 2 глави 2 розділу X Наказу Міністерства юстиції «Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України» від 14.06.2019 року № 1769/5, надання ув`язненим і засудженим медичної допомоги, у тому числі екстреної медичної допомоги, що не може бути надана у медичній частині, здійснюється відповідно до статті 11 Закону України «Про попереднє ув`язнення», статей 8, 107, 116 КВК, Порядку взаємодії закладів охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров`я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров`я України від 10 лютого 2012 року № 239/5/104, Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров`я України від 15 серпня 2014 року №1348/5/572.
		Відповідно до пункту 3 глави 2 розділу X зазначеного Наказу, у СІЗО здійснюються медичний контроль за станом здоров`я ув`язнених і засуджених шляхом проведення медичних оглядів та обстежень, виявлення осіб, які потребують лікування та постійного медичного нагляду, проведення щодо них лікувально-оздоровчих заходів з метою збереження здоров`я і працездатності, амбулаторне і стаціонарне лікування відповідно до системи стандартів у сфері охорони здоров`я, клінічних протоколів надання медичної допомоги в порядку, передбаченому законодавством.
		Апеляційний суд звертає увагу на те, що надання медичної допомоги, особам взятим під варту здійснюється відповідно до Порядку взаємодії закладів охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров`я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я від 10.02.2012 №239/5/104, відповідно до якого, у разі необхідності в додаткових лабораторних обстеженнях, які не можуть бути проведені в медичних частинах СІЗО (наявним обладнанням, лабораторіями та обсягом медико-санітарної допомоги не передбачено проведення цих обстежень), вони проводяться на базі закладів охорони здоров`я з орієнтовного перелік та керівництво СІЗО забезпечує своєчасне направлення особи, узятої під варту, на обстеження до обраного лікарем медичної частини СІЗО закладу охорони здоров`я з орієнтовного переліку.
		Керівництво слідчого ізолятору забезпечує допуск відповідного лікаря-фахівця чи направлення хворого на лікування до обраного начальником медичної частини СІЗО закладу охорони здоров`я з орієнтовного переліку. Особа, узята під варту, має право на вільний вибір лікаря. Керівництво слідчого ізолятору забезпечує допуск обраного особою лікаря-фахівця.
		Таким чином, лікування підозрюваного у разі наявності у нього медичних захворювань можливо в умовах ДУ «Одеській слідчий ізолятор» та не може слугувати підставою неможливості застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
		Враховуючи викладене, апеляційний суд зазначає про те, що обвинуваченим не додано до апеляційної скарги доказів того, що він звертався за медичною допомогою, та йому було відмовлено у наданні такої, або така допомога, якої він потребує в умовах лікувального закладу вказаного типу не може бути наданою. Також не надано доказів незадовільного стану здоров`я обвинуваченого, який на теперішній час унеможливлює його перебування під вартою.
		За таких обставин, доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_9 про недоведеність існування ризиків, які є підставою для застосування відносно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є непереконливими, адже при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу дається оцінка сукупності обставин, які можуть свідчити про існування чи відсутність саме ризиків (можливості) вчинення дій, а не факту конкретного їх вчинення.
		Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що на даному етапі судового провадження лише запобіжний захід у виді тримання під вартою буде необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_9 та зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України. 
		За таких обставин, доводи обвинуваченого ОСОБА_8 про наявність підстав для відмови у задоволенні клопотання прокурора є необґрунтованими, а суд першої інстанції дослідив всі обставини, з якими закон пов`язує можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та не виявив перешкод для застосування такого запобіжного заходу, передбачених ч.2 ст.183 КПК України, відносно обвинуваченого ОСОБА_9 .
		Апеляційний суд звертає увагу на те, що матеріали провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_9 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 22 грудня 2022 року с були розподілені на головуючого суддю ОСОБА_2  17 березня 2023 року. Між тим, оскарженою ухвалою суду запобіжний захід у вигляді тримання під вартою був застосований до обвинуваченого ОСОБА_8 строком до 15 лютого 2023 року, а тому на час апеляційного розгляду оскаржена ухвала суду втратила чинність.
		Пунктом 1) ч.3 ст.407 КПК України встановлено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
		Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 без задоволення, а оскаржену ухвалу суду  без змін.
		Керуючись статтями 177, 178, 183, 194, 197, 199, 376, 404, 405, 406, 407, 419, 422-1, 532 КПК, апеляційний суд -
		 
		                       УХВАЛИВ:
		 
		Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8  залишити без задоволення.
		Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 22 грудня 2022 року про застосування до ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України, запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 15 лютого 2023 року включно  залишити без змін.
		Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
		 
		Судді Одеського апеляційного суду:
		       
		ОСОБА_2 ОСОБА_3         ОСОБА_4

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...