Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/13/21 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Розірвання договорів (правочинів); банківської діяльності.
Надіслано судом: 07.04.2023. Зареєстровано: 07.04.2023. Оприлюднено: 10.04.2023.
Дата набрання законної сили: 30.03.2023
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		30 березня 2023 року 
		м. Київ
		 
		cправа №  910/13/21 
		 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Селіваненка В.П.,
		 
		за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,
		 
		представників учасників справи:
		позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда Електрик Україна» (далі - ТОВ «Тавріда Електрик Україна», позивач, скаржник)- Грибенко А.Л. (самопредставництво), Гончарук М.П. (адвокат), 
		відповідача - Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ «КБ «Приватбанк», відповідач)  -  Тузова В.О. (адвокат),
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ «Тавріда Електрик Україна»
		 
		на рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2022 (суддя - Джарти В.В.) та
		постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2022 (колегія суддів: Сулім В.В. (головуючий), судді: Майданевич А.Г., Коротун О.М.)
		 
		у справі № 910/13/21
		 
		за позовом ТОВ «Тавріда Електрик Україна»
		до АТ КБ «Приватбанк»
		про   розірвання договору та стягнення грошових коштів.
		 
		ВСТУП
		Спір виник щодо наявності/відсутності підстав щодо розірвання договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування, укладеного між позивачем та філією банку від імені банку, та наявності/відсутності підстав для стягнення коштів, розміщених банком, згідно з умовами даного договору.
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		1. Короткий зміст позовних вимог
		1.1. ТОВ "Тавріда Електрик Україна" звернулося до суду з позовом до АТ КБ "ПриватБанк" про розірвання договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування, що був укладений між сторонами; стягнення грошових коштів у розмірі 13 925 892,10 грн; стягнення штрафних санкцій у розмірі 2 626 426,20 грн - інфляційних втрат та 1 315 766,32 грн - 3% річних.
		 
		1.1.1. Позивачем подано до суду заяву про збільшення позовних вимог, якою доповнено позовні вимоги вимогами про стягнення з відповідача 17 098 доларів США та 5 256,50 Євро.
		 
		1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не повернув позивачу грошові кошти, які розміщено на рахунках згідно з умовами договору, чим порушив свої зобов`язання щодо здійснення розрахунково-касового обслуговування, що тривалий час не дозволяє позивачу користуватися своїми власними коштами та використовувати їх в своїй поточній діяльності.
		 
		2. Короткий зміст рішень господарських судів, ухвалених за результатами розгляду цієї справи 
		2.1. Справа розглядалась неодноразово.
		 
		2.2. Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.04.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2021, позов задоволено. 
		 
		2.3. Постановою Верховного Суду від 23.12.2021 касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково, рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2021 у справі №910/13/21 скасовано, а справу скеровано на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		2.3.1. Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд у постанові від 23.12.2021 зазначив, що суди не вирішили питання суб`єктного складу сторін у спорі щодо    розірвання договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування від 03.03.2003 № 426753, що був укладений між позивачем та відповідачем; та стягнення грошових коштів в розмірі 13 925 892,10 грн; стягнення штрафних санкцій у розмірі 2       626       426,20 грн - інфляційних втрат та 1 315 766,32 грн - 3% річних, стягнення з 17 098 доларів США та 5 256,50 Євро, ураховуючи заперечення відповідача, зокрема з посиланням на    існування договору про переведення боргу від    17.11.2014 сторонами якого є ПАТ "КБ "Приватбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон", наявність судових рішень (у справі №904/1569/15) та процесу їх виконання. Верховний Суд    відзначає, що вагомим питанням у цьому аспекті є    як    предмет договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування від 03.03.2003 № 426753 так і предмет договору про переведення боргу від    17.11.2014, зокрема у розрізі передання саме зобов`язання щодо виплати грошових коштів, які виникли на підставі депозитних договорів та договорів банківського обслуговування згідно з переліком (Додаток №1) тощо; суди повинні встановити, які матеріально-правові правовідносини існують на момент звернення до суду між учасниками справи, чи відбулася/не відбулася заміна сторони зі спірних правовідносин з огляду як на предмет договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування від 03.03.2003 №426753 так і предмет договору про переведення боргу від 17.11.2014, сторонами якого є ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Фінілон», і в якому обсязі та які саме обов`язки сторони за договором на здійснення розрахунково-касового обслуговування від 03.03.2003 №426753 перейшли до іншої особи, та хто і за якими позовними вимогами є належним відповідачем.
		 
		2.4. Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.07.2022 у задоволенні позову ТОВ «Тавріда Електрик Україна» до АТ КБ «ПриватБанк» про розірвання договору та стягнення грошових коштів у розмірі 17 868 084,62 грн відмовлено повністю.
		 
		2.5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2022 у справі №910/13/21 рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2022 у справі №910/13/21 змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції постанови апеляційної інстанції, в іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2022 у справі №910/13/21 залишено без змін.
		 
		3.          Короткий зміст вимог касаційної скарги
		3.1. У касаційній скарзі до Верховного Суду ТОВ «Тавріда Електрик Україна» просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2022 у справі   №910/13/21, а справу передати на новий розгляд до апеляційного суду.
		 
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		4.          Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		4.1. На обґрунтування своєї правової позиції ТОВ «Тавріда Електрик Україна»  із посиланням на пункти 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вказує, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням процесуального права, при цьому апеляційним судом порушено статті 261, 264, 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 86, 269, 282 ГПК України.
		 
		4.1.1. Скаржник наголошує, що повністю погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, водночас не згоден з висновками в частині спливу позовної давності для звернення з даним позовом до суду, з огляду на те, що спірний договір на час ухвалення оскаржуваного рішення був чинним та обов`язком до виконання його сторонами, у зв`язку з чим позивач протягом строку дії договору не може бути обмежений у праві звернутись до суду з позовом щодо усунення порушення його умов, зокрема і шляхом розірвання такого договору. Крім того, скаржник акцентує, що порушення умов спірного договору відповідачем почалося з 2014 року та тривало до ухвалення оскаржуваної постанови, тобто істотне порушення умов договору мало триваючий характер.
		 
		4.2. Разом з тим із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України зазначає, що:
		- суд апеляційної інстанції при застосуванні норми права щодо спливу позовної давності не врахував висновок Верховного Суду у постанові від 30.11.2021 у справі №910/256/20: « 5.10. …суд повинен встановити початок перебігу позовної давності, його переривання чи зупинення, суд за результатами оцінки доказів, наданих на підтвердження обставин дотримання/недотримання позовної давності, має зробити висновок про їх об`єктивний характер, і, відповідно, про існування поважних причин пропуску позовної давності при звернення позивача за захистом порушеного права. При цьому саме об`єктивні причини повинні бути враховані судом, які вказують на об`єктивні перешкоди для особи своєчасно звернутися за захистом порушеного права»;
		 
		- суд апеляційної інстанції не з`ясував та прямо не зазначив конкретно дату початку та спливу позовної давності, та не надав оцінки поведінки відповідача, як сторони договору, й ознак суперечливої поведінки у реалізації права на розірвання договору, та заперечення обставин його існування при вирішенні спору, а також вчинення ним дій, що можуть свідчити про визнання свого боргу або іншого обов`язку, а тому встановлення таких обставин має істотне значення, як для визначення обставин переривання перебігу позовної давності (стаття 264 ЦК України), так і для вирішення питання поважності причин пропущення позовної давності (частина п`ята статті 267 ЦК України), що свідчить про неврахування апеляційним судом правового висновку Верховного Суду від 29.11.2022 у справі №910/4905/20;
		 
		- суд апеляційної інстанції у цій справі не досліджував питання переривання перебігу позовної давності, не надав оцінки доказам, що стосуються перебігу строків позовної давності та її переривання при цьому застосувавши норму права (частина друга статті 264 ЦК України) щодо спливу позовної давності не врахував висновок Верховного Суду у постанові від 26.01.2022 у справі №924/1338/19;
		 
		- суд апеляційної інстанції при застосуванні норми права щодо спливу позовної давності (стаття 267 ЦК України) не врахував висновок Верховного Суду у постанові від 02.11.2022 у справі №922/3166/20, що за зобов`язаннями з визначеним строком виконання (дії) кредитор не може бути обмежений у праві звернути до суду з позовом протягом всього строку дії договору, предметом позову у якій, як і у цій справі, є розірвання договору у зв`язку з істотним порушенням його умов, що робить ці правовідносини подібними;
		 
		- суд апеляційної інстанції при застосуванні норми права щодо спливу позовної давності не врахував висновок Верховного Суду у постанові від 22.11.2022 у справі №755/16229/15-ц, предметом позову у якій були вимоги про розірвання договору купівлі-продажу у зв`язку з істотним порушенням його умов та стягнення грошових коштів, що позовна давність за зобов`язаннями із визначеним строком виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України) на відміну від загального правила перебігу позовної давності (частина перша статті 261 ЦК України) не передбачає оцінки такого обґрунтованого критерію, як встановлення моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, оскільки у такому випадку перебіг починається зі спливом строку виконання відповідного зобов`язання.
		 
		4.3. Також із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України вказує, що на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме застосування статей 261, 267 ЦК України у випадку розірвання чинного договору банківського рахунка у зв`язку з істотним порушенням його умов.
		 
		4.4. Крім того, із посилання на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункт 3 частини третьої статті 310 ГПК України скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції: 
		§          не дослідив договір на предмет строку його дії; 
		§          не надав належної правової оцінки фактам (в тому числі з урахуванням фактів, що встановлені у справі №904/1569/15), що свідчать про тривалість порушень відповідачем договору; 
		§          не здійснив належної оцінки доказів (зокрема, у справі №904/1569/15) та факту щодо того, що грошові кошти позивача були перераховані відповідачем на балансовий рахунок 2903 «Кошти клієнта за недіючими рахунками»; 
		§          не дослідив докази у своїй сукупності; 
		§          у мотивувальній частині постанови не навів мотивів прийняття або відхилення аргументів позивача щодо суперечливої поведінки відповідача, який не заперечував факт існування договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування, а також факт того, що грошові кошти позивача відповідач не повернув у встановлені договором строки, в той час як у справі №904/1569/15 відповідач взагалі заперечував укладення згаданого договору з позивачем; 
		§          в порушення статті 269 ГПК України не навів мотивів прийняття до матеріалів справи доказів на стадії апеляційного перегляду, поданих відповідачем, та не оцінив, яким чином ці докази стосуються предмета спору;
		§          не вирішив питання про долучення доказів, що були надані позивачем на стадії апеляційного перегляду справи разом із запереченнями щодо клопотання АТ КБ «Приватбанк» про долучення матеріалів; 
		§          не зазначено мотивів застосування наслідків спливу строків позовної давності до вимог позивача про стягнення грошових коштів з відповідача.
		 
		5. Позиція інших учасників справи, викладена у відзивах на касаційну скаргу
		5.1. АТ КБ «ПриватБанк» 06.02.2022 подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2022 - без змін.
		 
		6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		6.1. ТОВ "Тавріда Електрик Україна" та АТ КБ "ПриватБанк" в особі Севастопольської філії ПАТ КБ "ПриватБанк" 03.03.2003 укладено договір на здійснення розрахунково-касового обслуговування №426735 (далі - Договір).
		 
		6.2. Відповідно до пункту 1.1 Договору банк відкриває клієнту поточні рахунки у національній та іноземній валюті (у тому числі картковий) та/або здійснює їх розрахунково-касове обслуговування відповідно до діючих нормативних актів НБУ.
		 
		6.3. Банк взяв на себе, у тому числі, зобов`язання виконувати доручення позивача, що міститься у розрахунковому документі в обумовлені строки (пункт 2.1.3 Договору); забезпечити схоронність коштів позивача (пункт 2.1.12 Договору).
		 
		6.4. У пункті 2.1.1 Договору сторони дійшли згоди, що у подальшому поточні рахунки позивачу відкриваються на підставі його письмової заяви та інших документів, передбачених нормативними актами НБУ і обслуговуються відповідно до умов Договору.
		 
		6.5. Відповідно до пункту 2.1.3 Договору банк зобов`язався виконувати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі у строки: - у день його надходження, якщо документ надійшов протягом операційного часу; - не пізніше наступного робочого дня, якщо документ надійшов після операційного часу.
		 
		6.6. Клієнт має право самостійно розпоряджатися коштами на своєму рахунку, за винятком випадків, передбачених чинним законодавством; вимагати своєчасного і повного здійснення розрахунків та інших обумовлених Договором послуг. Для здійснення розрахунків Клієнтом обираються наступні платіжні інструменти: платіжне доручення, платіжна вимога-доручення, платіжна вимога, розрахунковий чек, акредитив, вексель, банківська платіжна картка (пункт 3.1.1 Договору).
		 
		6.7. Пунктом 7.2 Договору передбачено, що Договір може бути розірваний за згодою сторін у випадку закриття відкритих за ним рахунків, або у випадках, передбачених законодавством або Договором. При закритті карткового рахунку (за ініціативою клієнта або банку) клієнт не пізніше 21-го дня від дня письмового повідомлення про намір закрити картковий рахунок повинен погасити всі види заборгованості перед банком, а також повернути в банк всі КПК. Банк закриває картковий рахунок не пізніше 45-ти днів від дня повернення в банк КПК.
		 
		6.8. Невиконання умов Договору зі сторони Банку, а саме невиконання розпоряджень позивача (клієнта) на перерахування грошових коштів на рахунки ТОВ "Тавріда Електрик Україна", залишення без розгляду звернення останнього до Банку, були предметом судового розгляду у господарській справі №904/1569/15.
		 
		6.8.1. Так, постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.09.2017 у справі № 904/1569/15, залишеною без змін постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2018 у справі №904/1569/15, частково задоволено позов ТОВ "ТАВРІДА ЕЛЕКТРИК Україна" до ПАТ КБ "Приватбанк" та зобов`язано ПАТ КБ "Приватбанк", зокрема виконати платіжні доручення ТОВ "Тавріда Електрик Україна" згідно з переліком від 17.02.2017 №№1-12, присуджено до стягнення з ПАТ КБ "Приватбанк" на користь ТОВ "Тавріда Електрик Україна" проценти за депозитними вкладами в розмірі 42 317,13 доларів США та 3 130,51 грн витрат зі сплати судового збору.
		 
		6.8.2. У вказаній Постанові Судом встановлено, зокрема, таке:
		1. На підставі Договору позивачу 03.03.2003 відкриті в Севастопольській філії ПАТ КБ "Приватбанк" такі банківські рахунки:
		- поточний № НОМЕР_1 у гривні,
		- валютний № НОМЕР_2 у доларах США,
		- валютний № НОМЕР_5 в євро,
		- картковий № НОМЕР_3 у гривні.
		2. Позивач 22.07.2015 надіслав на адресу відповідача лист від 17.07.2015 №0042 та платіжні доручення до виконання, однак матеріалами справи підтверджується факт невиконання банком (відповідачем) розпоряджень позивача (клієнта) щодо перерахування грошових коштів на рахунки ТОВ "Тавріда Електрик Україна", залишення без розгляду звернення останнього до банку від 17.02.2017 № 9. Невиконання Банком доручень позивача зумовило звернення товариства з позовом про зобов`язання відповідача перерахувати грошові кошти на рахунки ТОВ "Таврида Електрик Україна", та стягнення з ПАТ КБ "ПриватБанк" пені, 3% річних, інфляційних втрат та процентів за доларовими депозитами.
		3. Наявність спірної суми на рахунках позивача підтверджується копіями платіжних доручень від 28.05.2014 №№Е0528LOKN9, Е0528L0K55, Е0528L0KG0, Е0528L0KЕ3, Е0528L0KЕ0, Е0528L0KDZ, Е0528L0KFY, Е0528LOKFХ, Е0528L055A, Е0528L0EH6, Е0528L054Y, Е0528L0551 та випискою, яку отримано позивачем із використанням системи інтернет-банкінгу за період з 28.05.2014 по 28.05.2014 по рахунках позивача, з огляду на те, що умовами договору від 03.03.2003 №426753 сторони передбачили можливість отримання клієнтом банківської виписки щодо стану свого рахунка (рахунків) через систему "Приват-24" за допомогою засобів Internet з використанням Web-браузера банку.
		4. Згідно з випискою, яку отримано позивачем із використанням системи інтернет-банкінгу за період з 28.05.2014 по 28.05.2014 на рахунках позивача обліковуються наступні кошти: 13 860 233,74 грн; 17 098,00 USD; 5 256,50 EUR; на картковому рахунку: 65 778,40 грн;
		5. У квітні-травні 2014 року відповідачем в односторонньому порядку було переведено з рахунків позивача, відкритих в Севастопольській філії ПАТ "ПриватБанк", грошові кошти. Переведення банком грошових коштів позивача, які станом на 28.05.2014 фактично обліковувались на його поточних та депозитних рахунках, на "недіючі рахунки 2903" обмежило доступ позивача до його грошових коштів та порушило право позивача розпоряджатись ними.
		 
		6.8.3. Виходячи із наведених обставин, апеляційний господарський суд у справі №904/1569/15 дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про зобов`язання ПАТ КБ "Приватбанк" виконати платіжні доручення щодо перерахування коштів позивача, зокрема, але не виключно, як зазначено у резолютивній частині постанови від 13.09.2017 у справі №904/1569/15, платіжне доручення №3 від 17.02.2017 на суму 5 256,50 євро щодо перерахування з рахунку НОМЕР_4 на рахунок № НОМЕР_5 , який відкрито у філії "КиївСіті" ПАТ КБ "ПриватБанк" у м. Києві; платіжне доручення №4 від 17.02.2017 на суму 65 778,40 грн щодо перерахування з рахунку НОМЕР_6 на рахунок № НОМЕР_7 , який відкрито у філії "КиївСіті" ПАТ КБ "ПриватБанк" у м. Києві, платіжне доручення №1 від 17.02.2017 на суму 13       860       113,74 грн щодо перерахування з рахунку НОМЕР_8 на рахунок №        НОМЕР_7 , який відкрито у філії "КиївСіті" ПАТ КБ "ПриватБанк" у м. Києві; платіжне доручення №2 від 17.02.2017 на суму 17 098 доларів США щодо перерахування з рахунку № НОМЕР_9        на рахунок № НОМЕР_10 , який відкрито у філії "КиївСіті" ПАТ КБ "ПриватБанк" у м. Києві.    
		 
		6.9. Господарським судом Дніпропетровської області 22.09.2017 на виконання вищевказаної постанови у справі № 904/1569/15 видано наказ.
		 
		6.9.1. Державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного управління юстиції у м. Києві 15.04.2019 прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №55374350.
		 
		6.9.2. Виконавцем 10.09.2019 прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження.
		 
		6.9.3. Господарські суди вказали у судових рішеннях, що у постанові про закінчення виконавчого провадження №55374350 від 10.09.2019 вказано, що станом на 21.05.2019 рішення суду залишається невиконаним повторно, після винесення постанови про накладення штрафу від 03.05.2019.
		 
		6.10. Відповідачем не було повернуто позивачу грошові кошти, які розміщені на банківських рахунках згідно з умовами договору.
		 
		6.11. Звертаючись до суду із позовом у справі №   910/13/21   позивач зазначає, що відповідач не повернув позивачу грошові кошти, які було розміщено на банківських рахунках згідно з умовами Договору, зокрема, грошові кошти у сумах   13 925 892,10 грн, 17 098,00 доларів США, 5 256,50 євро, що на тривалий час позбавило позивача можливості користуватися своїми власними коштами та є істотним порушенням умов Договору. З огляду на це, позивач вважає, що Договір між позивачем та Банком підлягає розірванню, а неповернуті позивачу грошові кошти стягненню з відповідача на користь позивача із урахуванням нарахованих на них 3% річних та інфляційних втрат.
		 
		6.12. ПАТ КБ "Приватбанк" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" (далі - ТОВ "Фінілон") 17.11.2014 уклали договір про переведення боргу.
		 
		6.13. Відповідач у відзиві посилається на положення пункту 1.1.7.58 та пункту 1.1.7.59 "Умов та Правил надання банківських послуг" у редакції від 01.06.2014. Згідно з вказаними пунктами, у зв`язку з анексією АР Крим та припинення діяльності Банку на цій території, Клієнт зобов`язується з`явитися в структурний підрозділ Банку, розташований на материковій частині України для здійснення Банком дій щодо уточнення інформації щодо ідентифікації та вивчення Клієнта та надати в Банк від Агентства по страхуванню вкладів, розташованому за адресою: 109240, рф, москва, верхній таганський глухий кут, д. 4, довідку про відсутність виплат грошових коштів Клієнту - фізична особі. При цьому, Клієнт зобов`язаний вчинити дії, передбачені в цьому пункті, у термін до 31.12.2014. У разі невиконання Клієнтом обов`язків, передбачених пунктом 1.1.7.58 цих Умов, подальша взаємодія за договором Клієнта з Банком може бути змінена шляхом повідомлення, у тому числі на сайті Банка у відповідному розділі Умов та Правил. При необхідності отримання Банком згоди від Клієнта на здійснення таких дій, сторони керуються статтею 205 ЦК України (мовчазна згода).
		 
		6.13.1. Крім того, відповідачем на офіційному сайті банку 30.01.2015 було розміщено оголошення: «У зв`язку з анексією АР Крим і зупиненням діяльності Банка на цій території в розділ "1.1.7. Додаткові положення" Умов та правил надання банківських послуг внесені зміни про порядок взаємодії за договорами Клієнта з Банком. У разі невиконання Клієнтом обов`язків, передбачених пунктом 1.1.7.59 цих Умов та Правил, подальша взаємодія по договору Клієнта з Банком буде здійснюватися з ТОВ "ФІНІЛОН", що розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 32. У разі незгоди Клієнта з переводом боргу, свої письмові заперечення Клієнт направляє Банку в строк до 15.02.2015. Ненадання Клієнтом заперечень у вказаний в цьому пункті строк, підтверджує здійснення Банком переводу боргу по договорам Клієнта на ТОВ "ФІНІЛОН" зі згоди Клієнта».
		 
		6.14. Під час нового розгляду справи представником АТ КБ «ПриватБанк»      у судовому засіданні 04.07.2022 усно заявлено клопотання про застосування строку позовної давності.      
		 
		6.15. Судом апеляційної інстанції на підставі частини третьої статті 269 ГПК України долучені до матеріалів справи, надані відповідачем докази по справі: публікації інтернет видання НВ та інші джерела інформації, а також копія листа Служби безпеки України від 24.11.2022 № 5/7/1/3-19299.
		 
		6.16. Ухвалюючи оскаржуване судове рішення за результатом нового розгляду справи, суд першої інстанції виходив з такого:
		- обставини, що встановлені у справі № 904/1569/15, є такими, що відповідно до приписів статті 75 ГПК України не підлягають повторному доказуванню та мають обов`язкову силу для вирішення даної справи;
		 
		- сторонами не спростовано факту того, що Банком не повернуто позивачу грошові кошти, які були розміщені на банківських рахунках згідно з умовами Договору;
		 
		- позивачем не надано доказів звернення до Банка із заявою про закриття спірних рахунків та розірвання Договору;
		 
		- порушення умов Договору щодо неповернення грошових коштів беззаперечно є істотними, проте ігнорування порядку розірвання Договору, передбаченого статтею 188 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та умовами самого Договору, свідчить про відсутність підстав розірвання Договору в судовому порядку;
		 
		- виконання судового рішення у справі № 904/1569/15 фактично має наслідком отримання позивачем грошових коштів за платіжними дорученнями, про стягнення яких заявлено в межах цього позову;
		 
		- сама по собі наявність у Товариства охоронюваного законом інтересу щодо отримання грошових коштів з рахунків, відкритих в установі Банка, з у рахуванням наявності судового рішення, яке набрало законної сили в справі №904/1569/15 та не виконане, не може бути покладено в основу позовних вимог про стягнення грошових коштів, про повернення яких вже зобов`язано Банк;
		 
		- відтак вимога Товариства про стягнення неповернутих грошових коштів задоволенню не підлягає, а право позивача на отримання спірних грошових коштів має бути реалізоване через інститут обов`язковості виконання судового рішення;
		 
		- встановлена відсутність підстав стягнення неповернутих грошових коштів, тому компенсаційні платежі, нараховані за прострочення виконання такого грошового обов`язку, стягненню не підлягають;
		 
		- щодо встановлення обставин суб`єктного складу сторін у спорі щодо      розірвання Договору, ураховуючи заперечення відповідача, зокрема з посиланням на      існування   договору про переведення боргу від      17.11.2014 сторонами якого є ПАТ КБ "Приватбанк" та ТОВ "Фінілон", суд відзначив таке:
		ь          для породження переведенням боргу правових наслідків необхідним є існування двох складових: по-перше, вчинення договору (двостороннього правочину) між новим та первісним боржниками, причому такий правочин має вчинятися у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання; по-друге, надання кредитором згоди на переведення боргу (постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.04.2018 в справі № 667/933/14-ц (провадження № 61-472св18) та від 27.04.2022 у справі № 321/1260/19 (провадження № 61-1297св22));
		ь          для заміни боржника у зобов`язанні істотне значення має не форма виразу волі кредитора, а наявність відповідної волі, що і вимагається згідно з приписами статті 520 ЦК України (постанова Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі №922/1029/16 (провадження № 3-300гс17));
		ь          у даному випадку ні договором, ні законом не встановлено, що воля кредитора на заміну боржника може виражатися її мовчанням;
		ь          передбачені статтею 205 ЦК України положення про мовчазну згоду не можуть бути застосовні до спірних правовідносин (постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.09.2021 у справі № 757/64382/17 (провадження № 61-3221св21));
		ь          аргументи Банку відхиляються щодо переведення боргу на ТОВ "ФК "Фінілон" зі згоди клієнта, який не надав своїх заперечень на виконання вимог пункту 1.1.7 "Додаткові положення" Умов та Правил надання банківських послуг, за принципом мовчазної згоди;
		ь          зважаючи на те, що Банк не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що Товариство надало згоду на переведення боргу на ТОВ "Фінілон" (мала відповідну волю), суд вважає, що саме Банк є боржником за договором банківського вкладу та належним відповідачем у справі, що узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 729/887/19 (провадження 61-14093св20), від 20.10.2021 у справі № 201/8704/19 (провадження № 61-16655св21) та від 17.11.2021 у справі № 755/17323/19 (провадження № 61-436св21) у подібних правовідносинах.
		 
		6.17. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції, виходив з такого: 
		 
		- суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції в частині преюдиційності рішення у справі №904/1569/15 до спірних правовідносин, та в частині того, що саме Банк є боржником за договором на здійснення розрахунково-касового обслуговування та належним відповідачем у справі;
		 
		- відсутність згоди кредитора на переведення боргу не зумовлює нікчемності договору про переведення боргу між новим та первісним боржниками. Відсутність згоди кредитора на переведення боргу свідчить, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду   від 27.04.2022 у справі № 321/1260/19 (провадження № 61-1297св22));
		 
		- суд першої інстанції помилково послався в обґрунтування відсутності підстав для розірвання Договору на обставини того, що позивач у порушення   статті 188 ГК України   не звертався до відповідача з пропозицією про розірвання спірного Договору, оскільки невикористання процедури позасудового врегулювання, не позбавляє права сторони реалізувати своє суб`єктивне право на зміну чи припинення (розірвання) договору та вирішити існуючий конфлікт у суді в силу прямої вказівки, що міститься у частині другій   статті 651 ЦК України. Надсилання відповідачу пропозицій про розірвання спірного договору є виключно правом, а не обов`язком позивача, тому недотримання вимог частини другої   статті 188 ГК України   щодо надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання умов договору не позбавляє позивача права звернутися до суду з позовом до відповідача про розірвання договору за наявності спору;
		 
		- зважаючи на те, що внаслідок невиконання відповідачем зобов`язань за Договором, досягнення мети, на яку розраховував позивач при укладанні Договору, стає неможливим, що дає підстави вважати порушення, допущені відповідачем, істотними в розумінні   статті 651 ЦК України, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги про розірвання договору є обґрунтованими;
		 
		- суд першої інстанції безпідставно ототожнив позовні вимоги у справі №904/1569/15 та у справі №910/13/21, оскільки предметом позову у справі №904/1569/15 були вимоги про зобов`язання Банка виконати платіжні доручення, натомість, у даній справі, предметом позову є стягнення коштів позивача, які наявні на рахунках, відкритих у відповідача, у зв`язку із розірванням Договору;
		 
		- беручи до уваги те, що колегія суддів дійшла висновку про розірвання Договору, а відтак відсутні підстави для збереження коштів позивача, які знаходять на рахунках відкритих у відповідача, а тому обґрунтованими є вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 13   925   892, 10 грн, 17 098, 00 доларів США та 5 256, 50 євро;
		 
		- перевіривши розрахунок позивача      3% річних та інфляційних, суд дійшов висновку, що він є арифметично правильним, а тому позовні вимоги у вказаній частині є обґрунтованими;
		 
		- щодо клопотання відповідача про застосування позовної давності, суд вказав:
		·          як вбачається із матеріалів справи про вказане порушення позивач знав ще у 2015 році, коли звернувся до суду із позовом про зобов`язання виконати умови договору (справа № 904/1569/15);
		·          таким чином, позивач звернувся із даним позовом зі спливом позовної давності. При цьому, позивачем про поважність пропуску строку не заявлено, а судом такі обставини не встановлені;
		·          відтак, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку із пропуском позовної давності.
		 
		7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Розгляд клопотань
		7.1. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.01.2023 для розгляду касаційної скарги у справі   №910/13/21   визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т. М. - головуючий, Бенедисюка І. М., Селіваненка В. П.
		 
		7.2. Ухвалою Верховного Суду від 30.01.2023 відкрито касаційне провадження у справі №910/13/21 на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.
		 
		7.3. Банк на електронну адресу Верховного Суду направив пояснення у справі №910/13/21, які підписані кваліфікованим електронним підписом (далі - КЕП) 24.03.2023. Підпис КЕП перевірено та підтверджено протоколом створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису (далі - КУЕП) від 27.03.2023.
		 
		7.4. Банк на електронну адресу Верховного Суду направив доповнення до пояснень у справі №910/13/21, які підписані КЕП 27.03.2023. Підпис КЕП перевірено та підтверджено протоколом створення та перевірки КУЕП від 27.03.2023.
		 
		7.5. ТОВ «Тавріда Електрик Україна» на електронну адресу Верховного Суду направило додаткові пояснення у справі №910/13/21, які підписані КЕП 28.03.2023. Підпис КЕП перевірено та підтверджено протоколом створення та перевірки КУЕП від 28.03.2023.
		 
		7.6. Протокольною ухвалою від 30.03.2023 Суд ухвалив: долучити до матеріалів справи письмові пояснення позивача та надати їм оцінку у межах статті 300 ГПК України.
		 
		7.7. Протокольною ухвалою від 30.03.2023 Суд ухвалив: долучити до матеріалів справи письмові пояснення та доповнення до пояснень відповідача; надати їм оцінку у межах статті 300 ГПК України.
		 
		7.8. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		 
		7.9. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
		 
		7.10. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина четверта статті 300 ГПК України).
		 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
		8.1. З огляду на наведене у розділі 4 цієї постанови, Верховний Суд відзначає таке.
		 
		8.2. Предметом касаційного оскарження є рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2022 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2022 у справі №910/13/22, якими відмовлено у задоволенні позову                              ТОВ «Тавріда Електрик Україна» про розірвання Договору та стягнення коштів.
		 
		8.3. Верховний Суд відзначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів і вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
		 
		8.4. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстави, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
		 
		8.5. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
		 
		8.6. Так, скаржник, посилаючись, зокрема як на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає, що судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень не враховано висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: постанови Верховного Суду від 30.11.2021 у справі №910/256/20, від 29.11.2022 у справі №910/4905/20, від 26.01.2022 у справі №924/1338/19, від 02.11.2022 у справі №922/3166/20, від 22.11.2022 у справі №755/16229/15-ц щодо застування статей 264, 267 ЦК України; так і посилаючись на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України вказує, що на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме застосування статей 261, 267 ЦК України у випадку розірвання чинного договору банківського рахунка у зв`язку з істотним порушенням його умов.
		 
		8.7. Верховний Суд виходить з того, що вказані два пункти як підстави касаційного оскарження є рівнозначними, і в тому разі, якщо вони стосуються застосування одних і тих же норм права у спірних правовідносинах, а також можуть бути і взаємовиключними з огляду на спільні риси між спірними правовідносинами у порівнюваних ситуаціях. З огляду на ці міркування, ураховуючи право саме скаржника обирати підстави касаційного оскарження, суд наводить міркування щодо цих підстав одночасно. 
		 
		8.8. Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
		 
		8.8.1. Отже, відповідно до положень норм ГПК України (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України) касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах. 
		 
		8.9. Відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
		 
		8.10. Отже, за вказаною підставою касаційного оскарження (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України) слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		8.11. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.
		 
		8.11.1. Велика Палата конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
		 
		8.11.2. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
		 
		8.11.3. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
		 
		8.11.4. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.
		 
		8.12.Так, у постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі №910/256/20 (на яку посилається скаржник), Верховний Суд, вирішуючи питання обґрунтованості/необґрунтованості застосування до спірних правовідносин позовної давності, зокрема вказав, що суд повинен встановити початок перебігу позовної давності, його переривання чи зупинення, суд за результатами оцінки доказів, наданих на підтвердження обставин дотримання/недотримання позовної давності, має зробити висновок про їх об`єктивний характер, і, відповідно, про існування поважних причин пропуску позовної давності при зверненні позивача за захистом порушеного права. При цьому, саме об`єктивні причини повинні бути враховані судом, які вказують на об`єктивні перешкоди для особи своєчасно звернутися за захистом порушеного права.
		 
		8.13. У постанові Верховного Суду від 29.11.2022 у справі №910/4905/20 (на яку посилається скаржник), Верховний Суд, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції, зокрема вказав, що суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання наслідків спливу позовної давності, встановив початок перебігу строку, але не з`ясував та прямо не зазначив конкретно дату, коли такий строк сплив, тому висновок про сплив позовної давності позовної давності є передчасним. Суд також не надав оцінки поведінки відповідача, як сторони договору, й ознак суперечливої поведінки у реалізації права на оспорювання договору та заперечення таких обставин при вирішенні спору про застосування наслідків недійсності договору, а також вчинення ним дій, що можуть свідчить про визнання свого боргу або іншого обов`язку. Встановлення таких обставин має істотне значення як для визначення обставин переривання перебігу позовної давності (стаття 264 ЦК України) та для вирішення питання поважності причин пропущення позовної давності (частина п`ята статті 267 ЦК України).
		 
		8.14. У постанові Верховного Суду від 26.01.2022 у справі №924/1338/19 (на яку посилається скаржник), Верховний Суд, вирішуючи питання переривання позовної давності у спірних правовідносинах, зокрема зазначив, що відповідно до частини другої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач, та в силу частини третьої цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.
		 
		8.15. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №922/3166/20 (на яку посилається скаржник), де предметом спору було розірвання договору оренди землі, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та зобов`язання вчинити певні дії, Верховний Суд, вирішуючи питання обґрунтованості/необґрунтованості застосування до спірних правовідносин позовної давності, вказав:
		« 70. Відповідно до абзацу першого частини п`ятої статті 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
		За частиною першою статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
		71. Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
		72. Зі змісту наведених вище норм слідує, що за договором оренди землі (зобов`язанням з визначеним строком виконання (дії) обов`язку з цільового використання земельної ділянки) орендар зобов`язаний утриматись від певної дії (використовувати земельну ділянку не за цільовим призначенням), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням).
		73. Обов`язок орендаря використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням відповідно до умов договору оренди землі та вимог земельного законодавства повинен виконуватись ним безперервно, протягом усього строку дії договору оренди землі.
		74. Слід звернути увагу, що використання відповідачем земельної ділянки всупереч її цільовому призначенню - це протиправні дії, які тривають у часі, існують на момент звернення позивача до суду та ухвалення рішень судами першої та апеляційної інстанцій.
		75. Отже, протягом строку дії договору оренди землі орендодавець не може бути обмежений у праві звернутися до суду з позовом, покликаним усунути нецільове використання земельної ділянки, зокрема і шляхом розірвання договору оренди землі. Такий позов може бути пред`явлений протягом всього строку дії договору (та існування обумовленого таким договором обов`язку виконувати зобов`язання щодо цільового використання земельної ділянки)».
		 
		8.16. У постанові Верховного Суду від 22.11.2022 у справі №755/16229/15-ц (на яку посилається скаржник), де предметом спору було розірвання договору купівлі-продажу та стягнення коштів, колегія суддів, вирішуючи питання обґрунтованості/необґрунтованості застосування до спірних правовідносин позовної давності, зокрема вказала:
		« 33. За загальним правилом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто встановлення початку перебігу строку позовної давності здійснюється через оцінку такого суб`єктивного критерію, як встановлення моменту коли особа довідалася або могла довідатися про порушене право.
		34. Водночас спеціальні правила щодо початку перебігу позовної давності передбачено у частинах другій - сьомій статті 261 ЦК України. Так, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України).
		35. Аналіз наведеної норми свідчить, що позовна давність за зобов`язанням із визначеним строком виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України) на відміну від загального правила перебігу позовної давності (частина перша статті 261 ЦК України) не передбачає оцінки такого суб`єктивного критерію, як встановлення моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, оскільки у такому випадку перебіг починається зі спливом строку виконання відповідного зобов`язання».
		 
		8.17. Зміст постанов, наведених скаржником, як на підставу касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України в контексті застосування статей 261, 264, 267 ЦК України (дивись пункти 8.12 - 8.16 даної постанови) беззаперечно свідчать, що їх правозастосування мало місце не у випадку розірвання чинного договору банківського рахунка у зв`язку з істотним порушенням його умов, як окреслена позивачем підстава позову, та позовні вимоги, що мають місце в цій справі, при цьому ухвалені за одного правового регулювання. 
		 
		8.18. У контексті наведеного та доводів скаржника, Верховний Суд відзначає, що відповідно до статті 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		 
		8.19. Конституційний Суд України зазначив, що строки звернення до суду як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників правовідносин (абзац п`ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 22.02.2012 №4-рп/2012).
		 
		8.20. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) право на доступ до суду (що є одним із елементів права на справедливий суд) не є абсолютним: воно допускає певні обмеження і, зокрема, часові ліміти, встановлювані інститутом позовної давності. "Існування позовної давності per se не є несумісним із Конвенцією" (рішення у справі "Фінікаріду проти Кіпра" (Phinikaridou v. Cyprus), заява №23890/02, від 20.12.2007).
		 
		8.21. Однак будь-які обмеження цього права мусять бути виправданими, інакше вони є несумісними із Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і становлять порушення основоположних прав людини.
		 
		8.22. Згідно із прецедентною практикою ЄСПЛ для того, щоб те або інше обмеження права на суд (в тому числі обмеження цього права строками давності) вважалося виправданим, мають бути додержані такі умови: 1) таке обмеження має мати національне підґрунтя; 2) обмеження не повинно перешкоджати доступу до суду у такий спосіб чи такою мірою, що б зводили нанівець саму сутність цього права; 3) таке обмеження повинно мати легітимну мету; 4) має бути забезпечено належне пропорційне співвідношення між використаними засобами та поставленою метою.
		 
		8.23. Так, загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Тобто обмеження закріплено в національному законодавстві. При цьому, норми цивільного законодавства передбачають можливість визнання поважними причин пропуску такого строку, що свідчить про забезпечення особі права на доступ до суду.
		 
		8.24. Застосування позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність та остаточність; захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів; запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"). Тобто застосування позовної давності має легітимну мету.
		 
		8.25. За загальним правилом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. 
		 
		8.25.1. Тобто у даному випадку встановлення початку перебігу строку позовної давності здійснюється через оцінку такого суб`єктивного критерію, як встановлення моменту коли особа довідалася або могла довідатися про порушене право.
		 
		8.26. Водночас у частинах другій - сьомій статті 261 ЦК України передбачені спеціальні норми щодо початку перебігу позовної давності.
		 
		8.26.1. Так, зокрема, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (частина п`ята статті 261 ЦК України).
		 
		8.27. Відтак, Верховний Суд акцентує, що   тлумачення частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України, свідчить про необхідність розрізняти початок перебігу позовної давності (момент виникнення права на захист) залежно від виду предмету, підстав та вимог позову.
		 
		8.27.1. Позовна давність за зобов`язанням із визначеним або невизначеним строком виконання не передбачає оцінки такого суб`єктивного критерію, як встановлення моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, у такому разі початок перебігу позовної давності обумовлюється виникненням у кредитора права на вимогу від боржника виконання зобов`язання та/або після спливу строку виконання відповідного зобов`язання, встановленого договором.
		 
		8.27.2. Отже, для правильного визначення строку початку перебігу позовної давності за зобов`язаннями, а відтак і закінчення такого строку, визначальним для суду є, зокрема, встановлення суті позовних вимог, та чи й пов`язані такі вимоги із виконанням/невиконанням зобов`язання, та чи визначений/не визначений  строк виконання за зобов`язаннями, чи невизначений/визначений моментом вимоги, і в разі визначення моментом вимоги встановити день, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про таке виконання зобов`язання.
		 
		8.28. Щодо застосування позовної давності за наявності  та додержання передумов для її застування, то Верховний Суд звертається до правових позицій, викладених у  пунктах 76, 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2018 у справі №911/1437/17: 
		« 71. Разом з тим, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. 
		81. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що в разі, якщо позивачем пред`явлено кілька позовних вимог, то питання про початок перебігу позовної давності, сплив позовної давності та застосування позовної давності має вирішуватися щодо кожної позовної вимоги окремо».
		 
		8.29. Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (стаття 267 ЦК України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини стосовно того, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу за відсутності поважних причин щодо пропущення. У разі, якщо позивачем пред`явлено кілька позовних вимог, то питання про початок перебігу позовної давності, сплив позовної давності та застосування позовної давності має вирішуватися щодо кожної позовної вимоги окремо.
		 
		8.30. Як встановлено судами попередніх інстанцій, сторони уклали Договір на здійснення розрахунково-касового обслуговування, відповідно до якого банк відкрив позивачу поточні рахунки у національній та іноземній валюті (у тому числі картковий) та здійснював їх розрахунково-касове обслуговування. Банк взяв на себе зобов`язання виконувати доручення позивача, що міститься у розрахунковому документі в обумовлені строки, забезпечити схоронність коштів позивача. Договором передбачено, що Договір може бути розірваний за згодою сторін у випадку закриття відкритих за ним рахунків, або у випадках, передбачених законодавством або Договором.
		 
		8.31. Відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом і банком.
		 
		8.31.1. Правовідносини з банківського рахунку врегульовано нормами ЦК України, Законом України від 07 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон № 2121-ІІІ), Законом України від 12 липня 2001 року № 2664-ІІІ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі - Закон  № 2664-ІІІ), Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» від 06.12.2019 № 361-ІХ (далі - Закон №361-ІХ) та низкою інших нормативно-правових актів, в тому числі, актів Національного банку України тощо. 
		 
		8.32. Згідно з преамбулою Закону № 2664-III у ньому встановлені загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг. Його метою є створення правових основ для захисту прав та інтересів клієнтів фінансових установ, фізичних осіб - підприємців, які надають фінансові послуги, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.
		 
		8.33. Відповідно до статті 1 Закону № 2121-ІІІ  (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) цей Закон визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків. Метою цього Закону є правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника.
		 
		8.33.1. А в редакції на момент розгляду справи у суді, зокрема, частина друга статті 1 в редакції Закону № 1587-IX від 30.06.2021 визначає, що метою цього Закону є правове забезпечення захисту законних інтересів вкладників та інших клієнтів банків, сталого розвитку і стабільності банківської системи, а також створення сприятливих умов для розвитку економіки України і належного конкурентного середовища на фінансовому ринку.
		 
		8.34. Ухвалюючи судове рішення, як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції, дійшли висновку, що порушення умов Договору щодо неповернення грошових коштів беззаперечно є істотним. При цьому, суд першої інстанції вказав, що ігнорування порядку розірвання Договору, передбаченого статтею 188 ГК України, та умов самого Договору, свідчить про відсутність підстав для розірвання Договору в судовому порядку та відмовив у задоволенні позовних вимог. Суд апеляційної інстанції, у свою чергу, дійшов висновку,  що позовні вимоги позивача є обґрунтованими.
		 
		8.35. Водночас такі висновки суду апеляційної інстанції Верховний Суд вважає передчасними, з огляду на таке.
		 
		8.36. Так, ТОВ «Тавріда Електрик Україна» у позовній заяві заявило дві вимоги:
		 
		- про розірвання Договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування; 
		- стягнення грошових коштів, а також нарахованих штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3% річних.
		 
		8.37. Відповідно до частини першої статті 173 ГПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
		 
		8.38. Водночас вимога ТОВ «Тавріда Електрик Україна» про стягнення грошових коштів з огляду на частину першу статті 173 ГПК України не є похідною позовною вимогою. 
		 
		8.39. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що внаслідок невиконання відповідачем зобов`язань за Договором, досягнення мети, на яку розраховував позивач при укладанні Договору, стало неможливим, відтак такі порушення, допущені відповідачем, є істотними в розумінні   статті 651 ЦК України. 
		 
		8.40. Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		 
		8.41. За змістом статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком; банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами; банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
		 
		8.42. Згідно з частиною третьою статті 1068 ЦК України банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
		 
		8.43.  Відповідно до статті 1071 ЦК України  банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження; грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.
		 
		8.44. Обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду; в інших випадках, встановлених законом; у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом (стаття 1074 ЦК України).
		 
		8.45. Положення статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» містять поняття: банківські рахунки - рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов`язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів; вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
		 
		8.46. Відповідно до пункту 1.8 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (далі - Інструкція № 492) банки відкривають своїм клієнтам поточні рахунки за договором банківського рахунка, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки. Цим же пунктом Інструкції встановлено, що до поточних рахунків також належать карткові рахунки, що відкриваються для обліку операцій за платіжними картками відповідно до вимог цієї Інструкції.
		 
		8.46.1. Договір банківського рахунка та договір банківського вкладу укладаються в письмовій формі (паперовій або електронній). Електронна форма договору має містити електронний підпис/електронний цифровий підпис клієнта (представника клієнта) та уповноваженої особи банку відповідно до вимог, установлених нормативно-правовим актом Національного банку з питань застосування електронного підпису в банківській системі України. Договір банківського рахунка та договір банківського вкладу можуть укладатися шляхом приєднання клієнта до публічної пропозиції укладення договору (оферта), який розміщений у загальнодоступному для клієнта місці в банку та на його офіційному сайті в мережі Інтернет. Банк зобов`язаний надати клієнту у спосіб, визначений банком та клієнтом, у тому числі за допомогою засобів інформаційних, телекомунікаційних, інформаційно-телекомунікаційних систем примірник договору, що дає змогу встановити дату його укладення (пункт 1.9 Інструкції № 492).
		 
		8.47. Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
		 
		8.48. Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		 
		8.49. Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
		 
		8.50. Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
		 
		8.51. Верховний Суд звертає увагу, що згідно зі статтею 1 Протоколу №1 до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.
		 
		8.51.1. Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Певні інші права та інтереси, що складають активи, наприклад, борги, можуть також вважатися «майновими правами» і, відповідно, «майном» у розумінні цього положення (SUK v. UKRAINE, № 10972/05, § 22, ЄСПЛ, від 10 березня 2011 року).
		 
		8.52. Стосовно банківських вкладів ЄСПЛ вважає, що вони беззаперечно становлять «майно», яке належить заявникам згідно зі статтею 1 Протоколу №1 і не заперечується, що заявники можуть забрати ці кошти разом з відповідними процентами, якщо забажають (GAYDUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 45526/99, 46099/99, 47088/99, 47176/99, 47177/99, 48018/99, 48043/99, 48071/99, 48580/99, 48624/99, 49426/99, 50354/99, 51934/99, 51938/99, 53423/99, 53424/99, 54120/00, 54124/00, 54136/00, 55542/00, 56019/00, ЄСПЛ, від 2 липня 2002 року).
		 
		8.52.1. ЄСПЛ вказав, що втручання держави в право власності особи у спірних правовідносинах є виправданим тоді, коли воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого державам надається право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. 
		 
		8.53. В контексті доводів і заперечень учасників справи,  Верховний Суд звертає увагу на послідовні доводи відповідача, які ним наводились під час розгляду справи, як то: відбулась окупація; грошові кошти переведені на рахунок «Класу 2903»; закриття рахунків позивача; зупинення ділових стосунків з позивачем тощо.
		 
		8.54. Верховний Суд виходить з того, що під публічним порядком належить розуміти правопорядок держави, визначальні принципи і засади, які становлять основу існуючого в ній ладу, стосуються її незалежності, цілісності, самостійності й недоторканності, основних конституційних прав, свобод, гарантій тощо.
		 
		8.54.1. Такі принципи та засади стосуються насамперед національної безпеки України, тобто захищеності державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України «Про національну безпеку України»), а державна політика у сфері означеної безпеки спрямована, зокрема, на захист людини і громадянина (частина перша статті 3 цього Закону).
		 
		8.55. Одним з нових аспектів публічного порядку в Україні є санкційне регулювання, яке з`явилося із прийняттям Закону України «Про санкції» від 14 серпня 2014 року №1644-VII внаслідок збройної агресії російської федерації щодо України.
		 
		8.56. Верховний Суд у контексті спірних правовідносин та доводів сторін виходить з того, що Україна є об`єктом збройної агресії з боку російської федерації (далі - рф), яку остання здійснює, серед іншого, і через підтримку та забезпечення масштабних терористичних атак (абзац перший затвердженого постановою від 27 січня 2015 року № 129-VIII Звернення Верховної Ради України до Організації Об`єднаних Націй (далі - ООН), Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання російської федерації державою-агресором (далі - Звернення)).
		 
		8.56.1. Із 20 лютого 2014 року тривають силові дії рф (перша фаза збройної агресії), які є актами збройної агресії відповідно до пунктів «а», «b», «c», «d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (ХХIХ) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року (абзац сімнадцятий пункту 1, схваленої постановою від 21 квітня 2015 року № 337-VIII, Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» (далі - Заява). Беручи до уваги Статут ООН і Резолюцію Генеральної Асамблеї ООН 3314 «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року, Верховна Рада України визнала рф державою-агресором (абзац шостий Звернення).
		 
		8.56.2. У квітні 2014 року розпочалася друга фаза збройної агресії рф проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами рф озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (07 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року) (абзац п`ятий пункту 1 Заяви).
		 
		8.56.3. 27 серпня 2014 року третя фаза збройної агресії рф розпочалася масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних сил рф (абзац чотирнадцятий пункту 1 Заяви).
		 
		8.56.4. Наслідком збройної агресії рф проти України стала нелегітимна воєнна окупація і подальша незаконна анексія території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя - невід`ємної складової державної території України, воєнна окупація значної частини території України у Донецькій та Луганській областях (абзац перший пункту 3 Заяви). 
		 
		8.57. 24 лютого 2022 року розпочалася та триває ще одна фаза збройної агресії рф проти України - повномасштабне вторгнення агресора на нашу суверенну територію. У цей день Україна розірвала з рф дипломатичні відносини.
		 
		8.58. У резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» 02 березня 2022 року збройну агресію рф проти України визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від рф негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.
		 
		8.59. Верховна Рада України 14 квітня 2022 року визнала дії, вчинені збройними силами рф та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні», схваленої згідно з Постановою Верховної Ради України № 2188-IX).
		 
		8.60. Парламентська Асамблея Ради Європи 27 квітня 2022 року ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії Російської Федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія рф проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.
		 
		8.61. Верховний Суд виходить і з того, що законодавством передбачена і відповідальність банків за своїми зобов`язаннями, до такого висновку суд доходить з огляду на частину другу статті 58 Закону № 2121-ІІІ, яка регламентує відповідальність банку за своїми зобов`язаннями (у відповідній редакції).
		 
		8.62. Стаття 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачає, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію. 
		 
		8.63. Відповідно до частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
		 
		Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
		 
		8.64. Отже, з урахуванням наведеного правового регулювання для розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України необхідним для суду є встановлення наявності/відсутності обставин істотного порушення банком умов спірного Договору, а відтак і встановлення наявності/відсутності порушеного права позивача.
		 
		8.65. Так, суд апеляційної інстанції під істотним порушенням договору вказав, що відповідач з 2014 року не повернув позивачеві грошові кошти, які ним були розміщені на банківських рахунках згідно з умовами спірного Договору у зв`язку з чим позивач тривалий час не може користуватися та розпоряджатись власними коштами.
		 
		8.66. Водночас як вбачається зі змісту оскаржуваного судового рішення спір у справі, зокрема виник у 2014 році щодо коштів, які знаходились на рахунках позивача у АТ КБ "ПриватБанк" в особі Севастопольської філії ПАТ КБ "ПриватБанк". За твердженнями банка 15.05.2014 на підставі рішення Правління ПАТ КБ «ПриватБанк» банком було припинено діяльність відокремлених підрозділів Філії «Кримське регіональне управління» ПАТ КБ «ПриватБанк» на вимогу постанови Національного Банку України від 06.05.2014 «Про відкликання та анулювання ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя». На підставі відповідних платіжних доручень банк здійснив переказ (перерахування) грошових коштів з особових рахунків кредиторів Кримської філії ПАТ КБ «ПриватБанк», у тому числі і рахунків позивача. При цьому банк вказує, що гроші переведені на рахунок «Класу 2903», рахунки позивача закриті, а ділові стосунки з позивачем розірвані з огляду на приписи Законів № 2121-ІІІ та №361-ІХ.
		 
		8.66.1. При цьому, банк відзначає, що такі обставини зумовлені окупацією Автономної Республіки Крим російською федерацією у 2014 році.
		 
		8.67. Тобто позивач, з однієї сторони, вказує на неналежне виконання умов Договору банком (невиконання платіжних доручень), а відповідач, з іншої сторони, вказує, що, перерахувавши кошти кредитора у 2014 році на рахунок, останній діяв у повній відповідності до вимог законодавства та обставин, що склались у державі у зв`язку із збройною агресією російської федерацією.
		 
		8.68. Водночас, суд апеляційної інстанції, вказуючи на беззаперечне та істотне порушення банком умов Договору, дані обставини не врахував та не надав їм оцінку у контексті наявності протиправної поведінки відповідача у невиконанні (ухиленні від виконання) касових операцій за платіжними  дорученнями позивача.
		 
		8.69. Верховний Суд наголошує, що протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Протиправна поведінка особи може мати прояв у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності).
		 
		8.70. При цьому обставин протиправної поведінки відповідача, яка виражалась би у порушенні закону, що призвели до умисних дій щодо неповернення грошових коштів, які залежали, у свою чергу, від суб`єктивної волі самого відповідача, судом не встановлено.
		 
		8.71. Відтак, вирішуючи спір в частині розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України, суду необхідно надати оцінку всім обставинам, доказам у справі, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, у сукупності, із застосуванням критеріїв належності, допустимості, достовірності та вірогідності.
		 
		8.71.1. Крім того, у контексті доводів відповідача судам першочергово необхідно встановити і наявність/відсутність обставин щодо розірвання вказаного Договору та закриття поточних рахунків позивача. 
		 
		8.71.2. Отже, судам під час розгляду даної справи необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини стосовно того, чи порушено право особи, про захист якого вона просить; встановити суть позовних вимог, та чи пов`язані такі вимоги із виконанням/невиконанням зобов`язання, та чи визначений/не визначений строк виконання за зобов`язаннями, чи невизначений/визначений моментом вимоги, і в разі визначення моментом вимоги встановити день, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про таке виконання зобов`язання; встановити порушення,  ураховуючи наявність/відсутність обставин щодо розірвання Договору, закриття поточних рахунків позивача; і за наявності заяви сторони про застосування позовної давності, правильно визначити  строк початку перебігу позовної давності, а відтак і закінчення такого строку; вирішити питання щодо застосовування/незастосування позовної давності та наслідки її спливу за відсутності поважних причин щодо пропущення. В разі, якщо позивачем пред`явлено кілька позовних вимог, то питання про початок перебігу позовної давності, сплив позовної давності та застосування позовної давності має вирішуватися щодо кожної позовної вимоги окремо.
		 
		8.71.3. Відтак без встановлення відповідних обставин у справі, висновки судів про істотність порушення та наявність підстав для розірвання договору у відповідності до частини другої статті 651 ЦК України, є передчасними.
		 
		8.72. Отже, з огляду на вказані міркування Верховним Судом встановлено, що спочатку судом першої інстанції, а потім і судом апеляційної інстанції допущено порушення норм процесуального права, а саме статтей 13, 14, 73-74,76-79, 86, 236-238 ГПК України, що призвело до неповноти встановлення обставин у справі за доводами сторін та доказів наданих ними судами попередніх інстанцій, що є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд, у зв`язку з чим Верховний Суд не формує остаточного висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме застосування статей 261, 267 ЦК України у випадку розірвання чинного договору банківського рахунка у зв`язку з істотним порушенням його умов у контексті спірних правовідносин.
		 
		8.73. Колегія суддів вважає і передчасним висновок суду про наявність підстав для стягнення грошових коштів, з огляду на таке.
		 
		8.74. Так, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог у цій частині, виходив з того, що сама по собі наявність у ТОВ «Тавріда Електрик Україна» охоронюваного законом інтересу щодо отримання грошових коштів з рахунків, відкритих в установі Банку, з урахуванням наявності судового рішення, яке набрало законної сили в справі № 904/1569/15, не може бути покладено в основу позовних вимог про стягнення грошових коштів, про повернення яких вже зобов`язано Банк, який не виконав таке судове рішення.
		 
		8.75. У свою чергу, суд апеляційної інстанції, скасовуючи дане рішення суду, вказав, що суд першої інстанції безпідставно ототожнив позовні вимоги у справі №904/1569/15 та у справі №910/13/21, оскільки предметом позову у справі №904/1569/15 були вимоги про зобов`язання Банка виконати платіжні доручення. Натомість, у даній справі, предметом позову є стягнення коштів позивача, які наявні на рахунках, відкритих у відповідача, у зв`язку із розірванням Договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування.
		 
		8.76. Суд апеляційної інстанції, враховуючи, на його думку, обґрунтованість позовних вимог в частині розірвання спірного Договору, дійшов висновку про відсутність підстав для збереження коштів позивача, які знаходять на рахунках відкритих у відповідача, з огляду на що визнав обґрунтованими і вимоги про стягнення з відповідача відповідних грошових коштів.
		 
		8.77. Верховний Суд відзначає, що у справі №904/1569/15 господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про зобов`язання ПАТ КБ "Приватбанк" виконати платіжні доручення щодо перерахування коштів позивача, зокрема, платіжне доручення №3 від 17.02.2017 на суму 5 256,50 євро щодо перерахування з рахунку НОМЕР_4 на рахунок № НОМЕР_5 , який відкрито у філії "КиївСіті" ПАТ КБ "ПриватБанк" у м. Києві; платіжне доручення №4 від 17.02.2017 на суму 65 778,40 грн щодо перерахування з рахунку НОМЕР_6 на рахунок № НОМЕР_7 , який відкрито у філії "КиївСіті" ПАТ КБ "ПриватБанк" у м. Києві, платіжне доручення №1 від 17.02.2017 на суму                  13    860   113,74 грн щодо перерахування з рахунку НОМЕР_8 на рахунок №  НОМЕР_7 , який відкрито у філії "КиївСіті" ПАТ КБ "ПриватБанк" у м. Києві; платіжне доручення №2 від 17.02.2017 на суму 17 098 доларів США щодо перерахування з рахунку № НОМЕР_9        на рахунок № НОМЕР_10 , який відкрито у філії "КиївСіті" ПАТ КБ "ПриватБанк" у м. Києві.    
		 
		8.77.1. Господарським судом Дніпропетровської області 22.09.2017 на виконання вищевказаної постанови у справі № 904/1569/15 видано наказ. 
		 
		8.78. Звертаючись з позовом у справі, що розглядається, позивач на обґрунтування позовних вимог вказав, що  відповідач не повернув позивачу грошові кошти, які розміщено на рахунках згідно з умовами Договору, чим порушив свої зобов`язання щодо здійснення розрахунково-касового обслуговування.
		 
		8.78.1. Тобто фактично причиною звернення з даним позовом (у частині стягнення коштів) до суду є невиконання судового рішення у справі №904/1569/15.
		 
		8.79. Отже, спір у справі №904/1569/15 та у справі №910/13/21 виник щодо одних і тих же грошових коштів позивача, що знаходяться на рахунках у банку. При цьому питання  «подібність справ та подібність правовідносин» не слід ототожнювати з правовою природою, змістом, суттю та предметом спору, як такого, з приводу чого виникли у сторін суперечності.
		 
		8.80. Водночас суд апеляційної інстанції, визнаючи позовні вимоги в цій частині обґрунтованими, в оскаржуваному судовому рішенні не встановив обставин виконання судового рішення у справі №904/1569/15. Поряд з цим, на момент ухвалення судового рішення у справі матеріали справи не містили належних, допустимих доказів невиконання/виконання рішення у справі №904/1569/15. З постанови про закінчення виконавчого провадження, яка міститься у матеріалах справи, ураховуючи відсутність всіх аркушів, не можливо дослідити та оцінити закінчення виконавчого провадження або часткове закінчення, фактичне виконання/невиконання судового рішення в цілому або частково.
		 
		8.81. Отже, ураховуючи наявність судового рішення у справі №904/1569/15, судам на обґрунтування правомірності/неправомірності заявленої суми до стягнення необхідно виконати вказівки Верховного Суду, наведені  у постанові від 23.12.2021 у цій же справі. 
		 
		8.82. Поряд з цим судам належить встановити, які матеріально-правові правовідносини існують між учасниками справи, про що також вказано у постанові Верховного Суду від 23.12.2021 у справі № 910/13/21.
		 
		8.83. Крім того, окремо Суд звертається до правової позиції, викладеної у постанові  Верховного Суду від 14.04.2022 у справі №308/9708/19, де Верховний Суд сформулював висновок щодо судового імунітету російської федерації у справі про відшкодування шкоди, завданої державою-агресором:
		 
		Відповідно до частини дев`ятої статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Окрім цього, ця ж стаття закріплює положення про те, що держава Україна всіма можливими засобами сприяє відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди російською федерацією.
		 
		8.84. Ураховуючи вищенаведене, а також з урахуванням збройної агресії російської федерації по відношенню до нашої держави, що триває з 2014 року, судам необхідно визначити, які матеріально-правові правовідносини існують між учасниками справи і надати правову кваліфікацію відносинам сторін, чи стягнення грошових коштів є шкодою у розумінні частини дев`ятої статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
		 
		8.85. Відтак, ураховуючи вище наведене, а також обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій, доводи сторін щодо причин виникнення спору, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій не в повній мірі виконали вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 23.12.2021 справі №910/13/21. Суди не встановили матеріально-правові відносин, що виникли зі спору про стягнення коштів.
		 
		8.86. Велика Палата Верховного Суду в постановах від 25.06.2019 у справі №924/1473/15 та від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 висловила правову позицію, що суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін. При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
		 
		8.87.   Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм права частково знайшли своє підтвердження, та наявні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи на новий розгляд.
		 
		8.88. Оскільки за результатом розгляду касаційної скарги у справі встановлено порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме статтей 13, 14, 73-74,76-79, 86, 236-238 ГПК України, та суд прийшов до висновку про скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд, то Суд вважає, що інші доводи касаційної скарги про порушення норм процесуального права не спростовують висновку Суду про скасування судових рішень, а відтак Суд вважає такі доводи такими, що не є істотними.
		 
		8.89. Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, поясненнях і доповненнях до пояснень відповідача частково приймаються Судом, у тій частині, в якій вони не суперечать мотивам цієї постанови. 
		 
		8.90. ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
		 
		8.91. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
		 
		8.92. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що Суд надав вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
		 
		9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		9.1. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд. З огляду на те, що суди попередніх інстанцій не встановили обставин, що є визначальними і ключовими у цій справі, ураховуючи мотиви цієї постанови та доводи сторін, Суд вважає за можливе з огляду на повноваження, визначені частинами другою, четвертою статті 300 та статті 310 ГПК України, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		9.2. Частиною четвертою статті 310 ГПК України визначено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. 
		 
		9.3. Оскільки судами попередніх інстанцій допущено порушення норм процесуального права, а саме статтей 13, 14, 73-74,76-79, 86, 236-238 ГПК України щодо розгляду справи на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин у їх сукупності, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, то оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		9.4. За таких обставин доводи скаржника знайшли своє часткове підтвердження з мотивів, викладених у розділі 8 цієї постанови, відтак касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
		 
		9.5. Під час нового розгляду суду слід звернути увагу на викладене у розділі 8 цієї Постанови, надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, перевірити зазначені в цій постанові доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку, і на підставі повного та всебічного дослідження доказів та аргументів сторін за правилами статті 86 ГПК України, ураховуючи принципи господарського судочинства в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення у судовому рішенні, ухваленому за результатами судового розгляду.
		 
		10.     Судові витрати
		10.1. Відповідно до статті 129 ГПК України питання про розподіл судових витрат суд розглядає лише, якщо вирішено спір по суті і ухвалено остаточне рішення у справі.
		 
		10.2. За наслідками касаційного перегляду рішення та постанови судів попередніх інстанцій в частині стягнення судового збору у цій справі, з огляду на статті 129, 315 ГПК України не здійснюється. 
		 
		Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 310, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда Електрик Україна» - задовольнити частково.
		 
		2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2022, постанову Північного апеляційного господарського суду   від 21.12.2022 у справі №910/13/21 - скасувати, а справу №910/13/21 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя                                                                                          Т. Малашенкова 
		 
		Суддя                                                                                          І. Бенедисюк
		 
		Суддя                                                                                          В. Селіваненко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...