Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2988.1-2010 : Господарські справи (до 01.01.2019); Інші позадоговірні немайнові спори; Визнання права власності.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 05.09.2010. Забезпечено надання загального доступу: 06.09.2010.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
		 Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 301
		 
			 РІШЕННЯ
			 Іменем України
			 
			25.08.2010Справа №2-28/2988.1-2010  
				 
			
			За позовом – Товариства з обмеженою відповідальністю «Дісопівденбуд» (98600, м. Ялта, вул. Українська, 7. кв. 49).
			До відповідача - Сімеїзької селищної ради (98600, м. Ялта, смт. Сімеїз, вул. Советська, 38).
			За участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:
			1.          Кримське республіканське підприємство «Протизсувне управління» (98604, м. Ялта, вул. Горького, 30).
			2.          Верховна рада АР Крим (95000, м. Сімферополь, вул. К. Маркса, 18).
			Про визнання права власності.
			Суддя С.О. Лукачов
			представники:
			Від позивача – Сальков Д.В., представник, довіреність № 59 від 04.06.2010 р.
			Від відповідача – Петровічева К.С., представник, довіреність № 02-14/226 від 09.02.2010 р.
			Від третьої особи-1 – Дорошенко О.Ф., представник, довіреність № 3541 від 31.12.2009 р.
			Від третьої особи-2 – Спіліоті І.І. – представник, представник, довіреність від 31.05.2010р.
			За участю прокуратури АР Крим – не з’явився.
			Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Дісопівденбуд» звернулось до господарського суду АР Крим з позовною заявою до Сімеїзької селищної ради про визнання права власності на буну № 1 вздовж надводної частини 48,7 м., на буну № 2 вздовж надводної частини 44,0 м., на буну № 3 вздовж надводної частини 40,0 м., підпірну частину набережної 188,0 м., набережну з бетонним покриттям - 188,0 м., шириною 5 м., двох сходів розташованих за адресою: м. Ялта, смт. Сімеїз, вул. Баранова (західна межа ЗАТ «Морбуд»).
			Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі договору оренди земельної ділянки, за рекомендацією КРП «Протизсувне управління», позивачем було збудовано берегоукріплюючі та протизсувні споруди – буни, підпірна берегоукріплююча стіна та сходи. На думку позивача, відповідач безпідставно не реєструє право власності ТОВ «Дісопівденбуд» на зазначені споруди.
			Рішенням господарського суду АР Крим від 17.09.2009 року у справі № 2-21/3449-2009 у задоволенні позову ТОВ «Дісопівденбуд» відмовлено. 
			Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 08.12.2009 року рішення господарського суду АР Крим від 17.09.2009 р. скасовано та прийнято нове рішення - позов задоволено.
			Постановою Вищого господарського суду України від 14 квітня 2009 р. у справі №2-21/3449-2009, касаційну скаргу Сімеїзької селищної ради та КРП «Протизсувне управління» задоволено частково. Рішення господарського суду АР Крим від 17.09.2009 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 08.12.2009 року у справі № 2-21/3449-2009 скасовано.
			Справа направлена на розгляд до господарського суду АР Крим.
			Резолюцією Голови господарського суду АР Крим справу передано на розгляд судді Лукачова С.О. з привласненням їй нового номеру № 2-28/2988.1-2010.
			Позивач під час розгляду справи надав письмові пояснення, в яких наполягав на задоволенні позову у повному обсязі.
			Відповідач та третя особа-1 надали письмові пояснення, в яких заперечували проти задоволення позовних вимог, мотивуючи тим, що спірні об'єкти побудовані у надводній частині, тобто на земельній ділянці дна моря, а відповідно розташовані за межами земельної ділянки, що надана позивачу в оренду.
			Заявою від 09.08.2010р., в порядку ст. 29 ГПК України, у справу вступив прокурор АР Крим.
			09.08.2010р. ухвалою господарського суду до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача було залучено Верховну раду АР Крим.
			25.08.2010р. представник Верховної ради АР Крим надав пояснення по справі, в яких зазначив, що вимоги позивача безпідставні та не підлягають задоволенню у зв’язку з тим, що позивачу не надавалася в користування земельна ділянка, на якому знаходяться спірні об’єкти. Також представник зазначив, що спірні об’єкти не приймалися в експлуатацію у встановленому законом порядку. 
			Строк розгляду справи було продовжено, відповідно до ст. 69 ГПК України.
			Розгляд справи відкладався, у справі оголошувалася перерва в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
			Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, третіх осіб, прокурора, суд –
			встановив:
			14 березня 2002 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Дісопівденбуд» та Сімеїзською селищною радою було укладено договір оренди земельної ділянки. (а. с. 31-38). Відповідно до договору позивачу надана в оренду земельна ділянка площею 0,4370 га за адресою: м. Ялта, смт. Сімеїз, вул. Баранова (західна межа ЗАТ «Морбуд»). Підставою для укладання даного договору послужило рішення № 16 (витяг) 48-й сесії Сімеїзської селищної ради 23-го скликання від 01.03.2002р.
			Цей договір відповідно до ст. 16, 18 Закону України «Про оренду землі» в редакції, що діяла на момент укладення договору, був зареєстрований Державним нотаріусом Епифановим Ю.А. у встановленому порядку за реєстровим № 1745, відповідно набрав чинності 14.03.2002р.
			Відповідно до п. 2.1. договору встановлено, що земельна ділянка надана для будівництва та обслуговування яхт-центру. 
			14 березня 2002 р. рішенням Сімеїзської селищної ради № 77 було дозволено виконання проектно-дослідницьких робіт з будівництва яхт-центру за адресою: м. Ялта, смт. Сімеїз, вул. Баранова (західна межа ЗАТ «Морбуд»).
			До комплексу будівельних робіт були включені берегоукріплювальні та протизсувні споруди – буна № 1 довжиною у надводній частині 48,7м., буна № 2 протяжністю у надводній частині 44м., буна № 3 довжиною у надводній частині 40м., підпірна стіна, сходи. 
			Розроблений проект узгоджений УДА, Державною інспекцією з охорони Чорного моря, ДП «Кримське протизсувне управління», одержано позитивний висновок служби «Кримагроінвестекспертиза». 
			11 червня 2002р. інспекцією ДАБК надано дозвіл на виконання будівельних робіт № 18-г/07-02.
			Позивач просить визнати право власності на підпірну стіну набережної довжиною 188,0 м., набережну з бетонним покриттям довжиною 188,0 м., шириною 5 м., двох сходів, що розташовані за адресою: м. Ялта, смт. Сімеїз, вул. Баранова (західна межа ЗАТ «Морбуд»), що, на думку позивача, фактично є частиною орендованої земельної ділянки.
			Проведені ТОВ «Дісопівденбуд» поліпшення в процесі будівництва яхт-центра, а саме: облаштування земельної ділянки бетонним покриттям і сходами, не може вважатися об'єктом нерухомості, оскільки відповідно до ч. 1 п.п. 1, 5, 9 ст. 21 Закону України «Про впорядкування населених пунктів» є впорядкуванням земельної ділянки.
			Відповідно до ч. 1 п.п. 1, 5, 9 ст. 21 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» елементами благоустрою є: покриття площ, вулиць, доріг, проїздів, алей, бульварів, тротуарів пішохідних зон і доріжок відповідно до діючих норм і стандартів; будівлі та споруди системи інженерного захисту територій; малі архітектурні форми. 
			Облаштування земельної ділянки бетонним покриттям, підпірною стіною та сходами є її благоустроєм, та не може вважатися об’єктом нерухомості. 
			Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» підприємства, установи, організації забезпечують благоустрій земельних ділянок, наданих їм на праві власності чи праві користування відповідно до закону.
			Таким чином, спірні: підпірна стіна набережної довжиною 188,0 м., набережна з бетонним покриттям довжиною 188,0 м., шириною 5 м., дві сходинки, що розташовані за адресою: м. Ялта, смт. Сімеїз, вул. Баранова (західна межа ЗАТ «Морбуд»), не можуть виступати як окремі об'єкти нерухомості, визнання права власності на які вимагає позивач.
			Щодо вимог про визнання права власності на буни, то суду вважає за необхідне зазначити наступне.
			Відповідно до діючих на Україні будівельних норм та правил – БНіП 2.06.01-86 «Гідротехнічні споруди. Основні положення проектування», БНіП 2.01.15-90 «Інженерний захист територій, будівель і споруд від небезпечних геологічних процесів. Основні положення проектування», та Державних будівельних норм ДБН В.1.1-3-97 «Інженерний захист територій, будівель і споруд від зсувів і обвалів. Основні положення» берегоукріплювальні та протизсувні споруди, як об'єкти берегозахисту, відносяться до основних гідротехнічних споруд у складі пляжів, бун, траверсів, підводних волноломів, банкетів, споруди схильного типу, набережних і таке інше, які проектуються та будуються у зв'язці з протизсувними заходами, призначеними для запобігання небезпечних геологічних процесів.
			За приписами ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» гідротехнічні берегоукріплювальні споруди є спорудами, що мають загальнодержавне значення, та відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 31.12.1992 р. № 26-92 «Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або оренда яких не допускається» і ч. 2 ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» вони не можуть бути об'єктами приватизації чи оренди.
			Суд встановив, що побудовані ТОВ «Дісопівденбуд» берегоукріплювальні споруди: буна №1, довжиною у надводній частині 48,7 м., буна №2, довжиною у надводній частині 44,0 м., буна №3, довжиною у надводній частині 40,0 м., знаходяться на земельній ділянці дна моря та, відповідно, розташовані за межами земельної ділянки, що надана позивачу в оренду, що також підтвердив відповідач.
			Земельна ділянка, на якій побудовані об'єкти відноситься до земель водного фонду. Стаття 58 Земельного кодексу України, а також стаття 4 Водного кодексу України чітко визначають склад земель, що належать до водного фонду, а саме: до земель водного фонду належать землі, зайняті:
			а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами;
			б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами;
			в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;
			г) береговими смугами водних шляхів.
			Для створення сприятливого режиму водних об'єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.
			Правила щодо користування землями водного фонду встановлені ст. 85 Водного кодексу України, згідно ч. 1 якої порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством. У постійне користування землі водного фонду надаються водогосподарським спеціалізованим організаціям, іншим підприємствам, установам і організаціям, в яких створено спеціалізовані служби по догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами та підтриманню їх у належному стані.
			У підтвердження створення та функціонування спеціалізованої служби по догляду за спірними бунами, позивач представив наказ від 10.01.2005р. про створення такої служби та журнал обслуговування берегоукріплювальних споруд (том 2, а.с. 17, 60-73).
			Стаття 86 Водного кодексу України передбачає, що на земельних ділянках дна річок, озер, водосховищ, морів та інших водних об'єктів можуть проводитися роботи, пов'язані з будівництвом гідротехнічних споруд, поглибленням дна для судноплавства, видобуванням корисних копалин (крім піску, гальки і гравію в руслах малих та гірських річок), прокладанням кабелів, трубопроводів, інших комунікацій, а також бурові та геологорозвідувальні роботи. 
			Місця і порядок проведення зазначених робіт визначаються відповідно до проектів, що погоджуються з державними органами охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології.
			Враховуючи положення Земельного та Водного кодексів України, суд дійшов висновку, що земельна ділянка на якій ТОВ «Дісопівденбуд» збудував спірні об'єкти є землями водного фонду загальнодержавного значення.
			Сам договір оренди земельної ділянки не передбачав будівництво берегоукріплювальних споруд з подальшим оформленням на них права власності, та проект будівництва не затверджувався Сімеїзською селищною радою. 
			Узгодження проектної документації Державною інспекцією з охорони Чорного моря та Кримським протизсувним управлінням не є підставою для визнання за позивачем права власності на берегоукріплювальні споруди та елементи благоустрою орендованої земельної ділянки.
			З огляду на п. а) статті 58 Земельного кодексу України та на ч. 1 статті 4 Водного кодексу України землі, зайняті морями, є землями водного фонду.
			Відповідно п. 1 ст. 5 Водного кодексу України внутрішні морські води та територіальне море є водними об'єктами загальнодержавного значення, та згідно до п. 2 ст. 7 Водного кодексу України їх розпорядження віднесено до компетенції Верховної Ради України.
			Таким чином, відповідно до положень ст. 116 Земельного кодексу України, ТОВ «Дісопівденбуд» не придбав права користування на земельну ділянку, яка знаходиться в межах територіального моря.
			Пунктом 1.1. Договору оренди земельної ділянки від 14 березня 2002 року визначено, що Сімеїзська селищна рада надає, а ТОВ "Дісопівденбуд" приймає у тимчасове користування на умовах оренди земельну ділянку площею 0,4370 га за адресою: АР Крим, м. Ялта, смт. Сімеїз, вул. Баранова (західна межа ЗАТ "Морстрой"), у тому числі за угіддям гр. гр. 67, 68 (відкриті землі без рослинного покрову або з незначним земельним покровом, у тому числі кам'янисті місця, голі скелі, зсув, галька), з земель Сімеїзської селищної ради, тобто Сімеїзською селищною радою не передавалася в оренду земельна ділянка, яка знаходиться під поверхнею моря тому що розпорядження такими землями не відноситься до компетенції сільських, селищних та міських рад.
			Таким чином, Сімеїзська селищна рада не є належним відповідачем щодо визнання права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на території моря.
			Позивач не надав суду докази передачі йому в оренду земельної ділянки під поверхнею моря для будівництва спірних буни або передачі такої ділянки до земель комунальної власності. Отже, зазначені забудови не знаходяться на території відповідача.
			Так, позивач не маючи правовстановлюючого документу на земельну ділянку побудував на ньому 3 буни, довжиною у надводній частині 48,7 м., 44,0 м. та 40,0 м.
			Суд встановив, що спірні буни у встановленому законом порядку в експлуатацію не вводились.
			Викладені обставини спростовують посилання позивача на приписи ст. 375 ЦК України.
			Відповідно до ч. 1,2 ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
			Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
			Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. 
			Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
			Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу вимог та заперечень.
			Позивач не використав свого права та не надав суду належні докази в обґрунтування своїх вимог.
			Виходячи з викладеного, суд не має підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Дісопівденбуд».
			Вступна та резолютивна частини рішення оголошені – 25.08.2010р.
			Рішення оформлено відповідно до ст. 84 ГПК України – 30.08.2010р.
			Враховуючи викладене та керуючись статями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
			ВИРІШИВ:
			В задоволенні позовних вимог - відмовити.
			 Суддя Господарського суду
			Автономної Республіки Крим                                        Лукачов С.О.

</body>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...