Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 369/12184/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них; іпотечного кредиту.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 19.04.2023. Забезпечено надання загального доступу: 19.04.2023.
Дата набрання законної сили: 12.04.2023
Номер судового провадження: 61-1175ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем України                                          
		                              
		 
		12 квітня 2023 року           
		м. Київ          
		                                     
		                                                                                                   
		справа № 369/12184/19
		провадження № 61-1175св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		 
		головуючого - Луспеника Д. Д.,
		суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., 
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредіт Інвестмент Груп», 
		треті особи: Акціонерне товариство «Імексбанк», уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Імексбанк» Матвієнко Андрій Анатолійович, ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Нова-інвест», приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Апишкова Зінаїда Іванівна,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредіт Інвестмент Груп» на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області 
		від 13 жовтня 2020 року у складі судді Пінкевич Н. С. та постанову Київського апеляційного суду  від 13 вересня 2022 року у складі колегії суддів: 
		Коцюрби О. П., Білич І. М., Слюсар Т. А.,
		ВСТАНОВИВ:
		1.     Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		У вересні 2019 року  ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Імексбанк» (далі - ПАТ «Імексбанк»), який є правонаступником Акціонерного комерційного банку «Імексбанк» (далі - АКБ «Імексбанк»), треті особи: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Нова-інвест» (далі - ТОВ «Нова-інвест»), приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Апишкова З. І., про визнання договору іпотеки недійсним. 
		Позовні вимоги обгрунтовувала тим, що 24 травня 2007 року за оспорюваним договором в іпотеку банку було передано земельну ділянку площею 
		0,1211 га, яка належить їй на праві власності, що розташована за адресою:    АДРЕСА_1 , та житловий будинок  
		         АДРЕСА_2 , який належить їй на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Виконавчим комітетом Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області 23липня 2005 року. 
		Договором іпотеки забезпечено вимогу банку за кредитним договором 
		від 17 травня 2007 року, укладеним між АКБ «Імексбанк» та ТОВ «Нова-Інвест». 
		Про укладений кредитний договір та договір іпотеки вона не була обізнана, 
		а дізналася про них лише після подання кредитором позовної заяви щодо звернення стягнення на майно. Вважає, що договір іпотеки не відповідає вимогам законодавства і має бути визнаний недійсним, оскільки він укладений на підставі довіреності, яка не надавала права укладати договір іпотеки щодо житла позивача. Видана нею довіреність від 05 червня 
		2006 року надавалась для посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки 06 червня 2006 року. Згоди щодо укладання договору іпотеки вона 
		не надавала. Посилається на те, що договір іпотеки укладений 
		з перевищенням повноважень та у власних інтересах  ОСОБА_2 , 
		який на час його укладення мав частку у товаристві. 
		Саме за рахунок її іпотеки було надано кредит товариству.
		Посилаючись на зазначене, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір іпотеки, укладений 24 травня 2007 року між АКБ «Імексбанк» та ОСОБА_3 , який діяв від імені ОСОБА_1 , посвідчений 
		05 червня 2006 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Апишковою З. І., за реєстровим номером 3140.
		Ухвалою Києва-Святошинського районного суду Київської області 
		від 20 лютого 2020 року, занесеною в журнал судового засідання, до участі 
		у справі як правонаступника відповідача  залучено ТОВ «Кредит Інвестмент Груп».
		ТОВ «Кредит Інвестмент Груп», відповідно до договору про відступлення прав вимоги від 12 вересня 2019 року, стало новим кредитором та іпотекодержателем за зобов`язаннями ТОВ «Нова-інвест» за договором кредитної лінії від 17 травня 2004 року, укладеним між АКБ «Імексбанк» 
		та ТОВ «Нова-інвест», а також за договором іпотеки від 24 травня 2007 року, укладеним між АКБ «Імексбанк» та ОСОБА_2 , який діяв на підставі довіреності, посвідченої Пановою О. П., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, 05 червня 2006 року, від імені 
		ОСОБА_1 , яка діяла як майновий поручитель ТОВ «Нова-інвест».
		Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
		Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
		Визнано недійсним договір іпотеки, укладений 24 травня 2007 року між                     АКБ «Імексбанк» та ОСОБА_1 , від імені якої діяв ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Апишковою З. І., за реєстровим номером 3140.
		Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що оспорюваний договір іпотеки був вчинений в інтересах 
		ОСОБА_2 , оскільки він надав можливість підприємству, учасником 
		у якому є ОСОБА_2 отримати кошти за кредитним договором. Будь-яких доказів на підтвердження наступного схвалення вчиненого правочину позивачем  ОСОБА_1 матеріали справи не містять. Довіреність, надала право ОСОБА_2 розпоряджатися майном. Разом з тим передання майна в іпотеку за своїм змістом є зобов`язанням, на що довіреністю такі повноваження не надавались.
		Оскільки довіреність від 05 червня 2006 року, якою ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 вчиняти від її імені всі дозволені законом правочини щодо управління та розпорядження її майном не містить конкретних дій щодо повноважень передати в іпотеку визначене 
		і конкретизоване нерухоме майно, стосується її особистого майна, а передане в іпотеку майно: земельна ділянка площею 0,2401 га, що знаходиться на території АДРЕСА_1 
		і домоволодіння - житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , належить подружжю ОСОБА_2 
		і ОСОБА_1 на праві   спільної сумісної власності, тому оспорюваний договір іпотеки від 24 травня 2007 року між АКБ «Імексбанк» 
		та ОСОБА_1 , від імені якої діяв ОСОБА_2 , укладений 
		з порушенням вимог статті 65 Сімейного кодексу України (далі - СК України), статті 6 Закону України «Про іпотеку», статті 369 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) і відповідно до статей 203, 215 ЦК України підлягає визнанню недійсним.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У січні 2023 року ТОВ «Кредіт Інвестмент Груп» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2023 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.
		У березні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2023 року справу призначено до судового розгляду. 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема на те, що судами застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15, від 16 жовтня 
		2012 року у справі № 3-43гс12, від 27 січня 2016 року у справі № 6-1912цс15, від 30 березня 2016 року у справі № 6-533цс16, постанові Верховного Суду 
		від 04 квітня 2018 року у справі № 754/17290/15 (провадження № 612415св18).
		Також судами не враховано висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15 (провадження № 14-159цс19), згідно із якими позовна давність шляхом пред`явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Суди не застосували строк позовної давності  та залишили поза увагою постанову Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 369/1495/16, якою залишено в силі заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області                         від 02 листопада 2016 року про відмову ОСОБА_1 у задоволенні раніше поданого позову про визнання договору іпотеки недійсним.
		В обґрунтування касаційної скарги заявник послався на те, що при укладенні договору іпотеки згода другого з подружжя на укладення нотаріального договору іпотеки від імені ОСОБА_1 була належним чином оформлена нотаріально посвідченою довіреністю від 05 червня 2006 року, 
		за змістом якої позивач уповноважила свого чоловіка ОСОБА_2 вчиняти від її дії всі дозволені законом правочини, в тому числі передавати в заставу споруди та інше майно.
		Суди залишили поза увагою, що чинним законодавством України не визначена форма згоди другого з подружжя на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, окрім вимог частини третьої статті 369 ЦК України, згідно з якою згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
		На порушення статей 76, 77,79, 80 ЦПК України суди не врахували, 
		що ОСОБА_1 надала свою згоду на передачу в іпотеку майна, і така згода висловлена письмово у формі нотаріально посвідченої довіреності 
		від 05 червня 2006 року, виданої її чоловіку ОСОБА_2 , вчиняти від її імені дії всі дозволені законом правочини, в тому числі передавати в заставу споруди та інше майно.  
		Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
		У поданому до Верховного Суду відзиві ОСОБА_1 заперечує проти доводів касаційної скарги ТОВ «Кредіт Інвестмент Груп» та просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість. 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Із 03 вересня 1993 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають 
		у зареєстрованому шлюбі у якому мають двох дітей: дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		Відповідно до державного акта на право приватної власності на землю 
		від 25 липня 2001 року власником земельної ділянки площею 0,2401 га, 
		яка знаходиться на території 
		АДРЕСА_1 , із цільовим призначенням - для будівництва 
		та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, 
		є ОСОБА_1 , якій земельна ділянка передана у приватну 
		власність рішенням Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 20 червня 2001 року № 396 (т. 1, а.с. 53).
		На підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 23 липня 2005 року, виданого Виконавчим комітетом Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, 
		ОСОБА_1 на праві власності належить домоволодіння - 
		житловий будинок 
		 
		АДРЕСА_3 (т. 1. а.с.54).   
		05 червня 2006 року ОСОБА_1 видала ОСОБА_2 довіреність, 
		яка посвідчену, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пановою О. П., зареєстровану в реєстрі за № 891, якою уповноважила ОСОБА_2  вчиняти від її імені всі дозволені законом правочини щодо управління та розпорядження всім її майном, з чого б воно не складалося і де б воно не знаходилось, купувати, продавати, приймати в дар, міняти, заставляти та приймати в заставу споруди та інше майно, провадити розрахунки за укладеними угодами, передавати майно в користування 
		або в оренду (т. 1, а.с.18).
		Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 06 червня 
		2006 року, укладеного між ОСОБА_6 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець), останній за згодою дружини, що підтверджується довіреністю, купив земельну ділянку площею 0,1947 га, яка розташована 
		в межах Білогородської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області (т. 1, а.с.23).
		17 травня 2007 року між АКБ «Імексбанк» та ТОВ «Нова-інвест» укладено договір кредитної лінії № 49-07, за умовами якого останньому надано кредит 
		у межах відновлювальної кредитної лінії в сумі 1 600 000,00 євро.
		Згідно із Статутом ТОВ Нова-інвест» ОСОБА_2 - чоловіку 
		ОСОБА_1 у статутному капіталі товариства належить частка у розмірі 6 970,00 грн або 34 % статутного капіталу.
		24 травня 2007 року між АКБ «Імексбанк» та ОСОБА_2 , який діяв 
		від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності, посвідченої Пановою О. П., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, 05 червня 2006 року за реєстровим № 891, укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Апишковою З. І., зареєстрований у реєстрі за № 3140. 
		За умовами договору іпотеки від 24 травня 2007 року, на забезпечення виконання зобов`язань ТОВ «Нова-інвест» за кредитним договором 
		від 17 травня 2007 року, було передано в іпотеку земельну ділянку площею 0,2401 га, що знаходиться на території 
		АДРЕСА_1 ; житловий будинок, загальною площею 254,6 кв. м, житловою площею 79,9 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , та належить на праві приватної власності ОСОБА_1 (т. 1, а.с.14-16).
		Відповідно до договору про відступлення прав вимоги від 12 вересня 
		2019 року ТОВ «Кредит Інвестмент Груп» стало новим кредитором та іпотекодержателем за зобов`язаннями ТОВ «Нова-інвест» за договором кредитної лінії від 17 травня 2004 року, укладеним між АКБ «Імексбанк»
		та ТОВ «Нова-інвест», а також за договором іпотеки від 24 травня 2007 року, укладеним між АКБ «Імексбанк» та ОСОБА_2 , який діяв на підставі довіреності, посвідченої нотаріально 05 червня 2006 року, від імені ОСОБА_1 , яка діяла як майновий поручитель ТОВ «Нова-інвест». 
		2.     Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права  у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, а також в межах доводів 
		і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. 
		Касаційна скарга ТОВ «Кредіт Інвестмент Груп» підлягає задоволенню.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.
		За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном. 
		Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
		У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 
		ЦК України.
		За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. 
		Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
		Стаття 578 ЦК України та частина друга статті 6 Закону України «Про іпотеку» передбачають, що майно, яке є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою всіх співвласників. Умовою передачі співвласником нерухомого майна в іпотеку своєї частки в спільному майні без згоди інших співвласників є виділення її в натурі та реєстрація права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості.
		Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності 
		у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
		За нормами частини четвертої статті 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом, і недодержання вимог цієї норми відповідно до частини першої статті 215 ЦК України є підставою недійсності правочину.
		Наведене узгоджуються з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження 
		№ 14-325цс18), у якому Верховний Суд відійшов від правових висновків, викладених у постановах від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15, 
		від 27 січня 2016 року у справі № 6-1912цс15 та від 30 березня 2016 року 
		у справі № 6-533цс16, у яких Верховний Суд України дійшов висновку про те, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
		Відступаючи від правового висновку Верховного Суду України, викладеного 
		у наведених вище справах, Велика Палата Верховного Суду вказала, що такий висновок суперечить принципу рівності як майнових прав подружжя, 
		так і рівності прав співвласників, власність яких є спільною сумісною, 
		без визначення часток, та вважала, що відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників 
		на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність 
		від добросовісності сторін договору.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20) зроблено частковий відступ від висновків у вищевикладеній постанові Великої Палати Верховного Суду 
		від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження 
		№ 14-325цс18), та зазначено, що укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
		Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
		При цьому наявність згоди одного з подружжя на укладення другим 
		з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном наділяє його необхідним обсягом повноважень на вчинення такого правочину. 
		Положення частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 
		СК України з урахуванням пункту 6 статті 3 ЦК України спрямовані на захист прав саме добросовісного набувача, а тому саме в разі його недобросовісності договір може бути визнаний недійсним.
		Можливість визнання недійсним договору щодо розпорядження майном, яке перебуває в спільній власності, залежить від встановлення недобросовісності третьої особи ? контрагента за таким договором (постанова Великої Палати Верховного Суду від від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20).
		Згода подружжя на вчинення іншим з подружжя правочину є за своєю правовою природою окремим одностороннім правочином, що має бути укладений письмово.
		Аналіз положень закону, які визначають порядок розпорядження майном, 
		що знаходиться у спільній сумісній власності подружжя, дозволяє дійти висновку, що чоловік та дружина розпоряджаються цим майном за взаємною згодою, наявність якої презюмується при укладенні договорів одним 
		з подружжя.
		Довіреністю визнається письмове повноваження, яке видає одна сторона (довіритель) іншій (представнику) для представництва перед третіми особами. Довіреність - це односторонній правочин, що фіксує межі повноважень представника, який, діючи на підставі довіреності, створює права та обов`язки безпосередньо для довірителя.
		Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Довіреність же як один із способів представництва дає можливість або зобов`язує представника вчинити в майбутньому правочин від імені особи, яку представляють (частина перша статті 237 ЦК України).
		Удовіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити представнику, при цьому зазначені дії мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.
		У справі, яка переглядається, нотаріально посвідченою довіреністью Сокольнікова В. І. уповноважила свого чоловіка ОСОБА_2  вчиняти від її імені всі дозволені законом правочини щодо управління та розпорядження всім її майном, з чого б воно не складалося і де б воно не знаходилось, купувати, продавати, приймати в дар, міняти, заставляти та приймати в заставу споруди та інше майно, провадити розрахунки по укладеним угодам, передавати майно в користування або в оренду.
		За змістом цієї довіреності позивач надала право ОСОБА_2 , який 
		є її чоловіком та співвласником набутого у шлюбі майна (з урахуванням презумпції спільності набутого у шлюбі майна, розпоряджатися усім належним їй майном, в тому числі передавати його у заставу, а за статтею 757 
		ЦК України іпотека є видом застави. 
		При цьому під час розгляду справи суди не встановили недобросовісності іпотекодержателя при укладенні договорі іпотеки, а за наявності нотаріально посвідченої довіреності власника майна другому з подружжя щодо розпорядження майном з правом передавати його у заставу, у кредитора (іпотекодержателя) не було розумних сумнівів чи підстав вважати, що згода на передачу майна в іпотеку не надана. 
		За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про наявність правових підстав для визнання договору іпотеки недійсним 
		у зв`язку з відсутністю згоди на укладення цього договору другого з подружжя. 
		Позивач не спростувала презумпцію правомірності правочину - договору іпотеки станом на момент його укладення (стаття 204 ЦК України), а також того, що її чоловік ОСОБА_2 , передаючи в іпотеку банку спільне майно на забезпечення виконання зобов`язань ТОВ «Нова-Інвест» за кредитним договором, 34 % частки у якому належить йому на праві власності, 
		діяв не в інтересах сім`ї та без згоди позивача як другої з подружжя.    
		Передача майна в іпотеку відбулась за наявності письмової згоди позивача 
		на це, яка відображена у нотаріально посвідченій довіреності, виданій на ім`я 
		її чоловіка ОСОБА_2 , та містить повноваження щодо розпорядження майном, у тому числі на передачу його у заставу, якою є іпотека, а отже, 
		за установлених у цій справі обставин і змісту довіреності, така згода відповідає вимогам частини третьої статті 65 СК України. 
		Суди першої та апеляційної інстанцій встановили усі обставини, дослідили докази та надали їм правову оцінку, але неправильно застосували норми матеріального права та помилково задовольнили позов ОСОБА_1 
		з тих підстав, з якими вона пов`язує недійсність договору іпотеки. 
		Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		Оскільки суди неправильно застосували норми матеріального права 
		і ухвалення нового судового рішення не потребує встановлення фактичних обставин справи, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню 
		з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову 
		ОСОБА_1 . 
		Щодо судових витрат                      
		Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 
		ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема 
		з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи 
		у суді касаційної інстанції.
		Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних 
		з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
		Згідно з частинами першою, другою, тринадцятою статті 141 ЦПК Українисудовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки Верховний Суд за результатами касаційного перегляду скасовує рішення судів попередніх інстанцій та ухвалює нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, то з позивача на користь ТОВ «Кредіт Інвестмент Груп» підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної 
		та касаційної скарг у розмірі 2 689,80 грн (1 153,00 грн + 1 536,80 грн). 
		Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредіт Інвестмент Груп» задовольнити.
		Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області 
		від 13 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду 
		від 13 вересня 2022 рокускасувати та ухвалити у справі нове судове рішення.
		Позов  ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредіт Інвестмент Груп», треті особи: Акціонерне товариство «Імексбанк», уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Імексбанк» Матвієнко Андрій Анатолійович, ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Нова-інвест», приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Апишкова Зінаїда Іванівна, про визнання договору іпотеки недійсним залишити без задоволення.
		Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредіт Інвестмент Груп» судовий збір, сплачений за подання апеляційної та касаційної скарг, у розмірі 2 689 (дві тисячі шістсот вісімдесят дев`ять) грн. 80 коп.
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Головуючий                                                                                    Д. Д. Луспеник
		 
		Судді:                                                                                               І. А. Воробйова 
		 
		                                                                                                            Б. І. Гулько
		 
		                                                                                                             Г. В. Коломієць
		 
		                                                                                                             Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...