Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 607/14107/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них; за законом..
Надіслано для оприлюднення: 18.04.2023. Зареєстровано: 19.04.2023. Забезпечено надання загального доступу: 21.04.2023.
Дата набрання законної сили: 03.01.2024
Результат оскарження 03.01.2024 Апеляційний суд Тернопільської області: залишено рішення без змін
Номер судового провадження: 2/607/1000/2023

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		05.04.2023 Справа №607/14107/22 
		Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі: головуючого судді Позняка В.М., 
		за участі секретарів судового засідання Кужель К.С., представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача - Лапунько М.В., 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Тернопільської міської ради, Тернопільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної податкової служби у Тернопільській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Перша тернопільська державна нотаріальна контора, Тернопільське міське бюро технічної інвентаризації, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, реєстраційного посвідчення та зобов`язання вчинити дії, -
		ВСТАНОВИВ:
		ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до Тернопільської міської ради, Тернопільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної податкової служби у Тернопільській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Перша тернопільська державна нотаріальна контора, Тернопільське міське бюро технічної інвентаризації, просить визнати недійсним видане 24.12.1998 Першою Тернопільською державною нотаріальною конторою свідоцтво про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 за "податковою інспекцією", зареєстроване в реєстрі за № 5-5306; визнати недійсним реєстраційне посвідчення, видане Тернопільським міським бюро технічної інвентаризації на квартиру АДРЕСА_1 за "податковою інспекцією", записане в реєстрову книгу за № 17097 від 28.12.1998; визнати недійсним запис, внесений до реєстрової книги за № 17097 на домоволодіння АДРЕСА_1 , та внести до реєстрової книги відповідний запис про його недійсність; передати квартиру АДРЕСА_1 , у комунальну власність; визнати за ОСОБА_2 право на користування квартирою АДРЕСА_1 .
		Позов мотивовано тим, що 25.02.1999 виконавчим комітетом Тернопільської міської ради брату позивача - ОСОБА_3 було видано ордер на житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_1 . В ордері членами сім`ї ОСОБА_4 зазначено дружину - ОСОБА_5 та сина - ОСОБА_6 . З того ж 1999 року вони стали проживати у цій квартирі та вести спільне господарство разом з членом їх сім`ї - позивачем ОСОБА_7 , який 13.05.2006 року зареєструвався за цією адресою. 03.06.2006 року у зв`язку з переїздом за іншим місцем проживання основний квартиронаймач ОСОБА_3 , а 06.06.2006 - його дружина та син були зняті з реєстраційного обліку. Таким чином, позивач вже більше п`ятнадцяти років одноособово проживає у квартирі, утримує її у належному технічному та санітарному стані, сплачує житлово-комунальні послуги. 23.06.2021 ОСОБА_8 звернувся до виконавчого комітету Тернопільської міської ради з приводу переоформлення на його ім`я ордеру на вказану квартиру АДРЕСА_1 , у якій він проживає. Однак, листом заступника міського голови Остапчук В.О. за N15844 від 26.07.2021 повідомлено про відмову у такому переоформленні. Ця відмова пояснюється тим, що звернення ОСОБА_9 з документами розглядалося на засіданні громадської комісії з житлових питань при виконавчому комітеті міської ради 01.07.2021 і згідно п.45 протоколу № 3 йому відмовлено в переоформленні ордера у зв`язку з відсутністю погодження власника квартири, яким, згідно довідки ТОВ "МБТІ" від 20.06.2021 є податкова інспекція на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого 24.12.1998. Стверджує, що позивач постійно проживав разом із наймачем вказаного житла, вів з ним спільне господарство, вселився туди на законних підставах - як член сім`ї наймача та зареєстрований за вказаною адресою, протягом тривалого часу використовує цю квартиру як єдине житло, іншої угоди, за діючим на той час законодавством, про порядок користування вказаним жилим приміщенням між ним та іншими членами сім`ї ОСОБА_3 не було, то стосовно вказаного житла він має такі ж права, як і наймач - ОСОБА_3 . Відмова у переоформленні ордеру на ім`я позивача порушує його житлові права та обмежує його подальше право на приватизацію житла, а тому такі права підлягають судовому захисту. Стверджує, що станом на 25.02.1999, коли на квартиру був виданий ордер виконавчим комітетом Тернопільської міської ради брату, вона була вільною, і тим більше вона є таким вільним жилим приміщенням станом на даний час, коли за переоформленням ордера звернулася та єдина особа, яка у ній і проживає - позивач. Стверджує, що право власності податкової інспекції на житлове приміщення жодним чином не міняє факт перебування цього приміщення у державному житловому фонді, а відтак і компетенцію Тернопільської міської ради для видачі ордера на проживання у цьому приміщенні. Такою своєю компетенцією Тернопільська міська рада вже користалася 25.02.1999, коли, незважаючи на право власності податкової інспекції, видала ордер брату позивача. Стверджує, що на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого на ім`я неіснуючої особи, жодні цивільні права, зокрема право власності на це житлове приміщення, не виникли та виникнути не можуть, оскільки відсутня і ніколи не існувала особа - суб`єкт реалізації таких прав. Звертає увагу, що згідно із статті 137 Цивільного кодексу Української PCP, чинного на час видачі свідоцтва про право власності на цю квартиру, майно, яке не має власника або власник якого невідомий (безхазяйне майно), надходить у власність держави за рішенням виконавчого комітету міської Ради народних депутатів, винесеним за заявою фінансового органу. Цих імперативних вимог чинного на той час цивільного законодавства, виконано не було - власник вказаної квартири є невідомим, оскільки «податкова інспекція» - неіснуюча особа, яка не може володіти жодним майном. Враховуючи, що право власності на вказану квартиру зареєстровано за неіснуючою особою, то позивач отримати дозвіл в неіснуючого власника майна не може, міська рада розпоряджатись таким майном не хоче, що в сукупності обмежує право позивача на житло, зокрема обмежує його подальше право на приватизацію житла. Тому такі порушені права позивача підлягають судовому захисту.
		Від відповідача - Головного управління Державної податкової служби у Тернопільській області надійшов відзив на позов, в якому представник просить відмовити в задоволенні позовних вимог. У своїх заявах по суті стверджує, що оскаржуване свідоцтво було видане у відповідності до діючого на той час законодавства, а саме, Цивільного кодексу Української РСР та Закону України «Про державну податкову службу в України». Зазначає, що до вимог позивача застосовується строк позовної давності. Головного управління Державної податкової служби є правонаступником Тернопільської об`єднаної державної податкової інспекції.
		Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 жовтня 2022 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
		Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 лютого 2023 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.
		Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 березня 2023 року на підставі протоколу повторного розгляду справи справу прийнято до свого провадження та призначено судовий розгляд.
		Представник позивача в судовому засіданні просить задовольнити позовні вимоги.
		Представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у заявах по суті.
		Завідувач Першої тернопільської державної нотаріальної контори в судові засідання не з`являвся, звернувся до суду із заявою про розгляд справи у відсутності представника нотаріальної контори.
		Інші учасники в судове засідання не з`явилися, не повідомили про причини неявки.
		Розглянувши справу, судом досліджено такі докази та встановлено такі обставини.
		Як видно з свідоцтва про право на спадщину за законом виданого державним нотаріусом Першої тернопільської державної нотаріальної контори 24 грудня 1998 року, спадкове майно - двохкімнатна квартира АДРЕСА_1 , яке належало померлому ОСОБА_11 переходить за правом спадкоємства на підставі статті 555 Цивільного кодексу Української РСР до держави в особі податкової інспекції.
		На підставі вказаного свідоцтва Тернопільським міським бюро технічної інвентаризації 28 грудня 1998 року було видане реєстраційне посвідчення про реєстрації за Податковою інспекцією на праві державної власності спірної квартири.
		Виконавчим комітетом Тернопільської міської ради 25.02.1999 ОСОБА_3 було видано ордер на житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_1 . В ордері членами сім`ї ОСОБА_4 зазначено дружину - ОСОБА_5 та сина - ОСОБА_6 . 
		Як видно із довідки ДП «Фаворит» від 24.05.2021, ОСОБА_2 зареєстрований з 13.05.2006 за адресою квартира АДРЕСА_1 .
		На звернення ОСОБА_8 до виконавчого комітету Тернопільської міської ради з приводу переоформлення на його ім`я ордеру на квартиру АДРЕСА_1 , на засіданні громадської комісії з житлових питань при виконавчому комітеті міської ради 01.07.2021 (п.45 протоколу № 3) йому відмовлено в переоформленні ордера на вищевказану квартиру у зв`язку з відсутністю погодження власника квартири, яким, згідно довідки ТОВ "МБТІ" від 20.06.2021 є податкова інспекція на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого 24.12.1998.
		Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши та оцінивши докази, суд доходить висновку, в задоволенні позову слід відмовити, зважаючи на таке.
		 
		Вирішуючи позовну вимогу про визнання свідоцтва недійсним, суд виходить із такого.
		Статтею 555 Цивільного кодексу Української РСР, діючого на час видачі свідоцтва про право на спадщину від 24.12.1998 року, передбачено, що спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави:  1) якщо спадкодавець все майно  або  частину  його  заповідав державі;  2) якщо у спадкодавця немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом;  3) якщо всі спадкоємці відмовились від спадщини;  4) якщо всі спадкоємці позбавлені права  спадкування (статті 528 і 534 цього Кодексу);  5) якщо ні один із спадкоємців не прийняв спадщини.
		ЦК УРСР не обмежувався строк для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом або заповітом, у тому числі й для держави. Тому, якщо упродовж встановленого шестимісячного строку ніхто зі спадкоємців за законом або за заповітом не прийняв спадщину, вважається, що спадщина переходить до держави.
		Відповідно до статті 560, частини третьої статті 561 ЦК Української РСР свідоцтво про право на спадщину видається також державною нотаріальною конторою при переході спадкового майна до держави (статті 534, 553, 555 цього Кодексу). Свідоцтво про право держави на спадщину в усіх випадках видається не раніше як через шість місяців з дня відкриття спадщини.
		Системне тлумачення частини другої статті 549, частини першої статті 555 ЦК Української РСР свідчить,  що законодавець передбачав автоматичний перехід спадщини за правом спадкоємства до держави. Будь-яких дій щодо прийняття спадщини держава не здійснювала. При існуванні юридичних фактів, визначених пунктами 1-5 частини першої статті 555 ЦК Української РСР, держава завжди приймала спадщину і не могла від неї відмовитися (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 671/22/19, провадження № 61-9511сво19).
		Відповідно до пункту 12 статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», діючого на час виникнення підстав успадкування державою спірної квартири, проведення роботи, пов`язаної з виявленням, обліком, оцінкою та реалізацією у встановленому законом порядку безхазяйного майна, майна, що перейшло за правом успадкування до держави, скарбів і конфіскованого майна виконують Державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об`єднані спеціалізовані державні податкові інспекції.
		Порядок виявлення та обліку безхазяйного майна визначається Міністерством фінансів Української РСР.
		Відповідно до п. п. 1, 3 Порядку обліку, оцінки й реалізації конфіскованого, безхазяйного майна, майна, що за правом успадкування перейшло у власність держави, та скарбів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 липня 1992 року № 375 (далі Порядок), облік, вжиття заходів щодо охорони й оцінки майна, що за правом успадкування перейшло у власність держави, покладається на державні податкові інспекції.
		Відповідно до Інструкції про порядок обліку, оцінки й реалізації конфіскованого, безхазяйного майна, майна, що за правом успадкування перейшло у власність держави та скарбів, затвердженої Наказом Головної державної податкової інспекції України №20 від 08.06.1993 року, згідно зі статтею 524 ЦК УРСР цю інструкцію видано згідно з Порядком (п.1). Майно переходить за правом спадкоємства у власність держави, якщо у померлого немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом або жоден із спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини.
		Документом, що підтверджує право спадкоємства майна державою, є свідоцтво про право держави на спадщину, яке видається державною нотаріальною конторою відповідній державній податковій інспекції після закінчення 6 місяців з дня відкриття спадщини. Підставою переходу майна за правом спадкоємства у власність держави може бути і відповідне судове рішення, винесене за позовом державної податкової інспекції.
		З матеріалів справи вбачається, що державним нотаріусом Першої тернопільської державної нотаріальної контори 24 грудня 1998 року видано свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно - двохкімнатна квартира АДРЕСА_1 , яке належало померлому ОСОБА_11 та перейшло на підставі статті 555 Цивільного кодексу Української РСР до держави в особі податкової інспекції.
		Позивач стверджує, що вказане свідоцтво видане незаконно, оскільки видане на неіснуючий орган податкової інспекції.
		Такі доводи, суд вважає необґрунтованими та безпідставними.
		Так, згідно оскаржуваного свідоцтва, спірна квартира перейшла у власність держави, а не податкової інспекції. Податкова інспекція, відповідно до діючого на той час законодавства, виконувала функції органу, який вів облік, вжиття заходів щодо охорони й оцінки безхазяйного майна, тобто діяла від імені держави, набуваючи майно у державну власність.
		Отже, судом не встановлено порушень про видачі свідоцтва про право на спадщину за законом.
		Більше того, вказане свідоцтво ніяк не могло порушувати права позивача, який зареєстрував своє місце проживання у спірній квартирі, яка вибула із приватної власності та на підставі оскаржуваного свідоцтва перейшла до державного житлового фонду, тільки в 2006 році, тобто через 9 років після його видачі.
		З цих же підстав не підлягають до задоволення вимоги про визнання недійсними реєстраційних посвідчень Тернопільського міського бюро технічної інвентаризації та запису до реєстрової книги, які були здійснені на підставі оскаржуваного свідоцтва про право на спадщину.
		 
		Суд також вважає безпідставною позовну вимогу про передачу квартири у комунальну власність.
		Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 зазначав, що він позбавлений можливості приватизувати спірну квартиру, оскільки її не передано в комунальну власність.
		Такі доводи не заслуговують на увагу, оскільки закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» не містить обмежень щодо приватизації жилих приміщень, які перебувають у державній власності, за виключенням об`єктів передбачених частиною другою статті 2 Закону.
		Суд зазначає, що відповідно до підпункту «а» пункту 6 розділу ІІІ порядку реалізації обліку, оцінки й реалізації конфіскованого, безхазяйного майна, майна, що за правом успадкування перейшло у власність держави, та скарбів, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 6 липня 1992 р. N 375, діючого до 01.01.1999 реалізація конфіскованого, безхазяйного майна, майна, що за правом успадкування перейшло у власність  держави, та скарбів провадиться державними податковими інспекціями з дотриманням такого порядку:  будівлі і споруди (в тому числі житлові будинки) та їх частини безплатно передаються у комунальну власність, якщо інше не передбачено законодавством.
		Як видно із підпункту 1 пункту 9 постанови порядку обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 1998 р. № 1340, діючий з 01.01.1999 року, майно, зазначене у пункті 1 цього Порядку, передається для подальшого розпорядження ним на підставі акта опису, оцінки та передачі майна, в тому числі реалізується через торгівельні підприємства, аукціони, біржі, з якими укладені угоди на його реалізацію відповідно до пунктів 12 і 13 цього Порядку, з дотриманням таких вимог: будівлі, споруди, житлові приміщення та їх частини, транспортні засоби, предмети антикваріату, високохудожні авторські роботи, ювелірні вироби з діамантами чи іншим дорогоцінним камінням, товарно-матеріальні цінності за умови наявності оптової партії реалізуються через біржові торги, аукціони у порядку, встановленому законодавством України. 
		Крім того, згідно з частинами першою, третьою статті 1 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» цей Закон регулює відносини, пов`язанні з передачею об`єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах або у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, а також об`єктів права комунальної власності у державну власність. Передача у державну або комунальну власність об`єктів права інших форм власності може регулюватися положеннями цього закону, якщо інше не передбачено законом або рішеннями відповідних місцевих рад.
		У статті 2 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» передбачено, що об`єктами передачі згідно з цим Законом є, крім іншого, об`єкти житлового фонду (у тому числі гуртожитки як об`єкти нерухомого майна, житлові комплекси та/або їх частини) та інші об`єкти соціальної інфраструктури (навчальні заклади, заклади культури (крім кінотеатрів), фізичної культури та спорту, охорони здоров`я (крім санаторіїв, профілакторіїв, будинків відпочинку та аптек), соціального забезпечення, дитячі оздоровчі табори), які перебувають у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, установ, організацій або не увійшли до статутного капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), у тому числі не завершені будівництвом.
		За змістом статті 4 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» передача об`єктів у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах здійснюється за наявності згоди відповідних сільських, селищних, міських, районних у містах рад, якщо інше не передбачено законом.
		Відповідно до частин першої, другої статті 4-1 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» передача об`єктів житлового фонду, гуртожитків та інших об`єктів соціальної інфраструктури здійснюється у порядку, встановленому цим Законом, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
		Ініціатива щодо передачі об`єктів права державної та комунальної власності може виходити відповідно від органів, уповноважених управляти державним майном, Національної академії наук, інших аналогічних самоврядних організацій, яким передано в користування державне майно (далі - самоврядні організації), місцевих органів виконавчої влади, відповідних органів місцевого самоврядування (стаття 3 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності»).
		Згідно з частиною третьою статті 4-1 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» рішення щодо передачі об`єктів житлового фонду, гуртожитків та інших об`єктів соціальної інфраструктури у комунальну власність приймаються органами, уповноваженими управляти державним майном, самоврядними організаціями за згодою відповідних сільських, селищних, міських, районних у містах рад, а у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст - за згодою районних або обласних рад. Пропозиції щодо передачі об`єктів житлового фонду, гуртожитків та інших об`єктів соціальної інфраструктури, які належать підприємствам, погоджуються з цими підприємствами, а щодо передачі об`єктів житлового фонду (крім гуртожитків) та інших об`єктів соціальної інфраструктури, споруджених за рахунок коштів підприємств, - також з трудовими колективами цих підприємств. Пропозиція вважається погодженою з трудовим колективом підприємства за наявності рішення загальних зборів трудового колективу, прийнятого більшістю голосів від загальної кількості працівників підприємства.
		Статтею 6 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» визначено, що передача об`єктів здійснюється комісією з питань передачі об`єктів, до складу якої входять представники виконавчих органів відповідних рад, місцевих органів виконавчої влади, органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядних організацій, фінансових органів, підприємств, трудових колективів підприємств, майно яких підлягає передачі. У разі передачі об`єктів, закріплених за самоврядною організацією, або об`єктів, щодо яких прийнято рішення про приватизацію, орендованого майна, акцій (часток, паїв), що належать державі або суб`єктам права комунальної власності у майні господарських товариств, до складу комісії з питань передачі об`єктів включаються представники відповідно самоврядної організації або державного органу приватизації.
		Частина п`ята статті 7 цього Закону передбачає, що передача об`єктів права державної та комунальної власності оформляється актом приймання-передачі, який підписується головою і членами комісії.
		Згідно частини другої статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.
		Отже, Закон України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» пов`язує перехід об`єктів права державної власності у комунальну з такою обов`язковою обставиною як відповідне волевиявлення на зазначену передачу суб`єкта комунальної власності.
		Ініціатором здійснення передачі квартири до комунальної власності за умови дотримання відповідної процедури може бути лише власник або особа, у повному господарському віданні або оперативному управлінні перебуває спірна нерухомість.
		Позивач не надав належні та допустимі докази на підтвердження наявності в нього повноважень на ініціювання питання про передачу спірної квартири до комунальної власності відповідно до положень Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності».
		Тому, встановивши, що здійснити передачу квартири до комунальної власності за умови дотримання відповідної процедури може лише власник або особа, у повному господарському віданні або оперативному управлінні перебувала спірна нерухомість, а прийняття до комунальної власності майна є правом, а не обов`язком Тернопільської міської ради, з урахуванням тієї обставини, що ОСОБА_2 не довів, у чому полягає порушення його прав та законних інтересів відповідачами, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову. (подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 02 лютого 2023 року у справі № 766/10669/18).
		 
		Вирішуючи позовні вимоги про визнання права користування жилим приміщенням.
		Відповідно до вимог статті З ЦПК України й статті 15 ЦК України в порядку цивільного судочинства підлягає захисту порушене право.
		Як видно із довідки від 24.05.2021 року (а.с. 25) позивач зареєстрований та проживає в квартирі по АДРЕСА_1 .
		На цей час відповідачі не ставлять під сумнів законність його вселення, а також не вимагають виселення позивача із спірної квартири, а отже жодним чином не порушують його права.
		Отже, суду не надано доказів того, що відповідачами порушено цивільне право чи інтерес позивача, який підлягає судовому захисту.
		Сам факт відмови в переоформленні ордера виконавчим комітетом Тернопільської міської ради не свідчить про спір з приводу користування квартирою, а з матеріалів справи вбачається спір щодо можливості приватизації позивачем квартири.
		Так, відповідно до статті 58 Житлового кодексу України, на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.
		Разом з тим, як видно із матеріалів справи, позивач зареєстрований та проживає в спірному приміщенні зі згоди особи, яка була вселена в нього а підставі ордера.
		Суд зазначає, що за статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16). 
		При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.
		Постановою ВС від 25 вересня 2019 року, справа № 753/2187/17, Верховний Суд роз`яснив, що як правило, особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно, спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.
		Дослідивши наявні правовідносини та встановлені обставини справи, суд доходить висновку, що заявлений позивачем спосіб захисту, не передбачений законом для застосування до спірних правовідносин та не призведе до відновлення прав позивача у цих правовідносинах.
		Тому, суд доходить остаточного висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.
		Керуючись статтями 4,5,12,13, 81, 223, 263-265, 268, 273,354 ЦПК України, суд,-
		 
		У Х В А Л И В:
		У задоволенні позову ОСОБА_2 до Тернопільської міської ради, Тернопільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної податкової служби у Тернопільській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Перша тернопільська державна нотаріальна контора, Тернопільське міське бюро технічної інвентаризації, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, реєстраційного посвідчення та зобов`язання вчинити дії - відмовити.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду.
		Реквізити сторін:
		Позивач: ОСОБА_2 РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .
		Відповідачі:
		Тернопільська міська рада ЄДРПО 34334305 м. Тернопіль, вул. Листопадова 5
		Головне управління ДПС у Тернопільській області, 46003, Тернопільська область, м. Тернопіль, вул. Білецька 1 Код ЄДРПОУ 43142763.
		Треті особи: 
		Перша тернопільська державна нотаріальна контора, код ЄДРПОУ 02900587, вул. Коперніка, 1, місто Тернопіль, 46001.
		Тернопільське міське бюро технічної інвентаризації, вул. За Рудкою, 35, місто Тернопіль, 46001.
		Повний текст рішення виготовлено 17 квітня 2023 року.
		 
		 
		 
		Головуючий суддяВ. М. Позняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...