Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 907/1040/22 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, щодо недоговірних зобов’язань; про відшкодування шкоди.
Надіслано для оприлюднення: 21.04.2023. Зареєстровано: 21.04.2023. Забезпечено надання загального доступу: 24.04.2023.
Дата набрання законної сили: 12.05.2023
Номер судового провадження: 2/907/1040/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		 
		вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua 
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		 
		"18" квітня 2023 р. м. УжгородСправа № 907/1040/22 
		 
		Суддя Господарського суду Закарпатської області Ремецькі О.Ф., 
		розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
		№907/1040/22 
		за позовом Державної екологічної інспекції у Закарпатській області, м. Ужгород 
		до Дубівського виробничого управління житлово-комунального господарства, смт. Дубове
		про стягнення суми 2 573,10 грн.
		 
		Без повідомлення (виклику) учасників справи.
		 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		Позивач звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до відповідача про стягнення суми 2 573,10 грн. шкоди, завданої внаслідок порушення вимог законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, посилаючись на порушення відповідачем вимог чинного законодавства.
		Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
		Згідно з ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
		Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
		Відповідно до ч. 2 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
		Згідно з ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
		З огляду на наведене, оскільки справа №907/1040/22, не є складною в розумінні норми ч. 4 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України, суд здійснює розгляд даної справи у порядку спрощеного позовного провадження. 
		Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
		Враховуючи, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі (з огляду на заявлені предмет та підстави позову) не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд дійшов висновку про розгляд справи без повідомлення учасників справи.
		Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 20.01.2023 суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив; попереджено відповідача, що у разі ненадання відзиву у встановлений строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України); встановлено строк для подання позивачем відповіді на відзив - протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов.
		Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
		Ухвала суду від 20.01.2023 р., була надіслана відповідачу 24.01.2023 р. рекомендованим листом, що підтверджується відтиском печатки про відправлення на зворотному боці ухвали, на адресу місцезнаходження відповідача, вказану у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та як вбачається з відстеження поштового відправлення №8850101734717, отримана відповідачем 30.01.2023 р.
		Згідно з пунктом 3 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
		Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у визначений у відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України строк.
		Суд вказує про те, що відповідач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив через канцелярію суду або шляхом його направлення на адресу суду поштовим відправленням, відтак, приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими процесуальними правами, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178, ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, а неподання відповідачем відзиву на позов не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.
		Судом також враховано, що згідно з приписами п. 6.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
		Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
		 
		Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та письмові пояснення, викладені позивачем у позовній заяві, суд-
		ВСТАНОВИВ:
		 
		За результатами позапланової перевірки, проведеної 13.10.2021 р. інспекторами Державної екологічної інспекції у Закарпатській області в Дубівському виробничому управлінні житлово-комунального господарства встановлено, що при ведені господарської діяльності підприємством не дотримуються вимоги природоохоронного законодавства щодо охорони та раціонального використання водних ресурсів. Вказані порушення зафіксовані Актом, складеним за результатом проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів №341/04.
		В ході перевірки встановлено, що вказаним підприємством в період з 11.11.2020 р. по 31.12.2020 допущено скидання зворотних (стічних) вод з перевищенням нормативів гранично допустимих скидів річку Тересва об`ємом 4 834 .м.куб., чим спричинені збитки державі на суму 2 573,10 грн.
		Державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Закарпатської області, відповідно до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 389 від 20.07.2009, зареєстрованої в Мін`юсті України від 14.08.2009 за № 767/16783 (зі змінами), проведено розрахунок розміру збитків, згідно з яким сума завданих державі збитків складає 2 573,10 грн.
		Згідно з Методикою, наднормативним скидом забруднюючих речовин у водний об`єкт частина маси фактично скинутої речовини у зворотних водах, що перевищує масу речовини, максимально допустиму для відведення за розрахунковий період.
		Пункт 2.2 Методики визначає, що факт наднормативного скиду забруднюючих речовин у водний об`єкт зі зворотними водами встановлюється державними інспекторами за результатами інструментально-лабораторних методів контролю, документальної перевірки фізичних осіб, фізичних осіб - підприємців та юридичних осіб розрахунковим методом.
		Таким чином, наведений пункт Методики надає особі, яка здійснює розрахунок маси наднормативного скиду забруднюючої речовини у водний об`єкт зі зворотними водами, альтернативне право вибору: здійснювати такий розрахунок за результатами інструментально-лабораторних методів контролю або розрахунковим методом.
		Відповідно до пункту 7.1. Методики, розрахунок у розмірі: відшкодування збитків, заподіяних водним об`єктам (крім морських вод) внаслідок скидів забруднюючих речовин зі зворотними водами з перевищенням встановленого нормативу ГДС, здійснюється за формулою №12.
		Формула №12, на підставі якої позивачем здійснений розрахунок збитків, визначена пунктом 7.1. Методики, яким визначений порядок та методологія проведення розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних водним об`єктам (крім морських вод) внаслідок скидів забруднюючих речовин зі зворотними водами з перевищенням встановленого нормативу ГДС (граничнодопустимого скиду).
		Матеріали справи не містять доказів оскарження результатів перевірки що зафіксовані актом від 13 жовтня 2021 року №341/04.
		29 листопада 2022 року Державна екологічна інспекція у Закарпатській області звернулась до Відповідача з претензією про відшкодування збитків у розмірі 2 573,10 грн.
		Відповідачем претензія залишена без відповіді та задоволення, що і стало приводом звернення позивача до суду.
		 
		Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
		 
		Відповідно до приписів частини 1 статті 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
		Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України є обов`язком держави (ст. 16 Конституції України).
		Відповідно до статей 66, 68 Конституції України, кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.
		Водним кодексом України передбачено, що всі води (водні об`єкти) на території України є національним надбанням народу України, однією з природних основ екологічного розвитку і соціального добробуту.
		Водні відносини в Україні регулюються цим Кодексом, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" та іншими актами законодавства.
		Статтею 1 Водного кодексу України визначено такі терміни: водокористування - використання вод (водних об`єктів) для задоволення потреб населення, промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей господарства, включаючи право на забір води, скидання стічних вод та інші види використання вод (водних об`єктів); ліміт скиду забруднюючих речовин - граничний обсяг скиду забруднюючих речовин у поверхневі водні об`єкти, який встановлюється в дозволі на спеціальне водокористування; вода зворотна - вода, що повертається за допомогою технічних споруд і засобів з господарської ланки кругообігу води в його природні ланки у вигляді стічної, шахтної, кар`єрної чи дренажної води.
		Згідно з частиною 1 статті 48 Водного кодексу України, спеціальне водокористування - це забір води з водних об`єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об`єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.
		Стаття 109 Водного кодексу України передбачає, що спори з питань використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів розглядаються державними органами охорони навколишнього природного середовища, водного господарства, геології, місцевими Радами, судом або третейським судом у порядку, встановленому законодавством.
		Згідно з частиною 1 статті 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
		Відповідно до статті 2 Водного кодексу України, завданням водного законодавства є регулювання правових відносин з метою забезпечення збереження, науково обґрунтованого, раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об`єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водокористування.
		В силу вимог статті 19 Водного кодексу України, державний контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів здійснюється Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, іншими державними органами відповідно до законодавства України.
		Відповідно до статті 34 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", завдання контролю у галузі охорони навколишнього природного середовища полягають у забезпеченні додержання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища всіма державними органами, підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форм власності і підпорядкування, а також громадянами.
		Відповідно до частини 1 статті 49 Водного кодексу України, спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу.
		Дозвіл на спеціальне водокористування видається територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства (ч. 2 ст. 49 Водного кодексу України).
		Стаття 48 Водного кодексу України передбачає поняття спеціального водокористування. Так, згідно частини 1 цієї статті спеціальним водокористуванням є забір води з водних об`єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об`єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.
		Пунктом 9 частини 1 статті 44 Водного кодексу України передбачено обов`язок водокористувача здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу.
		Скидання стічних вод у водні об`єкти допускається лише за умови наявності нормативів гранично допустимих концентрацій та встановлених нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин. Водокористувачі зобов`язані здійснювати заходи щодо запобігання скиданню стічних вод чи його припинення, якщо вони перевищують гранично допустимі скиди токсичних речовин та містять збудників інфекційних захворювань та за обсягом скидання забруднюючих речовин перевищують гранично допустимі нормативи (cт. 70 Водного кодексу України).
		Згідно зі статтею 33 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", екологічні нормативи встановлюють гранично допустимі розміри викидів та скидів у навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин, рівні допустимого шкідливого впливу на нього фізичних та біологічних факторів.
		Як визначено пунктом 6 частини 3 статті 110 Водного кодексу України, відповідальність за порушення водного господарства несуть особи, винні у недотриманні умов дозволу або порушення правил спеціального водокористування.
		Відповідно до статті 111 Водного кодексу України, підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства зобов`язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.
		Згідно з приписами статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів.
		Відповідно до статті 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
		Суд приймає до уваги, що порушення вимог природоохоронного законодавства зафіксовані в Акті перевірки, який є належним доказом такого порушення.
		Матеріали справи не містять доказів звернення відповідача з позовом про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування актів індивідуальної дії.
		Отже, виходячи з наведеного вище, керуючись приписами статті 77 Господарського процесуального кодексу України, суд приймає акт від 13 жовтня 2021 року №341/04 в якості належного та допустимого доказу порушення Відповідачем вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища.
		Таким чином, в період з 11.11.2020 р. по 31.12.2020 р. встановлено скид зворотних (стічних) вод з перевищенням нормативів гранично допустимих скидів водний об`єкт річку Тересва об`ємом 4 834 .м.куб., внаслідок чого позивачем нараховано шкоду в розмірі 2 573,10 грн.
		Водночас суд зауважує, що розрахунок шкоди в розмірі 2 573,10 грн здійснено на підставі довідки відповідача.
		Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.
		Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди передбачено статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
		Для застосування деліктної відповідальності необхідною є наявність усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення, а саме: (1) протиправна поведінка особи; (2) наявність шкоди; (3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою; (4) вина завдавача шкоди.
		Наявність всіх зазначених умов є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність одного з елементів складу цивільного правопорушення звільняє боржника від відповідальності за заподіяну шкоду, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
		Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода це не тільки обов`язкова умова, але й міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі. Мова йде про реальну шкоду та упущену вигоду (ст. 22 Цивільного Кодексу України).
		Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
		Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
		Відповідно до ч.2 ст. 1166 Цивільного кодексу України, особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди.
		Деліктна відповідальність є недоговірною відповідальністю. Вона настає у разі делікту - протиправного завдання шкоди будь-кому, коли правопорушник не перебуває в договірних відносинах із потерпілим.
		Водночас необхідно враховувати, що вина є одним з елементів суб`єктивної сторони будь-якого правопорушення, а тому юридична відповідальність за загальним правилом можлива лише при винному вчиненні забороненого діяння. Відповідальність без вини можлива тільки в окремих, передбачених законом випадках в цивільному праві (наприклад, при заподіянні шкоди джерелом підвищеної небезпеки).
		Цивільним кодексом України закріплено легальну цивільно-правову дефініцію вини (стаття 614), визначаючи її через обставини, які свідчать про її відсутність. Так, особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Отже, вина у цивільному праві це невжиття особою всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов`язання або для запобігання заподіянню шкоди.
		З огляду на викладене, предметом доказування у справі про стягнення шкоди є наявність усіх складових елементів правопорушення.
		Абзацами 2 і 3 статті 1 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" визначено, що державний нагляд (контроль) - це діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, прийнятного рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища, а заходи державного нагляду (контролю) - це планові та позапланові заходи, які здійснюються шляхом проведення перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та інших дій.
		За результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю), у разі виявлення порушень вимог законодавства, складає акт. На підставі акту, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, орган державного нагляду (контролю) за наявності підстав для повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення), реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг звертається у порядку та строки, встановлені законом, з відповідним позовом до адміністративного суду. У разі необхідності вжиття інших заходів реагування орган державного нагляду (контролю) протягом п`яти робочих днів з дня завершення здійснення заходу державного нагляду (контролю) складає припис, розпорядження, інший розпорядчий документ щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу, а у випадках, передбачених законом, також звертається у порядку та строки, встановлені законом, до адміністративного суду з позовом щодо підтвердження обґрунтованості вжиття до суб`єкта господарювання заходів реагування, передбачених відповідним розпорядчим документом. (ч. 6, 7 ст. 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності")
		За змістом зазначених норм слідує, що за результатом проведення перевірки орган державного нагляду (контролю) у разі виявлення правопорушення відносно суб`єкта господарювання та наявності підстав для вжиття заходів реагування на підставі акту складає припис, розпорядження, інший розпорядчий документ щодо усунення виявлених порушень.
		Акти є носіями доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог природоохоронного законодавства, на підставі яких приймається відповідне рішення контролюючого органу, а оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо складання актів та проведення перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі актів.
		Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 по справі № 826/4278/14 та від 20.02.2018 по справі № 803/1130/17.
		Суд встановив, що позивачем доведено факт неправомірності поведінки відповідача, що підтверджується Актом перевірки від 13 жовтня 2021 року №341/04.
		Як видно, при здійсненні розрахунку збитків позивачем було застосовано Методику розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів.
		Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009 №389 затверджено Методику розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів (надалі - Методика).
		Згідно з Методикою, наднормативним скидом забруднюючих речовин у водний об`єкт є частина маси фактично скинутої речовини у зворотних водах, що перевищує масу речовини, максимально допустиму для відведення за розрахунковий період.
		Пункт 2.2 Методики визначає, що факт наднормативного скиду забруднюючих речовин у водний об`єкт зі зворотними водами встановлюється державними інспекторами за результатами інструментально-лабораторних методів контролю, документальної перевірки фізичних осіб, фізичних осіб - підприємців та юридичних осіб та розрахунковим методом.
		Таким чином, наведений пункт Методики надає особі, яка здійснює розрахунок маси наднормативного скиду забруднюючої речовини у водний об`єкт зі зворотними водами, альтернативне право вибору: здійснювати такий розрахунок за результатами інструментально-лабораторних методів контролю або розрахунковим методом.
		З огляду на вищенаведене, заявлені позовні вимоги ґрунтуються на результатах позапланової перевірки, а розрахунок суми збитків, заявлених до стягнення, здійснений на підставі даних, наданих відповідачем за результатами позапланової перевірки, зокрема довідки відповідача.
		Крім того, суд зазначає, що з моменту отримання претензії про сплату нарахованої суми збитків до моменту звернення позивача до суду, а також під час розгляду справи у суді, відповідачем не надано контррозрахунку розміру завданих збитків.
		Враховуючи викладене, суд вважає, що у даному випадку мають місце (є доведеними) усі чотири елементи складу цивільного правопорушення, необхідні для притягнення відповідача до такої відповідальності як відшкодування майнової шкоди, а саме: - протиправна поведінка відповідача, яка полягає у здійсненні скиду зворотних вод з перевищенням встановлених дозволом на спеціальне водокористування нормативів гранично допустимих концентрацій; - наслідком протиправної поведінки відповідача є шкода, заподіяна навколишньому природному середовищу, одним із природних ресурсів якого є водний об`єкт. Така шкода перебуває у безпосередньому причинному зв`язку з протиправною поведінкою відповідача, адже її заподіяння зумовлено невиконанням ним однієї з обов`язкових умов здійснення своєї діяльності. - причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою полягає в тому, що протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав, а шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки. - вина відповідача полягає у здійсненні скидів зворотних вод з перевищенням встановлених дозволом на спеціальне водокористування нормативів гранично допустимих концентрацій, що підтверджено актом перевірки дотримання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища.
		При цьому, вина відповідача ним не спростована, адже він як суб`єкт господарювання не виконав свого обов`язку щодо дотримання гранично допустимих концентрацій при скиді зворотних вод.
		Отже матеріалами справи доведено, що відповідачем було завдану навколишньому природному середовищу шкоду в розмірі 2 573,10 грн. Натомість доказів на спростування вини та, як наслідок, спростування заподіяння шкоди на заявлену суму відповідачем суду не надано. Шкода, заподіяна відповідачем державі на час розгляду спору у добровільному порядку не відшкодована.
		Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
		Стаття 74 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		Відповідно до ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
		Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Державної екологічної інспекції у Закарпатській області, м. Ужгород до Дубівського виробничого управління житлово-комунального господарства, смт. Дубове про стягнення суми 2 573,10 грн. підлягають задоволенню.
		 
		Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
		 
		Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 173, 180, 231, 232, 236-242, Господарського процесуального кодексу України, суд 
		ВИРІШИВ:
		 
		1. Позов задовольнити повністю.
		2. Стягнути з Дубівського виробничого управління житлово-комунального господарства, (90531, Закарпатська обл., Тячівський район, смт. Дубове, вул. Гагаріна, 79, код ЄДРПОУ 22074565) відшкодування шкоди в розмірі 2 573,10 грн. (дві тисячі п`ятсот сімдесят три гривні 10 коп.) із зарахуванням на рахунок ГУК у Зак.обл/Дубівська ТГ, р/р UA798999980333149331000007463, назва банку одержувача Казначейство України, код платежу - 24062100 (код ЄДРПОУ 37975895).
		3. Стягнути з Дубівського виробничого управління житлово-комунального господарства, (90531, Закарпатська обл., Тячівський район, смт. Дубове, вул. Гагаріна, 79, код ЄДРПОУ 22074565) на користь Державної екологічної інспекції у Закарпатській області (р/р НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ 38015668) витрати по оплаті судового збору у сумі 2481,00 грн. (дві тисячі чотириста вісімдесят одну гривню 00 коп.) .
		 
		Видати наказ.
		 
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		 
		Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		Повний текст рішення складено: 21.04.2023.
		 
		 
		Суддя О. Ф. Ремецькі

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...