Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 490/2920/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: 21.04.2023. Зареєстровано: 22.04.2023. Забезпечено надання загального доступу: 24.04.2023.
Дата набрання законної сили: 16.08.2023
Результат оскарження 16.08.2023 Апеляційний суд Дніпропетровської області: залишено рішення без змін
Номер судового провадження: 2/214/1157/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 490/2920/22
		2/214/1157/23
		ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
		Іменем України
		20 квітня 2023 року Саксаганський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі :
		головуючого судді  Сіденка С.І.,
		за участю секретаря судового засідання  Чаплиги О.О.,
		позивача  ОСОБА_1 ,
		у відсутність відповідача  ОСОБА_2 , представника третьої особи,
		розглядаючи у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служба у справах дітей адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради, про визначення місця проживання дитини,
		встановив:
		позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом до відповідача ОСОБА_2 та просить суд визначити місце проживання їх спільного сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з ним, батьком дитини, посилаючись на відсутність даних про місцезнаходження відповідачки. В обґрунтування позову зазначено, що 20 березня 2021 року між ним та ОСОБА_2 було укладено шлюб, від якого ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син ОСОБА_3 . Напередодні вторгнення в України військ рф дружина виїхала до м. Херсона відвідати своїх батьків, син залишився проживати з ним. Після вторгнення м. Херсон опинився у тимчасовій окупації, повернутися до м. Миколаєва без загрози для життя стало неможливим. На кінець травня припинився телефонний зв`язок з окупованою територією. Увесь цей час дитина перебуває на його утриманні та вихованні, залишатися у м. Миколаєві украй небезпечно через щоденні обстріли, виїхати на безпечну територію без присутності матері можливо за наявності судового рішення, яке встановлює місце проживання дитини з батьком. Тому просить задовольнити вимоги.
		Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 03 серпня 2022 року справу передано з врахуванням розпорядження Голови Верховного Суду від 06.03.2022 № 1/0/9-22до Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.
		Ухвалою суду від 22 листопада 2022 року прийнято до розгляду позовну заяву, розгляд справи ухвалено проводити в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
		Ухвалою суду від 23 січня 2023 року закрито підготовче провадження у справі та призначено до судового розгляду по суті. Встановлено загальний порядок з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та загальний порядок дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються.
		У судовому засіданні позивач ОСОБА_4 заявлені вимоги підтримав з підстав, викладених у тексті позовної заяви, наполягав на їх задоволенні.
		Відповідач ОСОБА_2 та представник третьої особи Служби у справах дітей адміністрації Центрального району Миколаївської області у судове засідання не з`явились. про дату, час та місце розгляду справи повідомлена своєчасно та належним чином в порядку, передбаченому статтею 128 ЦПК України, шляхом направлення судових повісток.
		Суд, вислухавши позивача, дослідивши матеріали справи, дійшов таких висновків.
		Як встановлено судом, сторони є батьками малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 9  копія свідоцтва).
		Відповідно дочастини третьоїстатті 51Конституції Українисім`я,дитинство,материнство ібатьківство охороняютьсядержавою. 
		Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
		Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
		Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
		Згідно з частинами першою, другоюстатті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
		Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованоїпостановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
		У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і треба прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
		Відповідно до статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.
		Згідно зі статтею 157 СК України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
		Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
		Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
		У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі потрібно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
		У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема,стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.
		Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першорядно повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору.
		Норми міжнародного права та національне законодавство не містять положень, які б наділяли одного з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
		При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
		Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.
		У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що тлумачення частини першої статті 161 СК України дає підстави для висновку, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема, особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) викладено висновок про те, що положення Конвенції про права дитини встановлюють, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3). Ці положення Конвенції про права дитини узгоджуються з положеннями Конституції та законів України, тому її правові норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
		У постанові Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 255/15148/13-ц (провадження № 61-22808св18) зазначено, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першорядно повинні бути визначені інтереси дитини у спорі, а вже тільки потім права батьків. Декларація прав дитини не є міжнародним договором, не має в Україні виключно обов`язкового характеру, у той час як Конвенція про права дитини, у якій реалізовано принцип пріоритету інтересів дитини понад усім, ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, її положення є частиною національного законодавства згідно зістаттею 9 Конституції України.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зауважено, що законодавство України не містить правових норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. Водночас під забороною розлучення дитини зі своєю матір`ю в контексті Декларації прав дитини потрібно розуміти не обов`язковість спільного проживання матері та дитини, а право на їх спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків, у тому числі й матері, прав та інтересів дитини, передбачених цією Декларацією та Конвенцією про права дитини. 
		Згідно частин 1-3 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини 5, 6 статті 81 ЦПК України).
		Так, до суду надійшов витяг з рішення засідання комісії з питань захисту прав дитини виконкому Миколаївської міської ради № 4 від 14.02.2023, відповідно до якого у серпні 2022 року до служби у справах дітей адміністрації Центрального району звернувся батько дитини ОСОБА_1 з питанням щодо надання довідки про звільнення від мобілізації у зв`язку з тим, що у нього на утриманні знаходиться малолітня дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Йому було роз`яснено, що служба у справах дітей не має повноважень видавати такі довідки. Зі слів батька дитини його дружина, мати дитини, ОСОБА_2 , напередодні повномасштабного вторгнення Росії на територію України поїхала до батьків у Херсонську область та повернутися не змогла. Також зі слів ОСОБА_1 , мати дитини наразі евакуювалася за межі України. Дитина перебуває з батьком, відповідно до акту обстеження умов проживання від 30.06.2022 за адресою: АДРЕСА_1 . У помешканні створені належні умови для життя та розвитку дитини. Батько дитини ОСОБА_1 , за місцем проживання характеризується позитивно. Контакти матері дитини ОСОБА_1 не дає, хоча стверджує, що спілкується з нею засобами телефонного зв`язку, у Телеграмі, тому спеціалісти служби не мають можливості поспілкуватися із матір`ю дитини ОСОБА_2 зі слів батька дитини ОСОБА_1 наразі він із сином перебуває у м. Первомайську, оскільки у м. Миколаєві небезпечно. Відповідно до акту обстеження умов проживання ССД Первомайської міської ради від 02.02.2023, ОСОБА_1 разом з дитиною проживають в орендованій квартирі із сучасним ремонтом та всім необхідним для дитини, малолітній забезпечений усім необхідним для життя та розвитку. У квартирі також проживають сестра матері дитини ОСОБА_5 2003 р.н. та її дитина ОСОБА_6 2021 р.н. Документів, які підтверджують виїзд матері дитини за кордон або документів, які свідчать про неналежне виконання матір`ю дитини батьківських обов`язків, до служби не надано. Тому неможливо надати висновок про визначення місця проживання дитини у зв`язку з неможливістю визначити думку матері з цього питання.
		Притягнути орган опіки та піклування за місцезнаходженням відповідачки до участі у справі у якості третьої особи суд не має можливості за відсутності даних фактичного місцезнаходження відповідачки: з огляду на відомості про зареєстроване місце її проживання (а.с.8), відомостей, наданих позивачем службі у справах дітей про фактичне знаходження ОСОБА_2 (а.с. 10) та доводів позивача про перебування її за кордоном. До того ж суд враховує воєнні дії на території Херсонської області.
		Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
		Разом з тим, позивачем до суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження викладених ним обставин, не заявлено клопотань про допит свідків, які б змогли підтвердити викладені у тексті позовної заяви доводи позивача. Надана до суду копія акту обстеження від 30.06.2022 лише підтвердила факт проживання на момент відвідування комісії дитини разом з батьком. Згідно тексту цього акту, місцезнаходження матері дитини зі слів ОСОБА_1 було зазначено в с. Чулаківка Голопристанського району Херсонської області, що не відповідає зазначеному у витязі з рішення комісії з питань захисту прав дитини виконкому Миколаївської міської ради, у якому зазначено твердження ОСОБА_1 щодо перебування матері дитини за межами України.
		Однак контакти відповідачки ні службі у справі дітей ні суду позивачем не надано, що позбавляє суд можливості установити дійсні обставини справи.
		Тому на підставі викладеного та наявних у справі доказів, суд вважає необхідним у задоволенні вимог відмовити за недоведеністю.
		Згідно частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. 
		Судові витрати у зв`язку з відмовою у позові відшкодуванню не підлягають.
		Керуючись статями 157, 161 СК України, статями 10, 12, 13, 81, 141, 263, 265 ЦПК України,суд
		ухвалив:
		відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1  повністю.
		У зв`язку з відмовою у задоволенні позову, судові витрати відшкодуванню не підлягають.
		Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
		На рішення суду позивачем може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
		Повний текст рішення складено 21 квітня 2023 р.
		 
		Суддя                                С.І. Сіденко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...