Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 522/10529/14-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:; про приватну власність, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 24.04.2023. Зареєстровано: 25.04.2023. Забезпечено надання загального доступу: 26.04.2023.
Дата набрання законної сили: 11.04.2023
Номер судового провадження: 22-ц/813/767/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Номер провадження: 22-ц/813/767/23 
		Справа № 522/10529/14-ц
		Головуючий у першій інстанції Свячена Ю. Б.
		Доповідач Таварткіладзе О. М.
		 
		 
		ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		11.04.2023 року                                 м. Одеса
		 
		Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		головуючого  Таварткіладзе О.М.,
		суддів: Заїкіна А.П., Князюка О.В.
		за участю секретаря судового засідання: Власенко С.І.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , як правонаступника ОСОБА_2 , на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 24 листопада 2020 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , як правонаступника ОСОБА_2 , до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шанс-2013», Товариства з обмеженою відповідальністю «Белрум», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_5 , про визнання права власності та визнання договору недійсним, -
		            В С Т А Н О В И В:
		 
		У червні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, який у жовтні 2019 року уточнив, посилаючись на те, що між ним та ТОВ «Центр-Будінвест» було укладено договори № 63 та № 2 майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 та машино-місце АДРЕСА_2 (будівельна адреса: АДРЕСА_3 ). На виконання вимог вищевказаних договорів ним було здійснено оплату на користь ТОВ «Центр-Будінвест» у розмірі 996546 грн. 80 коп., що складало 100 % вартості придбаних майнових прав. У 2014 році будинок за адресою: АДРЕСА_4 (будівельна адреса: АДРЕСА_3 ) було прийнято в експлуатацію, а право власності на спірні об`єкти було зареєстровано не за ним, а за ТОВ «Шанс-2013» та ОСОБА_3 , які в подальшому відчужили вказані об`єкти на користь ТОВ «Белрум» та ОСОБА_4 відповідно. (т. 3 а. с. 25-32). Викладені обставини стали підставою звернення до суду. 
		Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
		Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_2 адвокат Чебаненко Ольга Андріївна подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2020 року скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити вимоги ОСОБА_2 у повному обсязі, посилаючись на порушення районним судом норм матеріального і процесуального права.
		Ухвалою Одеського апеляційного суду від 11.04.2023 року замінено позивача  ОСОБА_2 , у зв`язку зі смертю останнього ІНФОРМАЦІЯ_1 ,на йогоправонаступника  ОСОБА_6 , яка належним чином прийняла спадщину після смерті батька.
		Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання, призначене на 11.04.2023 року на 14-00 год., представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Шанс-2013», відповідач ОСОБА_3 та третя особа ОСОБА_5 не з`явилися, про причини неявки суду не повідомили, заяв та клопотань про відкладення розгляду справи не подали.
		Товариство з обмеженою відповідальністю «Белрум» знаходиться у процедурі ліквідації за процедурою банкрутства, порушеної господарським судом Одеської області, і тому у розгляді апеляційної скарги ОСОБА_1 , як правонаступника ОСОБА_2 , в режимі відеоконференції прийняла участь представник ТОВ «Белрум» в особі арбітражного керуючого Бови Дарії Володимирівни.
		Представник позивача ОСОБА_1 , представник відповідача ОСОБА_4 , які прийняли участь, безпосередньо з`явившись до судового засідання, та представник ТОВ «Белрум» в режимі відеоконференції не заперечували проти розгляду апеляційної скарги по суті у відсутність інших учасників, які є належним чином повідомленими в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України. При цьому представник позивача та апелянта ОСОБА_1 підтвердила обізнаність про дату, час і місце розгляду справи третьої особи ОСОБА_5 (мати ОСОБА_1 ). 
		Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
		Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
		Оскільки поважність причин неучасті в судовому засіданні 11.04.2023 року о 14-00 год. представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Шанс-2013», відповідача ОСОБА_3 та його представника адвоката Бурдейного В.О. судом апеляційної інстанції не встановлена, а наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, спір підлягає вирішенню по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тому розгляд апеляційним судом справи у відсутності сторін та їхніх представників при таких обставинах не є порушенням прав осіб, які не з`явилися до судового засідання або не прийняли участь у розгляді справи в режимі відеоконференції, щодо забезпечення участі в судовому засіданні і доступі до правосуддя. Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі №361/8331/18. 
		За таких обставин, колегія суддів не знаходить підстав для відкладення розгляду справи. 
		Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наведених у цій постанові підстав.
		Відповідно доч.1, 2 ст.367ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
		Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Згідно ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Залишаючи позов без задоволення, суд першої інстанції виходив з недоведеності обставин, якими позивач обґрунтовував заявлені вимоги про визнання договорів недійсними та обранням неналежного способу судового захисту в частині вимог про визнання права власності на спірні об`єкти нерухомості. 
		Такі висновки суду відповідають встановленим у справі обставинами і засновані на законі.
		Судом встановлено, з матеріалів справи вбачається, що:
		- 10 січня 2006 року між ОСОБА_2 у якості Пайовика та ТОВ «Центр-Будінвест» у якості Підприємства було укладено Договір № 63 про пайову участь у будівництві житла. Відповідно до умов якого Пайовик зобов`язувався взяти пайову участь у будівництві, а Підприємство зобов`язалось здійснити будівництво житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 , та після здачі даного жилого будинку в експлуатацію - передати Пайовику двокімнатну квартиру АДРЕСА_5 . Згідно п. п. 4.3. Договору № 63 Пайовиком мають бути перераховані грошові кошти на розрахунковий рахунок ТОВ «Центр-Будінвест» в якості оплати по договору у відповідності до зазначених у договорі реквізитів. Згідно з п. 4.1. договору загальна вартість 101,46 кв.м. квартири складає 819796,80 грн., що згідно курсу НБУ 5,05 грн. за 1 долар США становить еквівалент 162236 доларів США. Відповідно до п. 4.3.1 договору № 63 Первісний грошовий внесок перераховується до 27.03.2008 року. У відповідності до умов п.п. 7.2.2. договору №63 від 10.01.2006 року у разі затримки надходження на рахунок підприємства первісного грошового внеску передбаченого п. 4.3.1. даного договору повністю або частково на строк, який перевищує 3 банківських дні, Договір вважається розірваним без додаткового повідомлення Пайовика (т.1 а. с. 10-15);
		-10 січня 2006 року між ОСОБА_2 у якості Пайовика та ТОВ «Центр-Будінвест» у якості Підприємства було укладено Договір № 2 про пайову участь у будівництві паркінгу, за умовами якого Пайовик зобов`язується прийняти пайову участь у будівництві машино-місця в паркінгу за адресою: АДРЕСА_3 , а Підприємство  здійснити його будівництво та після здачі в експлуатацію передати Пайовику машино-місце згідно акту приймання-передачі. Згідно з п. п. 3.3 Договору № 2, Пайовиком мають бути перераховані грошові кошти на розрахунковий рахунок ТОВ «Центр-Будінвест» в якості оплати по договору у відповідності до зазначених у договорі реквізитів. Згідно з п. 3.1. договору загальна вартість машино-місця складає 176750 грн., що згідно курсу НБУ 5,05 грн. за 1 долар США становить еквівалент 35000 доларів США. Відповідно до п. 3.4. договору № 2 Первісний грошовий внесок перераховується до 05.04.2008 року. У відповідності до умов п.п.6.2.2. договору № 2 від 10.01.2006 року у разі затримки надходження на рахунок підприємства первісного грошового внеску передбаченого п. 3.4. даного договору повністю або частково на строк, який перевищує 3 банківських дні, Договір вважається розірваним без додаткового повідомлення Пайовика (т.1 а. с. 6-9; 16);
		- згідно з випискою АБ «Південний» по рахунку ТОВ «Центр-Будінвест» за період з 28.02.2008 року по 30.04.2008 року, оплати за Договорами № 63 та № 2 від ОСОБА_2 на рахунок ТОВ «Центр-Будінвест» не зараховувалися;
		- відповідно до довідки ТОВ «Центр-Будінвест» від 22.07.2014 року рух грошових коштів по рахунку 301 «Готівка в національній валюті» відсутній, в тому числі за договорами № 63 від 10.01.2006 року та № 2 від 10.01.2006 року (т.1 а. с. 50);
		- на підставі пояснень учасників справи судом встановлено, що у ТОВ «Центр-Будінвест» у період до 2012 року і у подальшому взагалі не було каси, у зв`язку з чим жодних готівкових розрахунків (надходження або видача готівки з каси) ТОВ «Центр-Будінвест» не здійснювало. Всі розрахунки в процесі своєї господарської діяльності (в тому числі за договорами про дольову участь у будівництві) здійснювалися виключно у безготівковій формі та обліковувалися на рахунку ТОВ «Центр-Будінвест», відкритому в АТ «ПІРЕУС БАНК МКБ».
		- через невиконання Пайовиком зобов`язання за Договорами № 63 та № 2, тобто не внесення першого та подальших внесків на рахунок забудовника ТОВ «Центр-Будінвест», дані договори в розумінні п. п. 7.2.2. та 6.2.2. відповідно є розірваними у односторонньому порядку без додаткового повідомлення Пайовика;
		- 01 липня 2013 року між ТОВ «Центр-Будінвест» та ТОВ «Шанс-2013» було укладено Договір №112 купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна, згідно з умовами якого до ТОВ «Шанс-2013» перейшли майнові права на спірну квартиру (т.1 а. с. 155-160); 
		- ТОВ «Шанс-2013» зі свого рахунку № 26000000214543 сплатило ТОВ «Центр-Будінвест» договірну ціну за Договором № 112 купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна від 01.07.2013 року у повному обсязі, зокрема 04.07.2013 року у сумі 29163,87 грн. та 05.07.2013 року у сумі 984548,36 грн., а всього  1013712,23 грн., що підтверджується рухом коштів по поточному рахунку ТОВ «Центр-Будінвест» № НОМЕР_1 , відкритого в АТ «ПІРЕУС БАНК МКБ» (т.4 а.с. 146-168); 
		- 03.03.2014 року між ТОВ «Центр-Будінвест» та ТОВ «Шанс-2013» було складено Акт приймання-передачі Новозбудованого майна до Договору № 112 купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна від 01.07.2013 року, на підставі якого ТОВ «Центр-Будінвест» передало, а ТОВ «Шанс-2013» прийняло спірну квартиру (т.1 а. с. 161);
		- 12 лютого 2015 року між ТОВ «Шанс-2013» та ТОВ «Белрум» було укладено Договір купівлі-продажу квартири, за яким право власності на спірну квартиру перейшло до ТОВ «Белрум», яке є її власником на теперішній час (т. 3 а. с. 2-4); 
		- згідно з наявними у матеріалах справи копіями платіжних доручень № 147 від 11 вересня 2015 року, № 149 від 15 вересня 2015 року, № 151 від 16 вересня 2015 року, № 152 від 17 вересня 2015 року та № 153 від 25 вересня 2015 року ТОВ «Белрум» здійснено оплати за Договором купівлі-продажу квартири від 12 лютого 2015 року (т. 3 а. с.115-117);
		- згідно з випискою по особовим рахункам ТОВ «Белрум» за період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року, сформована 26 червня 2018 року, яка підтверджує, що ТОВ «Белрум» дійсно здійснило оплату 11 вересня 2015 року, 15 вересня 2015 року, 16 вересня 2015 року, 17 вересня 2015 року та 25 вересня 2015 року за Договором купівлі-продажу квартири від 12 лютого 2015 року на рахунок ТОВ «Шанс-2013» № НОМЕР_2 (т. 11 а. с.53-58);
		- на підставі договору купівлі-продажу від 16.02.2015 року ТОВ «Белрум» передає, а ОСОБА_2 приймає у власність квартиру АДРЕСА_6 (т. 8 а. с. 103);
		- рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 08.07.2016 року розірвано договір купівлі-продажу від 16.02.2015 року квартири АДРЕСА_6 , між ТОВ «Белрум» та ОСОБА_2 (т. 9 а. с. 86-87);
		- на підставі договору купівлі-продажу від 09.07.2018 року ТОВ «Белрум» передало, а ОСОБА_7 прийняла у власність квартиру АДРЕСА_6 . Ціна продажу складає 2100000 грн., які покупець сплачує у безготівковому порядку на рахунок продавця до 30.11.2018 року (т. 9 а. с. 105-108);
		- на підставі договору від 12.12.2018 року за домовленістю між ТОВ «Белрум» та ОСОБА_7 розірваний договір купівлі-продажу від 09.07.2018 року квартиру АДРЕСА_6 (т. 9 а. с. 131);
		- згідно з свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 23.06.2014 року власником машиномісця № НОМЕР_3 загальною площею 27,2 кв. м.за адресою: АДРЕСА_4 , є ОСОБА_3 . Того ж дня право власності ОСОБА_3 на машиномісце № НОМЕР_3 за адресою: АДРЕСА_4 зареєстроване в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно(т. 10 а. с. 94-95);
		- на підставі договору купівлі-продажу від 07 березня 2019 року ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_4 купив машиномісце № НОМЕР_3 загальною площею 27,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_4 за 217600 грн. (т. 10 а. с. 196). Здійснення ОСОБА_4 оплати за даним Договором підтверджується платіжним дорученням № 19664 від 07 березня 2019 року;
		- згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ «Центр-Будінвест» припинено, як юридичну особу 13.09.2018 року, запис № 15561170025005360 (т.3 а. с. 55-56);
		Серед копій матеріалів витребуваної судом першої інстанції реєстраційної справи щодо машиномісця № НОМЕР_3 загальною площею 27,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_4 містяться: 
		- копія договору оренди землі по АДРЕСА_3 загальною площею 2128 кв.м. строком на 5 років від 17.10.2005 року, укладеного між Одеською міською радою та ТОВ «Центр-Будінвест», з додатками у вигляді акту встановлення меж земельної ділянки в натурі від 03.12.2004 року (т. 10 а. с .33-32, 40); 
		- копія акту прийому-передачі земельної ділянки від 08.11.2005 року (т. 10 а. с . 41); 
		- копія рішення Одеської міської ради № 4669-VI від 13.02.2014 року про поновлення договору оренди землі від 17.10.2005 року, укладеного між Одеською міською радою та ТОВ «Центр-Будінвест» терміном до 01.09.2014 року (т. 10 а. с . 31-32); 
		- копія додаткового договору (угода) від 28.03.2014 року про поновлення договору оренди землі від 17.10.2005 року терміном до 01.09.2014 року (т. 10 а. с . 42-43);
		- копія списку пайовиків об`єкту «Будівництво трисекційного жилого будинку з підземним паркінгом і вбудованими офісними приміщеннями за адресою: АДРЕСА_3 » станом на 12.01.2014 року на бланку ТОВ «Центр-Будінвест» за підписом директора товариства ОСОБА_8 , в якому пайовиком за договором № 112 значиться ТОВ «Шанс-2013», а пайовиком за договором № 13 - ОСОБА_3 (т. 10 а. с . 44-47); 
		- копія декларації про готовність об`єкту за адресою: АДРЕСА_3 , до експлуатації від 28.02.2014 року (т. 10 а. с . 48-52); 
		- копія розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 12.03.2014 року про присвоєння трисекційному жилому будинку з підземним паркінгом та вбудованими офісними приміщеннями, адреси: АДРЕСА_4 ;
		- копія технічного паспорту машиномісця № НОМЕР_3 у підземному гаражі будинку АДРЕСА_4 , довідка з адресного реєстру міста Одеси (т. 10 а. с. 54-56; 58).
		Крім того у даній реєстраційній справі містяться:
		- копія договору № 13 про пайову участь у будівництві паркінгу, укладеного 10 січня 2006 року між ТОВ «Центр-Будінвест» у якості Підприємства та ОСОБА_9 , як ОСОБА_10 . Відповідно до якого Підприємство здійснює згідно з проектом будівництво паркінгу по АДРЕСА_3 , а Пайовик зобов`язується прийняти пайову участь у будівництві машино-місця № 107 в паркінгу і після здачі об`єкта в експлуатацію машино-місце № 107 передається Пайовику за актом приймання-передачі. Загальна вартість машиномісця складає 25250 грн., що згідно курсу НБУ 5,05 грн. за 1 долар США становить еквівалент 5000 доларів США. Згідно з п. п. 3.3 Договору, грошові кошти перераховуються Пайовиком на розрахунковий рахунок ТОВ «Центр-Будінвест» у відповідності до реквізитів для здійснення оплати. Відповідно до п. 3.4. договору первісний грошовий внесок перераховується до здачі будинку в експлуатацію (т.10 а. с. 24-27);
		- копія додаткової угоди № 1 до договору № 13 про пайову участь у будівництві паркінгу від 10 січня 2006 року, згідно якої внесені зміни щодо адреси будинку, де знаходиться машиномісце, у зв`язку з привласненням будинку замість будівельної адреси: АДРЕСА_3 - нової адреси: АДРЕСА_4 (т. 10 а. с. 29);
		- копія акту прийому-передачі від 13.03.2014 року, відповідно до якої ТОВ «Центр-Будінвест» передало, а ОСОБА_3 прийняв машино-місце № 107 за адресою: АДРЕСА_4 (т. 10 а. с. 30);
		- копія договору купівлі-продажу від 27.02.2015 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_11 , згідно з яким ОСОБА_3 продає, а ОСОБА_12 купляє машиномісце № 107 у будинку АДРЕСА_4 за 113964 грн., які покупець зобов`язується сплатити на поточний рахунок продавця у строк до 31.12.2015 року з можливістю сплати даної суми частками. Сторони своїми підписами підтверджують відсутність будь-яких претензій фінансового характеру щодо порядку розрахунку. Покупець оглянув відчужуване машиномісце, а продавець засвідчив, що машиномісце № НОМЕР_3 до цього часу нікому не продане, не подароване, не відчужене, під забороною та арештом не перебуває, судового спору щодо нього, а також правами третіх осіб (у тому числі за договорами оренди (найму)) і боргами за комунальні послуги та електроенергію не обтяжене. Згідно статі 172 Податкового кодексу України ОСОБА_3 попередньо нотаріальному посвідченню даного договору нараховано доход (прибуток) у розмірі 113964 грн., які він отримає від продажу зазначеного машиномісця № НОМЕР_3 , з якого ОСОБА_3 самостійно сплачено податок з доходів у розмірі 5965 грн. з додаванням квитанції від 27.02.2015 року. Обидві сторони договору купівлі-продажу підтвердили, що однаково розуміють умови цього правочину та правові наслідки, підтвердили дійсність намірів при його укладенні, а також, що цей правочин не носить характер фіктивного та удаваного і не є зловмисним, а сторони ознайомлені зі змістом статей 215, 227, 230, 234, 235 ЦК України. Договір вчинений за згодою дружини продавця ОСОБА_13 та за згодою дружини покупця ОСОБА_5 , викладеною окремою заявою. Право власності ОСОБА_2 на машиномісце № НОМЕР_3 зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно згідно його заяви від 27.02.2015 року (т. 10 а. с. 119);
		- копія ухвали слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 21.02.2019 року у справі № 522/17373/18 про задоволення клопотання адвоката Козлова О.О. - представника цивільного позивача ОСОБА_2 в межах кримінального провадження №12018160500004875 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України та накладення арешту на квартиру АДРЕСА_7 (будівельна адреса - квартира АДРЕСА_8 ); заборону будь-яким іншим особам вселятися у квартиру АДРЕСА_7 (будівельна адреса - квартира АДРЕСА_8 ) та накладення арешту на машино-місце в паркінгу, що знаходиться за адресою АДРЕСА_4 . В даній постанові наведені показання ОСОБА_2 про те, що у березні 2008 року він уклав договір № 63 про пайову участь будівництва житла з ТОВ «Центр-Стройінвест» та сплатив 163336 доларів по курсу НБУ у гривні двома платежами, відповідно до чого йому було видано квитанцію до прибуткового касового ордера № 33 від 26.03.2008 року стосовно сплати 505000 грн., 00 коп. та квитанцію № 34 від 01.04.2008 року стосовно сплати 314796 грн. 80 коп. Аналогічним чином, у березні 2008 року, укладено договір № 2 про дольову участь будівництва паркінгу з ТОВ «Центр-Строінвест» (код ЄДРПОУ 26276099), який датувався 10.01.2006 року, за яким він сплатив 35000 доларів, що по курсу НБУ станом на 05.04.2008 року, що становило 100% відсотків вартості оплати за даним Договором. Оплата даної суми здійснювалася одним платежем відповідно до чого йому було видано квитанцію до прибуткового касового ордера № 35 від 03.04.2008 року стосовно сплати 176750 грн., 00 коп. ТОВ «Центр-Стройінвест» видало ОСОБА_2 довідки, якими підтверджено факт здійснення оплати майнових прав на квартиру та машино-місце за адресою: АДРЕСА_3 у повному обсязі. У 2010 році представники ТОВ «Центр-Стройінвест» повідомили, що сплачені ОСОБА_2 кошти згідно Договорів не були проведені на банківський рахунок ТОВ «Центр-Стройінвест» і після того, як він надав усі підтверджуючі документи йому запропонували зустрітися з ОСОБА_3 , який пообіцяв, що питання вирішиться в найскоріший термін та йому буде передано квартиру. Але, так як ніяких обіцяних дій зі сторони ОСОБА_3 чи будь-яких інших відповідальних дій здійснено не було, то він звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом про визнання права приватної власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_9 , парадна № 1 (будівельна адреса) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр-Будінвест», справа №522/10529/14-ц. провадження №2/522/1132/15. Надалі до нього звернувся ОСОБА_3 з пропозицією вирішення даного питання в позасудовому порядку та передання мені у приватну власність квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_10 (фактична адреса), але для цього він вимагав відмовитися мені від встановлених ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 12.06.2014 року арешту квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_10 , парадна № 1 та заборони будь-яким особам вселятися в квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_10 , парадна № 1. Через неправомірний вплив та обіцянку зі сторони ОСОБА_3 нарешті передати у приватну власність квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_10 , парадна № 1, 16.12.2014 року, він звернувся до суду із заявою про скасування заходів забезпечення позову, яку суд задовольнив. ОСОБА_3 запропонував ОСОБА_2 фіктивно купити квартиру, що знаходиться в АДРЕСА_10 , парадна № 1 та машиномісце в паркінгу, що знаходиться за адресою АДРЕСА_4 , обіцяючи цим більшу надійність та ефективність даного правочину. Спочатку квартиру, що знаходиться за адресою АДРЕСА_10 , парадна № 1 було продано за договором купівлі-продажу між ТОВ «ШАНС 2013» (продавець) та ТОВ «Берлум» (покупець) від 12.02.2015 року, який було посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоусовою Н.В., зареєстровано в реєстрі під № 154. Лише потім дана квартира була продана ТОВ «Белрум» (продавець) ОСОБА_2 (покупець) відповідно до договору купівлі-продажу від 16.02.2015 року, який було посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоусовою Н.В., зареєстровано в реєстрі під №178. А щодо машино-місця в паркінгу, що знаходиться за адресою АДРЕСА_4 було укладено Договір купівлі-продажу від 27 лютого 2015 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоусовою Н.В. та зареєстрований в реєстрі за №251. Тобто, виникли ситуації: коли ОСОБА_2 у квітні 2008 року повністю оплатив вартість квартири та машино-місця в паркінгу, але через шахрайські дії ОСОБА_3 машиномісце в паркінгу, що знаходиться за адресою АДРЕСА_4 стало предметомрозгляду справи №522/3196/16-ц за позовом ОСОБА_3 щодо розірвання Договору купівлі-продажу від 27 лютого 2015 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоусовою Н.В. та зареєстрований в реєстрі за № 251 , щодо зобов`язання ОСОБА_2 повернути ОСОБА_3 машиномісце № НОМЕР_3 , розташоване за адресою: АДРЕСА_4 , та справи№522/3197/16-ц за позовом ТОВ «Белрум» до ОСОБА_2 про розірвання договору купівлі-продажу, укладеного 16.02.2015 року між ТОВ «Белрум» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоусовою Н.В., зареєстрований за № 178 та скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_6 за ОСОБА_2 .
		В Єдиному державному реєстрі судових рішень міститься постанова слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 27.05.2019 року у справі № 522/17373/18, якою за клопотанням ТОВ «БЕЛРУМ» скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м.Одеси від 21.02.2019 року по справі № 522/17373/18 на квартиру АДРЕСА_7 (будівельна адреса - квартира АДРЕСА_8 ) за клопотанням адвоката Козлова О.О. - представника цивільного позивача ОСОБА_2 в межах кримінального провадження №12018160500004875 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України. При цьому слідчий суддя у постанові від 27.05.2019 року зазначив, що посадові особиТОВ «БЕЛРУМ» не є підозрюваними, обвинуваченими або особами, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Подальша необхідність для арешту вказаного майна, на даний час, відпала.
		Після 27.05.2019 року інші судові документи у справі № 522/17373/18 в Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутні.
		Крім того, згідно з відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень у справі №522/3197/16-ц:
		- рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 08 липня 2016 року позов задоволений. Розірвано договір купівлі-продажу, укладений 16 лютого 2015 року між ТОВ «Белрум» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоусовою Н.В., зареєстрований за № 178. Визначено порядок виконання рішення, відповідно до якого рішення є підставою для скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_6 за ОСОБА_2 . Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що покупець ОСОБА_2 не виконав взяті на себе за договором купівлі-продажу від 16 лютого 2015 року зобов`язання щодо сплати обумовленої суми грошових коштів за придбану квартиру, внаслідок чого були істотно порушені права продавця ТОВ «Белрум», що відповідно до статті 651 ЦК України є підставою для розірвання вказаного правочину;
		- постановою Одеського апеляційного суду від 24 липня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2  ОСОБА_14 залишено без задоволення, рішенняПриморського районного суду м. Одеси від 08 липня 2016 року залишено без змін. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для розірвання договору купівлі-продажу, оскільки відповідач не довів належними та допустимими доказами факт сплати ним позивачу грошових коштів за придбання квартири;
		- постановою Верховного Суду від 30.09.2020 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 липня 2016 року та постанову Одеського апеляційного суду від 24 липня 2019 року залишено без змін. При цьому у даній постанові Верховним судом набуто висновку, що внаслідок невиконання відповідачем ОСОБА_2 зобов`язань за договором купівлі-продажу від 16 лютого 2015 року ТОВ «Белрум» позбавилося права отримання грошових коштів за продану квартиру в розмірі 1095000 грн, що істотно порушило умови договору, призвело до суттєвої шкоди у вигляді реальних збитків, упущеної вигоди та неможливості потерпілій сторони досягнути нею того, на що вона розраховувала при укладанні договору. Доводи касаційної скарги з посиланням на те, що договір купівлі-продажу від 16 лютого 2015 року є фіктивним та укладений внаслідок шахрайських дій є безпідставними, оскільки не підтверджені будь-якими належними доказами, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
		Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень у справі № 522/3196/16-ц:
		- заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 09 серпня 2016 року позов задоволено. Розірвано договір купівлі-продажу від 27 лютого 2015 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_11 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоусовою Н.В. та зареєстрований в реєстрі за № 251. Зобов`язано ОСОБА_15 повернути ОСОБА_3 машиномісце АДРЕСА_11 , розташоване за вищевказаною адресою. Встановлено порядок виконання рішення суду, згідно з яким судове рішення є підставою для скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності на машиномісце № НОМЕР_3 , розташованого за вищевказаною за адресою, за ОСОБА_11 . Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку про те, що позивачем фактично виконані всі зобов`язання, взяті ним за вказаним договором купівлі-продажу. Невиконання відповідачем в повному обсязі умов договору купівлі-продажу нерухомого майна у встановлений договором строк  до 31 грудня 2015 року, та несплаті грошових коштів за придбання машиномісця № НОМЕР_3 , що розташоване за вищевказаною адресою по своїй правовій природі носить характер істотного порушення умов договору, що спричинило значну шкоду другій стороні та виражається у неотриманні відповідних грошових коштів у розмірі 113964 грн. за придбаний товар, є підставою для розірвання вказаного договору та повернення предмету договору позивачу;
		- постановою Одеського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2  ОСОБА_14 залишено без задоволення, Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09 серпня 2016 року залишено без змін. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для розірвання договору купівлі-продажу, оскільки відповідач не довів належними та допустимими доказами факт сплати ним позивачу грошових коштів за придбання квартири. При цьому апеляційний суд, відповідаючи на доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 , зазначив, що доказів щодо шахрайських дій ОСОБА_3 вироком суду не встановлено. Стосовно дій працівників ТОВ «Центр-Будінвест» відносно сплачених ОСОБА_2 на їх рахунок коштів у розміру 176750 грн., згідно Договору, які зі слів ОСОБА_2 не були проведені на банківський рахунок, ОСОБА_2 повинний звернутися до правоохоронних органів.
		- відомості про касаційне оскарження постанови Одеського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року Єдиний державний реєстр судових рішень не містить.
		Судова колегія виходить з такого.
		Стаття 15 ЦК Українипередбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.
		Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
		Відповідно до частини першоїстатті 16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Частиною другоюстатті 16 ЦК Українивизначено способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.
		ОСОБА_2 мотивує заявлену позовну вимогу про визнання права власності та визнання договорів недійсними тим, що:
		- на виконання договорів про пайову участь у будівництві від 10.01.2006 року № 63 та № 2 він повністю виплатив забудовнику ТОВ «Центр-Будінвест» 100 % вартості придбаних майнових прав за квартиру та машино-місце у паркінгу багатоквартирного будинку і після здачі їх в експлуатацію вони мали перейти на праві власності до позивача;
		- посадовими особами ТОВ «Центр-Будінвест» права позивача були порушені через не внесення отриманих від позивача готівкових коштів у повному обсязі на оплату майнових прав на квартиру та машино-місце у паркінгу багатоквартирного будинку та укладення ТОВ «Центр-Будінвест» щодо зазначених об`єктів договору про пайову участь у будівництві з іншими особами  ТОВ «Шанс-2013» та ОСОБА_3 , які після прийняття об`єктів в експлуатацію зареєстрували за собою право власності на дані об`єкти, а у подальшому і відчужили їх.
		Позивач вважає, що на час здачі об`єктів в експлуатацію він був власником майнових прав і після прийняття об`єктів в експлуатацію, саме йому на праві приватної власності належать квартира АДРЕСА_1 та машино-місце № НОМЕР_3 , а договори щодо відчуження ТОВ «Центр-Будінвест» даних об`єктів ТОВ «Шанс-2013» та ОСОБА_3 підлягають визнанню недійсними, оскільки станом на 2013 рік ТОВ «Центр-Будінвест» не було власником майнових прав на них.
		Обґрунтування заявленого позову позивач здійснює на власний розсуд, реалізуючи таким чином свої права, які передбачені ЦПК України.
		Разом з тим, в розумінні ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Тобто тягар доведення обставин, якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги покладається саме на нього.
		Так, позивач виходить з того, що він у березні 2008 року уклав договори з ТОВ «Центр-Будінвест» на пайову участь у будівництві квартири АДРЕСА_7 (будівельна адреса - квартира АДРЕСА_8 ) та машино-місця у паркінгу цього ж будинку, які датовані 10.01.2006 року, після чого в якості оплати вартості майнових прав на квартиру та машиномісце вніс у повному обсязі грошові кошти готівкою у касу забудовника та отримав квитанції до прибуткових касових ордерів ТОВ «Центр-Будінвест».
		Колегія суддів звертає увагу, що у договорах на пайову участь у будівництві квартири та машиномісця у паркінгу будинку, які датовані 10.01.2006 року, зазначені дані паспорту ОСОБА_2 , який отриманий ним у Молдові у 2007 році та ІПН отриманий ним в Україні у березні 2008 року. 
		При таких обставинах, дата, якою датовані обидва договори про пайову участь  10.01.2006 року, не відповідає дійсності, оскільки обидва договори з урахуванням дати видачі та отримання ОСОБА_2 документів, що ідентифікують його особу, які зазначені у цих договорах, не могли бути фактично укладеними раніше березня 2008 року.
		Між тим у реєстраційній справі на машиномісце № 107, як вже зазначалося, міститься копія договору № 13 про пайову участь у будівництві паркінгу, укладеного 10 січня 2006 року між ТОВ «Центр-Будінвест» у якості Підприємства та ОСОБА_3 , як Пайовиком, відповідно до якого Підприємство здійснює згідно з проектом, будівництво паркінгу по АДРЕСА_3 , а Пайовик зобов`язується прийняти пайову участь у будівництві машиномісця № НОМЕР_3 в паркінгу і після здачі об`єкта в експлуатацію машиномісце № 107 передається Пайовику за актом приймання-передачі. Загальна вартість машиномісця складає 25250 грн., що згідно курсу НБУ 5,05 грн. за 1 долар США становить еквівалент 5000 доларів США. Згідно з п. п. 3.3 Договору, грошові кошти перераховуються Пайовиком на розрахунковий рахунок ТОВ «Центр-Будінвест» та відповідно до п. 3.4. договору первісний грошовий внесок перераховується до здачі будинку в експлуатацію. 
		Даний будинок за адресою: АДРЕСА_4 (будівельна адреса - АДРЕСА_3 ) був зданий в експлуатацію у лютому 2014 року. (т. 10 а. с. 48-52).
		Тобто на час фактичного підписання ОСОБА_2 у березні 2008 року договору про пайову участь у будівництві машиномісця у паркінгу будинку за будівельною адресою по АДРЕСА_3 , договір № 13 від 10.01.2006 року про пайову участь у будівництві паркінгу між ТОВ «Центр-Будінвест» та ОСОБА_9 не був розірваним.
		Крім того суд першої інстанції піддав критичній оцінці представлені позивачем квитанції про оплату вартості майнових прав на квартиру та машиномісце в контексті належності, допустимості та достатності даних квитанцій та достовірності відомостей, які зазначені у квитанціях.
		Зокрема суд зазначив, що:
		- квитанції до прибуткового касового ордеру № 33 від 26.03.2008 року, № 34 від 01.04.2008 року та № 35 від 03.04.2008 року, надані Позивачем, з огляду на вимоги діючого на той час Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року № 637, оформлені неналежним чином, оскільки вони не містять в собі розшифрування підпису особи, яка їх підписала (прізвище, ім`я та по-батькові), у зв`язку з чим неможливо встановити, ким саме були підписані зазначені квитанції. Внаслідок цього не можливо встановити, чи мала така особа повноваження підписувати касові документи, адже особи, які працюють з касою підприємства, несуть повну матеріальну відповідальність за збереження всіх прийнятих ними цінностей;
		- зазначені Позивачем в якості оплачених грошові кошти в сумі 996546,80 грн. за Договором №63 та Договором № 2 через касу ТОВ «Центр-Будінвест» не проходили, у касовій книзі не відображені, на рахунок банку у день їх надходження не зараховувалися, касові ордери касиром не підписувалися, що не може свідчити про те, що Позивачем вносилися вказані грошові кошти у касу ТОВ «Центр-Будінвест»;
		Крім того, на момент укладання Договорів № 63 та № 2 від 10.01.2006 року та на момент подання позовної заяви Позивач був громадянином Республіки Молдова та був зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_12 , тобто був нерезидентом України і тому:
		- у відповідності до п. п. 2.1, 3.1, 3.2., 3.4 розділу ІІ Інструкції про переміщення валюти України, іноземної валюти, банківських металів, платіжних документів, інших банківських документів і платіжних карток через митний кордон України, затвердженої постановою Правління НБУ від 12.07.2000 року № 283 (в редакції, що діяла станом на дату, вказану Позивачем у квитанціях) ввезення валюти в обсязі, що перевищує 15000 доларів США, або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленим НБУ на день перетинання митного кордону. Іноземна валюта та чеки, які ввозяться фізичними особами-резидентами та нерезидентами, у сумі, що перевищує норму, визначену у п. 3.2 цієї глави, приймається митним органом на зберігання. Готівкова валюта підлягає переказуванню митним органом на поточний рахунок в іноземній валюті, відкритий на ім`я фізичної особи-резидента або нерезидента (оплата банківських послуг здійснюється за рахунок коштів фізичної особи), у разі подання цією особою документів, що засвідчують наявність рахунку в уповноваженому банку (копія зазначених документів залишається на митниці). Готівкова іноземна валюта та/або чеки повертаються власнику для ввезення їх в України в разі подання спеціального дозволу НБУ за формою 05 (додаток 5), копія якого надсилається відповідним структурним підрозділом НБУ Державній митній службі або повертається власнику  фізичній особі-нерезиденту в разі його виїзду з України;
		- у відповідності до п. 6 ст. 1 Декрету КМУ № 15-93 від 19.02.1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (в редакції, що діяла станом на дату, вказану Позивачем у квитанціях) міг здійснювати розрахунки на загальну суму 996546,80 грн., що на момент здійснення оплати становило 197336,00 доларів США лише через уповноважені банки або за умови одержання індивідуальної ліцензії НБУ.
		Крім того, рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 09 серпня 2016 року у справі №522/3196/16-ц, яке залишено без змін постановою апеляційного суду Одеської області від 11.12.2018 року, розірвано договір купівлі-продажу від 27 лютого 2015 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_11 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоусовою Н.В. та зареєстрований в реєстрі за №251. Зобов`язано ОСОБА_15 повернути ОСОБА_3 машино-місце №107, розташоване за вищевказаною адресою. 
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про те, що позивачем фактично виконані всі зобов`язання, взяті ним за вказаним договором купівлі-продажу. Невиконання відповідачем в повному обсязі умов договору купівлі-продажу нерухомого майна у встановлений договором строк  до 31 грудня 2015 року та несплаті грошових коштів за придбання машино-місця №107, що розташоване за вищевказаною адресою по своїй правовій природі носить характер істотного порушення умов договору, що спричинило значну шкоду другій стороні та виражається у неотриманні відповідних грошових коштів у розмірі 113964 грн. за придбаний товар, є підставою для розірвання вказаного договору та повернення предмету договору позивачу. 
		Також апеляційний суд під час перевірки доводів апеляційної скарги інтересах ОСОБА_2 у справі № 522/3196/16-ц зазначив, що: 
		- доводи на які посилається ОСОБА_2 в апеляційній скарзі спростовуються змістом договору купівлі-продажу від 27 лютого 2015 року, в якому, зокрема, викладено, що: сторони діють добровільно, однаково розуміючи значення, умови укладеного правочину та його правові наслідки (преамбула договору); сторони підтверджують дійсність намірів при його укладенні, а також те, що цей правочин не носить характер фіктивного та удаваного і не є зловмисним (п. 11 договору); договір вчинено за згодою дружини ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , викладеною окремою заявою, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом (п. 12 договору);
		- договір купівлі-продажу від 27 лютого 2015 року був підписаний ОСОБА_2 без жодних зауважень та застережень щодо істотних умов договору, справжність його підпису та намірів засвідчено приватним нотаріусом, що вказує на те, що волевиявлення сторін було направлено на укладання договору купівлі-продажу машино-місця №107. В договорі не має жодного посилання на те, що вказаний договір пов`язаний з виконанням зобов`язань ТОВ «Центр-Будінвест» за договором від 10 січня 2006 року. Крім того, п.15 договору вказує на те, що договір передбачає зміни та доповнення, які мають бути узгоджені сторонами та посвідчені нотаріально. Однак, ОСОБА_2 не скористався цим правом та не зауважив інші обставини, які йому були відомі та мали для нього правове значення під час укладання договору купівлі-продажу від27 лютого 2015 року;
		У пункті 1 договору вказано, що машино-місце №107 за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 27 кв.м. належить ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції від 23 червня 2014 року.
		У пункті 4 Договору зазначено, що машино-місце №107 до цього часу нікому іншому не продане, не подароване, іншим способом не відчужено, під заставою (в тому числі податковою), забороною (арештом) не перебуває, судового спору щодо нього, а також прав у третіх осіб (у тому числі за договором оренди (найму)), як у межах, так і за межами України, немає, як внесок до статутного капіталу юридичних осіб не внесене, боргом за комунальні послуги та електроенергію не обтяжено.
		Апеляційний суд набув висновку, що укладаючи договір від 27 лютого 2015 року сторони підписали його, досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним, добровільним та відповідало їхній внутрішній волі під час його укладання. Відповідач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов, змісту спірного договору та в подальшому не визнавав його недійсним в судовому порядку з підстав фіктивності, удаваності або інших, встановлених законом підстав.
		Крім того, рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 08 липня 2016 року у справі №522/3197/16-ц, яке залишено без змін постановою апеляційного суду Одеської області від 24.07.2019 року та постановою Верховного Суду від 30.09.2020 року, розірвано договір купівлі-продажу від 16 лютого 2015 року між ТОВ «Белрум» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоусовою Н.В., зареєстрований за № 178. Визначено порядок виконання рішення, відповідно до якого рішення є підставою для скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_6 за ОСОБА_2 .
		Суд першої інстанції, з яким погодилися суди апеляційної та касаційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що покупець ОСОБА_2 не виконав взяті на себе за договором купівлі-продажу від 16 лютого 2015 року зобов`язання щодо сплати обумовленої суми грошових коштів за придбану квартиру, внаслідок чого були істотно порушені права продавця ТОВ «Белрум», що відповідно до статті 651 ЦК України є підставою для розірвання вказаного правочину. При цьому відповідаючи на доводи касаційної скарги в інтересах ОСОБА_2 , Верховний суд зазначив, що ОСОБА_2 не доведено будь-якими належними доказами, що договір купівлі-продажу від 16 лютого 2015 року є фіктивним та укладений внаслідок шахрайських дій іншої сторони договору. 
		Також виходячи зі змісту договору купівлі-продажу від 16.02.2015 року, слід зазначити, що даний договір купівлі-продажу був підписаний ОСОБА_2 без жодних зауважень та застережень щодо істотних умов договору, справжність його підпису та намірів засвідчено приватним нотаріусом, що вказує на те, що волевиявлення сторін було направлено на укладання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_6 . 
		У пункті 4 Договору зазначено, що квартира АДРЕСА_6 до цього часу нікому іншому не продана, не подарована, іншим способом не відчужена, під заставою (в тому числі податковою), забороною (арештом) не перебуває, судового спору щодо неї, а також прав у третіх осіб (у тому числі за договором оренди (найму)), як у межах, так і за межами України, немає, як внесок до статутного капіталу юридичних осіб не внесене, боргом за комунальні послуги та електроенергію не обтяжена, дітей, які зареєстровані у цій квартирі, немає.
		Також у договорі викладено, що: сторони діють добровільно, однаково розуміючи значення, умови укладеного правочину та його правові наслідки (преамбула договору); сторони підтверджують дійсність намірів при його укладенні, а також те, що цей правочин не носить характер фіктивного та удаваного і не є зловмисним (п. 11 договору); договір вчинено за згодою дружини ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , викладеною окремою заявою, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом (п. 12 договору).
		Проте у договорі від 16 лютого 2015 року не має жодного посилання на те, що вказаний договір будь-яким чином пов`язаний з виконанням зобов`язань ТОВ «Центр-Будінвест» за договором від 10 січня 2006 року.
		Враховуючи наведені вище обставини та приймаючи до уваги, що на час фактичного укладення позивачем у березні 2008 року договору № 2 на пайову участь у будівництві машино-місця № НОМЕР_3 у паркінгу в будинку по АДРЕСА_3 , та договору № 63 на пайову участь у будівництві квартири АДРЕСА_1 у будинку за цією ж будівельною адресою (виходячи з пояснень самого позивача та дати видачі його паспорту та присвоєння йому ідентифікаційного коду, які зазначені у цих договорах), діяв договір № 13 від 10.01.2006 року про пайову участь у будівництві паркінгу між ТОВ «Центр-Будінвест» та ОСОБА_3 щодо цього ж самого машино-місця, і даний договір в подальшому не будучи розірваним, був виконаний сторонами, а позивачем не доведено належними і достатніми доказами здійснення ним розрахунку за будівництво, як машино-місця № НОМЕР_3 у паркінгу в будинку по АДРЕСА_3 , так і квартири АДРЕСА_1 в цьому ж самому будинку з забудовником ТОВ «Центр-Будінвест», а також при розгляді інших цивільних справ про розірвання договорів укладених з ОСОБА_3 та з ТОВ «Белрум» не доведено про їх фіктивність та укладеність внаслідок шахрайських дій ОСОБА_3 та посадових осіб ТОВ «Белрум», колегія суддів погоджується з висновком районного суду про відсутність підстав вважати, що позивач у встановленому законом порядку набув майнові права на спірну квартиру в багатоквартирному будинку та на машино-місце у паркінгу в цьому ж будинку.
		Належне виконання ОСОБА_2 зобов`язання за Договорами № 63 та № 2 надало б йому право лише на набуття права власності, а не саме право власності на нерухоме майно. 
		Тобто у такому випадку позивачу слід було б звертатися за захистом майнових прав, а не права власності, яке ще не виникло.
		В якості правової підстави визнання оскаржених договорів недійсними позивач посилається на положення ст. 228 ЦК України, у якій закріплено правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства. Позивач також некоректно посилається на положення постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».
		Згідно з п. 18 постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
		Таким чином, положення ст. 228 ЦК України можуть застосовуватися лише в тому разі, коли наявний вирок суду у кримінальній справі щодо незаконного заволодіння майном. 
		Оскільки такого вироку немає і Позивач не довів, що оспорювані правочини суперечать інтересам суспільства і його моральним принципам, вказані норми матеріального права не підлягають застосуванню до вказаних правовідносин. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		Встановивши відсутність підстав недійсності Договору № 112 купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна від 01.07.2013 року та Договору купівлі-продажу майна від 12.02.2015 року, суд першої інстанції набув правильного висновку, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
		Оскільки позовні вимоги про скасування реєстрації права власності є похідними від позовних вимог про визнання недійсними договорів, то суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що необґрунтованість позовних вимог про визнання договорів недійсними унеможливлює задоволення позовних вимог про скасування реєстрації права власності за ТОВ «Белрум» та ОСОБА_3 .
		Крім того, суд першої інстанції вірно зазначив, що майном як особливим об`єктом вважаються окремі речі, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (частина перша статті 190 ЦК України).
		Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права та право вимоги.
		Майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право  це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.
		Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.
		Разом з тим, частиною першою статті 328ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
		Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
		Стаття 331ЦК України встановила загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію.
		За правилами статті 392ЦК України позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.
		Виникнення права власності на новостворений об`єкт нерухомості на підставі судового рішення зазначеними нормами та нормою статті 331ЦК України не передбачено.
		Вказаними законами визначено порядок оформлення права власності (здійснення державної реєстрації права власності) на об`єкт інвестування після прийняття такого об`єкта до експлуатації.
		Отже, ураховуючи, що відповідно до статті 328ЦК України набуття права власності  це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.
		Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду України від 18.02.2015 у справі №6-244цс14, від 24.06.2015 у справі № 6-318цс15, від 02.12.2015 у справі № 6-1732цс15. Верховний Суд не відступив від даних висновків, що вбачається з постанови Верховного Суду від 10.06.2020 року у справі № 910/18384/15.
		Виходячи з встановлених у справі обставин та правильно застосувавши законодавство, якими врегульовані спірні правовідносини, суд першої інстанції обґрунтовано вказав, що позовні вимоги ОСОБА_2 пред`явлені для набуття права власності ОСОБА_2 , оскільки він не є і ніколи не був власником спірних квартири та машино-місця, а тому обраний ОСОБА_2 спосіб судового захисту, є неналежним. 
		Також суд першої інстанції надав обґрунтовану оцінку доводам, які наведені позивачем у заяві про зміну позовних вимог про те, що ряд юридичних та фізичних осіб, між якими укладалися договори щодо спірних квартири і машино-місця, є нібито пов`язаними між собою і належать до однієї групи компаній, з приводу чого суд відзначає наступне.
		Зокрема, посилаючись на положення статті 627 та статті 6 ЦК України щодо вільності сторін в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, суд першої інстанції вірно вказав, що цивільне законодавство не містить визначення поняття «пов`язані особи», а також не встановлює особливостей укладання цивільно-правових договорів між особами, тим чи іншим чином пов`язаними між собою, як і особливих правових наслідків укладання таких договорів. Тобто сторони могли вільно обирати, кому відчужувати нерухоме майно та майнові права, а тому будь-які можливі взаємозв`язки між юридичними особами, на які посилається Позивач, не впливають на їх право укладати договори між собою та на чинність таких договорів. 
		Зважаючи на це, суд обґрунтовано відхилив ці доводи Позивача та надані ним докази наявності взаємозв`язку між юридичними та фізичними особами як неналежні. 
		Таким чином судова колегія погоджується з остаточним висновком районного суду про відмову у задоволенні заявлених вимог у повному обсязі.
		Доводи апеляційної скарги висновок районного суду не спростовують і зведені лише до незгоди з висновком суду першої інстанції без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини. 
		У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
		Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних рішень у різних країнах.
		Так, у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).
		У справі «Серявін та інші проти України» зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
		Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
		Таким чином, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. 
		На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд -
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , як правонаступника ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
		Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2020 року  залишити без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
		 
		Повний текст постанови складений: 20.04.2023 року.
		 
		 
		 
		 
		 
		Головуючий                  О.М. Таварткіладзе 
		 
		Судді:                  А.П. Заїкін
		               
		                                        О.В. Князюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...