Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/6471/19 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, щодо недоговірних зобов’язань; про відшкодування шкоди.
Надіслано для оприлюднення: 01.05.2023. Зареєстровано: 01.05.2023. Забезпечено надання загального доступу: 02.05.2023.
Дата набрання законної сили: 19.04.2023
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		     ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      
		вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"19" квітня 2023 р.           Справа№ 910/6471/19
		Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючого:           Мальченко А.О.
		суддів:            Чорногуза М.Г. 
		          Агрикової  О.В. 
		 
		при секретарі судового засідання Линник А.М.,
		розглянувши матеріали апеляційної скарги Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві
		на ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.01.2023
		у справі № 910/6471/19 (суддя Курдельчук І.Д.)
		за позовом ДНІПРОВСЬКОГО МІСЬКОГО ЦЕНТРУ ЗАЙНЯТОСТІ
		до ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ПЕНСІЙНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ В М.КИЄВІ        
		про стягнення 25 672,70 грн
		за участі Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві, 
		 
		за участю представників:
		позивача: не з`явився;
		відповідача: не з`явився;
		від ГУ Державної казначейської служби України у м. Києві: Яровий Я.В., -  
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		13.01.2023 Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві (далі також - Держказначейство) звернулось із заявою про зміну способу виконання судового рішення №04.1-03-10/609 від 12.01.2023, в якій просить змінити спосіб виконання судового рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2019 у справі № 910/6471/19 з «Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві     на користь Дніпровського міського центру зайнятості 25 672,70 грн заборгованості та 1 921,00 грн судового збору» на: «Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, Шевченківський район, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, ідентифікаційний код 42098368), перерахувати на користь Дніпровського міського центру зайнятості (49017, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, Новокодацький район, вулиця Авіаційна, будинок 41, ідентифікаційний код 40991299) 25 672,70 (двадцять п`ять тисяч шістсот сімдесят дві) грн. заборгованості та 1 921,00 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн. судового збору».
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2023 у задоволенні заяви Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про зміну способу виконання рішення у справі № 910/6471/19 відмовлено.
		Ухвала суду першої інстанції вмотивована положеннями ст. 331 ГПК України та встановленими судом обставинами недоведеності Держказначейством неможливості виконання рішення суду.
		Не погоджуючись із вищезазначеною ухвалою, Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та ухвалити нове рішення, яким заяву Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про зміну способу виконання рішення задовольнити.    
		В обґрунтування вимог за апеляційною скаргою Держказначейство вказує на неправильне застосування судом першої інстанції ст. 331 ГПК України, оскільки Держказначейством надано докази та пояснення щодо неможливості виконання рішення суду у спосіб, встановлений в наказі.
		Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.02.2023 апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Чорногуза М.Г.
		Як вбачається з матеріалів апеляційної скарги, остання була подана скаржником безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/6471/19. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві на ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.01.2023 у справі № 910/6471/19 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.
		20.02.2023 матеріали справи № 910/6471/19 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2023 апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві на ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.01.2023 у справі № 910/6471/19 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.
		13.03.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, яка була передана головуючому судді 20.03.2023 після виходу з відпустки.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві на ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.01.2023 у справі № 910/6471/19 та призначено справу до розгляду на 19.04.2023. Встановлено учасникам апеляційного провадження строк для подання відзивів на апеляційну скаргу до 12 квітня 2023 року.
		Дніпровський міський центр зайнятості та Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві не скористались правом, передбаченим ст. 263 ГПК України, не надали відзиви на апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві.
		19.04.2023 позивач та відповідач не забезпечили явку своїх представників у судове засідання, про місце та час розгляду справи були повідомлені належним чином, про поважність причин нез`явлення в судове засідання суд не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи на іншу дату не надали. 
		Колегія суддів вважає за можливе розглянути заяву Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві за відсутності інших учасників справи з огляду на встановлений ст. 273 ГПК України строк розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду та предмет апеляційного оскарження.
		В судовому засіданні представник заявника підтримав доводи та вимоги поданої ним апеляційної скарги, просив скаргу задовольнити.       
		19.04.2023 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.
		Відповідно до вимог ч.ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, наявні у справі, врахувавши пояснення, надані представником скаржника, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню у зв`язку з таким.
		Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 05.09.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2019,  позов Дніпровського міського центру зайнятості до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про стягнення 25672,70 грн задоволено повністю. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві на користь Дніпровського міського центру зайнятості 25672,70 грн заборгованості та 1921,00 грн судового збору.
		14.01.2020 на виконання рішення суду виданий наказ, дійсний для пред`явлення до виконання до 13.12.2022.
		Стягувач, Дніпровський міський центр зайнятості, звернувся до Головного управління ДКСУ у місті Києві з заявою від 06.02.2020 про виконання рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2019 у справі №9103/6471/19, за яким видано наказ від 14.01.2020.
		За результатами розгляду заяви ГУДКСУ у місті Києві листом від 30.07.2020  № 04.1-02-10/7327 було повернуто виконавчий документ стягувачу без виконання відповідно до пп. 3 п. 9 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2011 № 845. Повернення наказу Господарського суду міста Києва від 14.01.2020 у справі № 910/6471/19 обґрунтовано тим, що боржник - Головне управління Пенсійного Фонду України у м. Києві - не знаходиться на обслуговуванні та не має відкритих рахунків в ГУДКСУ у місті Києві, а стягувачем за виконавчим документом є державний орган.
		25.11.2020 Центр зайнятості пред`явив наказ Господарського суду міста Києва №910/6471/19 від 14.01.2010 для виконання до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) шляхом подачі письмової заяви, до якої долучив копію вищевказаного листа ГУДКСУ у м.Києві з обґрунтуванням причин неможливості його виконання органом казначейської служби.
		Повідомленням головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень УЗПВР у місті Києві ЦМУМЮ (м. Київ) Пиляя С.І. за вих. № 63743653/5 від 27.11.2020 виконавчий документ повернуто Центру зайнятості без прийняття до виконання на підставі частини 2 статті 6, пункту 10 частини 4 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» та пункту 3 Порядку № 845, з посиланням на виконання такого рішення виключно органами Казначейства з попереднім інформуванням Мінфіну у порядку черговості надходження виконавчих документів.
		Не погодившись із даним повідомлення стягувач, Дніпровський міський центр зайнятості (далі - Центр зайнятості)  звернувся до Господарського суду міста Києва зі скаргою на дії головного державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Пиляя С.І.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.12.2020  № 910/6471/19 скаргу Дніпровського міського центру зайнятості задоволено повністю.      
		Суд першої інстанції виходив з того, що Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845, передбачають виконання рішень про стягнення коштів, боржниками за якими є державний орган, шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу; оскільки відповідач є державним органом, але не має відкритих рахунків в органі казначейства, проте в останнього наявні відкриті рахунки в АТ «Ощадбанк», наказ господарського суду, пред`явлений позивачем до виконання, підлягає примусовому виконанню органами державної виконавчої служби; чинним законодавством не передбачено повноважень у органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів на списання коштів з рахунків боржника, які відкриті в банківських установах, натомість такими правами наділені органи Державної виконавчої служби в силу положень Закону України «Про виконавче провадження»; оскільки станом на момент розгляду скарги відповідачем не вчинялось дій щодо погашення боргу, судове рішення у справі № 910/6471/19 є невиконаним, останнім порушується право стягувача на користування належними йому коштами та приписи статті 129-1 Конституції України, якою унормовано, що судове рішення є обов`язковим до виконання.
		Постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2021 ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.12.2020 у справі №910/6471/19 скасовано. Відмовлено у задоволенні скарги Дніпровського міського центру зайнятості на дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Пиляя С.І.
		За висновком апеляційного суду, дії  головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень УЗПВР у м. Києві ЦМУМЮ України (м. Київ) по поверненню позивачеві наказу Господарського суду міста Києва від 14.01.2020 №910/6471/19 є правомірними, адже спірний виконавчий документ підлягає виконанню органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, а тому правомірно повернутий останнім стягувачу без прийняття до виконання згідно повідомлення № 63743653/5 від 27.11.2020 на підставі пункту 10 частини 4 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з тим, що пред`явлений не за підвідомчістю.
		Постановою Верховного Суду від 21.07.2021, касаційну скаргу  Дніпровського міського центру зайнятості залишено без задоволення. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2021 у справі № 910/6471/19 залишити без змін.
		13.01.2023 Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві звернулось із Заявою про зміну способу виконання судового рішення04.1-03-10/609 від 12.01.2023, в якій просить змінити спосіб виконання судового рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2019 по справі № 910/6471/19 з «Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь Дніпровського міського центру зайнятості 25 672,70 грн заборгованості та 1 921,00 грн судового збору» на: «Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, Шевченківський район, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, ідентифікаційний код 42098368), перерахувати на користь Дніпровського міського центру зайнятості (49017, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, Новокодацький район, вулиця Авіаційна, будинок 41, ідентифікаційний код 40991299) 25 672,70 (двадцять п`ять тисяч шістсот сімдесят дві) грн. заборгованості та 1 921,00 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн. судового збору».
		Згідно з частинами 1, 2 статті 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
		Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
		Відповідно до частин 1-3 статті 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
		Частиною 4 вказаної статті передбачено, що вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
		Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
		Таким чином, в основу судового акту про зміну способу виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що роблять неможливим його виконання.
		Як на підставу для зміни способу виконання рішення суду у даній справі Заявник вказує, що:
		виконання рішення суду на підставі наказу за рахунок бюджетних асигнувань ГУ Пенсійного Фонду України у м. Києві є неможливим, оскільки ГУ Пенсійного Фонду України у м. Києві не має відкритих реєстраційних рахунків в ГУ Казначейства, на яких можуть обліковуватись кошти безпосередньо цього органу для здійснення видатків;
		виконання рішення суду на підставі наказу згідно зі ст. 3 Закону, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення рішень суду є неможливим, оскільки на стягувача за наказом не поширюється дія Закону;
		виконання рішення суду на підставі наказу у добровільному порядку є неможливим враховуючи зміст листа ГУ Пенсійного Фонду України у м. Києві від 20.12.2022 №2600-0602-5/168764.
		За доводами Держказначейства, ним було здійснено всі можливі заходи щодо виконання рішення суду, встановлені Порядком, втім виконання рішення суду фактично неможливе без зміни способу виконання рішення суду.
		Судом першої інстанції відмовлено у задоволення клопотання Держказначейства, з чим погоджується колегія суддів апеляційного суду.
		Так, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, боржником за наказом Господарського суду міста Києва від 910/6471/19 від 14.01.2020 - є Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві, яке, згідно відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб, підприємців та громадських формувань, за організаційно-правовою формою є державним органом.
		Відповідно до ст. 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є:
		державний орган;
		державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство);
		юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).
		Примусова реалізація майна юридичних осіб - відчуження об`єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, з використанням яких юридичні особи провадять виробничу діяльність, а також акцій (часток, паїв), що належать державі та передані до їх статутного фонду.
		За частиною 2 ст. 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», дія цього Закону не поширюється на рішення суду, стягувачем за якими є державний орган, державне підприємство, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація, що належать до комунальної власності.
		Як унормовано ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. 
		Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», із заявою про виконання рішення суду.
		Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
		У разі якщо стягувач подав не всі необхідні для перерахування коштів документи та відомості, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом п`яти днів з дня надходження заяви повідомляє в установленому порядку про це стягувача.
		У разі неподання стягувачем документів та відомостей у місячний строк з дня отримання ним повідомлення центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, повертає заяву стягувачу.
		Стягувач має право повторно звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для виконання рішення суду у визначені частиною другою цієї статті строки, перебіг яких починається з дня отримання стягувачем повідомлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.
		Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.
		Оскільки боржником за наказом є державний орган, то на нього поширюються вимоги Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», статтею третьою якого передбачено, що у випадку відсутності відповідного рахунку боржника в органах казначейської служби, стягнення коштів відбувається за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
		Колегія суддів зауважує, що ч.2 ст. 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», якою встановлено, що дія цього Закону не поширюється на рішення суду, стягувачем за якими є державний орган, державне підприємство, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація, що належать до комунальної власності не підлягає застосуванню до правовідносин, що склались, оскільки у справі, що розглядається, стягувачем є комунальний заклад, а боржником - державна установа. 
		Відповідно, ці правовідносини врегульовуються ч. 1 ст. 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», а не ч. 2 ст. 2 цього закону, як помилково вважає Держказначейство.
		Щодо доводів заяви Держказначейства про неможливість виконання рішення суду на підставі наказу за рахунок бюджетних асигнувань ГУ Пенсійного Фонду України у м. Києві у зв`язку з тим, що ГУ Пенсійного Фонду України у м. Києві не має відкритих реєстраційних рахунків в ГУ Казначейства, на яких можуть обліковуватись кошти безпосередньо цього органу для здійснення видатків, колегія суддів звертає увагу заявника на правові висновки, викладені в раніше прийнятих постановах Верховного Суду (від 25.06.2018 у справі № 910/12226/16 та від 03.07.2018 у справі № 910/13057/16) стосовно того, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. 
		Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», із заявою про виконання рішення суду (частини перша і друга статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»). Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» не передбачено такого винятку для поширення його дії на виконання судового рішення про стягнення грошових коштів, боржником за яким є державний орган, як відсутність відкритих в органі казначейства відповідних рахунків боржника. Не передбачено такого винятку й іншим діючим законодавством України.
		У постанові від 16.04.2020 у справі № 804/5950/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду вказав, що за відсутності в законодавстві України такої підстави (у даній справі - не знаходиться на обслуговуванні та не має відкритих рахунків) для повернення виконавчого документа, з якої накази суду були повернуті стягувачу без виконання, дії ГУДКС України щодо повернення без виконання наказів про примусове виконання рішень судів є протиправними.
		Що стосується доводів Держказначейства про неможливість виконання рішення суду на підставі наказу у добровільному порядку, враховуючи зміст листа ГУ Пенсійного Фонду України у м. Києві від 20.12.2022 №2600-0602-5/168764, то колегія суддів зауважує на такому.
		Так, у ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
		Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17.
		Відповідно, стверджуючи про неможливість виконання рішення суду органом державної влади, заявник повинен надати відповідні докази, дослідивши які суд міг встановити беззаперечний факт відсутності грошових коштів на відповідних рахунках.
		Надаючи оцінку листу ГУ Пенсійного Фонду України у м. Києві від 20.12.2022 №2600-0602-5/168764, колегія суддів дійшла висновку про відсутність у ГУ Пенсійного Фонду України у м. Києві наміру виконати рішення суду, а не відсутність грошових коштів. Колегія суддів звертає увагу про те, що лист стосується не виконання наказу Господарського суду міста Києва від 14.01.2020, а лише перерахування стягнутого за цим наказом судового збору. Натомість, як убачається із матеріалів справи, за наказом до стягнення присуджено 25 672,70 (двадцять п`ять тисяч шістсот сімдесят дві) грн. заборгованості та 1 921,00 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн. судового збору.
		Отже, оскільки Держказначейством не надано доказів відсутності грошових коштів на рахунках боржника, або ж належного державного фінансування видатків, пов`язаних із виконанням рішень суду, колегія суддів приходить до висновку, що і у цій частині заявником не доведено обставин неможливості виконання рішення суду у спосіб, визначений у наказі.
		Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Частиною 1  ст. 269 ГПК України  встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Враховуючи усі фактичні обставини справи, встановлені місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, а також доводи апеляційної скарги, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що ухвала господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для її скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
		Одночасно, колегія суддів звертає увагу Держказначейства на те, що належним доказом вжиття усіх передбачених Законом заходів з виконання рішення суду, що свідчить про повноту дій, передбачених законом, є повне виконання рішення суду. Невиконання рішення суду, яке набрало законної сили, свідчить про неповноту здійснення відповідним органом дій, передбачених чинним законодавством, що є недопустимим з огляду на положення статті 129-1 Конституції України щодо обов`язковості судових рішень.
		Оскільки виконання судового рішення у справі, що переглядається, в силу вимог ст. 3 ЗУ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» покладається на ГУ Державної казначейської служби України у м. Києві, то саме цей державний орган має вжити усіх можливих заходів для виконання рішення суду.
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доказів і доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. 
		За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України», очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
		Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду, з огляду на викладене зазначає, що Головному управлінню Державної казначейської служби України надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують вказаного висновку. 
		Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
		Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275 - 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, суд -  
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		1. Апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві на ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.01.2023 у справі № 910/6471/19  залишити без задоволення.
		2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.01.2023 у справі № 910/6471/19 - залишити без змін.
		3. Матеріали справи №910/6471/19 повернути до Господарського суду міста Києва.
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.
		 
		           Повний текст постанови складено 28.04.2023.   
		 
		Головуючий суддя                                                            А.О. Мальченко 
		 
		Судді                                                                                М.Г. Чорногуз
		 
		                                                                                О.В. Агрикова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...