Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 187/1349/20 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти власності.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 03.05.2023. Забезпечено надання загального доступу: 03.05.2023.
Дата набрання законної сили: 27.04.2023
Номер судового провадження: 51-5533км21
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12020040520000462

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України 
		27 квітня 2023 року
		м. Київ
		справа № 187/1349/20
		провадження № 51-5533 км 21
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:  
		 
		головуючого                                      ОСОБА_1 ,
		суддів                                                   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 
		за участю:
		секретаря судового засідання    ОСОБА_4 ,
		прокурора                                          ОСОБА_5 ,
		захисника                                          ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
		засудженого                                     ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції)
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 15 листопада 2021 року у кримінальному провадженні № 12020040520000462 за обвинуваченням
		 
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпропетровська, жителя АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останнього разу за вироком Новомосковського районного суду Дніпропетровської області від 14 грудня 2016 року за ч. 3 ст. 185, ч. 4 ст. 70, ч. 1 ст. 71, ч. 4 ст. 81 КК України до позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців. Звільнений 22 серпня 2019 року по відбуттю покарання, 
		 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України.
		 
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		 
		За вироком Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 24 березня 2021 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 3 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією майна.
		 
		Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 15 листопада 2021 року апеляційні скарги прокурора та обвинуваченого залишені без задоволення, а вирок районного суду - без зміни.
		 
		За вироком суду ОСОБА_7 визнаний винним у тому, що він 05 серпня 2020 року приблизно о 20:00 год., умисно, з корисливого мотиву, з метою нападу для заволодіння чужим майном, спільно з невстановленою під час досудового слідства особою, під приводом винайму будинку шляхом обману проник до будинку АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_8 . 
		Перебуваючи в приміщенні літньої кухні, реалізуючи раніше виниклий план, умисно, з метою подолання волі потерпілої, ОСОБА_7 та невстановлена особа висловили погрози застосування насильства, яке є небезпечним для життя та здоров'я, при цьому невстановлена особа нанесла удар кулаком по потилиці потерпілої, в той час як ОСОБА_7 вимагав у неї гроші та золоті вироби. Сприйнявши погрози як реальні, ОСОБА_8 відчинила будинок, проникнувши до якого ОСОБА_7 , тримаючи в руках викрутку та погрожуючи нею, вимагав у потерпілої гроші та золоті вироби. У цей час невстановлена особа, з метою подолання волі потерпілої, нанесла їй удар в обличчя, чим заподіяла легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.
		Подолавши таким чином опір потерпілої, ОСОБА_7 та невстановлена особа примусили віддати гроші в сумі 5000грн., два мобільних телефони, золотий ланцюжок з хрестиком, золоті сережки. Всього заволоділи грошима та майном на загальну суму 13 744 грн. 50 коп.
		 
		Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
		 
		У касаційній скарзі захисник просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає про порушення вимог ст. 419 КПК України, оскільки суд не перевірив та не дав в ухвалі мотивованих відповідей на усі доводи апеляційної скарги щодо недопустимості доказів.
		Так, у справі відсутні постанови про створення слідчої групи та групи прокурорів, а тому докази зібрані неуповноваженими особами.  
		Крім того, вважає недопустимими доказами протокол огляду від 07 серпня 2020 року, постанову про відібрання у підозрюваного та потерпілої біологічних зразків, а також експертизи, зроблені на їх підставі, протокол одночасного допиту потерпілої та підозрюваного, протоколи огляду мобільного телефону та впізнання потерпілою речей, через недотримання вимог КПК України. Усім цим доказам апеляційний суд не дав оцінки, обмежився формальною вказівкою на них, чим порушив вимоги кримінального процесуального закону.
		 
		Позиції інших учасників судового провадження
		 
		На касаційну скаргу надійшло заперечення від прокурора, в якому стверджується про законність та обґрунтованість судового рішення.
		 
		Захисник та засуджений підтримали скаргу у повному обсязі та просили її задовольнити.
		Прокурор у суді касаційної інстанції заперечувала проти задоволення скарги, проте вважала обґрунтованими доводи щодо безпідставного посилання судом на протокол одночасного допиту потерпілої та підозрюваного і просила судові рішення щодо ОСОБА_7 змінити, виключити з мотивувальних частин судових рішень посилання, як на доказ, на протокол одночасного допиту, а в решті судові рішення залишити без зміни.
		 
		Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
		 
		Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
		 
		Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		 
		При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. 
		 
		Мотиви суду
		 
		Відповідно до змісту касаційної скарги, захисник не погоджується з оцінкою доказів, наданих судами, вказує що, на його думку, апеляційний суд повинен був здійснити їх переоцінку, а також захисник надає зібраним у кримінальному провадженні доказам власну оцінку.
		 
		Колегія суддів зазначає, що суд оцінює докази згідно ст. 94 цього Кодексу за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та неупередженому дослідження всіх обставин кримінального провадження. При цьому оцінці підлягає не тільки кожен доказ окремо, а й сукупність усіх зібраних доказів з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття рішення.
		 
		Тобто, наведена норма процесуального закону вимагає від суду зробити ґрунтовну, всебічну оцінку сукупності усіх зібраних у справі доказів, співставити їх між собою та зробити остаточний висновок на підставі повного обсягу усіх досліджених доказів. Жоден окремо взятий доказ не має наперед встановленої сили. Отже, суд робить свій висновок не на окремо взятому доказі, а на сукупності доказів (як прямих, так і непрямих), які доповнюють та уточнюють один одного.
		 
		Судові рішення свідчать, що суди дали відповідно до ст. 94 КПК України належну оцінку показанням обвинуваченого, який категорично заперечував свою винуватість, підтвердив, що перебував у помешканні потерпілої двічі та вживав там алкогольні напої, стверджував, що жодних ударів їй не наносив та речей не забирав.
		 
		Потерпіла ОСОБА_8 у судах послідовно стверджувала про те, що 05 серпня 2020 року до неї кілька разів заходив ОСОБА_7 та інша особа ніби то з приводу найму житла, вона їх запросила до приміщення літньої кухні, після чого відчула удар по голові, від якого упала на підлогу. Піднявшись, потерпіла побачила ОСОБА_7 з викруткою в руках, якою він їй погрожував та вимагав передачі грошей і золота, що знаходились у будинку. Злякавшись, вона пішла до будинку, де віддала нападникам гроші в сумі 5000 грн, при цьому ОСОБА_7 вимагав передачі усіх наявних у неї коштів, змусив її зняти та передати йому сережки, а також вказати на місце, де зберігалися інші золоті прикраси. Коли ОСОБА_7 підійшов до вказаної нею шафи, вона штовхнула його на іншого чоловіка, від чого вони обоє втратили рівновагу, що дало їй змогу втекти. 
		 
		Потерпіла у судовому засіданні прямо вказала на ОСОБА_7 як на особу, яка вчинила щодо неї злочинні дії, крім того, упізнала його під час проведення впізнання за фотознімками, протокол якого суд визнав допустимим доказом.
		 
		Так само суд обґрунтовано взяв до уваги показання свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 стосовно відомих їм обставин справи; протокол огляду домоволодіння ОСОБА_8 ; відеозапис із камери відеоспостереження, де зафіксовано час та напрямок руху двох чоловіків по вул. Соборній в с. Єлизаветівка 05 серпня 2020 року; протокол проведення слідчого експерименту з потерпілою, під час якого вона показала обставини нападу; висновок експерта щодо наявних у потерпілої ОСОБА_8 тілесних ушкоджень, а також висновок експерта щодо вартості викраденого мобільного телефону та золотих прикрас.
		 
		Крім того, суд вірно послався у вироку на протокол огляду від 07 серпня 2020 року, згідно з яким у ОСОБА_7 були вилучені кросівки та штани, в які він був одягнутий, та на яких, згідно висновку експерта № 757/2 від 14 жовтня 2020 року, виявлено наявність слідів крові, походження яких не виключаються від потерпілої ОСОБА_8 .
		 
		Отже, висновки про винуватість особи судом зроблені на сукупності та взаємозв`язку усіх доказів, яким суд дав відповідну оцінку та вірно кваліфікував дії ОСОБА_7 .
		 
		Захисник у касаційній скарзі стверджує, що апеляційний суд не взяв до уваги доводів стосовно недопустимості доказів у справі внаслідок того, що матеріали провадження не містять постанов про призначення групи слідчих для проведення досудового розслідування та групи прокурорів, які здійснюють процесуальне керівництво у даному кримінальному провадженні. З огляду на це, захисник вважав недопустимими усі отримані у даному провадженні докази. 
		 
		Наведене є безпідставним з огляду на наступне.
		 
		Згідно з приписами статей 86, 87 КПК України доказ визнається допустимим, якщо його отримано в порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України.
		 
		Способом оформлення рішення про визначення слідчого або групи слідчих, старшого слідчої групи, які здійснюватимуть досудове розслідування, який є допустимим за змістом норм, передбачених ст. 39, ч. 1 ст. 214 КПК України, з огляду на їх юридичні конструкції, є постанова керівника органу досудового розслідування.
		 
		Процесуальне рішення про призначення групи слідчих, старшого слідчої групи, зміну групи слідчих чи об`єднання матеріалів досудових розслідувань не є самостійним доказом у кримінальному провадженні. Відповідно до ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню, а процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів. Процесуальні ж документи, які стали підставою для здійснення досудового розслідування уповноваженими особами, не є документами у розумінні ч. 2 ст. 99 КПК України, оскільки не містять зафіксованих та зібраних відповідними суб`єктами фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб або групи осіб. 
		 
		Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків (ч.ч. 1, 2, 6 вказаної статті). Під час судового розгляду учасники судового провадження мають право заявляти клопотання у відповідності до вимог ст. 350 КПК України.
		 
		Таким чином, якщо під час дослідження доказів в учасників провадження виникне питання щодо перевірки доказів з огляду на їх належність та допустимість, суд має перевірити ці обставини, в тому числі шляхом витребування та приєднання до справи відповідних процесуальних документів з подальшим наданням їм оцінки.
		 
		Як вбачається із матеріалів справи, після закінчення досудового слідства сторона захисту у порядку ст. 290 КПК України була ознайомлена з усіма матеріалами кримінального провадження, підозрюваному та його захиснику були відповідно до вимог ст. 293 цього Кодексу вручені копії обвинувального акту та реєстру матеріалів досудового розслідування. Згідно вказаного реєстру, матеріали провадження містять постанови про створення групи слідчих від 06 серпня 2020 року та про призначення групи прокурорів від тієї ж дати. Тому посилання захисника на те, що досудове розслідування та процесуальне керівництво здійснювалося неуповноваженими особами не ґрунтується на матеріалах справи. Так само не є релевантним посилання у касаційній скарзі захисника на позицію, викладену в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 22 лютого 2021 року, оскільки зазначена позиція стосується випадку відсутності постанови про призначення групи прокурорів та заміни її на витяг з ЄРДР. Проте, в кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_7 така постанова наявна.
		 
		Слід зазначити, що всі долучені прокурором письмові документи та матеріали були досліджені судом першої інстанції. Сторона захисту не була позбавлена можливості заявити клопотання про витребування постанови про визначення слідчого або групи слідчих, групи прокурорів, а також будь-яких інших процесуальних документів, які вважала за необхідне дослідити під час судового розгляду. 
		 
		Матеріали провадження також містять постанову про зміну групи прокурорів від 16 березня 2021 року, згідно якої старшим цієї групи призначено прокурора ОСОБА_12 . Зазначена постанова була долучена прокурором під час судового розгляду, досліджена судом та оцінена відповідно до вимог закону.
		 
		Така позиція суду узгоджується із висновками об`єднаної палати Верховного Суду, яка в постанові від 14 лютого 2022 року (справа № 477/426/170) зазначила, що постанови керівника органу досудового розслідування про визначення слідчого або групи слідчих, старшого групи слідчих, які здійснювали досудове розслідування, групи прокурорів, можуть бути надані прокурором та оголошені під час судового розгляду у випадку, якщо під час дослідження доказів в учасників провадження виникне сумнів у їх достовірності, з огляду на те, що ці докази було зібрано неуповноваженими особами.
		 
		Якщо в суді першої інстанції це питання не ставилось, а виникло під час апеляційного чи касаційного розгляду, такі процесуальні документи можуть бути надані суду апеляційної чи касаційної інстанції в межах перевірки доводів, викладених в апеляційній чи касаційній скаргах.
		 
		На спростування доводів захисника про відсутність постанов про створення групи слідчих та про призначення групи прокурорів до суду касаційної інстанції прокурором були подані копії зазначених постанов, які були досліджені в межах перевірки доводів касаційної скарги.
		 
		Тому твердження захисника про те, що докази у справі зібрано неуповноваженими особами, не ґрунтуються на матеріалах справи. З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи захисника про недопустимість доказів у справі є безпідставними.
		 
		Що стосується посилань у касаційній скарзі на незаконність відібрання у ОСОБА_7 біологічних зразків, оскільки він не був ознайомлений із постановою прокурора про відібрання у нього зразків крові, то слід зазначити, що матеріали справи містять постанову прокурора від 09 вересня 2020 року про відібрання у ОСОБА_7 зразків крові. Обвинуваченому надавалися для ознайомлення матеріали справи, в тому числі й додаткові матеріали, від ознайомлення із якими він відмовився, так само як відмовився від підпису під протоколом. 
		 
		Суд касаційної інстанції в своїх рішеннях (зокрема, справа № 423/1766/16) вже висловлював позицію про те, що зміст інформації, яку містять біологічні зразки, не залежить від волі особи, в якої вони відбираються. Тому наявність чи відсутність у матеріалах провадження постанови про відібрання у особи зразків крові у цьому випадку не може позначитися на змісті отримуваної під час проведення відповідної експертизи інформації, а тому відсутні підстави вбачати порушення у даному випадку прав особи чи можливості визнання отриманих даних недопустимими доказами. 
		 
		Процесуальне рішення про відібрання біологічних зразків, та протоколи відібрання таких зразків  не є самостійним доказом у кримінальному провадженні відповідно до ст. 84 та 99 КПК України. 
		  
		Як зазначалось вище, відповідно до висновку об`єднаної палати Верховного Суду (справа № 477/426/170) такі процесуальні документи можуть бути надані прокурором та оголошені під час судового розгляду у випадку, якщо під час дослідження доказів в учасників провадження виникне сумнів у їх достовірності.
		 
		Якщо в суді першої інстанції це питання не ставилось, а виникло під час апеляційного чи касаційного розгляду, такі процесуальні документи можуть бути надані суду апеляційної чи касаційної інстанції в межах перевірки доводів, викладених в апеляційній чи касаційній скаргах.
		 
		Сторона захисту не була позбавлена можливості заявити клопотання про надання цих протоколів та дослідження їх під час судового розгляду, чого зроблено не було. 
		Прокурором під час касаційного розгляду були долучені протоколи про отримання зразків крові для експертизи у потерпілої та підозрюваного, які були досліджені в межах перевірки доводів касаційної скарги, та підтверджують факт вчинення зазначених у протоколах дій.
		 
		Захисник у касаційній скарзі стверджує, що вилучення одягу у його підзахисного в лікарні, де той перебував, було здійснено з порушенням ст.ст. 167, 168 КПК України, які визначають підстави для тимчасового вилучення майна, внаслідок чого вважає даний протокол огляду недопустимим доказом. 
		 
		Проте, суд апеляційної інстанції дослідив даний довод та зазначив, що матеріали провадження свідчать, що слідчим була проведена інша слідча дія, а саме, огляд вилученого у ОСОБА_7 одягу, що здійснювався відповідно до ст. 237 КПК України, а тому не потребує рішення суду про тимчасове вилучення майна, як про це помилково вказує захисник. Суди дали оцінку протоколу зазначеної слідчої дії та дійшли висновку, що він відповідає вимогам процесуального закону, а тому є допустимим доказом.  
		 
		Так само були предметом дослідження суду апеляційної інстанції й доводи захисника стосовно протиріч під час дослідження доказів. 
		 
		Зокрема, захисник стверджує, що згідно протоколу впізнання речей від 06 жовтня 2020 року потерпіла впізнала золотий ланцюжок, який забрали нападники, проте, згідно показань потерпілої, вона знайшла цей ланцюжок у себе після того, як нападники пішли. 
		 
		Матеріали провадження свідчать, що суд ретельно дослідив усі обставини скоєного, співставив усі зібрані докази та показання потерпілої і свідків між собою та з іншими доказами та дав їм всебічну оцінку. Зокрема, суд звернув увагу на те, що золотий ланцюжок із хрестиком, що потерпіла упізнала як свій, був знайдений у її дворі під час огляду місця події. Зазначений ланцюжок був пред'явлений потерпілій для упізнання в порядку ст. 229 КПК України, тому суд обґрунтовано визнав протокол упізнання допустимим доказом. Так само не знайшов суд порушень під час проведення огляду мобільного телефону ОСОБА_7 , про що в ухвалі суду наведено відповідні мотиви.
		 
		Водночас суд касаційної інстанції звертає увагу, що відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них. Крім того, ч. 2 ст. 23 КПК України передбачає, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметами безпосереднього дослідження суду.
		 
		Отже, використання як доказів в обвинувальному вироку даних, що містяться у показаннях підозрюваного та потерпілої під час одночасного допиту, які були надані на досудовому розслідуванні, є порушеннями кримінального процесуального закону. 
		 
		У той же час Суд зазначає, що якщо потерпілий або інший учасник процесу дає суду показання, які співпадають з його показаннями під час досудового розслідування, тобто інкорпорує свої позасудові показання у свої показання в суді, то саме собою посилання суду на такі позасудові показання не може розглядатися як таке порушення процесуального закону, що істотно перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення. У даному конкретному випадку потерпіла  ОСОБА_8 та засуджений ОСОБА_7 під час судового розгляду підтвердили ті показання, які вони давали під час проведення одночасного допиту на досудовому розслідуванні. Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції хоча й констатує наявність порушення вимог кримінального процесуального закону, про яке зазначає у скарзі захисник, проте у даному конкретному випадку таке порушення не є істотним, а тому Суд не вбачає підстав для втручання у судові рішення.
		 
		Колегія суддів дійшла висновку, що оцінка доказів проведена згідно з вимогами процесуального законодавства, з наведенням у судових рішеннях відповідних висновків щодо належності, допустимості, достовірності доказів та їх достатності для постановлення рішення. Місцевий суд оцінив усі докази в їх сукупності, детально виклав їх у вироку, встановив, що вони є взаємоузгодженими, доповнюють один одного і дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину, оскільки його винуватість доведена поза розумним сумнівом. Кваліфікація дій винного відповідає встановленим судом фактичним обставинам скоєного.
		 
		Покарання призначено судом із урахуванням вимог статей 50, 65 КК України, є необхідним та достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів.
		 
		Згідно зі ст. 419 КПК України в мотивувальній частині ухвали суду апеляційної інстанції мають зазначатися узагальнені доводи осіб, котрі подали апеляційні скарги, мотиви, з яких цей суд виходив при постановленні ухвали, та положення закону якими він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі вищевказаного суду має бути зазначено підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
		 
		Залишивши без задоволення апеляцію прокурора, який вказував на необхідність уточнити частину майна, що підлягає конфіскації, та апеляцію обвинуваченого, в якій було наведено доводи щодо недоведеності вчинення злочину, відсутності в його діяннях складу злочину та суворості призначеного покарання, апеляційний суд навів в ухвалі докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу та дати правильну юридичну оцінку вчиненому. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України, є законною та обґрунтованою. 
		 
		Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судове рішення без зміни.
		 
		З цих підстав суд ухвалив:
		 
		Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 15 листопада 2021 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1                                                     ОСОБА_2                                    ОСОБА_13

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...