Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 744/315/16-к : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти життя та здоров'я особи; Неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником.
Надіслано судом: 15.05.2023. Зареєстровано: 15.05.2023. Забезпечено надання загального доступу: 17.05.2023.
Дата набрання законної сили: 15.05.2023
Номер судового провадження: 11-кп/4823/61/23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12014270230000085

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 744/315/16-к Головуючий у І інстанції  ОСОБА_1  Провадження № 11-кп/4823/61/23   Категорія - - ч.2 ст.140 КК України                                                          Доповідач         ОСОБА_2  
		 
		 
		В И Р О К
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		15 травня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:
		 
		Головуючого-суддіОСОБА_2  
		 
		 
		          суддів  -  ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , 
		секретарів судового засідання - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 
		          з участю: прокурора - ОСОБА_7 
		         захисника - ОСОБА_8 
		         обвинуваченої - ОСОБА_9 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12014270230000085 за апеляційною скаргою прокурора на вирок Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 11 лютого 2021 року, 
		 
		В С Т А Н О В И Л А :
		Цим вироком:
		ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України, уродженка та мешканка АДРЕСА_1 , заміжня, має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, освіта вища, працює завідуючою акушерсько-гінекологічним відділенням КНП «Семенівська міська лікарня», депутат Новгород-Сіверської районної ради Чернігівської області, раніше не судима,
		визнана невинуватою у пред`явленому обвинуваченні за ч.2 ст.140 КК України та виправдана, у зв`язку з недоведеністю, що в її діянні є склад кримінального правопорушення.
		 
		Залишено без розгляду цивільні позови ОСОБА_11 до КНП «Семенівська центральна районна лікарня» про відшкодування майнової та моральної шкоди та ОСОБА_12 до КНП «Семенівська центральна районна лікарня» про відшкодування моральної шкоди.
		 
		Як зазначив місцевий суд, ОСОБА_9 обвинувачується у тому, що вона, обіймаючи згідно з наказом по комунальному лікувально-профілактичному закладу «Семенівська центральна районна лікарня» від 02.01.2013 року № 1 посаду завідуючої гінекологічним відділенням вказаної лікарні, маючи згідно диплома Сумського державного університету серії НОМЕР_1 від 30 червня 2004 року освіту за спеціальністю «лікувальна справа» та кваліфікацію «лікар», відповідно до наказу Харківської медичної академії післядипломної освіти від 14 жовтня 2011 року № 328-У, маючи звання лікаря-спеціаліста за спеціальністю «акушерство та гінекологія», тобто будучи відповідно до статті 74 Основ законодавства України про охорону здоров`я від 19.11.1992 року медичним працівником зі спеціальною освітою, а також, маючи відповідно до розділу ІІI-го своєї посадової інструкції, затвердженої головним лікарем КЛПЗ «Семенівська центральна районна лікарня» обов`язки по наданню своєчасної та якісної консультативної допомоги в присутності лікуючого лікаря всім хворим, які цього потребують, забезпеченню послідовності додержань лікування хворих між поліклінікою й стаціонаром, здійсненню госпіталізації й організації при необхідності консультативної допомоги хворим та іншим спеціалістам, згідно з пункту «а» частини першої статті 78 Основ законодавства України про охорону здоров`я від 19.11.1992 року зобов`язана надавати своєчасну та кваліфіковану медичну й лікарську допомогу, неналежно виконала свої професійні обов`язки внаслідок недбалого до них ставлення, що спричинило тяжкі наслідки.
		06 березня 2013 року, ОСОБА_9 , перебуваючи у КЛПЗ «Семенівська центральна районна лікарня», що розташований у м. Семенівка, Чернігівської області, вул. Лікарняний Хуторок, 2, та приймаючи пологи у ОСОБА_11 , при виникненні ускладнень в пологах - вторинної слабкості пологової діяльності, що проявилося у зменшенні кількості та сили потуг, яке спричинило припинення просування голівки плоду по родовим шляхам та зупинці її у вузький частині малого тазу з її тривалим стисканням, що потребувало активних дій з її боку з метою перегляду подальшої тактики ведення пологів - проведення кесаревого розтину, порушуючи вимоги клінічних протоколів «Ведення нормальних пологів», «Аномалії пологової діяльності», затверджених відповідними наказами МОЗ України № 620 від 29.12.2003 року та № 676 від 31.12.2004 року, наказу Управління охорони здоров`я Чернігівської ОДА № 22 від 19.12.2003 року «Про організацію діяльності та удосконалення якості надання акушерсько-гінекологічної допомоги населенню», неналежно виконала свої професійні обов`язки через недбале до них ставлення, а саме не вчинила дій, які зобов`язана була вчинити: не здійснила правильну оцінку своїх дій з подальшим переглядом тактики ведення пологів шляхом проведення кесаревого розтину, продовжила проводити пологову стимуляцію. Внаслідок вищевказаних дій ОСОБА_9 , були спричинені тяжкі наслідки для новонародженого ОСОБА_14 у вигляді раннього органічного ураження нервової системи у вигляді мікроцефалії, спастичного тетрапарезу, епісиндрому.
		Причиною неврологічних захворювань, що маються у ОСОБА_14 , є пологова травма. Виникнення цього стану є наслідком не вжиття заходів щодо своєчасного надання медичної допомоги породіллі при виникненні ускладнень в пологах - вторинної слабкості пологової діяльності. Ускладнення пологів у вигляді вторинної слабкості пологової діяльності виникло в потужному періоді пологів. Ведення пологів при діагнозі вторинна слабкість пологової діяльності не відповідає клінічним протоколам. Своєчасне пологорозрішення шляхом операції кесарського розтину, що не було зроблено, давало б можливість народження дитини без родової травми. За таких обставин некваліфіковане проведення пологів зумовило пологову травму дитини з виникненням раннього органічного ураження нервової системи у вигляді мікроцефалії, спастичного тетрапарезу, епісиндрому.
		Виправдовуючи ОСОБА_9 , місцевий суд вказав на недоведеність наявності в діях обвинуваченої таких обов`язкових елементів об`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.140 КК України, як діяння, що має виражатися у неналежному виконанні нею, як медичним працівником, своїх професійних обов`язків під час надання медичної допомоги під час пологів ОСОБА_11 та причинного зв`язку між діяннями обвинуваченої і настанням наслідків у вигляді тяжкого ураження нервової системи дитини ОСОБА_14 ; недоведеність наявності в діях ОСОБА_9 такого обов`язкового елементу суб`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.140 КК України, як вина у формі умислу прямого чи не прямого, або ж необережності, зокрема як у виді злочинної самовпевненості, так і у виді злочинної недбалості.
		 
		Не погодившись із рішенням суду, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просив вирок місцевого суду скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_9 винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.140 КК України, та призначити їй покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, з позбавленням права займатися медичною діяльністю строком на 2 роки. На підставі ст.75 КК України, ОСОБА_9 звільнити від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік, з покладенням на неї обов`язків, передбачених ст.76 КК України. Цивільний позов ОСОБА_16 в частині стягнення з КЛПЗ «Семенівська ЦРЛ» майнової шкоди в сумі 22858,61 грн. задовольнити повністю, а в частині відшкодування завданої моральної шкоди - вирішити на розсуд суду. В обґрунтування скарги зазначив, що поклавши в основу виправдувального вироку показання свідків сторони захисту, місцевий суд не дав належної оцінки показанням свідків сторони обвинувачення, зокрема, свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_18 . Крім того, не було надано оцінки висновкам комісійних судово-медичних експертиз №135 та №62 від 04.11.2015 та 11.04.2016, і висновку експерта №25,26/18. Також місцевим судом не було взято до уваги показань експерта ОСОБА_19 . Апелянт зазначив, що, обіймаючи посаду завідуючої гінекологічним відділенням КЛПЗ «Семенівська ЦРЛ» та маючи відповідну освіту, ОСОБА_9 мала достатній обсяг знань на проведення кесаревого розтину, усвідомлювала необхідність такої операції, оскільки викликала відповідних фахівців та надала вказівку готувати операційну. Тобто передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків, однак, не провівши консиліум, не наполігши на проведенні операції ОСОБА_17 або ж не виконавши її особисто, не вжила всіх заходів по їх відверненню. Відкидаючи докази сторони обвинувачення, а саме висновки експерта №62 та №135, місцевий суд послався на те, що під час проведення вказаних експертиз експертами не взято до уваги показання ОСОБА_9 та потерпілої, які є безпосередньо зацікавленими особами. Проте у п.4 підсумків висновку експерта №62 вказано, що завідувач акушерсько-гінекологічним відділенням Семенівської ЦРЛ, маючи диплом про вищу юридичну освіту та спеціалізацію з акушерства та гінекології, не тільки могла, а й була повинна в ситуації, що склалася, провести оперативне пологорозрішення у громадянки ОСОБА_11 шляхом проведення кесаревого розтину. У п.7 підсумків цього ж висновку комісія експертів вказала, що всю відповідальність за надання медичної допомоги ОСОБА_11 особисто несе завідувач акушерсько-гінекологічного відділення, лікар акушер-гінеколог, що вів пологи згаданої пацієнтки, а саме ОСОБА_9 . Вказав на безпідставне посилання у вироку на існування істотних розбіжностей у медичній документації, наявній у кримінальному провадженні, щодо відомостей про перебіг пологів. Оскільки в судовому засіданні було встановлено, що медична документація заповнювалася вже на наступний день після проведення пологів, коли ОСОБА_9 були відомі наслідки пологів. А тому неповне та невірне заповнення документації є наслідком її бажання уникнути відповідальності.
		 
		Заслухавши доповідь судді; прокурора, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити з наведених вище підстав; обвинувачену ОСОБА_9 та її захисника, котрі просили залишити вирок суду без змін; дослідивши матеріали кримінального провадження та доводи скарги, колегія суддів приходить до наступного висновку.
		 
		Відповідно до вимог ст.420 КПК України, суд апеляційної інстанції скасовує вирок першої інстанції і ухвалює свій вирок, у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції.
		 
		Судове рішення - це акт правосуддя, ухвалений згідно з нормами матеріального та процесуального права та згідно з конституційними засадами і принципами судочинства. Судове рішення має бути законним, обґрунтованим, зрозумілим та чітким, і не повинно містити положень, які б суперечили або виключали одне одного, ускладнювали чи унеможливлювали його виконання.
		 
		Згідно ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Згідно роз`яснень, які містяться у пункті 17 постанови Пленуму ВСУ від 29.06.1990 року № 5 «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», при постановленні вироку суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, повинен дати остаточну оцінку доказам з точки зору їх стосовності, допустимості, достовірності і достатності. Висновки суду щодо оцінки доказів слід викладати у вироку в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу.
		 
		Проте, зазначених вимог кримінального процесуального закону під час судового розгляду і постановлення виправдувального вироку щодо ОСОБА_9 місцевим судом не дотримано, а викладені у вироку висновки про недоведеність у діянні обвинуваченої складу кримінального правопорушення не відповідають встановленим фактичним обставинам кримінального провадження і зібраним доказам в їх сукупності.
		 
		Як встановлено апеляційним судом, ОСОБА_9 , обіймаючи згідно з наказом по КЛПЗ «Семенівська центральна районна лікарня» від 02.01.2013 року № 1 посаду завідуючої гінекологічним відділенням вказаного медичного закладу, маючи згідно диплома Сумського державного університету серії НОМЕР_1 від 30.06.2004 року освіту за спеціальністю «лікувальна справа» та кваліфікацію «лікар», відповідно до наказу Харківської медичної академії післядипломної освіти від 14.102011 року №328-У, маючи звання лікаря-спеціаліста за спеціальністю «акушерство та гінекологія», тобто будучи відповідно до статті 74 Основ законодавства України про охорону здоров`я від 19.11.1992 року медичним працівником зі спеціальною освітою, а також, маючи відповідно до розділу ІІI-го своєї посадової інструкції, затвердженої головним лікарем КЛПЗ «Семенівська центральна районна лікарня» обов`язки по наданню своєчасної та якісної консультативної допомоги в присутності лікуючого лікаря всім хворим, які цього потребують, забезпеченню послідовності додержань лікування хворих між поліклінікою й стаціонаром, здійсненню госпіталізації й організації при необхідності консультативної допомоги хворим та іншим спеціалістам, згідно з пункту «а» частини першої статті 78 Основ законодавства України про охорону здоров`я від 19.11.1992 року зобов`язана надавати своєчасну та кваліфіковану медичну й лікарську допомогу, неналежно виконала свої професійні обов`язки внаслідок недбалого до них ставлення, що спричинило тяжкі наслідки.
		Так, 06.03.2013 року, ОСОБА_9 перебуваючи у КЛПЗ «Семенівська районна центральна лікарня», що розташований у м. Семенівка, Чернігівської області, вул. Лікарняний Хуторок, 2, та приймаючи пологи у ОСОБА_11 , при виникненні ускладнень в пологах - вторинної слабкості пологової діяльності, що проявилося у зменшенні кількості та сили потуг, яке спричинило припинення просування голівки плоду по родовим шляхам та зупинці її у вузький частині малого тазу з її тривалим стисканням, що потребувало активних дій з її боку з метою перегляду подальшої тактики ведення пологів - проведення кесаревого розтину, порушуючи вимоги клінічних протоколів «Ведення нормальних пологів», «Аномалії пологової діяльності», затверджених відповідними наказами МОЗ України № 620 від 29.12.2003 року та № 676 від 31.12.2004 року, наказу Управління охорони здоров`я Чернігівської ОДА № 22 від 19.12.2003 року «Про організацію діяльності та удосконалення якості надання акушерсько-гінекологічної допомоги населенню», неналежно виконала свої професійні обов`язки через недбале до них ставлення, а саме не вчинила дій, які зобов`язана була вчинити: не здійснила правильну оцінку своїх дій з подальшим переглядом тактики ведення пологів шляхом проведення кесаревого розтину, продовжила проводити пологову стимуляцію. Внаслідок вищевказаних дій ОСОБА_9 , були спричинені тяжкі наслідки для новонародженого ОСОБА_14 у вигляді раннього органічного ураження нервової системи у вигляді мікроцефалії, спастичного тетрапарезу, епісиндрому.
		Причиною неврологічних захворювань, що маються у ОСОБА_14 , є пологова травма. Виникнення цього стану є наслідком не вжиття заходів щодо своєчасного надання медичної допомоги породіллі при виникненні ускладнень в пологах - вторинної слабкості пологової діяльності. Ускладнення пологів у вигляді вторинної слабкості пологової діяльності виникло в потужному періоді пологів. Ведення пологів при діагнозі вторинна слабкість пологової діяльності не відповідає клінічним протоколам. Своєчасне пологорозрішення шляхом операції кесарського розтину, що не було зроблено, давало б можливість народження дитини без родової травми. За таких обставин некваліфіковане проведення пологів зумовило пологову травму дитини з виникненням раннього органічного ураження нервової системи у вигляді мікроцефалії, спастичного тетрапарезу, епісиндрому.
		 
		Допитана у судовому засіданні апеляційного суду обвинувачена ОСОБА_9 своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.140 КК України не визнала та показала, що вона працює лікарем з 2004 року, була педіатром та неонатологом. Після того, як пройшла навчання та здобула сертифікат лікаря-гінеколога, вона перебувала у декретній відпустці у зв`язку з народженням двох дітей. На початку 2013 році вона, ще не маючи кваліфікаційної категорії, була призначена завідуючою гінекологічним відділенням Семенівської ЦРЛ, і хоча й не вміла оперувати, проте головний лікар запевнив, що вона всьому навчиться. Станом на 06 березня 2013 року її стаж акушера становив 2 місяці та 4 дні. За цей час у неї було кілька пологів і один чи два рази вона асистувала при проведенні кесаревого розтину. Потерпілу ОСОБА_11 побачила вперше на 39-40 тижні її вагітності, розміщення плоду у неї було нормальне. 04 березня 2013 року останню поклали в стаціонар, оскільки пологи не починалися. 06.03.2013 року вона повідомила про початок переймів, у неї відкрилася шийка матки. О 14 год. було проведено огляд ОСОБА_11 та встановлено, що міхур з дитиною був цілий. О 16 год. 30 хв. відбулося повне відкриття шийки, почалися перейми потужного характеру, проте через 15 хв. перейми припинилися. У потерпілої був стан вторинної слабкості потуг, а тому останній було встановлено катетер та розпочато стимуляцію пологів за допомогою препарату «окситоцин». Незважаючи на це, голівка плоду не просувалася, переймів не було. У зв`язку з цим породіллі, яка народжує вперше, мав бути зроблений кесарів розтин, або застосований вакуум-екстрактор, або щипці. ОСОБА_9 вирішила, що слід зробити кесарів розтин, тому близько 18:00 год. вона по телефону викликала головного лікаря ОСОБА_17 , який був ургентним лікарем, мав великий стаж роботи та досвід, а також лікаря-анестезіолога ОСОБА_18 , щоб провести кесарів розтин, та повідомила про це до операційного блоку лікарні, який за її вказівкою було підготовлено до проведення даної операції. Коли лікарі прибули, то ОСОБА_17 оглянув потерпілу, далі вони вийшли до коридору лікарні, де радилися і останній сказав їй в присутності лікаря-анестезіолога, що необхідно аби жінка народжувала сама, природнім шляхом. Так відбулася нарада лікарів, тобто консиліум, який був необхідним для того, щоб провести кесарів розтин. Однак вони вирішили зробити так, як сказав більш досвідчений колега, тобто головний лікар ОСОБА_17 . Приблизно о 21 год. у потерпілої відбулося народження дитини - ОСОБА_14 консервативним шляхом. Потім лікар ОСОБА_17 займався потерпілою, а ОСОБА_9 займалася новонародженою дитиною. Вона зателефонувала і проконсультувалася з лікарями Чернігівської обласної дитячої лікарні щодо стану дитини. Їй сказали, що поки везти дитину до м. Чернігова не потрібно. Наступного дня вранці стан дитини погіршився, остання переставала дихати і вона знову телефонувала до Чернігівської обласної дитячої лікарні, звідки згодом прибули лікарі, які й зайнялися лікування ОСОБА_14 . Потім вона склала медичну документацію, до якої внесла відомості щодо періоду пологів та початку введення препарату «окситоцин», допустивши помилки, які в подальшому виправила і вказала все так, як було насправді. На той час вона не вміла накладати щипці і не мала права це робити, а вакуум-екстрактора у лікарні не було. Відповідно до кваліфікаційних характеристик, саме лікар другої категорії може виявити показання для проведення кесаревого розтину, а робити цю операцію має право лікар першої категорії. Обвинувачена ж на той час жодної кваліфікаційної категорії не мала. Як завідувач пологового відділення, вона займалася організацією роботи відділення і мала право брати участь у будь-якому лікувальному процесі і при цьому підпорядковувалася головному лікарю. Під час консиліуму із ОСОБА_17 останній вважав, що необхідно продовжувати стимулювати пологи, а ОСОБА_9 вважала, що необхідно зробити кесарів розтин. Але самостійно зробити цю операцію вона фізично не могла. А лікар ОСОБА_17 , разом з яким вони могли зробити цю операцію, відмовився її робити. Стосовно відсутності фіксації факту проведення консиліуму зазначила, що про це зазначається в історії хвороби у довільній формі з підписами лікарів, що беруть в ньому участь. Вона зробила відповідний запис про виклик лікаря-анестезіолога та лікаря ОСОБА_17 , з яким проводила консиліум. Про наявність розбіжностей щодо ведення пологів не зазначала. Сам ОСОБА_17 поставити підпис у медичних документах про проведення консиліуму відмовився і жодних записів у вказаних документах не робив, хоча повинен був зробити відповідні записи щодо проведеного огляду та наданої допомоги. 
		 
		Незважаючи на невизнання обвинуваченою ОСОБА_9 своєї вини, її винуватість підтверджується показаннями потерпілих, свідків та письмовими доказами, дослідженими під час апеляційного розгляду. 
		 
		Так, допитана у судовому засіданні місцевого суду потерпіла ОСОБА_16 показала, що має освіту медичної сестри. Під час вагітності вона проходила періодичні огляди та перебувала на обліку, при цьому працювала акушеркою у Семенівській ЦРЛ. На той час вона перебувала під наглядом лікаря ОСОБА_17 . Коли у неї виникли болі, то її поклали до відділення гінекології для збереження. З грудня 2012 року до березня 2013 року вона зверталася з приводу перебігу вагітності до жіночої консультації. 04 березня 2013 року її поклали до пологового відділення Семенівської ЦРЛ. У ніч з 05 на 06 березня 2013 року вона щось відчула, у зв`язку з чим її оглянула чергова акушерка. Вранці 06.03.2013 року огляд здійснила ОСОБА_9 , яка сказала, що йде відкриття шийки, все гаразд. Після обіду її перевели до передпологової зали, а приблизно о 15:30 год. до пологової зали, так як у неї почалися перейми. Там була акушерка, медсестра та ОСОБА_9 . Оскільки дитина сама не народжувалася, потерпілій почали стимулювати пологову діяльність, але народження не відбувалося. Приблизно о 18 годині ОСОБА_9 зателефонувала головному лікарю, який прибув на виклик, оглянув потерпілу і сказав їй народжувати, інакше вона погубить дитину. Також прибув лікар-анестезіолог ОСОБА_18 . Обвинувачена про щось радилася з вказаними лікарями. Приблизно о 21 год. вона народила дитину, яка перебувала у тяжкому стані. Останню реанімували ОСОБА_9 та лікар-анестезіолог. Обвинувачена телефонувала до Чернігівської обласної дитячої лікарні і просила забрати дитину, але там їй лише надали рекомендації. 07 березня 2013 року стан її новонародженої дитини погіршився після чого прибули лікарі з м. Чернігова і забрали дитину. На даний час її дитина не сидить, не ходить, не розмовляє.
		 
		Допитаний у суді апеляційної інстанції свідок ОСОБА_18 показав, що його як лікаря-анестезіолога дійсно викликали до породіллі ОСОБА_11 . Коли він прибув до лікарні, то там вже був головний лікар ОСОБА_17 . Він у складі бригади чекав чи буде прийнято рішення про оперування породіллі і мав забезпечити останній анестезію. Їх у лікарні зібрала ОСОБА_9 . При цьому він особисто участі в проведенні консиліуму лікарів не брав. Якщо у консиліумі бере двоє лікарів і один з них є більш досвідченим, то слухають більш досвідченого лікаря. Про що радилися лікарі ОСОБА_9 та ОСОБА_17 стосовно ведення пологів потерпілої і чому не було прийнято рішення про проведення останній кесаревого розтину, йому не відомо. В лікарні він та ОСОБА_17 перебували, доки ОСОБА_11 не народила дитину.
		 
		Свідок ОСОБА_17 в судовому засіданні апеляційного суду показав, що він має стаж роботи понад 20 років та є лікарем вищої категорії, обіймав посаду головного лікаря Семенівської ЦРЛ до 28.03.2014 року. Він призначав ОСОБА_9 на посаду завідувача акушерсько-гінекологічним відділенням, оскільки вона мала необхідну медичну освіту. 06 березня 2013 року, близько 19:00 год, йому зателефонували з приймального відділення лікарні та повідомили, що потрібна  допомога у пологах ОСОБА_11 , які були плановими. Невдовзі він був у лікарні, де оглянув потерпілу та зрозумів, що ситуація є складною, пологи розпочалися ще вранці і затягнулися. Процес їх ведення на той час не був відображений обвинуваченою у медичній документації. На час огляду голова плоду перебувала у малому тазу. Питання про проведення кесаревого розтину ОСОБА_9 не ставила і рішення з цього приводу мала приймати саме вона як лікуючий лікар. Консиліум лікарів, зокрема й щодо проведення ОСОБА_11 кесаревого розтину, не проводився. Сам він питання про проведення кесаревого розтину не порушував, але не вважав правильним, щоб потерпіла народжувала природнім шляхом. При цьому, якби обвинувачена запропонувала провести кесарів розтин, то він би погодився і допоміг їй. На час пологів у потерпілої, він був ургентним лікарем і тому з`явився за викликом ОСОБА_9 для надання їй медичної допомоги. Коли він прибув, то у пологовому відділенні вже знаходився лікар-анестезіолог ОСОБА_18 . Він перебував поряд з породіллею до народження дитини. Чому надана ним потерпілій допомога не відображена в історії пологів, йому невідомо. Обвинувачена до нього з приводу заповнення медичної документації щодо пологів ОСОБА_11 не зверталася.
		Допитаний у місцевому суді експерт ОСОБА_20 показав, що він був головою експертної комісії, якою у даному кримінальному провадженні складено висновки експертів та працює судово-медичним експертом Чернігівського обласного бюро СМЕ. Висновки експертів були складені на підставі дослідженої медичної документації. До показань медичних працівників ставилися критично, оскільки вони є суб`єктивними. Всі часові проміжки пологів потерпілої були у партограмі, яка містила розбіжності з іншими документами історії пологів. Вказав, що ОСОБА_9 , згідно її посадової інструкції, несла відповідальність за ведення пологів потерпілої, а стан дитини останньої був зумовлений тим, що пологи велися неправильно. Через розбіжності у медичній документації, комісія не змогла зрозуміти, коли саме обвинуваченою був викликаний лікар ОСОБА_17 . На думку експерта, останній мав виконувати вказівки ОСОБА_9 . З приводу проведення консиліуму лікарів щодо ведення пологів потерпілої, то про нього записів у медичній документації не було. А у висновку клініко-експертної комісії про проведення консиліуму було зазначено з пояснень самих лікарів. 
		 
		Окрім показань потерпілої та свідків, вина обвинуваченої ОСОБА_9 також підтверджується дослідженими письмовими доказами. 
		 
		Як слідує з копії консультаційного висновку спеціаліста та виписки з історії хвороби №2809, дитині ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , встановлено діагноз: внутрішньоутробна інфекція - двобічна полісегментарна пневмонія, ДН ІІІ ст., тромбоцитопенія, гіпербілірубінемія, синдром аспірації меконію. Тяжке гіпоксично-ішемічне ураження ЦНС, гострий період, ВШК ІІІ-ІV ст. Поліорганічна недостатність: набряк головного мозку, серцево-легенева недостатність, судомний синдром, геморрагічний синдром (т.2, а.к.п.6-13).
		 
		Відповідно до протоколу засідання комісії при Управлінні охорони здоров`я облдержадміністрації з розбору випадку пологів ОСОБА_11 , комісією зроблено висновки, що диспансерний нагляд за вагітною проводився з порушенням наказу МОЗ України № 417 від 15 липня 2013 року, пологи проведені некваліфіковано, з порушенням клінічних протоколів, затверджених наказами МОЗ України №620 від 29.12.2003 року та №676 від 31.12.2004 року, та наказу Управління охорони здоров`я Чернігівської ОДА №220 від 29.12.2003 року (т.2, а.к.п.22-24);
		 
		Згідно з висновком експерта №135 від 04.11.2015, у дитини ОСОБА_14 мається неврологічне захворювання: наслідки раннього органічного ураження нервової системи у вигляді мікроцефалії, спастичного тетрапарезу, епісиндрому. Під час пологів у ОСОБА_11 в потужному періоді виникло ускладнення - вторинна слабкість пологової діяльності. Вказане ускладнення проявилось у зменшенні кількості та сили потуг, яке спричинило припинення просування голівки плоду по родовим шляхам та зупинці її у вузькій частині малого тазу з її тривалим стисканням, що на думку експертів і зумовило виникнення пологової травми дитини і як наслідок виникнення описаних вище неврологічних захворювань. Достовірно передбачити виникнення вторинної слабкості родової діяльності було неможливо. Ускладнення пологів виникло в потужному періоді пологів, ведення пологів при діагнозі вторинна слабкість пологової діяльності не відповідає клінічним протоколам. Своєчасне пологорозрішення шляхом операції кесарського розтину, що не було зроблено, давало б можливість народження дитини без родової травми. Причиною неврологічних захворювань, що маються у дитини, є пологова травма. Виникнення цього стану є наслідок невжиття заходів щодо своєчасного надання медичної допомоги породіллі при виникненні ускладнень в пологах - вторинної слабкості пологової діяльності. Крім того в даному випадку недоліком надання медичної допомоги на думку експертів є те, що виклик ургентних лікарів було проведено із запізненням. Комісія вважає, що диспансерний нагляд за вагітною в Семенівській ЦРЛ проводився з порушенням наказу МОЗ України № 417 від 15.07.2013 року. Пологи ОСОБА_14 проведені некваліфіковано, з порушенням клінічних протоколів, затверджених наказами МОЗ України №620 від 29.12.2003 року та №676 від 31.12.2004 року і наказу Управління охорони здоров`я Чернігівської ОДА №220 від 29.12.2003 року. Некваліфіковане проведення пологів зумовило пологову травму дитини з виникненням описаних вище неврологічних захворювань (т.2, а.к.п.28-36).
		 
		Відповідно до висновку експерта №62 від 11.04.2016, допустима тривалість другого періоду пологів у жінки, що народжує вперше, не може перевищувати дві години. Після вичерпання цього часу, що і мало місце у даному випадку, повинно бути прийняте рішення щодо негайного пологорозрішення (вакуум-екстракція або кесарів розтин). На думку комісії, через дві години після початку другої фази пологів у громадянки ОСОБА_11 в ситуації, що склалася їй потрібно було провести термінове пологорозрішення шляхом проведення кесаревого розтину. При цьому, не встановлено судово-медичних даних, які б могли однозначно свідчити про наявність протипоказань у матері та плоду для проведення вказаного оперативного втручання вчасно. У ситуації, що склалася, завідувач акушерсько-гінекологічним відділенням Семенівської ЦРЛ не тільки могла, а й повинна була провести оперативне пологорозрішення у громадянки ОСОБА_11 шляхом проведення кесаревого розтину. Згідно даних партограми (розділ «Історії пологів» введення окситоцину ОСОБА_11 було розпочато о 18:00 год., а згідно даних, що містяться у «Резюме пологів» о 16:45 год. Тому достеменно встановити, коли саме було розпочато введення окситоцину в даному випадку не є можливим. Виклик у відділення лікаря ОСОБА_17 комісія не вважає помилкою, однак згідно записів у медичних документах пологи у громадянки ОСОБА_11 вела лікар ОСОБА_9 , яка особисто несла відповідальність за постановку лікування, діагностичної і профілактичної роботи у відділенні. Крім того, згідно посадової інструкції вона несла відповідальність за неякісну роботу та помилкові дії, за бездіяльність, неприйняття рішень, які входять в сферу її обов`язків і компетенції. Комісія вважає, що всю відповідальність за надання медичної допомоги ОСОБА_11 особисто несла завідувач акушерсько-гінекологічним відділення і в наданій в розпорядження комісії історії пологів відсутні будь-які записи про те, що остання давала вказівки щодо передачі ведення пологів ургентному лікарю ОСОБА_17 , а також, що йому доручено вести якісь записи в медичній документації та будь-яким чином впливати на лікувальний процес ОСОБА_11 . У розділі «Резюме пологів» міститься запис про те, що о 18.00 год. був викликаний лікар ОСОБА_17 та анестезіолог ОСОБА_22 , з якого не зрозуміла мета виклику і чи прибули вони у відділення. Будь-які записи про проведення консиліуму відсутні. Також згідно записів у медичній документації, жоден з вказаних лікарів не приймав участі у визначенні подальшої тактики лікування, призначенні медичних препаратів та інше, а також те, що вони відмовлялися від надання медичної допомоги, тому робити будь-які записи в медичній документації вони не були зобов`язані. Зважаючи на відсутність підтвердження факту можливого проведення лікарського консиліуму, відсутності факту передачі лікарем ОСОБА_9 ведення пологів у ОСОБА_11 іншому лікарю, призначення будь-якого лікування роділлі ОСОБА_17 чи ОСОБА_22 , єдиною особою що була повинна визначати тактику ведення родів була ОСОБА_9 (т.2, а.к.п.46-57).
		 
		Згідно з висновком експерта №25,26/18, складеним за результатами проведення повторної комісійної судово-медичної експертизи, у новонародженого ОСОБА_14 одразу було діагностовано тяжке гіпоксично-ішемічне ураження ЦНС, гострий період, набряк головного мозку. ВШК? Геморагічний синдром. Внутрішньоутробна інфекційна двобічна пневмонія, ателектаз правої легені. ДНІІІ ст. СДР ІІ ст. Дистроксія шийного відділу хребта. За даними партограми введення окситоцину було розпочато о 18:00 год., а у резюме пологів вказано що у період із 16:45 год. до 18:00 год., і дана невідповідність не дає можливості встановити точний час початку введення окситоцину.
		Відсутність опису умов, які не дозволили провести розродження вагітної шляхом кесаревого розтину та часу коли ці умови вже були відсутні унеможливлює оцінку стану породіллі та плода на цьому етапі. Також неможливо встановити, ким саме було прийнято рішення - лікарем одноосібно чи консилярно. Також, під час пологів ОСОБА_11 виникло ускладнення у вигляді затяжного потужного періоду (4 год. 30 хв. при нормі 2 год.), яке відповідно до вимог протоколу «Аномалії пологової діяльності» потребувало негайного, відразу після 2 годинного періоду, прийняття консилярного рішення та проведення розродження вагітної шляхом кесаревого розтину, накладення акушерських щипців чи вакуум-екстрактора, що не виключено могло б запобігти виникненню неврологічних захворювань у новонародженого чи значно зменшити їх тяжкість. Однак вказана медична допомога не була надана, що призвело до подовження потужного періоду до 4 год. 30 хв. (в нормі 2 год.), тривалого стиснення голівки в пологових шляхах та, як наслідок цього, до важкого гіпоксично-ішемічного ураження ЦНС.
		Незалежно від кваліфікації та практичного досвіду, лікар акушер-гінеколог повинен володіти повним обсягом такого хірургічного втручання як кесарів розтин. ОСОБА_9 була переведена на посаду завідуючої акушерсько-гінекологічного відділення 02 січня 2013 року. При призначенні (переведенні) на посаду завідуючої відділенням лікаря акушер-гінеколога зі стажем меншим за 5 років, не було дотримано Кваліфікаційних вимог, що, на думку комісії, могло сприяти неналежному наданню медичної допомоги ОСОБА_11 .
		Згідно резюме пологів, жоден лікар не володіє технікою накладання щипців, вакуум-естрактор відсутній. Така організація акушерсько-гінекологічної допомоги на рівні КЛПЗ «Семенівська ЦРЛ» не дозволила провести вчасне (ургентне) розродження ОСОБА_11 шляхом накладення акушерських щипців чи вакуум-екстрактора.
		Із наявних даних слідує, що до надання медичної допомоги ОСОБА_11 були залучені лікар акушер-гінеколог ОСОБА_17 і лікар-анестезіолог ОСОБА_18 , тобто рішення щодо ведення породіллі на всіх етапах пологової діяльності повинні були прийматись консилярно (лікарями ОСОБА_9 , ОСОБА_17 та ОСОБА_18 ).
		В роботі лікарняних закладів України існує практика виклику більш досвідчених фахівців з метою надання кваліфікованої медичної допомоги у складних ситуаціях. Тобто рішенням лікаря акушера-гінеколога ОСОБА_9 під час пологів 06.03.2013 року та при аномалії пологової діяльності у породіллі ОСОБА_11 , яка не піддавалась медичній корекції у виді застосування препарату «окситоцин», щодо проведення кесаревого розтину з викликом більш кваліфікованого та досвідченого лікаря акушера-гінеколога ОСОБА_17 (стаж роботи біля 20 років, вища кваліфікаційна категорія), який проводив медичне лікування та нагляд за ОСОБА_11 на стадії вагітності, а також лікаря-анестезіолога, було обґрунтованим та правильним. Є логічним те, що лікар, який викликався на допомогу, бере активну участь у наданні медичної допомоги пацієнту та робить відповідні записи у медичній документації.
		У даному випадку, лікарі ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , які залучалися до надання медичної допомоги ОСОБА_11 мусили надавати медичну допомогу ОСОБА_11 після виникнення у неї аномалії пологової діяльності у вигляді вторинної слабкості пологової діяльності та внести відповідні записи (результати огляду, діагноз, рекомендації з подальшого лікування тощо) до медичних документів ОСОБА_11 та новонародженої дитини. Однак історія пологів №27/710 не містить таких записів.
		Отже, враховуючи все вищевикладене, комісія вбачає прямий причинно-наслідковий зв`язок між комплексом організаційних та практичних недоліків у наданні медичної допомоги під час пологів ОСОБА_11 на рівні КЛПЗ «Семенівська ЦРЛ» та тяжким ураженням нервової системи дитини ОСОБА_14 . Встановити, що саме було провідним (основним) у даному випадку не є можливим (т.5, а.к.п.89-203).
		 
		Відповідно до ст.94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точи зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
		 
		Відтак, вищезазначені докази в їх сукупності об`єктивно вказують на факт вчинення обвинуваченою ОСОБА_9 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.140 КК України.
		 
		За змістом ст.84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані в передбаченому КПК України порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів. Згідно з ч.2 ст.91 КПК України доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження. 
		Відповідно до ч.1 ст.86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. 
		Згідно зі ст.87 КПК України, недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. 
		Суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння: здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов; отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження; порушення права особи на захист; отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права; порушення права на перехресний допит. 
		 
		Оцінивши усі надані стороною обвинувачення докази відповідно до положень ст.94 КПК України, кожен окремо та у їх сукупності, суд вважає висунуте обвинувачення ОСОБА_9 за ч.2 ст.140 КК України доведеним належними, допустимими та достатніми доказами. 
		До такого висновку суд приходить з наступних міркувань.
		 
		Частиною 2 статті ст.140 КК України передбачена відповідальність за невиконання чи неналежне виконання медичним або фармацевтичним працівником своїх професійних обов`язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення, якщо воно спричинило тяжкі наслідки неповнолітньому.
		З об`єктивної сторони кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.140 КК України характеризується такими ознаками: 1) діянням у вигляді невиконання чи неналежного виконання медичним працівником своїх професійних обов`язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення; 2) тяжкими наслідками для хворого; 3) причинним зв`язком між вказаними діянням та наслідками. Невиконання професійних обов`язків означає , що медичний працівник не вчиняє ті дії, які він в силу виконуваної роботи зобов`язаний був учинити.
		Неналежне виконання професійних обов`язків має місце у разі, коли медичний працівник виконує свої обов`язки не у повному обсязі, недбало, поверхнево, не так, як цього вимагають інтереси його професійної діяльності.
		Оскільки диспозиція ч.2 ст.140 КК України має бланкетний характер, у кожному конкретному випадку має встановлюватися, які саме професійні обов`язки покладалися на винну особу і які з цих обов`язків не виконані взагалі або виконані неналежним чином, а також вимоги яких конкретно нормативних актів порушено винним. Із суб`єктивної сторони злочин характеризується необережною формою вини до тяжких наслідків для хворого.
		 
		Законом України «Про основи законодавства України про охорону здоров`я» від 19.11.1992 передбачено, що медичні працівники зобов`язані сприяти охороні та зміцненню здоров`я людей, запобігати і лікувати захворювання, надавати своєчасну та кваліфіковану медичну і лікарську допомогу.
		 
		З матеріалів кримінального провадження убачається, що обвинувачена ОСОБА_9 , відповідно до наказу по КЛПЗ «Семенівська центральна районна лікарня» від 02 січня 2013 року №1 призначена на посаду завідуючої гінекологічним відділенням вказаного медичного закладу.
		Згідно з довідкою КЛПЗ «Семенівська ЦРЛ», відповідно до розпорядку дня 06 березня 2013 року тривалість робочого часу для лікаря акушера-гінеколога ОСОБА_9 становила з 08:00 год. до 20:42 год. При цьому, лікарю ОСОБА_9 було проведено доплату за виклик для надання ургентної допомоги 06.03.2013 року з 21.00 год. по 03.00 год. породіллі ОСОБА_11 .  
		Відповідно до розділу ІІI-го своєї посадової інструкції, затвердженої головним лікарем КЛПЗ «Семенівська ЦРЛ» до функціональних обов`язків завідувача акушерсько-гінекологічним відділенням входять обов`язки: по наданню своєчасної та якісної консультативної допомоги в присутності лікуючого лікаря всім хворим, які цього потребують; по забезпеченню послідовності додержань лікування хворих між поліклінікою й стаціонаром; по здійсненню госпіталізації й організації при необхідності консультативної допомоги хворим та іншим спеціалістам.
		Згідно з розділом IV вищевказаної Інструкції, завідувач відділення несе відповідальність за: постановку лікування, діагностичної, профілактичної допомоги в відділенні і поліклініці; якісне ведення медичної документації, своєчасну підготовку і здачу звітних документів; за своєчасну інформацію керівництва лікарні про всі надзвичайні випадки (раптова смерть, нещасний випадок, зловживання персоналом та інші) в відділенні і заходи, що прийняті з цього приводу; несе відповідальність як за неякісну роботу і помилкові дії, так і за бездіяльність і не прийняття рішень, які входили в сферу його обов`язків і компетенції. 
		 
		На переконання колегії суддів, доведений сукупністю доказів встановлений факт, що ОСОБА_9 , маючи звання лікаря-спеціаліста за спеціальністю «акушерство та гінекологія», тобто будучи медичним працівником зі спеціальною освітою, приймаючи пологи у ОСОБА_11 , неналежно виконала свої професійні обов`язки через недбале до них ставлення, всупереч вимогам клінічних протоколів «Ведення нормальних пологів», «Аномалії пологової діяльності», затверджених відповідними наказами МОЗ України №620 від 29.12.2003 та №676 від 31.12.2004, наказу Управління охорони здоров`я Чернігівської ОДА №22 від 19.12.2003 «Про організацію діяльності та удосконалення якості надання акушерсько-гінекологічної допомоги населенню», при виникненні ускладнень в пологах - вторинної слабкості пологової діяльності, що проявилося у зменшенні кількості та сили потуг, яке спричинило припинення просування голівки плоду по родовим шляхам та зупинці її у вузький частині малого тазу з її тривалим стисканням, що потребувало активних дій з її боку, не вчинила дій, які зобов`язана була вчинити: не здійснила правильну оцінку своїх дій з подальшим переглядом тактики ведення пологів шляхом проведення кесаревого розтину, продовжила проводити пологову стимуляцію. Внаслідок вищевказаних дій ОСОБА_9 були спричинені тяжкі наслідки для новонародженого ОСОБА_14 у вигляді раннього органічного ураження нервової системи у вигляді мікроцефалії, спастичного тетрапарезу, епісиндрому.
		 
		Посилання сторони захисту на те, що ОСОБА_9 належно виконала свої професійні обов`язки, і її дії не перебувають у причинному зв`язку із наслідками, що настали для новонародженого ОСОБА_14 , є неспроможними.
		 
		Суб`єктивна сторона злочину за ч.2 ст. 140 КК України виражається у прямому умислі або у злочинній недбалості стосовно неналежного виконання професійних обов`язків. Що стосується наслідків, то вина до них може бути лише необережною (злочинна недбалість або злочинна самовпевненість).
		 
		Колегією суддів належним чином досліджено, оцінено та береться до уваги як доказ вини ОСОБА_9 висновок експерта №25,26/18 повторної комісійної судово-медичної експертизи, згідно з яким у новонародженого ОСОБА_14 одразу було діагностовано тяжке гіпоксично-ішемічне ураження ЦНС, гострий період, набряк головного мозку. ВШК? Геморагічний синдром. Внутрішньоутробна інфекційна двобічна пневмонія, ателектаз правої легені. ДНІІІ ст. СДР ІІ ст. Дистроксія шийного відділу хребта. За даними партограми введення окситоцину було розпочато о 18.00 год., а у резюме пологів вказано що у період із 16.45 год. до 18.00 год., і дана невідповідність не дає можливості встановити точний час початку введення окситоцину.
		Відсутність опису умов, які не дозволили провести розродження вагітної шляхом кесаревого розтину та часу коли ці умови вже були відсутні унеможливлює оцінку стану породіллі та плода на цьому етапі. Також неможливо встановити, ким саме було прийнято рішення - лікарем одноосібно чи консилярно. Також, під час пологів ОСОБА_11 виникло ускладнення у вигляді затяжного потужного періоду (4 год. 30 хв. при нормі 2 год.), яке відповідно до вимог протоколу «Аномалії пологової діяльності» потребувало негайного, відразу після 2 годинного періоду, прийняття консилярного рішення та проведення розродження вагітної шляхом кесаревого розтину, накладення акушерських щипців чи вакуум-екстрактора, що не виключено могло б запобігти виникненню неврологічних захворювань у новонародженого чи значно зменшити їх тяжкість. Однак вказана медична допомога не була надана, що призвело до подовження потужного періоду до 4 год. 30 хв. (в нормі 2 год.), тривалого стиснення голівки в пологових шляхах та, як наслідок цього, до важкого гіпоксично-ішемічного ураження ЦНС.
		Незалежно від кваліфікації та практичного досвіду, лікар акушер-гінеколог повинен володіти повним обсягом такого хірургічного втручання як кесарів розтин. 
		Згідно резюме пологів, жоден лікар не володіє технікою накладання щипців, вакуум-естрактор відсутній. Така організація акушерсько-гінекологічної допомоги на рівні КЛПЗ Семенівська ЦРЛ не дозволила провести вчасне (ургентне) розродження ОСОБА_11 шляхом накладення акушерських щипців чи вакуум-екстрактора.
		Із наявних даних слідує, що до надання медичної допомоги ОСОБА_11 були залучені лікар акушер-гінеколог ОСОБА_17 і лікар-анестезіолог ОСОБА_18 , тобто рішення щодо ведення породіллі на всіх етапах пологової діяльності повинні були прийматись консилярно (лікарями ОСОБА_9 , ОСОБА_17 та ОСОБА_18 ).
		У даному випадку, лікарі ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , які залучалися до надання медичної допомоги ОСОБА_11 , мусили надавати медичну допомогу ОСОБА_11 після виникнення у неї аномалії пологової діяльності у вигляді вторинної слабкості пологової діяльності та внести відповідні записи (результати огляду, діагноз, рекомендації з подальшого лікування тощо) до медичних документів ОСОБА_11 та новонародженої дитини. Однак історія пологів №27/710 не містить таких записів.
		Отже, враховуючи все вищевикладене, комісія вбачає прямий причинно-наслідковий зв`язок між комплексом організаційних та практичних недоліків у наданні медичної допомоги під час пологів ОСОБА_11 на рівні КЛПЗ Семенівська ЦРЛ та тяжким ураженням нервової системи дитини ОСОБА_14 . Встановити, що саме було провідним (основним) у даному випадку не є можливим (т.5, а.к.п.89-203).
		В ході апеляційного розгляду була допитана експерт ОСОБА_23 , яка була членом комісії Головного бюро СМЕ МОЗ України, якою складено висновок експерта №25,26/18, та показала, що нормативної документації, яка регламентує порядок проведення консиліуму лікарів, немає. Проте, у разі виникнення ускладнень під час пологів, питання щодо їх подальшого ведення має прийматися консиліарно, який у даному випадку мала скликати лікар ОСОБА_9 . Освіта останньої дозволяла їй вести пологи. Експерт пояснила, що після двох годин потужного періоду, жінці має бути зроблено кесарів розтин або накладено щипці чи застосовано вакуум-екстрактора. І рішення про це має бути прийняте консиліумом лікарів. Також зазначила, що якщо б у історії хвороби були б якісь записи лікарів (консиліуму), то тоді можна ставити питання про відповідальність усіх лікарів. Однак, оскільки історія хвороби не була заповнена у день пологів, а лікуючий лікар ОСОБА_9 мала диплом і кваліфікацію акушера-гінеколога, тому вона і повинна нести відповідальність за наслідки, що настали. 
		 
		Експерт ОСОБА_19 , будучи допитаним у суді першої інстанції показав, що працює в Головному бюро СМЕ МОЗ України, був членом комісії, якою складено у даному кримінальному провадженні висновок експерта №25,26/18. Експерт пояснив, що у разі виникнення ускладнень під час пологів, питання щодо їх подальшого ведення має прийматися консиліарно, який у даному випадку мала скликати лікар ОСОБА_9 . Освіта останньої дозволяла їй вести пологи. У дослідженій експертами медичній документації записи про проведення консиліуму відсутні. Зазначив, що під час проведення консиліуму, рішення приймається усіма його учасниками, запитання ставить лікуючий лікар чи інший лікар, а підписи в документації під рішенням ставлять всі лікарі. При цьому, нормативними документами не регламентовано, чиє рішення на консиліумі є головним. Під час ведення пологів, лікарі зобов`язані діяти відповідно до протоколу. З приводу відповідальності лікарів за наслідки ведення пологів експерт пояснив, що той, хто наполягав на відповідній тактиці ведення пологів і повинен нести відповідальність за наслідки їх ведення. З приводу дій лікаря, якого викликають для надання допомоги під час пологів експерт роз`яснив, що лікар, якого викликали, мав прибути, надавати допомогу під час пологів і зробити про це відповідні записи в медичній документації.
		 
		Крім того, згідно з пунктом 4 підсумків висновку експерта №62 комісійної судово-медичної експертизи комісія експертів вважає, що завідувач акушерсько-гінекологічним відділенням «Семенівської ЦРЛ» маючи диплом про вищу медичну освіту та спеціалізацію з акушерства та гінекології, не тільки могла, а й повинна була в ситуації, що склалася, провести оперативне пологорозрішення у громадянки ОСОБА_11 шляхом проведення кесарева розтину.
		Відповідно до п.7 підсумків вказаного висновку, комісія експертів прийшла до висновку, що всю відповідальність за надання медичної допомоги ОСОБА_11 особисто несе завідувач акушерсько-гінекологічним відділенням, лікар акушер-гінеколог, що вів пологи згаданої пацієнтки, а саме ОСОБА_9 . У наданій в розпорядження експертної комісії «Історії пологів» відсутні записи про те, що завідувачем акушерсько-гінекологічним відділенням ОСОБА_9 давались будь-які вказівки щодо передачі ведення пологів ургентному лікарю Семенівської ЦРЛ ОСОБА_17 , а також про те, що йому доручено вести якісь записи в медичній документації, тобто будь-яким чином впливати на лікувальний процес ОСОБА_11 . 
		У п.8 підсумків цього ж висновку вказано, що в наданій для проведення комісійної судово-медичної експертизи «Історія пологів» №27/710, а саме у розділі «Резюме пологів» міститься єдиний запис про те, що о 18 год. 00 хв. був викликаний лікар ОСОБА_17 та анестезіолог ОСОБА_22 . Згідно цього запису не зрозуміла мета виклику, а також чи взагалі прибули вказані лікарі у відділення, якщо прибули, то коли і що саме вони там робили. Будь-які записи про те, що лікарями ОСОБА_9 , ОСОБА_17 та ОСОБА_22 був проведений консиліум відсутні. Також згідно записів у медичній документації жоден з вказаних лікарів не приймав участі у визначенні подальшої тактики лікування, призначенні медичних препаратів та інше, а також те, що вони відмовлялися від надання медичної допомоги, тому робити будь-які записи в медичній документації вони не були зобов`язані.   
		 
		Крім того, під час апеляційного розгляду встановлено, що ОСОБА_9 зробила виправлення у медичній документації в результаті чого партограма та резюме пологів не співпадають по окситоцину, що підтверджує висновок експерта № 25,26/18, та свідчить про порушення клінічного протоколу «Аномалії пологової діяльності», (додаток до наказу МОЗ № 676 від 31.12.2004 «Методика введення окситоцину з метою лікування слабкості пологової діяльності»), згідно з яким «...після першого введення окситоцину та не досягненні ефекту через 30 хвилин швидкість введення збільшують кожні 30 хв. на 6 крапель до 40 крапель на 1 хвилину». Збільшення введення препарату ніхто не здійснював і відповідно у породіллі ОСОБА_11 пологопосилення не наступало. Також для пологопосилення можлива заміна препарату окситоцину на інший.
		Медична документація, яка наявна у кримінальному провадженні, містить істотні розбіжності щодо відомостей про перебіг пологів, що підтверджується показаннями самої обвинуваченої про те, що вона не заповнювала історію хвороби ОСОБА_11 у день пологів. А лише наступного дня прийшла до ОСОБА_17 порадитись, як їй правильно все написати, виходячи з браку досвіду.
		Наведене також підтверджується і показаннями свідка ОСОБА_17 , допитаного в апеляційному суді.
		 
		Проте, неповне та невірне заповнення медичної документація на наступний день після проведення пологів, коли ОСОБА_9 були відомі наслідки пологів, є наслідком її бажання уникнути відповідальності.
		Зокрема, в суді апеляційної інстанції обвинувачена пояснила, що спочатку зробила запис, який виправдовував її дії як лікаря, яка приймала пологи, а потім виправила його і відобразила дійсну картину.
		 
		Твердження обвинуваченої ОСОБА_9 про неможливість нею станом на 06.03.2013 робити кесарів розтин спростовуються тим, що вона отримала 2 дипломи з кваліфікацією «лікар» та «лікар-акушер-гінеколог», а відповідно до наказу МОЗ України № 117 від 29.03.2002 року «Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників, ВИПУСК 78 Охорона здоров`я» в завданнях та обов`язках лікаря обов`язком передбачено, що він повинен знати методи надання швидкої та невідкладної лікарської допомоги, а основними завданнями та обов`язками лікаря-акушера-гінеколога є володіння повним обсягом хірургічних втручань та надання швидкої і невідкладної медичної допомоги хворим акушерсько-гінекологічного профілю (незалежно кваліфікаційних категорій).
		 
		Посилання обвинуваченої на те, що лікар ОСОБА_24 відмовився робити кесарів розтин та неможливість, через його відмову, це зробити самостійно, є непереконливими. У такому випадку вона була зобов`язана викликати іншого ургентного хірурга для проведення операції «кесарів розтин» нею особисто та іншим хірургом. Окрім того, ОСОБА_9 вказувала, що до 06.03.2013 року вона 1-2 рази асистувала при кесаревому розтині.
		 
		Зазначене свідчить про те, що ОСОБА_9 несумлінно поставилась до виконання своїх професійних обов`язків і при виникненні ускладнень в пологах ОСОБА_11 , не вжила заходів для подальшого перегляду тактики ведення пологів шляхом проведення кесаревого розтину.
		 
		Неналежне виконання обвинуваченою своїх професійних обов`язків знаходиться у причинному зв`язку із настанням тяжких наслідків у вигляді пологової травми дитини - ОСОБА_14 з виникненням раннього органічного ураження нервової системи у вигляді мікроцефалії, спастичного тетрапарезу, епісиндрому.
		 
		Отже висновки суду першої інстанції про недоведеність вини ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.140 КПК України, є передчасними.
		 
		Є також неспроможною позиція обвинуваченої, що оскільки вона прийняла рішення про виклик більш досвідченого ургентного лікаря, вона не мала реальної можливості надати породіллі ОСОБА_11 належну медичну допомогу, тому її відповідальність за ч.2 ст.140 КК виключається.
		Крім того, згідно з даними зазначеного висновку експерта №25,26/18, в історії пологів відсутній протокол лікарського консиліуму, при цьому експерти дійшли висновку про те, що можливо було б запобігти тяжким наслідкам у новонародженої дитини або значно зменшити їх тяжкість, якби після двохгодинного затяжного потужного періоду пологів, який тривав 4 год. 30 хв., було прийнято рішення консиліумом лікарів і проведено кесарів розтин.
		 
		Оцінюючи викладені у вироку суду висновки про невинуватість ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.140 КК України, колегія судів вважає, що дані висновки не ґрунтуються на сукупності зібраних по справі доказів та не відповідають фактичним обставинам справи.
		 
		Відповідно до ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
		Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
		Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винуватою за пред`явленим обвинуваченням.
		Тобто, дотримуючись засад змагальності, та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений статтею 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
		Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України», «Кобець проти України» та ін.).
		Ретельно проаналізувавши усі надані сторонами кримінального провадження докази з точки зору доведеності ознак складів злочинів, інкримінованих обвинуваченим, колегія суддів вважає, що сукупність встановлених під час апеляційного розгляду обставин виключає будь-яке інше розуміння подій, викладених в обвинувальному акті, і вказана версія обвинувачення не містить сумнівів в її обґрунтованості та не спростовується доводами сторони захисту.
		 
		Враховуючи вимоги до вмотивованості судового рішення, суд вважає за необхідне зазначити таке. У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого звертається увага на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
		У рішеннях ЄСПЛ (наприклад, «Салов проти України», «Серявін та інші проти України» та ін.) склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
		 
		Отже, колегія суддів, допитавши обвинувачену, свідків, експерта, дослідивши письмові докази, оцінивши їх з точки зору належності, допустимості, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, приймає їх до уваги та приходить до висновку, що вина ОСОБА_9 повністю доведена, а дії правильно кваліфіковані за ч.2 ст.140 КК України, як неналежне виконання своїх професійних обов`язків, які спричинили тяжкі наслідки малолітньому ОСОБА_14 .
		 
		Невизнання обвинуваченою ОСОБА_9 своєї вини в пред`явленому їй обвинуваченні колегія суддів розцінює як вибрану нею стратегію свого захисту.
		Проте, така позиція обвинуваченої не знайшла свого підтвердження під час судового розгляду, оскільки вона суперечить показанням потерпілої, свідків, експертів, письмовим доказам, дослідженим у судовому засіданні, а тому апеляційний суд ставиться до неї критично.
		 
		Згідно зі статтями 50, 65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, що є необхідним і достатнім для її виправлення та запобігання вчиненню  нових кримінальних правопорушень. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, це  покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують і обтяжують.
		 
		Норми зазначеного Кодексу наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з  альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх  конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.
		 
		Обставин, які пом`якшують або обтяжують покарання обвинуваченої ОСОБА_9 , колегією суддів не встановлено.
		 
		А тому, призначаючи ОСОБА_9 покарання, відповідно до вимог ст.65 КК України, колегія суддів бере до уваги ступінь суспільної небезпеки скоєного, конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, її відношення до скоєного; дані про особу обвинуваченої, яка до кримінальної відповідальності притягується вперше, за місцем проживання та місцем роботи характеризується позитивно, має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, є депутатом районної ради; відсутність обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання; та вважає за необхідне призначити покарання у виді позбавлення волі з позбавленням права займатися лікарською діяльністю у розмірі, передбаченому санкцією ч.2 ст.140 КК України. 
		 
		За змістом п.3 ч.1 ст.49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею нетяжкого злочину і до набрання вироком законної сили минуло п`ять років, крім випадку, передбаченого у пункті 2 цієї частини.
		За змістом ч.5 ст.74 КК України особа може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених ст.49 цього Кодексу.
		 
		Санкція частини 2 ст.140 КК України передбачає покарання у виді обмеження волі на строк до п`яти років або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
		 
		Відповідно до ст.12 КК України, вищевказане кримінальне правопорушення відноситься до нетяжких злочинів, тобто передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше п`яти років.
		  
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_9 вчинила кримінальне правопорушення 06 березня 2013 року, тобто з дня його вчинення минуло понад десять років, строк давності притягнення до кримінальної відповідальності не зупинявся та не переривався, а тому обвинувачену слід звільнити від призначеного судом основного і додаткового покарання за ч.2 ст.140 КК України.
		При цьому, колегія суддів звертає увагу, що звільнення особи від покарання за строками давності є обов`язком суду, залежить від настання передбачених ст.49 КК України правових підстав і не залежить від волевиявлення учасників кримінального провадження.
		 
		Крім того, як слідує з матеріалів кримінального провадження потерпілою ОСОБА_11 заявлено цивільний позов про стягнення з КЛПЗ «Семенівська ЦРЛ» 22858 грн. матеріальної шкоди та 500000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.
		 
		Відповідно до ч.1 ст.128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно-небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
		 
		За змістом ч.1 ст.129, абз.7 п.2 ч.3 ст. 374 КПК України, суд, ухвалюючи обвинувальний вирок, залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому, про що у вироку зазначаються відповідні підстави.
		 
		Згідно з ч.1 ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
		Відповідальність юридичної або фізичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з цією юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, і шкоду заподіяно нею у зв`язку з виконанням трудових (службових) обов`язків.
		 
		Згідно зі ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
		 
		Відповідно до положень ч.5 ст.128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
		 
		Представник цивільного відповідача - КНП «Семенівська районна лікарня» в судове засідання не з`явився, надіслав до суду письмову заяву про розгляд справи за їх відсутності.
		 
		На підставі досліджених у судовому засіданні доказів встановлено, що ОСОБА_9 вчинила кримінальне правопорушення, перебуваючи у трудових відносинах з КЛПЗ «Семенівська ЦРЛ» (на даний час - КНП «Семенівська міська лікарня»), тому відповідно до ч.1 ст. 1172 ЦК України обов`язок відшкодувати шкоду, завдану працівником юридичної особи під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків покладається на юридичну особу.
		 
		Отже, відшкодування понесених ОСОБА_11 матеріальних витрат, у розмірі 22858 грн., підлягає стягненню з цивільного відповідача в повному обсязі.
		 
		У відповідності до ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.
		Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.
		Відповідно до п.3 постанови Пленуму ВСУ від 31.03.1995 №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" також зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
		У пункті 5 вказаної Постанови зазначено, що при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягає обов`язковому з`ясуванню наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
		 
		Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Визначаючи розмір моральної шкоди в сумі 500000 грн., потерпіла посилається на те, що моральна шкода полягає в тривалих моральних стражданнях, пов`язаних з пологовою травмою її дитини, порушенням нормальних життєвих зв`язків, щоденні переживання за сина та його подальше здоров`я.
		Зважаючи на конкретні обставини провадження, наслідки, що настали, характер і глибину душевних, емоційних, моральних страждань, які перенесла потерпіла, їх тривалість, істотність вимушених змін у життєвих стосунках, зважаючи на обставини, при яких було заподіяно моральну шкоду, та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь потерпілої в порядку відшкодування моральної шкоди 250 000 грн., що буде адекватним тим моральним стражданням і переживанням, яких зазнала потерпіла внаслідок неналежного виконання лікарем ОСОБА_9 своїх професійних обов`язків.
		 
		З огляду на те, що на момент заподіяння потерпілій шкоди ОСОБА_9 перебувала у трудових відносинах із КЛПЗ «Семенівська центральна районна лікарня» (на даний час - КНП «Семенівська міська лікарня»), в силу вимог ст.1172 ЦК України, саме цивільний відповідач повинен відшкодувати заподіяну позивачу моральну і матеріальну шкоду.
		 
		Також, за змістом п.1 ч.1 ст.118 КПК України, до процесуальних витрат належать, зокрема витрати на правову допомогу.
		Порядок відшкодування витрат на правову допомогу передбачений положеннями ст.ст.118, 120, 124 КПК України. Вказані витрати не можуть бути включені до ціни позову та не можуть бути стягнуті з винної особи, як матеріальна шкода. 
		Положеннями ч.1 ст.124 КПК України передбачено, що у разі ухвалення обвинувального вироку, суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.
		Відповідно до роз`яснень, що містяться у п. 48 постанови № 10 Пленуму ВССУ від 17 січня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. 
		Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог відшкодування таких витрат.
		Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
		 
		У матеріалах справи наявні договір укладений між потерпілою ОСОБА_11 та адвокатом ОСОБА_25 для надання правової допомоги, ордер на надання правової допомоги, копія свідоцтва ОСОБА_25 про право на заняття адвокатською діяльністю, довідка-розрахунок компенсації витрат на правову допомогу, а також квитанція №3322360 від 14.07.2016 про сплату потерпілою ОСОБА_11 адвокату ОСОБА_25 5000 грн. (т.4, а.к.п.9-11, 23-24). 
		 
		Відтак, сплачена потерпілою сума витрат на правову допомогу в сумі 5000 грн. підлягає стягненню на її користь з обвинуваченої ОСОБА_9 .
		 
		Речові докази в кримінальному провадженні відсутні.
		 
		Письмові відомості, які стороною обвинувачення надавалися суду, як документи, зокрема оригінали медичної документації з КЛПЗ «Семенівська ЦРЛ» та копії письмових даних нібито з КЛПЗ «Чернігівська обласна дитяча лікарня», які зберігаються у матеріалах кримінального провадження, слід зберігати у матеріалах кримінального провадження.
		 
		На підставі наведеного та керуючись ст.ст.404, 407, 409, 420 КПК України, колегія суддів,
		У Х В А Л И Л А :
		 
		Апеляційну скаргу прокурора - задовольнити частково.
		 
		Виправдувальний вирок Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 11 лютого 2021 року щодо ОСОБА_9 - скасувати, у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. 
		 
		ОСОБА_9 визнати винною у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.140 КК України, та призначити їй покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки, з позбавленням права займатися медичною діяльністю строком на 2 (два) роки. 
		 
		На підставі ч.5 ст.74 КК України, звільнити ОСОБА_9 від відбування призначеного основного та додаткового покарання, у зв`язку із закінченням строків давності, передбачених п.3 ч.1 ст.49 КК України.
		 
		Стягнути з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_16 витрати на правову допомогу в сумі 5000 (п`ять тисяч) гривень.
		 
		Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Семенівська міська лікарня»» на користь ОСОБА_16 22858 (двадцять дві тисячі вісімсот п`ятдесят вісім) гривень 61 копійку матеріальної шкоди та 250 000 (двісті п`ятдесят тисяч) гривень моральної шкоди. 
		 
		Письмові відомості, які стороною обвинувачення надавалися суду, як документи, зокрема, оригінали медичної документації з КЛПЗ «Семенівська центральна районна лікарня» та копії письмових даних з КЛПЗ «Чернігівська обласна дитяча лікарня», - зберігати у матеріалах кримінального провадження.
		 
		Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржений в касаційному порядку протягом трьох місяців. 
		 
		СУДДІ:
		 
		ОСОБА_3                                ОСОБА_2                                ОСОБА_4

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...