Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/14240/16 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них.
Надіслано судом: 15.05.2023. Зареєстровано: 16.05.2023. Забезпечено надання загального доступу: 16.05.2023.
Дата набрання законної сили: 12.05.2023
Номер судового провадження: К/9901/38293/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		ф
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		12 травня 2023 року 
		м. Київ
		справа № 826/14240/16
		адміністративне провадження № К/9901/38293/18 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,
		суддів -Юрченко В.П., Дашутін І.В.,
		розглянувши в порядку письмового провадження
		касаційну скаргу ОСОБА_1 
		на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 жовтня 2016 року (Суддя: Кобилянський К.М.), 
		та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2017 року (Судді: Федотова І.В., Ісаєнко Ю.А., Лічевецький І.О.),
		у справі № 826/14240/16 
		за позовом ОСОБА_1 
		до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС 
		про скасування податкового повідомлення-рішення, -
		В С Т А Н О В И В :
		У вересні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - відповідач, ДПІ у Голосіївському районі ДФС у м. Києві), в якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 27.04.2016 року №1624323-1305, яким позивачу нараховано до сплати земельний податок у розмірі 31 357,02 грн.
		 
		Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю прийняття податкового повідомлення-рішення, оскільки позивач є фізичною особою-підприємцем, має статус платника єдиного податку та використовує належне йому на праві власності нежитлове приміщення в господарській діяльності, що у відповідності до вимог пп. 4 п. 297.1 статті 297 Податкового кодексу України звільняє останнього від обов`язку сплати земельного податку.
		 
		Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2017 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
		 
		Не погодившись з вищенаведеними судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в обґрунтування доводів якої зазначив на неправильному застосуванні судами попередніх інстанцій норм матеріального права, оскільки у відповідності до п. 286.1 ст. 286, 287.1 статті 287 ПК України лише власники землі та землекористувачі є платниками податку за землю з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою під таким майном, а підставою для нарахування земельного податку є дані Державного земельного кадастру. Позивач вказує, що він є власником нежилого приміщення (його частки) у багатоквартирному жилому будинку, та, як фізична особа-підприємець є платником єдиного податку і у процесі господарської діяльності використовує належне йому на праві приватної власності нежитлове приміщення. Проте, він не набував права власності/користування земельною ділянкою під таким майном і матеріали справи не містять таких доказів, отже він не є платником земельного податку в розумінні вимог податкового законодавства, а враховуючи вимоги пп. 4 п. 297.1 статті 297 ПК України, він звільняється від сплати земельного податку, оскільки використовує належне йому на праві приватної власності нежитлове приміщення. Також скаржник додатково посилається на лист КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» ЖЕД-105 від 01.11.2016 року № 545, відповідно до якого житловий будинок (власником нежилого приміщення (його частки) в якому є позивач), знаходиться на балансі цієї Керуючої компанії та перебуває на обслуговуванні ЖЕД-105. Враховуючи викладене, просив суд скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове про задоволення позову.
		У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України справу передано на розгляд до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. 
		Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
		Дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Як встановлено судами попередніх інстанцій з матеріалів адміністративної справи, згідно свідоцтва платника єдиного податку від 25.01.2012 року серії НОМЕР_1 , виданого Державною податковою службою України, ОСОБА_1 має статус платника єдиного податку (перебуває на спрощеній системі оподаткування) та займається видами господарської діяльності: 55.30.2 діяльність кафе; 55.52.0 послуги з постачання готової їжі; 70.20.0 здавання в оренду власного нерухомого майна; 52.11.0 роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту.
		З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 05.07.2016 року вбачається, що на праві приватної власності ОСОБА_1 належать нежитлові приміщення з №1 по № 9 (групи приміщень №20) літ. Б, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 68 кв.м. Судами також встановлено, що зазначені нежитлові приміщення здаються в оренду, що підтверджується договором оренди від 01.07.2016 №010615.
		27.04.2016 року Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві згідно із пп. 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та на підставі вимог п. 286.5 статті 286 Податкового кодексу України прийнято податкове повідомлення-рішення № 1624323-1305, яким позивачу визначено до сплати грошове зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб у розмірі 31 357,02 грн (а.с. 16).
		Незгода із вказаним податковим повідомленням-рішенням стала підставою для звернення до суду із цим позовом про визнання його протиправним та скасування.
		Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову суди попередніх інстанцій, посилаючись на вимоги пункту 286.1. статті 286, пункту 287.6, 287.7 статті 287 Податкового кодексу України, а також вимоги частин 1, 2 статті 120 Земельного кодексу України дійшли до висновку, що особа, яка придбала будівлю має сплачувати земельний податок на загальних підставах за земельну ділянку, на якій розташовано таку будівлю, з урахуванням прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Крім того, обов`язок зі сплати земельного податку для фізичної особи-власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй прав, у разі набуття нею статусу суб`єкта господарювання, діяльність якого пов`язана з використанням земельної ділянки або без такого. Також, суди першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на висновки Верховного Суду України, викладені в постановах від 24.11.2015 по справі № 826/14703/13-а, від 02.12.2015 №21-3517а15 зазначили, що спрощена система оподаткування не звільняє суб`єкта господарювання від виконання податкових зобов`язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 статті 297 Податкового кодексу України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою. Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежитлове приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлено. Судами установлено, що позивач не звільняється від обов`язку сплати земельного податку на підставі вимог пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України, оскільки фактично, в господарській діяльності позивачем використовуються належні йому нежилі приміщення (будівлі), а не земельні ділянки.
		Колегія суддів з приводу викладеного зазначає наступне.
		Відповідно до вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
		Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
		У справі, яка розглядається, суди встановили, що позивач є власником нежитлових приміщень за земельну ділянку під якими податковий орган оспорюваним податковим повідомленням-рішенням нарахував земельний податок. 
		В запереченнях на адміністративний позов контролюючим органом вказано, що підставою для визначення позивачеві до сплати оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням суми земельного податку з фізичних осіб слугувало те, що ОСОБА_1 є власником нежилого приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 68 кв.м та в його користуванні знаходиться земельна ділянка, яка відповідає розміру пропорційної частини цього приміщення.
		Поряд із тим, в доводах касаційної скарги позивач вказує, що він є власником нежилого приміщення (його частки) у багатоквартирному жилому будинку, та, як фізична особа-підприємець є платником єдиного податку і у процесі господарської діяльності використовує належне йому на праві приватної власності нежитлове приміщення. Проте, він не набував права власності/користування земельною ділянкою під таким майном і матеріали справи не містять таких доказів, отже він не є платником земельного податку в розумінні вимог податкового законодавства.
		Надаючи оцінку доводам касаційної скарги колегія суддів звертає увагу на наступне.
		Відповідно до підпункту 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України     платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі. А в силу вимог підпункту 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270 ПК об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.
		Таким чином, обов`язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.
		Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
		Право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі    Закон № 1952-IV).
		Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 ЗК і статтею 377 Цивільного кодексу України (далі    ЦК).
		Цими нормами чітко встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування        на земельну ділянку, на якій вони розміщені.
		За правилами пункту 286.1 статі 286 ПК підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
		При цьому власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки        прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (пункт 287.8 статті 287 ПК).
		Тобто, фізична особа    власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
		За таких обставин, незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, обов`язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
		Аналогічний правовий висновок щодо застосування зазначених вище норм матеріального права у спорах цієї категорії, міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 07.07.2015 року у справі № 826/12388/13-а, який в подальшому був підтриманий і Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 19 червня 2018 року у справі №826/8009/16 (адміністративне провадження №К/9901/30996/18), від 17.03.2020 року у справі № 815/4644/14 (адміністративне провадження № К/9901/26171/18), від 16.06.2020 року у справі №826/11166/16 (адміністративне провадження №К/9901/38125/18), від 01 листопада 2022 року у справі № 808/5653/14(СН/808/1/17) (адміністративне провадження № К/9901/23571/21), але не виключно.
		Доводам касаційної скарги в частині того, що позивач, як фізична особа-підприємець є платником єдиного податку і у процесі господарської діяльності використовує належне йому на праві приватної власності нежитлове приміщення (шляхом здавання в оренду), колегією суддів не приймаються, оскільки податкове повідомлення-рішення, яке є предметом оскарження, прийнято контролюючим органом відносно фізичної особи до укладення позивачем, як фізичною особою-підприємцем договору оренди від 01.07.2016 №010615.
		Також доводи касаційної скарги не містять незгоди позивача із розрахунком суми грошового зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб, визначеного позивачу до сплати оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням. Посилання скаржника на те, що житловий будинок (власником нежилого приміщення (його частки) в якому є позивач), знаходиться на балансі КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» ЖЕД-105 та перебуває на обслуговуванні ЖЕД-105, жодним чином не спростовують того факту, що позивач, будучі фізичною особою,     власником частини нежилого приміщення у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
		Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права або порушили норми процесуального права.
		Згідно частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		 
		На підставі викладеного, керуючись статтями 243, 246, 250, 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,  -
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 у справі № 826/14240/16 залишити без задоволення.
		 
		Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 жовтня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2017 року у справі № 826/14240/16 залишити без змін. 
		 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий суддя    І.А. ВасильєваСудді:    В.П. Юрченко     І.В. Дашутін

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...