Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 902/9/23 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин; про усунення порушення прав власника.
Надіслано для оприлюднення: 17.05.2023. Зареєстровано: 19.05.2023. Забезпечено надання загального доступу: 23.05.2023.
Дата набрання законної сили: 05.10.2023
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
		вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018,  тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua 
		___________________________________________________________________________
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		РІШЕННЯ
		"05" травня 2023 р.              Cправа №902/9/23
		 
		Господарський суд Вінницької області у складі головуючої судді Нешик О.С., при секретарі судового засідання Шаравській Н. Л.,
		за участю:
		прокурора: Ярмощука В.П. (посвідчення №057999 від 12.11.2020),
		представника позивача: Клапай К.В. (виписка з ЄДРЮОФОПтаГФ),
		представників відповідача: Озерської І.В. (ордер серії АВ №1061220 від 26.01.2023), Подгурської Д.О. (ордер серії АВ №1067530 від 15.03.2023) та БрилянтІ.О. (ордер серії АВ № 1074212 від 02.05.2023),
		третя особа правом участі в судовому засіданні не скористалась,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду матеріали справи
		за позовом керівника Тульчинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Тульчинської міської ради, м.Тульчин Тульчинського району Вінницької області
		до Дочірнього сільськогосподарського рибоводного підприємства "Тульчинський рибцех" ПрАТ "СП "Вінницярибгосп", м.Тульчин Тульчинського району Вінницької області,
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Приватне акціонерне товариство "Сільськогосподарське підприємство "Вінницярибгосп", с.Якушинці Вінницького району Вінницької області,
		про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні майном
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Процесуальні дії у справі.
		До Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява керівника Тульчинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Тульчинської міської ради з вимогою усунути перешкоди в здійсненні Тульчинською міською радою права користування та розпорядження водним об`єктом та земельною ділянкою під ним шляхом зобов`язання Дочірнього сільськогосподарського рибоводного підприємства "Тульчинський рибцех" ПрАТ "СП "Вінницярибгосп" повернути в комунальну власність Тульчинської міської об`єднаної територіальної громади в особі Тульчинської міської ради водний об`єкт та земельну ділянку під ним загальною площею 48,35 га, що розташовані на території Тульчинської міської ради, в межах с.Клебань Тульчинського району Вінницької області (раніше Клебанської сільської ради Тульчинського району).
		Ухвалою суду від 06.01.2023 відкрито провадження у справі №902/9/23, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 23.02.2023.
		27.01.2023 до суду надійшов відзив №35/23 від 26.01.2023 (а.с.110-138), в якому відповідач виклав свої заперечення проти позовних вимог.
		17.02.2023 до суду звернувся прокурор з відповіддю на відзив №02.55-428вих-23 від 17.02.2023 (а.с.22-38), де виклав свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх відхилення. Також 17.02.2023 до суду надійшла заява прокурора №02.55-428вих-23 (а.с.71-73), в якій заявник просив залучити до участі у розгляді справи №902/9/23 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Приватне акціонерне товариство "Сільськогосподарське підприємство "Вінницярибгосп".
		В цей же день, 17.02.2023, до суду звернувся позивач із відповіддю на відзив №04-06-548 від 17.02.2023 (а.с.75-80), де виклав свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх відхилення.
		За результатами судового засідання, 23.02.2023, була постановлена ухвала, якою залучено до участі у розгляді справи №902/9/23 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Приватне акціонерне товариство "Сільськогосподарське підприємство "Вінницярибгосп" та витребувано додаткові докази у справі, в зв`язку з чим відкладено підготовче судове засідання до 15.03.2023.
		03.03.2023 до суду звернувся відповідач із запереченням на відповідь на відзив прокурора №81/23 від 03.03.2023 (а.с.108-121) та запереченням на відповідь на відзив позивача №77/23 від 03.03.2023 (а.с.131-139), де Дочірнє сільськогосподарське рибоводне підприємство "Тульчинський рибцех" ПрАТ "СП "Вінницярибгосп" виклало свої пояснення та аргументи щодо наведених позивачем і прокурором міркувань та мотиви їх відхилення.
		Також 09.03.2023 до суду звернулось Приватне акціонерне товариство "Сільськогосподарське підприємство "Вінницярибгосп" із поясненнями №01/14 від 09.03.2023 (а.с.141-156), де виклало свої пояснення та аргументи проти позову.
		Однак, 15.03.2023 слухання справи №902/9/23 не відбулось у зв`язку з масштабною та тривалою повітряною тривогою, а також загрозою ракетних ударів по всій території України, а тому ухвалою суду від 15.03.2023 відкладено підготовче засідання до 04.04.2023.
		Ухвалою суду від 04.04.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 04.05.2023.
		17.04.2023 до суду надійшла заява прокурора про забезпечення позову №02.55-1069вих-23 від 12.04.2023 (вх. канц. суду № 01-48/22/23 від 17.04.2023), якою прокурор просить забезпечити позов у справі №902/9/23 шляхом заборони відповідачу вчиняти дії з пониження рівня води та вилову водних ресурсів з водного об`єкту загальною площею 48,35 га, що розташований на території Тульчинської міської ради, в межах с.Клебань Тульчинського району Вінницької області.
		Ухвалою суду від 18.04.2023 заяву прокурора про забезпечення позову №02.55-1069вих-23 від 12.04.2023 призначено до судового розгляду в засіданні, призначеному на 04.05.2023.
		На визначену судом дату, 04.05.2023, з`явились прокурор, представник позивача та представники відповідача. Третя особа правом участі в судовому засіданні не скористалась, хоча про дату, час та місце проведення судового засідання була повідомлена належним чином, шляхом надіслання ухвали суду від 04.04.2023 на повідомлену суду адресу електронної пошти в заяві від 04.04.2023 (а.с.205, т.2 (на звороті)), що підтверджується відтиском штемпелю вихідної кореспонденції суду (а.с.215, т.2).
		Враховуючи викладене є достатні підстави вважати, що судом вжито належних заходів до повідомлення учасників справи про дату, час та місце слухання справи.
		Разом з тим, суд враховує, що в поясненнях №01/14 від 09.03.2023 (а.с.141-156) Приватне акціонерне товариство "Сільськогосподарське підприємство "Вінницярибгосп" просило здійснювати розгляд справи №902/9/23 без участі його представника.
		В судовому засіданні прокурор та представник позивача позов підтримали, представники відповідача - проти позову заперечили.
		Також на початку розгляду справи, 04.05.2023, прокурор заявив усне клопотання, яким просив заяву про забезпечення позову №02.55-1069вих-23 від 12.04.2023 вважати заявою про забезпечення виконання рішення суду.
		Представник позивача клопотання прокурора підтримала, мотивуючи свою позицію тим, що заява про забезпечення позову не була розглянута протягом двох днів та призначена до розгляду в судовому засіданні по розгляду справи №902/9/23 по суті. Представники відповідача проти усного клопотання прокурора заперечили.
		Розглянувши клопотання прокурора, суд дійшов висновку про його задоволення, виходячи з того, що розгляд заяви про забезпечення виконання рішення здійснюється в тому ж порядку, що й розгляд заяв про забезпечення позову (ст.239 ГПК України). В свою чергу, згідно положень ч.2 ст.136 ГПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи. При цьому суд враховує, що процесуальним законодавством надано право учасникам справи уточнювати вимоги своїх заяв та клопотань, що підтверджується висновками Верховного Суду в ухвалі від 31.07.2019 у справі №235/9526/15-ц.
		Після звершення судових дебатів суд вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення рішення, оголосивши орієнтовний час його оголошення.
		В судовому засіданні, 05.04.2023, за участю прокурора та представника відповідача судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
		 
		Стислий виклад позицій учасників справи.
		В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що Дочірнє сільськогосподарське рибоводне підприємство "Тульчинський рибцех" ПрАТ "СП "Вінницярибгосп" (надалі за текстом також - ДСРП "Тульчинський рибцех" ПрАТ "СП "Вінницярибгосп") використовує водний об`єкт та земельну ділянку під ним загальною площею 48,35 га, що розташовані на території Тульчинської міської ради, в межах с.Клебань Тульчинського району Вінницької області на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ВН №002908 від 13.02.1996.
		За твердженнями прокурора, рішення Клебанської сільської ради народних депутатів №IV від 15.12.1995, на підставі якого передавалась в постійне користування земельна ділянка за актом на право постійного користування землею серії ІІ-ВН №002908 від 13.02.1996, не існує, так як у вказаний день сесія Клебанської сільської ради народних депутатів не проводилась.
		Також прокурор зазначив, що Тульчинський виробничий рибцех об`єднання "Вінницярибгосп", який був суб`єктом права постійного користування за актом на право постійного користування землею серії ІІ-ВН №002908 від 13.02.1996, ліквідовано, а відповідач зареєстрований лише 28.02.2002, а тому відсутні підстави для використання водного об`єкта та земельної ділянки під ним загальною площею 48,35 га, що розташовані на території Тульчинської міської ради, в межах с.Клебань Тульчинського району Вінницької області, оскільки відповідач не є правонаступником Тульчинського виробничого рибцеху об`єднання "Вінницярибгосп".
		Враховуючи наведені обставини, а також невжиття Тульчинською міською радою заходів реагування, прокурор звернувся із цим позовом до суду.
		Заперечуючи стосовно позовних вимог відповідач (відзив №35/23 від 26.01.2023) в спростування тверджень прокурора зазначив, що реєстрація права постійного користування за актом на право постійного користування землею серії ІІ-ВН №002908 від 13.02.1996 відбулась у відповідності до чинного на той момент законодавства в Книзі №4 записів реєстрації державних актів на право постійного користування землею на території Клебанської сільської ради. Разом з тим, відповідач зазначив, що жодним законодавчим актом не пов`язується дійсність державного акту на право постійного користування та наявність в архіві рішення, яким таке право надається. Відповідач звернув увагу на постанову Тульчинського районного суду Вінницької області від 30.07.2009 у справі №2а-351, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2011 у справі №2а-351/09 та постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 15.08.2021 у справі №2а/0270/3606/12, в яких, на думку відповідача, встановлені обставини, що мають значення для вирішення цього спору.
		Заперечуючи стосовно доводів прокурора в частині правонаступництва відповідача, останній зазначив, що починаючи з 1995 Приватне акціонерне товариство "Сільськогосподарське підприємство "Вінницярибгосп" (надалі за текстом також - ПрАТ "СП "Вінницярибгосп"), а також ДСРП "Тульчинський рибцех" ПрАТ "СП Вінницярибгосп" у відповідності до вимог законодавства пройшли ряд перетворень, зокрема, відповідно до наказу Міністерства рибного господарства України №120 від 31.07.1995, на базі господарств об`єднання "Вінницярибгосп" створено Вінницьке обласне державне виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство. В подальшому, наказом Державного комітету рибного господарства України №115 від 18.08.1998 на базі державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства "Вінницярибгосп" створено Вінницьке обласне державне виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство, до складу якого увійшов також Тульчинський рибоводний цех.
		В подальшому, на підставі наказу Регіонального відділення ФДМУ по Вінницькій області №1419 від 22.12.1998, перетворено Вінницьке обласне державне виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство у сільськогосподарське відкрите акціонерне товариство, правонаступником якого є ПрАТ "СП "Вінницярибгосп".
		У відповіді на відзив відповідача №02.55-428вих-23 від 17.02.2023 прокурор зауважив, що доводи відповідача є помилковими, оскільки наказом Міністерства рибного господарства України №120 від 31.07.1995 було ліквідовано Вінницьке об`єднання рибного господарства "Вінницярибгосп", а отже і право постійного користування земельною ділянкою його структурним підрозділом - Тульчинським виробничим рибцехом припинилось.
		Прокурор також зауважив, що Вінницьке обласне державне виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство було створено саме на базі рибкомбінату, Вінницької, Уланівської і Тиврівської рибоводно-меліоративних станцій та ПМК №4.
		Таким чином, як зазначає прокурор, відбулась ліквідація декількох юридичних осіб та на базі майна цих осіб створено нове підприємство - Вінницьке обласне державне виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство, яке було зареєстроване як юридична особа лише 29.07.1996.
		Позивач підтримав позовні вимоги та у відповіді на відзиві №04-06-548 від 17.02.2023 зауважив, що акт на право постійного користування землею серії ІІ-ВН №002908 від 13.02.1996 не має самостійного юридичного значення, так як лише посвідчує таке право, а підставою для виникнення права постійного користування є відповідне рішення органу місцевого самоврядування.
		При цьому позивач наголосив, що рішення Клебанської сільської ради народних депутатів №IV від 15.12.1995, на підставі якого передавалась в постійне користування земельна ділянка за актом на право постійного користування землею серії ІІ-ВН №002908 від 13.02.1996, не існує.
		ПрАТ "СП "Вінницярибгосп" проти позову заперечила (пояснення №01/14 від 09.03.2023) з підстав, аналогічних тим, що зазначені у відзиві відповідача №35/23 від 26.01.2023.
		 
		Фактичні обставини, які встановив суд, та зміст спірних правовідносин.
		Як слідує зі змісту ч.5 Статуту Вінницького державного обласного виробничого об`єднання рибного господарства "Вінницярибгосп", зареєстрованого Вінницьким виконкомом районної Ради народних депутатів 20.12.1991, реєстраційний №322 до складу Вінницького державного обласного виробничого об`єднання рибного господарства "Вінницярибгосп" входило ряд структурних підрозділів, "... які не мають права юридичної особи", зокрема, і Тульчинський виробничий рибцех.
		Наказом Міністерства рибного господарства України №120 від 31.07.1995 (а.с.58-59, т.1) вирішено "...На базі господарств об`єднання "Вінницярибгосп": рибокомбінату, Вінницької, Уланівської та Тиврівської рибоводно-меліоративних станцій та ПМК-4 створити Вінницьке обласне державне виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство з правом юридичної особи з 10 серпня 1995 р." (п.1 наказу Міністерства рибного господарства України №120 від 31.07.1995).
		Пунктом 3 наказу Міністерства рибного господарства України №120 від 31.07.1995  також вирішено ліквідувати як юридичні особи: Вінницьке об`єднання рибного господарства "Вінницярибгосп"; Вінницьку рибоводно-меліоративну станцію; Уланівську рибоводно-меліоративну станцію; Тиврівську рибоводно-меліоративну станцію; Уланівську рибоводно-меліоративну станцію та Пересувну механізовану колону №4.
		В матеріалах справи наявний державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ВН №002908 від 13.02.1996 (а.с.41-43), виданий Тульчинському виробничому рибцеху об`єднання "Вінницярибгосп", згідно з яким відповідно до рішення Клебанської сільської Ради народних депутатів від 15.12.1995 №IV передано в постійне користування 48,35 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування, який є додатком до цього акту.
		В матеріалах справи наявний лист Тульчинської районної військової адміністрації №01-42/1232 від 27.06.2022 (а.с.45), в якому повідомляється, що рішення Клебанської сільської Ради народних депутатів від 15.12.1995 за №IV, яким Тульчинському виробничому рибцеху об`єднання "Вінницярибгосп" передано в постійне користування 48,35 гектарів землі, - не існує.
		Також в листі Тульчинської районної військової адміністрації №01-28/52 від 14.02.2023 (а.с.82, т.2) повідомлено, що протягом період з 1995 по 1996 роки Клебанською сільською Радою народних депутатів Тульчинського району Вінницької області 22 скликання проведено: 3 сесію 24.05.1995; 4 сесію 14.12.1995; 5 сесію 21.08.1996; 6 сесію 14.12.1996.
		В матеріалах справи також наявний протокол 4 сесії Клебанської сільської Ради народних депутатів 22 скликання від 14.12.1995 (а.с.48-50, т.1), згідно з яким до порядку денного сесії включені такі питання:
		- про підсумки виконання плану соціально-економічного розвитку сільради за 1995 рік та план на 1996 рік;
		- про затвердження рішень виконкому сільської Ради по земельних питаннях;
		- про дотримання земельного законодавства на території сільської Ради;
		- про закріплення земельної ділянки за Клебанським філіалом № 122 Тульчинської центральної районної аптеки № 90 та передачу в приватну власність аптеки;
		- про встановлення місцевих податків і зборів на території сільради.
		З огляду на положення Статуту Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства "Вінницярибгосп", затвердженого Міністром рибного господарства України 29.12.1995 (а.с.65-75, т.1), останнє засноване на державній власності, входить до складу Виробничого державно-кооперативного об`єднання рибного господарства "Укррибгосп" і підпорядковане Міністерству рибного господарства України.
		В наказі Вінницького обласного виробничого об`єднання "Вінницярибгосп" №82 від 25.06.1996 (а.с.84-87, т.1) зазначено, що на базі господарств "Вінницярибгосп": рибокомбінату, Уланівської та Тиврівської рибоводно-меліоративних станцій та ПМК-4 створено Вінницьке обласне державне виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство "Вінницярибгосп" з правом юридичної особи. У зв`язку з наведеним, цим наказом затверджено структуру Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства, до складу якого на правах структурних підрозділів включено, зокрема Тульчинський рибоводний цех.
		Згідно з довідкою Вінницького обласного управління статистики з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України №23/2313 від 30.07.1996 (а.с.64, т.1) Вінницьке обласне державне виробниче господарсько-рибоводне підприємство "Вінницярибгосп" зареєстровано в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій 29.07.1996 відповідно до рішення №35, дата включення до ЄДРПОУ 01.08.1996, та йому присвоєно ідентифікаційний код: 00476576.
		Як слідує із листа Головного управління статистики у Вінницькій області №03.3-08/315-22 від 15.04.2022 (а.с.82, т.1) 19.09.1997 до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України було включено суб`єкт з назвою "Виробничий рибний цех Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарського підприємства "Вінницярибгосп" (ідентифікаційний код: 24897147).
		Наказом Фонду державного майна України №30-ДП від 28.04.1998 (а.с.6, т.2) прийнято рішення про приватизацію Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарського-рибоводного підприємства.
		Наказом Державного комітету рибного господарства України №115 від 18.08.1998 (а.с.7, т.2) на базі державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства "Вінницярибгосп" вирішено створити Вінницьке обласне державне виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство з правом юридичної особи, до складу якого увійшов також структурний підрозділ: Тульчинський рибоводний цех.
		Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області від 25.08.1998 №944 (а.с.9, т.2) вирішено прийняти рішення про приватизацію Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарського-рибоводного підприємства "Вінницярибгосп".
		На підставі наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області від 22.12.1998 №1419 (а.с.12, т.2) затверджено план приватизації державного майна Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства "Вінницярибгосп" та визначено перетворити Вінницьке обласне державне виробниче сільськогосподарське рибоводне підприємство у сільськогосподарське відкрите акціонерне товариство.
		Наказом Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Вінницярибгосп" №1 від 03.01.1999 (а.с.160-161, т.1) вирішено у зв`язку з перереєстрацією з 01.01.1999 Вінницьке обласне державне виробниче сільськогосподарське-рибоводне підприємство "Вінницярибгосп" перейменувати у Сільськогосподарське відкрите акціонерне товариство "Вінницярибгосп". Цим наказом, до моменту проведення перших загальних зборів і надання структурним підрозділам статусу дочірніх підприємств, затверджено структуру Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Вінницярибгосп", до складу якого на правах структурного підрозділу було включено, серед інших, Тульчинський виробничий рибцех.
		Згідно з протоколом №1 від 09.06.2000 загальних зборів акціонерів Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Вінницярибгосп" (а.с.162-172, т.1) "на базі і шляхом виділення" структурного підрозділу Тульчинського виробничого рибцеху створено Дочірнє сільськогосподарське рибоводне підприємство "Тульчинський рибцех" СВАТ "Вінницярибгосп" з правом юридичної особи.
		Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 №140007 (а.с.76, т.1) 28.02.2002 було проведено державну реєстрацію Дочірнього сільськогосподарського рибоводного підприємства "Тульчинський рибцех" СВАТ "Вінницярибгосп" як юридичної особи з присвоєнням ідентифікаційного коду: 24897147.
		Згідно зі Статутом Дочірнього сільськогосподарського рибоводного підприємства "Тульчинський рибцех" СВАТ "Вінницярибгосп", затвердженим загальними зборами акціонерів Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Вінницярибгосп" 09.06.2000 та зареєстрованим 28.02.2002 (а.с.77-81, т.1), Дочірнє сільськогосподарське рибоводне підприємство "Тульчинський рибцех" СВАТ "Вінницярибгосп" є дочірнім підприємством Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Вінницярибгосп", яке виступає його єдиним засновником, і до дочірнього підприємства переходять як до правонаступника згідно акту приймання-передачі майнові права і обов`язки з дебіторською та кредиторською заборгованостями у частині Тульчинського виробничого рибцеху СВАТ "Вінницярибгосп" (п.1.2. Статуту).
		Відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підтверджується (а.с.35-38, т.1), що Сільськогосподарське відкрите акціонерне товариство "Вінницярибгосп" 23.06.2011 змінило своє найменування і новим найменуванням юридичної особи стало Приватне акціонерне товариство "Сільськогосподарське підприємство "Вінницярибгосп".
		Як вказано в Статуті ПрАТ "СП "Вінницярибгосп", затвердженому загальними зборами акціонерів ПрАТ "СП "Вінницярибгосп" 05.05.2011 та зареєстрованому 23.06.2011, Приватне акціонерне товариство "Сільськогосподарське підприємство "Вінницярибгосп" є правонаступником прав і обов`язків Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Вінницярибгосп", яке є правонаступником прав та обов`язків Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства "Вінницярибгосп", що перетворено у сільськогосподарське відкрите акціонерне товариство відповідно до рішення Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області №954 від 27.08.1998 згідно з Законом України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі" №292/96-ВР від 10.07.1996 (п.1.2. Статуту).
		Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.31-34, т.1) 06.09.2011 відбулась зміна найменування Дочірнього сільськогосподарського рибоводного підприємства "Тульчинський рибцех" СВАТ "Вінницярибгосп" та новим найменуванням юридичної стало Дочірнє сільськогосподарське рибоводне підприємство "Тульчинський рибцех" ПрАТ "СП "Вінницярибгосп".
		Згідно із Статутом ДСРП "Тульчинський рибцех" ПрАТ "СП "Вінницярибгосп", затвердженим загальними зборами акціонерів ПрАТ "СП "Вінницярибгосп" 05.05.2011 та зареєстрованим 06.09.2011, Дочірнє сільськогосподарське рибоводне підприємство "Тульчинський рибцех" ПрАТ "СП "Вінницярибгосп" є правонаступником Дочірнього сільськогосподарського рибоводного підприємства "Тульчинський рибцех" СВАТ "Вінницярибгосп", яке є правонаступником прав і обов`язків Тульчинського виробничого рибцеху СВАТ "Вінницярибгосп", засноване відповідно до рішення загальних зборів акціонерів Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Вінницярибгосп" від 09.06.2000 (протокол №1), згідно з Законами України "Про господарські товариства", "Про підприємства в Україні" та іншими нормативними актами України та Статуту СВАТ "Вінницярибгосп" (п.1.2. Статуту).
		 
		Норми права, які застосував суд, оцінка доказів та висновки щодо порушення, невизнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.
		Предметом позову у цій справі є матеріально-правова вимога про усунення перешкоди в здійсненні Тульчинською міською радою права користування та розпорядження водним об`єктом та земельною ділянкою під ним шляхом зобов`язання повернути в комунальну власність Тульчинської міської об`єднаної територіальної громади в особі Тульчинської міської ради водний об`єкт та земельну ділянку під ним загальною площею 48,35 га, що розташовані на території Тульчинської міської ради, в межах с.Клебань Тульчинського району Вінницької області.
		Вирішуючи питання стосовно того, чи мав прокурор право на звернення з цим позовом в інтересах держави в особі Тульчинської міської ради, суд враховує таке.
		Відповідно до ч.3 ст.4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
		Згідно із ч.3 ст.41 ГПК України у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
		У ст.53 ГПК України унормовано, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
		Відповідно до ч.4 с.53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
		Відповідно до ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
		Отже, аналіз частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох "виключних" випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
		Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтування підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
		Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.
		Суд враховує, що, як слідує із листування між Тульчинською окружною прокуратурою та Тульчинською міською радою (а.с.97-102, т.1), міська рада, у зв`язку з обмеженим фінансуванням, позбавлена можливості самостійно здійснювати захист порушених прав та інтересів в судовому порядку.
		З урахуванням змісту визначених прокурором підстав позову (обґрунтування в позовній заяві порушення інтересів держави та необхідність їх захисту), а також бездіяльністю позивача стосовно звернення до суду, суд вважає, що прокурор мав право на звернення із цим позовом в інтересах держави в особі Тульчинської міської ради.
		Також, надаючи оцінку особі власника, в інтересах якого звертається прокурор, суд враховує, що абзацами 1-10 п.24 розділу X ЗК України визначено, що з дня набрання чинності цим пунктом (27.05.2021) землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); б) оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності; д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.
		Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.
		Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.
		Розпорядженням Кабінету Міністрів України "Про визначення адміністративних центрів та затвердження території територіальних громад Вінницької області" №707-р від 12.06.2020 визначено території територіальних громад Вінницької області, зокрема Тульчинської територіальної громади з адміністративним центром в м.Тульчині, до складу якої увійшла територія Клебанської територіальної громади.
		Відповідно до пп.4 п.6-1 Розділу V Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сформована територіальна громада є правонаступником усього майна, прав та обов`язків розформованої територіальної громади з урахуванням особливостей, визначених підпунктами 5 і 6 цього пункту.
		Таким чином, Тульчинська територіальна громада в особі представницького органу місцевого самоврядування - Тульчинської міської ради набула правомочностей власника водного об`єкту та земельної ділянки під ним загальною площею 48,35 га.
		Стосовно доводів учасників справи щодо державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ВН №002908 від 13.02.1996, суд зазначає наступне.
		Як встановлено судом, державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ВН №002908 від 13.02.1996 (а.с.41-43), виданий Тульчинському виробничому рибцеху об`єднання "Вінницярибгосп", згідно з яким відповідно до рішення Клебанської сільської Ради народних депутатів від 15.12.1995 за №IV передано в постійне користування 48,35 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування, який є додатком до цього акту.
		Відповідно до ч.1-5 ст.7 Земельного кодексу України N561-XII від 18.12.90 (в редакції, чинній на 22.06.1993) користування землею може бути постійним або тимчасовим.
		Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. 
		Тимчасове користування землею може бути короткостроковим - до трьох років і довгостроковим - від трьох до двадцяти п`яти років. У разі виробничої необхідності ці строки може бути продовжено на період, що не перевищує одного строку відповідно короткострокового або довгострокового тимчасового користування.
		Користування землею на умовах оренди для сільськогосподарських цілей повинно бути, як правило, довгостроковим.
		У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності: громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства; сільськогосподарським підприємствам і організаціям; громадським об`єднанням; релігійним організаціям; промисловим, транспортним та іншим несільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям; організаціям, зазначеним у статті 70 цього Кодексу для потреб оборони; для ведення лісового господарства спеціалізованим підприємствам; житловим, житлово-будівельним, гаражно-будівельним і дачно-будівельним кооперативам; спільним підприємствам, міжнародним об`єднанням і організаціям з участю українських, іноземних юридичних і фізичних осіб, підприємствам, що повністю належать іноземним інвесторам.
		Положеннями п.17 ч.2 ст.19 Закону України "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування" № 533-XII від 07.12.1990 (в редакції, чинній на 05.07.1995) визначено, що виключно на пленарних засіданнях Ради народних депутатів вирішуються такі питання як регулювання земельних відносин відповідно до законодавства.
		Частинами 1, 3 ст.23 Земельного кодексу України N561-XII від 18.12.90 (в редакції, чинній на 22.06.1993) визначено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.
		Суд враховує висновки стосовно застосування норм права, викладені в п.91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №469/1044/17, де зазначено, що підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку. Такий акт лише посвідчував відповідне право та не мав самостійного юридичного значення.
		Таким чином, суд доходить висновку, що при вирішенні питання набуття права постійного користування вирішальним є встановлення наявності рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, яким таке право було надано особі та в подальшому посвідчено державним актом.
		Разом з тим, згідно з листом Тульчинської районної військової адміністрації №01-42/1232 від 27.06.2022 (а.с.45) рішення Клебанської сільської Ради народних депутатів від 15.12.1995 за №IV, яким Тульчинському виробничому рибцеху об`єднання "Вінницярибгосп" передано в постійне користування 48,35 гектарів землі, - не існує.
		При цьому судом враховується, що відповідно до Переліку типових документів, що створюються під час діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України №578/5 від 12.04.2012 у розділі 1 Документів, що створюються в управлінській діяльності, п.1.1. Організація розпорядчої діяльності, ст.7 встановлено, що рішення, протоколи, стенограми засідань органів місцевого самоврядування та їх виконавчих органів, документи (довідки, доповіді, доповідні записки тощо) до них: зберігаються в архівному фонді постійно.
		Стосовно доводів відповідача, що відповідне рішення Клебанської сільської Ради народних депутатів було прийнято 14.12.1995 по питанню "затвердження рішень виконкому сільської Ради по земельних питаннях", а не 15.12.1995 (як про це вказано в самому акті), суд зазначає, що протягом розгляду цієї справи відповідачем не долучено до матеріалів справи доказів на підтвердження цієї обставини (зокрема, відповідного рішення виконавчого комітету Клебанської сільської Ради народних депутатів). В судовому засіданні, при вирішенні питання стосовно закриття підготовчого провадження, представник відповідача повідомив суду, що усі заяви та клопотання вирішено та подано усі докази на підтвердження своїх вимог та заперечень.
		Разом з тим, суд враховує, що Закон України "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування" №533-XII від 07.12.1990 (в редакції, чинній на 05.07.1995) не надавав виконавчим комітетам сільських, селищних, міських Рад народних депутатів правомочності на вирішення питань щодо передачі земельних ділянок в постійне користування.
		Стосовно тверджень відповідач, що реєстрація у встановлений законом спосіб права постійного користування земельною ділянкою означала офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття права постійного користування, суд вважає за необхідне зазначити таке.
		Відповідно до абз.1 п.3.1. Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах №28 від 15.04.1993 державні акти на право колективної власності на землю, право приватної власності на землю, право постійного користування землею видаються і реєструються тією сільською, селищною, міською, районною Радою народних депутатів, яка прийняла рішення про передачу земельної ділянки у власність або надання її у постійне користування.
		Пунктом 3.2. Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах №28 від 15.04.1993 визначено, що державні акти на право колективної власності на землю, право приватної власності на землю, право постійного користування землею реєструються відповідно:
		- у Книзі записів (реєстрації) державних актів на право колективної власності на землю за формою згідно з додатком №1;
		- у Книзі записів (реєстрації) державних актів на право приватної власності на землю за формою згідно з додатком №2;
		- у Книзі записів (реєстрації) державних актів на право постійного користування землею (громадянами) за формою згідно з додатком №3;
		- у Книзі записів (реєстрації) державних актів на право постійного користування землею за формою згідно з додатком №4.
		Згідно з копією сторінки Книги записів реєстрації державних актів на право постійного користування землею на території Клебанської сільської ради (а.с.14, т.2) державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ВН №002908 від 13.02.1996 було зареєстровано. Разом з тим, суд звертає увагу, що в Книзі записів реєстрації державних актів на право постійного користування землею на території Клебанської сільської ради вказаний акт зареєстровано за №2, натомість в акті вказано, що він зареєстрований за №3.
		При цьому, суд також зауважує, що при дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає. Державна реєстрація сама по собі не є способом набуття права власності, реєстраційні дії є похідними від юридичних фактів, на підставі яких виникають, припиняються чи змінюються речові права (аналогічні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №911/3594/17, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №925/1121/17, від 17.04.2019 у справі №916/675/15, від 20.05.2020 у справі №911/1902/19).
		Таким чином, державна реєстрація акту на право постійного користування землею серії ІІ-ВН №002908 від 13.02.1996 не є беззаперечним фактом наявності права постійного користування.
		Статтею 79 ГПК України унормовано, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок щодо застосування норм ст.79 ГПК України викладений у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №924/233/18).
		Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Отже, з огляду на наявні в матеріалах справи докази, суд доходить висновку, що обставина відсутності рішення Клебанської сільської Ради народних депутатів від 15.12.1995 за №IV, яким Тульчинському виробничому рибцеху об`єднання "Вінницярибгосп" передано в постійне користування 48,35 гектарів землі, є доведеною.
		Таким чином, суд доходить висновку, що державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ВН №002908 від 13.02.1996 є недійсним.
		Додатково суд зазначає, що для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для повернення цієї ділянки власнику визнання недійсним державного акта не є необхідним (п.99 постанови Верховного Суду від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц.
		Стосовно постанови Тульчинського районного суду Вінницької області від 30.07.2009 у справі №2а-351, постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2011 у справі №2а-351/09 та постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 15.08.2021 у справі №2а/0270/3606/12, суд зазначає таке.
		Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Суб`єктивними межами є те, що в двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду. Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті ж особи, які брали участь у попередній справі. При цьому, оскільки обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ лише в тому разі, коли в них беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, чи їх правонаступники, то в інших випадках - ці обставини встановлюються на загальних підставах (такий висновок наведено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №925/1792/21).
		Разом з тим, з тверджень відповідача слідує, що обставини, встановлені в цих судових рішеннях (наявність рішення Клебанської сільської Ради народних депутатів від 15.12.1995 за №IV, яким Тульчинському виробничому рибцеху об`єднання "Вінницярибгосп" передано в постійне користування 48,35 гектарів землі, правонаступництво Тульчинського виробничого рибцеху об`єднання "Вінницярибгосп") стосуються саме ДСРП "Тульчинський рибцех" ПрАТ "СП "Вінницярибгосп", натомість сторонами по справі №2а-351 та №2а-351/09 були Сільськогосподарське відкрите акціонерне товариство "Вінницярибгосп" (позивач) та Клебанська сільська рада (відповідач), а отже підстави для застосування положення ч.4 ст.75 ГПК України відсутні.
		Окремо слід зазначити, що у справі №2а/0270/3606/12 позивачем було ДСРП "Тульчинський рибцех" ПрАТ "СП "Вінницярибгосп", а відповідачем державна податкова інспекція у Тульчинському районі Вінницької області.
		Разом з тим, ч.5 ст.75 ГПК України визначено, що обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
		Особи, які не брали участі в цивільній, господарській або адміністративній справі, в якій судом ухвалено відповідне судове рішення, мають право при розгляді іншої справи за їх участю оспорювати обставини, встановлені цими судовими рішеннями. У даному випадку суд ухвалює рішення на основі досліджених у судовому засіданні доказів. Тобто, якщо у справі беруть участь нові особи, то преюдиційний характер рішення втрачається (такі висновки наведено у постанові Верховного Суду від 04.06.2020 у справі № 522/7758/14).
		Додатково слід зазначити, що за правилами ч.7 ст.75 ГПК України "Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду."
		Беручи до уваги те, що в господарській справі №902/9/23 беруть участь нові особи,  преюдиційність постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 15.08.2021 у справі №2а/0270/3606/12 втрачається і судом надається правова оцінка фактам, встановленим на підставі наявних у справі доказів. 
		При цьому, згідно вимог частини 5 ст.236 ГПК України: "Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи."
		Отже, з огляду на визначені прокурором підстави позову та обставини, на які посилається відповідач як на підставу своїх заперечень, під час розгляду цієї справи, при дослідженні судом обставин існування в особи права постійного користування, суд враховує вищезазначені висновки Верховного Суду (зокрема, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №911/3594/17), які перш за все визначають необхідним встановлення підстави, на якій особа набула таке право.
		Надаючи оцінку доводам учасників справи стосовно правонаступництва ДСРП "Тульчинський рибцех" ПрАТ "СП "Вінницярибгосп", суд зазначає наступне.
		Як встановлено судом, зі змісту ч.5 Статуту Вінницького державного обласного виробничого об`єднання рибного господарства "Вінницярибгосп", зареєстрованого Вінницьким виконкомом районної Ради народних депутатів 20.12.1991, реєстраційний №322, слідує, що до складу Вінницького державного обласного виробничого об`єднання рибного господарства "Вінницярибгосп" входило ряд структурних підрозділів, "... які не мають права юридичної особи", зокрема, і Тульчинський виробничий рибцех.
		Згідно державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ВН №002908 від 13.02.1996 (а.с.41-43), останній був виданий Тульчинському виробничому рибцеху об`єднання "Вінницярибгосп".
		Суд зауважує, що згідно з положеннями статуту Вінницького державного обласного виробничого об`єднання рибного господарства "Вінницярибгосп", зареєстрованого Вінницьким виконкомом районної Ради народних депутатів 20.12.1991, реєстраційний №322, Тульчинський виробничий рибцех не був юридичною особою, а входив до об`єднання як структурний підрозділ.
		За таких обставин, з огляду на положення Земельного кодексу України N561-XII від 18.12.90 (в редакції, чинній на 22.06.1993), право постійного користування за актом на право постійного користування землею серії ІІ-ВН №002908 від 13.02.1996 могло набути Вінницьке державне обласне виробниче об`єднання рибного господарства "Вінницярибгосп", яке мало статус юридичної особи.
		Разом з тим, відповідно до наказу Міністерства рибного господарства України №120 від 31.07.1995 (а.с.58-59, т.1) на базі господарств об`єднання "Вінницярибгосп": рибокомбінату, Вінницької, Уланівської та Тиврівської рибоводно-меліоративних станцій та ПМК-4 створено Вінницьке обласне державне виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство (п.1 наказу Міністерства рибного господарства України №120 від 31.07.1995).
		Пунктом 3 наказу Міністерства рибного господарства України №120 від 31.07.1995 вирішено ліквідувати як юридичні особи: Вінницьке об`єднання рибного господарства "Вінницярибгосп"; Вінницьку рибоводно-меліоративну станцію; Уланівську рибоводно-меліоративну станцію; Тиврівську рибоводно-меліоративну станцію; Уланівську рибоводно-меліоративну станцію та Пересувну механізовану колону №4.
		Зазначений наказ прийнято відповідно до положень декрету Кабінету Міністрів України "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності" №8-92 від 15.12.1992, п.2 якого визначено, що Міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади відповідно до покладених на них повноважень приймають рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію підприємств, установ і організацій, заснованих на загальнодержавній власності.
		Відповідно до ч. 1, 7 ст.34 Закону України "Про підприємства в Україні" №887-XII від 27.03.1991 (в редакції станом на 20.04.1995) ліквідація і реорганізація  (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) підприємства провадяться з дотриманням вимог антимонопольного законодавства за рішенням власника, а у випадках, передбачених цим Законом, - за рішенням власника та за участю трудового колективу або органу, уповноваженого створювати такі підприємства, чи за рішенням суду або арбітражного суду. Реорганізація підприємства, що зловживає своїм монопольним становищем на ринку, може здійснюватись також шляхом його примусового поділу в порядку, передбаченому чинним законодавством. Реорганізація підприємства, яка може призвести до екологічних, демографічних та інших негативних наслідків, що зачіпають інтереси населення території, повинна погоджуватися з відповідною Радою народних депутатів.
		При перетворенні одного підприємства в інше до підприємства, яке щойно виникло, переходять усі майнові права і обов`язки колишнього підприємства.
		Суд зауважує, що в наказі Міністерства рибного господарства України №120 від 31.07.1995 чітко визначено про ліквідацію Вінницького державного обласного виробничого об`єднання рибного господарства "Вінницярибгосп" як юридичної особи та створення на базі підприємств, які входили до такого об`єднання, Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства.
		Вінницьке обласне державне виробниче господарсько-рибоводне підприємство "Вінницярибгосп" зареєстровано в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій 29.07.1996 відповідно до рішення №35, дата включення до ЄДРПОУ 01.08.1996, та йому присвоєно ідентифікаційний код: 00476576.
		З урахуванням наведеного, суд доходить висновку, що власником (Міністерством рибного господарства України) Вінницького державного обласного виробничого об`єднання рибного господарства "Вінницярибгосп" було прийнято рішення про ліквідацію вказаної юридичної особи в порядку визначеному чинним на той час законодавством, що виключає правонаступництво ДСРП "Тульчинський рибцех" ПрАТ "СП "Вінницярибгосп" прав та обов`язків ліквідованої юридичної особи.
		Також, надаючи оцінку належності обраного способу захисту, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, згідно з якими розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.
		Як слідує із матеріалів справи, 13.01.2023 та 10.02.2023 було проведено державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі земельних ділянок площею 46,1600 га та 2,1900 га відповідно, які входила до масиву земель, визначених в акті на право постійного користування землею серії ІІ-ВН №002908 від 13.02.1996. Зазначеним земельним ділянкам присвоєно кадастрові номери, а саме: земельній ділянці площею 2,1900 га - 0524383200:02:001:0603, а земельній ділянці площею 46,1600 га - 0524383200:02:002:0455.
		Згідно з зазначеними витягами земельні ділянки з кадастровими номерами 0524383200:02:001:0603 та 0524383200:02:002:0455 відносяться до земель водного фонду.
		З огляду на висновки, викладені в п.51-52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц: заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу. Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. За змістом наведених постанов та виходячи з обставин, встановлених у цих справах, зазначені висновки не застосовуються щодо заволодіння замкненими природними водоймами загальною площею до 3 гектарів, оскільки такі водойми можуть надаватися у власність приватним особам (стаття 59 ЗК України). Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду виходячи з того, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням ЗК України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов.
		Враховуючи сукупність встановлених обставин щодо володіння відповідачем землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України, суд дійшов висновку, що  прокурором вибрано правильний спосіб захисту порушених прав позивача.
		Усталена практика Європейського суду з прав людини відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 статті 6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
		З огляду на встановлені судом фактичні обставини справи, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишаються поза увагою як такі, що не спростовують висновків суду стосовно наявності підстав для задоволення позовних вимог.
		Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
		Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
		Положення ст. 76, 77 ГПК України передбачають, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		З огляду на вищевикладене, оцінивши подані докази, суд дійшов висновку про повне задоволення позовних вимог.
		Вирішуючи заяву прокурора про забезпечення виконання рішення №02.55-1069вих-23 від 12.04.2023, суд виходить з наступного.
		В зазначеній заяві прокурор просить забезпечити виконання рішення у справі №902/9/23 шляхом заборони відповідачу вчиняти дії з пониження рівня води та вилову водних ресурсів з водного об`єкту загальною площею 48,35 га, що розташований на території Тульчинської міської ради, в межах с.Клебань Тульчинського району Вінницької області.
		Відповідно до ст.239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні. Забезпечення виконання рішення здійснюється в порядку забезпечення позову. Забезпечення виконання рішення скасовується після повного виконання відповідачем рішення суду.
		Статтею 136 ГПК України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
		В силу приписів ч.1 ст.137 ГПК України позов забезпечується:
		1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;
		2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
		4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання;
		5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;
		6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту;
		8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності;
		9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;
		10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		Згідно з ч. 5, 6 ст.140 ГПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
		У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника по забезпеченню позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
		Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі №915/167/20.
		Враховуючи те, що суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з підстав відсутності у відповідача прав на спірні земельні ділянки, його подальша діяльність з вилову водних біоресурсів та пониження рівня води водного об`єкта може завдати шкоди законному власнику такого об`єкта - Тульчинській міській раді, суд дійшов висновку про задоволення заяви прокурора про забезпечення виконання рішення №02.55-1069вих-23 від 12.04.2023.
		Щодо судових витрат у справі.
		Представник відповідача в судовому засіданні до закінчення судових дебатів, 05.05.2023, заявив усне клопотання про призначення судового засідання для вирішення питання щодо розподілу судових витрат після ухвалення рішення.
		Так, відповідно до статті 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.
		Відповідно до частини 8 статті 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
		Згідно з п. 5 ч. 6 ст. 238 ГПК України, у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дата, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру, понесених нею судових витрат.
		Таким чином, суд вважає за доцільне задовольнити усне клопотання представника відповідача та призначити окреме судове засідання для вирішення питання стосовно розподілу понесених судових витрат на професійну правничу допомогу.
		Разом з тим, враховуючи відсутність представника ПрАТ "СП Вінницярибгосп" в судовому засіданні та необхідність повідомлення останнього в порядку ст. 120 ГПК України, судове засідання слід призначити на 30.05.2023 об 11:00.
		За правилами ст. 129 ГПК України на відповідача покладається судовий збір в розмірі 2481,00 грн.
		Керуючись ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 91, 123, 129, 136, 137, 138, 139, 140, 144, 232, 233, 236, 237, 238, 239, 240, 241, 242, 326, 327 ГПК України, суд
		ВИРІШИВ:
		 
		1. Позов задовольнити.
		2. Усунути перешкоди у здійсненні Тульчинської міської ради (вул.Миколи Леонтовича, буд.1, м.Тульчин, Тульчинський район, Вінницька обл., 23600, ідентифікаційний код юридичної особи: 04051141) права користування та розпорядження водним об`єктом та земельною ділянкою під ним шляхом зобов`язання Дочірнього сільськогосподарського рибоводного підприємства "Тульчинський рибцех" ПрАТ "СП "Вінницярибгосп" (вул.Скалецького, 4, м.Тульчин, Тульчинський район, Вінницька область, 23600, ідентифікаційний код юридичної особи: 24897147) повернути в комунальну власність Тульчинської міської об`єднаної територіальної громади в особі Тульчинської міської ради водний об`єкт та земельну ділянку під ним загальною площею 48,35 га, що розташована на території Тульчинської міської ради, в межах села Клебань Тульчинського району Вінницької області (раніше Клебанської сільської ради Тульчинського району).
		3. Стягнути із Дочірнього сільськогосподарського рибоводного підприємства "Тульчинський рибцех" ПрАТ "СП "Вінницярибгосп" (вул.Скалецького, 4, м.Тульчин, Тульчинський район, Вінницька область, 23600, ідентифікаційний код юридичної особи: 24897147) на користь Вінницької обласної прокуратури (вул.Монастирська, буд.33, м.Вінниця, 21100; ідентифікаційний код юридичної особи: 02909909) 2481,00 грн витрат зі сплати судового збору.
		4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
		5. Призначити судове засідання для вирішення питання про понесені відповідачем судові витрати у справі №902/9/23 на 30.05.2023 на 11 год. 00 хв. у приміщенні Господарського суду Вінницької області (вул.Пирогова, 29, м.Вінниця, 21018, 3-й поверх, зала судових засідань №2), про що повідомити сторони.
		6. Роз`яснити, що рішення від 05.05.2023 у справі №902/9/23 в частині вирішення спору по суті набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1, 2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Враховуючи, що у судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.256, 257 ГПК України).
		 
		7. Заяву прокурора про забезпечення виконання рішення №02.55-1069вих-23 від 12.04.2023 у справі №902/9/23 задовольнити.
		8. Заборонити Дочірньому сільськогосподарському рибоводному підприємству "Тульчинський рибцех" ПрАТ "СП "Вінницярибгосп" (вул.Скалецького, 4, м.Тульчин, Тульчинський район, Вінницька область, 23600, ідентифікаційний код юридичної особи: 24897147) вчиняти дії щодо пониження рівня води водного об`єкта, який розташований на земельній ділянці загальною площею 48,35 га, що розташована на території Тульчинської міської ради, в межах села Клебань Тульчинського району Вінницької області, та вчиняти дії щодо вилову водних біоресурсів з водного об`єкта, який розташований на земельній ділянці загальною площею 48,35 га, що розташована на території Тульчинської міської ради, в межах села Клебань Тульчинського району Вінницької області.
		9. Судове рішення від 05.05.2023 у справі №902/9/23 в частині забезпечення виконання рішення є виконавчим документом, підлягає негайному виконанню в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", та може бути пред`явлено до виконання в передбаченому чинним законодавством порядку протягом 3 місяців.
		Стягувач за судовим рішенням від 05.05.2023 у справі №902/9/23 в частині забезпечення виконання рішення: Вінницька обласна прокуратура (вул.Монастирська, буд.33, м.Вінниця, 21100; ідентифікаційний код юридичної особи: 02909909).
		Боржник за судовим рішенням від 05.05.2023 у справі №902/9/23 в частині забезпечення виконання рішення: Дочірнє сільськогосподарське рибоводне підприємство "Тульчинський рибцех" ПрАТ "СП "Вінницярибгосп" (вул.Скалецького, 4, м.Тульчин, Тульчинський район, Вінницька область, 23600, ідентифікаційний код юридичної особи: 24897147).
		10. Повний текст рішення від 05.05.2023 у справі №902/9/23 направити учасникам справи.
		11. У зв`язку із значним обсягом досліджуваних обставин і обумовленою цим складністю, а також загрозою ракетних ударів по всій території України та тривалою повітряною тривогою, що мала місце в зв`язку з цим, повне рішення складено 17 травня 2023 р.
		 
		 
		Суддя                                           Нешик О.С.
		 
		 
		кількість прим:
		1 - до справи;
		2 - прокурору (ІНФОРМАЦІЯ_2);
		3 - Тульчинській міській раді (radatulchin@gmail.com);
		4 - представнику Дочірнього сільськогосподарського рибоводного підприємства "Тульчинський рибцех" ПрАТ "СП "Вінницярибгосп" адвокату Озерській І.В. ( ІНФОРМАЦІЯ_1 );
		5 - Приватному акціонерному товариству "Сільськогосподарське підприємство "Вінницярибгосп" (vinrybgosp@gmail.com)

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...