Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 657/1024/16-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Інші справи позовного провадження.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 20.06.2023. Забезпечено надання загального доступу: 20.06.2023.
Дата набрання законної сили: 15.06.2023
Номер судового провадження: 14-5цс23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		У х в а л а
		15 червня 2023 року
		м. Київ
		Справа № 657/1024/16-ц
		Провадження № 14-5цс23
		Велика Палата Верховного Суду у складі
		судді-доповідача Гудими Д. А.,
		суддів Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Катеринчук Л. Й., Кишакевича Л. Ю., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Усенко Є. А.
		ознайомилася з матеріалами справи за позовом Публічного акціонерного товариства «Укргазбанк» (далі - банк) до ОСОБА_1 (далі - позичальник), ОСОБА_2 (далі - поручитель), ОСОБА_3 (далі - поручителька) про стягнення заборгованості за кредитним договором
		за касаційною скаргою банку на рішення Каланчацького районного суду Херсонської області від 29 грудня 2020 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 23 березня 2021 року і
		в с т а н о в и л а :
		21 червня 2016 року банк звернувся до суду з позовною заявою, у якій просив:
		-                   стягнути солідарно з позичальника та поручителя заборгованість за кредитним договором від 7 жовтня 2008 року № 492 (далі - кредитний договір) за період з 23 травня 2013 року до 23 травня 2016 року у сумі 31 579,36 доларів США і 2 874 457,40 грн, із яких: 31 579,36 доларів США процентів за користування кредитом, 1 355 299,95 грн пені за прострочення погашення кредиту, 1 498 907,45 грн пені за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом, 20 250,00 грн штрафу за невиконання пункту 3.3.4 договору іпотеки № 492 від 7 жовтня 2008 року (далі - договір іпотеки);
		-                   стягнути солідарно з позичальника та поручительки заборгованість за кредитним договором за період з 23 травня 2013 року до 23 травня 2016 року у сумі 31 579,36 доларів США і 2 874 457,40 грн, із яких: 31 579,36 доларів США процентів за користування кредитом, 1 355 299,95 грн пені за прострочення погашення кредиту, 1 498 907,45 грн пені за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом;
		-                   стягнути з позичальника, поручителя та поручительки судовий збір у сумі 55 006,49 грн - по 18 335,50 грн із кожного відповідача.
		1 листопада 2019 року банк подав заяву про збільшення позовних вимог (т. 4, а. с. 6-9), в якій просив:
		-                   стягнути солідарно з позичальника та поручителя заборгованість за кредитним договором за період з 15 червня 2013 року до 14 червня 2016 року у сумі 30 941,07 доларів США та 3 065 618,44 грн, із яких: 30 941,07 доларів США процентів за користування кредитом; згідно з пунктами 5.3, 5.8 кредитного договору 1 342 778,96 грн пені за несвоєчасне погашення кредиту та 1 490 352,60 грн пені за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом; нараховані згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) 110 064,19 грн процентів річних за несвоєчасне повернення кредиту та 122 422,69 грн процентів річних за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом;
		-                   стягнути солідарно з позичальника та поручителькизаборгованість за кредитним договором за період з 15 червня 2013 року до 14 червня 2016 року у сумі 30 941,07 доларів США та 3 065 618,44 грн, із яких: 30 941,07 доларів США процентів за користування кредитом; згідно з пунктами 5.3, 5.8 кредитного договору 1 342 778,96 грн пені за несвоєчасне погашення кредиту та 1 490 352,60 грн пені за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом; нараховані згідно зі статтею 625 ЦК України 110 064,19 грн процентів річних за несвоєчасне повернення кредиту та 122 422,69 грн процентів річних за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом;
		-                   стягнути з позичальника 20 250,00 грн штрафу за невиконання пункту 3.3.4 договору іпотеки;
		-                   стягнути з позичальника, поручителя та поручительки 57 876,39 грн судового збору - по 19 292,13 грн із кожного відповідача.
		Вказану заяву банк обґрунтував тим, що підготовче засідання у справі № 657/1024/16-ц суд не закінчив, а тому позивач має право збільшити позовні вимоги згідно з пунктом 2 частини другої статті 49 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
		15 вересня 2020 року банк подав заяву про збільшення позовних вимог (т. 4, а. с. 85-87), в якій просив:
		-                   стягнути солідарно з позичальника та поручителя заборгованість за кредитним договором за період з 14 червня 2013 року до 14 червня 2016 року у сумі 30 941,07 доларів США та 3 348 661,68 грн, із яких: 30 941,07 доларів США процентів за користування кредитом за період із 15 червня 2013 року до 14 червня 2016 року; згідно з пунктами 5.3, 5.8 кредитного договору 1 342 778,96 грн пені за несвоєчасне погашення кредиту за період із 15 червня 2013 року до 14 червня 2016 року та 1 490 352,60 грн пені за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом із 15 червня 2013 року до 14 червня 2016 року; нараховані згідно зі статтею 625 ЦК України за період з 15 червня 2013 року до 14 червня 2016 року 47 390,60 грн процентів річних за несвоєчасне виконання рішення Каланчацького районного суду Херсонської області від 2 вересня 2010 року у справі № 2-472/10; нараховані згідно зі статтею 625 ЦК України за період з 15 червня 2013 року до 14 червня 2016 року 468 139,52 грн інфляційних втрат за несвоєчасне виконання рішення Каланчацького районного суду Херсонської області від 2 вересня 2010 року у справі № 2-472/10;
		-                   стягнути солідарно з позичальника та поручителькизаборгованість за кредитним договором за період з 14 червня 2013 року до 14 червня 2016 року у сумі 30 941,07 доларів США та 3 348 661,68 грн, із яких: 30 941,07 доларів США процентів за користування кредитом за період з 15 червня 2013 року до 14 червня 2016 року; згідно з пунктами 5.3, 5.8 кредитного договору 1 342 778,96 грн пені за несвоєчасне погашення кредиту за період з 15 червня 2013 року до 14 червня 2016 року та 1 490 352,60 грн пені за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом за період з 15 червня 2013 року до 14 червня 2016 року; нараховані згідно зі статтею 625 ЦК України за період з 15 червня 2013 року до 14 червня 2016 року 47 390,60 грн процентів річних за несвоєчасне виконання рішення Каланчацького районного суду Херсонської області від 2 вересня 2010 року у справі № 2-472/10; нараховані згідно зі статтею 625 ЦК України за період з 15 червня 2013 року до 14 червня 2016 року 468 139,52 грн інфляційних втрат за несвоєчасне виконання рішення Каланчацького районного суду Херсонської області від 2 вересня 2010 року у справі № 2-472/10;
		-                   стягнути з позичальника 20 250,00 грн штрафу за невиконання пункту 3.3.4 договору іпотеки;
		-                   стягнути з позичальника, поручителя та поручительки 62 122,04 грн судового збору - по 20 707,35 грн із кожного відповідача.
		Вказану заяву банк обґрунтував тим, що підготовче засідання у справі № 657/1024/16-ц суд не закінчив, а тому позивач може збільшити позовні вимоги згідно з пунктом 2 частини другої статті 49 ЦПК України; керуючись висновком Великої Палати Верховного Суду, сформульованим у постанові від 8 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц, застосував положення частини другої статті 625 ЦК України через несвоєчасне виконання рішення Каланчацького районного суду Херсонської області від 2 вересня 2010 року у справі № 2-472/10. Мотивував позовні вимоги так:
		-                     7 жовтня 2008 року Відкрите акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк», правонаступником якого є банк, уклало з позичальником кредитний договір. За умовами цього договору банк надав 49 900,00 доларів США кредиту для споживчих потреб зі сплатою 20 процентів річних за користування ним і 21 процента річних на залишок простроченої заборгованості за кредитом, починаючи з дня виникнення прострочення. Строк кредитування: з 7 жовтня 2008 року до 6 жовтня 2018 року;
		-                     9 жовтня 2008 року банк уклав із позичальником додаткову угоду до кредитного договору. У ній сторони визначили строк кредитування з 9 жовтня 2008 року до 8 жовтня 2018 року або до дня, визначеного у пункті 1.6 та/або в пункті 3.3.11 цього договору;
		-                     7 жовтня 2008 року поручителька і поручитель забезпечили виконання позичальником перед банком зобов`язань за кредитним договором, про що уклали договори поруки № 1/492 і № 2/492 відповідно. До цих договорів сторони внесли зміни, пов`язані з укладенням банком із позичальником 9 жовтня 2008 року додаткової угоди;
		-                     7 жовтня 2008 року банк, позичальник і поручитель уклали договір іпотеки № 492 (далі - договір іпотеки). Згідно з цим договором поручитель з метою забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором передав в іпотеку банку нежитлову будівлю селищного ринку загальною площею 183,4 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (далі - предмет іпотеки). До договору іпотеки його сторони внесли зміни, пов`язані з укладенням банком із позичальником 9 жовтня 2008 року додаткової угоди;
		-                     2 вересня 2010 року Каланчацький районний суд Херсонської області у справі № 2-472/10 ухвалив рішення про часткове задоволення позову банку: стягнув солідарно з позичальника й обох поручителів 505 453,09 грн заборгованості за кредитним договором і солідарно з позичальника та поручителя 20 250,00 грн штрафу за невиконання умов договору іпотеки.
		29 грудня 2020 рокуКаланчацький районний суд Херсонської області ухвалив рішення у справі № 657/1024/16-ц, згідно з яким відмовив у задоволенні позову. Мотивував рішення так:
		-                   кредитор після звернення до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також неустойки;
		-                   вимоги банку про стягнення 30 941,07 доларів США нарахованих процентів за користування кредитом, 1 342 778,96 грн пені за несвоєчасне погашення кредиту, 1 490 352,60 грн пені за несвоєчасне погашення нарахованих процентів за користування кредитом є безпідставними. Тому у їхньому задоволенні слід відмовити. Це узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, сформульованим у постанові від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц;
		-                   безпідставними є вимоги про стягнення нарахованих за період з 15 червня 2013 року до 14 червня 2016 року трьох процентів річних у розмірі 110 064,19 грн за несвоєчасне погашення кредиту та нарахованих за той самий період трьох процентів річних у розмірі 122 422,69 грн за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом, бо кредитор уже застосував припис статті 1050 ЦК України. За відсутності у банку права нараховувати за вказаний період проценти за користування кредитом немає підстави для нарахування процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, за несвоєчасне погашення безпідставно нарахованих процентів за користування кредитом (після застосування банком припису статті 1050 ЦК України);
		-                   відсутня підстава для повторного стягнення з позичальника штрафу згідно з пунктом 3.3.4 договору іпотеки у розмірі 20 250,00 грн, оскільки Каланчацький районний суд Херсонської області у рішенні від 2 вересня 2010 року у справі № 2-472/10 уже стягнув цей штраф за невиконання умов договору іпотеки;
		-                   немає підстав для стягнення солідарно з позичальника та поручителів за період з 15 червня 2013 року до 14 червня 2016 року 47 390,60 грн, нарахованих за статтею 625 ЦК України процентів річних за несвоєчасне виконання рішення Каланчацького районного суду Херсонської області від 2 вересня 2010 року у справі № 2-472/10, і 468 139,52 грн інфляційних втрат. Банк у межах строку дії договорів поруки з вимогами до поручителів не звертався. Подав позов лише 21 червня 2016 року, тобто після спливу передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України та пунктом 5.2 обох договорів поруки шестимісячного строку;
		-                   після ухвалення у 2010 році рішення у справі № 2-472/10 зобов`язання позичальника за кредитним договором не припинилося та тривало до моменту фактичного його виконання у липні 2018 року. Однак банк просить стягнути «вищевказані суми» за період з 15 червня 2013 року до 14 червня 2016 року, не обґрунтувавши вимогу саме за вказаний період;
		-                   вимоги про стягнення трьох процентів річних й інфляційних втрат за несвоєчасне виконання чинного судового рішення не є результатом перерахунку банком трьох процентів річних за прострочення виконання зобов`язання за кредитним договором у відповідний період. Вимоги про стягнення трьох процентів річних й інфляційних втрат за несвоєчасне виконання чинного судового рішеннябанк заявив лише 21 вересня 2020 року, тобто не заявляв, подаючи позов у 2016 році. Тому у задоволенні цих вимог слід відмовити.
		23 березня 2021 року Херсонський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін рішення суду першої інстанції.Мотивував постанову так:
		-                   банк оскаржив рішення суду першої інстанції у частині відмови у стягненні сум, нарахованих відповідно до частини другої статті 625 ЦК України внаслідок невиконання рішення суду про стягнення кредитної заборгованості у справі № 2-472/10;
		-                   «висновок суду першої інстанції про наявність у позивача права на стягнення сум відповідно до вимог статті 625 ЦК України за невиконання рішення суду з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмеження трьома роками, які передували подачі такого позову»;
		-                   вимоги про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за неналежне виконання рішення суду про стягнення кредитної заборгованості банк заявив лише 21 вересня 2020 року, тобто не заявляв, подаючи позов у 2016 році. Суд прийняв ці вимоги до розгляду 3 листопада 2020 року, розглянув їх і правильно відмовив у задоволенні через припинення строку поруки та відсутність обґрунтування періоду з 15 червня 2013 року до 14 червня 2016 року, за який банк просив стягнути відповідні суми, з урахуванням подання позову 21 червня 2016 року, подання відповідної заяви про збільшення позовних вимог 21 вересня 2020 року і періоду фактичного виконання рішення суду у справі № 2-472/10. Заявляючи 21 вересня 2020 року вимогу про стягнення сум, нарахованих згідно зі статтею 625 ЦК України, банк «не визначив її періоду з вересня 2017 року по липень 2018 року (час виконання рішення суду) та не визначив суму до стягнення».
		-                   помилковими є інші наведені судом першої інстанції висновки щодо підстав відмови у задоволенні заявлених 21 вересня 2020 року вимог про стягнення сум, нарахованих згідно зі статтею 625 ЦК України за невиконання рішення суду у справі № 2-472/10 про стягнення кредитної заборгованості. Проте це не вплинуло на правильність вирішення зазначених вимог.
		23 квітня 2021 року банк подав касаційну скаргу. Стверджує про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Просить:
		-                   скасувати рішення суду першої інстанції у частині відмови у стягненні з позичальника та поручителів 515 530,12 грн, нарахованих за період з 15 червня 2013 року до 14 червня 2016 року згідно зі статтею 625 ЦК України за несвоєчасне виконання рішення Каланчацького районного суду Херсонської області від 2 вересня 2010 року у справі № 2-472/10, із яких 47 390,60 грн - три проценти річних, а 468 139,52 грн - інфляційні втрати;
		-                   скасувати постанову апеляційного суду;
		-                   ухвалити нове рішення про стягнення з позичальника та поручителів 515 530,12 грн, нарахованих за період з 15 червня 2013 року до 14 червня 2016 року згідно зі статтею 625 ЦК України за несвоєчасне виконання рішення Каланчацького районного суду Херсонської області від 2 вересня 2010 року у справі № 2-472/10, із яких 47 390,60 грн - три проценти річних, а 468 139,52 грн - інфляційні втрати;
		-                   стягнути з відповідачів відшкодування судового збору у розмірі 7 732,95 грн (по 2 577,65 грн із кожного) за подання позовної заяви, 11 599,43 грн (по 3 866,48 грн із кожного) за подання апеляційної скарги та 15 465,90 грн (по 5 155,30 грн із кожного) за подання касаційної скарги.
		Мотивував касаційну скаргу так:
		-                   суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права (пункт 4 частини п`ятої статті 12, статтю 18, пункт 2 частини другої статті 49 ЦПК України) та неправильно застосували норми матеріального права (частину першу статті 15, статті 526, 530, 499, 611, частини другої статті 625 ЦК України);
		-                   суди попередніх інстанцій не врахували висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 8 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (щодо права на стягнення коштів згідно зі статтею 625 ЦК України у межах трьох років, що передували поданню позову), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б і від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (щодо дотримання принципу процесуальної економії та неприпустимості штучного подвоєння судового процесу), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (про те, що набрання законної сили рішенням суду про стягнення заборгованості за кредитним договором з боржника або поручителя не змінює та не припиняє кредитного договору, договору поруки, доки не виникне визначена договором або законом підстава такого припинення).
		11 травня 2021 року Верховний Суд у складі суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження з огляду на оскарження судових рішень з підстав, визначених пунктами 1 і 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначив, що банк вказав про порушення норм процесуального права та про застосування норм матеріального права без урахування висновку, сформульованого у подібних правовідносинах Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 8 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц, від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц.
		30 червня 2021 року позичальник (представник - адвокат Мелехова Оксана Сергіївна) подав клопотання про закриття касаційного провадження згідно з пунктом 5 частини першої статті 396 ЦПК України. Мотивував клопотання тим, що після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що висновки, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з тими, яких стосується справа № 657/1024/16-ц. Зокрема, нерелевантними є висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 8 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц, від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц.
		7 липня 2021 року позичальник подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін. Мотивував так:
		-                   під час розгляду справи у суді першої інстанції позичальник вказував, що заявлені у 2019 та 2020 роках заяви про збільшення позовних вимог спрямовані одночасно на зміну предмета та підстав позову. Так, у першій заяві від 1 листопада 2019 року (т. 4, а. с. 6-9) банк відмовився від частини первісно заявлених позовних вимог, змінив період нарахування пені за несвоєчасне погашення кредиту та процентів, додатково заявив вимогу про стягнення трьох процентів річних. У наступній заяві від 15 вересня 2020 року (т. 4, а. с. 85-87) банк змінив розрахунок трьох процентів річних і додатково заявив вимогу про стягнення інфляційних втрат, змінивши одночасно підставу для вимоги за статтею 625 ЦК України;
		-                   банк порушив правила об`єднання позовних вимог, оскільки заявив в одній позовній заяві вимоги, які не пов`язані підставою виникнення та не співвідносяться між собою як основна та похідна вимоги (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 902/434/19).
		22 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою призначив справу до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
		12 січня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Обґрунтував тим, що необхідно відступити від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, сформульованого у постанові від 17 серпня 2021 року у справі № 910/19210/15 щодо можливості доповнення позовів про стягнення заборгованості вимогами про стягнення передбачених частиною другою статті 625 ЦК України трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошових зобов`язань, а також вирішити виключну проблему для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики. Мотивував ухвалу так:
		1)                у практиці Касаційного цивільного суду сформувався підхід, за якого вимога про стягнення передбачених частиною другою статті 625 ЦК України трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошових зобов`язань є самостійною (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 9 липня 2021 року у справі № 640/19631/15 і Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2021 року у справі № 345/1520/17). Згідно з цим підходом заява про збільшення позовних вимог в частині стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат є поданням окремого позову з іншим предметом і підставами, що виключає можливість її прийняття та розгляду;
		2)                відмінний підхід застосував Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 17 серпня 2021 року у справі № 910/19210/15. Вказав, що зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі такої зміни фактично виникає нова, обґрунтована іншими обставинами матеріально-правова вимога, що є новим позовом. Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами, якщо залишені первісні обставини, а також зміна посилань на норми матеріального чи процесуального права. Зміна предмета позову означає зміну вимоги/вимог позивача, що може полягати в обранні ним іншого/інших у порівнянні з первісним/первісними способу/способів захисту порушеного права. Необхідність у зміні предмета позову може виникати тоді, коли первісна вимога не забезпечить або не повністю забезпечить захист порушених прав та інтересів позивача. Зміна предмета позову можлива, зокрема, у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення первісних позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із заявлених позовних вимог; 4) звернення цих вимог до іншого відповідача. Доповнення позовних вимог новими відбувається шляхом зміни предмета позову, а не збільшення розміру позовних вимог.
		Зобов`язання зі сплати інфляційних втрат і трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання та поділяє його долю. Тому вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги. Отже, суд помилково розцінив заяву позивача про зміну предмета позову (щодо стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, про які не йшла мова у позовній заяві) як заяву про збільшення позовних вимог;
		3)                якщо підтримати висновок, сформульований Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 17 серпня 2021 року у справі № 910/19210/15, то вимоги про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат слід розглядати як частину вимог, право на які має банк, у розумінні частини другої статті 264 ЦК України; тому початок перебігу позовної давності за цими вимогами слід обчислювати з урахуванням її переривання через звернення до суду з позовом у червні 2016 року;
		4)                необхідно уточнити, чим є стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних, передбачених у статті 625 ЦК України: способом захистумайнового права та інтересу, видом цивільно-правової відповідальності; гарантією належного виконання зобов`язання. Висновки Верховного Суду з цього приводу є суперечливими та взаємовиключними. Тому у справі є виключна правова проблема, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
		17 травня 2023 року справа № 657/1024/16-ц розподілена судді-доповідачеві.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, визначених у частині третій статті 403 ЦПК України (відступ від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів іншого касаційного суду) та частині п`ятій цієї статті (у справі є виключна правова проблема, і передання Великій Палаті Верховного Суду необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики).
		Якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати (частина шоста статті 404 ЦПК України).
		Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключну правову проблему треба оцінювати, як правило, з урахуванням кількісного та якісного критеріїв. Кількісний ілюструє те, що певна проблема постала не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням питання, щодо якого постає проблема. З погляду якісного критерію на виключність правової проблеми можуть вказувати: відсутність чи неефективність процесуальних механізмів її вирішення, що зумовлює необхідність використання повноважень Великої Палати Верховного Суду (процесуальний аспект); відсутність чи неефективність матеріальних гарантій реалізації, охорони та захисту фундаментальних прав і свобод, внаслідок чого обґрунтованість обмежень останніх може зумовлювати необхідність використання повноважень Великої Палати Верховного Суду (матеріальний аспект).
		Правова проблема, яку в ухвалі від 12 січня 2023 року просить вирішити Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, існує, але не є виключною, зокрема враховуючи кількісний критерій. Тому наведене у зазначеній ухвалі обґрунтування виключної правової проблеми не дає підстав прийняти справу в цій частині для продовження розгляду у Великій Палаті Верховного Суду.
		В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
		Елементом верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.
		На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття «якість закону» означає, що національне законодавство має бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку стосовно обставин і умов, за яких державні органи можуть вживати заходи, що вплинуть на конвенційні права цих осіб (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «C. G. та інші проти Болгарії» від 24 квітня 2008 року (C. G. and Others v. Bulgaria, заява № 1365/07, § 39), «Олександр Волков проти України» від 9 січня 2013 року (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11, § 170)).
		ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року (Cantoni v. France, заява № 17862/91, § 31, 32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року (Vyerentsov v. Ukraine, заява № 20372/11, § 65)).
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 12 січня 2023 року просить відступити від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеного у постанові від 17 серпня 2021 року у справі № 910/19210/15, щодо можливості доповнення позовів про стягнення заборгованості вимогами про стягнення передбачених частиною другою статті 625 ЦК України трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошових зобов`язань. Оскільки принцип верховенства права вимагає юридичної визначеності щодо вказаних процесуальних дій, Велика Палата Верховного Суду приймає справу для продовження розгляду та вирішення питання про необхідність відступу від зазначеного висновку.
		Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться (частина тринадцята статті 7 ЦПК України).
		У суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (частина перша статті 402 ЦПК України).
		Отже, Велика Палата Верховного Суду розглядатиме справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами та без проведення судового засідання (у письмовому провадженні).
		Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України).
		Керуючись частиною тринадцятою статті 7, частиною першою статті 402, частиною третьою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		у х в а л и л а :
		1.     Прийняти до розгляду справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Укргазбанк» на рішення Каланчацького районного суду Херсонської області від 29 грудня 2020 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 23 березня 2021 року.
		2.     Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на 12 липня 2023 року у приміщенні Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 8.
		3.     Надіслати учасникам справи копії цієї ухвали до відома.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач Д. А. ГудимаСудді:Ю. Л. ВласовС. Ю. Мартєв І. А. ВоробйоваК. М. Пільков М. І. ГрицівО. Б. Прокопенко Л. Й. КатеринчукО. М. Ситнік Л. Ю. КишакевичІ. В. Ткач Г. Р. КретО. С. Ткачук Л. М. ЛобойкоЄ. А. Усенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...