Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 359/10205/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:; спори про припинення права власності на земельну ділянку.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 22.06.2023. Забезпечено надання загального доступу: 22.06.2023.
Дата набрання законної сили: 19.06.2023
Номер судового провадження: 61-2881ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова                   
		Іменем України
		 
		19 червня 2023 року
		м. Київ
		 
		справа № 359/10205/20
		провадження № 61-2881св22
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі:  ОСОБА_2 , Бориспільська міська рада Київської області, приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Сидоренко Юлія Вікторівна,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 09 серпня 2021 року у складі судді Журавського В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 20 січня 2022 року у складі колегії суддів: Немировської О. В., Махлай Л. Д., Ящук Т. І.,
		 
		у справі за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Бориспільської міської ради Київської області, приватного нотаріуса Бориспільського районного нотаріального округу Сидоренко Юлії Вікторівни про скасування рішення та реєстрації права власності на земельну ділянку.
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , Бориспільської міської ради Київської області, приватного нотаріуса Бориспільського районного нотаріального округу Сидоренко Ю. В. про скасування рішення та реєстрації права власності на земельну ділянку.
		 
		Позов обґрунтований тим, що на підставі рішення виконавчого комітету Бориспільської міської ради депутатів трудящих від 25 жовтня 1958 року було видано свідоцтво про право власності на будівлі № НОМЕР_1 , згідно з яким ОСОБА_3 є власником домоволодіння АДРЕСА_1 . Вказане домоволодіння було збудовано у 1944 році. 
		 
		За час свого життя ОСОБА_3 склала заповіт, яким все своє майно заповіла племіннику ОСОБА_4 , батьку позивача. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 - ОСОБА_4 . При цьому, спадкове домоволодіння розташовувалось на земельній ділянці, фактична площа якої на час смерті ОСОБА_3 становила 2 200 кв. м. Вказана земельна ділянка весь час оброблялась ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Після смерті ОСОБА_4 , його дружина ОСОБА_5 мала намір приватизувати земельну ділянку. Проте, Рафаілова Л. В. як спеціаліст у галузі земельних відносин, роз`яснила, що вона не має права на приватизацію цієї земельної ділянки. Натомість запропонувала написати відмову від земельної ділянки на користь ОСОБА_2 
		 
		09 грудня 2016 року ОСОБА_5 надала нотаріально посвідчену відмову від земельної ділянки. У зв`язку з цим, ОСОБА_2 звернувся до Бориспільської міської ради з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,10 га на АДРЕСА_1 у власність. 
		 
		В подальшому, ОСОБА_5 звернулась до Бориспільської міської ради із заявою, якою просила вважати її заяву недійсною та не затверджувати проект землеустрою ОСОБА_2 . Крім цього, ОСОБА_5 та ОСОБА_1 також звернулись з клопотаннями про надання їм дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок відповідно в АДРЕСА_2 та 9-а . Незважаючи на це, рішенням Бориспільської міської ради від 27 серпня 2019 року № 4883-62-VII був затверджений проект землеустрою та ОСОБА_2 безоплатно передано у власність земельну ділянку площею 0,1000 га (кадастровий номер 32110500000:11:026:0067) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_2 . Приватний нотаріус Сидоренко Ю. В. своїм рішенням зареєструвала право власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_2 .
		 
		Рішення Бориспільської міської ради позивач вважає протиправним, оскільки внаслідок неправомірних дій Бориспільської міської ради він був позбавлений можливості реалізувати свої права та законні інтереси щодо відведення у власність земельної ділянки. 
		 
		У зв`язку із вказаним, позивач просив суд:
		- визнати незаконним та скасувати рішення Бориспільської міської ради Київської області від 27 серпня 2019 року «Про затвердження проекту землеустрою та передачу безоплатно у власність земельної ділянки площею 0,1000 га (кадастровий номер 3210500000:11:026:0067) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) громадянину ОСОБА_2 на АДРЕСА_2 (землі житлової та громадської забудови)»;
		- визнати незаконним та скасувати рішення приватного нотаріуса Бориспільського районного нотаріального округу Сидоренко Ю. В. про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 32110500000:11:026:0067.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 09 серпня 2021 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 20 січня 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.
		 
		Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що позивач не надав доказів на підтвердження того, що оскаржуваним рішенням Бориспільської міської ради були порушені саме його права. Також, відсутні докази на підтвердження наявності у позивача оформленого права користування стосовно спірної земельної ділянки площею 0,10 га на АДРЕСА_2 . Наявність спору між позивачем та ОСОБА_2 щодо отримання у власність земельної ділянки була відома Бориспільській міській раді в ході розгляду питання щодо затвердження проекту землеустрою.
		 
		ОСОБА_5 зверталась до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним та скасування рішення Бориспільської міської ради від 04 липня 2017 року № 2107-27-VII «Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у м. Борисполі (землі житлової та громадської забудови)» в частині надання дозволу ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею у межах 0,10 га на АДРЕСА_2 . Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10 червня 2019 року ОСОБА_5 було відмовлено у задоволенні позовних вимог.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		 
		У касаційній скарзі, поданій у лютому 2022 року до Верховного Суду,  ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
		 
		Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її із Бориспільського міськрайонного суду Київської області.
		 
		05 травня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		В касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц.
		 
		В касаційній скарзі зазначається, що суди попередніх інстанцій не надали обставинам справи належної правової оцінки з точки зору їх відповідності умовам справедливості, добросовісності та розумності.
		 
		Доводи інших учасників справи
		 
		У травні 2022 року Бориспільська міська рада надіслала відзив на касаційну скаргу у якому зазначила, що рішення судів попередніх інстанцій є обґрунтованими та законними, а тому касаційна скарга не підлягає задоволенню.
		 
		 
		 
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Суд встановив, що 09 грудня 2016 року ОСОБА_5 надала свою згоду на виділення земельної ділянки площею 0,10 га із землі, якою вона користується та знаходиться на АДРЕСА_2 ОСОБА_2 для будівництва житлового будинку, що підтверджується заявою, засвідченою приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Лазоренко Л. Є., зареєстрованою в реєстрі за № 875 (т. 1 а. с. 31).
		 
		Рішенням Бориспільської міської ради від 04 липня 2017 року № 2107-27-VII ОСОБА_2 був наданий дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,10 га на АДРЕСА_2 (т. 1 а. с. 95).
		 
		02 листопада 2017 року ОСОБА_5 звернулась до Бориспільського міського голови з заявою, якою просила відкликати свою заяву від 09 грудня 2016 року та не затверджувати проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 32).
		 
		Натомість заявою, посвідченою приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Меленною Т. К. від 05 січня 2018 року, зареєстрованою в реєстрі за № 25, ОСОБА_5 надала свою згоду на вилучення земельної ділянки розміром 0,10 га, яка перебуває в її користуванні на АДРЕСА_2 з метою відведення її для будівництва та обслуговування житлового будинку своєму сину ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 33).
		 
		Рішенням Бориспільської міської ради від 03 березня 2018 року № 2965-38-VII ОСОБА_1 був наданий дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,10 га на АДРЕСА_2 (т. 1 а. с. 51 зворот).
		 
		В подальшому, рішенням Бориспільської міської ради від 27 серпня 2019 року № 4883-62-VII був затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. ОСОБА_2 передано безоплатно у власність земельну ділянку площею 0,10 га з кадастровим номером 3210500000:011:026:0067 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на АДРЕСА_2 (т. 1 а. с. 107).
		 
		На підставі цього рішення приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округуКиївської області Сидоренко Ю. В. внесла до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку (т. 1 а. с. 64).
		 
		ОСОБА_5 зверталась до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним та скасування рішення Бориспільської міської ради від 04 липня 2017 року № 2107-27-VII «Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у м. Борисполі (землі житлової та громадської забудови)» в частині надання дозволу ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею у межах 0,10 га на АДРЕСА_2 . Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10 червня 2019 року у справі № 810/2339/18 ОСОБА_5 було відмовлено у задоволенні позовних вимог (т. 1 а. с. 121-123).
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		 
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		 
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
		 
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
		 
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		 
		Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		 
		Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
		 
		Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
		 
		Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
		 
		Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
		 
		За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		 
		Частинами першою, другою статті 78 ЗК України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
		 
		Згідно із пунктом «б» частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
		 
		Частиною шостою статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
		 
		У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
		 
		Частиною сьомою статті 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
		 
		Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
		 
		Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
		 
		Згідно із частиною дев`ятою статті 118 ЗК України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
		 
		Рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц).
		 
		Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).
		 
		Верховний Суд зазначає, що на будь-якому етапі надання земельної ділянки у власність чи користування сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності.
		 
		У постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 505/349/22 вказано, що: «обов`язок діяти добросовісно поширюється на обидві сторони. Так, може кваліфікуватися як недобросовісна така поведінка власника земельної ділянки (в особі органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування), коли він необґрунтовано зволікає з наданням дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не повідомляє чи несвоєчасно повідомляє про відмову у наданні дозволу або не наводить вичерпні мотиви такої відмови, надає дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду, необґрунтовано зволікає з розглядом проєкту землеустрою щодо відведення, безпідставно відмовляє у його затвердженні і у той же час надає дозвіл на розробку проєкту землеустрою та затверджує цей проєкт щодо іншої особи.
		 
		З іншого боку, якщо особа, отримавши дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сама зволікає з його розробкою та поданням на затвердження, вона цілком може очікувати, що земельна ділянка буде надана в користування іншій особі. Не вважатиметься добросовісною і поведінка особи, яка отримала дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розробила проєкт та подала його на затвердження, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду.
		 
		Верховний Суд зробив висновок, що неможливо надати єдину універсальну відповідь на питання про те, чи є поведінка органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який надав дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кільком особам, правомірною чи неправомірною. Відповідь на це питання залежить від оцінки такої поведінки як добросовісної чи недобросовісної, і така оцінка має здійснюватися у кожній справі окремо виходячи з конкретних обставин справи.
		 
		У постанові Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 700/304/20 зазначено, що рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки у власність чи користування зумовлене інтересом особи на отримання цієї земельної ділянки, за відсутності для цього законних перешкод. Зазначений інтерес, у разі формування земельної ділянки за заявою такої особи та поданими документами, підлягає правовому захисту. Погодження та затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка раніше сформована на підставі проєкту землеустрою іншої особи, порушує законний інтерес такої особи щодо можливості завершити розпочату ним відповідно до вимог чинного законодавства процедуру приватизації земельної ділянки та суперечить вимогам землеустрою. За наявності двох або більше бажаючих отримати земельну ділянку державної чи комунальної власності у власність при безоплатній передачі земельних ділянок в межах встановлених норм (стаття 121 ЗК України), першочергове право на таке отримання має особа, на підставі проєкту землеустрою якої сформована відповідна ділянка, якщо для цього немає законних перешкод.
		 
		З матеріалів справи відомо, що рішенням Бориспільської міської ради від 04 липня 2017 року № 2107-27-VII ОСОБА_2 був наданий дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,10 га на АДРЕСА_2 . Рішенням Бориспільської міської ради від 03 березня 2018 року № 2965-38-VII ОСОБА_1 також був наданий дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,10 га на АДРЕСА_2 .
		 
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10 червня 2019 року у справі № 810/2339/18   ОСОБА_5 було відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним та скасування рішення Бориспільської міської ради від 04 липня 2017 року № 2107-27-VII.
		 
		Також, встановлено, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2018 року у справі № 810/1718/18 за позовом ОСОБА_2 було визнано протиправною бездіяльність Бориспільської міської ради, що полягає у нерозгляді його клопотання від 25 жовтня 2017 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у його власність земельної ділянки площею 0,10 га на АДРЕСА_2 , а оспорюване рішення від 27 серпня 2019 року № 4883-62-VII «Про затвердження проекту землеустрою та передачу безоплатно у власність земельної ділянки площею 0,1000 га (кадастровий номер 32110500000:11:026:0067) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд громадянину ОСОБА_2 на АДРЕСА_2 (землі житлової та громадської забудови)» було прийнято Бориспільською міською радою на виконання вказаного судового рішення.
		 
		Враховуючи вказане, з матеріалів справи не вбачаються обставини, які б вказували, що під час прийняття оспорюваного рішення Бориспільська міська рада діяла необ`єктивно, упереджено та порушила права та законні інтереси позивача, в тому числі правомірне очікування позивача на отримання у власність земельної ділянки.
		 
		Крім того, встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження наявності у позивача оформленого права користування стосовно спірної земельної ділянки площею 0,10 га на АДРЕСА_2 , а також відсутні докази про те, що ОСОБА_1 у порядку, передбаченому статтею 118 ЗК України звертався до Бориспільської міської ради з клопотанням про затвердження цього проекту землеустрою.
		 
		Враховуючи вищезазначене, суди попередніх інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку про те, що позивач не надав доказів на підтвердження того, що оскаржуваними рішеннями Бориспільської міської ради були порушені його права.
		 
		Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц є безпідставними, оскільки висновки у цій справі і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
		 
		Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		 
		Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
		 
		Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
		 
		Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
		 
		Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
		 
		Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 09 серпня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 січня 2022 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                                                     А. І. Грушицький
		 
		 
		                                                                                                     І. В. Литвиненко
		 
		 
		                                                                                                                                     Є. В. Петров

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...