Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 360/380/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано судом: 23.06.2023. Зареєстровано: 24.06.2023. Забезпечено надання загального доступу: 26.06.2023.

Результат оскарження 10.04.2024 Верховний Суд: скасовано судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направлено справу на новий розгляд
Номер судового провадження: п/360/407/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		РІШЕННЯ
		Іменем України
		 
		23 червня 2023 рокум. ДніпроСправа № 360/380/23
		Суддя Луганського окружного адміністративного суду Качанок О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом представника позивача Дяченка Олексія Володимировича в інтересах ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		До Луганського окружного адміністративного суду надійшли матеріали адміністративного позову представника позивача Дяченка Олексія Володимировича в інтересах ОСОБА_1 (далі  позивач, ОСОБА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому позивач просить:
		- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.09.2019 по 29.03.2023 включно;
		- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.09.2019 по 29.03.2023 включно відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року № 100.
		В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 з 14.09.2016 по 14.09.2019 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
		Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 14.09.2019 № 271 позивача з 14 вересня 2019 року звільнено з військової служби у запас та виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
		Проте, при звільненні позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 14.09.2016 по 14.09.2019 та грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустку як учаснику бойових дій за 2017 - 2019 роки. Тому позивач звернувся для вирішення спору до суду.
		На виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 03.09.2020 у справі № 360/2931/20 відповідачем 19.03.2021 виплачено на користь позивача грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустку як учаснику бойових дій за 2017-2019 роки в сумі 14951,12 грн.
		На виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 09.11.2020 у справі № 360/2930/20 відповідачем 29.03.2021 виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 14.09.2016 по 28.02.2018 у сумі 62622,48 грн.
		Також, на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19.01.2022 у справі № 360/5084/21 відповідачем 30.03.2023 виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 14.09.2019 у сумі 81183,13 грн.
		Відтак, відповідачем несвоєчасно проведено остаточний розрахунок при звільненні позивача з військової служби. Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду.
		Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, про що 12.06.2023 надав відзив на позовну заяву, в якому вказав, що відповідно до рішення Луганського окружного адміністративного суду від 03.09.2020 у справі № 360/2931/20, від 09.11.2020 у справі № 360/2930/20 та від 19.01.2022 у справі № 360/5084/21, ОСОБА_1 нараховано та виплачено 19.03.2021, 29.03.2021 та 30.03.2023 відповідно грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку та індексацію грошового забезпечення.
		Відповідач вказує, що на відміну від спеціального законодавства, Кодекс законів про працю України не регулює питання проходження військової служби. При цьому, положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачають такого виду відповідальності адміністрації установи, як виплату середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні, а також даний акт не містить відсильної норми про права військовослужбовця щодо отримання такої компенсації.
		За вказаних обставин, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України є безпідставним.
		Зважаючи на викладене, відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
		Ухвалою суду від 20.04.2023 позовну заяву залишено без руху. Запропоновано позивачу усунути недоліки позовної заяви шляхом подання до суду документа про сплату судового збору та належних доказів на підтвердження виплати позивачу індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.
		У встановлений ухвалою суду від 20.04.2023 строк позивач усунув недоліки позовної заяви.
		Ухвалою суду від 27.04.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, витребувано необхідні докази
		Ухвалою суду від 17.05.2023 повторно витребувано у відповідача докази.
		Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, судом встановлено таке.
		ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , що підтверджується копіями паспорта громадянина України, картки платника податків.
		Позивач має статус учасника бойових дій відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 .
		Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_1 від 30.05.2023 № 1/560 ОСОБА_1 з 14.09.2016 по 14.09.2019 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
		Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 14.09.2019 року № 271 позивача, звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 236-РС від 14.09.2019 відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (які вислужили строк військової служби за контрактом), з 14 вересня 2019 року виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
		Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 03.09.2020 у справі № 360/2931/20 позовні вимоги ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 14 вересня 2019 року. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 14 вересня 2019 року. Рішення суду набрало законної сили 06.10.2020.
		На виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 03.09.2020 у справі № 360/2931/20 відповідачем 19.03.2021 виплачено на користь позивача грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустку як учаснику бойових дій за 2017 - 2019 роки у сумі 14951,12 грн.
		Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 09.11.2020 у справі № 360/2930/20 адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 14.09.2016 по 14.09.2019 включно. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 14.09.2016 по 14.09.2019 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) в період з 14.09.2016 року по 28.02.2018 - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 по 14.09.2019 - березень 2018 року, з урахуванням абзацу 4 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078. Рішення суду набрало законної сили 10.12.2020.
		На виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 09.11.2020 у справі № 360/2930/20 відповідачем 29.03.2021 виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 14.09.2016 по 28.02.2018 у сумі 62622,48 грн.
		Згідно з рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 19.01.2022 у справі № 360/5084/21, адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Судом визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 14.09.2019 включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації у розмірі 4463 гривні 15 коп. Вирішено стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 14.09.2019 включно у розмірі 82419 гривень 42 коп. із відрахуванням обов`язкових податків та зборів. Рішення суду набрало законної сили 25.02.2022.
		На виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19.01.2022 у справі № 360/5084/21 відповідачем 30.03.2023 року виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 14.09.2019 року у сумі 81183,13 грн.
		Нарахування коштів на користь позивача (без відрахування обов`язкових платежів) в сумі 161174,34 грн (15178,80 + 63576,12 + 82419,42) підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_1 від 30.05.2023 № 1/560.
		Виплата коштів на виконання вказаних рішень суду в загальній сумі 158756,73 грн (14951,12 + 62622,48 + 81183,13) підтверджується випискою по картковому рахунку позивача НОМЕР_4 та не заперечується сторонами.
		Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 про доходи від 30.05.2023 № 1/559 середньомісячний розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2 місяці перед звільненням становить 10183,84 грн, а середньоденний за цей же період  328,51 грн.
		Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
		Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Питання проходження військової служби регулюється спеціальним законодавством. Соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей регулюється Законом України від 20 грудня 1999 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ).
		Відповідно до статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
		У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
		Згідно із частиною першою статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
		Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулює питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.
		Відповідно до абзацу першого та другого пункту 242 Положення, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
		Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
		З аналізу викладеного вбачається, що при звільненні з військової служби та виключенню зі списків особового складу військової частини із військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, без проведення остаточного з ним розрахунку, можливе лише за його письмовою згодою.
		За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
		Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розмір виплати грошового забезпечення.
		Водночас такі питання врегульовано нормами загального трудового законодавства - Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
		Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України (в редакції до 19 липня 2022 року) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
		Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		З аналізу зазначених норм трудового законодавства випливає, що умовами застосування статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум. У разі дотримання наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником і підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.05.2020 року по справі № 320/1263/19.
		Разом з тим, Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» текст статті 117 викладено в такій редакції:
		«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
		При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
		Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
		Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та частини 2 статті 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення військовослужбовців, оскільки на момент звільнення позивачу не було виплачено всіх належних йому сум і розмір таких сум (розмір компенсації) був спірним.
		Подібний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладений у постановах Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16, від 31.10.2019 у справі № 2340/4192/18, від 28.01.2021 у справі № 240/11214/19 та від 24.06.2021 у справі № 160/12817/19.
		Таким чином, суд вважає помилковими доводи відповідача про те, що у спірному випадку на нього не поширюється відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
		Щодо посилання відповідача на висновки викладені у рішенні Європейського суду з прав людини від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України», суд зазначає, що у пункті 57 наведеного рішення Європейського суду зазначено, що відповідно до статті 117 Кодексу «при відсутності спору щодо суми» заборгованості із заробітної плати, звільнені працівники мають право на компенсацію за несвоєчасну виплату такої заборгованості за період «фактичного розрахунку» (частина перша статті 117), а «при наявності спору про розміри сум» заборгованості із заробітної плати компенсація повинна бути виплачена, якщо спір вирішено на користь працівника (частина друга статті 117). Особливу увагу слід звернути на те, що частина друга статті 117 Кодексу, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.
		При цьому у пункті 58 рішення Європейський суд вказав, що він не є апеляційним судом для оскарження рішень національних судів та, як правило, саме національні суди повинні тлумачити національне законодавство та надавати оцінку наданим їм доказам.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 по справі № 821/1083/17 зазначено, що на переконання Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, висновок, викладений у рішенні ЄСПЛ від 08.04.2010 у справі «Меньшакова проти України», а саме у пункті 57 рішення, не узгоджується та суперечить практиці Верховного Суду України, за яким після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум (постанова від 15.09.2015 провадження № 21-1765а15).
		Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що ЄСПЛ надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15.09.2015 у справі № 21-1765а15.
		Враховуючи наведене, позивач має право на виплату йому середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні згідно статті 117 КЗпП України. Як наслідок, бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та виплати позивачу середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні є протиправною.
		Позивач просить зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.09.2019 по 29.03.2023 включно.
		День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року по справі № 821/1226/16).
		Саме в цей день на підставі статті 116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства. А тому, строк затримки по виплаті грошового забезпечення слід рахувати з 15.09.2019, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100 у редакції, яка діє на час вирішення спору).
		Згідно з підпунктом «л» пункту 1 Порядку № 100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
		Відповідно абзаців першого-четвертого та сьомого пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п`ятого пункту 4 цього Порядку.
		Абзацами третім-п`ятим пункту 4 Порядку № 100 передбачено, якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. Якщо розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку. У разі укладення трудового договору на умовах неповного робочого часу, розрахунок проводиться з розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого пропорційно до умов укладеного трудового договору. Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду.
		Відповідно до абзаців першого-третього пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт. Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період. Якщо період, за який нараховано премію чи іншу заохочувальну виплату, працівником відпрацьовано частково, під час обчислення середньої заробітної плати враховується сума у розмірі не більше фактично нарахованої суми премії чи іншої заохочувальної виплати.
		Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
		Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку № 100).
		При цьому, спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює обчислення середньоденного розміру грошового забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби України, є Інструкція № 558, пунктом 5 розділу I Загальні положення якої регламентовано, що розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний місяць, а за декілька днів, визначається, ураховуючи кількість календарних днів у цьому місяці.
		Обраховуючи розмір середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, суд враховує, що згідно з довідкою відповідача про доходи від 30.05.2023 № 1/559, розмір грошового забезпечення позивачу нараховано за липень - серпень 2019 року 20367,67 грн. Сукупна кількість календарних днів за цей період складає 62 дні.
		Таким чином, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 328,51 грн (20367,67 грн / 62 календарних дні).
		Затримка розрахунку при звільненні становить 1292 календарних дні (період з 15.09.2019 по 29.03.2023).
		Проте, суд зазначає, що день відрахування позивача з усіх видів забезпечення 14.09.2019 вважається останнім днем служби. Період нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, з урахуванням положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діє з 19 липня 2022 року, складає період з 15.09.2019 по 15.03.2020 та становить 183 календарних дні.
		Відповідно, середнє грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, в арифметичному обчисленні складає 60117,33 грн (середньоденне грошове забезпечення 328,51 грн х 183 календарних днів).
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).
		Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16).
		Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц):
		- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
		- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
		- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
		- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
		При цьому, суд враховує правові висновки Верховного Суду (зокрема, які викладені у постанові від 06.08.2020 у справі № 813/851/16), відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.
		Таким чином, для повного і належного захисту порушених прав та інтересів позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог і не зобов`язувати відповідача нарахувати та виплатити середню заробітну плату за несвоєчасний розрахунок при звільненні, а стягнути з відповідача конкретну суму такої компенсації.
		При визначенні розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню, суд враховує, що позивач, не у короткий проміжок часу після звільнення звернувся за захистом своїх прав до суду у зазначених вище справах.
		Так, як встановлено судом з рішення Луганського окружного адміністративного суду по справі № 360/2931/20 та № 360/2930/20 щодо ненарахування та невиплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, а також щодо виплати не в повному розмірі індексації грошового забезпечення відповідно, звернувся до суду 04.08.2020 (звільнився зі служби 14.09.2019), тобто зі спливом майже 11 місяців після звільнення.
		Більше того, як встановлено судом з комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» з позовом щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 14.09.2019 із застосуванням щомісячної фіксованої індексації 4463,15 грн, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (справа № 360/5084/21) позивач звернувся 17.09.2021, тобто більш ніж через два роки після звільнення.
		Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав, суд зазначає таке.
		Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
		Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
		Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з обранням належного способу захисту порушених прав позивача, яким, на думку суду, є саме стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, а не визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.
		З урахуванням вказаних правових позицій Верховного Суду, з огляду на встановлені обставини, враховуючи співмірність розміру майнових втрат, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, дати звернення позивача до суду з позовами про стягнення належних позивачу сум по справам № 360/2931/20, № 360/2930/20 та 360/5084/21, виходячи з принципів законності та справедливості, принципу співмірності, суд вважає за необхідне визначити розмір відшкодування виходячи з розумного та справедливого балансу між інтересами позивача і відповідача, та стягнути з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні у сумі 10000 грн.
		Крім того, суд зазначає, що об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (пункт 163.1 статті 163 Податкового кодексу України).
		Підпунктом 164.1.1 пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України передбачено, що загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.
		Як видно із підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.
		Відповідно до абзацу 5 пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
		Ураховуючи те, що обов`язок щодо нарахування, утримання та сплати податку із суми доходу та відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку покладається на юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), суд уважає, що визначення суми податку на доходи фізичних осіб та інших, передбачених законом податків, зборів покладається саме на відповідача.
		Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
		За встановлених в цій справі обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, оскільки в межах даної адміністративної справи основні (суттєві) аргументи позовної заяви є обґрунтованими, а відповідач, як суб`єкт владних повноважень, на якого частиною другою статті 77 КАС України покладено обов`язок щодо доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності, не довів суду правомірність своїх дій, тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково з самостійним визначенням судом розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача.
		З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вони не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.
		Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
		Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Частиною восьмою статті 139 КАС України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
		Позивач при зверненні до суду з позовом сплатив 858,88 грн судового збору.
		У зв`язку з тим, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, судові витрати, понесені позивачем, належать відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в сумі 858,88 грн.
		Керуючись статтями 2, 9, 72, 77, 90, 94, 139, 241-246, 250, 255, 262, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд 
		ВИРІШИВ:
		 
		Позов представника позивача Дяченка Олексія Володимировича в інтересах ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_5 , місцезнаходження: Луганська область, Попаснянський район, смт. Мирна Долина) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити частково.
		Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 10000,00 грн (десять тисяч гривень 00 коп.) з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.
		В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у сумі 858,88 грн (вісімсот п`ятдесят вісім гривень 88 коп.).
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Повне рішення суду складено 23.06.2023. 
		 
		Суддя О.М. Качанок

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...