Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 924/219/22 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Право власності на землю у тому числі:; Інший спір про право власності на землю.
Надіслано для оприлюднення: 29.06.2023. Зареєстровано: 30.06.2023. Забезпечено надання загального доступу: 03.07.2023.
Дата набрання законної сили: 31.05.2023
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		31 травня 2023 року 
		м. Київ
		 
		cправа №  924/219/22 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Сухового В. Г. - головуючого, Берднік І. С., Зуєва В. А.,
		за участю секретаря судового засідання - Денисевича А. Ю.,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фітоліт"
		на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.01.2023 (головуючий Маціщук А. В., судді Петухов М. Г., Гудак А. В.)
		у справі №  924/219/22
		за позовом першого заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Закупненської селищної ради, Хмельницької обласної державної адміністрації
		до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фітоліт", Кам`янець-Подільської районної державної адміністрації,
		про визнання припиненим права оренди земельної ділянки, зобов`язання повернути земельну ділянку,
		Історія справи
		Короткий зміст позовних вимог 
		1. У квітні 2022 року перший заступник керівника Хмельницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Закупненської селищної ради (далі - Закупненська сільрада, Позивач-1), Хмельницької обласної державної адміністрації (далі - Хмельницька ОДА, Позивач-2) звернувся до Господарського суду Хмельницької області позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фітоліт" (далі - ТОВ "Фітоліт", Відповідач-1), Кам`янець-Подільської районної державної адміністрації (далі - Кам`янець-Подільська РДА, Відповідач-2) про визнання припиненим права оренди Відповідача-1 земельної ділянки з кадастровим номером 6825255400:01:001:0005, площею 3,0000 га, та зобов`язання повернути вказану земельну ділянку Позивачу-1.
		2. Позов обґрунтовано тим, що Договір оренди землі від 15.05.2016, укладений між Чемеровецькою РДА (правонаступником якої є Кам`янець-Подільська РДА), як Орендодавцем, на підставі розпорядження Хмельницької ОДА, та Відповідачем-1, як Орендарем, є припинених у зв`язку із закінчення строку, на який його було укладено (до 01.11.2020), оскільки Орендар у строк, встановлений цим договором з клопотанням про продовження строку дії такого договору до Хмельницької ОДА не звернувся. Разом з тим, клопотання Відповідача-1, яке надійшло до Хмельницької ОДА лише 04.11.2020 не розглядалось у зв`язку з неподанням необхідних документів, зокрема, які посвідчують право користування надрами; а клопотання від 02.12.2020 залишено без задоволення, з посиланням на те, що до нього додано спеціальний дозвіл на користування надрами, строк дії якого закінчився 01.11.2020. Втім, у Державному реєстрі речових права на нерухоме майно проведено реєстрацію змін до Договору оренди землі від 15.05.2016 на підставі Додаткової угоди від 30.10.2020, якою змінено строк дії цього Договору оренди з 01.11.2020 до 01.11.2030. Втім, вказана Додаткова угода є нікчемною, оскільки укладена Чемеровецькою РДА без рішення Хмельницької ОДА, як власника земельної ділянки державної власності, тобто особою, у якої не було повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, а також без дотримання встановленої законом процедури, тобто з порушенням публічного порядку укладення договору оренди землі, та такою, що спрямована на незаконне заволодіння земельною ділянкою, на якій здійснюється діяльність, пов`язана з користуванням надрами, тому така земельна ділянка підлягає поверненню власнику.
		3. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 16.08.2022 у позові відмовлено.
		4. Рішення суду мотивовано тим, що Додаткова угода від 30.10.2020 не є нікчемною, оскільки її недійсність прямо не встановлена законом, тому підтверджує факт продовження строку дії Договору оренди землі від 15.05.2016 до 01.11.2030. Разом з тим, судом вказано на можливість визнання такої угоди недійсною, якщо будуть встановлені на те законні підстави; в силу законодавчих приписів, і лише за наслідками визнання угоди недійсною, будуть правові підстави для реєстрації зміни чи припинення речового права. З огляду на наведене, вимога про визнання припиненим права оренди земельної ділянки та зобов`язання повернути земельну ділянку не є ефективними способами захисту, що є підставою для відмови у задоволенні позовну.
		5. Хмельницька обласна прокуратура звернулася до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
		Короткий зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції
		6. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.01.2023 рішення Господарського суду Хмельницької області від 16.08.2022 скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Визнано припиненим право оренди ТОВ "Фітоліт" земельної ділянки з кадастровим номером 6825255400:01:001:0005, площею 3 га, що розташована за межами населеного пункту смт. Закупне Закупненської селищної ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області. Зобов`язано ТОВ "Фітоліт" повернути Закупненській селищній раді Кам`янець-Подільського району Хмельницької області земельну ділянку з кадастровим номером 6825255400:01:001:0005, площею 3 га, що розташована за межами населеного пункту смт. Закупне Закупненської селищної ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області. Судові витрати сплачені за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладено на Відповідачів.
		7. Постанову мотивовано тим, що укладення Додаткової угоди від 30.10.2020, якою продовжено строк дії Договору оренди землі від 15.05.2016 до 01.11.2030, відбулося з порушенням суттєвих основ правопорядку (без дотримання встановленої законом процедури), що має наслідком незаконне заволодіння земельною ділянкою державної власності, яка є об`єктом права власності українського народу, тобто, основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, тому в силу приписів частин першої та другої статті 228 Цивільного кодексу України, така угода є нікчемною, а отже, не створює юридичних наслідків; у зв`язку з наведеним, право оренди ТОВ "Фітоліт" на земельну ділянку з кадастровим номером 6825255400:01:001:0005 є припиненим, правові підстави для користування такою земельною ділянкою відсутні, тому земельна ділянка підлягає поверненню власнику - Закупненській селищній раді.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		8. ТОВ "Фітоліт" подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.01.2023 скасувати, а рішення Господарського суду Хмельницької області від 16.08.2022 залишити в силі.
		9. Підставою касаційного оскарження скаржник зазначає пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, посилаючись на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема, 
		- положення частин першої та другої статті 228 Цивільного кодексу України без урахування правових висновків щодо застосування цих норм, викладених у постановах Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №  910/4932/19, від 10.03.2020 у справі №  910/24075/16, від 31.10.2019 у справі №  461/5273/16, від 25.03.2021 та від 20.07.2022 у справі №  911/2961/19, від 29.09.2020 у справі №  688/2908/16-ц, від 08.12.2021 у справі №  911/2574/18, від 20.03.2019 у справі №  922/1391/18, від 20.10.2021 у справі №  910/4089/20, від 15.12.2021 у справі №  910/6271/17, від 21.11.2018 у справі №  429/12773/12, а саме, щодо належності обраного позивачем способу захисту прав з точки зору положень статті 228 Цивільного кодексу України, яка диференціює нікчемність та недійсність правочинів у залежності від спрямованості намірів сторін такого правочину на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина та/чи незаконного заволодіння майном територіальної громади;
		- положення статті 1 Протоколу першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), без урахування правових висновків щодо застосування цієї норми, викладених у постановах Верховного Суду від 23.01.2018 у справі №  918/350/16, від 29.05.2018 у справі №  915/101/15, від 18.04.2018 у справі №  911/916/17; від 10.10.2018 у справі №  909/1046/16, від 10.07.2018 у справі №  905/2567/17, від 08.05.2018 у справі № 924/327/17, від 26.06.2018 у справі №  922/1899/16, від 12.04.2018 у справі №  914/802/17, від 22.02.2018 у справі №  34/3-8/160, від 15.02.2018 у справі №  903/162/17, від 21.11.2018 у справі №  921/716/17-г/17, від 29.03.2018 у справі №  7/163, від 29.05.2018 у справі №  910/4019/17, від 10.04.2018 у справі №  7/188, від 14.03.2018 у справі №  912/4254/16, від 26.06.2018 у справі №  910/22867/15, зокрема, що наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила;
		- положення статей 19, 30 Закону України "Про оренду землі", якими визначено, що саме сторони договору визначають строк дії договору, а тому суд апеляційної інстанції не повинен був посилатися на розпорядження Хмельницької ОДА від 22.04.2016 №  186/2016-р, яке вичерпало свою дію, тобто суд не врахував правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2018 у справі №  2а-1768/11, від 15.05.2018 у справі №  809/739/17, від 28.11.2018 у справі №  330/2010/16-а, від 20.09.2018 у справі №  816/389/15-а, від 19.06.2018 у справі №  916/1979/13, від 30.05.2018 у справі №  923/466/17, у справі №  521/17710/15-а, щодо дії рішення суб`єкта владних повноважень, тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації.
		10. Також, скаржник з посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України зазначає, що у спірних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду щодо можливості кваліфікувати спірну додаткову угоду за частиною першою статті 228 Цивільного кодексу України якщо така угода (її зміст) сама по собі не порушує публічний порядок, проте яку (можливо) укладено із порушенням закону.
		Позиція інших учасників справи у відзиві на касаційну скаргу
		11. Хмельницька обласна прокуратура подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому заперечила доводи касаційної скарги та просила залишити скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.
		12. Від інших учасників справи відзиви на касаційну скаргу не надходили, що у відповідності до частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення у даній справі у касаційному порядку.
		Фактичні обставини справи встановлені судами
		13. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 22.04.2016 розпорядженням Хмельницької ОДА №  186/2016-р "Про передачу в оренду земельної ділянки ТОВ "Фітоліт" (далі - Розпорядження) затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у користування на умовах оренди та передано в оренду на строк до 01.11.2020 ТОВ "Фітоліт" земельну ділянку площею 3,0000 га з кадастровим номером 6825255400:01:001:0005 (пункти 1, 2 Розпорядження).
		14. Відповідно до пункту 3 Розпорядження уповноважено Чемеровецьку РДА укласти із ТОВ "Фітоліт" договір оренди земельної ділянки на умовах, визначених цим Розпорядженням.
		15. Чемеровецькою РДА (Орендодавець) та ТОВ "Фітоліт" (Орендар), на виконання вказаного Розпорядження, укладено Договір оренди землі від 15.05.2016 (далі - Договір оренди), за умовами пункту 1.1 якого надано в оренду земельну ділянку площею 3,0000 ґа для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов`язані з користуванням надрами (для геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки вапняків в якості сировини для цукрової промисловості), що розташована за межами населеного пункту смт. Закупне, Закупненської селищної ради, Кам`янець-Подільського району, Хмельницької області, кадастровий номер земельної ділянки: 6825255400:01:001:0005.
		16. Договір набирає чинності з моменту його державної реєстрації і діє до 01.11.2020 (пункт 4.1 Договору оренди).
		17. Згідно з пунктом 4.2 Договору оренди Орендар у разі належного виконання умов Договору має за інших рівних умов переважне право на поновлення даного Договору. У цьому разі він повинен не пізніше ніж за 30 календарних днів до закінчення строку дії Договору повідомити Орендодавця про намір продовжити його дію.
		18. ТОВ "Фітоліт" звернулось до Хмельницької ОДА з клопотанням за вих. №  26-10/20 від 26.10.2020 про поновлення Договору оренди з підстав, передбачених положеннями статті 33 Закону України "Про оренду землі". Відповідно до штампу вхідної кореспонденції Хмельницькою ОДА зазначене клопотання одержано 04.11.2020.
		19. За результатами розгляду клопотання, Хмельницька ОДА листом №  99/24-26-6763/2020 від 30.11.2020 повідомила ТОВ "Фітоліт", що для розгляду питання про поновлення договору оренди землі необхідно надати документи, які посвідчують право користування надрами на земельну ділянку з кадастровим номером 6825255400:01:001:0005, а також документи, передбачені вимогами статті 33 Закону України "Про оренду землі".
		20. ТОВ "Фітоліт" на підтвердження права користування надрами надало до Хмельницької ОДА спеціальний дозвіл на користування надрами №  4728 від 26.02.2016, строк дії якого закінчився 01.11.2020.
		21. Хмельницька ОДА 30.12.2020, за результатами повторного розгляду клопотання ТОВ "Фітоліт" від 02.12.2020, повідомила останнього про необхідність надати документи, що посвідчують право користування надрами на земельну ділянку, оскільки надана копія дозволу свідчить, що спеціальний дозвіл на користування надрами закінчив дію 01.11.2020.
		22. Однак, ТОВ "Фітоліт" витребувані документи до Хмельницької ОДА не надало, докази такого звернення у матеріалах справи відсутні.
		23. За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підтверджено, що 14.09.2021 проведено реєстрацію змін до Договору оренди, а саме: додано відомості про Додаткову угоду від 30.10.2020, якою змінено строк дії Договору оренди з 01.11.2020 на 01.11.2030.
		24. За наведених обставин, перший заступник керівника Хмельницької обласної прокуратури звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Закупненської селищної ради, Хмельницької ОДА до ТОВ "Фітоліт", Кам`янець-Подільської РДА (правонаступника Чемеровецької РДА) про визнання припиненим права оренди земельної ділянки та зобов`язання повернути земельну ділянку. Прокурор, в обґрунтування позову, вказує на те, що Договір оренди є припиненим у зв`язку з закінченням строку, на який його було укладено, оскільки Чемеровецька РДА не була наділена повноваженнями на розпорядження спірною земельною ділянкою та на укладення додаткової угоди, а отже в силу положень частин першої та другої статті 288 Цивільного кодексу України така Додаткова угода є нікчемною, проте ТОВ "Фітоліт" продовжує користуватись зазначеною земельною ділянкою і не здійснило жодних заходів щодо її повернення законному власнику.
		25. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, вказав на те, що відсутні підстави для визнання припиненим права оренди земельної ділянки, оскільки Додатковою угодою до Договору оренди землі, укладеною 30.10.2020 Чемеровецькою РДА та ТОВ "Фітоліт" продовжено строк дії цього договору до 01.11.2030, при цьому сторони не були обмежені Розпорядженням Хмельницької ОДА від 22.04.2016 №  186/2016-р та були вільними у своєму волевиявленні, як сторони господарського договору; при цьому Додаткова угода не є нікчемною, оскільки її недійсність прямо законом не встановлена.
		26. Разом з тим, судом першої інстанції зазначено, що можливі порушення, які відбувались з боку Чемеровецької РДА, відповідно до "принципу належного урядування" не можуть бути підставою для втручання у "мирне володіння майном" ТОВ "Фітоліт", адже останнє у відповідності до закону здійснює підприємницьку діяльність, його право оренди підтверджене державою укладеним договором оренди та державним реєстратором шляхом реєстрації цього договору у державному реєстрі речових прав. Також суд першої інстанції, з посиланням на постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №  905/2260/17, від 11.09.2018 у справі №  905/1926/16 та постанову Верховного Суду від 05.02.2020 у справі № 914/393/19, дійшов висновку, що визнання договору припиненим є неналежним способом захисту, а обрання неналежного способу захисту порушеного права, є підставою для відмови у задоволенні позову.
		27. Суд апеляційної інстанції, не погодися з такими висновками суду першої інстанції, скасував рішення суду про відмову у задоволенні позову, та ухвалив нове рішення, яким задовольнив позовні вимоги, виходячи з того, що Договір оренди землі від 15.05.2016 було укладеного на підставі Розпорядження Хмельницької ОДА від 22.04.2016 №  186/2016-р "Про передачу в оренду земельної ділянки ТОВ "Фітоліт", яким, окрім іншого, було уповноважено Чемеровецьку РДА (правонаступником якої у спірних правовідносинах є Кам`янець-Подільська РДА (код ЄДРПОУ 21319591) відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 №  1635-р "Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій) укласти договір оренди вказаної земельної ділянки на умовах, визначених цим Розпорядженням, зокрема, зі строком дії договору оренди до 01.11.2020, та з правом Орендаря на переважне поновлення такого договору, у разі повідомлення Орендодавця не пізніше ніж 30 календарних днів до закінчення строку дії договору про намір продовжити його дію (пункти 4.1, 4.2 Договору оренди).
		28. Відповідно до положень частини четвертої статті 4 Закону України "Про оренду землі", частини восьмої статті 93, частин третьої та п`ятої статті 122 Земельного кодексу України, спірна земельна ділянка на час закінчення строку дії Договору оренди землі від 15.05.2016 перебувала у державній власності і право розпорядження такою земельною ділянкою належало Хмельницькій ОДА.
		29. ТОВ "Фітоліт" звертаючись до Хмельницької ОДА з клопотанням про продовження терміну дії Договору оренди землі від 15.05.2016 не дотрималось вимог пункту 4.2 цього Договору щодо строку звернення до Орендодавця з повідомленням про намір продовжити дію договору, а також без надання документів, визначених положеннями частини другої статті 134 Земельного кодексу України, статті 17 Кодексу України про надра, частин першої - третьої статті 33 Закону України "Про оренду землі", що унеможливило розгляд Хмельницькою ОДА такого клопотання у порядку, передбаченому частинами четвертою - п`ятою статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції чинній, на момент закінчення строку дії договору та розгляду клопотання) та прийняття рішення про передачу такої земельної ділянки в користування згідно із статтею 122 Земельного кодексу України, у тому числі і вирішення питання щодо надання Чемеровецькій РДА повноважень на укладання (поновлення) договору на інший термін.
		30. Проте, на підставі Додаткової угоди від 30.10.2020, укладеної між Чемеровецькою РДА та ТОВ "Фітоліт", у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, проведено реєстрацію змін до Договору оренди землі від 15.05.2016, а саме: змінено строк дії договору оренди з 01.11.2020 на 01.11.2030.
		31. За встановленого, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки Додаткову угоду від 30.10.2020 укладено з порушення норм статті 122, частини другої статті 134 Земельного кодексу України, статті 17 Кодексу України про надра, статті 33 Закону України "Про оренду землі", тобто без дотримання встановленого законом порядку, та спрямована на незаконне (без рішення уповноваженого органу державної влади та без спеціального дозволу на користування надрами) заволодіння земельною ділянкою державної власності, тому така угода, відповідно до частин першої, другої статті 228 Цивільного кодексу України, є нікчемною.
		32. При цьому, за обставин, встановлених у даній справі, та враховуючи правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №  688/2908/16-ц щодо можливості застосування положень частин першої, другої статті 228 Цивільного кодексу України у спорі про визнання правочину недійсним, у якій Великою Палатою зроблено висновок, що якщо правочин є нікчемним у силу зазначених норм права, то позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача, тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Прокурором обрано належний спосіб захисту порушених прав Позивачів, який, до того ж, відповідає положенням пункту 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", якою унормовано, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
		33. Водночас, судом апеляційної інстанції відхилено посилання суду першої інстанції на правові висновки у справі №  905/1926/16, у якій предметом розгляду був спір про зобов`язання вчинити дій, а у справах №  905/2260/17 та № 914/393/19 - предметом розгляду був спір про визнання договору припиненим, враховуючи те, що предметом спору у даній справі (№  924/219/22) є визнання припиненим права оренди та зобов`язання повернути земельну ділянку законному власнику, що свідчить про неподібність спірних правовідносинах у зазначених справах, як за предметом та підставами позову, нормативно-правовим регулювання, так і за встановленими обставинами.
		34. Судом апеляційної інстанції також відхилено посилання суду першої інстанції на порушення статті 1 Протоколу першого до Конвенції у разі задоволення позовних вимог у даному спорі, з огляду на те, що за правовими позиція Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), особа - суб`єкт приватного права, не може відповідати за помилки державних органів чи органів місцевого самоврядування при укладенні останніми відповідних договорів, а державні органи не можуть вимагати повернення в попередній стан, посилаючись на те, що вони при укладанні цих договорів припустилися помилки. Так, суд апеляційної інстанції виходив з того, що принцип "належного урядування" не встановлює абсолютної заборони на витребування майна (припинення права оренди), якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які слід з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном, та вказав на те, що у даному випадку встановлено, що дії Відповідача-1 свідчать про його обізнаність щодо повноважень саме Хмельницької ОДА на розпорядження спірною земельною ділянкою, і необхідність укладання додаткової угоди після закінчення строку договору оренди саме за рішенням даного органу державної влади, в силу прямої вказівки закону (про що також зазначала Хмельницька ОДА у листах-відповідях на клопотання ТОВ "Фітоліт" щодо продовження терміну дії договору оренди), а також те, що саме Відповідач-1 не вчинив дій щодо надання необхідних документів для отримання в користування (оренду) земельної ділянки для потреб, пов`язаних з користуванням надрами, про що був належним чином повідомлений уповноваженим органом, а тому укладення Додаткової угоди з Орендодавцем без рішення уповноваженого органу та визначених законом документів, не може свідчити про добросовісність Відповідача-1 та законність способу продовження оренди землі та, як наслідок, про не можливість зобов`язати останнього повернути спірну земельну ділянку власнику у зв`язку з припиненням договору оренди внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.
		35. Таким чином, суд апеляційної інстанції, встановивши, що строк Договору оренди землі від 15.05.2016 закінчився 01.11.2020, а Додаткова угода від 30.10.2020 є нікчемною з підстав, передбачених положеннями частин першої та другої статті 228 Цивільного кодексу України, дійшов висновку, що право оренди ТОВ "Фітоліт" земельною ділянкою з кадастровим номером 6825255400:01:001:0005 є припиненим і підстави для користування такою земельною ділянкою відсутні, тому земельна ділянка підлягає поверненню Закупненській селищній раді, до якої перейшло право власності на земельну ділянку площею 3,0000 га з кадастровим номером 6825255400:01:001:0005 з дня набрання чинності пункту 24 Перехідних положень Земельного кодексу України законної сили, тобто з 27.05.2021.
		ПОЗИЦІЯ  ВЕРХОВНОГО  СУДУ
		Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
		36. В силу приписів частин першої - третьої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. 
		37. Таким чином, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
		38. Звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою, Відповідач-1 оскаржує постанову суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.
		39. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
		40. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
		41. При цьому, на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
		42. Слід виходити також із того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
		43. Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
		44. Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №  696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19) та від 12.10.2021 у справі №  233/2021/19 (провадження №14-166цс20).
		45. Таким чином, подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).
		46. Разом з тим, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
		47. Предметом спору у даній справі є вимоги про визнання припиненим права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6825255400:01:001:0005, площею 3,0000 га, та зобов`язання повернути вказану земельну ділянку власнику - Позивачу-1.
		48. Скаржник, в обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, посилається на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано положення частин першої та другої статті 228 Цивільного кодексу України без урахування правових висновків щодо застосування цих норм, викладених у постановах Верховного Суду наведених у абзаці 2 пункту 9 цієї Постанови, а саме, щодо належності обраного Позивачем способу захисту прав з точки зору положень статті 228 Цивільного кодексу України, яка диференціює нікчемність та недійсність правочинів у залежності від спрямованості намірів сторін такого правочину на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина та/чи незаконного заволодіння майном територіальної громади.
		49. Проаналізувавши постанови Верховного Суду, висновками у яких скаржником обґрунтовано наявність підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції вважає, що висновки викладені у цих постановах прийнято у правовідносинах, які не є подібними до правовідносин у справі №  924/219/22, що розглядається.
		50. Так, у справі №  910/4932/19 (постанова від 02.07.2020) розглядався спір про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, визнання незаконним набуття права власності на частку у статутному капіталі Товариства, а також на корпоративні права, що випливають із частки, на підставі договору зворотної купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства. Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у позові, з огляду на те, що судами попередніх інстанцій не встановлено обставин, з якими закон, і зокрема, положення частин першої та другої статті 228 Цивільного кодексу України, пов`язує нікчемність правочину внаслідок порушення публічного порядку, і як наслідок відсутність підстав застосування у спірних правовідносинах наслідків нікчемного правочину;
		у справі №  910/24075/16 (постанова від 10.03.2020) розглядався спір про визнання іпотечного договору недійсним. Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у позові, виходячи з того, що оспорюваний іпотечний договір не можна віднести до правочинів, які порушують публічний порядок з підстав, передбачених частинами першою, другою статті 228 Цивільного кодексу України , оскільки такий правочин не посягає на суспільні, економічні та соціальні основи держави, не спрямований на порушення публічного порядку, а також не доведено інших обставин, які б свідчили про недійсність договору;
		у справі №  461/5273/16 (постанова від 31.10.2019) розглядався спір про визнання недійсним Договору дарування. Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у позові, виходячи з того, що позивачем не доведено наявності правових підстав для визнання договору дарування недійсним внаслідок порушення публічного порядку, не зазначено в чому полягає порушення публічного порядку, враховуючи те, що такі правочини повинні посягати на суспільні, економічні та соціальні основи держави, тобто, є правочинами, які спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності, та/або на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами; при цьому правочин, який порушує публічний порядок, є недійсним в силу закону (нікчемним) та визнання його недійсним у судовому порядку не потребується, але можливе звернення до суду з позовом про застосування наслідків такого нікчемного правочину;
		у справі №  911/2961/19 (постанова від 25.03.2021) розглядався спір про визнання недійсним з моменту укладення договору підряду та додаткової угоди до цього договору. Верховний Суд, скасовуючи судові рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог та направляючи справу на новий розгляд, вказав на те, що суди не дослідили підстави позову, у зв`язку з чим не надали належної правової оцінки належності обраного Позивачем способу захисту порушеного права з точки зору положень статті 228 Цивільного кодексу України, яка диференціює нікчемність та недійсність правочинів у залежності від ступеня порушення прав, свобод чи інтересів особи, суспільства, держави; у цій же справі (постанова від 20.07.2022), Верховний Суд повторно скасував судові рішення попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог, вказавши на те, що під час нового розгляду справи суди попередніх інстанцій не виконали у повному обсязі вказівок суду касаційної інстанції, наведених у постанові Верховного Суду від 25.03.2021, щодо необхідності встановлення обставин, зокрема належності обраного позивачем способу захисту прав з підстав, передбачених положеннями статті 228 Цивільного кодексу України, а також не з`ясували, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення договору, щодо визнання недійсним якого подано позов, наявність протиправних наслідків цього договору, вину сторін у формі умислу, чи свідчить не дотримання порядку погодження укладення договору про суперечність його мети інтересам держави і суспільства, а також чи є обставини, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, підставами для визнання договору недійсним, та якими доказами такі обставини підтверджуються;
		у справі №  911/2574/18 (постанова від 08.12.2021) розглядався спір про визнання недійсним договору про надання послуг з обробки пластів колекторів свердловин. Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у позові, вказавши на те, що позивач у позові ототожнив підстави для визнання оспорюваного правочину недійсним відповідно до частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України (недодержання вимог щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам), з умовами (ознаками) нікчемності правочину, визначеними у частинах першій та другій вказаної статті (порушення публічного порядку); втім, суди. надавши оцінку спірному договору, з урахуванням вимог статті 228 Цивільного кодексу України, дійшли правильного висновку про не доведення того, що сторони спірного договору при його укладенні діяли з умислом, а відсутність умислу виключає визнання спірного договору недійсним на підставі частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України;
		у справі №  922/1391/18 (постанова від 20.03.2019) розглядався спір про визнання недійсним договору поставки. Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції про наявність підстав, передбачених частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України, для визнання оспорюваного правочину недійсним, виходячи з того, що позивачем доведено належними та допустимими доказами, що договір поставки суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки на момент укладення спірного договору його сторонам достеменно було відомо про необхідність продажу вугілля безпосередньо генеруючим компаніям теплових електростанцій за ринковими цінами (ціна вугілля за договором поставки була значно нижчою від ринкової), і сторони договору повинні були усвідомлювати, що укладення спірного договору призведе до порушення такого порядку; проте, всупереч зазначеному, сторони не відмовилися від наміру укласти спірний договір, а отже, допускали настання протиправних наслідків, що свідчить про наявність умислу в їхніх діях;
		у справі №  910/4089/20 (постанова від 20.10.2021) розглядався спір про визнання недійсним договору підряду з підстав, передбачених частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України. Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в позові, виходячи з того, що необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним є суперечність його інтересам держави і суспільства, та наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків; проте позивачем не доведено факту невідповідності спірного договору інтересам держави і суспільства внаслідок умислу Відповідача на заволодіння майном позивача;
		у справі №  910/6271/17 (постанова від 15.12.2021) розглядався спір про визнання недійсним договору поворотної безвідсоткової допомоги з підстав, передбачених частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України. Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в позові, виходячи з того, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність підстав для визнання правочину недійсним, зокрема, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення оспорюваного договору, наявність протиправних наслідків цього договору, а також вину сторін у формі умислу.
		51. Разом з тим, у даній справі №  924/219/22, що розглядається, суд апеляційної інстанції, враховуючи предмет та підстави позову, встановив, що Додаткова угода від 30.10.2020 порушує публічний порядок, тобто, публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави, та зумовлюють необхідність дотримання визначеної законом процедури при отриманні в користування земельної ділянки, яка визнається об`єктом права власності українського народу та основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, оскільки така угода укладена без рішення уповноваженого органу державної влади та без спеціального дозволу на користування надрами, і спрямована на незаконне користування спірною земельною ділянкою та її надрами, тому дійшов висновку, що така Додаткова угода є нікчемною в силу положень частин першої та другої статті 228 Цивільного кодексу України, а відтак і про відсутність права оренди Відповідача-1 на спірну земельну ділянку площею 3,0000 га з кадастровим номером 6825255400:01:001:0005, що має наслідком повернення такої земельної ділянки власнику. Подібний правовий висновок, щодо нікчемності правочину у силу положень частин першої та другої статті 228 Цивільного кодексу України, укладеного з порушенням публічного порядку, міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №  688/2908/16-ц, який враховано судом апеляційної інстанції, та яка за змістовним критерієм є подібною до спірних правовідносин.
		52. При цьому судом апеляційної інстанції зауважено, що у даній справі №  924/219/22, що розглядається, Позивачем обрано належний та ефективний спосіб захисту, оскільки визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачено, адже він таким є в силу закону. Тому такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом (подібний висновок міститься, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №  688/2908/16-ц, від 04.06.2019 у справі №  № 916/3156/17).
		53. З огляду на викладене, наведені вище постанови Верховного Суду, ухвалені за відмінних підстав та предмета позову, нормативно-правового регулювання спірних правовідносин і фактичних обставин справи, що свідчить про неподібність правовідносин у наведених скаржником справах в порівнянні зі справою №  924/219/22, яка переглядається. Суд касаційної інстанції зауважує, що не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковим нормативно-правовим регулюванням та фактичними обставинами, встановленими у кожній конкретній справі, які мають юридичне значення.
		54. Посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №  429/12773/12 (предметом розгляду був спір про визнання протиправними дій міськради щодо порядку припинення договору оренди землі та визнання незаконним рішення міськради, яким відмовлено у продовженні строку дії договору оренди землі), Судом відхиляються, з огляду на те, що в обґрунтування доводів касаційної скарги щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, скаржник лише цитує окремі положення мотивувальної частини постанови, зокрема, висновок суду зроблений за результатами оцінки встановлених обставин справи, та не наводить висновків щодо застосування конкретних норм права, які не застосовано (чи застосовано інакше) у подібних правовідносинах. Окрім того, враховуючи предмет та підстави позову, а також висновок Верховного Суду щодо правомірності закриття провадження у справі №  429/12773/12, з посиланням на те, що спір у цій справі не має публічно-правового характеру, тому він не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів, суд касаційної інстанції також звертає увагу, що правовідносини у зазначеній справі не є подібними до правовідносин у справі №  924/219/22, що розглядається.
		55. Водночас, Судом відхиляються посилання на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 23.01.2018 у справі №  918/350/16, від 29.05.2018 у справі №  915/101/15, від 18.04.2018 у справі №  911/916/17; від 10.10.2018 у справі №  909/1046/16, від 10.07.2018 у справі №  905/2567/17, від 08.05.2018 у справі №  924/327/17, від 26.06.2018 у справі №  922/1899/16, від 12.04.2018 у справі №  914/802/17, від 22.02.2018 у справі №  34/3-8/160, від 15.02.2018 у справі №  903/162/17, від 21.11.2018 у справі №  921/716/17-г/17, від 29.03.2018 у справі №  7/163, від 29.05.2018 у справі №  910/4019/17, від 10.04.2018 у справі №  7/188, від 14.03.2018 у справі №  912/4254/16, від 26.06.2018 у справі №  910/22867/15, у яких, за доводами скаржника, сформовано висновки щодо застосування положень статті 1 Протоколу першого до Конвенції, оскільки, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, у даній справі №  924/219/22, що розглядається, додержання принципу "належного урядування" оцінюється одночасно із додержанням принципу "пропорційності", при тому, що немає чіткого, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення "справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини". Ці критерії більшою мірою є оціночними і стосуються суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому мають бути з`ясовані у кожній конкретній справі на підставі обставин і фактів, безпосередньо встановлених судом під час розгляду справи.
		56. За обставинами даної справи №  924/219/22, що розглядається, судом апеляційної інстанції враховано, що принцип "належного урядування" не встановлює абсолютної заборони на витребування майна (припинення права оренди), якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, при цьому саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес", тому встановивши недотримання Відповідачем-1 правових норм, якими врегульовано суспільні відносини щодо отримання в користування (оренду) земельної ділянки для потреб, пов`язаних з користуванням надрами, суд дійшов висновку, що втручання у мирне володіння майном має легітимну мету, відповідний захід є пропорційним легітимній меті втручання у право, крім того, у даних правовідносинах не покладає індивідуальний і надмірний тягар на Відповідача-1.
		57. Такі обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, не можуть бути переоцінені судом касаційної інстанції, з урахуванням обставин, що встановлені у інших справах, на які посилається скаржник, в обґрунтування неправильного застосування судом статті 1 Протоколу першого до Конвенції, в силу імперативних приписів частини другої статті 300 ГПК України. До того ж, аналіз змісту постанов у зазначених справах, з урахуванням предмета та підстав позову, встановлених та оцінених судами фактичних обставин справи, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного судового рішення, не дає підстав вважати правовідносини у цих справах подібними.
		58. Аргументи скаржника, викладені у касаційній скарзі, в обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції положень статей 19, 30 Закону України "Про оренду землі", якими визначено, що саме сторони договору визначають строк дії договору, та щодо неправомірності врахування судом розпорядження Хмельницької ОДА від 22.04.2016 №  186/2016-р, яке вичерпало свою дію, з посиланням на правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2018 у справі №  2а-1768/11 (предмет спору - визнання нечинною ухвали Львівської міської ради та скасування, виданого та зареєстрованого Державного акта на право власності на земельну ділянку), від 15.05.2018 у справі №  809/739/17 (предмет спору - визнання неправомірним наказу Управління Держгеокадастру; визнання недійсним договору оренди; скасування державної реєстрації договору оренди), від 28.11.2018 у справі №  330/2010/16-а (предмет спору - визнання нечинними пунктів протоколу сільської ради; визнання дій сільської ради із прийняття рішення, зазначеного у пунктах вказаного протоколу, незаконними; визнання незаконними та протиправними рішень сільської ради (16 рішень) про затвердження протоколів конкурсної комісії щодо передачі земельних ділянок в оренду; визнання дії виконавчого комітету сільської ради з проведення конкурсу із надання (передання) в оренду земельних ділянок комунальної власності, незаконними, а результатів цього конкурсу - недійсними), від 20.09.2018 у справі №  816/389/15-а (предмет спору - визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Держземагентства та зобов`язання Відповідача укласти з Позивачем додаткову угоду про поновлення терміну дії договору оренди земелі), від 19.06.2018 у справі №  916/1979/13 (предмет спору - визнання недійсними рішення селищної ради), від 30.05.2018 у справі №  923/466/17 (предмет спору - визнання недійсним і скасування рішення селищної ради), у справі №  521/17710/15-а (предмет спору - визнання протиправним та скасування пункту 1 додатку до рішення міської ради), у яких зроблено висновок, що у разі прийняття суб`єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право, Судом також відхиляються виходячи з того, що у спірних правовідносинах предметом розгляду не було питання про внесення змін до договору оренди щодо строку його дії на підставі акта індивідуальної дії (ненормативного акта), тому з урахуванням предмета та підстав позову, а також матеріально-правового регулювання спірних відносин у зазначених справах та у справі №  924/219/22, що розглядається, вбачається, що правовідносини у цих справах не є подібними.
		59. З огляду на викладене, Суд дійшов висновку, що під час касаційного перегляду оскаржуваної постанови не підтвердилися доводи скаржника про застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у справах, на які посилається скаржник. Висновки у справах, на які посилається скаржник, зроблені з урахуванням різних установлених фактичних обставин справ, відмінних предметів та підстав позовів, а також різного матеріально-правового регулювання правовідносин, що свідчить про неподібність правовідносин у наведених скаржником у касаційній скарзі справах.
		60. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
		61. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
		62. З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі №  924/219/22 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України за касаційною скаргою ТОВ "Фітоліт" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.01.2023 у частині підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.
		63. Стосовно доводів касаційної скарги, в частині підстави оскарження судового рішення у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України (пункт 15 цієї постанови), Суд зазначає таке.
		64. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
		65. Положення пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
		66. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
		67. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, у цьому випадку не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення з огляду на таке.
		68. Як зазначалося у пункті 10 цієї Постанови, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права в подібних правовідносинах, а саме, щодо можливості кваліфікувати спірну додаткову угоду за частиною першою статті 228 Цивільного кодексу України якщо така угода (за своїм змістом, сутнісним навантаженням, предметом) сама по собі не порушує публічний порядок, не спрямована на протиправне заволодіння майном територіальної громади або держави, а лише вносить зміни до діючого договору оренди земельної ділянки, проте, яку (можливо) укладено із порушенням закону, за умови доведеності відсутності повноважень у сторін такого правочину (додаткової угоди).
		69. За змістом пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
		70. Відповідно до частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		71. Згідно з частиною першою статті 203 Цивільного кодекс України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
		72. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (статті 204 Цивільного кодекс України).
		73. Статтею 654 Цивільного кодексу України визначено, що зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
		74. Додаткова угода - є правочином, що вносить зміни до вже існуючого договору. Тобто, за його допомогою сторони можуть вносити зміни до діючого договору, тим самим змінюючи свої попередні домовленості. І саме до додаткової угоди можуть застосовуватись вимоги статті 654 Цивільного кодекс України, а також положення про нікчемність.
		75. Як встановлено судами, Додатковою угодою від 30.10.2020, яку укладено між Чемеровецькю РДА та ТОВ "Фітоліт", внесено зміни до Договору оренди землі від 15.05.2016 в частині терміну дії цього договору та продовжено його дію до 01.11.2030. Тобто, зазначеною угодою продовжено право користування (оренди) земельною ділянкою державної власності.
		76. Згідно із частиною другою статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
		77. З наведеної норми вбачається, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.
		78. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та/або наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.
		79. За приписами частин першої та другої статті 228 Цивільного кодекс України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
		80. Отже, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; по-друге, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
		81. При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку.
		82. З огляду на зазначене, публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.
		83. Отже, положеннями статті 228 Цивільного кодексу України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок.
		84. Судом апеляційної інстанції встановлено, що спірна земельна ділянка площею 3,0000 га, з кадастровим номером 6825255400:01:001:0005, на момент укладення Додаткової угоди від 30.10.2020, належала до земель державної власності і право розпорядження такою земельною ділянкою належало Хмельницькій ОДА. 
		85. Договір оренди землі від 15.05.2016 було укладено Чемеровецькою РДА на підставі Розпорядження Хмельницької ОДА від 22.04.2016 №  186/2016-р, яким Чемеровецькій РДА було надано повноваження на укладення такого договору, на умовах визначених цим Розпорядженням, зокрема, передати в оренду спірну земельну ділянку до 01.11.2020, тобто, у даному випадку, укладаючи договір оренди, Чемеровецька РДА діяла як уповноважений представник Хмельницької ОДА, а не як орендодавець у розумінні положень статті 4 Закону України "Про оренду землі".
		86. ТОВ "Фітоліт", після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, мало право скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, за умови дотриманням порядку та строків, встановлених положеннями статті 33 Закону України "Про оренду землі", а також з дотриманням вимог статті 122, частини другої статті 134 Земельного кодексу України, та статті 17 Кодексу України про надра.
		87. Суду не надано доказів, що Додаткова угода від 30.10.2020, якою фактично поновлено договір оренди землі на новий строк на змінених умовах, укладена з дотриманням встановленого законом порядку, зокрема, з органом виконавчої влади, який відповідно до закону передає земельні ділянки державної власності у користування або з його представником на підставі рішення цього органу, в даному випадку Хмельницької ОДА. При цьому, виходячи зі змісту такої угоди, якою внесено зміни до вже існуючого договору оренди землі, відбулася зміна строку користування орендованою земельною ділянкою, що свідчить про спрямованість такого правочину на незаконне заволодіння державним майном (земельною ділянкою).
		88. Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
		89. Відповідно до пунктів "б", "ґ" статті 5 Земельного кодексу України земельне законодавство базується на принципах, зокрема, забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; забезпечення гарантій прав на землю.
		90. Земля є унікальним обмеженим природним ресурсом. Земля є базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. 
		91. Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України).
		92. За таких обставин та враховуючи вищенаведені законодавчі положення, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку, що Додаткову угоду від 30.10.2020 укладено з порушенням публічного порядку, оскільки вона є такою, що порушує основи суспільного ладу держави та спрямована на використання всупереч закону земельної ділянки державної власності, тому така угода, відповідно до частин першої та другої статті 228 Цивільного кодексу України, є нікчемною.
		93. Таким чином, зважаючи на встановлені фактичні обставини у цій справі та підстави для задоволення позовних вимог, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції правильно застосовано положення частин першої та другої статті 228 Цивільного кодексу України у спірних правовідносинах щодо нікчемності додаткової угоди та правових наслідків такої нікчемності, зокрема, припинення договору оренди землі у зв`язку із закінчення строку, на який його було укладено, що є підставою для задоволення заявлених позовних вимог у повному обсязі.
		94. З огляду на викладене, доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, частини першої статті 228 Цивільного кодексу України, з урахуванням наведеного у цій Постанові, не знайшли свого підтвердження.
		95. Водночас, Верховний Суд бере до уваги та вважає частково прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, у тій частині, в якій вони не суперечать мотивам цієї Постанови.
		96. Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, переглядаючи справу в касаційному порядку, виконує функцію "суду права", а не "суду факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
		97. За таких обставин, касаційна скарга, подана з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не може бути задоволена з огляду на не доведення Скаржником наявності підстав для формування висновку Верховного Суду щодо застосування наведених ним норм матеріального права в цій справі.
		98. Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких у цій справі аргументовано не доведено.
		99. Отже, наведені скаржником доводи касаційного оскарження, з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, що виключає можливість скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції з цієї підстави.
		Висновки Верховного Суду
		100. Зважаючи на те, що підстава для касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі №  924/219/22 за касаційною скаргою ТОВ "Фітоліт" на постанову суду апеляційної інстанції з цієї підстави.
		101. Відповідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		102. Оскільки в ході касаційного розгляду не було виявлено неправильного застосування судом норм матеріального права чи порушень судом норм процесуального права, то і підстав для зміни чи скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції у касаційному провадженні, яке відкрито з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, також не має.
		103. Взявши до уваги викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу ТОВ "Фітоліт" слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
		Щодо поновлення виконання оскаржуваного судового рішення
		104. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховний Суд від 24.04.2023 було зупинено виконання постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.01.2023 у справі №  924/219/22 до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
		105. Відповідно до частини третьої статті 332 ГПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
		106. Враховуючи залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.01.2023 - без змін, виконання останньої підлягає поновленню.
		Щодо судових витрат
		107. З огляду на висновок Верховного Суду про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Відповідача в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України та залишення касаційної скарги Відповідача без задоволення в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
		Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317, 332 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Закрити касаційне провадження у справі №  924/219/22 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фітоліт" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.01.2023 відкрите з підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
		2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фітоліт" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.01.2023 у справі №  924/219/22 з підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.
		3. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.01.2023 у справі №  924/219/22 залишити без змін.
		4. Поновити виконання постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.01.2023 у справі №  924/219/22.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                          В. Суховий
		 
		Судді                                                                                                    І. Берднік
		 
		                                                                                                    В. Зуєв

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...