Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/28949/17 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо; гарантування вкладів фізичних осіб.
Надіслано судом: 03.07.2023. Зареєстровано: 04.07.2023. Забезпечено надання загального доступу: 04.07.2023.
Дата набрання законної сили: 03.07.2023
Номер судового провадження: К/990/22286/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УХВАЛА
		 
		03 липня 2023 року
		м. Київ
		 
		справа №761/28949/17
		адміністративне провадження №К/990/22286/23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача - Стрелець Т.Г.,
		суддів: Тацій Л.В.,  Стеценка С.Г., 
		перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 грудня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2023 року в адміністративній справі № 761/28949/17 за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, про стягнення коштів, -
		в с т а н о в и в :
		Як вбачається з касаційної скарги та відомостей Єдиного Державного реєстру судових рішень у серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовною заявою до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в якій просив суд: - стягнути з відповідача на користь позивача суму майнової відповідальності (три відсотки річних з урахуванням інфляції, згідно наведеного розрахунку) у загальному розмірі 2432, 55 грн.; - стягнути з відповідача на користь позивача 6510,68 грн. у відшкодування упущеної вигоди; - стягнути з відповідача на користь позивача 548400,99 грн. пені за прострочення зобов`язання; - стягнути з відповідача на користь позивача 10000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди.
		Рішенням Шевченівського районного суду міста Києва від 05 липня 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 три відсотки річних з урахуванням інфляції у розмірі у розмірі 2 432 грн. 55 коп., пеню за прострочення зобов`язання у розмірі 100 000 грн. 00 коп. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
		Постановою Київського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який діє від імені та в інтересах Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, задоволено. Скасовано рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 липня 2018 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення трьох процентів річних, інфляційної складової та пені за прострочення зобов`язання та ухвалено в цій частині нове рішення. Відмовлено в задоволенні позовних вимог про стягнення трьох процентів річних, інфляційної складової та пені за прострочення зобов`язання. В іншій частині рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 липня 2018 року залишено без змін.
		Постановою Верховного Суду від 04 травня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року скасовано. Провадження у справі № 761/28949/17 закрито.
		Ухвалою Верховного Суду від 07 липня 2022 року заяву ОСОБА_1 про направлення справи за встановленою юрисдикцією задоволено. Справу за позовом ОСОБА_1 про направлення за встановленою юрисдикцією справи за його позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про захист прав споживача фінансових послуг, стягнення коштів передано до Окружного адміністративного суду міста Києва для продовження розгляду.
		Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 грудня 2022 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
		Не погодившись з судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 направив до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 грудня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2023 року в адміністративній справі № 761/28949/17 та прийняти нове рішення яким задовольнити позов повністю.
		Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
		Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, суд виходить із такого.
		Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
		Згідно частини 4 статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".
		Відповідно до частини 1 статті 257 КАС України визначено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
		За визначенням пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративною справою незначної складності (малозначною справою) є адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
		Згідно пункту 10 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
		У даній справі суд першої інстанції, врахувавши наведені положення КАС України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження. За предметом спору дана справа не належить до тих, які повинні розглядатися виключно за правилами загального позовного провадження.
		Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
		Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
		Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв`язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
		При цьому, доведення вищезазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
		Дослідивши касаційну скаргу на предмет відповідності вищенаведеним вимогам процесуального закону, суд установив, що у касаційній скарзі ОСОБА_1 не наводить підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною п`ятою статті 328 КАС України.
		Так, колегія суддів зазначає, що у справах розглянутих у порядку спрощеного позовного провадження необхідно наводити та обґрунтовувати, як виключні підстави касаційного оскарження передбачені пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України так і загальні підстави передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України.
		У касаційній скарзі позивач посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції не ураховано висновки Верховного суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладені у постановах від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15-ц, від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц, від 27 листопада 2019 року у справі №750/6330/17, від 19 грудня 2018 року у справі №640/14909/16-ц, від 06 лютого 2019 року у справі №199/6713/14-ц, від 22 травня 2019 року у справі №686/20012/18, від 10 лютого 2021 року у справі №761/24143/19, від 04 березня 2019 року у справі №295/443/17; від 27 листопада 2019 року у справі №750/6330/17, тощо. 
		Однак, вказані постанови та оскаржувані судові рішення, прийняті у різних правовідносинах, за різних фактичних обставин справи, з урахуванням різної нормативної бази, що у своїй сукупності не дозволяє аналогічно застосувати ті ж самі положення законодавства та, відповідно, правові позиції у справі № 761/28949/17.
		Суд зазначає, що недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
		Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
		При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, а так само оцінка судами їх сукупності, не можуть вважатися подібністю правовідносин.
		Тобто, обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є чітке зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
		Касаційна скарга не містить належного обґрунтування у чому саме полягає неправильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, які саме норми процесуального права порушенні, висновок Верховного Суду щодо питання застосування яких саме норм права та подібність правовідносин.
		Також скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.
		Разом з тим, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої    статті 328 КАС України    (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
		Суд зазначає, що формальне посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки заявником не зазначено щодо питання застосування якої саме норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній.
		Зазначене свідчить, що скаржник формально підійшов до питання належного оформлення касаційної скарги, зокрема, у частині зазначення підстав касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції з урахуванням вимог щодо права на касаційне оскарження відповідно до частини п`ятої статті 328 КАС України.
		Для можливості відкриття касаційного провадження скаржнику потрібно обґрунтувати підстави касаційного оскарження судового рішення.
		Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
		Відтак, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
		Отже, касаційна скарга    за формою та змістом    не відповідає положенню пункту 4 частини другої статті 330 КАС України, позаяк не містить чітко зазначених підстав касаційного оскарження з відповідним обґрунтуванням.
		Відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, може унеможливити в подальшому її розгляд.
		Відповідно до ч. 2 ст. 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених ст. 330 цього Кодексу, застосовуються положення ст. 169 цього Кодексу, а саме така касаційна скарга залишається без руху.
		У випадку не усунення недоліків касаційної скарги, така буде повернута особі, яка її подала, відповідно до п. 1 ч.4 ст. 169 та ч. 2 ст. 332 КАС України.
		На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 328, 330, 332 КАС України, Верховний Суд
		у х в а л и в :
		1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 грудня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2023 року в адміністративній справі № 761/28949/17 - залишити без руху.
		2. Надати скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги.
		3. Роз`яснити, що у разі невиконання у встановлений строк вимог статті 330 КАС України касаційна скарга разом із доданими до неї матеріалами буде повернута.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                                                      Т. Г. Стрелець
		Судді                                                                                           Л. В. Тацій
		                                                                                          С. Г. Стеценко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...