Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 369/6092/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 08.07.2023. Забезпечено надання загального доступу: 10.07.2023.
Дата набрання законної сили: 03.07.2023
Номер судового провадження: 61-1447ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова        
		Іменем України 
		 
		 
		03 липня 2023 року
		м. Київ
		 
		справа № 369/6092/20
		 
		провадження № 61-1447 сво 22
		 
		Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Гулька Б. І. (суддя-доповідач),
		 
		суддів: Грушицького А. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Погрібного С. О., Фаловської І. М., Червинської М. Є., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач -  ОСОБА_2 , 
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду                  від 22 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		 
		1.                Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог 
		У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до                    ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.
		Позовна заява мотивована тим, що згідно з договором купівлі-продажу квартири від 19 липня 2017 року ОСОБА_2 продала, а вона придбала квартиру АДРЕСА_1 .
		Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 24 квітня 2019 року            у справі № 754/11747/18 у задоволенні позову ОСОБА_3 ,                 ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ОСОБА_6 та неї,  ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 , про визнання права власності на спірну квартиру та витребування майна відмовлено. У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 та неї,  ОСОБА_1 ,про визнання прав іпотекодержателя відмовлено.
		Постановою Київського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року у справі  № 754/11747/18 апеляційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 задоволено частково. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 24 квітня 2019 року скасовано у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до неї, ОСОБА_1 , та ухвалено у цій частині нове судове рішення. Позов ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до неї, ОСОБА_1 , про визнання права власності та витребування майна задоволено частково. Витребувано із її, ОСОБА_1 , незаконного володіння 5/8 частки 
		квартири АДРЕСА_1 у володіння ОСОБА_3 , 
		та по 1/8 частки вказаної квартири у володіння ОСОБА_4 
		і ОСОБА_5 . У решті рішення Деснянського районного суду м. Києва 
		від 24 квітня 2019 року залишено без змін.
		Судом при розгляді справи № 754/11747/18 встановлено, що 
		ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 були іпотекодавцями 
		у договірних правовідносинах із ОСОБА_6 . Рішенням апеляційного суду м. Києва від 17 березня 2016 року у справі № 754/21847/13 апеляційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 задоволено частково, рішення Деснянського районного суду м. Києва від 03 липня 
		2015 року скасовано, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме на спірну квартиру шляхом визнання за ОСОБА_6 права власності на неї. У подальшому ОСОБА_6 продав квартиру  ОСОБА_2 , яка продала її їй, ОСОБА_1 .
		Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі 
		№ 754/21847/13 касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 03 липня 2015 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 17 березня 2016 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову 
		ОСОБА_6 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Полібудсервіс Плюс», про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності. Вирішено питання про розподіл судових витрат (провадження № 61-3145св18).
		Отже, судове рішення, на підставі якого ОСОБА_6 зареєстрував право власності на спірну квартиру, було скасовано, а єдиною правовою підставою витребування спірної квартири у неї, як добросовісного набувача, апеляційний суд зазначив те, що ні ОСОБА_6 , ні ОСОБА_2 ,                              як продавці, не мали права на відчуження спірної квартири у 2016 році               та 2017 році відповідно.
		Позивач вважала, що з ОСОБА_2 , як продавця спірної квартири, підлягають стягненню на її користь збитки у порядку, визначеному положеннями статті 661 ЦК України.
		З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просила суд стягнути                                            з ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 1 911 240,62 грн.
		Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
		Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 липня 2021 року у складі судді Дубас Т. В. у задоволенні позову                  ОСОБА_1 відмовлено.
		Заочне рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що положення            статті 661 ЦК України не можуть бути застосовані до правовідносин, які виникли між позивачем та відповідачем, враховуючи те, що кошти, сплачені  ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу квартири від 19 липня 
		2017 року, не можуть бути збитками у розумінні статті 22 ЦК України. Крім того, права третіх осіб на товар повинні виникнути до моменту продажу товару. Тобто позивач обрала неналежний спосіб захисту своїх прав.
		Вимога ОСОБА_1 про стягнення з відповідачки грошових коштів                                у розмірі 1 911 240,62 грн є безпідставною, оскільки ціна спірної квартири визначена у пункті 2 договору купівлі-продажу квартири від 19 липня                           2017 року у розмірі 150 353 грн, які покупець повністю сплатив продавцю до підписання цього договору. При цьому підстави позову є передчасними, оскільки договір купівлі-продажу квартири від 19 липня 2017 року, укладений між ОСОБА_2 та  ОСОБА_1 , є дійсним.
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		Постановою Київського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_8 , задоволено, заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 липня 2021 року скасовано і ухвалене нове судове рішення. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти 
		у розмірі 1 911 240,62 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у сумі 10 510 грн.
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що судом при розгляді справи № 754/11747/18 встановлено, що ОСОБА_6 не мав права на відчуження спірної квартири у зв`язку із порушенням порядку набуття на неї прав, а ОСОБА_2 була залучена до участі у справі, в якій було ухвалено рішення про витребування 7/8 частки спірної квартири у добросовісного набувача - ОСОБА_1 .
		Питання компенсації добросовісному набувачу має вирішуватися за заявою такої особи відповідно до положень статті 661 ЦК України. Посилання відповідачки на те, що позивачем не доведено розмір збитків безпідставні, оскільки відповідно до звіту про оцінку вартості спірного нерухомого майна ринкова вартість об`єкта оцінки становить 2 184 275 грн. Отже, вартість             7/8 частки цього об`єкта становить 1 911 240,62 грн, що відповідачем не спростовано.
		З урахуванням обставин, які були встановлені судом при розгляді справи                   № 754/11747/18, а саме підстави набуття права власності на спірну квартиру як ОСОБА_6 , який на час реєстрації за ним такого права на цю квартиру вже помер, так і ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідальність за завдані ОСОБА_1 збитки має нести саме ОСОБА_2 .
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У касаційній скарзі  ОСОБА_2  просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати й направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. 
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 лютого 2022 року відкрито 
		касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали 
		з Києво-Святошинського районного суду Київської області. Підставами відкриття касаційного провадження були пункт 1 частини другої 
		статті 389 ЦПК України.
		У липні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 жовтня 2022 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року вищевказану справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2023 року справу                за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів                за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року повернуто на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду (провадження № 14-9 цс 23).
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 березня 2023 року вищевказану справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду                               у складі Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2023 року вищевказану справу прийнято до розгляду та призначено її розгляд Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у порядку спрощеного позовного провадження.
		 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що усупереч правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2021 року                      у справі № 520/6824/18, апеляційний суд не надав оцінки тому, що підстави для витребування 7/8 частки спірної квартири виникли після її продажу.                    У разі вилучення за рішенням суду товару у покупця відповідальність продавця, передбачена положеннями статті 661 ЦК України, може наставати лише у випадку, якщо сам продавець був недобросовісним набувачем.                Якщо продавець виявився добросовісним набувачем і не знав про обставини, які могли бути підставою для витребування майна у покупця та не міг повідомити останнього про них, положення вказаної статті до спірних правовідносин не можуть застосовуватися. 
		Відповідачкою протиправні дії не вчинялися, її вина відсутня та не доведена, добросовісність набувача презюмується, що було залишено судом апеляційної інстанції поза увагою.
		ОСОБА_2 не могла впливати на вирішення спору між ОСОБА_6              і ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , оскільки вона не було стороною у справі № 754/21847/13-ц. 
		Хоча вона і приймала участь у справі № 754/11747/18, натомість, від її дій та пояснень не залежало питання щодо витребування частки спірної квартири у позивачки.
		На момент купівлі відповідачем квартири у ОСОБА_6 у 2016 році,                 так і на момент укладення 19 липня 2017 року договору купівлі-продажу спірної квартири з позивачем, відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_2 , як продавцем, було зареєстровано право власності на спірну квартиру, яка не перебувала під арештом чи забороною, не перебувала у податковій заставі. Судом апеляційної інстанції не досліджувалося питання того, чи дійсно існували на момент укладення з позивачкою договору купівлі-продажу спірної квартири обставини, які могли б свідчити про ризики для покупця та які свідчили про недобросовісність відповідача, як продавця.
		Суд апеляційної інстанції не з`ясував, що позивачка також подала позов про стягнення з ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 1 779 681,74 грн вартості поліпшень витребуваної 7/8 частки спірної квартири на підставі положень частин третьої та четвертої статті 390 ЦК України, що розглядається Деснянським районним судом м. Києва у справі                                          № 754/11717/20. Вказане свідчить, що позивачка намагається отримати подвійне задоволення своїх вимог.
		Договори купівлі-продажу спірної квартири, укладені між ОСОБА_6 і ОСОБА_2 та між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , не були визнані недійсними. ОСОБА_1 залишається власником 1/8 частки квартири і проживає у ній.
		Апеляційний суд не з`ясував вартість спірного майна та розмір збитків, завданих позивачці, оскільки позивачка відповідно до договору купівлі-продажу спірної квартири придбала її за 150 353 грн, проте з відповідачки просить стягнути 1 930 034,74 грн. 
		У січні 2022 року ОСОБА_2 подала доповнення до касаційної скарги,                   в яких зазначила, що відсутня єдина правова позиція Верховного Суду щодо розміру грошових коштів, які мають бути сплачені позивачу як відшкодування за вилучене майно за статтею 661 ЦК України. Відповідач послалася на відповідні правові позиції Верховного Суду. 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		У травні 2022 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувана постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на їх законність не впливають. Днем виникнення підстав для вилучення квартири за рішенням суду не може бути 18 квітня 2018 року, 
		а саме з моменту ухвалення постанови Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 754/21847/1З-ц, оскільки ці підстави з`явилися у третіх осіб 17 березня 2016 року, тобто з моменту протиправного вилучення у них квартири. До цього часу підстав для вилучення квартири існувати не могло, тому що квартира була у власності третіх осіб і їхнє право порушено не було. Визначальним юридичним фактом є неправомірність набуття права власності продавцем спірного майна. Той факт, що рішення суду про встановлення такої неправомірності прийняте після продажу майна добросовісному набувачу у розумінні статті 661 ЦК України правового значення не має.
		При вирішенні питання про грошове стягнення у справах за позовами про захист права приватної власності на майно, суд має виходити з того, що вартість спірного майна визначається за погодженням сторін, а за його відсутності - дійсною вартістю майна на час вирішення спору. 
		Оскільки судом при розгляді справи № 754/11747/18 встановлено відсутність у ОСОБА_2 права на відчуження спірної квартири на користь                           ОСОБА_1 , тому з відповідачки, як продавця, підлягають стягненню збитки відповідно до положень статті 661 ЦК України. При цьому, збитками є дійсна вартість витребуваної частки квартири на момент вирішення спору. Недійсність договору купівлі-продажу, на підставі якого позивач придбала квартиру, для стягнення збитків не вимагається.
		У жовтні 2022 року ОСОБА_1 надала суду додаткові пояснення до відзиву, в яких зазначила, що ухвалою Деснянського районного суду 
		м. Києва від 21 вересня 2022 року у справі № 754/11717/20 залишено без розгляду її позов до ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення грошових коштів.
		У грудні 2022 року ОСОБА_1 подала відзив на доповнення до касаційної скарги ОСОБА_2 , в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня                       2021 року без змін. Відзив мотивований тим, що ОСОБА_2 знала про те, що вона володіє майном незаконно і не мала права його відчужувати. 
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судом 
		Згідно з договором купівлі-продажу квартири від 19 липня 2017 року ОСОБА_2 продала, а  ОСОБА_1 придбала квартиру 
		АДРЕСА_1 .
		У пункті 2 вказаного договору купівлі-продажу передбачено, що продаж квартири здійснено за 150 353,00 грн, які покупець повністю виплатив продавцю до підписання цього договору. Продавець своїм підписом під цим договором підтверджує факт розрахунку та відсутність будь-яких претензій до покупця. Ціна квартири становить 150 352,79 грн відповідно до звіту про оцінку майна від 18 липня 2017 року, виготовленого ТОВ «Пальчинська і Партнери». У пункті 5 договору купівлі-продажу зазначено, що продавець вважає вигідним для себе ціну продажу.
		Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 24 квітня 2019 року            у справі № 754/11747/18 у задоволенні позову ОСОБА_3 ,                 ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 , про визнання права власності на спірну квартиру та витребування майна відмовлено. У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 та ОСОБА_1 про визнання прав іпотекодержателя відмовлено.
		Постановою Київського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року у справі  № 754/11747/18 апеляційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 задоволено частково. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 24 квітня 2019 року скасовано у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 
		до ОСОБА_1 , та ухвалено у цій частині нове судове рішення. Позов ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про визнання права власності та витребування майна задоволено частково. Витребувано із незаконного володіння ОСОБА_1 5/8 частки 
		квартири АДРЕСА_1 у володіння ОСОБА_3 , 
		та по 1/8 частки вказаної квартири у володіння ОСОБА_4 
		і ОСОБА_5 . У решті рішення Деснянського районного суду м. Києва 
		від 24 квітня 2019 року залишено без змін.
		Судом при розгляді справи № 754/11747/18 встановлено, що 
		ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 були іпотекодавцями 
		у договірних правовідносинах із ОСОБА_6 . Рішенням апеляційного суду м. Києва від 17 березня 2016 року у справі № 754/21847/13 апеляційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 задоволено частково, рішення Деснянського районного суду м. Києва від 03 липня 
		2015 року скасовано, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме на спірну квартиру шляхом визнання за ОСОБА_6 права власності на неї. У подальшому ОСОБА_6 продав квартиру  ОСОБА_2 , яка продала її ОСОБА_1 .
		Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі 
		№ 754/21847/13 касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 03 липня 2015 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 17 березня 2016 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову 
		ОСОБА_6 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Полібудсервіс Плюс», про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності. Вирішено питання про розподіл судових витрат (провадження № 61-3145св18).
		Відповідно до звіту про оцінку вартості нерухомого майна приватного підприємства «Спілка експертів» - трьох кімнатної квартири, загальною площею 96,4 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , ринкова вартість об`єкта оцінки становить 2 184 275 грн, вартість 7/8 частки цього об`єкта 
		становить 1 911 240,62 грн (2184275 : 8 х 7) (а.с. 6).
		 
		2. Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року 
		№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. 
		 
		Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана              постанова апеляційного суду ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		 
		Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
		Передаючі справу, яка переглядається, на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з посиланням на частину другу статті 403 ЦПК України, колегія суддів Другоїсудової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду виходила з того, що слід відступити від правового висновку щодо застосування норм права                      у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду                        від 30 жовтня 2019 року у справі № 206/1193/16-ц (провадження                                     № 61-30679 св 18), Другої судової палати Касаційного цивільного суду                від 11 листопада 2019 року у справі № 335/7363/15-ц (провадження                       № 61-18149 св 18) та Першої судової палати Касаційного цивільного суду                від 14 грудня 2021 року у справі № 520/6824/18 (провадження                                            № 61-7468 св 21).
		Необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права              у подібних правовідносинах, викладених у вказаних постановах, викликана тим, що колегіями суддів різних судових палат зазначено таке: продавець товару, вилученого за рішенням суду, повинен відшкодувати покупцю збитки у вигляді вартості придбаного майна.
		Разом із тим, на думку колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, продавець товару, вилученого за рішенням суду, повинен відшкодувати покупцю збитки у вигляді дійсної вартості майна, тобто з урахуванням ринкових цін, що існували у місці, де зобов`язання має бути виконане, на день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом.
		 
		Мотиви з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		У частині другій статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог                               і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення (частина третя статті 623 ЦК України).
		Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
		Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
		У разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав (частина перша статті 661 ЦК України).
		Тлумачення вказаних норм закону свідчить про те, що положення статті 661 ЦК України є частиною системи правил про наслідки евікції товару (тобто відсудження у покупця придбаного ним майна, товару на підставі того, що продаж був незаконним). 
		Продавець зобов`язаний попередити покупця про всі права третіх осіб на товар, що продається (права наймача, право застави, право довічного користування тощо) (стаття 659 ЦК України). 
		Це зумовлено тим, що продавець повинен мати право продажу товару (стаття 658 ЦК України) і, відтак, гарантувати покупцю чистоту правового титулу, що його покупець набуває за відповідним договором купівлі-продажу. Якщо продавець цього обов`язку не виконує або виконує його неналежно, то для покупця створюється загроза евікції - вилучення речі у титульного володільця третьою особою, що має на цю річ те чи інше право, яке не погашається встановленням нового правового титулу на річ. Таке право може бути як речовим, так і зобов`язальним, але у будь-якому разі повинно передбачати можливість позбавити покупця володіння річчю на користь носія такого права. Віндикація є одним з характерних і найпоширеніших (але далеко не єдино можливим) варіантів евікції речі.
		Унаслідок евікції покупець позбавляється можливості панування над річчю в обсязі, що набувався ним на підставі відповідного договору купівлі-продажу, або обмежується в такому пануванні. А тому не має значення, чи річ витребувана у набувача (покупця) у цілому, чи він лише позбавився статусу одноосібного власника і натомість став співвласником, речі у певній частці (чи навіть в режимі спільної часткової власності). Відтак, у будь-якому з наведених варіантів є підстави для стягнення збитків із продавця за правилами статті 661 ЦК України.
		У статті 661 ЦК України законодавець закріпив право покупця вимагати від продавця відшкодування збитків, завданих продавцю евікцією товару. При цьому спеціальних правил щодо визначення складу та розміру таких збитків стаття 661 ЦК України не містить, фактично відсилаючи до загальних положень статей 22 і 623 ЦК України.
		Положення частини третьої статті 623 ЦК України конкретизують загальний принцип повного відшкодування (частина третя статті 22 ЦК України), 
		а тому є справедливими й для будь-яких інших правовідносин, крім зобов`язальних. Оскільки у будь-якому випадку йдеться про те, що кредитор має отримати рішення про присудження відшкодування, реальна грошова цінність якого є адекватною економічній ситуації в суспільстві та цінності відповідних матеріальних благ на момент ухвалення судом відповідного рішення. При ухваленні рішення про стягнення збитків, суд має найбільш повно відновити порушене право кредитора. 
		Отже, суд має підстави визначити розмір збитків саме за правилами другого речення частини третьої статті 623 ЦК України, якщо на момент ухвалення рішення відповідні ціни істотно зросли порівняно із датою подачі позову. Але застосування цього правила здійснюється не за ініціативою суду (що було б порушенням: принципу диспозитивності процесу), а лише за позовом кредитора (позивача).
		Розмір збитків у разі вилучення товару за рішенням суду визначається судом за правилами частини третьої статті 623 ЦК України: якщо вимога кредитора не була задоволена боржником добровільно, то збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували у місці, де зобов`язання має бути виконане, на день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Водночас суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення, керуючись при цьому загальними принципами повного відшкодування збитків, справедливості, добросовісності та розумності.
		Апеляційний суд, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про те, що при розгляді справи № 754/11747/18 судом встановлено, що ОСОБА_6 не мав права на відчуження спірної квартири у зв`язку із порушенням порядку набуття на неї прав, а ОСОБА_2 була залучена до участі у справі, в якій було ухвалено рішення про витребування 7/8 частки спірної квартири 
		у добросовісного набувача - ОСОБА_1 . Вказані висновки спростовують доводи касаційної скарги про недоведеність протиправних дій відповідачки, оскільки встановлення цих обставин не впливає на вирішення цього спору. 
		Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що відповідальність за завдані ОСОБА_1 збитки має нести саме 
		ОСОБА_2 , як продавець спірного майна, з урахуванням обставин, встановлених судом при розгляді справи № 754/11747/18, щодо підстави набуття права власності на спірну квартиру, як ОСОБА_6 , який на час реєстрації за ним такого права на цю квартиру вже помер, так і ОСОБА_2 , що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині. 
		Отже, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що 
		ОСОБА_2 , як продавець квартири, повинна відшкодувати ОСОБА_1 збитки у вигляді дійсної вартості майна, а саме у розмірі ринкової вартості 7/8 частки квартири - 1 911 240,62 грн, яка підтверджується звітом про оцінку вартості нерухомого майнаприватного підприємства «Спілка експертів».
		Доводи касаційної скарги про те, що позивачка також подала позов про стягнення з ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 1 779 681,74 грн вартості поліпшень витребуваної 7/8 частки спірної квартири на підставі положень частин третьої та четвертої статті 390 ЦК України, що розглядається Деснянським районним судом м. Києва у справі                                          № 754/11717/20, на увагу не заслуговують, оскільки ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 21 вересня 2022 року у справі № 754/11717/20 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення грошових коштів залишено без розгляду. А, крім того, це не впливає на правові висновки у цій справі. 
		Посилання касаційної скарги на те, що договори купівлі-продажу спірної квартири, укладені між ОСОБА_6 і ОСОБА_2 та між 
		ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , не були визнані недійсними, є безпідставними, так як у статті 661 ЦК України законодавець закріпив право покупця вимагати від продавця відшкодування збитків, завданих продавцю вилученням майна, оскільки постановою Київського апеляційного суду 
		від 05 грудня 2019 року у справі № 754/11747/18 спірну квартиру витребувано із чужого незаконного володіння позивачки, тому саме 
		з ОСОБА_2 підлягають стягненню відповідні збитки. Визнання зазначених відповідачкою правочинів недійсними законом у цій ситуації не вимагається, так як це є неефективним способом судового захисту.
		Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не з`ясував вартість спірного майна та розмір збитків, завданих позивачці, оскільки позивачка відповідно до договору купівлі-продажу спірної квартири придбала 
		її за 150 353 грн, проте з відповідачки просить стягнути 1 930 034,74 грн, спростовуються висновком суду про те, що розмір збитків у разі вилучення товару за рішенням суду визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували у місці, де зобов`язання має бути виконане, на день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами, що є її процесуальним обов`язком (статті 12, 81 ЦПК України), визначеної позивачкою ринкової вартості частки спірної квартири. 
		У зв`язку з викладеним Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що наявні підстави для відступлення від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 206/1193/16-ц (провадження № 61-30679 св 18), Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 335/7363/15-ц (провадження № 61-18149 св 18) та Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2021 року у справі 
		№ 520/6824/18 (провадження № 61-7468 св 21), оскільки продавець товару, вилученого за рішенням суду, повинен відшкодувати покупцю збитки у вигляді дійсної вартості майна, тобто з урахуванням ринкових цін, що існували у місці, де зобов`язання має бути виконане, на день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом, а не на день придбання майна.
		 
		Висновки про застосування норм права (частина друга статті 416 ЦПК України)
		Суд має підстави визначити розмір збитків саме за правилами другого речення частини третьої статті 623 ЦК України, якщо на момент ухвалення рішення відповідні ціни істотно зросли порівняно із датою подачі позову. 
		Застосування цього правила здійснюється не за ініціативою суду (що було б порушенням: принципу диспозитивності процесу), а лише за позовом кредитора (позивача).
		Розмір збитків у разі вилучення товару за рішенням суду визначається судом за правилами частини третьої статті 623 ЦК України: якщо вимога кредитора не була задоволена боржником добровільно, то збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували у місці, де зобов`язання має бути виконане, на день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Водночас суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення, керуючись при цьому загальними принципами повного відшкодування збитків, справедливості, добросовісності та розумності.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують
		При цьому, згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
		Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		Постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року залишити без змін.
		Поновити виконання постанови Київського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                   Б. І. Гулько
		 
		Судді:                                                                                              А. І. Грушицький
		 
		                                                                                                          В. І. Крат
		 
		Д. Д. Луспеник
		 
		С. О. Погрібний
		 
		І. М. Фаловська
		 
		М. Є. Червинська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...