Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 520/23936/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 19.07.2023. Зареєстровано: 20.07.2023. Забезпечено надання загального доступу: 21.07.2023.
Дата набрання законної сили: 22.08.2023
Номер судового провадження: п/360/399/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		РІШЕННЯ
		Іменем України
		 
		19 липня 2023 рокум. ДніпроСправа № 520/23936/21
		Суддя Луганського окружного адміністративного суду Качанок О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Луганського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		До Луганського окружного адміністративного суду надійшли матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 (далі  позивач, ОСОБА_1 ) до Луганського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідач), в якому позивач просить:
		визнати протиправною бездіяльність Луганського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо не проведення з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільнені;
		стягнути з Луганського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 27 березня 2020 року по 29 червня 2021 року у сумі 482070,80 грн з утриманням з присуджених сум податків та зборів та інших обов`язкових платежів, встановлених законодавством.
		В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 04.08.2016 по 27.03.2020 проходив військову службу у Луганському обласному військовому комісаріаті.
		Відповідно до витягу з наказу від 27.03.2020 № 68 ОСОБА_1 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 07.03.2020 № 65 у запас за підпунктом «й» (які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили менше 24 місяців військової служби за контрактом, якщо вини не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) пункту другого частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», 27.03.2020 виключено зі списків особового складу Луганського обласного військового комісаріату.
		При звільненні позивачу не було виплачено грошову компенсацію вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно.
		На виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19.10.2020 у справі № 360/2916/20 відповідачем 07.04.2021 сплачено на користь позивача компенсацію за неотримане речове майно, яке не було отримане під час проходження служби в сумі 1355,88 грн, а 30.06.2021 доплачено 20861,33 грн вказаної компенсації.
		Отже, відповідачем несвоєчасно проведено остаточний розрахунок при звільненні позивача з військової служби.
		Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду.
		Ухвалою суду від 18.01.2022 прийнято до провадження вищевказану адміністративну справу, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, витребувано необхідні докази.
		Ухвалою суду від 20.01.2022 позовну заяву залишено без руху після відкриття провадження у справі.
		Ухвалою суду від 31.01.2022 продовжено розгляд справи.
		Ухвалою суду від 24.06.2022 продовжено Луганському обласному територіальному центру комплектування та соціальної підтримки строк на подання відзиву на позовну заяву. Також вказаною ухвалою та ухвалами суду від 21.07.2022, від 22.09.2022 витребувано у Луганського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки необхідні докази.
		Ухвалою суду від 13.10.2022 зупинено провадження у справі до закінчення воєнного стану. При цьому, судом також враховано відсутність необхідних для повного та всебічного розгляду справи документів.
		Ухвалою суду від 04.07.2023 поновлено провадження у справі, витребувано у відповідача необхідні докази.
		13.07.2023 відповідачем до суду надано витребувані докази.
		Правом надання відзиву на позовну заяву відповідач не скористався, тому відповідно до вимог частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе вирішити справу за наявними у ній матеріалами.
		Враховуючи дистанційний режим роботи суду в період воєнного стану та відсутність клопотань сторін про призначення справи до розгляду в судовому засіданні, з метою дотримання безпеки учасників процесу та працівників апарату, суд розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними матеріалами справи в електронній формі.
		Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, судом встановлено таке.
		ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями з Єдиного державного демографічного реєстру.
		Наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (по особовому складу) від 07 березня 2020 року № 65 позивач звільнений у запас за підпунктом «й» (які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
		Наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 (по стройовій частині) від 27.03.2020 № 68 з 27 березня 2020 року ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу Луганського ОВК та всіх видів забезпечення.
		При звільненні позивачу не було виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно, що стало підставою для звернення позивача до суду.
		З даних КП «ДСС» вбачається, що рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 19.10.2020 у справі № 360/2916/20 визнано протиправною бездіяльність Луганського обласного військового комісаріату щодо невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно ОСОБА_1 ; зобов`язано Луганський обласний військовий комісаріат нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за неотримане речове майно, яке не було отримане під час проходження служби. Рішення суду набрало законної сили 18.01.2021.
		Відповідно до довідки від 10.07.2023 № 837-Ф-282 Луганським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки колишньому (звільненому) військовослужбовцю ОСОБА_1 було виплачено грошову компенсацію замість неотриманого речового майна в сумі 22224,02 грн, в тому числі: згідно з платіжним дорученням від 06.04.2021 № 451 в сумі 1362,69 грн та від 29.06.2021 № 968 в сумі 20861,33 грн.
		Наведені обставини сторонами не оспорюються.
		Згідно з довідкою відповідача про щомісячні основні види грошового забезпечення за останні 2 календарні місяці, що передували звільненню ОСОБА_1 від 10.07.2023 № 837-ф-280, позивачу перед звільненням за січень та лютий 2020 року нараховано по 17740,00 грн.
		Разом з тим, як свідчить довідка відповідача про нараховане грошове забезпечення та додаткові виплати при звільненні ОСОБА_1 від 10.07.2023 № 837-ф-281, всього нараховано при звільненні позивачу 63527,20 грн.
		Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам справи, суд виходить з такого.
		Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Питання соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей врегульовано Законом України від 20 грудня 1999 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ).
		Відповідно до статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
		У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
		Згідно із частиною першою статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
		Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулює питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.
		Відповідно до абзацу першого та другого пункту 242 Положення, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
		Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
		З аналізу викладеного вбачається, що при звільненні з військової служби та виключенню зі списків особового складу військової частини із військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, без проведення остаточного з ним розрахунку, можливе лише за його письмовою згодою.
		Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розмір виплати грошового забезпечення.
		Водночас такі питання врегульовано нормами загального трудового законодавства - Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
		Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
		Згідно з частиною першою та другою статті 116 КЗпП України (в редакції на дату виникнення спірних правовідносин) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
		Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		З аналізу зазначених норм трудового законодавства випливає, що умовами застосування статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум. У разі дотримання наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником і підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.05.2020 року по справі № 320/1263/19.
		Відповідно до частини другої статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
		Згідно з правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, «… статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
		Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
		Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
		За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
		Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
		Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
		Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
		Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
		Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.».
		Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та частини 2 статті 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення військовослужбовців, оскільки на момент звільнення позивачу не було виплачено всіх належних йому сум і розмір таких сум (розмір компенсації) був спірним.
		Подібний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладений у постановах Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16, від 31.10.2019 у справі № 2340/4192/18, від 28.01.2021 у справі № 240/11214/19 та від 24.06.2021 у справі № 160/12817/19.
		Зважаючи на вищевказані положення законодавства суд дійшов висновку, що у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати компенсації за неотримане речове майно.
		Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
		Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
		Як свідчать матеріали справи, позивач просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.03.2020 по 29.06.2021 включно.
		Проте, день звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року по справі № 821/1226/16).
		Саме в цей день на підставі статті 116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому при звільненні.
		При цьому суд враховує, що згідно з наказом від 27.03.2020 № 68 ОСОБА_1 включно по 27.03.2020 наказано виплатити, зокрема, премію, надбавку за особливості проходження служби, іншу надбавку та винагороду.
		А тому, строк затримки по виплаті грошового забезпечення слід рахувати з 28.03.2020, оскільки відповідальність за порушення зазначених вище норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.
		Як вже зазначалось, ОСОБА_1 було виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно згідно з платіжним дорученням від 06.04.2021 № 451 в сумі 1362,69 грн та від 29.06.2021 № 968 в сумі 20861,33 грн.
		Тому, період затримки розрахунку при звільненні становить з 28.03.2020 по 29.06.2021, всього 459 днів.
		З огляду на відсутність спеціального нормативно-правового акта, який регулював би питання розрахунку середньої заробітної плати військовослужбовця, до спірних правовідносин слід застосовувати загальні положення, що регламентують порядок розрахунку середньої заробітної плати працівників, в частині визначення періоду, за який враховується середня заробітна плата.
		Механізм обчислення середньої заробітної плати визначений Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).
		Згідно з пунктом 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.
		Відповідно до абзаців першого-третього пункту 3 вказаного Порядку при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт. Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період. Якщо період, за який нараховано премію чи іншу заохочувальну виплату, працівником відпрацьовано частково, під час обчислення середньої заробітної плати враховується сума у розмірі не більше фактично нарахованої суми премії чи іншої заохочувальної виплати.
		Із пункту 5 цього Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
		Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації (абзац 1, 2 пункту 8 вказаного Порядку).
		Разом з цим, пунктом 6 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260 визначено, що розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
		Таким чином, позивач отримував не заробітну плату, а грошове забезпечення військовослужбовця, яке розраховується за календарні дні.
		Згідно з довідкою від 10.07.2023 № 837-ф-280, позивачу нараховано грошового забезпечення у січні та лютому 2020 року по 17740 грн, разом за два місяці 35480 грн / 60 днів = 591,33 грн (середньоденне грошове забезпечення).
		Розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку становить: 591,33 грн х 459 дні = 271420,47 грн.
		Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
		Таким чином, за алгоритмом, запропонованим у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, сума відшкодування (середнього заробітку) має бути пропорційною (у відсотковому відношенні) частці заборгованості (компенсації) у загальній сумі виплат, які належало виплатити позивачеві при звільненні.
		Як свідчать матеріали справи при звільненні позивачу було сплачено грошового забезпечення у сумі 63527,20 грн.
		При цьому, відповідачем при звільненні позивача не виплачена грошова компенсація за неотримане речове майно у сумі 22224,02 грн.
		Відомостей щодо інших сум, які належать позивачу, як звільненому працівникові, матеріали справи не містять та сторонами не надано.
		Таким чином, відповідач при звільненні повинен був виплатити позивачу 85751,22 грн (63527,20 + 22224,02), з яких: грошове забезпечення 63527,20 грн (74,08%) та компенсація за неотримане речове майно 22224,02 грн (25,92%).
		Відтак, частка компенсації за неотримане речове майно від належних позивачу, як звільненому працівникові сум, становить 25,92%.
		Розмір середнього заробітку позивача за весь час затримки розрахунку становить 271420,47 грн, отже 25,92% від цієї суми  70352,19 грн.
		Однак, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).
		Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16).
		Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц):
		- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
		- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
		- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
		- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
		Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
		Крім того, відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 18.07.2018 у справі № 825/325/16, при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку, суду необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету, та інші обставин справи.
		Таким чином, Верховним Судом, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, зроблено висновок, що суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
		Отже, визначаючи остаточний розмір суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд виходить з таких обставин та критеріїв:
		- позивач звільнився в березні 2020 року, з позовом до суду про зобов`язання виплатити компенсацію за неотримане речове майно звернувся до суду у серпні 2020 року (більш, ніж через 4 місяці після звільнення);
		- врахування періоду затримки (прострочення) виплати, а також того, що тривалість цього періоду пов`язана не з вимогою до роботодавця сплатити відповідні суми, а у зв`язку з розглядом судом позову позивача до відповідача про стягнення спірних сум при звільненні (компенсації);
		- врахування принципу співмірності, що розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не може в рази перевищувати розмір виплат, які не сплатив відповідач позивачу при звільненні.
		Отже, належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача є стягнення на його користь 14070,44 грн (20% від розрахованої суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - 70352,19 грн).
		Частина середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі, що складає 14070,44 грн, є співмірною з урахуванням розміру суми компенсації, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком, у тому числі, й щодо періоду, за який вона підлягає сплаті.
		Таким чином, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 14070,44 грн.
		Крім того, суд зазначає, що об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (пункт 163.1 статті 163 Податкового кодексу України).
		Підпунктом 164.1.1 пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України передбачено, що загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.
		Як видно із підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.
		Відповідно до абзацу 5 пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
		Ураховуючи те, що обов`язок щодо нарахування, утримання та сплати податку із суми доходу та відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку покладається на юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), суд уважає, що визначення суми податку на доходи фізичних осіб та інших, передбачених законом податків, зборів покладається саме на відповідача.
		Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
		За встановлених в цій справі обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, оскільки в межах даної адміністративної справи основні (суттєві) аргументи позовної заяви є обґрунтованими, а відповідач, як суб`єкт владних повноважень, на якого частиною другою статті 77 КАС України покладено обов`язок щодо доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності, не довів суду правомірність своїх дій, тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково з самостійним визначенням судом розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача.
		З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вони не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.
		Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
		Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Частиною восьмою статті 139 КАС України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
		Позивач при зверненні до суду з позовом сплатив 4820,71 грн судового збору.
		У зв`язку з тим, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, судові витрати, понесені позивачем, належать відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в сумі 4820,71 грн.
		Керуючись статтями 2, 9, 72, 77, 90, 94, 139, 241-246, 250, 255, 262, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд 
		ВИРІШИВ:
		 
		Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Луганського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (ідентифікаційний код 07668758, місцезнаходження: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Богдана Ліщини, 38) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, задовольнити частково.
		Стягнути з Луганського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 14070,44 грн (чотирнадцять тисяч сімдесят гривень 44 коп.) з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.
		В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Луганського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у сумі 4820,71 грн (чотири тисячі вісімсот двадцять гривень 71 коп.).
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Повне рішення суду складено 19.07.2023. 
		 
		Суддя О.М. Качанок

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...