Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 490/1087/21 : Окремі процесуальні питання; Інші процесуальні питання.
Надіслано судом: 20.07.2023. Зареєстровано: 20.07.2023. Забезпечено надання загального доступу: 21.07.2023.
Дата набрання законної сили: 19.07.2023
Номер судового провадження: 22-ц/812/635/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		19.07.23
		22-ц/812/635/23
		                             
		МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 
		 
		 
		 
		Справа № 490/1087/21
		Провадження № 22-ц/812/635/23
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		19 липня 2023 року Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах :
		головуючого  Темнікової В.І.,
		суддів  Крамаренко Т.В., Тищук Н.О., 
		із секретарем судового засідання  Андрієнко Л.Д.,
		за участі ОСОБА_1 , його представника  ОСОБА_2 , 
		розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Миколаєві цивільнусправу заапеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалуЦентрального районногосуду м.Миколаєва від27березня 2023року, постановлену під головуванням судді Чулуп О.С., в приміщенні того ж суду, за результатами розгляду скарги ОСОБА_3 на рішення головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Мороз В.А. про повернення виконавчого документу стягувачу, -
		В С Т А Н О В И В :
		В листопаді 2021 року ОСОБА_3 звернулась до суду із скаргою, в якій просить:
		1) визнати постанову головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Мороз В.А. від 04.10.2021 року у ВП №66420824 про повернення виконавчого документа стягувачу, а саме виконавчого листа № 490/1087/21, виданого Центральним районним судом м. Миколаєва, неправомірною та скасувати її;
		2) зобов`язати старшого державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Мороз В.А. невідкладно здійснити заходи примусового виконання рішення суду на підставі виконавчого листа № 490/1087/21 виданого Центральним районним судом м. Миколаєва.
		В обґрунтування скарги, зазначала, що на виконанні в головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) Мороз В.А. перебуває виконавче провадження ВП № 66420824 з виконання виконавчого листа № 490/1087/21, виданого 04 серпня 2021р. Центральним районним судом м. Миколаєва про зобов`язання ОСОБА_4 надавати ОСОБА_3 можливість безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу з малолітнім сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кожної суботи місяця з 10.00 до 13.00 у присутності батька.
		Актом державного виконавця від 14 серпня 2021 року, встановлено, що в присутності боржника ОСОБА_1 та стягувача ОСОБА_3 , рішення суду не виконано, побачення не здійснилось, оскільки «дитина відмовляється спілкуватись із стягувачем». В акті зазначені зауваження ОСОБА_3 про те, що виконавець не виконала своїх службових обов`язків щодо виконання рішення суду по безперешкодному спілкуванню та побаченню, проведення спільного часу з дитиною, не забезпечила стягувачу спілкування та побачення з дитиною в цей день, а посилання в акті на відмову дитини є безпідставним, тому що такої відмови не було і посилання на думку дитини, згідно норм СК України є незаконною. В зазначеному акті державним виконавцем не внесений понятий та свідок зі сторони стягувача - ОСОБА_6 , понята за актом - ОСОБА_7 була зацікавленою особою, оскільки є стажером Центрального відділу виконавчої служби, а зі сторони боржника були присутні сторонні особи, анкетних даних яких стягувачеві невідомо.
		Вимогою державного виконавця Мороз В.А. від 18.08.2021 р. визнано місце побачення стягувача з малолітнім сином, ОСОБА_5 21.08.2021 р. о 10.00 год., 11.09.2021 р. о 10.00 год. за адресою: АДРЕСА_1 («Миколаївський зоопарк» біля каси).
		В зв`язку з невиконанням боржником рішення суду щодо надання побачень 28.08.2021р. і 04.09.2021р. стягувачем подані заяви до поліції.
		Повідомленням Головного управління національної поліції в Миколаївській області МРУП Відділення поліції № 2 встановлено, що за адресою: пл. М. Леонтовича, 1, 21.08.2021 р. ОСОБА_1 не виконував рішення суду про надання побачення з дитиною.
		Актом державного виконавця від 11 вересня 2021 року встановлено невиконання боржником ОСОБА_1 рішення суду, неявку останнього на місце побачення у встановлену дату та час.
		13 вересня 2021 року державний виконавець Мороз В.А. направила виклик стягувачу, якою зобов`язала останню з`явитись до виконання 20.09.2021 р. о 14.00 год. за адресою: АДРЕСА_2 щодо визначення місця проведення побачення ОСОБА_3 із сином ОСОБА_5 у суботу 25.09.2021 р.
		Актом державного виконавця від 20 вересня 2021 року встановлено, що боржник у встановлений виконавцем час і дату на виклик не з`явився, місце побачення встановлено 25.09.2021 р. о 10.00 год за адресою: вул. Леонтовича, 1.
		Стягувач зверталась 24 вересня 2021 року до начальника Центрального відділу ДВС у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з вимогою негайного виконання рішення суду щодо надання побачень з дитиною та забезпечити зустріч з дитиною 25 вересня 2021 року в супроводі державного виконавця Мороз В.А. 
		Актом державного виконавця від 25 вересня 2021 року ОСОБА_8 встановлено, що боржник у встановлені виконавцем дату та час побачення не з`явився, рішення суду не виконано. ОСОБА_3 внесла зауваження до акту державного виконавця щодо умисного невиконання ОСОБА_1 рішення суду.
		З приводу невиконання ОСОБА_1 рішення суду, ОСОБА_3 звернулась до начальника Центрального відділу ДВС у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з вимогою негайного звернення державного виконавця Мороз В.А. до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_1 за ст. 382 КК України.
		02 жовтня 2021 року  ОСОБА_3 сама звернулась до начальника Миколаївського районного управління поліції Миколаївської області із заявою про вчинення кримінального правопорушення за ст. 382 КК України.
		Постановою державного виконавця Мороз В.А. від 04.10.2021 р. № ВП №66420824 про повернення виконавчого документа стягувачу - виконавчий лист № 490/1087/21, виданий Центральним районним судом м. Миколаєва повернуто стягувачу, копію якої отримано 22.10.2021р. 
		Вказана постанова винесена на підставі акту Державного виконавця від 02 жовтня 2021 року, з якого вбачається, що нібито 02 жовтня 2021 року за адресою місця проживання дитини Потьомкінська, 121, стягувач у призначений рішенням суду час - 10.00 год. не з`явилась, в телефонній розмові повідомила, що виклики не отримувала, на телефонні дзвінки державного виконавця протягом 28.09.2021 р. - 01.10.2021 р. не відповідала, чим перешкоджала виконанню рішення суду.
		Вважає, що постанова державного виконавця Мороз В.А. від 04.10.2021 р. № ВП №66420824 про повернення виконавчого документа - виконавчого листа № 490/1087/21, виданого Центральним районним судом м. Миколаєва, стягувачу є протиправною та підлягає скасуванню, виходячи з наступного.
		Оскаржувана постанова є неправомірною і такою, що порушує права та свободи, принцип обов`язковості судових рішень, оскільки державний виконавець посилалася на пункт 4 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» як на правову підставу прийнятого рішення, відповідно до якого виконавчий документ повертається стягувачу.
		Однак, державний виконавець жодним чином не попереджала ОСОБА_3 про майбутнє повернення виконавчого листа, більш того вона не була попереджена державним виконавцем про необхідність з`явитись о 10.00 год. за адресою: АДРЕСА_3 , а в період з 28.09.2021 р. по 01.10.2021 р. будь-яких телефонних дзвінків про явку на вказаний час не отримувала.
		Перешкоджання виконанню рішення суду відбувалось саме боржником, який свідомо ухилявся від виконання рішення суду, не з`являвся в призначений час для її побачень з сином, натомість стягувач приймала активну участь у виконанні рішення суду, з`являлась в призначені дні та час для зустрічі з сином, однак з невідомих причин, державним виконавцем був складений акт від 02 жовтня 2021 року, за змістом якого вона нібито своєю неявкою перешкоджає виконанню рішення суду, при цьому, що про час та місце зустрічі з сином її державний виконавець не повідомляла. Не з`ясувавши обставини її нібито «неявки» державний виконавець повернула виконавчий документ, що є неправомірним. Тому вважає, що винесена на підставі вказаного акту постанова про повернення виконавчого документу є неправомірною і підлягає скасуванню, а державного виконавця слід в судовому порядку зобов`язати невідкладно здійснити заходи примусового виконання рішення суду.
		Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 березня 2023 року скаргу задоволено, постанову головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 04.10.2021 року про повернення виконавчого документа стягувачу  виконавчого листа № 490/1087/21 у виконавчому провадженні № 66420824 - скасовано та зобов`язано головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Мороз В.А. відновити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 490/1087/21 виданого 04.08.2021 року Центральним районним судом м. Миколаєва.
		Задовольняючи скаргу, суд першої інстанції виходив із того, що судом досліджено:
		виконавчий лист виданий 04.08.2021 року Центральним районним судом м. Миколаєва про зобов`язання ОСОБА_1 надавати ОСОБА_3 можливості безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу з малолітнім сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кожної суботи місяця з 10:00 години до 13:00 години у присутності батька;
		постанову головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві від 09.08.2021 року про відкриття виконавчого провадження № 66420824 з виконання виконавчого листа № 490/1087/21 виданого 04.08.2021 року;
		акт державного виконавця від 14.08.2021 року згідно якого при примусовому виконанні виконавчого документа № 490/1087/21, виданого 04.08.2021 року встановлено, що виходом на адресу встановлену сторонами для побачення стягувача з малолітнім сином виконавцем встановлено, що рішення суду не виконано, побачення не здійснилось, дитина відмовляється спілкуватись із стягувачем. Акт містить зауваження ОСОБА_3 згідно якого остання зазначила, що державний виконавець не забезпечила їй спілкування та побачення з дитиною в цей день. Посилання в акті на відмову дитини в спілкуванні є безпідставними, тому що такої відмови не було;
		вимогу державного виконавця від 18.08.2021 року щодо визначення місцем побаченням стягувача ОСОБА_3 з малолітнім сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 21.08.2021 о 10 год. 00 хв. та 11.09.2021 року о 10 год. 00 хв. по АДРЕСА_1 , біля каси);
		акт державного виконавця від 11.09.2021 року, згідно якого при примусовому виконанні виконавчого документа № 490/1087/21 виданого 04.08.2021 року встановлено, що виходом на адресу визначену виконавцем для побачення стягувача ОСОБА_3 з сином ОСОБА_5 встановлено невиконання боржником ОСОБА_9 рішення суду, а саме неявка на місце побачення в установлену дату і час;
		лист відділення поліції № 2 Миколаївського районного управління поліції від 25.08.2021 року згідно якого повідомлено, що в ході перевірки встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 , 21.08.2021 року ОСОБА_1 не виконував рішення апеляційного суду щодо надання безперешкодного спілкування з сином ОСОБА_5 , 2014 року народження;
		заяви ОСОБА_3 від 28.08.2021 року та від 04.09.2021 року до Миколаївського районного управління поліції в Миколаївській області про кримінальне правопорушення, передбачене ст. 382 КК України вчинене ОСОБА_1 , яке полягає у невиконанні останнім ухвали Миколаївського апеляційного суду від 30.06.2021 року про зобов`язання ОСОБА_1 надавати ОСОБА_3 можливості безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу з малолітнім сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 кожної суботи місяця з 10.00 год. до 13.00 год. у присутності батька; 
		виклик державного виконавця від 13.09.2021 року, яким зобов`язано ОСОБА_3 з`явитись до виконавця 20.09.2021 року о 14 год. 00 хв. щодо визначення місця проведення побачення ОСОБА_3 із сином ОСОБА_5 у суботу 25 вересня 2021 року;
		акт державного виконавця від 20.09.2021 року, згідно якого при примусовому виконанні виконавчого документа № 490/1087/21 виданого 04.08.2021 року встановлено, що боржник у встановлений виконавцем час і дату на виклик не з`явився. Місце побачення встановлено з урахування побажань стягувача  25.09.2021 року о 10 год. 00 хв. за адресою: м. Миколаїв, вул. Леонтовича, буд. 1 (Миколаївський зоопарк, біля каси);
		акт державного виконавця від 25.09.2021 року, згідно якого при примусовому виконанні виконавчого документа № 490/1087/21 виданого 04.08.2021 року встановлено, що боржник у встановлені виконавцем дату та час побачення не з`явився, рішення суду не виконано. У строк, достатній для перенесення виконавчих дій сторони та виконавця не попередив;
		акт головного державного виконавця від 27.09.2021 року, згідно якого встановлено, що в ході телефонної розмови, виконавцем було повідомлено про необхідність стягувачу прибути до виконавця 29.09.2021 року о 15 год. 30 хв. з метою визначення місця побачення стягувача з сином 02.10.2021 року о 10 год. 00 хв.;
		акт державного виконавця від 02.10.2021 року, згідно якого при примусовому виконанні виконавчого документа № 490/1087/21 виданого 04.08.2021 року встановлено, що 02.10.2021 року за адресою місця проживання дитини, з якою встановлено побачення: АДРЕСА_3 , стягувач у призначений рішенням суду час  10:00 не з`явилась. У телефонній розмові повідомила, що виклики не отримувала. На телефонні дзвінки державного виконавця протягом 28.09.2021 року  04.10.2021 року не відповідала, чим перешкоджала рішенню суду;
		постанову головного державного виконавця Мороз В.А. від 04.10.2021 року згідно якого виконавчий документ № 490/1087/21 виданий 04.08.2021 року повернуто стягувачу на підставі п. 4 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (перешкоджання стягувачем виконанню рішення суду).
		Відповідно до п.4 ч.1ст.37Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції станом на 04.10.2021 року) виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбаченестаттею 43цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа.
		Суд першої інстанції вважав встановленим, що стягувач постійно з`являлась на місце зустрічі з дитиною, проте такі не відбувались через неявку боржника. Згідно акту державного виконавця від 02.10.2022 року стягувач не з`явилась на зустріч з дитиною 02.10.2022 року, проте державним виконавцем не надано доказів, що стягувач повідомлялась ним про необхідність з`явитись в цей день для зустрічі з дитиною. Зокрема не надано доказів відправки на адресу стягувача викликів державного виконавця, а також отримання останньою таких. Крім того, матеріали справи не містять доказів, що державний виконавець попереджав стягувача про повернення виконавчого документа. 
		Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржувана постанова від 04.10.2021 року є неправомірною та її слід скасувати.
		Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 через свого представника адвоката Якименка М.М. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати ухвалу суду від 27 березня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_3 .
		Вважає, що державний виконавець діяла у межах своїх повноважень, ухвалюючи постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п. 4 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», а ухвала суду від 27 березня 2023 року підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення про відмову в задоволенні скарги, оскільки постановлена з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи.
		Проаналізувавши положенняч.1, пунктів 1, 14, 22 ч.3 ст. 18, ст. 19, п.1 ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження», зазначає, що державний виконавець зобов`язаний вживати передбачені Законом України «Про виконавче провадження» заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного виконання рішення.
		Оскільки саме стягувач є ініціатором виконавчого провадження, то саме в її інтересах постійно контролювати стан виконання судового рішення, використовуючи можливості надані їй законодавством, в тому числі переглядаючи інформацію про стан виконавчого провадження.
		Виконавчий лист виданий Центральним районним судом м. Миколаєва про зобов`язання ОСОБА_1 надавати ОСОБА_3 можливості безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу з малолітнім сином, кожної суботи місяця з 10:00 години до 13:00 години у присутності батька.
		В той же час стягувач ні 25.09.2021, ні 02.10.2021 року не з`явилась для виконання рішення суду та проведення часу з малолітнім сином. Більш того, вона не просто не проявила ініціативи, активної участі щодо визначення місця побачень з дитиною для виконання судового рішення, вона проігнорувала виклики та телефонні дзвінки державного виконавця, що об`єктивно перешкоджало виконанню судового рішення. Вказані факти відповідно до вимог законодавства були належним чином засвідчені актами державного виконавця, які стали підставою для ухвалення постанови про повернення виконавчого документу. Згідно з п. 4 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій.
		Також зазначає, що постанова про повернення виконавчого документу не порушила прав стягувача та принципу обов`язковості судового рішення, оскільки відповідно до ч.5 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання.
		Вважає, що оскаржувана ухвала була постановлена з грубим порушенням норм процесуального права, а саме статей 2, 14, 212 ЦПК України, суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі № 490/1087/21, чим фактично в умовах воєнного стану та карантину, позбавив ОСОБА_1 , який є боржником у виконавчому провадженні, доступу до правосуддя, гарантованого як ст. 129 Конституцією України, ЦПК України, так і с. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Участь боржника у виконавчому провадженні в судовому розгляді скарг на рішення дії та бездіяльність державного виконавця (у якості заінтересованої особи) сприяє всебічному розгляду справи, зібранню більшої кількості доказів, правильному вирішенню справи, запобігає ситуації, коли у справах з одних правовідносин ухвалюються протилежні за змістом рішення.
		Оскільки оскаржуване рішення прийняте державним виконавцем у межах виконавчого провадження, стягувачем у якому є ОСОБА_3 , а боржником ОСОБА_1 , то оскаржувані постанови державного виконавця стосуються прав та обов`язків ОСОБА_1 як учасника виконавчого провадження. 
		Водночас, ОСОБА_1 був позбавлений судом права взяти безпосередню участь у розгляді справи, що порушило засади рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свобод в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Також, на думку апелянта, суд першої інстанції не з`ясував, чи дотрималась ОСОБА_3 строків звернення до суду зі скаргою. Адже у такій категорії справ встановлені скорочені строки звернення до суду, а саме у 10-денний строк з моменту ухвалення оскаржуваної постанови. ОСОБА_3 оскаржує постанову головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Мороз В.А. від 04.10.2021 року, а скарга надійшла до суду лише 29 листопада 2021 року, тобто із пропуском встановленого строку звернення зі скаргою. ОСОБА_3 не заявляла, а суд першої інстанції не вирішував питання про поновлення строку звернення із вказаною скаргою.
		З огляду на це, скарга ОСОБА_3 підлягала залишенню без розгляду відповідно до ст. 126 ЦПК України, однак суд першої інстанції не застосував цю норму права.
		Додатково зазначає, що як міжнародними нормами так і чинним законодавством України передбачено, що органи влади, як у процесі ухвалення судових рішень, так і під час їх виконання мають вирішувати питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини.
		Небажання дитини йти на зустріч з матір`ю та/або спілкуватися з нею є поважною причиною для невиконання батьком судового рішення. До таких висновків, прийшов Верховний Суд в тому числі й у постанові від 08 липня 2021 року у справі №640/11833/19.
		Таким чином, апелянт вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, які мають значення для вирішення справи, а саме: чи дотрималась ОСОБА_3 строків звернення зі скаргою до суду; чи вчиняла ОСОБА_3 дії спрямованні на участь у виконанні судового рішення після 11 вересня 2021 року, а саме щодо зустрічей з дитиною 18.09.2021, 25.09.2021 та 02.10.2021 року; суд першої інстанції не застосував ст. 126 ЦПК України щодо залишення заяви без розгляду, порушив статті 2, 14, 212 ЦПК України позбавивши ОСОБА_1 особисто або через представника взяти участь у судовому засіданні, не застосовував висновки Верховного Суду (постанова ВС від 08 липня 2021 року у справі №640/11833/19) та ухвалив рішення без урахування найкращих інтересів дитини.
		Всудовому засіданні  ОСОБА_1 та його представник підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити, надавши пояснення аналогічні змісту апеляційної скарги.
		Інші учасники процесу до судового засідання не з`явилися, про час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином.
		Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні ( ст.263 ЦПК України).
		Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин ( ст. 264 ЦПК України).
		Ухвала суду зазначеним вимогам закону відповідає.
		Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, надаючи оцінку зібраним у справі доказам, визначаючи юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, колегія суддів виходить з наступного.
		Відповідно до статті 448 ЩІК України, статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
		Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
		Відповідно до пунктів 1, 14, 22 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні, здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.    
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
		Права і обов`язки сторін та інших учасників виконавчого провадження регламентовано статтею 19 указаного Закону, у частині восьмій якої вказано, що особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.
		Так, державний виконавець зобов`язаний вживати передбачені Законом України «Про виконавче провадження» заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного виконання рішення.
		Судом встановлено,що постановою головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві від 09.08.2021 року відкрито виконавче провадження № 66420824 з виконання виконавчого листа № 490/1087/21, виданого 04.08.2021 року Центральним районним судом м. Миколаєва про зобов`язання ОСОБА_1 надавати ОСОБА_3 можливості безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу з малолітнім сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кожної суботи місяця з 10:00 години до 13:00 години у присутності батька. 
		Державний виконавецьнеодноразово визначав місце побаченням стягувача ОСОБА_3 з малолітнім сином ОСОБА_5 ..
		Актами державного виконавця встановлено не виконання рішення суду 14.08.2021 року (дитина відмовилася спілкуватися з матір`ю), 11.09.21р. та 20.09.21р. через неявку боржника ОСОБА_9 з дитиною на місце побачення в установлені дату і час.
		Згідно листа відділення поліції № 2 Миколаївського районного управління поліції від 25.08.2021 року в ході перевірки встановлено, що 21.08.2021 року ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , не виконував рішення суду щодо надання безперешкодного спілкування з сином ОСОБА_5 , 2014 року народження(а. с. 16);
		Містять матеріали справи також заяви ОСОБА_3 від 28.08.2021 року та від 04.09.2021 року до Миколаївського районного управління поліції в Миколаївській області про кримінальне правопорушення, передбачене ст. 382 КК України вчинене ОСОБА_1 , яке полягає у невиконанні останнім ухвали Миколаївського апеляційного суду від 30.06.2021 року про зобов`язання ОСОБА_1 надавати ОСОБА_3 можливості безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу з малолітнім сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 кожної суботи місяця з 10.00 год. до 13.00 год. у присутності батька.
		Отже, судом першої інстанції встановлено, що стягувач постійно з`являлась у зазначені вище дні на місце зустрічі з дитиною, проте такі не відбувались через неявку боржника або не бажання дитини спілкуватися зі стягувачем. 
		За викликом державного виконавця від 13.09.2021 року ні стягувач, ні боржник не з`явилися до державного виконавця 20.09.2021 року для визначення місця проведення побачення стягувача із сином ОСОБА_5 у суботу 25 вересня 2021 року. 
		Місце побачення державним виконавцем було встановлено з урахування побажань стягувача  25.09.2021 року о 10 год. 00 хв. за адресою: м. Миколаїв, вул. Леонтовича, буд. 1 (Миколаївський зоопарк, біля каси).
		Проте, 25.09.2021 року боржник у встановлені виконавцем дату та час побачення не з`явився, рішення суду не виконано. У строк, достатній для перенесення виконавчих дій сторони та виконавця не попередив.
		Згідно акта головного державного виконавця від 27.09.2021 року, в ході телефонної розмови, виконавцем було повідомлено про необхідність стягувачу прибути до виконавця 29.09.2021 року о 15 год. 30 хв. з метою визначення місця побачення стягувача з сином 02.10.2021 року о 10 год. 00 хв.
		Проте матеріали справи не містять доказів, що стягувач повідомлялась державним виконавцем про необхідність з`явитись в цей день для зустрічі з дитиною. Зокрема не надано доказів відправки на адресу стягувача викликів державного виконавця, а також отримання останньою таких. 
		Згідно акту державного виконавця від 02.10.2021 року, стягувач 02.10.2021 року за адресою місця проживання дитини, з якою встановлено побачення: АДРЕСА_3 , у призначений рішенням суду час  10:00 не з`явилась. У телефонній розмові повідомила, що виклики не отримувала. На телефонні дзвінки державного виконавця протягом 28.09.2021 року  04.10.2021 року не відповідала, чим перешкоджала рішенню суду.
		Постановою головногодержавного виконавцяМороз В.А.від 04.10.2021року виданий04.08.2021року виконавчий документ № 490/1087/21 повернуто стягувачу на підставі п. 4 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (перешкоджання стягувачем виконанню рішення суду).
		Однак,матеріали справив суперечположення п.4ч.1ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» не містять доказів, що державний виконавець попереджав стягувача про повернення виконавчого документа у разі перешкоджання проведенню виконавчих дій та отримання нею такого попередження.
		Пунктом 3 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» роз`яснено, що при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суди повинні враховувати, що Законом України «Про виконавче провадження» передбачено заборону на зловживання процесуальними правами під час здійснення виконавчого провадження. 
		У пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 07 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» судам роз`яснено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.
		Належним доказом вжиття усіх передбачених Законом заходів з примусового виконання рішення суду, що свідчить про повноту виконавчих дії, є повне виконання рішення суду. Невиконання рішення суду, що набрало законної сили, свідчить про неповноту виконавчих дій, що є недопустимим з огляду на статтю 129-1 Конституції України.
		З огляду на те, що примусове виконання рішень в Україні покладається на державну виконавчу службу, яка зобов`язана вживати передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів щодо примусового виконання рішень, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що державний виконавець діяла з порушенням вказаного Закону, при цьому прийняла неправомірне рішення про повернення виконавчого листа № 490/1087/21, виданого Центральним районним судом м. Миколаєва.
		Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному в Постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року по справі № 619/562/18.
		З урахуванням викладеного, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд не з`ясував чи вчиняла ОСОБА_3 дії спрямованні на участь у виконанні судового рішення після 11 вересня 2021 року, а саме щодо зустрічей з дитиною 18.09.2021, 25.09.2021 та 02.10.2021 року, так як дані обставини були з`ясовані судом та їм була надана належна правова оцінка.
		Посилання сторони боржника на те, що стягувач сама не вчиняла активних дій, направлених на виконання рішення суду, оскільки їй відомо місце поживання боржника з дитиною, проте вона потребувала постійного нагадування державним виконавцем про зустріч з сином, що свідчить про її фактичне перешкоджання виконанню рішення, не відповідає матеріалам справи, так як в виконавчомулисті незазначено місцеспілкування,побачення таспільного проведеннячасу стягувачаз малолітнімсином,а зазначенотільки деньтижня тачас спілкування.Тому державнимвиконавцем коженраз узгоджувалосязі сторонамимісце,де будевідбуватися спілкуваннястягувача змалолітнім синому присутностібатька,що відповідаєположенням пункту 5 розділу ІХ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, відповідно до якого якщо рішенням про встановлення побачення з дитиною не визначено час та (або) місце побачення стягувача з дитиною, державний виконавець викликає сторони виконавчого провадження з метою визначення часу та (або) місця такого побачення шляхом надіслання викликів одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження. Сторона виконавчого провадження у разі неможливості з`явитися на призначений час письмово повідомляє про це державного виконавця шляхом подання заяви (клопотання), в якій (якому) зазначає про зручні для неї час та (або) місце проведення побачення стягувача з дитиною. Державний виконавець визначає час та (або) місце побачення стягувача з дитиною, враховуючи позицію сторін виконавчого провадження та інтереси дитини, шляхом винесення постанови про визначення часу та (або) місця побачення стягувача з дитиною. Якщо сторона виконавчого провадження не з`явилася у визначений у виклику час до державного виконавця та письмово не повідомила державного виконавця про зручні для неї час та (або) місце проведення побачення стягувача з дитиною, державний виконавець визначає час та (або) місце такого побачення без врахування позиції відповідної сторони виконавчого провадження.
		Разом з тим, в матеріалах відсутні докази узгодження державним виконавцем у відповідності до пункту 5 розділу ІХ Інструкції № 512/5 місця проведення побачень стягувача з дитиною 02 жовтня 2021р.
		 Щододоводів апеляційноїскарги проте,що  ОСОБА_3 не дотрималась строків звернення зі скаргою до суду, а тому суд повинен був на підставі ст. 126 ЦПК України залишити заяви без розгляду, колегія суддів зазначає наступне.
		Сторони виконавчого провадження, які вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи, можуть згідно ст.449 ЦПК України звернутися до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.
		Як убачається з матеріалів справи постанову головного державного виконавця від 04 жовтня 2021 року про повернення виконавчого листа № 490/1087/21 ОСОБА_3 отримала 22.10.2021р., про що свідчить відмітка на постанові від 04.10.2021 та супровідному листу від 04.10.21р. про направлення вказаної постанови. До суду зі скаргою вона звернулася 01 листопада 2021р., тобто у передбачених законом 10-денний строк з дня коли дізналася про порушення її права або свободи, тому судом не вирішувалося питання про поновлення строків для звернення до суду зі скаргою. 
		Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що вона мала змогу дізнатися про прийняту постанову раніше, так як, на думку боржника, будучи ініціатором виконавчого провадження, повинна бути зацікавленою постійно контролювати стан виконання судового рішення, використовуючи надані їй законодавством можливості, в тому числі переглядаючи інформацію про стан виконавчого провадження, так як матеріали справи не містять даних про те, що стягувач була повідомлена належним чином про явку до державного виконавця 29.09.2021 року з метою визначення місця побачення стягувача з сином 02.10.2021 року та про місце виконання рішення 02.10.2021 року, і як наслідок про винесення постанови від 04.10.2021р. Відсутні в матеріалах справи також докази отримання чи ознайомлення з постановою ОСОБА_3 раніше 22 жовтня 2021р.
		Відхиляє апеляційний суд також доводи апеляційної скарги щодо порушення судом приписів ст. ст.2, 14, 212 ЦПК України через позбавлення ОСОБА_1 особисто або через представника взяти участь у судовому засіданні, з огляду на наступне.
		Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.
		Право на доступ до суду є одним із аспектів права на суд згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції та повинно бути «практичним та ефективним», а не «теоретичним чи ілюзорним» (рішення ЄСПЛ від 04.12.1995 у справі «Беллє проти Франції»). Це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд.
		Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом.
		У пункті 26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення ЄСПЛ «Гурепка проти України № 2» наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
		Право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, який передбачений статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення.
		Відповідно до пунктів 2, 4 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства, серед іншого, є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також змагальність сторін.
		Статтею 212 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за умови наявності у суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов`язковою. 
		Учасник справи подає заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання. Копія заяви в той самий строк надсилається іншим учасникам справи. Учасники справи беруть участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та електронного підпису згідно з вимогами Положення про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положень, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
		Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), учасники справи можуть брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Підтвердження особи учасника справи здійснюється із застосуванням електронного підпису, а якщо особа не має такого підпису, то у порядку, визначеному Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" або Державною судовою адміністрацією України.
		Використовувані судом і учасниками судового процесу технічні засоби і технології мають забезпечувати належну якість зображення та звуку, а також інформаційну безпеку. Учасникам судового процесу має бути забезпечена можливість чути та бачити хід судового засідання, ставити запитання і отримувати відповіді, здійснювати інші процесуальні права та обов`язки.
		Згідно даних з Єдиного державного реєстру судових рішень, які знаходяться у вільному доступі, ні в ухвалі про відкриття провадження у справі, ні в ухвалі про прийняття скарги до розгляду та призначення справи до розгляду в судовому засідання суд не зазначав про наявність у суді технічної можливості для забезпечення учасникам справи приймати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду. 
		08 жовтня 2022р. представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 направив суду клопотання про участь в судовому засіданні 10 жовтня 2022р. в режимі відеоконференції з використанням останнім власних технічних засобів, яке надійшло до суду 10.10.2022р. та було передано судді 11.10.22р.
		Ухвалою суду від 11.10.22 було відмовлено в задоволенні клопотання оскільки клопотання було подано менше ніж за 5 днів до судового засідання. Проте розгляд справи було перенесено на 29 листопада 2022р.
		25 листопада 2022р. на адресу суду надійшло клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про участь в судовому засіданні 29 листопада 2022р. в режимі відеоконференції з використанням останнім власних технічних засобів.
		Ухвалою суду від 28.11.2022р. у задоволенні клопотання було відмовлено через обмежену кількість залів судового засідання, обладнаних технічними засобами для проведення відеоконференції та зважаючи на щільний графік судових засідань з розгляду усіх категорій справ, у цих залах, у суді відсутня можливість забезпечити проведення судового засідання у справі в режимі відеоконференції.
		У зв`язку з неявкою сторін розгляд справи перенесено на 21.02.2023р.
		20.02.2023р. на адресу суду надійшло клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про участь в судовому засіданні 21.02. 2023р. в режимі відеоконференції з використанням останнім власних технічних засобів. Проте, розгляд справи не відбувся через хворобу судді.
		03.03.2023р. на адресу суду надійшло клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про участь в судовому засіданні 27.03. 2023р. в режимі відеоконференції з використанням останнім власних технічних засобів.
		Ухвалою суду від 24.03.2023р. у задоволенні клопотання було відмовлено через обмежену кількість залів судового засідання, обладнаних технічними засобами для проведення відеоконференції та зважаючи на щільний графік судових засідань з розгляду усіх категорій справ, у цих залах, у суді відсутня можливість забезпечити проведення судового засідання у справі в режимі відеоконференції.
		Сам ОСОБА_1 також був повідомлений про виклик до суду на 27 березня 2023р., про що свідчить розписка про отримання повістки 20.03.2023р.(а. с. 139).
		Раніше іншийпредставник  ОСОБА_1 - ОСОБА_10 зверталася досуду ззаявами проознайомлення зматеріалами справита перенесеннярозгляду справи14.12.2021р.та 05січня 2022р.,а 25квітня 2022р.на адресусуду надійшлидетальні письмовіпояснення  ОСОБА_1 ,підписані йогопредставником ОСОБА_10 ,щодо скарги  ОСОБА_3 на 8 аркушах з додатками.
		Отже,матеріали справимістять якпозицію  ОСОБА_1 щодо скарги ОСОБА_3 , так і дані про повідомлення ОСОБА_1 про час і місце розгляду справи 27 березня 2023р.
		Зазначені обставини свідчать про те, що судом була забезпечена можливість ОСОБА_1 реалізувати надані йому законом процесуальні права, що є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, та прийняти участь у судовому засіданні суду, якою він особисто не скористався.
		Згідно ч.2 ст. 450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
		Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
		Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 у справі №361/8331/18 виснував, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
		Колегія суддів не заперечує, що ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачає, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність з виховання, навчання і розвитку дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.
		Згідно статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюють вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
		Відповідно до статті 18 Конвенції батьки несуть основу відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
		Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним.
		Проте, апеляційний суд вважає безпідставним посилання боржника на не застосування судом під час вирішення справи висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 08 липня 2021 року у справі №640/11833/19 та ухвалення рішення без урахування найкращих інтересів дитини, так як висновки у справі №640/11833/19 зроблені з іншим предметом оскарження, а саме оскарження постанови про накладення штрафу на боржника через не виконання рішення суду, яким зобов`язано матір дитини не чинити батькові перешкод в участі у вихованні та спілкуванні з дитиною та визначення того, чи є не бажання дитини спілкуватися з батьком поважною причиною не виконання рішення суду.
		У данійже справіпредметом оскарженняє постановадержавного виконавцяпро поверненнявиконавчого листастягувачу черезперешкоджання стягувачемвиконанню рішеннясуду. Причини неявки боржника разом з дитиною для виконання рішення суду не є предметом дослідження у даній справі в межах заявлених вимог. 
		Проаналізувавши зазначені вище обставини по справі у їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, проаналізувавши всі наявні в матеріалах справи докази, правомірно дійшов висновку про необхідність задоволення скарги ОСОБА_3 .
		Отже, розглядаючи справу в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
		Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів,- 
		П О С Т А Н О В И Л А:
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 березня 2023 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання її повного тексту у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. 
		Головуючий
		Судді
		 
		 
		Повний текст постанови складено 20 липня 2023 року

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...