Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 592/8227/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:; про приватну власність, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 11.09.2023. Зареєстровано: 12.09.2023. Забезпечено надання загального доступу: 13.09.2023.
Дата набрання законної сили: 05.09.2023
Номер судового провадження: 22-ц/816/1257/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  
		 
		05 вересня 2023 року м.Суми
		Справа №592/8227/20 
		Номер провадження 22-ц/816/1257/23
		 
		Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів: 
		головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач),
		суддів -          Філонової Ю. О. ,  Собини О. І. 
		за участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М., 
		сторони:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		третя особа - ОСОБА_4 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Павловського Віталія Андрійовича
		на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 05 червня 2023 року в складі судді Катрич О.М., ухвалене в м. Суми,
		 
		                                                        В С Т А Н О В И В:
		 
		13 липня 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Павловський В.А. звернувся до суду з позовом, який доповнив (т. 1, а.с. 164-171), до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 про визнання факту проживання однією сім`єю, визнання майна спільною сумісною власністю сторін, стягнення грошової компенсації та визнання права власності на частину квартири.
		Позовні вимоги мотивовані тим, що 28 вересня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб. На час укладення шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мешкали за адресою: АДРЕСА_1 . 20 липня 2011 року за проханням ОСОБА_2 шлюб було poзірвано. Не дивлячись на розірваний шлюб, спільне проживання однією сім`єю сторони не припинили та протягом наступного місяця після розлучення, у cepпні 2011 року для спільного проживання однією сім`єю придбали у спільну сумісну власність квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Після придбання цієї квартири, вони спільно розпочали проведення ремонтних робіт, по закінченню ремонту, у грудні 2011 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заїхали до неї та продовжили спільне проживання однією сім`єю. Протягом 2012-2015 року ОСОБА_6 та ОСОБА_2 спільно проживали як сім`я, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, який складався із заробітної плати сторін, та спільний побут, спільні права та обов`язки. ІНФОРМАЦІЯ_1 від спільного проживання однією сім`єю у ОСОБА_2 та ОСОБА_6 народився син - ОСОБА_7 . Продовжуючи спільне проживання, разом із сином, накопичивши достатньо коштів, 12 квітня 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 придбали квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , в інтересах сім`ї, в якості подарунку сину на повноліття. Крім цього, є фотокартки, на яких зображено ОСОБА_2 та ОСОБА_6 разом на різних сімейних святах, квитанції про сплату за комунальні послуги, квитанція на придбання одягу, квитанція про оплату за дитсадок та гуртки, роздруківка руху грошових коштів, які були спільно витрачені під час відпочинку у смт. Кирилівка, Запорізької області. 08 квітня 2020 року ОСОБА_2 уклала шлюб з іншим чоловіком та припинила спільне проживання однією сім`єю з ОСОБА_1 . 
		02 червня 2020 року ОСОБА_2 , з метою позбавлення ОСОБА_1 права на поділ спільного майна, відчужила квартиру АДРЕСА_4 , шляхом дарування її своїй доньці ОСОБА_8 . Він не надавав згоду на вчинення даного правочину, оскільки сторони вже не підтримували шлюбні стосунки.
		Крім цього, всупереч ухвали суду про заборону відчуження квартири за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 відчужила вказану квартиру, з метою позбавлення позивача права на її поділ і відповідно до договору купівлі-продажу квартири № 2056 від 03 серпня 2020 року продала ОСОБА_3 . На вчинення такого правочину ОСОБА_1 згоди також не давав.
		Посилаючись на зазначені обставини просив: визнати факт проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 з 20 липня 2011 року по 08 квітня 2020 року; визнати спірні квартири за адресами: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 спільною сумісною власністю сторін; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію, що складає 1/2 частину вартості квартири АДРЕСА_4 на день її відчуження; визнати договір купівлі-продажу № 2056 від 03 серпня 2020 року квартири АДРЕСА_2 недійсним; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 .
		Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 05 червня 2023 року в задоволенні позовних вимог представника ОСОБА_1 - адвоката Павловського В.А. відмовлено за необґрунтованістю.
		В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Павловський В.А., посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
		Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не враховано покази свідків, які були допитані в судовому засіданні суду першої інстанції.
		Вказує, що місцевим судом взагалі не надано оцінки змісту поданих позивачем фотографій, а лише зазначено, що вони не є визначальними у вирішенні питання для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
		Зазначає, що не взято до уваги суду й інші долучені до матеріалів справи документи, а саме: квитанції про сплату за комунальні послуги, чеки на придбання товарів для дому та одягу, квитанції про сплату за дитсадок.
		Вказує, що відповідачем не було належним чином доведено факт придбання оспорюваного майна за власні кошти.
		У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Школьний В.А. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
		Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 - адвоката Школьного В.А., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
		Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 28 серпня 2009 року по 20 липня 2011 року, що підтверджується листом Центрального відділу державної реєстрації актів цивільного стану ПСМУМЮ м. Суми (т. 1 а.с. 234-235).
		Сторонами не заперечувалося, що під час перебування у зареєстрованому шлюбі вони проживали за адресою: АДРЕСА_1 .
		Згідно Договору купівлі-продажу квартири від 15 серпня 2011 року ОСОБА_2 було продано квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала їй на праві приватної власності, набутого 04 лютого 2006 року за 50 000 грн (т. 1 а.с. 126).
		В цей же день, тобто 15 серпня 2011 року ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири, відповідно до умов якого ОСОБА_2 купила квартиру за адресою: АДРЕСА_2 за 58 000 грн (т. 1 а.с. 124).
		10 квітня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_9 було укладено договір купівлі-продажу частини 81/100 житлового будинку АДРЕСА_6 , який ОСОБА_2 отримала у спадщину за заповітом від ОСОБА_10 . Продаж частини будинку вчинено за 422 000,00 грн 00 коп. (т. 1 а.с. 129-130).
		12 квітня 2019 року ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_4 за ціною 256 491 грн. Договір купівлі-продажу квартири посвідчено приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Арешиним О.О. (т. 2 а.с. 131-132).
		Після цього, 03 серпня 2020 року, тобто після відкриття провадження у справі та після винесення ухвали про забезпечення позову від 22 липня 2020 року, яка набрала законної сили після перегляду в апеляційній інстанції 19 серпня 2020 року, всупереч судовим рішенням і ст. 129-1 Конституції  України, згідно якої судове рішення є обов`язковим до виконання, нехтуючи цим, до розгляду справи по суті заявлених вимог та вирішення спору між сторонами, відповідач ОСОБА_2 продала спірну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 відповідачу ОСОБА_3 , що підтверджується Інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08 листопада 2020 року (т. 1 а.с. 173-174).
		Також, 03 серпня 2020 року, тобто після відкриття провадження у справі, не дивлячись на те, що квартира АДРЕСА_4 є спірною, так як на половину частки як спільного майна подружжя претендує позивач у справі, а саме стягнення грошової компенсації, і справа по суті заявлених вимог не була вирішена судом, відповідач ОСОБА_2 відчужила дану квартиру за договором дарування третій особі - ОСОБА_4 , тобто своїй дочці від першого шлюбу, що підтверджується Інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04 березня 2021 року (т. 1 а.с. 189).
		Згідно довідки про реєстрацію місця проживання особи від 14 липня 2020 року ОСОБА_2 зареєстрована була за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 44). Потім, згідно довідки про реєстрацію місця проживання особи від 09 березня 2021 року ОСОБА_2 з 31 липня 2020 року зареєстрована була за адресою: АДРЕСА_3 (т. 1 а.с. 195). Згідно довідки про реєстрацію місця проживання особи від 09 березня 2021 року ОСОБА_1 по м. Суми ніде не зареєстрований, а до цього був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_7 , про що вказано у роздруківці АТ «Акцент-Банк» за 2018-2019 р.р. (т. 1 а.с. 34- 40, а.с. 197). Згідно довідки про реєстрацію місця проживання особи від 09 березня 2021 року, відповідач ОСОБА_3 по м. Суми ніде не зареєстрована, а третя особа - ОСОБА_4 з 03 серпня 2020 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 (т. 1 а.с. 196, 198).
		Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено наявність між ним та відповідачем відносин, притаманних подружжю, не надано доказів спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, а спірні квартири були придбані відповідачем в результаті відповідних правочинів купівлі-продажу належної їй нерухомості, за рахунок належних їй особистих коштів, а не створена спільними зусиллями чи спільною працею сторін, тому прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову.
		Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками місцевого суду, виходячи з наступного.
		Так, положеннями статті 315 ЦПК України передбачено встановлення судом фактів, що мають юридичне значення, у тому числі і проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.
		Відповідно до частин другої та четвертої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права й обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
		Частиною першою та другою статті 21 СК України визначено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.
		Згідно із частиною першою статті 36 цього Кодексу, шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.
		Відповідно до статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
		Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
		Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.
		Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку з цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зроблено правовий висновок, що вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).
		Обов`язковою умовою для визнання чоловіка та жінки такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
		Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню.
		Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно-правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання.
		До майна, що було набуте під час проживання осіб однією сім`єю, застосовуються положення сімейного законодавства, які регулюють правові відносини з приводу права спільної сумісної власності подружжя, зокрема статті 60, 63-65, 69-71 СК України.
		Крім того, у постанові Верховного Суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17 (провадження № 61-1935св18) зроблено висновок щодо застосування пункту 3 частини першої статті 57 СК України та вказано, що «у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю».
		Виходячи з наведеного вище, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, з метою вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірне майно. Для цього важливе підтвердження фактів ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та витрат, а також придбання іншого майна в інтересах сім`ї.
		Правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на частину майна за кожною із сторін.
		Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
		Враховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.
		Колегія суддів відзначає, що при застосуванні статті 74 СК України слід виходити з того, що вказана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
		За змістом вказаної норми сімейного законодавства, у разі пред`явлення позову про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, позивач повинен довести початок і кінець такого проживання, а також набуття в цей період спірного майна. Обставини проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, існування між ними відносин, притаманних подружжю, ведення спільного господарства, а також набуття ними спільного майна у цей період має бути підтверджено належними і допустимими доказами.
		Вказані обставини судом не встановлені і матеріалами справи не підтверджені, а покази свідків не засвідчили факт постійного проживання і перебування сторін у стійких шлюбних відносинах протягом спірного періоду.
		На підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки позивачем не було надано належних та достовірних доказів його проживання з відповідачем у період з 20 липня 2011 року по 08 квітня 2020 року однією сім`єю.
		Спільний відпочинок сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання коштів на рахунок, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю.
		Суд першої інстанції дослідив та врахував джерело та розмір доходу сторін та походження коштів, за рахунок яких було придбані спірні квартири та передані у одноособову власність саме ОСОБА_2 , яка особисто і укладала договори купівлі -продажу в той період, коли сторони тільки розлучилися у серпні 2011 року, а потім у квітні 2019 році, після того як продала частину будинку по АДРЕСА_6 , який належав їй як спадок. Як встановлено судовим розглядом, відповідач мала відповідний дохід, який підтверджено відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків ДПС України про суми виплачених доходів за період з 01 січня 2009 року по 31 березня 2021 року (т. 1 а.с. 218-225).
		Спільні фотографії не містять інформації щодо предмету доказування, а тому не можуть вважатися належними доказами підтвердження факту наявності між сторонами відносин, притаманних сім`ї.
		Як зазначено у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2019 року у справі № 552/6659/16-ц (провадження № 61-36768св18), «факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, придбання один одному речей, виконання прохань, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між останніми склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні чоловіку та жінці як подружжю».
		За таких обставин колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено наявність між ним та відповідачем відносин, притаманних подружжю, не надано доказів спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, а спірні квартири були придбані відповідачем в результаті відповідних правочинів купівлі-продажу належної їй нерухомості, за рахунок належних їй особистих коштів, а не створена спільними зусиллями чи спільною працею сторін.
		Посилання представника ОСОБА_1 - адвоката Павловського В.А. на те, що відповідачем не було належним чином доведено факт придбання оспорюваного майна за власні кошти, не заслуговують на увагу, оскільки місцевий суд на підставі належних та допустимих доказів дійшов вірного висновку, що вищезазначене майно було придбано відповідачем в результаті відповідних правочинів купівлі-продажу належної їй нерухомості, за рахунок належних їй особистих коштів, а не створена спільними зусиллями чи спільною працею сторін, а тому відповідач є єдиним власником спірного майна.
		Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов законного і обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у даній справі про визнання факту проживання однією сім`єю, визнання майна спільною сумісною власністю сторін, стягнення грошової компенсації та визнання права власності на частину квартири.
		Колегія суддів вважає, що вказані доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).
		За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правова оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.
		Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.
		Керуючись ст. ст. 367 - 369, 374, 375, 381 - 384, 389-390 ЦПК України, апеляційний суд
		 
		                                                       П О С Т А Н О В И В:
		 
		Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Павловського Віталія Андрійовича залишити без задоволення.
		Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 05 червня 2023 року в даній справі залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
		Повне судове рішення складено 11 вересня 2023 року. 
		Головуючий -  В. І. Криворотенко
		Судді:                                                                                        Ю. О. Філонова 
		 
		                                                                                                   О. І. Собина

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...