Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 641/10075/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів».
Надіслано для оприлюднення: 14.09.2023. Зареєстровано: 14.09.2023. Забезпечено надання загального доступу: 15.09.2023.
Дата набрання законної сили: 13.09.2023
Номер судового провадження: 22-ц/818/1464/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		__________________________________________________________________
		Справа № 641/10075/21                Головуючий суддя І інстанції Чайка І. В.
		Провадження № 22-ц/818/1464/23            Суддя доповідач Яцина В.Б.
		Категорія: Справи у спорах, пов`язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів»
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		13 вересня 2023року                                м. Харків.
		Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
		головуючого                    Яцини В.Б.
		суддів колегії                    Бурлака І.В., Мальованого Ю.М.,
		за участю секретаря судового засідання    Зінченко М.О., 
		 
		розглянувши увідкритому судовомузасіданні апеляційнускаргу Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз» на рішення Комінтернівського районного суду м.Харкова від 29 травня 2023 року, по цивільній справі № 641/10075/21, за позовом ОСОБА_1 до АТ «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз» про захист прав споживача,
		В С Т А Н О В И В :
		 
		У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до АТ «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз», в якому з урахуванням його уточнень просила визнати дії відповідача протиправними, зобов`язати відповідача встановити у квартирі АДРЕСА_1 індивідуальний лічильник газу за кошти оператора. 
		Позов мотивовано тим, що у 2017 році в будинку де мешкає позивач оператор встановив будинковий лічильник газу без попередження. Наслідком цього встановлення стало зростання обсягів споживання газу за умови , що природній газ позивач використовує тільки для приготування їжі. Квитанції про нарахування обсягів споживання газу відповідач не надає, за спожитий газ позивач сплачує регулярно. 
		На момент подання позову до суду за адресою: АДРЕСА_2 виникла заборгованість , оскільки в квартирі зареєстровані три особи, але донька позивача та онук позивача в даній квартирі не мешкають, позивач протягом квітня - листопада кожного року мешкає у заміському будинку в селі Зелений Гай. 
		На звернення позивача відповідач за період з квітня по листопада не здійснює нарахування на позивача, але на інших членів сім`ї нарахування здійснюються, в зв`язку з чим заборгованість становить 800 грн. ОСОБА_1 зверталася до відповідача з проханням щодо встановлення індивідуального лічильника газу , але їй було відмовлено. Позивач є пенсіонеркою, донька та онук останньої кошти на погашення заборгованості їй не надсилають, тому ОСОБА_1 просить суд зобов`язати відповідача встановити у квартирі АДРЕСА_1 індивідуальний лічильник газу за кошти оператора.
		 
		06 квітня 2023 року та 04 травня 2023 року до суду надійшли письмові (додаткові) пояснення АТ «ОГЗ «Харківміськгаз», в яких зазначено , що встановити безкоштовний індивідуальний лічильник газу у квартирі позивача АТ «Харківміськгаз» не має можливості , оскільки кошти в тарифі підприємства були розраховані і призначені НКРЕКП на встановлення за адресною: АДРЕСА_3 тільки будинкового вузла обліку газу.
		 
		Рішенням Комінтернівського районного суду м.Харкова від 29 травня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
		Визнано неправомірними дії АТ «Харківміськгаз» щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні індивідуального квартирного обліку газу
		Зобов`язано АТ «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз» встановити за рахунок власних коштів індивідуальний лічильник газу споживачу за адресою АДРЕСА_2 .
		 
		В апеляційній скарзі, АТ «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз», посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справ, порушення норм матеріального та процесуального права, недоведеність обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду скасувати, новим рішення у задоволенні позову відмовити.
		 
		В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що суд помилково не взяв до уваги що на спірні правовідносини не поширюються норми Закону, які не діяли на день встановлення спірного лічильника, тобто станом на вересень-грудень 2017 року.
		Вказує, що ч.1 ст.6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» не зазначено право споживача на індивідуальним лічильник газу, в якому мова йде про обов`язок оператора ГРМ забезпечити встановлення як індивідуальних так і загальнобудинкових лічильників газу, що забезпечить 100% облік спожитого газу населенням набула чинності пізніше вказаної дати.
		Зазначає, що за адресою позивача забезпечено облік природного газу відповідно до вимог Закону в редакції, що існувала на момент виникнення спірних правовідносин, а рішення суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог прийнято з грубим порушенням норм процесуального права, не надано належної правової оцінки письмовим доказам, наданим АТ «Харківміськгаз», що призвело до ухвалення незаконного рішення з неправильним застосування норм матеріального права.
		Звертає увагу суду, що встановити за свій рахунок індивідуальний лічильник газу у квартирі позивача АТ «Харківміськгаз» не має можливості, оскільки для цього не були закладені відповідні кошти у тарифах на послуги підприємства.
		Зауважує, що обраний позивачем спосіб захисту  зобов`язання АТ «Харківміськгаз» за власний рахунок здійснити встановлення в квартирі позивача індивідуальний газовий лічильник  не передбачений ч.1 ст.16 ЦК України.
		У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін, оскільки воно є обґрунтованим, справедливим та законним.
		Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
		Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи.
		Колегія суддів, відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України вислухала доповідь судді-доповідача, пояснення усіх учасників справи, перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
		У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.
		Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції зазначив на незаконність дій відповідача щодо встановлення загальнобудинкового приладу обліку газу замість квартирного лічильника газу побутовому споживачу в квартирі позивача , оскільки такі дії вчиненні з порушенням положень Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», Кодексу ГРС і Типового договору розподілу природного газу.
		Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
		Судом першої інстанції встановлено, що  ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 . В даній квартирі зареєстровані позивач- ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . 
		Як вбачається з листа АТ «ОГЗ «Харківміськгаз» від 22.09.2021 року позивач ОСОБА_1 зверталася до відповідача зі зверненням про встановлення індивідуального лічильника газу , але їй було відмовлено, та зазначено , що за її адресою вже встановлений загально будинковий вузол обліку . Кошти в тарифі розраховані і призначені НКРЕКП тільки на встановлення будинкового вузла обліку. У разі не згоди розрахунку за спожитий газ за показанням будинкового вузла обліку, споживачі можуть встановити квартирні лічильники газу за власні кошти. 
		З наданої АТ «ОГЗ «Харківміськгаз», інформації вбачається, що на житловий будинок АДРЕСА_3 було встановлено загальнобудинковий лічильник газу, який прийнято до обліку з 01.10.2017 на виконання вимог розділу І Плану розвитку на 2017-2026 роки газороподільної системи ПАТ «Харківміськгаз», затвердженого постановою НКРЕКП № 411 від 24.03.2016.
		Правові, економічні та організаційні засади забезпечення всіх категорій споживачів вузлами обліку природного газу з метою запровадження повного комерційного (приладового) обліку природного газу визначені Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».
		Стаття 2 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» в редакції на час подання позову визначала, що постачання природного газу здійснюється за умови його комерційного обліку, зокрема, для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, у яких природний газ використовується: комплексно, у тому числі для опалення, - з 1 січня 2012 року; для підігріву води та приготування їжі - з 1 січня 2016 року; тільки для приготування їжі - з 1 січня 2021 року.
		Тобто після зазначених дат постачання цим категоріям споживачів мало здійснюватися за умови комерційного обліку лічильниками газу, до їх настання - незалежно від наявності газових лічильників.
		Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» в редакції від 20 січня 2018 року загальнобудинковий лічильник газу може бути встановлений лише за згодою співвласників багатоквартирного будинку в порядку, визначеному статтею 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».
		До 20 січня 2018 року питання встановлення загальнобудинкового приладу обліку природного газу не було врегульоване на рівні закону, а регламентувалося підзаконними нормативно-правовими актами.
		Приписами абзаців третього-п`ятого пункту 4 Тимчасового положення у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 27 січня 2016 року № 46) передбачено, що:
		- ініціювати встановлення будинкового вузла обліку на багатоквартирний будинок, групу багатоквартирних будинків, групу споживачів можуть як власник (власники) такого будинку (таких будинків) (квартир), так і оператор газорозподільної системи;
		- встановлення будинкового вузла обліку здійснюється згідно з Кодексом газорозподільних систем. Встановлення будинкового вузла обліку, в тому числі витрати на проектування, монтаж, здійснюється за кошти сторони, яка ініціювала встановлення такого вузла обліку;
		- власник (власники) будинку (будинків) (квартир), особа, відповідальна за експлуатацію будинку (будинків) (далі - експлуатаційна організація), балансоутримувач будинку (будинків) тощо та оператор газорозподільної системи зобов`язані врегулювати між собою договірні відносини щодо зняття показань будинкового вузла обліку та лічильників газу, установлених у квартирі (далі - квартирні лічильники газу) (за їх наявності), а також забезпечення можливості проведення монтажу, збереження та здійснення експлуатації будинкового вузла обліку. У разі неврегулювання зазначених питань газопостачання такому будинку, групі будинків, групі споживачів може бути припинено відповідно до законодавства.
		Згідно з пунктом 1 глави 5 розділу IX Кодексу газорозподільних систем (далі - Кодекс ГРС), затвердженого постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2494, за ініціативи балансоутримувача (управителя) або оператора газорозподільної системи та за їх рахунок у багатоквартирному будинку (гуртожитку) або на групу будинків (гуртожитків), мешканці яких у повному обсязі чи частково розраховуються за нормами споживання, або для цілей складання загального балансу споживання природного газу може бути організований та встановлений загальнобудинковий вузол обліку природного газу. Балансоутримувач (управитель) не може відмовити оператору газорозподільної системи в організації та встановленні загальнобудинкового вузла обліку природного газу, якщо ці заходи здійснюються за рахунок Оператора ГРМ.
		Тобто до 20 січня 2018 року оператор газорозподільної системи мав право встановити загальнобудинковий лічильник природного газу, врегулювавши з власником (власниками) будинку, експлуатаційною організацією, балансоутримувачем будинку (будинків) тощо договірні відносини щодо зняття показань будинкового вузла обліку, а також забезпечити можливості проведення монтажу, збереження та здійснення експлуатації будинкового вузла обліку.
		Отже, для встановлення загальнобудинкового лічильнику природного газу оператор газорозподільної системи не міг діяти в односторонньому порядку, оскільки повинен був в договірному порядку врегулювати з власником (власниками) будинку, експлуатаційною організацією, балансоутримувачем будинку (будинків) тощо договірні відносини щодо зняття показань будинкового вузла обліку.
		Таким чином, слід вважати, що оператор газорозподільної системи, який в односторонньому порядку встановив для багатоквартирного будинку загальнобудинковий лічильник природного газу як до 20 січня 2018 року, так і після цієї дати, діяв з порушенням вимог законодавства.
		Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року в справі № 212/5836/17 (провадження № 14-11цс21).
		Оскільки відповідачем самостійно (в односторонньому порядку) встановлено загальнобудинковий вузол обліку (лічильник) природного газу у будинку позивача, суд першої інстанції обґрунтовано визнав такі дії відповідача неправомірними.
		Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про захист прав споживачів» держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров`я і життєдіяльності.
		У статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів» зазначено, що права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення.
		Відповідно до пунктів 3, 4, 7 частини першої статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів» крім інших випадків порушень прав споживачів, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо виконавець послуги нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами, порушується принцип рівності сторін договору, ціну продукції визначено неналежним чином.
		Як зазначено в преамбулі Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон України № 1875-IV), який був чинним на час звернення позивача до суду з позовом (виникнення спору), цей Закон визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки.
		Згідно зі статтею 2 Закону України № 1875-IV державна політика у сфері житлово-комунальних послуг базується на таких принципах: забезпечення раціонального використання наявних ресурсів та сталого розвитку населених пунктів; регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, перелік яких визначено цим Законом, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей; забезпечення рівних можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану, віку, місцеперебування та форми власності юридичних осіб тощо; забезпечення соціального захисту малозабезпечених громадян.
		За статтею 3 Закону України № 1875-IV предметом його регулювання є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг. Суб`єктами цього Закону є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, власники, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг.
		Відповідно до частини першої статті 14 Закону України № 1875-IV залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи: перша група - це житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують уповноважені центральні органи виконавчої влади, а у випадках, передбачених законом, - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
		Тарифи на газопостачання відносяться до першої групи.
		Згідно з частиною першою статті 19 Закону України № 1875-IV відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
		Споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору (частини перша, друга статті 20 Закону України № 1875-IV).
		Згідно з пунктом 1 частини другої статті 21 Закону України № 1875-IV виконавець зобов`язаний забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору.
		Як зазначено у частині першій статті 30 Закону України № 1875-IV державне регулювання цін/тарифів базується на основних принципах доступності житлово-комунальних послуг для всіх споживачів та рівності правових гарантій.
		Відповідно до глави 1 розділу 1 Кодексу ГРС Оператор ГРМ - суб`єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління.
		З метою отримання та реєстрації достовірної інформації про обсяги і якість природного газу під час його транспортування, розподілу, постачання, зберігання та споживання здійснюється приладовий облік природного газу (частина перша статті 18 Закону України «Про ринок природного газу»).
		Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.
		За статтею 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» (в редакції, чинній на час звернення із позовом до суду) та графіками оснащення квартир і приватних будинків лічильниками газу, розробленими відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2012 року № 259-р «Деякі питання забезпечення комерційного (приладового) обліку природного газу», газорозподільні підприємства зобов`язані забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується для підігріву води та приготування їжі - до 1 січня 2016 року, тільки для приготування їжі - до 1 січня 2021 року.
		Позивач є споживачем природного газу, а відповідач - оператором ГРМ, виконавцем комунальної послуги, спрямованої на задоволення потреби фізичної особи у забезпеченні газопостачанням.
		Відповідно до пунктів 1.1-1.3 Типового договору цей договір є публічним, регламентує порядок та умови переміщення природного газу з метою фізичної доставки Оператором ГРМ обсягів природного газу, які належать споживачам (їх постачальникам), до об`єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи. Умови договору однакові для всіх споживачів України.
		Цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 ЦК України на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема, сплата рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу.
		ОСОБА_1 приєдналася до вказаного типового договору, оскільки щомісячно споживає природний газ та сплачуює рахунки за спожитий природний газ.
		Згідно з пунктом 2.1 цього типового договору відповідач взяв на себе зобов`язання постачати природний газ споживачам в необхідних об`ємах (обсягах), а вони взяли на себе зобов`язання своєчасно сплачувати вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.
		У статті 526 ЦК України зазначено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.
		У частині першій статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		За статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
		У постанові НКРЕКП від 28 грудня 2011 року № 150 «Про встановлення тарифу на транспортування природного газу та про встановлення тарифу на послуги з розподілу природного газу» зазначено, що до структури тарифу було включено вартість витрат на встановлення лічильників газу населенню за кожні поставлені (розподілені) 1 000 м3 природного газу.
		Згідно з додатком № 1 до вказаної постанови НКРЕКП в структурі тарифу затверджено витрати на встановлення лічильників газу населенню за поставлені 1 000,00 м3 природного газу у розмірі 6,96 грн, а згідно з додатком № 1 до постанови від 27 вересня 2016 року № 1625 - 25,20 грн.
		Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. (частина перша статті 2 ЦПК України).
		У частині третій статті 12, частині першій статті 81 ЦПК України вказано, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Стаття 76 ЦПК України визнає доказами будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 77 ЦПК України).
		Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Частинами першою-другою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Враховуючи викладене, оскільки ОСОБА_1 сплачувала за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі безпосередньо індивідуальних, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач зобов`язаний надавати послуги, які оплачені позивачем, та відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» забезпечити встановлення індивідуального лічильника газу позивачу, яка проживає у квартирі, де газ використовується тільки для приготування їжі.
		Відмова відповідача встановити індивідуальний лічильник позивачу суперечить вимогам законодавства, порушує права позивача. З урахуванням вимог статті 5 Закону України «Про захист прав споживачів», статті 2 Закон України № 1875-IV волевиявлення позивача на встановлення індивідуального лічильника газу не може бути порушеним.
		Вирішуючи питання про те, за чий рахунок повинно проводитися фінансування робіт з оснащення лічильниками газу, суд правильно керувався частиною першою статті 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», згідно з якою фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.
		Саме на АТ «Харківміськгаз» покладений обов`язок з встановлення лічильників газу у строк на час звернення позивача до суду та ухвалення судових рішень і відповідач повинен вживати заходів щодо залучення джерел фінансування цих робіт, а покладання такого обов`язку на споживачів є неправомірним.
		Зазначені висновки відповідають правовій позиції, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 214/2435/17 (касаційне провадження № 14-347цс18), від якої Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав відступати у постанові від 26 жовтня 2021 року в справі № 212/5836/17 (касаційне провадження № 14-11цс21).
		Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
		Висновки суду першої інстанції відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 15 грудня 2021 року у справі № 212/7239/17 (провадження № 61-22891св19) та від 21 січня 2022 року у справі № 211/37/19 (провадження № 61-1798св20).
		Доводи апеляційної скарги про те, що позивач забезпечена згідно з вимогами Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» лічильником газу, а саме встановленим загальнобудинковим приладом обліку газу, відхиляються апеляційним судом, оскільки відмова відповідача встановити індивідуальний лічильник позивачу суперечить вимогам законодавства, порушує його права. З урахуванням вимог статті 5 Закону України «Про захист прав споживачів», статті 2 Закону України № 1875-IV (який діяв на час виникнення спору) волевиявлення позивача на встановлення індивідуальних лічильників газу не може бути порушеним.
		Судом правильно було враховано, що встановлення загальнобудинкового вузла обліку газу без відповідного погодження із співвласниками будинку (власниками квартир у багатоквартирному будинку) та нарахування вартості спожитого газу на підставі показників загальнобудинкового вузла обліку газу порушують права позивача, оскільки в процесі обліку спожитого газу не відображається фактичне споживання газу кожним окремо споживачем багатоквартирного будинку, у квартирі якого відсутній лічильник, що призводить до нарахування вартості споживання газу, який насправді не використовувався споживачами.
		Посилання в скарзі на помилковість висновків суду щодо безпідставності встановлення індивідуального лічильника, не заслуговують на увагу як необґрунтовані, оскільки задоволення вимог позивача буде відповідати державній політиці у сфері житлово-комунальних послуг, забезпечить раціональне використання ресурсів та рівні можливості для позивача з отримання послуги по газопостачанню; встановлення позивачу індивідуального лічильника забезпечить оплату ним саме того об`єму газу, який ним спожитий, що буде відповідати такому завданню цивільного законодавства, як справедливість.
		Доводи заявника про відсутність у відповідача обов`язку профінансувати встановлення індивідуального лічильника позивачу також є безпідставними, оскільки, вирішуючи питання про те, за чий рахунок повинно проводитися фінансування робіт з оснащення лічильниками газу, суд першої інстанції правильно керувався частиною першою статті 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», згідно з якою фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.
		Колегія суддів також відхиляє доводи скарги щодо безпідставного надання зворотної сили ст. 2 Закону України «Про Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природнього газу» в редакції, яка набула чинності з 20.01.2018, тобто вже після встановлення 07.09.2017 відповідачем спірного загальнобудинкового вузла обліку споживання газу, яка лише після оспореного у даній справі встановленого лічильника передбачає, що з метою забезпечення комерційного обліку природного газу для населення суб`єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, оснащують споживачів природного газу - фізичних осіб (населення) індивідуальними лічильниками газу. Загальнобудинковий лічильник газу може бути встановлений лише за згодою співвласників багатоквартирного будинку в порядку, визначеномустаттею 10 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку". 
		Апелянт помилково вважає, що у ч. 1 ст. 6 вказаного Закону України не зазначено право споживача на індивідуальний лічильник газу, оскільки в ньому мова йде про обов`язок Оператора ГРМ забезпечити встановлення як індивідуальних, так і загальнобудинкових лічильників газу, що забезпечить 100% облік спожитого газу населенням. 
		З огляду на зміст вказаної норми ч. 1 ст. 6 вказаного Закону вибір способу обліку споживання газу залишається за споживачем послуг, інше тлумачення цієї норми не відповідає вимогам частини першої статті 5 Закону України «Про захист прав споживачів», який передбачає, що держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість, зокрема, вільного вибору продукції.
		Як безспірно встановлено судом, відповідач встановив спірний вузол обліку газу (ВОГ) на будинку, де мешкає позивачка, без узгодження з позивачкою зі мешканцями цього будинку. Пломбування встановленого загальнобудинкового ВОГ відбулося 13.09.2017 за адресою АДРЕСА_4 , де мешкає позивачка, відбулося за відсутності представника споживача (а.с. 79). Отже, відповідач, не узгоджував своїх дій щодо встановлення загальнобудинкового вузла обліку зі споживачами послуг, які мають законне право на встановлення індивідуального лічильника газу.
		Апелянт помилково послався у даному випадку на порушення судом норми ст. 58 Конституції України, яка передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, оскільки спір у даному випадку виник внаслідок відмови відповідачем позивачці, яка є споживачем послуг відповідача, у встановленні індивідуального лічильника газу, коли вказана норма ч. 2 ст. 2 Закону України «Про Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природнього газу» в редакції, яка набула чинності з 20.01.2018 вже була чинною.
		Крім того, відповідач безпідставно послався на положення Плану розвитку газорозподільчої системи ПАТ «Харківмісьгаз» на 2017-2026 роки, яка затверджена постановою НКРЕКП від 28.03.2017 року № 415, оскільки цей підзаконний нормативний акт не відповідає змісту згаданих норм Законів України, які мають вищу юридичну силу, що порушує принцип верховенства права, ст. 10 ЦПК України.
		Суд обґрунтовано та відповідно до     ч. 4 ст. 263 ЦПК України покликався на наступні правові висновки щодо змісту вказаних норм матеріального права при аналогічних обставинах справи № 214/2435/17 за позовами фізичних осіб про визнання права на забезпечення індивідуальними безкоштовними газовими лічильниками за рахунок ПАТ «Криворіжгаз»; визнання, що ПАТ «Криворіжгаз» зобов`язане за свій рахунок у термін до 01 січня 2018 року здійснити встановлення в їхніх квартирах індивідуальних газових лічильників як побутовим споживачам, які були висловлені у постанові ВП ВС від 07 листопада 2018 року (провадження № 14-347цс18) та які спростовують доводи скарги.
		Згідно зі статтею 2 Закону№ 1875-IV«Про житлово-комунальні послуги» державна політика у сфері житлово-комунальних послуг базується на таких принципах: забезпечення раціонального використання наявних ресурсів та сталого розвитку населених пунктів; регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, перелік яких визначено цим Законом, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей; забезпечення рівних можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану, віку, місцеперебування та форми власності юридичних осіб тощо; забезпечення соціального захисту малозабезпечених громадян.
		Вимоги статті 6 Закону№ 3533-VI«Про забезпечення комерційного обліку природнього газу» мають вищу юридичну силу, ніж рішенняНаціональної комісії, яка здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Ці вимоги зобов`язують відповідача забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, в яких газ використовується тільки для приготування їжі,  до 01 січня 2018 року.
		Відмова відповідача встановити індивідуальні лічильники позивачам суперечить вимогам законодавства, порушує права позивачів. З урахуванням вимог статті 5 Закону№ 1023-XII, статті 2 Закону № 1875-IV«Про житлово-комунальні послуги» волевиявлення позивачів на встановлення індивідуальних лічильників газу не може бути порушеним.
		Вирішуючи питання про те, за чий рахунок повинно проводитися фінансування робіт з оснащення лічильниками газу, суд правильно керувався частиною першою статті 3 Закону№ 3533-VI «Про забезпечення комерційного обліку природнього газу», згідно з якоюфінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.
		Саме на відповідача покладений обов`язок встановлення лічильників газу, лише він повинен вживати заходів щодо залучення інших джерел фінансування цих робіт і покладання такого обов`язку на споживачів є неправомірним. 
		ВП ВС у вказаній постанові також дійшла висновку, що обраний позивачами спосіб захисту суд обґрунтовано вважав таким, щовідповідає вимогам статті 16 ЦК України.
		Отже,обраний позивачкоюспосіб захистуїхніх праввідповідає норміп.5ч.2ст.16ЦК Українищодо примусовевиконання обов`язкув натурі.На переконаннясуду апеляційноїінстанції,встановлення позивачцііндивідуального лічильникузабезпечить оплатусаме тогооб`єму газу,який спожито,що відповідаєосновному завданнюцивільного законодавства,яке визначеноу ст.2ЦПК України: справедливий,неупереджений тасвоєчасний розгляді вирішенняцивільних справз метоюефективного захиступорушених,невизнаних абооспорюваних прав,свобод чиінтересів фізичнихосіб,прав таінтересів юридичнихосіб,інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
		За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ст.375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
		Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
		 
		П О С Т А Н О В И В :
		 
		Апеляційну скаргу Акціонерного товариства«Операторгазорозподільноїсистеми «Харківміскгаз» залишити без задоволення.
		Рішення Комінтернівського районного суду м.Харкова від 29 травня 2023 року залишити без змін.
		 
		Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.
		Повний текст судового рішення виготовлено 14 вересня 2023 року.
		 
		 
		 
		 
		 
		Головуючий                          В.Б. Яцина
		 
		   Судді                                І.В.Бурлака
		 
		 
		 
		                                   Ю.М.Мальований.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...