Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 360/6989/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 19.09.2023. Зареєстровано: 20.09.2023. Забезпечено надання загального доступу: 21.09.2023.
Дата набрання законної сили: 19.10.2023
Номер судового провадження: п/360/7104/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		РІШЕННЯ
		Іменем України
		 
		18 вересня 2023 рокум. ДніпроСправа № 360/6989/21
		Суддя Луганського окружного адміністративного суду Кисельова Є.О., розглянувши справу за позовом ОСОБА_1 до Луганського апеляційного суду про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		До Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Луганського апеляційного суду (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
		-визнати протиправною бездіяльність Луганського апеляційного суду щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за невикористані позивачем календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019-2020 роки;
		-зобов`язати Луганський апеляційний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , грошову компенсацію за невикористані позивачем календарні дні додаткової відпустки, як учасника бойових дій, за 2019-2020 роки, а саме: 14 календарних днів за 2019 рік, та 14 календарних днів за 2020 рік, виходячи з заробітної плати станом на день звільнення з державної служби 04.09.2019 року, 25.06.2020 року, 11.12.2020 року. 
		В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем при звільненні ОСОБА_1 , всупереч положень статті 24 Закону № 504/96-ВР та статті 83 КЗпП України, не нараховано та не сплачено компенсацію за всі дні невикористаної додаткової відпустки, як учасника бойових дій за 2019-2020 роки, що суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації такого права на відпочинок.
		Ухвалою суду від 15.11.2021 відкрито провадження у справі.
		Ухвалою суду від 22.12.2021 виправлено описку.
		Ухвалою суду від 13.01.2022 витребувано докази у справі.
		Ухвалою суду від 13.01.2022 вирішено подальший розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження.
		Ухвалою суду від 17.08.2023 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.
		Від представника відповідача до суду надійшов відзив на позов, у якому відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав правомірності дій щодо не нарахування та невиплатикомпенсації за невикористані дні додаткової відпустки.   
		Сторони про розгляд справи повідомлялись належним чином.
		Відповідно до частини дев`ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
		Враховуючи положення вказаної вище норми, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
		Дослідивши матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
		З матеріалів справи встановлено, що 09.01.2019 наказом № 2-ос1/а т.в.о. керівника апарату Луганського апеляційного суду ОСОБА_1 призначено на посаду начальника відділу режимно-секретної роботи Луганського апеляційного суду з 09.01.2019 в порядку переведення з Апеляційного суду Луганської області.
		Рішенням комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій (учасниками війни) від 22.01.2016 ОСОБА_1 надано статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , виданим 04.04.2016.
		04.09.2019 наказом в.о.керівника апарату Луганського апеляційного суду Беззубенка К. № 96-ос/а позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності та звільнено з посади, згідно до п.4 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» №889-УІІІ.
		На день звільнення позивачу надано довідку № 283 від 04.09.2019 про те, що додаткова оплачувана відпустка ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій, у 2019 році не надавалася.
		01.06.2020 року наказом керівника апарату Луганського апеляційного суду Савчука О. № 69-к/тр/а позивача поновлено на посаді начальника відділу з режимно-секретної роботи Луганського апеляційного суду з 04.09.2019. 
		25.06.2020 наказом керівника апарату Луганського апеляційного суду Савчука О. № 95-к/тр/а ОСОБА_1 вдруге звільнено з посади начальника відділу з режимно- секретної роботи, на підставі ст.26 Закону України «Про державну таємницю», п. 87 Порядку організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених постановою КМУ від 18.12.2013 № 939, п.2 ст.40 КЗпП України. 
		Згідно довідки Луганського апеляційного суду від 25.06.2020 № 5/1357/2020 додаткова оплачувана відпустка позивачу, як учаснику бойових дій, у 2020 році не надавалася. 
		10.12.2020 наказом керівника апарату Луганського апеляційного суду Савчука О. № 246-к/тр/а ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника відділу з режимно-секретної роботи Луганського апеляційного суду. 
		11.12.2020 наказом керівника апарату Луганського апеляційного суду Савчука О. № 248-к/тр/а позивача втретє звільнено з посади начальника відділу з режимно- секретної роботи, на підставі ст.26 Закону України « Про державну таємницю», п. 87 Порядку організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених постановою КМУ від 18.12.2013 № 939, п.2 ст.40 КЗпП України. 
		Згідно довідки Луганського апеляційного суду від 11.12.2020 № 481 додаткова оплачувана відпустка ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій, у 2020 році не надавалася. 
		01.04.2021 наказом в.о. керівника апарату Луганського апеляційного суду Беззубенка К. № 48-к/тр/а позивача поновлено на посаді начальника відділу з режимно-секретної роботи Луганського апеляційного суду.
		02.04.2021 наказом в.о. керівника апарату Луганського апеляційного суду Беззубенка К. № 50-к/тр/ ОСОБА_1 вчетверте звільнено з посади начальника відділу з режимно- секретної роботи, на підставі п.2 ст.40 КЗпП України, у зв`я зку зі скасуванням допуску до державної таємниці.
		28.09.2021 наказом в.о.керівника апарату Луганського апеляційного суду Беззубенка К. №205-к/тр/а позивача поновлено на посаді начальника відділу з режимно-секретної роботи Луганського апеляційного суду з 03.04.2021.
		18.10.2021 ОСОБА_1 звернулась до Луганського апеляційного суду з заявою щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані у 2019-2020 роках додаткові відпустки, як учаснику бойових дій.
		Листом Луганського апеляційного суду від 27.10.2021 № 5/2317/2021 у задоволені вказаних вимог позивачу відмовлено.
		Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
		Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		За приписами статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
		Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
		Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. 
		Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
		Стаття 55 Конституції України, встановлюючи судовий захист прав і свобод людини і громадянина, гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
		Статтею 64 Конституції України гарантовано, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
		Закон України «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96ВР) установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
		Статтею 4 Закону № 504/96-ВР визначено такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону): додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону): додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону): інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, М і Г5 цього Закону): 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону): 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону): відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток. 
		Статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР встановлено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. 
		Відповідно вимог частини 1 статті 24 Закону № 504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи. 
		Вказане  положення кореспондується з частиною першою статті 83 КЗпП України. 
		Верховний Суд у Постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21 -8а15 зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Так, правовий статус учасників бойових дій визначено Законом України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них. 
		За приписами пункту 19 частини першої статті 6 Закону № 3551-ХІТ учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов`язані) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.
		Відповідно до пункту 12 частини першої статті 12 Закону № 3551- XII учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. 
		Відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця регулює Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року (далі-Закон № 889-УІІІ).
		Згідно положень пункту 5 частини 1 статті 7 Закону № 889-VIII державний службовець має права на відпустки, соціальне та пенсійне забезпечення відповідно до закону. 
		Норми статті 58 Закону № 889-УІІІ визначають право державного службовця на щорічні додаткові та інші види відпусток. 
		Згідно частини 2 статті 58 Закону № 889-УІІІ додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати та інші види відпусток надаються державним службовцям відповідно до закону.
		Порядок надання додаткових відпусток державному службовцю визначається Постановою Кабінету Мінстрів України №270 від 06.04.2016 року «Про затвердження Порядку надання державним службовцям додаткових відпусток» (далі - Порядок). 
		Згідно вимог частини 9 вказаного вище Порядку за бажанням державного службовця у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку в році звільнення з подальшим звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки. Під час звільнення державного службовця йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні додаткової відпустки.
		За юридичною позицією Конституційного Суду України, викладеною у абзаці 2, 3 пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018, "встановлення пільг ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551, є одним із засобів реалізації державою конституційного обов`язку щодо забезпечення соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей. Держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов`язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов`язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності. Невиконання державою соціальних зобов`язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, підриває довіру до держави. Соціальний захист ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, спрямований на забезпечення їм достатнього життєвого рівня. Обмеження або скасування пільг для ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, без рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов`язань держави щодо соціального захисту осіб, які захищали Вітчизну, та членів їхніх сімей. У разі зміни правового регулювання набуті вказаними особами пільги чи інші гарантії соціального захисту повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації. Обмеження або скасування таких пільг, інших гарантій соціального захисту можливе лише у разі запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту" (абзаци другий, третій пункту 5 мотивувальної частини). 
		Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8- рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
		Оскільки правове врегулювання питання щодо грошової компенсації невикористаної частини додаткової відпустки державного службовця (як учасника бойових дій) за минулі роки, Законом № 889-VІІІ і Порядку № 270 чітко не визначено, тому при вирішенні вказаного спору застосуванню підлягають приписи Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) і Закону України «Про відпустки» (№ 504/96-ВР).
		Так, відповідно до частини першої статті 24 Закону № 504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи. 
		Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій з 04.04.2016, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , у зв`язку з чим позивач має право на додаткову відпустку як учасник бойових дій із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. 
		Проте, відповідачем всупереч положень статті 24 Закону № 504/96-ВР та статті 83 КЗпП України не нараховано та не сплачено позивачу компенсацію за всі дні невикористаної додаткової відпустки, як учасника бойових дій, за 2019-2020 роки, при звільненні останньої з посади, що суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації такого права на відпочинок.  
		Отже, у випадку звільнення працівника йому виплачується компенсація за всі невикористані ним дні, як основної, так і додаткової відпустки.
		Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 19.01.2021 у справі № 160/10875/19.
		Оскільки право позивача на компенсацію за невикористані додаткові відпустки як учаснику бойових дій порушено, тому воно підлягає відновленню в судовому порядку.
		Суд не приймає до уваги та вважає не обґрунтованими доводи відповідача, що вимоги позивача про компенсацію за невикористані дні відпустки є такими, що не підлягають задоволенню з підстав неподання ОСОБА_1 заяви про надання додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, та не надання пропозиції щодо її включення до графіку відпусток на 2020 рік, оскільки відсутність відповідної заяви не звільняє відповідача від обов`язку провести у день звільнення позивача повний розрахунок та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні відпустки, в тому числі за минулі періоди.
		Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		За встановлених в цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що основні (суттєві) аргументи позовної заяви є обґрунтованими, у зв`язку з чим позов слід задовольнити.
		Питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач від сплати судового збору звільнений.
		Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 241-246, 250, 255, 262, 263, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		 
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Луганського апеляційного суду (Луганська область, місто Сєвєродонецьк, бульвар Дружби Народів, будинок 16, код ЄДРПОУ 42263208) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.
		Визнати протиправною бездіяльність Луганського апеляційного суду щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019-2020 роки. 
		Зобов`язати Луганський апеляційний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учасника бойових дій, за 2019-2020 роки, виходячи з заробітної плати станом на день звільнення з державної служби.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		 
		     
		 
		Суддя                                                             Є.О. Кисельова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...