Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 902/639/22 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Право власності на землю у тому числі:; Інший спір про право власності на землю.
Надіслано для оприлюднення: 29.09.2023. Зареєстровано: 30.09.2023. Забезпечено надання загального доступу: 02.10.2023.
Дата набрання законної сили: 19.09.2023
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		19 вересня 2023 року 
		м. Київ
		 
		cправа №  902/639/22 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т.Б., Багай Н.О.,
		секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,
		за участю представників:
		прокуратури - Гусарової А. В. (прокурор за посвідченням),
		позивача - не з`явилися,
		відповідача - не з`явилися,
		третьої особи - не з`явилися,
		розглянув касаційну скаргу заступника керівника Рівненської обласної прокуратури 
		на рішення Господарського суду Вінницької області від 14.12.2022 (суддя Міліціанов Р. В.) та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.05.2023 (судді: Василишин   А. Р. - головуючий, Філіпова Т. Л., Бучинська Г. Б.) у справі
		за позовом Вінницької міської ради
		до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гебора"
		за участю першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Вінницької міської ради
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Приватного сільськогосподарського орендного підприємства "Промінь",
		про витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки.
		 
		Короткий зміст і підстави позовних вимог
		1. У липні 2022 року Вінницька міська рада звернулася до суду з позовом про витребування з приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Гебора" (далі - ТОВ "Гебора") у комунальну власність Вінницької міської територіальної громади в особі позивача земельної ділянки, кадастровий номер 0510100000:02:116:0008, площею 0,8970 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 23077930, номер запису про право власності 42070694), що розташована по вул. Хмельницьке шосе, 1 км, в м. Вінниця.
		2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що проведеним досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні встановлено, що посадові особи Приватного сільськогосподарського орендного підприємства "Промінь" (далі - ПСОП "Промінь"), з метою привласнення спірної земельної ділянки, діючи у власних інтересах, використовуючи завідомо підроблені документи (державний акт на право власності на земельну ділянку від 18.08.2003, серія та номер ВН 016709), зареєстрували право власності на спірну земельну ділянку за підприємством, а 20.05.2021 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості про право власності відповідача на спірну земельну ділянку. Наведені обставини на переконання позивача свідчать про протиправне вибуття спірної земельної ділянки з комунальної власності Вінницької міської територіальної громади.
		3. 05.08.2022 прокурором повідомлено про вступ у справу та надано до суду відповідне повідомлення. У відповідній заяві прокурор підтримав позовні вимоги, а також зазначив, що позивачем не надано усіх доказів на підтвердження обставин протиправного заволодіння земельною ділянкою, тому позивач неналежно виконує обов`язки. Прокурор вважає, що додатковими доказами вибуття земельної ділянки поза волею власника є ті обставини, що відомості про видачу державного акта відсутні у книзі записів Держгеокадастру, під відповідним номером державний акт видано фізичній особі. Земельна ділянка використовувалась Товариством з обмеженою відповідальністю "Кредо", що на переконання прокурора, є додатковим доказом неможливості її використання третьою особою.
		Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
		4. Рішенням Господарського суду Вінницької області від 14.12.2022 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
		Рішення суду мотивовано тим, що позивач не довів порушення вимог чинного законодавства при оформлення права власності третьою особою на земельну ділянку, а також в оскаржуваному рішенні зазначено про неефективність обраного позивачем способу захисту своїх прав, оскільки позивач заявив єдину вимогу про витребування земельної ділянки, однак не заявив вимог стосовно: скасування рішення державного реєстратора/державної реєстрації прав/припинення права власності/набуття права власності, що, на думку суду, є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
		5. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.05.2023 рішення суду першої інстанції змінено в його мотивувальній частині.
		Постанову мотивовано тим, що в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про передачу спірної земельної ділянки в комунальну власність позивача (що також підтверджено листом від 02.08.2021 № 01-00-011-51929, підписаним заступником міського голови позивача та адресованим виконуючому обов`язки керівника Вінницької обласної прокуратури), що не дає суду підстав визначити позивача як власника майна, яке він витребовує.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		6. У касаційній скарзі заступник керівника Рівненської обласної прокуратури просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		7. На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанції при застосування статті 83 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та статті 86 ГПК України не враховано позиції Верховного Суду викладені у постановах від 20.09.2022 у справі № 922/3684/20, від 05.08.2022 №   922/2060/20 щодо правовідносин, які виникли у питанні приналежності земельної ділянки до комунальної форми власності, застосував статтю 83 ЗК України не врахувавши, що право власності територіальної громади (комунальної власності) на земельні ділянки в межах населених пунктів є спростовною презумпцією, а статтю 86 ГПК України - щодо оцінки доказів, які підтверджують приналежність земельної ділянки до земель комунальної власності, з врахуванням статті 83 ЗК України.
		Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду, що в силу положень статті 83, частини 4 статті 173 ЗК України та статті 86 ГПК України, належним підтвердженням знаходження спірної земельної ділянки в межах території населеного пункту, межі якого змінювались в порядку частини 4 статті 173 ЗК України на підставі постанови Верховної Ради України, може бути розроблена технічна документація із землеустрою щодо встановлення її меж в натурі (на місцевості), у тому числі у разі її розроблення після прийняття Верховною Радою України рішення про розширення меж.
		Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
		8. Учасники справи своїм правом на подання відзивів на касаційну скаргу не скористались.
		9. Вінницька міська рада у заяві про приєднання до касаційної скарги заступника керівника Рівненської обласної прокуратури, поданій до суду касаційної інстанції в порядку статті 297 ГПК України, зазначила, що також вважає рішення Господарського суду Вінницької області від 14.12.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.05.2023 у справі № 902/639/22 необґрунтованими, такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.
		Розгляд справи Верховним Судом 
		10. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.08.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Вінницької області від 14.12.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.05.2023 у справі № 902/639/22, призначено розгляд справи у судовому засіданні на 19.09.2023.
		Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.08.2023 приєднано заяву позивача - Вінницької міської ради про приєднання до касаційної скарги заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Вінницької області від 14.12.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.05.2023 у справі № 902/639/22.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		11. 04.03.2021 на підставі рішення державного реєстратора Іванівської сільської ради Калинівського району Вінницької області від 09.03.2021, індексний номер 56989927, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, внесено відомості про право власності ПСОП "Промінь" на земельну ділянку, кадастровий номер 0510100000:02:116:0008, площею 0,8970 га.
		12. Підставою для державної реєстрації зазначеної земельної ділянки визначено копію державного акта на право власності на земельну ділянку, серія та номер: ВН 016709, виданого 18.08.2003 Вінницьким районним відділом земельних ресурсів; уточнююча довідка, серія та номер: НВ-0521392232021, видана 24.02.2021 відділом у м. Вінниці Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.
		Так, відповідно до зазначеного державного акта на право власності на земельну ділянку його видано на підставі рішення Якушинецької сільської ради 21 сесії 3 скликання від 25.01.2002; цільове призначення земельної ділянки - для комерційного використання, а відділом у м. Вінниці Головного управлінні Держгеокадастру у Вінницькій області видано уточнюючу довідку від 24.02.2021, серія та номер: НВ-0521392232021, відповідно до якої, державний кадастровий реєстратор повідомив, що на виконання Постанови Верховної Ради України від 13.05.2015 № 401-VІІІ "Про зміну і встановлення меж міста Вінниці і Вінницького району Вінницької області" земельну ділянку, кадастровий номер 052688900:01:001:0026, внесено до ДЗК з урахуванням нової адреси, при цьому було уточнено місце розташування земельної ділянки: м. Вінниця та присвоєно новий кадастровий номер 0510100000:02:116:0008.
		13. В подальшому, як вбачається з відомостей, що зазначені в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, 20.05.2021 внесено відомості про право власності ТОВ "Гебора" на земельну ділянку, кадастровий номер 0510100000:02:116:0008, площею 0,8970 га.
		14. Підставою для проведення державної реєстрації слугувало рішення відповідача від 14.05.2021 № 05/21-1, зареєстроване в реєстрі за №№ 1019, 1020 Шишкіною А. О., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу; акт приймання-передачі від 14.05.2021, зареєстроване в реєстрі за №№ 1021, 1022 Шишкіною А. О., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу.
		15. Листом від 02.08.2021 № 01-00-011-51929 позивач, за підписом заступника міського голови, повідомив виконуючого обов`язки керівника Вінницької обласної прокуратури, що спірна земельна ділянка, площею 0,89 га, у комунальну власність Вінницької міської територіальної громади на підставі постанови Верховної Ради України від 13.05.2015 № 401-VIІI "Про зміну і встановлення меж міста Вінниця і Вінницького району Вінницької області" не переходила та знаходиться в приватній власності.
		Позиція Верховного Суду
		16. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		17. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі та заяві про приєднання до касаційної скарги доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.
		18. В основу оскаржуваного рішення суду першої інстанції про відмову у позові покладено висновок про неефективність обраного позивачем способу захисту своїх прав та не доведення позивачем порушення вимог чинного законодавства при оформлення права власності ПСОП "Промінь" на спірну земельну ділянку, а в основу оскаржуваної постанови - висновок апеляційного суду про те, що спірна земельна ділянка фактично вибула з державної власності, а будь-яких доказів переходу спірної земельної ділянки до комунальної власності позивачем та прокурором не надано.
		19. Позовом у процесуальному сенсі є вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного Законом інтересу, який здійснюється у визначеній Законом процесуальній формі.
		20. В силу дії частини 1 статті 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Належними сторонами в господарській справі є особи, відносно яких є дані про те, що вони можуть бути суб`єктами спірних матеріальних правовідносин. Належний позивач особа, якій належить право вимоги. Обґрунтування належності у осіб процесуальної правосуб`єктності позивача покладається на позивача. Відповідно, позивач і відповідач визнаються належними сторонами, якщо є припущення вважати, що вони є носіями спірного права або охоронюваного законом інтересу.
		21. Відповідно до статті 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. 
		22. Згідно із частиною 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
		23. Суб`єктами права власності на землю, відповідно до статті 80 ЗК України, є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності. Таким чином, законодавчо закріплено три форми власності землі: приватна; комунальна; державна.
		24. За змістом частини 2 статті 60 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.
		25. Із уведенням у дію 01.01.2002 нового ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності, про що зазначено у частині 2 статті 83 ЗК України. 
		26. Отже, принцип розмежування земель державної і комунальної власності відображено у положеннях ЗК України, який, зокрема, полягає у визнанні пріоритету належності земель у межах населеного пункту відповідній територіальній громаді. Тобто всі землі у межах населеного пункту вважаються такими, що із 01.01.2002 перебувають у комунальній власності, крім земель, належність яких державі або приватним власникам зафіксована у ЗК України. 
		27. Таким чином, у комунальній власності територіальної громади м. Вінниці перебувають усі землі в межах м. Вінниці, крім земельних ділянок приватної та державної власності, незалежно від стану формування земельної ділянки, чим спростовується передчасні твердження суду апеляційної інстанції про ненадання позивачем доказів на підтвердження його прав щодо спірної земельної ділянки.
		28. Законом України від 05.02.2004 № 1457-IV "Про розмежування земель державної та комунальної власності" (втратив чинність 01.01.2013) було визначено правові засади розмежування земель державної та комунальної власності і повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо регулювання земельних відносин з метою створення умов для реалізації ними конституційних прав власності на землю, забезпечення національного суверенітету, розвитку матеріально-фінансової бази місцевого самоврядування.
		У статті 5 цього Закону було наголошено, що суб`єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
		Водночас при розмежуванні земель державної та комунальної власності до земель комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст передаються: усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної власності та земель, віднесених до державної власності; земельні ділянки за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти комунальної власності; землі запасу, які раніше були передані територіальним громадам сіл, селищ, міст відповідно до законодавства України; земельні ділянки, на яких розміщені об`єкти нерухомого майна, що є спільною власністю територіальної громади та держави (стаття 7 Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності").
		29. Із 01.01.2013 набув чинності Закон України № 5245-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", за змістом пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" якого з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:
		а) земельні ділянки:
		на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади;
		які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;
		б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.
		Згідно з пунктом 5 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно зі статтею 122 ЗК України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку.
		Як передбачено у пункті 6 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI, "у разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються:
		у межах населених пунктів - сільськими, селищними, міськими радами;
		за межами населених пунктів - органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками".
		За змістом пункту 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI державна реєстрація речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності, зазначених у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється в порядку, встановленому законом.
		30. У постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.08.2022 у справі №   922/2060/20 зазначено:
		"Крім цього, Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду акцентує увагу на тому, що у разі виникнення спору щодо приналежності земельної ділянки в межах населеного пункту до комунальної власності або відповідних доводів особи, яка заперечує це, судам слід виходити з того, що за умов правового регулювання статті 83 ЗК України право власності територіальної громади (комунальної власності) на земельні ділянки в межах населених пунктів є спростовною презумпцією.
		Обов`язок щодо спростування цієї презумпції належними, допустимими та достовірними доказами покладається саме на ту особу, яка її заперечує, а оцінка таких доказів здійснюється судами з урахуванням вимог статті 86 ГПК України. При цьому для особи, яка заперечує цю обставину, не достатньо лише послатися на те, що спірна земельна ділянка не є комунальною власністю, переклавши тягар доведення на орган місцевого самоврядування (у цій справі Міськраду), а необхідно саме спростувати зазначену презумпцію.
		Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, відповідно до якої принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №   917/1307/18). Більш того, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №   917/1307/18)".
		Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20.09.2022 у справі № 922/3684/20.
		31. Таким чином, обов`язок щодо спростування зазначеної презумпції належними, допустимими та достовірними доказами покладається саме на ту особу, яка її заперечує, а оцінка таких доказів здійснюється судами з урахуванням вимог статті 86 ГПК України, однак суди попередніх інстанцій наведеного не врахували.
		32. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Постановою Верховної Ради України від 13.05.2015 № 401 -VIII "Про зміну і встановлення меж міста Вінниця і Вінницького району Вінницької області", змінено межі міста Вінниця і Вінницького району Вінницької області, збільшено територію міста на 4448,97 га, у тому числі, окрім іншого, за рахунок 956,46 га земель Якушинецької сільської ради Вінницького району, а з технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) ПСОП "Промінь", розробленої Товариством з обмеженою відповідальністю "Юридично-земельний союз "Альянс" у 2020 році, вбачається, що земельна ділянка, кадастровий номер 0520688900:01:011:0026, якій у подальшому присвоєно, кадастровий номер 0510100000:01:116:0008, знаходиться на території міста Вінниця.
		33. Суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що в матеріалах справи наявна копія протоколу 21 сесії 3 скликання від 25.01.2002 Якушинецької сільської ради разом із усіма додатками, за результатами вивчення яких суд встановив відсутність будь-якого рішення про продаж або відчуження земельної ділянки площею 0,89 га у власність ПСОП "Промінь". До того ж Якушинецька сільська рада не є уповноваженим органом на розпорядження землями, які розташовані за межами населених пунктів. Поряд з тим, відповідних рішень (щодо відчуження земельної ділянки у власність ПСОП "Промінь") не приймала і Вінницька районна державна адміністрація, що підтверджується листом від 25.06.2021 № 01-51/1162, у той час як набуття права власності на земельну ділянку можливе виключно за наявності волевиявлення органу, який уповноважений на розпорядження відповідним майном.
		34. У постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №910/6317/18 викладено правову позицію: "розташування земельної ділянки на території відповідного міста свідчить про те, що така земельна ділянка перебуває у комунальній власності територіальної громади міста в силу закону через її територіальне розташування в межах населеного пункту, а тому право власності на таку земельну ділянку та право розпорядження нею шляхом прийняття відповідного рішення належить органу місцевого самоврядування, який діє у відповідних правовідносинах від імені територіальної громади міста, - міській раді. Тобто, право власності територіальної громади виникає на відповідні землі комунальної власності в силу їх територіального розташування в межах населеного пункту".
		35. Однак суд апеляційної інстанції, не врахувавши наведених позиції Верховного Суду, викладених у постановах від 20.09.2022 у справі № 922/3684/20 та від 05.08.2022 № 922/2060/20, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, щодо правовідносин, які виникли у питанні приналежності земельної ділянки до комунальної форми власності, а саме що право власності територіальної громади (комунальної власності) на земельні ділянки в межах населених пунктів з врахуванням положень статті 83 ЗК України є спростовною презумпцією, дійшов передчасного висновку щодо відсутності у справі доказів приналежність спірної земельної ділянки до земель комунальної власності.
		36. Відповідно до частин 1 - 3 статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
		37. Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 2 статті 173 ЗК України (у редакції Закону від 21.06.2012 № 5003-VI) межі району, села, селища, міста, району у місті встановлюються і змінюються за проектами землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць. Проекти землеустрою щодо зміни меж населених пунктів розробляються з урахуванням генеральних планів населених пунктів.
		Згідно з частиною 3 статті 173 ЗК України включення земельних ділянок у межі району, села, селища, міста, району у місті не тягне за собою припинення права власності і права користування цими ділянками, крім земельних ділянок, визначених частиною четвертою цієї статті.
		38. При цьому, відповідно до частини 4 статті 173 ЗК України, землі та земельні ділянки державної власності, включені в межі населеного пункту (крім земель, які не можуть передаватися у комунальну власність), переходять у власність територіальної громади. Рішення про встановлення меж населеного пункту та витяги з Державного земельного кадастру про межу відповідної адміністративно-територіальної одиниці та про відповідні земельні ділянки, право власності на які переходить до територіальної громади, є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.
		39. Згідно з частиною 2 статті 117 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності, а також земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, крім випадків передачі таких об`єктів у комунальну власність.
		40. Відповідно до пункту 4 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.09.2012 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", за змістом якого з дня набрання чинності цим Законом у державній власності залишаються розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук.
		41. Як убачається із матеріалів справи, позивач обґрунтував свої позовні вимоги тим, що спірна земельна ділянка увійшла в межі міста на підставі Постанови Верховної Ради України від 13.05.2015 № 401 -VIII "Про зміну і встановлення меж міста Вінниця і Вінницького району Вінницької області", а тому наразі єдиним уповноваженим органом на захист інтересів держави у спірних правовідносинах є Вінницька міська рада, однак колегія суддів апеляційної інстанції критично оцінила твердження відносно того, що земельна ділянка, кадастровий номер 0510100000:02:116:0008, сформована на виконання Постанови Верховної Ради України від 13.05.2015 № 401-VIII. При цьому, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, про непідтвердженість обставини набуття ПСОП "Промінь" права власності на спірну земельну ділянку на підставі відповідного державного акта на право власності на земельну ділянку.
		42. Таким чином, вирішення спору щодо витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки неможливо без чіткого визначення хто був її власником на момент її формування, чи була спірна земельна ділянка включена в межі міста Вінниця, чи спростовують  сторони презумпцію права власності територіальної громади (комунальної власності) на земельні ділянки в межах населеного пункту належними, допустимими та достовірними доказами, і тільки залежно від цього можливе вирішення спору та визначення суб`єктного складу учасників справи, а також того, чи порушене право позивача.
		43. З огляду на викладене колегія суддів погоджується з доводами скаржника, наведеними у касаційній скарзі, про неврахування судом апеляційної інстанції позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 20.09.2022 у справі № 922/3684/20, від 05.08.2022 № 922/2060/20, щодо застосування положень статті 83 ЗК України та статті 86 ГПК України.
		44. Отже, висновки судів першої та апеляційної інстанцій не ґрунтуються на повному і всебічному розгляді в судовому процесі всіх обставин, встановлення яких є необхідним відповідно до норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини.
		Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236- 238, 282 ГПК України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. 
		Для повного і всебічного розгляду справи важливим є встановлення та аналіз сукупного зв`язку зазначених вище обставин, а їх відсутність не дає змогу розглянути спір у відповідності до вимог законодавства та встановити наявність підстав для задоволення чи відмови у задоволенні позовних вимог. 
		45. Оскільки зазначеного суди не зробили, фактично не дослідили в повному обсязі докази, які наявні в матеріалах справи, Верховний Суд, зважаючи на приписи статті 300 ГПК України, позбавлений можливості самостійно надавати оцінку відповідним доказам.
		46. До того ж, колегія суддів вважає помилковою відмову в задоволенні позову судом першої інстанції через неефективно обраний позивачем спосіб захисту, з тих підстав, що позивачем не заявлено вимог стосовно: скасування рішення державного реєстратора/державної реєстрації прав/припинення права власності/набуття права власності, з огляду на таке.
		47. Велика Палата Верховного Суду неодноразово нагадувала, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-79гс19, пункт 39), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (провадження 12-95гс19, пункт 6.27), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (провадження 12-148гс19, пункт 35) від 01.02.2020 у справі № 922/614/19 (провадження 12-157гс19, пункт 52)). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, як законного або протиправного (наприклад, у спорі про відшкодування шкоди, у спорі за віндикаційним позовом тощо), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia "суд знає закони" (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 50), від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункт 84), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 101) та інші). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її в мотивувальній частині судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 109)).
		48. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №   359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено, що "під час розгляду справи за позовною вимогою про застосування належного способу захисту (зокрема у спорі за віндикаційним позовом) відмова в позові з тих мотивів, що державний акт, рішення про державну реєстрацію, відомості чи запис про державну реєстрацію права на майно не визнані недійсними, або що вони не оскаржені,  відповідні позовні вимоги не пред`явлені, не допускається".
		49. Колегія суддів зауважує, що ефективність віндикаційного позову забезпечується саме наявністю державної реєстрації права власності за відповідачем, оскільки за відсутності такої реєстрації судове рішення про задоволення віндикаційного позову не є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем. Тому позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності відповідача суперечить позовній вимозі про витребування нерухомого майна. Виходячи з цього в задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності слід відмовити.
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. 
		Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис, як зазначено вище, вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20, пункти 86,87)).
		50. Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини 1 статті 27 Закону  України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем.
		Отже, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права.
		Аналогічні правові висновки наведені і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №   367/2022/15-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №   359/3373/16-ц.
		51. Зважаючи на наведену судову практику та зазначені положення законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що обраний спосіб захисту про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння без визнання незаконним та скасування рішення, скасування державної реєстрації є належним та ефективним, адже, в практичному аспекті скасування рішення державного реєстратора/державної реєстрації прав/припинення права власності/набуття права власності не забезпечать позивачеві відновлення порушеного права, задоволення таких вимог не призведе до відновлення володіння спірними земельними ділянками. Водночас, рішення суду про витребування майна з чужого незаконного володіння є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за відповідним позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем.
		52. Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що суди повинні неухильно додержуватися вимог про законність та обґрунтованість рішення у справі, яке повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. 
		53. За таких обставин колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку, що на порушення принципу повноти розгляду всіх обставин справи зазначені вище обставини не були перевірені судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні оскаржуваних судових актів, суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку у справі про відсутність підстав для задоволення позову.
		54. Таким чином, Верховний Суд констатує, що ухвалені у справі судові рішення не можна визнати обґрунтованими, оскільки судами допущено неповне з`ясування фактичних обставин та не досліджено докази, які мають значення для правильного вирішення справи. 
		55. Під час нового розгляду судам для правильного вирішення цього спору необхідно урахувати викладене, перевірити доводи учасників справи, повно дослідити наявні в матеріалах справи докази, встановити усі обставини, що входять до предмета доказування такого позову, з`ясувати, у тому числі, хто був власником спірної земельної ділянки на момент її формування, чи була спірна земельна ділянка включена в межі міста Вінниця, чи спростовують  сторони презумпцію права власності територіальної громади (комунальної власності) на земельні ділянки в межах населеного пункту належними, допустимими та достовірними доказами, виходячи з установленого, застосувати ті норми права, якими регулюються спірні правовідносини.
		56. Встановлення зазначених обставин виходить за межі перегляду справи в порядку касації та є підставою для скасування рішення і постанови з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції у зв`язку з неповним встановленням та з`ясуванням обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.
		57. Зважаючи на викладене, з огляду на направлення справи на новий розгляд, суд касаційної інстанції вважає за передчасне формування висновків з порушених скаржником питань.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		58. Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		59. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
		60. Зважаючи на те, що висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову не можна вважати такими, що відповідають положенням статей 86, 236, 269 ГПК України щодо всебічного, повного, об`єктивного і безпосереднього розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів вбачає підстави для скасування оскаржуваних у справі судових рішень, передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції та часткового задоволення касаційної скарги.
		61. Під час нового розгляду справи суду слід установити й дослідити фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, надати їм належну правову оцінку з урахуванням викладеного в цій постанові та на підставі зазначених норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
		Розподіл судових витрат
		62. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору.
		Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу заступника керівника Рівненської обласної прокуратури задовольнити частково.
		Рішення Господарського суду Вінницької області від 14.12.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.05.2023 у справі № 902/639/22 скасувати.
		Справу № 902/639/22 направити на новий розгляд до Господарського суду Вінницької області.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                          Ю. Я. Чумак
		 
		 
		Судді:                                                                                                    Т. Б. Дроботова
		 
		 
		                                                                                                    Н. О. Багай

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...