Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 160/15257/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано судом: 04.10.2023. Зареєстровано: 05.10.2023. Забезпечено надання загального доступу: 06.10.2023.
Дата набрання законної сили: 01.02.2024
Номер судового провадження: 37НР-23/160/15257/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ  ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		20 вересня 2023 року Справа № 160/15257/20  Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
		головуючого судді - Кучми К.С.
		при секретарі судового засідання  Казаковій Л.А.
		за участю: 
		позивача  ОСОБА_1 
		представника відповідача  Чабан О.В.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро адміністративну справу за правилами загального позовного провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Дніпропетровської обласної прокуратури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача  Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення матеріальної шкоди у вигляді недоплаченої частини заробітної плати,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У листопаді 2020 року ОСОБА_1 з урахуванням поданого до суду позову після усунення недоліків від 24.11.2020 року, уточненої позовної заяви про зменшення позовних вимог від 15.03.2021 року, заяви про збільшення позовних вимог від 17.03.2021 року звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просив:
		- визнати протиправною бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури та стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури за рахунок бюджетних коштів на користь позивача матеріальну шкоду завдану положеннями пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, у вигляді недоплаченої заробітної плати в частині посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за виконання особливо важливих завдань та щомісячної премії з урахуванням встановлених державою розміру мінімальної заробітної плати та розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, згідно зі статтею 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року зі змінами і доповненнями, у сумі 3 378 556 грн. 46 коп. за період з липня 2015 року по березень 2020 року з урахуванням відрахувань 18% ПДФО, 1,5% військового збору та ЄСВ 6,1% (тільки за 2015 рік), з яких:
		нараховано недоплати: посадовий оклад - 956 430 грн. 91 коп.; надбавка за вислугу років - 23 4 719 грн. 97 коп.; надбавка за виконання ОВЗ - 833 805 грн. 61 коп.; щомісячної премії - 2 179 322 грн. 53 коп.;
		відрахування у сумі: ПДФО - 751 072 грн. 01 коп. (з суми посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за виконання ОВЗ та щомісячної премії); військового збору - 63064 грн. 19 коп. (з суми посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за виконання ОВЗ та щомісячної премії); ЄСВ (тільки за 2015 рік) - 11 586 грн. 36 коп.;
		- визнати протиправною бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури та стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь позивача матеріальну шкоду завдану положеннями пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, у вигляді недоплаченої заробітної плати в частині посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за виконання ОВЗ та щомісячної премії з урахуванням встановлених державою розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, згідно зі статтею 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року зі змінами і доповненнями, у сумі 136 580 грн. 71 коп. з квітня 2020 року по травень 2020 року, з урахуванням відрахувань 18% ПДФО та 1,5% військового збору, з яких:
		нараховано недоплати: посадовий оклад 45 624 грн. 33 коп.; надбавка за вислугу років на 11 406 грн. 08 коп.; надбавка за виконання ОВЗ 39 921 грн. 29 коп.; щомісячної премії 72713 грн. 78 коп.;
		відрахувань у сумі: ПДФО - 30 539 грн. 79 коп. (з суми посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за виконання ОВЗ та щомісячної премії); військового збору 2 544 грн. 98 коп. (з суми посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за виконання ОВЗ та щомісячної премії);
		- стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь позивача судові витрати по оплаті послуг експерта у сумі 6 000 грн.
		Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.03.2021 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправними дії Дніпропетровської обласної прокуратури щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 заробітної плати за період з 26 березня 2020 року по 14 травня 2020 року включно відповідно до статті 81 Закону України "Про прокуратуру". Зобов`язано Дніпропетровську обласну прокуратуру провести нарахування та виплату ОСОБА_1 неотриманих грошових коштів, виходячи з розміру посадового окладу визначеного за частиною третьою статті 81 Закону України "Про прокуратуру", який обраховано судом у цьому рішенні та з урахуванням висновків рішення Конституційного суду України від 26 березня 2020 року №1-223/2018 (2840/18), за період з 26 березня 2020 року по 14 травня 2020 року. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
		Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30.06.2021 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною відмову прокуратури Дніпропетровської області, оформлену листом №18-738 вих20 від 29 травня 2020 року, у проведенні перерахунку заробітної плати за період з 01 січня 2015 року по 14 травня 2020 року та виплати її ОСОБА_1 на підставі поданої ним 15 травня 2020 заяви. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 1 015 940 (один мільйон п`ятнадцять тисяч дев`ятсот сорок) грн. 81 коп. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
		Постановою Верховного Суду від 18.05.2023 року касаційні скарги ОСОБА_1 та Дніпропетровської обласної прокуратури задоволено частково, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.03.2021 р. та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30.06.2021 р. скасовано. Справу № 160/15257/20 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		02.06.2023 року вищезазначена справа надійшла на адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
		Ухвалою суду від 05.06.2023 року прийнято до свого провадження адміністративну справу № 160/15257/20 за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 05.07.2023 року. Цією ухвалою суду зобов`язано сторони та третю особу подати до суду письмові пояснення з відповідними доказами з урахуванням постанови Верховного Суду від 18.05.2023 року по цій справі.
		До суду 15 та 26 червня 2023 року від позивача надійшли додаткові письмові пояснення у справі, в яких вказано, що у період з 01.07.2015 року до 14.05.2020 року ним недоотримана заробітна плата, розмір якої регулювався положеннями ст.81 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 р. №1697/VІІ, яка є спеціальною і єдиною нормою закону для нарахування та виплати заробітної плати працівникам органів прокуратури. Зазначене було встановлено рішенням Конституційного Суду від 26.03.2020 №6-р/2020, яким визначено, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного Кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 р. №1697/VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Посилаючись на вимоги ст.152 Конституції України, позивач просить стягнути з Держави в особі Дніпропетровської обласної прокуратури матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати, яка завдана фізичній особі актом, що визнаний неконституційним. 
		05.07.2023 року відповідачем було подано клопотання про зупинення провадження у справі №160/15257/20.
		В підготовчому засіданні 05.07.2023 року позивач просив суд розглядати заявлені ним позовні вимоги в редакції його заяви від 15.03.2021 року про зменшення позовних вимог. Належний спосіб захисту своїх порушених прав у справі №160/15275/20 вважає - застосування до спірних правовідносин норми прямої дії - частини третьої статті 152 Конституції України та стягнення з Держави України в особі Дніпропетровської обласної прокуратури на його користь матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати у зв`язку з застосуванням при виплатах пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01 липня 2015 року по 14 травня 2020 року. Належним відповідачем у справі вважає - Державу Україна в особі Дніпропетровської обласної прокуратури. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 року по справі №242/4741/16-ц визначила, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди є саме держава. Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Окремо слід зазначити, що хоча відшкодування шкоди здійснюється коштами Державного бюджету України, разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.
		13.07.2023 року від позивача надійшли заперечення проти клопотання відповідача про зупинення провадження у цій справі, в яких він просив суд відмовити у задоволенні даного клопотання.
		Позивачем 19.07.2023 року до суду також було подано заяву про проведення підготовчого судового засідання без його участі.
		До суду 26.07.2023 року від відповідача надійшли письмові пояснення у справі, в яких зазначено, що спірні правовідносини в цій справі склались з приводу не нарахування та невиплати позивачу заробітної плати за період з 01.07.2015 р. по 14.05.2020 р. у порядку та розмірі, передбаченому ст.81 Закону України "Про прокуратуру". Спірним питанням у межах цього провадження є застосування частини третьої ст.81 Закону України "Про прокуратуру" з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020 до прокурорів, які не пройшли атестацію у період заходів реформування прокуратури. Так, Верховним Судом сформовано правову позицію з приводу застосування у подібних правовідносинах частини третьої статті 81 Закону України "Про прокуратуру" з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 до прокурорів, які не пройшли атестацію у період заходів реформування прокуратури. Практика Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права є сталою та послідовною, а висновки, наведені у постановах, є релевантними до обставин цієї справи. Верховний Суд звертає увагу, що положеннями пункту 3 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" запроваджено різні підходи до оплати праці прокурорів залежно від проходження чи непроходження атестації. 
		Тому прирівняння посадового окладу позивача до посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в ці установи, суперечить вимогам Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури". Так, наказом прокурора Дніпропетровської області №406к від 30.04.2020 р. ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, що поширює свою діяльність на Дніпропетровську область, управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, що поширює свою діяльність на Дніпропетровську область, та слідчих регіональної прокуратури Дніпропетровської області та органів прокуратури з 14.05.2020 р. на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України "Про прокуратуру" у зв`язку з неуспішним проходженням ним атестації. Тому, в період з 26.03.2020 р. по 14.05.2020 р., позивач не був прокурором, який успішно пройшов атестацію, а тому правильним є висновок адміністративних судів, що у спірний період застосуванню підлягали приписи абзацу 3 пункту 3 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури". Зі змісту яких слідує, що на період до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці прокурорів, які не завершили процедуру атестації, здійснюється відповідно до постанови КМУ, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, а саме: постанови № 505.
		Протокольною ухвалою суду від 26.07.2023 року відмовлено відповідачу у задоволенні клопотання про зупинення провадження у цій справі до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції у справі № 160/6949/20 та закрито підготовче засідання і призначено розгляд справи по суті.
		В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.
		Представник відповідача під час судового засідання просила суд відмовити у задоволенні позову повністю. 
		Третя особа в судове засідання свого представника жодного разу не направила, про день та час його проведення повідомлялася належним чином. 
		В своїх письмових поясненнях, що надійшли на адресу суду ще 11.12.2020 року третя особа зазначила, що оскільки позовна заява не містить вимог до Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, тому просила вирішити спір відповідно до чинного законодавства.
		Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.
		Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював безперервно в органах прокуратури з 30.10.2006 року. З 12.08.2019 року позивач працював на посаді прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, що поширює свою діяльність на Дніпропетровську область, управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Полтаві, що поширює свою діяльність на Дніпропетровську область, та слідчих регіональної прокуратури прокуратури Дніпропетровської області.
		Наказом прокурора Дніпропетровської області від 30.04.2020 року №406к на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" 14 травня 2020 року позивача звільнено з посади прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідувань, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, що поширює свою діяльність на Дніпропетровську область, управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Полтаві, що поширює свою діяльність на Дніпропетровську область, та слідчих регіональної прокуратури прокуратури Дніпропетровської області, що підтверджено копією трудової книжки (серія АХ № 858913) та копією вкладишу (серія ЯЯ №006641).
		15.05.2020 року позивач звернувся до прокурора Дніпропетровської області старшого радника юстиції ОСОБА_2 із заявою, у якій просив здійснити перерахунок сплаченої йому заробітної плати за період з 01 січня 2015 року по 14 травня 2020 року зі сплатою заборгованості на належну йому платіжну картку НОМЕР_1 . У цій заяві позивач послався на визнання Конституційним Судом України неконституційними положень пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування ((рішення у справі №1-223/2018 (2840/18) від 26 березня 2020 року)).
		Листом від 29.05.2020 року за №18-738 вих.20 на дане звернення позивача Прокуратура Дніпропетровської області повідомила останньому про те, що на виконання завдання Офісу Генерального прокурора від 29 січня 2020 року №21-375вих-26окв відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року №228 "Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ" прокуратурою Дніпропетровської області було надано штатні розписі регіональної та місцевих прокуратур, станом на 01 січня 2020 року, для затвердження Генеральним прокурором. Статтею 48 Бюджетного кодексу України передбачено, що розпорядники Бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. Згідно з вимогами зазначеної статті Кодексу та розміру загальної суми, передбаченої в Законі України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на утримання органів прокуратури, Офісом Генерального прокурора проведені розрахунки сум на оплату праці у розрізі прокуратур усіх рівнів для затвердження їх у відповідних кошторисах видатків на цей рік відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури". У подальшому при внесенні змін до структури та штатного розпису регіональних, місцевих прокуратур складається новий штатний розпис на дату видання наказу Генеральним прокурором та відповідно до завдання Офісу Генерального прокурора. На поточну дату наказу Генерального прокурора та завдання Офісу Генерального прокурора щодо складання нового штатного розпису не надходило, нарахування заробітної плати виконуються відповідно затвердженому Генеральним прокурором кошторису станом на 01 січня 2020 року.
		Посилаючись на вимоги ст.152 Конституції України, позивач просить суд:
		- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо необхідності виплати йому частини заробітної плати, а саме посадового окладу та надбавки за вислугу років визначеного за частинами 3, 4 статті 81 Закону України "Про прокуратуру" з коефіцієнтом 1,2, натомість здійснення виплат на підставі пункту 26 розділу VI "Прикінцеві і перехідні положення" Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01 липня 2015 року по 14 травня 2020 року;
		- стягнути з відповідача на його користь матеріальну шкоду у сумі 1 015 940,81 грн., у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу та надбавки за вислугу років, визначеного за частинами 3, 4 статті 81 Закону України "Про прокуратуру" з коефіцієнтом 1,2 у зв`язку з застосуванням при виплатах пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01 липня 2015 року по 14 травня 2020 року;
		- зобов`язати відповідача виплатити йому частину невиплаченої заробітної плати, а саме посадового окладу та надбавки за вислугу років у сумі 1 015 940,81 грн. визначеного за частинами 3, 4 статті 81 Закону України "Про прокуратуру" з коефіцієнтом 1,2, у зв`язку із застосуванням при виплатах пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними за період з 01 липня 2015 року по 14 травня 2020 року;
		- стягнути з відповідача на його користь судові витрати по оплаті послуг експерта у сумі 6 000 грн.
		Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного. 
		Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 
		Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів визначаються Законом України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 р. № 1697-VII (далі - Закон №1697-VII).
		Частиною першою статті 81 Закону № 1697-VII установлено, що заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
		Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством (частина друга статті 81 Закону № 1697-VII).
		Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат (частина третя статті 81 Закону №1697-VII).
		Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора регіональної прокуратури - 1,2; 2) прокурора Генеральної прокуратури України - 1,3 (частина четверта статті 81 Закону № 1697-VII).
		Фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (частина сьома статті 81 Закону № 1697-VII).
		Водночас підпунктом 5 пункту 63 Розділу І Закону України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28.12.2014 №79-VIII розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу доповнено, зокрема, пунктом 26, яким, серед іншого, визначено, що стаття 81 Закону № 1697-VII застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.
		На підставі цієї норми оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснювалася відповідно до постанови КМУ від 31.05.2012 р. № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" (далі - постанова № 505), яка була чинною в оспорюваному позивачем періоді з 01 липня 2015 року по 14 травня 2020 року.
		Згідно із пунктами 1, 2, 6 постанови КМУ № 505 затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури згідно з додатками 1-5; надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці: 1) установлювати: працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів, а також зазначено, що видатки, пов`язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури. Упорядкування посадових окладів окремих працівників органів прокуратури здійснюється в межах затвердженого фонду оплати праці.
		Рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 справа №1-223/2018(2840/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" БК України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону № 1697-VII зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених КМУ, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Визначено, що це положення втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
		За приписами частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
		Аналогічне положення міститься у статті 91 Закону України від 13.07.2017 р. №2136-VIII "Про Конституційний Суд України". Окрім цього у статті 97 цього Закону визначено, що Конституційний Суд України у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання.
		Як визначено частиною другою статті 152 Конституції України і частиною першою статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
		У Рішенні від 30.09.2010 № 20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 08.12.2004 № 2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
		У Рішенні від 26.03.2020 № 6-р/2020 Конституційний Суд України визначив, що положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" БК України у частині, визнаній неконституційною, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
		В судовому засіданні представник відповідача звернула увагу суду на те, що Верховним Судом сформовано правову позицію з приводу застосування у подібних правовідносинах частини третьої статті 81 Закону України "Про прокуратуру" з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 до прокурорів, які не пройшли атестацію у період заходів реформування прокуратури, зокрема у постановах від 26.05.2022 у справі № 540/1268/21, від 14.07.2022 у справах №160/13767/20, № 240/1984/21, які у подальшому підтримані у постановах від 21.07.2022 у справі №280/1992/21, від 28.07.2022 у справі № 620/1338/21, від 09.08.2022 у справі №240/15182/21, від 11.08.2022 у справі № 120/3931/21-а, від 18.08.2022 у справі № 200/2499/21-а, від 08.09.2022 у справі № 360/931/21, від 29.09.2022 у справі № 160/3129/21. Практика Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права є сталою та послідовною, а висновки, наведені у вищевказаних постановах, є релевантними до обставин цієї справи.
		Як вбачається з матеріалів справи, наказом прокурора Дніпропетровської області №406к від 30.04.2020 р. позивача звільнено з посади прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, що поширює свою діяльність на Дніпропетровську область, управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, що поширює свою діяльність на Дніпропетровську область, та слідчих регіональної прокуратури Дніпропетровської області та органів прокуратури з 14.05.2020 р. на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України "Про прокуратуру" у зв`язку з неуспішним проходженням ним атестації. Тому, в період з 26.03.2020 р. по 14.05.2020 р., позивач не був прокурором, який успішно пройшов атестацію, а тому правильним є висновок, що у спірний період застосуванню підлягали приписи абзацу 3 пункту 3 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури". Зі змісту яких слідує, що на період до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці прокурорів, які не завершили процедуру атестації, здійснюється відповідно до постанови КМУ, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, а саме: постанови №505.
		Суд наголошує, що дія окремого положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020 у справі №1-223/2018(2840/18), втратила чинність 26.03.2020.
		Таким чином, рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020 на спірні правовідносини з 01 липня 2015 року по 14 травня 2020 року не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття вказаного рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.
		Суд доходить висновку, що відповідач не мав підстав не враховувати приписи пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України та постанови КМУ № 505.
		За таких обставин немає правових підстав стверджувати, що відповідний орган прокуратури допустив протиправні дії в частині нарахування та виплати позивачу заробітної плати за чинним у період з 01 липня 2015 року по 14 травня 2020 року законодавством.
		Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява №63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
		В силу ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України визначено, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Відповідно до ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		За таких обставин, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовної заяви слід відмовити повністю з викладених вище підстав.
		З огляду на положення ч.1 ст.139 КАС України, за наслідками розгляду цієї справи, розподіл судових витрат не здійснюється.
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241-246, 250 КАС України, суд, 
		 
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		Відмовити повністю у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Держави Україна в особі Дніпропетровської обласної прокуратури (пр.Д.Яворницького, буд.38, м.Дніпро, 49044, код ЄДРПОУ 02909938), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області (вул.93-ї Холодноярської Бригади, буд.1, м.Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 37988155) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення матеріальної шкоди у вигляді недоплаченої частини заробітної плати.
		Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст.ст.295, 297 КАС України.
		Повний текст рішення складений 29.09.2023 року.
		 
		 
		Суддя К.С. Кучма

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...