Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 380/8582/22 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 19.10.2023. Зареєстровано: 20.10.2023. Забезпечено надання загального доступу: 20.10.2023.
Дата набрання законної сили: 19.10.2023
Номер судового провадження: К/990/15461/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		19 жовтня 2023 року 
		м. Київ
		 
		справа №380/8582/22
		адміністративне провадження № К/990/15461/23 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Єресько Л.О.,
		суддів: Білак М.В., Соколова В.М.,
		розглянувши у порядку письмового провадження без виклику учасників у касаційній інстанції справу № 380/8582/22
		за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Державної казначейської служби України, про визнання дії та бездіяльності протиправними
		за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора
		на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 березня 2023 року, ухвалену колегією суддів у складі головуючого судді Шевчук С.М., суддів: Кухтея Р.В., Носа С.П.,
		 
		УСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
		1. У червні 2022 року  ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Державної казначейської служби України (далі - третя особа), де просив:
		1.1. стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 11.06.2021 по 10.06.2022 у сумі 1021444,45 грн.
		2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10.06.2020 у справі № 1.380.2019.007038, яке набрало законної сили, поновлено позивача на посаді прокурора відділу запобігання правопорушенням в органах прокуратури управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29.09.2021 у справі № 380/9462/21, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.02.2022, стягнуто з відповідача середній заробіток за час затримки виконання судового рішення з 10.06.2020 по 10.06.2021. Стверджує, що рішення суду від 10.06.2020 у справі № 1.380.2019.007038 відповідачем станом на день подання позовної заяви не виконано, а тому вважає, що за вказаних обставин наявний факт затримки виконання судового рішення, відтак звернувся до суду із цим позовом.
		Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
		3. Наказом Генерального прокурора України №1621ц від 19.11.2019 ОСОБА_1 звільнено із займаної посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 22.11.2019. Підставою зазначено рішення кадрової комісії № 2. 
		4. Означений наказ позивач оскаржив до суду. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10.06.2020 у справі № 1.380.2019.007038 визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України № 1621ц від 19.11.2019 про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади; поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу запобігання правопорушенням в органах прокуратури управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України (з місцем дислокації у прокуратурі Львівської області) або рівнозначній посаді в органах прокуратури України з 23.11.2019; зобов`язано Офіс Генерального прокурора зробити запис у трудовій книжці ОСОБА_1 про перейменування Генеральної прокуратури України на Офіс Генерального прокурора; стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 23.11.2019 по 10.06.2020; вирішено рішення суду в частині поновлення на посаді та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць допущено до негайного виконання.
		5. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.12.2020 рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10.06.2020 у справі № 1.380.2019.007038 залишено без змін.
		6. Оскільки на виконання рішення суду у справі № 1.380.2019.007038 відповідачем наказ про поновлення позивача на посаді не видано, ОСОБА_1 у червні 2021 року звернувся до суду про стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29.09.2021 у справі № 380/9462/21, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.02.2022, стягнуто з відповідача середній заробіток за час затримки виконання судового рішення з 10.06.2020 по 10.06.2021.
		7. Однак, відповідач продовжує не виконувати рішення суду у справі № 1.380.2019.007038 в частині поновлення позивача на посаді та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що зумовило повторне звернення ОСОБА_1 до суду із цим позовом. 
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		8. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28.10.2022 позов задоволено частково:
		8.1. стягнуто з Офісу Генерального прокурора середній заробіток за період затримки виконання рішення суду у справі № 1.380.2019.007038 в сумі 430636, 36 грн на користь ОСОБА_1 .
		8.2. в задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
		9. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що у спірних відносинах має місце протиправна бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо несвоєчасного виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10.06.2020 у справі № 1.380.2019.007038 про поновлення ОСОБА_1 на посаді.
		9.1. Суд цієї інстанції зауважив, що згідно статті 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення проводиться на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі. Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин.
		9.2. З урахуванням наведеного, а також обставин, встановлених рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29.09.2021 у справі № 380/9462/21, яке набрало законної сили 09.02.2022, суд визнав доведеним факт несвоєчасного виконання відповідачем рішення суду про поновлення позивача на роботі, що є підставою для стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку відповідно до статті 236 КЗпП України.
		9.3. Врахувавши висновки Верховного Суду у постановах від 27.11.2019 у справі № 802/1183/16-а та від 05.03.2020 у справі № 280/360/19 щодо обчислення періоду затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі, з урахуванням рішення у справі № 380/9462/21, та факту невиконання відповідачем рішення суду про поновлення позивача на роботі, суд цієї інстанції констатував, що на користь позивача належить стягнути середній заробіток за період з 11.06.2021 до 10.06.2022.
		10. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.03.2023 апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28.10.2022 у справі № 380/8582/22 скасовано. Ухвалено постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення коштів задоволено. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора середній заробіток за період затримки виконання рішення суду у справі № 1.380.2019.007038 в сумі 430636, 36 грн на користь позивача. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
		10.1. Суд апеляційної інстанції в цілому погодився із висновками суду першої інстанції про наявність підстав для застосування у цьому випадку приписів статті 236 КЗпП України та стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10.06.2020 у справі № 1.380.2019.007038. 
		10.2. Суд цієї інстанції також зазначив, що доводи відповідача щодо скерування на адресу позивача листів про необхідність прибуття його до Офісу Генерального прокурора для вирішення питання щодо поновлення на посаді, та неможливістю зв`язатися з позивачем за зазначеним ним номером телефону не свідчить про наявність у відповідача перешкод у виконанні судового рішення від 10.06.2020 у справі № 1.380.2019.007038 в частині видачі відповідного наказу про поновлення позивача на посаді та виплату йому середнього заробітку відповідно до пункту 2 та 3 частини першої статті 371 КАС України.
		10.3. Крім того, суд апеляційної інстанції указав на безпідставність доводів відповідача з приводу не можливості виконання судового рішення щодо поновлення позивача на посаді та виплати середнього заробітку через не отримання ним належно засвідченої копії судового рішення, оскільки судом установлено, що Офіс Генерального прокурора достеменно був обізнаний про обставини щодо ухвалення вказаних судових рішень та їх зміст, який полягав у необхідності негайного поновлення позивача на посаді та стягнення заробітку.
		10.4. При цьому, судом апеляційної інстанції зауважено, що сутність та сенс негайного виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили (чи обставин щодо проходження ним процедури апеляційного чи касаційного оскарження), що передбачено для більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується якнайшвидший захист прав та інтересів громадян та юридичних осіб.
		10.5. Натомість, як наголосив суд цієї інстанції, відповідач впродовж тривалого часу (більше двох років) не забезпечив виконання вказаного судового рішення у справі № 1.380.2019.007038, у зв`язку з чим позивач позбавлений гарантованого права на працю та забезпечення його життєво необхідних потреб у частині на отримання заробітку. 
		10.6. На думку суду апеляційної інстанції, стаття 236 КЗпП України не містять жодних положень, які б пов`язували можливість застосовування правових наслідків, визначених цією нормою, виключно з періодом видачі роботодавцем наказу про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, отже позивач не позбавлений права звертатися з позовом до суду з приводу застосування до відповідача міри відповідальності, визначеної вказаною статтею до дати винесення відповідного наказу щодо його поновлення
		10.7. Судом також відхилено доводи відповідача з приводу пропуску позивачем строків звернення до суду із вказаним позовом, оскільки із змісту положень КЗпП України, в редакції станом на дату звернення позивача до суду так і в редакції, яка діє під час розгляду апеляційної скарги слідує, що позивачем дотримано строки звернення до суду. 
		10.8. Суд апеляційної інстанції, з-поміж іншого, врахував і ту обставину, що станом на час розгляду справи, як в суді першої так і апеляційної інстанцій доказів виплати позивачу середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі відповідачем не надано.
		10.9. Поруч із цим, суд цієї інстанції погодився із доводами скаржника щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині визначення правил розгляду цієї справи, позаяк відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України до справ незначної складності належать справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище. Відповідно до примітки статті 51-3 Закону України «Про запобігання корупції» під службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, в цій статті розуміються прокурори.
		10.10. Враховуючи положення пункту 7 частини третьої статті 317 КАС України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції не відповідає нормам процесуального права, а відтак апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а судове рішення скасуванню з прийняттям нового.
		Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційних скарг, позиція учасників справи
		11. Не погодившись із рішення суду апеляційної інстанції Офіс Генерального прокурора звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, де просить постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.03.2023 у справі №380/8582/22 скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
		12. Підставою касаційного оскарження визначено пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) з посиланням у касаційній скарзі на те, що в оскаржуваному судовому рішенні суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах, без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постановах постанові від 24.06.2021 у справі № 640/15058/19, від 20.07.2021 у справі № 826/3465/18 щодо застосування положень статті 236 КЗпП. 
		12.1. Касатор зазначає, що відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 20.07.2021 у справі № 826/3465/18, для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
		12.2. Таким чином, на думку скаржника, право позивача претендувати на стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі КЗпП України пов`язує виключно із виданням роботодавцем відповідного наказу, фактичним допуском «незаконно звільненого» до роботи. При цьому, суд також має встановити вину роботодавця у невиданні наказу про поновлення працівника на роботі. За відсутності такого права у позивача, не могло виникнути його порушення і, відповідно, не могло виникнути права на звернення до суду з цим позовом за захистом порушених прав.
		12.3. Водночас, як зауважує скаржник, станом на час звернення до суду із позовною заявою наказ Генерального прокурора про поновлення ОСОБА_1 на посаді рівнозначній тій, яку він обіймав на момент звільнення, а саме посаді прокурора відділу запобігання правопорушенням в органах прокуратури управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України (з місцем дислокації у прокуратурі Львівської області), не видавався.
		12.4. Із посиланням на приписи статті 236 КЗпП України скаржник переконує, що процес поновлення на роботі здійснюється за принципом диспозитивності, тобто, за наявності волевиявлення особи. Для цього, на його думку, необхідна або заява від особи, яка бажає поновитися на посаді та працювати, або відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду про поновлення на роботі.
		12.5. Відповідач також звертає увагу, що резолютивна частина постанови в частині обсягу задоволених позовних вимог не відповідає його мотивувальній частині.
		13. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22.05.2023 відкрите касаційне провадження за вищевказаною касаційною скаргою.
		14. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 14.08.2023 № 1354/0/78-23 (у зв`язку з ухваленням Вищою радою правосуддя рішення від 10.08.2023 № 815/0/15-23 про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Верховного Суду у зв`язку з поданням заяви про відставку та наказом Голови Верховного Суду від 10.08.2023 № 2512-к про відрахування судді ОСОБА_2 зі штату Верховного Суду), що унеможливлює її участь у розгляді касаційних скарг, визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Єресько Л.О., судді Білак М.В., Соколов В.М.
		15. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 15.08.2023 прийнято справу до провадження.
		16. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 18.10.2023 закінчено підготовчі дії призначено справу до розгляду у порядку письмового провадження без виклику учасників за наявними у справі матеріалами.
		Позиція інших учасників справи
		17. Від ОСОБА_1 до Суду надійшов відзив на касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора, де позивач просить залишити їх без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
		17.1. У цьому відзиві позивач зазначає, що добровільне виконання рішення суду боржником є його законодавчо встановленим обов`язком. Зазначений обов`язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. Так, законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду.
		17.2. Посилання відповідача на невжиття ОСОБА_1 заходів щодо своєчасного виконання судового рішення про поновлення його на посаді позивач уважає безпідставними, позаяк обов`язок виконання рішення суду законом покладено саме на відповідача та не перебуває у залежності від поведінки позивача.
		17.3. Крім того, позивач уважає безпідставними доводи відповідача щодо передчасності позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за відсутності винесення Офісом Генерального прокурора наказу про поновлення ОСОБА_1 на посаді.
		Позиція Верховного Суду
		Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи 
		18. Приписами частин першої та другої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		19. Спірні правовідносини виникли у зв`язку із затримкою виконання відповідачем рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10.06.2020 у справі № 1.380.2019.007038, допущеного до негайного виконання в частині поновлення позивача на роботі.
		20. За доводами скаржника застосування приписів статті 236 КЗпП України можливе лише у випадку наявності вини роботодавця у затримці виконання судового рішення, яким незаконно звільненого працівника поновлено на роботі чи умислу на це, однак у разі якщо працівник для виконання цього судового рішення самостійно не звернувся з відповідною заявою до роботодавця або ж не ініціював виконавче провадження з примусового виконання такого рішення, в рамках якого відповідач був би зобов`язаний вчинити відповідні для цього дії, то підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, на його думку, відсутні.
		21. Крім того, на переконання скаржника, за відсутності факту винесення роботодавцем на виконання судового рішення наказу про поновлення працівника на посаді, звернення до суду із позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, є передчасним.
		22. Надаючи оцінку вказаним доводам касаційної скарги Офісу Генерального прокурора, колегія суддів виходить із такого.
		23. Відповідно до статті 129-1 Конституцій України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
		24. За статтею 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
		25. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
		26. Згідно із пунктом 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
		27. Відповідно до частини восьмої статті 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
		28. Згідно зі статтею 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
		29. У аспекті доводів касаційних скарг необхідно зазначити, що Верховний Суд вже неодноразово викладав висновки щодо застосування статті 236 КЗпП України стосовно виконання рішення суду про поновлення на роботі/посаді, яке допущене до негайного виконання.
		30. Так, зокрема у постанові від 21.10.2021 у справі № 640/19103/19 Верховний Суд з цього приводу зазначив, що негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов`язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його проголошення у судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист прав та інтересів громадян і держави.
		31. Належним виконанням рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання роботодавцем (власником або уповноваженим ним органом) про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.
		32. Верховний Суд у цій справі підкреслив, що невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Водночас така відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника.
		33. Як зауважив Верховний Суд у справі № 640/19103/19 відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно з якою виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці.
		34. Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
		35. Верховний Суд наголосив, що наведені приписи КЗпП України не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткових дій, які б вказували на його бажання поновитися на роботі.
		36. У підсумку суд касаційної інстанції у справі № 640/19103/19 констатував, що для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
		37. Ця правова позиція щодо застосування приписів статті 236 КЗпП України неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16.02.2018 у справі №807/2713/13-а, від 27.06.2019 у справі №821/1678/16, від 31.07.2019 у справі №813/593/17, від 25.09.2019 у справі №813/4668/16, від 27.11.2019 у справі №802/1183/16-а, від 19.12.2019 у справі №2а-7683/12/1370, від 05.02.2020 у справі №815/1676/18, від 05.03.2020 у справі №280/360/19, від 26.11.2020 у справі №500/2501/19, від 19.04.2021 у справі №826/11861/17, від 24.06.2021 у справі №640/15058/19, від 20.07.2021 у справі №826/3465/18, від 21.10.2021 у справі № 280/5260/19, від 27.01.2022 у справі № 580/5185/20, від 09.11.2022 у справі № 460/600/22 та від 23.03.2023 у справі № 420/8539/21.
		38. Практика Верховного Суду щодо застосування вказаної норм права є сталою та послідовною, а висновки, наведені у вищевказаних постановах, є релевантними до обставин цієї справи, тож колегія суддів не бачить підстав для відступу від цих висновків.
		39. У аспекті доводів скаржника про відсутність права у позивача вимагати стягнути середній заробіток за час затримки виконання судового рішення, до того, як буде видано наказ про його поновлення та допущено до роботи, колегія суддів зауважує, що Верховний Суд у постановах від 31.07.2019 у справі № 813/593/17, від 30.06.2021 у справі № 640/7825/19, констатував, що за встановлення судом факту не виконання на дату звернення працівника із позовом до суду судового рішення, яким його поновлено на посаді, тобто роботодавцем допущено затримку виконання цього судового рішення (яке в частині поновлення на посаді підлягає негайному виконанню), то у цьому випадку, працівник має право на компенсацію, передбачену статтею 236 КЗпП України.
		40. Так, у справі № 640/7825/19 Верховний Суд погодився із висновком суду апеляційної інстанції про те, що самостійне визначення позивачем кінцевої дати обрахунку часу затримки виконання рішення суду (дата звернення до суду) є правом позивача та не вимагає очікування настання виконання судового рішення, адже, у протилежному випадку, нівелювалася би сама суть даної компенсації.
		41. Суд також звертає увагу на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 09.11.2022 у справі № 460/600/22, який урахувавши раніше висловлену Верховним Судом правову позицію щодо застосування статті 236 КЗпП України, зазначив, що приписи частини восьмої статті 235 КЗпП України і приписи пункту 3 частини першої статті 371 КАС України достатньо чітко і однозначно встановлюють, що рішення про поновлення на роботі/посаді підлягають негайному виконанню й цей імператив адресований передовсім роботодавцю. Невчинення позивачем як працівником дій, спрямованих на виконання рішення суду щодо його поновлення на посаді (неподання заяви про поновлення чи не звернення до органу державної виконавчої служби) ніяким чином не впливає на обов`язок роботодавця самостійно виконати рішення суду, допущеного до негайного виконання, яке покладає на нього зобов`язання щодо поновлення працівника на посаді.
		42. Застосовуючи наведені підходи Верховного Суду до обставин цієї справи колегія суддів уважає безпідставними доводи скаржника, що право на стягнення заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі виникає лише за наявності вини роботодавця у невиданні відповідного наказу про поновлення працівника на роботі. 
		43. Доводи скаржника, що сам позивач не вживав заходів для своєчасного виконання судового рішення про поновлення його на посаді не заперечують того, що відповідач, зволікаючи і очікуючи ініціативи з боку працівника, допустив таким чином затримку у його виконанні, адже протягом майже двох років (у справі встановлено, що саме стільки триває цей вимушений прогул) наказ про поновлення на посаді ОСОБА_1 не видано.
		44. Варто також додати, що аналіз статей 235, 236 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов`язок полягає у тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає одразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде в подальшому це рішення суду оскаржуватися.
		45. Цей висновок узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 26.11.2020 у справі № 500/2501/19, від 24.12.2020 у справі № 807/2434/15, від 28.05.2021 у справі № 380/2355/20.
		46. Підсумовуючи вищевказане, оскільки рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10.06.2020 року у справі № 1.380.2019.007038 у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді не виконано, Верховний Суд погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі відповідно до статті 236 КЗпП України за період з 11.06.2021 по 10.06.2022.
		47. При цьому, суд акцентує увагу на тому, що відповідач впродовж тривалого часу (більше двох років) не забезпечив виконання вказаного судового рішення у справі № 1.380.2019.007038, у зв`язку з чим позивач позбавлений гарантованого права на працю та забезпечення його життєво необхідних потреб у частині на отримання заробітку.
		48. Імперативними приписами частини восьмої статті 235 КЗпП України та пункту 3 частини першої статті 371 КАС України визначено, що прийняте судом рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню.
		49. Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.
		50. Як правильно зауважив суд апеляційної інстанції, незважаючи на ухвалення судом рішення у справі № 380/9462/21, яким стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки виконання судового рішення у справі №1.380.2019.007038 за період з 10.06.2020 по 10.06.2021, відповідач свідомо продовжує не виконувати рішення суду щодо поновлення позивача на займаній посаді, ігноруючи при цьому, вимоги законодавства щодо обов`язковості та негайного виконання рішення суду у цій категорії спорів, що в свою чергу вказує на порушення прав позивача та наявність підстав для застосування положень статті 236 КЗпП України.
		51. За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач не позбавлений права звертатися із позовом до суду з приводу застосування до відповідача міри відповідальності, визначеної статтею 236 КЗпП України до дати винесення відповідного наказу щодо його поновлення, адже така відповідальність є заходом, який спрямований на спонукання відповідача до виконання покладеного на нього судовим рішенням обов`язку щодо поновлення незаконного звільненого працівника на роботі та забезпечення його життєво необхідних потреб.
		52. При цьому, вказані висновки, не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 24.06.2021 у справі № 640/15058/19, від 20.07.2021 у справі № 826/3465/18 щодо застосування положень статті 236 КЗпП України, оскільки розрахована у цій справі сума середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення не є остаточною, позаяк період такої затримки є проміжним, і кінцевою датою, у цьому випадку, буде дата видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі. 
		53. Водночас право на звернення до суду із вимогою про застосування до відповідача відповідальності, визначеної статтею 236 КЗпП України виникає у позивача наступного дня після ухвалення судом відповідно рішення про його поновлення на посаді і не обмежене фактом винесення наказу відповідачем про його поновлення.
		54. Отже, доводи касаційної скарги Офісу Генерального прокурора про неправильне застосування судом апеляційної інстанції при вирішенні спірних правовідносин приписів статей 236 КЗпП України не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.
		55. Здійснений судом апеляційної інстанції розрахунок суми, яка підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 , не є спірним у цьому касаційному провадженні.
		56. Стосовно посилання Офісу Генерального прокурора на невідповідність мотивувальної частини постанови суду апеляційної інстанції щодо обсягу задоволених позовних вимог його резолютивній частині, колегія суддів зауважує про таке.
		57. Так, із резолютивної частини постанови чітко слідує, що позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду задоволено у сумі 430636, 36 грн, а в іншій частині позовних вимог відмолено. Зміст резолютивної частини відповідає змісту мотивувальної, де судом наведено розрахунок суми середнього заробітку, який має бути стягнуто з відповідача, а саме загалом у розмірі 430636,36 грн (253 днів затримки х 1702,12 грн середньоденної заробітної плати).
		58. При цьому, суд апеляційної інстанції, погодився із висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав застосування при обрахунку суми середнього заробітку положень абзаців 20 та 22 пункту 4, пункту 10 Порядку № 100, як про те просив позивач у позові.
		59. Таким чином висновки суду апеляційної інстанції за результатами вирішення позовних вимог, викладені в резолютивній частині рішення повністю відповідають його мотивам, а тому сформулюваний судом висновок про задоволення позову не змінює суті вирішення судом позовних вимог в частині стягнутої судом суми.
		60. Отже, наведені Офісом Генерального прокурора доводи, не можуть слугувати підставою для скасування судового рішення.
		61. Доводи та аргументи скаржника не спростовують висновків суду апеляційної інстанції і свідчать про його незгоду із правовою оцінкою судом обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.
		62. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції.
		63. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
		64. Згідно з частиною першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		65. На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суд апеляційної інстанції під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення відсутні.
		66. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
		67. З огляду на результат касаційного розгляду у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 353, 356, 359 КАС України, Верховний Суд,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишити без задоволення, а постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 березня 2023 року в справі № 380/8582/22 залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
		 
		СуддіЛ.О. Єресько  М.В. Білак В.М.Соколов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...