Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 990/161/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо оскарження актів чи діянь ВРУ, Президента, ВРП, ВККС, рішень чи діянь органів, що обирають, звільняють, оцінюють ВРП, рішень чи діянь суб’єктів призначення КСУ та Дорадчої групи експертів у процесі відбору на посаду судді КСУ, з них:; оскарження актів, дій чи бездіяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 19.10.2023. Зареєстровано: 20.10.2023. Забезпечено надання загального доступу: 20.10.2023.
Дата набрання законної сили: 18.01.2024
Номер судового провадження: П/990/161/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		ф
		РІШЕННЯ
		Іменем України
		 
		16 жовтня 2023 року 
		м. Київ
		 
		справа №990/161/23
		адміністративне провадження № П/990/161/23  
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача - Стеценка С.Г.,
		суддів: Берназюка Я.О., Шарапи В.М., Тацій Л.В., Стрелець Т.Г.,
		 
		за участю секретаря судового засідання: Самари В.С.,
		позивача ОСОБА_1 
		представника відповідача: Ксендзова А.С.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у порядку спрощеного позовного провадження справу № 990/161/23
		за позовом ОСОБА_1 
		до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України 
		про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії,
		В С Т А Н О В И В:
		І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		1. 03.08.2023 ОСОБА_1 (далі- позивач, ОСОБА_1 ) звернувся через "Електронний суд" до Верховного Суду, як суду першої інстанції, з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - відповідач, ВККС України), в якому, з урахуванням уточнення, просив:
		- визнати протиправною відмову ВККС України щодо надання позивачу публічної інформації відповідно до запиту про отримання публічної інформації        від 27.07.2023;
		- зобов`язати ВККС України повторно розглянути його запит про отримання        публічної інформації від 27.07.2023 з урахуванням висновків суду і надати йому запитувану публічну інформацію в електронному вигляді;
		- допустити рішення суду до негайного виконання згідно з частиною першою статті 371 КАС України;
		- стягнути на його користь із відповідача судові витрати у вигляді судового збору.
		ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА
		2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відмова ВККС України в наданні копій письмових робіт, складених кандидатами на посаду судді місцевого суду в липні-серпні 2019 року в ході кваліфікаційного іспиту в межах процедури добору кандидатів на посаду суддів місцевих судів, оголошеного рішенням ВККС України від 03.04.2017 № 28/зп-17, викладена у відповіді від 02.08.2023 № П-1286/23 на його запит, є незаконною. 
		Також позивач вказує, що в рішеннях Конституційного суду Вірменії та Конституційного трибуналу Польщі викладено висновок про недопустимість обмеження громадськості у доступі до інформації щодо конкурсних процедур кандидатів на посаду суддів, зазначає, що посилання на практику Конституційних судів інших країн є допустимим з огляду на практику Конституційного Суду України.
		Щодо суті відмови у наданні запитуваної інформації позивач стверджує, що поширення інформації, яку він просив надати, пов`язано зі значним суспільним інтересом суспільства з огляду на значну увагу до судової реформи в Україні, поширення вказаної інформації не порушує «право на репутацію» кандидатів на посаду суддів, поширення вказаної інформації не порушує інтереси ВККС України, оскільки відповідь на запит не містить обґрунтувань складності підготовки нових практичних завдань, ВККС України не зазначено яким чином шкода від поширення інформації переважає суспільний інтерес до неї, поширення вказаної інформації не порушує інтереси правосуддя, оскільки запитувана інформація стосується кандидатів на посаду судді, а не діючих суддів, вказує, що опублікування вказаної інформації в момент, коли призначення особи на посаду судді є незворотним, є найбільш доцільним та обґрунтованим.
		Також позивач вказує, що порушення його прав та свобод полягає в тому, що Закон України «Про доступ до публічної інформації», як він вважає, надає йому право на отримання цієї інформації, проте відповідач протиправно перешкоджає позивачу  у реалізації цього права.
		Посилаючись на вказані обставини, позивач просить позов задовольнити.
		3. Відповідач позовні вимоги не визнав, надав до Суду відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити з огляду на те, що враховуючи, що ВККС України є розпорядником інформації, пов`язаної з проведенням кваліфікаційного іспиту, з огляду на положення статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», інформацію, яка міститься в зошитах для виконання практичних завдань, сформованих в рамках проведення добору кандидатів на посаду судді, включено до Переліку відомостей, що становлять службову інформацію у Вищій кваліфікаційній комісії суддів України, затвердженого наказом Голови ВККС України 05.04.2017 № 24 (зі змінами).
		Обмеження доступу до вказаної інформації здійснено виключно з метою захисту репутації та прав кандидатів на посаду судді, оскільки опублікування інформації щодо виконаних практичних завдань в соцмережі «Фейсбук» призведе до масового обговорення та оцінки вказаних робіт, що не завжди може бути результатом повного чи всебічного розуміння вказаної інформації, та може спричинити цькування та приниження кандидатів на посаду судді. Крім того, обмеження інформації здійснено задля підтримання авторитету й неупередженості правосуддя, оскільки складення кваліфікаційного іспиту є частиною процедури добору кандидатів на посаду судді, результатом якого є призначення осіб на посади суддів.
		Тому розголошення інформації щодо виконаних практичних робіт загрожуватиме незалежності здійснення судочинства вказаними особами, а вказана інформація, опублікована у вільному доступі, може зробити суддю вразливим до впливу третіх осіб. З огляду на це, описана вище шкода значно переважає суспільний інтерес в отриманні запитуваної інформації.
		Також відповідач звернув увагу на те, що процедуру добору на посаду судді місцевого суду ще не закінчено і остаточне рішення в даній процедурі не ухвалено ВККС України.
		Сукупність цих факторів, на думку відповідача, обґрунтовує правомірність дій ВККС України щодо обмеження доступу до вказаної інформації, та підтверджує, що відповідь на запит ОСОБА_1 здійснено в межах, в порядку та у спосіб, визначені Законом України «Про доступ до публічної інформації».
		4. У відповіді на відзив позивач зазначив, що за методикою проведення конкурсу і згідно фактичних обставин ВККС України публікує назагал деперсоніфіковані результати оцінювання кандидатів - тобто оцінки кожного кандидата із зазначенням їх прізвищ, імен та по батькові  перебувають у вільному доступі. Тому якщо припустити гіпотетично, що якийсь кандидат склав іспит погано, отримав занизьку оцінку, то публікація копії його роботи не може завдати шкоду його авторитету більшу, ніж завдає уже сам по собі факт оприлюднення ВККС України виставленої йому оцінку.
		Також позивач наголошує, що варто врахувати те, що суспільний контекст, який існував в Україні у 2017 році і який існує в 2022-2023 роках значно змінився: з огляду на те, що Україна набула статус кандидата у члени Європейського Союзу і судова реформа була висунута як одна з ключових умов, виконання якої потребується для подальшого отримання цього статусу, у суспільстві існує особливо високий інтерес до перебігу цієї реформи.
		ІІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ, ЗАЯВИ, КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		5. 03.08.2023 в автоматизованій системі документообігу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зареєстровано вказану позовну заяву.
		6. Ухвалою Верховного Суду від 08.08.2023 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до Суду уточненої позовної заяви, із приведенням її у відповідність до вимог пунктів 2 та 9 частини п`ятої статті 160 КАС України, а також з урахуванням положень частини першої статті 5 та частини другої статті 245 КАС України, у якій уточнити предмет спору, зміст позовних вимог та їх відповідне нормативно-правове обґрунтування, вказати в чому полягає порушення його прав, свобод та інтересів з боку Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в межах її повноважень та, відповідно, навести правове обґрунтування позовних вимог у цій частині, а також зазначити місце проживання чи перебування позивача.
		7. На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 08.08.2023 позивачем 08.08.2023 через "Електронний суд" було подано заяву про усунення недоліків позовної заяви, в якій вимоги ухвали від 08.08.2023 виконані в повному обсязі.
		8. Ухвалою Верховного Суду від 14.08.2023 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та призначено її до розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
		9. В судовому засіданні позивач підтримав заявлені позовні вимоги та просив Суд їх задовольнити.
		10. Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив Суд у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
		IV. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ, ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
		11. 27.07.2023 ВККС України було оприлюднено Декодовані та загальні результати кваліфікаційного іспиту, складеного кандидатами на посаду судді місцевого суду в липні - серпні 2019 року (щодо добору, оголошеного рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 03.04.2017 № 28/зп-17).
		12. 27.07.2023 позивач подав до ВККС України запит в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації» щодо надання публічної інформації (шляхом надіслання на електронну пошту з накладенням на нього КЕП), у якому просив надати в електронному вигляді копії письмових робіт, складених кандидатами на посаду судді місцевого суду в ході вказаного вище кваліфікаційного іспиту, з метою подальшої їх публікації в групі «Позиції вищих судів України» у соцмережі Фейсбук для порівняння робіт, виявлення помилок, відзначення найкращих робіт, підвищення потенційними кандидатами загального розуміння до перебігу іспитів, методики оцінювання робіт членами ВККС України.
		13. 02.08.2023 позивач отримав від ВККС України відповідь, датовану цим же днем, у якій повідомляється наступне:
		14. 02.08.2023 ВККС України надано відповідь на вказаний запит за вих. № П-1286/23, у якій повідомлено позивача про те, що інформацію, що міститься в зошитах для виконання практичних завдань, сформованих в рамках проведення добору кандидатів на посаду судді, включено до Переліку відомостей, що становлять службову інформацію в Комісії, затвердженого наказом Голови Комісії від 05.04.2017 № 24 (зі змінами). Зошитам для виконання практичних завдань надано гриф «Для службового користування». Позивача повідомлено про те, що частиною третьою статті 78 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що виконання практичного завдання під час кваліфікаційного іспиту здійснюється анонімно. Крім того, у серпні 2019 року під час кваліфікаційного іспиту застосовано 18 практичних завдань, зміст яких може бути використано під час реалізації ВККС України наступних процедур суддівської кар`єри. З огляду на викладене доступ до зошитів для виконання практичних завдань не надається для захисту репутації та прав кандидатів на посаду судді та підтримання авторитету й неупередженості правосуддя, оскільки розголошення такої інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам, а шкода від оприлюднення цієї інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
		15. Вважаючи вказану відмову ВККС України щодо надання позивачу публічної інформації протиправною позивач звернувся до суду з цим позовом.
		V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		16. Оцінюючи наведені учасниками справи аргументи на обґрунтування позову та заперечень на нього, Суд дійшов таких висновків.
		17. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		18. Вказана конституційна норма втілює засадничу складову принципу законності, відповідно до якої суб`єктам владних повноважень дозволено робити тільки те, на що їх прямо уповноважує закон. Ця конституційна норма вимагає передусім закону як підстави для вчинення суб`єктом владних повноважень активних дій. Закон, своєю чергою, визначає, описує, який юридичних факт чи їх сукупність повинні бути наявними для того, щоб у владного суб`єкта виникли повноваження діяти тим чи іншим чином. Будь-яка діяльність та будь-яке рішення суб`єкта владних повноважень за відсутності таких юридичних фактів, визначених законом, буде проявом свавільності.
		19. У контексті справи, що розглядається, Верховний Суд зауважує, що ВККС України є суб`єктом владних повноважень, відтак його відповідь позивачеві повинна чітко базуватись на вимогах чинного законодавства. 
		20. Відповідно до статті 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.
		Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
		Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею.
		Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
		21. Стаття 34 Конституції України закріплює, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
		Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
		22. Таке конституційне та законодавче регулювання права особи вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію узгоджується із Міжнародним пактом про громадянські і політичні права 1966 року, яким визначено, що кожна людина має право на вільне вираження свого погляду; це право включає свободу шукати, одержувати і поширювати будь-яку інформацію та ідеї, незалежно від державних кордонів, усно, письмово чи за допомогою друку або художніх форм вираження чи іншими способами на свій вибір (пункт 2 статті 19). Однією з гарантій реалізації конституційних прав на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації є законодавче закріплення права кожного на доступ до інформації, яке згідно зі статтею 5 Закону № 2939 забезпечується систематичним та оперативним оприлюдненням інформації в офіційних друкованих виданнях, на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет, на інформаційних стендах та будь-яким іншим способом, а також шляхом надання інформації на запити (пункт 4 рішення Конституційного Суду України від 20.01.2012 № 2-рп/2012). 
		23. Стаття 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року (далі - Конвенція), яка в силу статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, закріплює, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств. 
		24. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
		25. Відповідно до статті 5  Закону України від 02.10.1992 №2657-XII "Про інформацію" (далі - Закон №2657-XII) кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
		26. За змістом частин першої, другої статті 7 Закону №2657-XII право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.
		27. Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених Законом України від 13.01.2011 № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон № 2939-VI), та інформації, що становить суспільний інтерес, встановлює цей Закон.
		28. За порядком доступу інформація поділяється на відкриту та з обмеженим доступом (частина перша статті 20 Закону № 2657-ХІІ).
		29. Відкритою є будь-яка інформація, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом (частина друга статті 20 Закону № 2657-ХІІ). Зокрема, відкритою є публічна інформація, крім випадків, встановлених законом, яка відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених законом (частина перша статті 1 Закону № 2939-VI).
		30. Інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова. Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом (частини перша, друга статті 21 Закону № 2657-ХІІ).
		31. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження (частина друга статті 11 Закону № 2657-ХІІ).
		32. Конституційний Суд України в абзаці першому пункту 1 резолютивної частини Рішення від 30.10.1997 № 5-зп відніс до конфіденційної інформації про фізичну особу, крім вказаної, ще й відомості про її майновий стан та інші персональні дані.
		33. Відповідно до частин третьої та четвертої статті 21 Закону № 2657-ХІІ порядок віднесення інформації до таємної або службової, а також порядок доступу до неї регулюються законами.
		До інформації з обмеженим доступом не можуть бути віднесені такі відомості: 1) про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту; 2) про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні ситуації, що сталися або можуть статися і загрожують безпеці людей; 3) про стан здоров`я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення; 4) про факти порушення прав і свобод людини, включаючи інформацію, що міститься в архівних документах колишніх радянських органів державної безпеки, пов`язаних з політичними репресіями, Голодомором 1932-1933 років в Україні та іншими злочинами, вчиненими особами, які брали участь або сприяли реалізації російської імперської політики, представниками комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів; 5) про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб; 5-1) щодо діяльності державних та комунальних унітарних підприємств, господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі або територіальній громаді, а також господарських товариств, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких належать господарському товариству, частка держави або територіальної громади в якому становить 100 відсотків, що підлягають обов`язковому оприлюдненню відповідно до закону; 6) інші відомості, доступ до яких не може бути обмежено відповідно до законів та міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		34. З матеріалів справи, яку розглядає колегія суддів Верховного Суду, вбачається, що запитувана позивачем інформація, яка міститься в зошитах для виконання практичних завдань, сформованих в рамках проведення добору кандидатів на посаду судді, відноситься до інформації з обмеженим доступом, зокрема, службової інформації.
		35. Згідно зі статтею 3 Закону № 2939-VI право на доступ до публічної інформації гарантується обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.
		36. Відповідно до статті 5 Закону №2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; 2) надання інформації за запитами на інформацію.
		37. Згідно з частиною першою статті 6 Закону № 2939-VI інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.
		38. У контексті справи, що розглядається, Суд ще раз акцентує увагу, що інформація, яку просить надати позивач, є інформацією з обмеженим доступом.
		39. Частиною другою статті 6  Закону № 2939-VI передбачено, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:
		1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;
		2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;
		3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
		40. Вказане дає Суду підстави дійти висновку про те, що відповідач, надаючи відповідь на запит ОСОБА_1 про отримання інформації, яка міститься в зошитах для виконання практичних завдань, сформованих в рамках проведення добору кандидатів на посаду судді, обґрунтовано вказав про те, що доступ до зошитів для виконання практичних завдань не надається для захисту репутації та прав кандидатів на посаду судді, оскільки розголошення такої інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам, а шкода від оприлюднення цієї інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
		41. Відповідно до частин четвертої - сьомої статті 6 Закону № 2939-VI інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо немає законних підстав для обмеження у доступі до такої інформації, які існували раніше.
		Не може бути обмежено доступ до інформації про складання, розгляд і затвердження бюджетів, кошторисів розпорядників бюджетних коштів та плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів, а також їх виконання за розписами, бюджетними програмами та видатками (крім таємних видатків відповідно до статті 31 Бюджетного кодексу України), взяття розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів бюджетних зобов`язань або здійснення розпорядження бюджетними коштами у будь-який інший спосіб, планування, формування, здійснення та виконання закупівлі товарів, робіт і послуг за бюджетні кошти, у тому числі оборонних закупівель (крім випадків, якщо окрема інформація про закупівлі товарів, робіт і послуг становить державну таємницю відповідно до Закону України "Про державну таємницю"), володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно (крім випадків, передбачених частиною другою статті 23 Закону України "Про основи національного спротиву"). Не може бути також обмежено доступ до інформації про наявність у фізичних осіб податкового боргу. Не підлягає обмеженню також доступ до інформації про стан і результати перевірок та службових розслідувань фактів порушень, допущених у сферах діяльності, зазначених у цій частині. Доступ до зазначеної інформації забезпечується розпорядниками інформації відповідно до положень статті 5 цього Закону.
		Не належать до інформації з обмеженим доступом відомості, зазначені у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданій відповідно до Закону України "Про запобігання корупції", крім випадків, визначених зазначеним Законом.
		Не належить до інформації з обмеженим доступом інформація про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага керівника, заступника керівника юридичної особи публічного права, керівника, заступника керівника, члена наглядової ради державного чи комунального підприємства або державної чи комунальної організації, що має на меті одержання прибутку, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради господарського товариства, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді.
		42. Аналіз вищевказаних положень дозволяє Суду дійти висновку, що законом чітко передбачено випадки, в яких не може бути обмежено доступ до інформації, а також відомості, які не можуть бути віднесені до інформації з обмеженим доступом. Запитувана позивачем у ВККС України інформація не відноситься до таких випадків.
		43. До службової інформації, зокрема, може належати інформація: що міститься в документах суб`єктів владних повноважень, які становлять внутрішньовідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов`язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень (частина перша статті 9 вказаного Закону).
		44. Частиною другою статті 9 Закону № 2939-VI передбачено, що документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф "для службового користування". Доступ до таких документів надається відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.
		45. На виконання вказаних вимог Закону, наказом Голови Комісії від 05.04.2017 № 24 затверджено Перелік відомостей, що становлять службову інформацію у Комісії (далі - Перелік), відповідно до пункту 14 якого, її становить інформація, що міститься у матеріалах проведення іспиту (аудиторних відомостях, тестових зошитах, бланках відповідей анонімного тестування (анонімного письмового тестування, письмового анонімного тестування); зошитах із практичними завданнями (анонімними практичними завданнями); зошитах для виконання практичних завдань (анонімних практичних завдань); екзаменаційних відомостях, які сформовані у рамках проведення добору кандидатів на посаду судді та кваліфікаційного оцінювання.
		46. Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що запитувана позивачем інформація, що міститься в зошитах для виконання практичних завдань, сформованих в рамках проведення добору кандидатів на посаду судді, включена до Переліку відомостей, що становлять службову інформацію в Комісії, затвердженого наказом Голови Комісії від 05.04.2017 № 24 та зошитам для виконання практичних завдань надано гриф «Для службового користування».
		47. Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до пунктів 9, 10 Типової інструкції про порядок ведення обліку, зберігання, використання і знищення документів та інших матеріальних носіїв інформації, що містять службову інформацію, затвердженої постановою КМУ від 19.10.2016 № 736, питання щодо необхідності присвоєння документу грифу "Для службового користування" вирішується виконавцем або посадовою особою, яка підписує документ, відповідно до переліку відомостей та з дотриманням вимог частини другої статті 6 та статті 9 Закону України "Про доступ до публічної інформації".
		До прийняття рішення про присвоєння документу грифу "Для службового користування" особи, зазначені в пункті 9 цієї Інструкції, повинні:
		1) перевірити, чи належить інформація, яку містить документ, до категорій, визначених у частині першій статті 9 Закону України "Про доступ до публічної інформації";
		2) встановити, чи належить відповідна інформація до такої, доступ до якої згідно із законом не може бути обмежено, в тому числі шляхом віднесення її до службової інформації;
		3) перевірити дотримання сукупності вимог, передбачених частиною другою статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації".
		48. Зазначений вище Перелік відомостей, що становлять службову інформацію в Комісії, затверджений наказом Голови Комісії від 05.04.2017 № 24, є чинним та не оскаржувався позивачем. Відтак його положення є такими, які визначають алгоритм дій Комісії із підготовки та надання відповіді на запит ОСОБА_1 від 27.07.2023.
		49. Обставина щодо включення запитуваної позивачем інформації до Переліку відомостей, що становлять службову інформацію в Комісії, затвердженого наказом Голови Комісії від 05.04.2017 № 24 та надання такій інформації грифу "Для службового користування" сторонами не  заперечується.
		50. Сама сутність грифу «Для службового користування» зводиться до того, що існує перешкода чи додаткова умова в отриманні подібного роду інформації.
		51. Тобто присвоєння певному документу грифу «Для службового користування» саме по собі не є підставою для відмови у задоволенні запиту на інформацію у ньому. Аналогічно, не може бути відмовлено у доступі до інформації тільки через те, що відповідний вид інформації включено до переліку відомостей, які становлять службову інформацію. 
		52. Разом з тим, запровадження обмеження доступу до конкретної інформації за результатами розгляду запиту на інформацію допускається лише за умови застосування вимог пунктів 1-3 частини другої статі 6 Закону № 2939-VI.
		53. При аналізі відповідних справ ЄСПЛ та вітчизняні суди застосовують «трискладовий тест», щоб визначити, чи було обґрунтованим обмеження у доступі до інформації. 
		54. «Трискладовий тест» є юридичною конструкцією - засобом перевірки наявності необхідних умов для обмеження доступу до інформації. Іншими словами - обмеження доступу до публічної інформації без застосування «трискладового тесту» є незаконним і порушує право особи на інформацію.
		55. «Трискладовий тест» є умовною назвою, яка прямо не згадана в українському законі. «Трискладовий» тому, що складається з трьох складових-умов, наявність яких (усіх разом) вимагається для обмеження доступу до інформації.
		56. Таким чином, передумовою для встановлення відкритості чи обмеження інформації є застосовування до такої інформації «трискладового тесту».
		57. Для визначення можливості обмеження доступу до інформації застосовується трискладовий тест за частиною другою статті 6 Закону № 2939-VI, якщо розпорядником інформації встановлено, що запитувана інформація є інформацією з обмеженим доступом, такий розпорядник інформації має встановити вид інформації з обмеженим доступом, за якою звернувся запитувач (конфіденційна, таємна або службова). 
		58. Наступний крок - потрібно визначити, чи запитувана інформація стосується інтересів національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, чи можливі заворушення або злочини при наданні доступу до запитуваної інформації, чи в інтересах охорони здоров`я населення обмеження доступу до цієї інформації, чи не постраждає репутація або права інших людей у результаті надання доступу до цієї інформації, чи отримана запитувана інформація конфіденційно, чи стосується дана інформація питання авторитету й неупередженості правосуддя. 
		59. Якщо на всі поставлені питання відповідь негативна, розпорядник інформації надає доступ до запитуваної інформації.
		60. Якщо хоча б на одне з поставлених вище питань є позитивна відповідь - розпорядник інформації має визначити, чи не буде розголошенням запитуваної інформації завдана істотна шкода зазначеним інтересам, наявність яких у запитуваній інформації він встановив.
		61. Якщо відповідь на це питання негативна - розпорядник інформації надає запитувачу доступ до зазначеної інформації. Якщо відповідь на це питання позитивна - розпорядник інформації визначає: чи переважає шкода від оприлюднення такої інформації над суспільним інтересом в її отриманні. При позитивній відповіді на питання запитувачу інформації буде відмовлено в наданні доступу до запитуваної інформації. При негативній відповіді - розпорядник інформації надає запитувачу доступ до запитуваної інформації .
		62. Таким чином, передумовою для встановлення відкритості чи обмеження інформації, є застосовування до такої інформації "трискладового тесту".
		63. Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї з наведених вище трьох підстав означає, що відмова у доступі до публічної інформації є необґрунтованою.
		64. Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 9901/510/18.
		65. Велика палата Європейського суду з прав людини в рішенні від 08.11.2016 у справі «Угорський Гельсінський Комітет проти Угорщини» (Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary) (заява №18030/11) вказала, що те, наскільки заборона доступу до інформації є втручанням в права заявника на свободу вираження поглядів, слід оцінювати в кожному конкретному випадку та з урахуванням його особливих обставин (пункт 157). Для цього мають бути оцінені такі критерії (пункти 158-170):
		- мета запитувача. Необхідно встановити, чи справді отримання інформації є необхідним для реалізації запитувачем інформації його функції зі сприяння публічній дискусії із суспільно важливих питань, і чи справді ненадання інформації створить суттєву перешкоду свободі вираження поглядів;
		- природа інформації. Інформація, дані або документи, щодо яких вимагається доступ, повинні відповідати вимогам трискладового тесту, тобто збиратися в цілях задоволення саме суспільного інтересу;
		- роль запитувача. Розраховувати на захист свого права на доступ можуть насамперед журналісти, науковці, громадські активісти, зокрема блогери та популярні користувачі соцмереж, громадські організації, діяльність яких пов`язана з питаннями, що становлять суспільний інтерес, а також автори творів з означених питань;
		- готова та доступна інформація. Надання інформації не повинно накладати на державні органи надмірного тягаря зі збирання та обробки даних.
		66. Про необхідність застосування «трискладового тесту» підтверджено також ЄСПЛ, зокрема, у пункті 25 рішення у справі AVRAMCHUK v. UKRAINE від 05.10.2023 (заява № 65906/13), де Суд зробив висновок, що судами не було надано жодних пояснень, чому частина 5 статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» або його трискладовий тест не були застосовані до справи заявника. Це також призвело до того, що суди не намагалися збалансувати потенційні інтереси, тобто інтерес заявника в доступі до інформації, що становить суспільний інтерес, і необхідність захисту прав приватних осіб.
		67. Отже, Суд акцентує увагу, що, надаючи відповідь на запит позивача про отримання інформації, суб`єкт владних повноважень повинен дотримуватись балансу між інтересами заявника в доступі до інформації, що становить суспільний інтерес, та необхідністю захисту прав приватних осіб, якими в даному випадку є кандидати на посаду судді.
		68. Тобто в даному випадку відбувається співставлення публічних та приватних інтересів і завданням Суду є з`ясування, який інтерес переважає.
		69. У контексті цієї справи, колегія суддів зазначає, що на противагу ймовірному порушенню інтересів юридичної спільноти (за твердженнями позивача, це учасники групи «ПОЗИЦІЇ ВИЩИХ СУДІВ УКРАЇНИ» в мережі «Фейсбук» - судді, прокурори, адвокати, нотаріуси і представники інших правничих професій, величезна кількість яких були, є або будуть потенційними кандидатами у майбутніх доборах на посади суддів, що будуть проводитись ВККС України) стає реальна шкода інтересам кандидатів на посуду суддів, зокрема у сфері реалізації права на повагу до приватного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції, в разі надання позивачу запитуваної інформації.
		70. Відомий вислів, відповідно до якого «свобода розмахувати руками закінчується біля кінчика носа іншої людини», ідею якого сучасні дослідники приписують французькому письменнику Франсуа де Ларошфуко та німецькому філософу Іммануїмлу Канту, як видається, може бути застосований і до аналізу спору, що розглядається. 
		71. У цьому сенсі, колегія суддів вважає, що права спільноти, - учасників групи «ПОЗИЦІЇ ВИЩИХ СУДІВ УКРАЇНИ» в мережі «Фейсбук» на отримання відповідної інформації закінчуються там, де починаються приватні права учасників процедури добору кандидатів на посаду судді місцевого суду, оголошеного рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 03.04.2017 № 28/зп-17.
		72. ЄСПЛ відзначав, що верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (пункт 50 рішення ЄСПЛ від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України», заяви № 23759/03 та № 37943/06).
		73. ЄСПЛ, розглядаючи справи про дифамацію, по суті, перевіряє дотримання балансу між правом, передбаченим статтею 8 ("право на повагу до приватного і сімейного життя") та правом, передбаченим статтею 10 ("свобода вираження поглядів") Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Саме в контексті співвідношення цих прав ЄСПЛ прийняв ряд рішень, у яких обґрунтував можливості і підстави для їх обмеження.
		74. У таких справах необхідно враховувати дві ключові обставини: (1) ступінь суспільного інтересу до поширеної інформації і (2) ступінь публічності особи, щодо якої поширена інформація. 
		75. Значний суспільний інтерес, на думку Суду, має місце тоді, коли інформація безпосередньо впливає на суспільство в значній мірі, і суспільство проявляє законний інтерес до цієї інформації (п.66 рішення у справі «Санді тайм проти Великобританії», заява №6538/74), особливо, якщо це стосується добробуту населення (п. 58 рішення у справі «Бартольд проти Німеччини», заява  №8734/79). Крім того, у багатьох справах зазначається, що інформація про неправомірну діяльність посадових осіб, в тому числі про корупційні діяння, становить публічний інтерес, а тому притягнення до відповідальності за поширення такої інформації порушує статтю 10 Конвенції (п.43 рішення у справі «Надтока проти Росії», заява № 29097/08, п.62, п.71 рішення у справі «Морар проти Румунії», заява №25217/06, п.68 рішення «Аксель Шпрінгер проти Німеччини (№2)»,заява № 39954/08).
		76. Ступінь публічності особи також має безпосереднє значення: чим вищу посаду обіймає особа, тим сильніше її право на приватне та сімейне життя може бути обмеженим шляхом публікації про нього відповідної інформації (п.119 рішення у справі «Нachette Filipacchi Associes проти Франції», заява №12268/03).
		77. В даному випадку, колегія суддів погоджується, що посада судді має досить високий ступінь публічності, що призводить до виникнення значного суспільного інтересу щодо способу його життя, однак наголошує, що кандидати на посаду судді не є суддями і можливо ними за результатами конкурсу й не стануть, а тому тут мова йде саме про право на приватне та сімейне життя звичайних людей, яке не повинне обмежуватись через оприлюднення запитуваної інформації.
		78. З матеріалів справи вбачається, що 27.07.2023 позивач подав до ВККС України запит в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації» щодо надання публічної інформації, у якому просив надати в електронному вигляді копії письмових робіт, складених кандидатами на посаду судді місцевого суду в ході вказаного вище кваліфікаційного іспиту, з метою подальшої їх публікації в групі «Позиції вищих судів України» у соцмережі Фейсбук для порівняння робіт, виявлення помилок, відзначення найкращих робіт, підвищення потенційними кандидатами загального розуміння до перебігу іспитів, методики оцінювання робіт членами ВККС України.
		79. На вказаний запит ОСОБА_1 відповідачем повідомлено запитувача про те, що інформацію, яка міститься в зошитах для виконання практичних завдань, сформованих в рамках проведення добору кандидатів на посаду судді, включено до Переліку відомостей, що становлять службову інформацію в Комісії, затвердженого наказом Голови Комісії від 05.04.2017 № 24 (зі змінами). Зошитам для виконання практичних завдань надано гриф «Для службового користування». 
		80. Крім того, зі змісту вказаної відповіді вбачається, що позивача повідомлено про те, що відмова у наданні вказаної інформації надається з метою захисту репутації та прав кандидатів на посаду судді та підтримання авторитету та неупередженості правосуддя, а її розголошення завдасть істотної шкоди вказаним інтересам, вказана шкода переважає суспільний інтерес в отриманні інформації. Позивачу роз`яснено положення пункту 1 розділу VII Положення про складення кваліфікаційного іспиту та методику оцінювання кандидатів на посаду судді, відповідно до якого доступ до власних зошитів для виконання практичного завдання має кандидат на посаду судді особисто.
		81. Відповідно до частини першої статті 92 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ВККС України є державним колегіальним органом суддівського врядування, який на постійній основі діє у системі правосуддя України.
		82. Пунктом 3 частини першої статті 93 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» до повноважень ВККС України віднесено проведення добору кандидатів для призначення на посаду судді, у тому числі організація проведення щодо них спеціальної перевірки відповідно до закону та прийняття кваліфікаційного іспиту.
		83. Відповідно до частини третьої статті 78 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» кваліфікаційний іспит проводиться шляхом складення кандидатом на посаду судді письмового анонімного тестування та виконання анонімно письмового практичного завдання з метою виявлення рівня знань, практичних навичок та умінь у застосуванні закону та веденні судового засідання.
		84. За змістом частини п`ятої статті 78 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» порядок складення кваліфікаційного іспиту, методика оцінювання кандидатів визначаються положенням, що затверджується Комісією.
		85. Відповідно до частини п`ятої статті 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються ВККС України.
		86. Згідно із частиною першою статті 85 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складення іспиту; 2) дослідження досьє та проведення співбесіди.
		87. На підставі частини другої цієї статті іспит є основним засобом встановлення відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію професійної компетентності та проводиться шляхом складення анонімного письмового тестування та виконання практичного завдання з метою виявлення рівня знань, практичних навичок та умінь у застосуванні закону, здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді та з відповідною спеціалізацією. Порядок проведення іспиту та методика встановлення його результатів затверджуються ВККС.
		88. Так, на виконання вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів» рішенням ВККС України від 03.11.2016 № 143/зп-16 затверджено Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення.
		89. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.
		90. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках, зокрема, якщо інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.
		91. Відповідно до підпункту 2 пункту 6.13 Положення про забезпечення доступу до публічної інформації, затвердженого наказом голови ВККС України від 03.12.2015 №84, ВККС України має право відмовити в задоволенні запиту у випадку, якщо інформація, яка запитується, належить до категорії «з обмеженим доступом».
		92. Зі змісту відповіді ВККС України від 02.08.2023 за вих. № П-1286/23 вбачається, що відповідач зазначив, що доступ до зошитів для виконання практичних завдань не надається для захисту репутації та прав кандидатів на посаду судді та підтримання авторитету й неупередженості правосуддя, оскільки розголошення такої інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам, а шкода від оприлюднення цієї інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
		93. Суд ще раз акцентує увагу на тому, що Велика Палата Європейського суду з прав людини у рішенні від 08.11.2016 у справі «Magyar Helsinki Bizottsбg v. Hungary» (заява № 18030/11) вказала, що те, наскільки заборона доступу до інформації є втручанням у права заявника на свободу вираження поглядів, слід оцінювати у кожному конкретному випадку та з урахуванням його особливих обставин (§ 157). Для цього мають бути оцінені такі критерії (§ 158-170): 1. Мета запитувача. 2. Природа інформації. 3. Роль запитувача. 4. Готова та доступна інформація. 
		94. Позивач, звертаючись до ВККС України з запитом про надання публічної інформації, зазначив, що судова реформа, у тому числі і реформа ВККС України, є предметом надзвичайного суспільного інтересу.
		95. Також позивач вказав про те, що він є одним із співмодераторів групи «ПОЗИЦІЇ ВИЩИХ СУДІВ УКРАЇНИ» в мережі «Фейсбук», учасниками якої є більше 71 000 юристів - це судді, прокурори, адвокати, нотаріуси і представники інших правничих професій. Позивач певен, що величезна кількість учасників групи були, є або будуть потенційними кандидатами у майбутніх доборах на посади суддів, що будуть проводитись ВККС України, а тому її діяльність очевидно представляє також великий інтерес і для юридичної спільноти.
		96. Позивач, вважаючи, що у зв`язку із існуванням такого високого суспільного інтересу до діяльності ВККС України, росту стандартів прозорості її діяльності з переобранням її складу, інтересу потенційних кандидатів на посади суддів до конкурсів, що проводяться комісією, просив відповідача надати в електронному вигляді копії письмових робіт, складених кандидатами в ході кваліфікаційного іспиту. Вказану  інформацію позивач мав намір опублікувати у вказаній групі у мережі «Фейсбук», зокрема для порівняння робіт, виявлення помилок, відзначення найкращих робіт, підвищення потенційними кандидатами загального розуміння до перебігу іспитів, методики оцінювання робіт членами ВККС України.
		97. Колегія суддів  Верховного Суду вважає, що з огляду на важливий характер вказаного конкурсу немає сумнівів у тому, що певний суспільний інтерес в отриманні запитуваної задокументованої інформації існує, однак вважає за необхідне зазначити наступне.
		98. Пунктом 48 Висновку № 17 (2014) Консультативної ради європейських суддів щодо оцінювання діяльності суддів, якості правосуддя і поваги до незалежності судової влади визначено, що процедурні рамки та методи оцінювання мають бути доступними для громадськості. Крім того, на думку Консультативної ради європейських суддів, процес індивідуального оцінювання у цілях кар`єрного росту або заохочення не повинен враховувати громадську думку щодо судді. Вона не завжди може бути результатом повної чи повністю зрозумілої інформації; подібна думка може навіть бути заснована на нерозумінні роботи суддів в цілому. Процес і результати окремого оцінювання повинні в принципі залишатися конфіденційними і не повинні оприлюднюватися. Якщо це зробити, судова незалежність майже напевно буде поставлена під загрозу через те, що публікація може дискредитувати суддю в очах громадськості і, можливо, зробити його вразливим перед спробами вплинути на нього. Крім того, оприлюднення може означати, що суддя піддаватиметься нападам у словесній чи іншій формі.
		99. З відповіді ВККС України вбачається, що запитувані позивачем відомості мали статус інформації з обмеженим доступом і не могли бути йому надані з метою захисту репутації та прав кандидатів на посаду судді та підтримання авторитету й неупередженості правосуддя, оскільки розголошення такої інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам, а шкода від оприлюднення цієї інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
		100. Отже, обмеження доступу до вказаної інформації здійснено виключно з метою захисту репутації та прав кандидатів на посаду судді, оскільки опублікування інформації щодо виконаних практичних завдань в соцмережі «Фейсбук» призведе до масового обговорення та оцінки вказаних робіт, що не завжди може бути результатом повного чи всебічного розуміння вказаної інформації, та може спричинити цькування та приниження кандидатів на посаду судді. 
		101. Колегія суддів звертає увагу, що у контексті справи, що розглядається, слід розмежовувати осіб, які є кандидатами на посаду судді, та суддів, які вже здійснюють правосуддя. У межах процедури добору кандидатів на посаду судді місцевого суду, оголошеного рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 03.04.2017 № 28/зп-17, діючі судді участі не брали, а тому у цій справі запитувана позивачем інформація стосується виключно фізичних осіб, які є кандидатами на посаду судді, тобто мова йде про захист їх інтересів у сфері реалізації права на повагу до приватного життя.
		102. Крім того, процедуру добору на посаду судді місцевого суду ще не закінчено і остаточне рішення в даній процедурі не ухвалено відповідачем.
		103. Відтак, колегія суддів не може не взяти до уваги те, що станом на час звернення ОСОБА_1 із запитом, остаточне рішення ВККС України щодо конкурсантів ще не прийняте. Тому запитувані позивачем відомості мали статус інформації з обмеженим доступом і обґрунтовано не могли бути йому надані.
		104. Колегія суддів звертає увагу, що подібні правовідносини були предметом розгляду у Верховному Суді. Мова йде про постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 800/333/17 та від 16.09.2020 у справі №9901/100/19.
		105. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 у справі № 800/333/17 зазначила, що обмеження доступу до такої інформації було здійснене згідно з частиною другою статті 6 Закону № 2939-VII і пункту 2 статті 10 Конвенції з метою захисту репутації кандидатів на посади суддів. Розголошення такої інформації до прийняття рішення ВККС України могло завдати шкоди певним їх інтересам, зокрема у сфері реалізації права на повагу до приватного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції. Оприлюднення службової інформації, яка не є кінцевим рішенням відповідача, могла завдати шкоди, яка переважала суспільний інтерес в отриманні відповідної інформації, що підтверджується пунктом 48 Висновку № 17 (2014) Консультативної ради європейських суддів. А тому відповідне обмеження відповідало ознаці необхідності у демократичному суспільстві.
		106. Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від цього висновку у справі, що розглядається.
		107. Отже обмеження на доступ до запитуваної ОСОБА_1 інформації щодо надання в електронному вигляді копій письмових робіт, складених кандидатами на посаду судді місцевого суду в ході кваліфікаційного іспиту, враховуючи «трискладовий тест», було здійснено відповідачем відповідно до частини другої статті 6 Закону №2939-VI, а тому ВККС України правомірно відмовила позивачу у наданні інформації, віднесеної до службової. 
		108. Крім того, згідно із частиною четвертою статті 84 Закону №1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводиться прозоро та публічно, у присутності судді (кандидата на посаду судді), який оцінюється, та будь-яких заінтересованих осіб.
		109. Відповідно до пункту 6 розділу І «Загальні положення» Порядку проведення іспиту та методики встановлення його результатів у процедурі кваліфікаційного оцінювання, затвердженого рішенням ВККС України від 04.11.2016 № 144/зп-16, об`єктивність проведення іспиту забезпечується його прозорістю, конфіденційністю тестових запитань і практичних завдань, єдиною методикою встановлення його результатів, рівністю умов доступу до інформації про його процедуру, місце, час і тривалість проведення тощо.
		110. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.09.2020 у справі №9901/100/19 зазначила, що ненадання копій зошитів з виконаними практичними завданнями 16 учасників конкурсу, які отримали найвищі бали, жодним чином не порушує не тільки приписів частини четвертої статті 84 Закону №1402-VIII у частині забезпечення прозорості іспиту, а й прав самого позивача. Крім того, слід зазначити, що така відмова очевидно мала легітимну мету, а саме забезпечення об`єктивності проведення іспиту шляхом конфіденційності виконаних практичних завдань, до того ж вмотивована наявністю наказу голови ВККС від 05.04.2017 № 24 «Перелік відомостей, що становлять службову інформацію у Вищій кваліфікаційній комісії України», згідно з яким інформацію, що міститься у зошитах для виконання практичних завдань, які сформовані, зокрема, у межах проведення кваліфікаційного оцінювання, віднесено до відомостей, що становлять службову інформацію. 
		111. Таким чином, колегія суддів звертає увагу, що сама процедура проведення іспиту є прозорою, однак тестові запитання і практичні завдання є конфіденційними. При цьому, тестування та виконання практичного завдання у межах конкурсу проводиться в такий спосіб, за якого кандидат на посаду судді чи будь-яка особа були здатні (за допомогою певних засобів: оприлюднення правил, положень; письмові, електронні повідомлення/оголошення/роз`яснення; інформація на офіційному вебсайті, в мережі «Інтернет»; відеотрансляція у мережі «Інтернет» тощо) побачити діяльність відповідача при проведенні іспиту наскрізь, тобто розуміючи усі внутрішні процеси, що впливають на процедуру, спосіб, місце, час, тривалість, вид та строки як проведення іспиту, так і прийняття рішення в межах проведення конкурсних процедур.
		112. Тобто позивач мав можливість побачити діяльність відповідача при проведенні іспиту наскрізь, тобто розуміючи усі внутрішні процеси, що впливають на процедуру, спосіб, місце, час, тривалість, вид та строки як проведення іспиту, так і прийняття рішення в межах проведення конкурсних процедур, однак без доступу до зошитів для виконання практичних завдань, яким надано гриф «Для службового користування».
		113. Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідач обґрунтовано обмежив доступ до інформації, яка міститься в зошитах з практичних завдань, виконаних кандидатами на посаду судді місцевого суду, з посиланням на те, що запитувані позивачем відомості мали статус інформації з обмеженим доступом і не могли бути йому надані з метою захисту репутації та прав кандидатів на посаду судді, оскільки розголошення такої інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам, а шкода від оприлюднення цієї інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
		114. Щодо доводів позивача про те, що значна кількість учасників групи «ПОЗИЦІЇ ВИЩИХ СУДІВ УКРАЇНИ» в мережі «Фейсбук», співмодератором якої є ОСОБА_1 , були, є або будуть потенційними кандидатами у майбутніх доборах на посади суддів, що будуть проводитись ВККС України, а тому її діяльність очевидно представляє також великий інтерес і для юридичної спільноти, колегія суддів зазначає наступне. 
		115. Немає сумніву в тому, що світ цифрових технологій, в який ми входимо, - це не лише новий логічний етап розвитку технологічної сфери людства, а й усієї існуючої правової та соціально-політичної реальності. Однак інформатизація суспільства не тільки несе користь, але потенційно може й шкодити правам, свободам чи законним інтересам приватних осіб.
		116. Суд вважає за доцільне погодитись із  думкою провідних вітчизняних фахівців, які опікуються проблемами захисту прав людини в умовах розвитку цифрових технологій, які, зокрема, зазначають «Все більшої актуальності набуває пошук балансу між відкритістю та приватністю (конфіденційністю), швидкістю й ефективністю, суспільною необхідністю та правами людини»  [Права людини в умовах цифрової трансформації суспільства : монографія / [Д. В. Лученко, О. В. Капліна, В. Я. Настюк та ін.] ; за ред. Д. В. Лученка.  Харків : НЮУ імені Ярослава Мудрого, 2022.  С. 4].
		117. У контексті справи, що розглядається, колегія суддів звертає увагу, що тут мова має йти про  пошук балансу між інтересами позивача  та потенційними інтересами учасників групи «ПОЗИЦІЇ ВИЩИХ СУДІВ УКРАЇНИ» у соцмережі Фейсбук в доступі до інформації, що становить суспільний інтерес, та необхідністю захисту прав приватних осіб, якими в даному випадку є кандидати на посаду судді.
		118. Колегія суддів вважає, що аналіз норм чинного законодавства та обставин справи дає підстави дійти висновку, що в даному випадку домінує необхідність захисту прав учасників процедури добору кандидатів на посаду судді місцевого суду, оголошеного рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 03.04.2017 № 28/зп-17.
		119. Разом з тим, колегія суддів акцентує увагу, що посилання відповідача в оскаржуваній відповіді на те, що обмеження запитуваної інформації здійснено задля, в тому числі, підтримання авторитету й неупередженості правосуддя, є безпідставними з огляду на наступне.
		120. В Юридичній енциклопедії зазначено, що правосуддя - це правозастосовна діяльність суду з розгляду і вирішення у встановленому законом процесуальному порядку віднесених до його компетенції цивільних, господарських, кримінальних і адміністративних справ з метою охорони прав та свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб та інтересів держави [Юридична енциклопедія: В 6 т./ Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. К.: «Укр. Енцикл.», 1998. Т. 5. С. 50].
		121. Відтак, колегія суддів вважає, що оскільки правосуддя це розгляд і вирішення у встановленому законом процесуальному порядку справ, який здійснюється діючими суддями, то в даному випадку не можна говорити про ризик завдання шкоди правосуддю опублікуванням запитуваної інформації з огляду на те, що особи, які склали практичний іспит на даний момент не є суддями, а тому доводи позивача в цій частині є обґрунтованими.
		122. Разом з тим, вказане не впливає на результат вирішення справи, оскільки не може бути скасовано правильне по суті рішення (в даному випадку відмова ВККС України щодо надання публічної інформації). Рішення може бути скасоване лише для виправлення істотної помилки. Згадування ВККС України у відповіді від 02.08.2023 за вих. № П-1286/23 про підтримання авторитету й неупередженості правосуддя не є такою помилкою.
		123. Колегія суддів вважає безпідставними посилання позивача на рішення Конституційного Суду Вірменії та Конституційного Трибуналу Польщі, оскільки рішення Конституційного Суду Вірменії від 20.06.2017 не стосується предмету вказаного спору, так як вказаним рішенням визнано неконституційною норму, яка обмежує доступ громадськості до результатів психологічного тестування осіб, включених до переліку кандидатів на посаду судді, які стосуються якостей несення публічно-правової відповідальності, а рішення Конституційного Трибуналу Польщі від 07.06.2016 стосувалося доступу громадськості до тестових питань із підсумкового медичного та стоматологічного іспиту, а проведення аналогій з добором кандидатів на посаду суддів не є релевантним.
		124. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що під час розгляду справи не підтвердились посилання позивача на наявність підстав для визнання протиправною та скасування відмови ВККС України щодо надання позивачу публічної інформації відповідно до запиту про отримання публічної інформації        від 27.07.2023 та зобов`язання ВККС України повторно розглянути його запит про отримання  публічної інформації від 27.07.2023, у зв`язку з чим позов задоволенню не підлягає. 
		125. Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		126. Верховний Суд, розглянувши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.
		127. Відповідно до приписів статті 139 КАС України судові витрати не підлягають стягненню.
		Керуючись статтями 139, 244-250, 255, 266, 295, 297 КАС України, суд, -
		В И Р І Ш И В:
		Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії.
		 
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.       
		Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		Повний текст судового рішення буде складено протягом п`яти днів з дня оголошення його вступної та резолютивної частини.
		 
		Рішення складене та підписане 19.10.2023.
		 
		 
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		С.Г. Стеценко,
		Я.О. Берназюк, 
		В.М. Шарапа
		Л.В. Тацій
		Т.Г. Стрелець
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...