Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 517/757/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них; за законом..
Надіслано для оприлюднення: 20.10.2023. Зареєстровано: 20.10.2023. Забезпечено надання загального доступу: 23.10.2023.
Дата набрання законної сили: 17.10.2023
Номер судового провадження: 22-ц/813/6875/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Номер провадження: 22-ц/813/6875/23 
		Справа № 517/757/22
		Головуючий у першій інстанції Бурдинюк О. С.
		Доповідач Кострицький В. В.
		 
		 
		ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		17.10.2023 року                                 м. Одеса
		Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
		головуючий суддя  Кострицький В.В. (суддя - доповідач),
		судді  Карташов О.Ю., Коновалова В.А.,
		за участю секретаря судового засідання Гуденко Д.О.,
		учасники справи:
		позивач  ОСОБА_1 
		відповідач ОСОБА_2 
		розглянув увідкритому судовомузасіданні апеляційнускаргу  адвоката Корой Івана Дмитровича, який діє в інтересах ОСОБА_2 на рішення Красноокнянського районного суду Одеської області від 24 травня 2023 року, ухвалене у складі судді Бурдинюк О.С., у приміщенні того ж суду,
		у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за законом, -
		В С Т А Н О В И В:
		14.12.2022 року позивач звернувся до Фрунзівського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за законом.
		Рішенням Красноокнянського районного суду Одеської області від 24 травня 2023 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за законом - задоволено повністю. Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на вклади з належними відсотками, грошовими компенсаціями та індексаціями, що зберігаються на рахунках в АТ «Райффайзен банк»: № НОМЕР_1 , залишок коштів на якому станом на 02.12.2022 року складає 50066 грн 25 коп. (п`ятдесят тисяч шістдесят шість гривень двадцять п`ять копійок); №UА593808050000000262072837563, залишок коштів на якому станом на 02.12.2022 року складає 11733 доларів 82 цента (одинадцять тисяч сімсот тридцять три долара вісімдесят два цента); №UА433283510000000262051040881, залишок коштів на якому станом на 02.12.2022 року складає 1125 грн 64 коп. (одна тисяча сто двадцять п`ять гривень шістдесят чотири копійки). Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 4802,82 грн. (чотири тисячі вісімдесят дві гривні вісімдесят дві копійки).
		Обґрунтовуючи своє рішення суд першої інстанції виходив з того, що суд вважає, що порушення права позивача на отримання спадщини за законом та усунення його від права на спадкування слід обраховувати із дати звернення відповідача ОСОБА_2 до Захарівської районної державної нотаріальної контори 14 січня 2020 року після набрання законної сили рішенням Фрунзівського районного суду Одеської області від 16 травня 2019 року, так як сама по собі наявність заповіту, незважаючи на його відповідність або невідповідність нормам чинного законодавства, не може бути перешкодою у реалізації спадкових прав спадкоємця за законом, якщо особа, на користь якої складено заповіт, у встановленні законом строки та відповідно до встановленої процедури не почне оформленням своїх спадкових прав. При цьому, на думку суду, перешкоди у реалізації спадкових прав спадкоємців за законом починаються з моменту, коли відсутні будь-які перешкоди для оформлення спадкових прав за заповітом. Так, відповідач ОСОБА_2 вперше звернулась до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом поза межами встановленого законом строку для прийняття спадщини  01 квітня 2016 року і у той же день постановою державного нотаріуса Фрунзівської районної державної нотаріальної контори Негоді О.М. було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Після цього відповідач звернулася до суду, де їй рішенням Фрунзівського районного суду Одеської області від 06 жовтня 2016 року, яке набрало законної сили 16 листопада 2016 року, було відмовлено у визначенні додаткового строку для прийняття спадщини, тобто жодних перешкод для отримання позивачем свідоцтва про право на спадщину у позивача на той час не було. Питання щодо неотримання позивачем свідоцтва по право на спадщину за законом після вказаної дати знаходиться поза межами розгляду вказаної справи, при цьому, повторно, до суду, з позовом про визначення додаткового строку /за іншими підставами/ відповідач звернулася лише у лютому 2019 року. Внаслідок повторного звернення до суду, відповідачу було визначено додатковий строк для прийняття спадщини - три місяці, і з метою реалізації своїх спадкових прав ОСОБА_2 звернулася до нотаріальної контори 14 січня 2020 року, і саме тому суд вважає, що саме з цієї дати у позивача виникли юридично обґрунтовані перешкоди у реалізації його спадкових прав. Тому суд вважає, що правових підстав для застосування позовної давності до вимог позивача немає.
		 
		Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги
		Не погодившись з вказаним рішенням, 21 червня 2023 року адвокат Корой І.Д. звернувся через суд першої інстанції до Одеського апеляційного суду з апеляційною скаргою , відповідно до якої просив скасувати повністю і ухвалити нове рішення про відмову в позові повністю.
		В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник зазначив, що Цивільним кодексом України (далі - ЦК) визначено наступне: позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ч. 1 ст. 256); загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ч. 1 ст. 257); перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261); сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267). Частинами 1 і 2 статті 1223 ЦК передбачено, що право на спадкування мають особи. визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним. неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Частина 1 статті 1261 ЦК визначає, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Позивач, є єдиним спадкоємцем за законом першої черги /т. 1 а.с. 15/. який прийняв цю спадщину шляхом подання відповідної заяви нотаріусу 25.09.2015 року /т. 1 а.с.130/. Зазначені вище норми права свідчать про те, що оспорюваний позивачем заповіт, нікчемність якого є підставою позову /т.1 а.с. 18, 56, т.3 а.с. 1/ позбавляє позивача можливості спадкувати зазначене у цьому заповіті майно, тобто обмежує його право на спадщину, що надавало йому право для звернення до суду з позовом щодо недійсності чи нікчемності цього заповіту або визнання за ним права на спадкове майно, зазначене в оспорюваному ним заповіті. Рішенням Фрунзівського районного суду від 16 травня 2019 року у справі № 517/82/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 і ОСОБА_4 , треті особи на стороні відповідачів: ОСОБА_5 , державний нотаріус Великомихайлівської районної державної нотаріальної контори Одеської області, Романова Ірина Сергіївна, державний нотаріус Захарівської районної державної нотаріальної контори Одеської області, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття додана до позовної заяви, були встановлені наступні обставини: спадщини. копія якого у судовому засіданні ОСОБА_1 пояснив, що на другий день після поховання його батька спадкодавця ОСОБА_2 яка є сестрою його батька та приходиться йому тіткою. показувала Йому і його дружині заповіти спадкодавця на її користь і ОСОБА_4 а вони їх сфотографували. Потім 25.09.2015 року він їздив подавати заяву на спадщину батька до нотаріуса з копіями заповітів, які Йому надала ОСОБА_2 , і нотаріус Шавша Г.М. сказала, що заповіти необхідно витребувати від сільрад; у спадковій справі № 476/2015 щодо майна спадкодавця наявні документи: заява ОСОБА_1 від 25.09.2015 року до Великомихайлівської районної державної нотаріальної контори Одеської області про прийняття спадщини спадкодавця, як його батька /т. 1 а.с.130/; супровідний лист від 05.10.2015 року Перехрестівської сільської ради Фрунзівського району Одеської області та додана до нього засвідчена копія заповіту спадкодавця від 14 серпня 2015 року за No 17 на користь ОСОБА_2 : постанова державного нотаріуса Романової І.С. Фрунзівської районної державної нотаріальної контори від 25 лютого 2016 року про відмову ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за вказаним заповітом, оскільки вона не прийняла цю спадщину, а спадкоємці, які прийняли спадщину, не надали нотаріусу письмові згоди на прийняття ОСОБА_2 вказаної спадщини (т. 1 а.с. 11, 121); у матеріалах цивільної справи № 517/147/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 і ОСОБА_4 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини судом досліджені, зокрема, заперечення відповідача ОСОБА_1 від 17.06.2016 року на вказану позовну заяву, в яких він вказує на те, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 свого батька ОСОБА_3 він звернувся до державного нотаріуса Великомихайлівської державної нотаріальної контори Шавша С.М. з заявою про прийняття спадшини. Саме тоді йому стало відомо про існування двох заповітів на ім?я ОСОБА_2 та ОСОБА_6 і саме тоді про заповіт достеменно було відомо ОСОБА_2 принаймні з його слів. Встановлені описаними вище судовими рішеннями за участі цих же сторін обставинами встановлено, що позивач 25.09.2015 року дізнався про порушення його спадкових прав заповітом його батька ОСОБА_3 на користь відповідачки, якій постановою нотаріуса від 25.02.2016 року було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за вказаним у позові заповітом через неприйняття нею спадщини. Відповідно до положень ч. 2 ст. 1223 ЦК, зазначена обставина надала позивачу право на спадкування за законом зазначених в оспорюваному ним заповіті вкладів у банку і з цього часу почався перебіг строку позовної давності для звернення позивача до суду про визнання за ним права на зазначене у заповіті спадкове майно у вигляду вкладів у банку з посиланням на нікчемність цього заповіту. Оскільки перебіг позовної давності почався 25.02.2016 року, то встановлений законом трирічний строк позовної давності за спірними правовідносинами сплив 25.02.2019 року, а позивач звернувся до суду з даним позовом у грудні 2022 року після спливу позовної давності. що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Зазначене вище підтверджене висновками щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, що містяться у постанові Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 464/5089/15. Тлумачення частини першої та п?ятої статті 261 ЦК свідчить, що потрібно розрізняти початок перебігу позовної давності залежно від виду позовних вимог. Вимога про визнання правочину недійсним відрізняється від вимоги про виконання зобов?язання не лише по суті, а й моментом виникнення права на захист. Для вимоги про визнання правочину недійсним перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась, або могла довідатись про вчинення цього правочину. Натомість для вимоги про виконання зобов?язання початок перебігу позовної давності обумовлюється виникненням у кредитора права на вимогу від боржника виконання зобов?язання. Тому положення частини п?ятої статті 26 1 ЦК застосовуються до вимог про виконання зобов?язання, а не до вимог про визнання правочину недійсним. Таким чином, початком перебігу позовної давності для вимоги про визнання договору іпотеки недійсним є день укладення оспорюваного договору. Аналогічний висновок зроблений і Верховним Судом України в постанові від 3 лютого 2016 року у справі № 6-75цс 15.
		 
		Короткий зміст доводів відзиву на апеляційну скаргу
		Не погодившись з доводами апеляційної скарги представник позивача звернувся до Одеського апеляційного суду з відзивом на апеляційну скаргу, відповідно до якого просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
		В обґрунтування відзиву зазначав, що спадкодавець, ОСОБА_3 , помер « ІНФОРМАЦІЯ_2 . Строк для прийняття спадщини після його смерті сплив « ІНФОРМАЦІЯ_3 . Спадкоємець за заповітом, посвідченим секретарем Перехрестівської сільської ради Фрунзівського району Одеської області 14.08.2015 р. о 16 год. 20 хв. за реєстраційним №17, ОСОБА_2 не прийняла спадщину у встановлений законом строк, а тому позивач, як спадкоємець за законом першої черги, мав право на отримання свідоцтва про право на спадщину на грошові вклади, включаючи відсотки та інші нарахування, які знаходяться на рахунках у ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».
		Постановою державногонотаріуса Фрунзівськоїрайонної державноїнотаріальної конториРоманової І.С.від «25»лютого 2016року ОСОБА_2 було відмовленоу видачісвідоцтва проправо наспадщину завказаним заповітом,оскільки останняпропустила строкдля прийняттяспадщини.Рішенням Фрунзівськогорайонного судуОдеської областівід 06.10.2016року усправі №517/147/16-ц,залишеним беззмін ухвалоюапеляційного судуОдеської областівід 16.11.2016року тапостановою ВерховногоСуду від24.10.2018року узадоволенні позовупро визначеннядодаткового строкудля поданнязаяви щодоприйняття спадщини ОСОБА_2 відмовлено. Однак, ОСОБА_2 у 2019 році повторно звернулася до Фрунзівського районного суду Одеської області з позовною заявою про визначення додаткового строку для подання заяви щодоприйняття спадщини.Рішенням Фрунзівськогорайонного судуОдеської областівід 16.05.2019року усправі №517/82/19задоволено позовнівимоги ОСОБА_2 про визначеннядодаткового строкудля поданнязаяви проприйняття спадщинита визначенопозивачу додатковийстрок утри місяцідля поданнязаяви проприйняття спадщини.Постановою Олеськогоапеляційного судувід 11.12.2019року таПостановою ВерховногоСуду від26.03.2020року вказанерішення залишенебез змін.Таким чином, ОСОБА_2 отримала правона прийняттяспадщини заспірним заповітом ОСОБА_3 лише 11.12.2019року знабранням чинностіПостановою Одеськогоапеляційного судуу справі№ 517/82/19.На підставірішення провизначення додатковогостроку дляприйняття спадщини ОСОБА_2 звернулася доЗахарівської районноїдержавної нотаріальноїконтори Одеськоїобласті ззаявою проприйняття спадщини14.01.2020року.Відповідно,зі зверненням ОСОБА_2 до нотаріуса,у позивачавиникли юридичнообґрунтовані перешкодив отриманнісвідоцтва проправо наспадщину нагрошові вклади,включаючи відсоткита іншінарахування,охоплені заповітом,які знаходятьсяна рахункаху ПАТ«Райффайзен БанкАваль». Вважали,що самез часузвернення ОСОБА_2 до Захарівськоїрайонної державноїнотаріальної конториОдеської областіз заявоюпро прийняттяспадщини 14.01.2020року почавперебіг строкпозовної давностіщодо вимогипро визнанняправа власностів порядкуспадкування зазаконом намайно,яке охопленезаповітом ОСОБА_3 ,посвідченого секретаремПерехрестівської сільськоїради Фрунзівськогорайону Одеськоїобласті 14.08.2015р.,зареєстрованого вреєстрі заNo17з підставинікчемності вказаногозаповіту,адже виконаннянікчемного правочину(заповіту)почалося змоменту прийняттяспадкоємцем зазаповітом спадщинив межахстроку,визначеного рішеннямФрунзівського районногосуду Одеськоїобласті від16.05.2019року усправі № 517/82/19.Окрім цього,слід звернутиувагу,що ОСОБА_1 09.12.2022року Постановоюдержавного нотаріусаЗахарівської державноїнотаріальної конториОдеської областіРоманової I.C.№ 675/02-31відмовлено увидачі свідоцтвапро правона спадщинуна вкладив банкуу зв?язкуз тим,що спадкоємець,який зазначенийу заповіті,спадщину прийнявшляхом подачіпро цевідповідної заявидо нотаріальноїконтори.Таким чином,саме змоменту звернення ОСОБА_2 до нотаріальноїконтори ззаявою проприйняття спадщини,почалося порушенняправ ОСОБА_1 на отриманнясвідоцтва проправо наспадщину зазаконом намайно,яке охопленезаповітом. Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що початок перебігу строку позовної давності у спірних правовідносинах слід обраховувати з 14.01.2020 року, тобто коли ОСОБА_2 звернулася до Захарівської районної державної нотаріальної контори Одеської області з заявою про прийняття спадщини, що підтверджується матеріалами спадкової справи № 476/2015 шодо майна ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . В апеляційній скарзі зазначено, що обставини, викладені апелянтом підтверджуються висновками щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, що містяться у постанові Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 464/5089/15. Проте, вважаю, що вказані у постанові висновки Верховного Суду не можуть бути взяті судом до уваги, адже вони зроблені у справі щодо вимог про визнання правочину (договору іпотеки) недійсним та не є висновками щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі N° 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі N° 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі No 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі No 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі N° 757/31606/15-ц; пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі N° 696/1693/15-ц). Наведена апелянтом постанова не відповідає вищезазначеним вимогам, відтак не може бути врахована судом при ухваленні рішення. Окремо слід звернути увагу, що предметом позову є визнання права власності в порядку спадкування за законом, що згідно з усталеною практикою Верховного Суду є ефективним засобом захисту порушеного права на спадкування за наявності нікчемного заповіту, що перешкоджає оформленню спадкових прав за законом. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження №12-304г|8) викладено висновок, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. 3 наведеної в апеляційній скарзі постанови Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі №464/5089/15 вбачається, що предметом розгляду у справі було визнання недійсним правочину - договору іпотеки, де суд дійшов висновків про те, що строк позовної давності починається від дня, коли особа довідалась, або могла довідатись про вчинення цього правочину. Враховуючи відмінність предмету спору, підстав позову, змісту позовних вимог і встановлених судом фактичних обставин, а також різне матеріально-правове регулювання спірних правовідносин та правовідносин, про які йде мова у наведеній для порівняння постанові Верховного Суду, доводи апелянта щодо врахування висновків Верховного Суду слід відхилити
		Явка в судове засідання
		Сторони та їх представники повідомлені належним чином, про час місце та дату судового засідання, в судове засідання з`явились представники та надали суду пояснення.
		Позиція апеляційного суду
		Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, оцінивши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, судова колегія приходить наступного.
		Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		Відповідно до ст. 263 ЦПК України,- судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Судовою колегією встановлено, що 14.08.2015 року о 16 год. 20 хв в с.Перехрестове Фрунзівського району Одеської області секретарем Перехрестівської сільської ради Фрунзівського району Одеської області Стрельбицькою В.Т. було посвідчено заповіт, зареєстрований в реєстрі за №17, яким ОСОБА_3 грошові вклади, включаючи відсотки та інші нарахування, які знаходяться на рахунках № НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , відкритих у ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», заповів ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . У заповіті вказано, що він посвідчений 14 серпня 2015 року о 16 год. 20 хв секретарем Перехрестівської сільської ради Фрунзівського району Одеської області Стрельбицькою В.Т., і у зв`язку з станом здоров`я складено та посвідчено удома у заповідача за адресою: АДРЕСА_1 . Заповіт записаний ОСОБА_7 зі слів заповідача ОСОБА_3 і у зв`язку з фізичною вадою (вада зору), на прохання заповідача і в його присутності заповіт прочитано і підписано відомою особисто заповідачу ОСОБА_8 у присутності запрошених заповідачем свідків: ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . У заповіті вказано, що він повністю прочитаний уголос заповідачем до його підписання у присутності запрошених ним свідків /т.1 а.с.18, 56, т.3 а.с.1/.
		Відповідно до витягу з реєстру для реєстрації нотаріальних дій органу місцевого самоврядування за 2015 рік по Перехрестівській сільській раді Захарівського району Одеської області, 14.08.2015 року внесено запис №17, за яким за зверненням ОСОБА_3 «зроблено заповіт. Перехрестівська сільська рада», сплачено державне мито в сумі 0,85 грн. /т.3 а.с.6/
		ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 /т.1 а.с.14/.
		Після смерті ОСОБА_3 , відкрита спадкова справа, номер у спадковому реєстрі 57986793, номер у нотаріуса 476/2015 /т.1 а.с.129/.
		Зазначена спадкова справа відкрита за заявою ОСОБА_1 про прийняття спадщини від 25.09.2015 року /т.1 а.с.130/.
		Позивач є сином ОСОБА_3 та, відповідно до ст.1261 ЦК України, є спадкоємцем за законом першої черги /т.1 а.с.15/.
		16.02.2017 року, 27.04.2017 року та 07.06.2017 року позивачу ОСОБА_1 видано свідоцтва про право на спадщину за законом на інше, не охоплене оспорюваним заповіто, майно, яке залишилось після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 /т.1 а.с.203, 247, т.2 а.с.22 /.
		01 квітня 2016 року відповідач ОСОБА_2 звернулася до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на охоплене заповітом майно, і в цей же день постановою державного нотаріуса Фрунзівської районної державної нотаріальної контори їй було відмовлено у видачі вказаного свідоцтва у зв`язку з пропуском встановленого законом шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини померлого ОСОБА_3 /т.1 а.с.161, 162/
		В подальшому ОСОБА_2 звернулася до Фрунзівського районного суду Одеської області з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, і рішенням цього суду від 06 жовтня 2016 року, яке набрало законної сили 16 листопада 2016 року, їй було відмовлено в задоволенні позову.
		В лютому 2019 року ОСОБА_2 вдруге звернулася до суду з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
		Рішенням Фрунзівського районного суду Одеської області від 16 травня 2019 року у справі № 517/82/19, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року та постановою Верховного Суду від 26 березня 2020 року, було задоволено вищевказаний позов ОСОБА_2 та визначено їй додатковий строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 у три місяці з моменту набрання цим рішенням законної сили.
		З огляду на наявність вищезгаданого рішення суду 14 січня 2020 року ОСОБА_2 звернулася до Захарівської районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 /т.2 а.с.155/
		21.02.2020 року державним нотаріусом Захарівської районної державної нотаріальної контори Одеської області Негоді О.С. відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на вклади у банку з належними відсотками та нарахунками, що знаходяться у ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», у зв`язку з наявністю спору /т.2.а.с.198-199/.
		Рішенням Красноокнянського районного суду Одеської області від 21.09.2020 року у справі №517/129/20 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа на стороні відповідача  Перехрестівська сільська рада Захарівського району Одеської області про встановлення нікчемності заповіту - задоволено. Встановлено, що заповіт ОСОБА_3 , складений 14 серпня 2015 року, зареєстрований за №17 та посвідчений секретарем Перехрестівської сільської ради Фрунзівського району Одеської області - є нікчемним. /т.1 а.с.33-40, 41, 105-113/.
		Постановою Одеського апеляційного суду від 15.08.2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Красноокнянського районного суду Одеської області від 21.09.2020 року - без змін.
		Постановою Верховного Суду від 08.02.2023 року рішення Красноокнянського районного суду Одеської області від 21.09.2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 15.08.2022 року скасовано і ухвалено нове рішення. У задоволенні позову про встановлення нікчемності заповіту - відмовлено.
		З метою оформлення спадкових прав на грошові вклади, позивач, 09.12.2022 року, звернувся до Захарівської державної нотаріальної контори Одеської області з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом.
		09.12.2022 року прийнята постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії №675/02-31, відповідно до якої нотаріальна дія не може бути вчинена у зв`язку з тим, що в матеріалах спадкової справи є інформація про наявність заповіту від імені ОСОБА_3 на вклади у банку, спадкоємець, який зазначений у вказаному заповіті, спадщину прийняв; окрім цього, за заявою заінтересованої особи, яка звернулася до суду вчинення нотаріальної дії зупинено до вирішення справи судом/т.1 а.с.45/.
		Позивач вважає наявність спірного нікчемного заповіту перешкодою для оформлення його спадкових прав, а тому ставить питання про визнання права власності на вклади в порядку спадкування за законом.
		Відповідно до положень статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
		Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац 1 частини 2 статті 215 ЦК України).
		У пунктах 4 і 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним» міститься роз`яснення про те, що судам відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 ЦК України, тощо), та оспорювані якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК України, тощо).
		Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.
		Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.
		Оспорюваний правочин є недійсним в силу визнання його судом, а нікчемний в силу припису закону.
		Норми статей 203, 209, 210, 215 ЦК України є загальними і застосовуються лише в тому випадку, якщо в ЦК України немає спеціальної підстави (норми) для цього.
		Спеціальною нормою, яка регламентує підстави визнання заповіту недійсним або нікчемним, є приписи статті 1257 ЦК України, відповідно до частини першої якої заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.
		Оскільки право на складання заповіту має особа з повною цивільною дієздатністю (ч.1 ст.1234 ЦК України), згідно із ч. 1 ст. 1257 ЦК України підставою для нікчемності заповіту є кваліфікація його як такого, що складений особою, яка не мала на це права. Це, зокрема, заповіт, вчинений недієздатною, малолітньою, неповнолітньою особою (крім осіб, які в установленому порядку набули повну цивільну дієздатність), особою з обмеженою цивільною дієздатністю, представником від імені заповідача.
		Також, підставою нікчемності заповіту є порушення вимог щодо його форми та посвідчення.
		Відповідно до ст. 1251 ЦК України, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою, службовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.
		Загальні вимоги до форми заповіту встановлені ст. 1247, 1248 ЦК України. Заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем.
		Посадова особа органу місцевого самоврядування, нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.
		Посадова особа органу місцевого самоврядування, нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути прочитаний у голос та підписаний заповідачем, про що ним зазначається у заповіті перед його підписом.
		Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися в присутності не менш як двох свідків.
		Відповідно до ст. 1253 ЦК України свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю.
		Згідно зі ст. 1 Закону України «Про нотаріат» вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів (державних, приватних), а у населених пунктах, де немає нотаріусів, певні нотаріальні дії, в тому числі і посвідчення заповітів, здійснюється уповноваженими на це посадовими особами органів місцевого самоврядування.
		Пунктом 1.1. Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 11 листопада 2011 року № 3306/5 передбачено, що Перелік нотаріальних дій, що вчиняються посадовими особами органів місцевого самоврядування, визначено статтею 37 Закону України "Про нотаріат".
		Відповідно до ст.37 Закону України «Про нотаріат», до повноважень посадових осіб органу місцевого самоврядування віднесено, у тому числі, посвідчення заповітів (крім секретних).
		Посадова особа органу місцевого самоврядування посвідчує заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог статей 1247,1251 ЦК України.
		Диспозитивний характер наведених норм свідчить про те, що за відсутності у населеному пункті нотаріуса заповіт міг бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування, а саме секретарем сільської ради.
		До заповітів, посвідчених посадовими, службовими особами, застосовуються положення ст. 1247 ЦК України. Такі заповіти прирівнюються до заповітів, посвідчених нотаріусами, та порядок їх посвідчення затверджений постановою КМУ від 15 червня 1994 року № 419 "Про порядок посвідчення заповітів і доручень, прирівнюваних до нотаріально посвідчених" / в редакції, як діяла на час складання оспорюваного заповіту/.
		Заповіт, посвідчений неуповноваженою особою, тобто посадовою, службовою особою, яка відповідно до норм статей 1251 - 1252 ЦК України, не уповноважена посвідчувати заповіти, є нікчемним (ч. 1 ст. 1257 ЦК України).
		Так, рішенням Перехрестівської сільської ради Фрунзівського району Одеської області від 12.11.2010 року визнано повноваження секретаря Перехрестівської сільської ради депутата Стрельбицької Валентини Тимофіївни /т.1 а.с.51/.
		Розпорядженням Перехрестівської сільської ради Фрунзівського району Одеської області №4 від 28.01.2011 року затверджено посадові інструкції працівників Перехрестівської сільської ради, в тому числі посадову інструкцію секретаря сільської ради №2 від 28.01.2011 року /т.1 а.с. 48-50/.
		Пунктом 2.12 вказаної посадової інструкції встановлено, що до повноважень секретаря належить вчинення нотаріальних дій /т.1 а.с.49 зв/.
		Разом з тим, відповідно до п.1.2 Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11.11.2011 року №3306/5 /далі  Порядку /, нотаріальні дії вчиняють посадові особи, на яких за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування покладено вчинення цих дій.
		Однак, як встановлено судом, секретаря сільської ради призначено відповідальною особою за вчинення нотаріальних дій саме розпорядженням сільського голови від 28 січня 2011 року, а не відповідним рішенням виконавчого комітету.
		При цьому Перехрестівська сільська рада Захарівського району Одеської області повідомила, що інші рішення та розпорядження, крім вищевказаних  про визнання повноважень секретаря сільської ради та про затвердження посадових інструкцій, не приймалось /т.3 а.с.33/.
		Таким чином, суд приходить до висновку, що оспорюваний заповіт складений із недотриманням вимог щодо його посвідчення, оскільки відсутнє як рішення виконкому про надання секретарю права здійснення нотаріальних дій відповідно до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року N 22/5, яка діяла на час обрання ОСОБА_7 секретарем Перехрестівської сільської ради Фрунзівського району, так і рішення сесії про надання секретарю Перехрестівської сільської ради Фрунзівського району права здійснення нотаріальних дій, відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11.11.2011 року, який діяв на час посвідчення секретарем Перехрестівської сільської ради Фрунзівського району оспорюваного заповіту.
		Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року (справа №673/416/16-ц), 12 червня 2019 року (справа 607/15112/17-ц), 11 грудня 2019 року (справа № 323/3359/17).
		Крім того, відповідно до ст. 13-1 Закону України «Про нотаріат», нотаріальний округ - територіальна одиниця, в межах якої нотаріус здійснює нотаріальну діяльність і в межах якого знаходиться державна нотаріальна контора, в якій працює державний нотаріус, або робоче місце (контора) приватного нотаріуса.
		Нотаріальні округи визначаються відповідно до адміністративно-територіального устрою України. У містах з районним поділом округом діяльності нотаріуса є вся територія міста. У разі зміни адміністративно-територіального поділу України, в результаті якого розташування робочого місця (контори) приватного нотаріуса увійшло до іншого нотаріального округу, нотаріальна діяльність відповідних нотаріусів повинна бути зареєстрована в цьому нотаріальному окрузі.
		Нотаріус не вправі здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу, за винятком заміщення інших нотаріусів у випадках, передбачених цим Законом.
		Відповідно до ст.7 Закону України «Про нотаріат», п.1.3 Порядку, нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, Міністерства юстиції України та його територіальних органів, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
		Відповідно до ст.2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
		Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
		Статтею 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що посадова особа місцевого самоврядування це особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження у здійсненні організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.
		Виходячи із правового аналізу вищевказаних норм законів, посадова особа місцевого самоврядування має відповідні повноваження, які здійснює в межах тієї територіальної громади села, селища, міст, де і працює.
		Таким чином, посадова особа місцевого самоврядування, на яку покладено право вчинення нотаріальних дій, має повноваження на вчинення нотаріальних дій лише на території відповідної територіальної громади села, селища, міст, де і працює, що відповідає фактично поняттю нотаріального округу.
		Таким чином, секретар Перехрестівської сільської ради Фрунзівського /Захарівського/ району Одеської області, при наявності повноважень, наданих рішенням Перехрестівської сільської ради Фрунзівського /Захарівського/ району Одеської області, мала право вчиняти нотаріальні дії, в тому числі і поза межами приміщення органу місцевого самоврядування, лише на території територіальної громади Перехрестівської сільської ради Фрунзівського /Захарівського/ району Одеської області.
		До того ж, на території Затишанської сільської ради Фрунзівського району Одеської області, де проживав заповідач ОСОБА_3 , був секретар вказаної сільської ради, який мав право вчиняти нотаріальні дії.
		Крім того, дата та час посвідчення секретарем Перехрестівської сільської ради Фрунзівського /Захарівського/ району Одеської області заповіту ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2  14 серпня 2015 року о 16 г 40 хв повністю співпадає з датою та часом посвідчення секретарем Затишанської селищної ради Фрунзівського /Захарівського/ району Одеської області заповіту ОСОБА_3 на користь ОСОБА_11  також 14 серпня 2015 року о 16 г 40 хв, що апріорі фізично неможливо було вчинити.
		При цьому відповідно до рішення Фрунзівського районного суду Одеської області від 10.06.2016 року у справі №517/83/16-ц відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , треті особи: Затишанська селищна рада Фрунзівського району Одеської області, ОСОБА_2 про встановлення нікчемності заповіту, яким ОСОБА_3 заповів засноване ним СФГ «Топольницький» та належну йому на праві постійного користування земельну ділянку, загальною площею 50 га ОСОБА_4 .
		Інші недоліки оспорюваного заповіту як то нечіткості визначення місця складання заповіту, неможливості встановлення факту прочитання тексту заповіту заповідачем, порушення порядку реєстрації посвідчення заповіту, на думку суду, не є такими, що встановлюють нікчемність заповіту.
		Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем надано достатньо доказів, які підтверджують те, що оспорюваний заповіт був посвідчений особою, яка не мала на це права, з порушенням його форми /в частині зазначення часу складання заповіту/ та порядку посвідчення, і тому, відповідно до ч.1 ст.1257 ЦК України, є нікчемним.
		Згідност.6 Європейської конвенції з прав людинивизнається право людини на доступ до правосуддя, а за ст.13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
		Стаття 1258 ЦК України встановлює, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово, кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
		Згідно з ст.1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
		Відповідно до ст.1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
		Пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
		Відповіднодостатті 67 Закону України «Про нотаріат»свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством. Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.
		Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
		Таким чином, суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту - є ефективним, а позовні вимоги обгрунтованими.
		Доводи апелянта про те, що позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки25.09.2015 року він дізнався про порушення його спадкових прав заповітом його батька - ОСОБА_3 на користь відповідачки, якій постановою нотаріуса від 25.02.2016 року було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за вказаним у позові заповітом через неприйняття нею спадщиниі оскільки перебіг позовної давності почався 25.02.2016 року, то встановлений законом трирічний строк позовної давності за спірними правовідносинами сплив 25.02.2019 року, а позивач звернувся до суду з даним позовом у грудні 2022 року, після спливу позовної давності, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, судом не можуть бути прийняті до уваги.
		Так, відповідно до ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Статтями 256, 257 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		При цьому, відповідно до ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Враховуючи обставини вказаної справи, судова колегія погоджується з судом першої інстанції та вважає, що порушення права позивача на отримання спадщини за законом та усунення його від права на спадкування слід обраховувати із дати звернення відповідача ОСОБА_2 до Захарівської районної державної нотаріальної контори 14 січня 2020 року після набрання законної сили рішенням Фрунзівського районного суду Одеської області від 16 травня 2019 року, так як сама по собі наявність заповіту, незважаючи на його відповідність або невідповідність нормам чинного законодавства, не може бути перешкодою у реалізації спадкових прав спадкоємця за законом, якщо особа, на користь якої складено заповіт, у встановленні законом строки та відповідно до встановленої процедури не почне оформленням своїх спадкових прав. При цьому, на думку суду, перешкоди у реалізації спадкових прав спадкоємців за законом починаються з моменту, коли відсутні будь-які перешкоди для оформлення спадкових прав за заповітом. Так, відповідач ОСОБА_2 вперше звернулась до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом поза межами встановленого законом строку для прийняття спадщини  01 квітня 2016 року і у той же день постановою державного нотаріуса Фрунзівської районної державної нотаріальної контори Негоді О.М. було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Після цього відповідач звернулася до суду, де їй рішенням Фрунзівського районного суду Одеської області від 06 жовтня 2016 року, яке набрало законної сили 16 листопада 2016 року, було відмовлено у визначенні додаткового строку для прийняття спадщини, тобто жодних перешкод для отримання позивачем свідоцтва про право на спадщину у позивача на той час не було. Питання щодо неотримання позивачем свідоцтва по право на спадщину за законом після вказаної дати знаходиться поза межами розгляду вказаної справи, при цьому, повторно, до суду, з позовом про визначення додаткового строку /за іншими підставами/ відповідач звернулася лише у лютому 2019 року. Внаслідок повторного звернення до суду, відповідачу було визначено додатковий строк для прийняття спадщини - три місяці, і з метою реалізації своїх спадкових прав ОСОБА_2 звернулася до нотаріальної контори 14 січня 2020 року, і саме тому суд вважає, що саме з цієї дати у позивача виникли юридично обґрунтовані перешкоди у реалізації його спадкових прав. Тому суд вважає, що правових підстав для застосування позовної давності до вимог позивача немає.
		Доводи апелянта про те, що позивач, є єдиним спадкоємцем за законом першої чергиякий прийняв цю спадщину шляхом подання відповідної заяви нотаріусу 25.09.2015 року - норми права свідчать про те, що оспорюваний позивачем заповіт, нікчемність якого є підставою позову позбавляє позивача можливості спадкувати зазначене у цьому заповіті майно, на думку колегії не обгрунтовано належними нормами права або практикою судів України а тому є припущенням апелянта. 
		Посилання апелянта на ту обставину , що позивач 25.09.2015 року дізнався про порушення його спадкових прав заповітом його батька ОСОБА_3 на користь відповідачки, якій постановою нотаріуса від 25.02.2016 року було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за вказаним у позові заповітом через неприйняття нею спадщини, з цього часу почався перебіг строку позовної давності для звернення позивача до суду про визнання за ним права на зазначене у заповіті спадкове майно, та на постанову Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 464/5089/15. Не є слушним , так як не відповідають змісту положень ч. 2 ст. 1223 ЦК України - перешкоди у реалізації спадкових прав спадкоємців за законом починаються з моменту, коли відсутні будь-які перешкоди для оформлення спадкових прав за заповітом, що засвідчено сталою практикою Верховного Суду.
		Інши доводи апелянта є в більшості викладенням фактичних обставин справи та свого погляду на них і не є критикою судового рішення по суті.
		Судова колегія погоджується з проаналізованими судом першої інстанції в сукупності дослідженими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що стороною відповідача не доведено тих обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а тому заявлені вимоги задоволенню не підлягають .
		Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги
		Відповідно до ст 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.
		Керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, -
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_12 залишити без задоволення.
		Рішення Красноокнянського районного суду Одеської області від 24 травня 2023 року залишити без змін
		Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.
		Повний текст постанови складено 18 жовтня 2023 року.
		 
		 
		 
		Головуючий суддя В.В. Кострицький
		 
		 
		 
		Судді О.Ю. Карташов
		 
		 
		 
		В.А. Коновалова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...