Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 922/4343/21 : Господарські справи (до 01.01.2019); Корпоративних відносин.
Надіслано для оприлюднення: 06.11.2023. Зареєстровано: 08.11.2023. Забезпечено надання загального доступу: 08.11.2023.
Дата набрання законної сили: 01.11.2023
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		01 листопада 2023 року 
		м. Київ
		 
		cправа №  922/4343/21 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Студенець В.І. - головуючий, судді: Кібенко О.Р., Кондратова І.Д.,
		 
		за участю секретаря судового засідання:      Натаріної О.О.,
		 
		розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 
		 
		на     рішення Господарського суду Харківської області
		(суддя - Суслова В.В.)
		від 01.12.2022
		на додаткове рішення Господарського суду Харківської області
		(суддя - Суслова В.В.)
		від 13.12.2022
		та постанову Східного апеляційного господарського суду
		(головуючий суддя - Гетьман Р.А., судді: Сгара Е.В., Склярук О.І.)
		від 31.05.2023
		 
		у справі № 922/4343/21
		 
		за позовом ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 )
		до:
		Товариства з обмеженою відповідальністю "Аксіома" (далі - ТОВ "Аксіома");
		Красноградської міської ради (далі - Рада),
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1: ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 ), ОСОБА_3 ( ОСОБА_3 ),
		про визнання права власності,
		 
		та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4 )
		до ОСОБА_1 ; ТОВ "Аксіома"; Ради
		про визнання права власності, 
		 
		за участю представників учасників справи:
		позивача - ОСОБА_5 ,
		відповідача - 1 - ОСОБА_6 ,
		відповідача - 2 - не з`явився, 
		третьої особи - 1 - не з`явився,
		третьої особи - 2 та третьої особи з самостійними вимогами - ОСОБА_7 
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		1. Короткий зміст позовних вимог
		 
		1.1. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ «Аксіома» та Ради, у якому просила суд :
		 
		- визнати ОСОБА_1 кінцевим бенефіціарним власником (контролером)                          ТОВ «Аксіома», тип бенефіціарного володіння: «Прямий вирішальний вплив; відсоток частки статутного капіталу в юридичній особі або відсоток права голосу в юридичній особі: 50»;
		 
		- скасувати реєстраційну дію в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР), вчинену Радою: державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, 07.10.2021 17:09:05, 1004801070030000607, зміна кінцевого бенефіціарного власника (контролера) або зміна відомостей про кінцевого бенефіціарного власника (контролера). Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи, ОСОБА_8 , Красноградська міська рада, - скасувати;
		 
		1.1.1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що до ЄДР внесені недостовірні відомості на підставі документів, які не відповідають вимогам діючого законодавства. Реєстраційна дія щодо державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, здійснена 07.10.2021 та пов`язана із зміною кінцевого бенефіціарного власника (контролера) з позивачки на ОСОБА_2 , є протиправною та підлягає скасуванню. Така реєстраційна дія порушує права позивачки як кінцевого бенефіціарного власника (контролера) юридичної особи ТОВ «Аксіома».
		 
		1.2. ОСОБА_4 як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору подав до суду позов до ОСОБА_1 , ТОВ «Аксіома», Ради про визнання права власності. В позовній заяві третя особа з самостійними вимогами просив:
		 
		- визнати ОСОБА_1 номінальним власником (контролером) частки в розмірі 50% в статутному капіталі ТОВ «Аксіома», кінцевим бенефіціарним власником (контролером) якої є ОСОБА_2 ;
		 
		- зобов`язати раду провести реєстрацію змін до відомостей про ТОВ «Аксіома», якими до графи «Інформація про кінцевого бенефіціарного власника (контролера) юридичної особи, у тому числі відомості про юридичних осіб, через яких здійснюється опосередкований вплив на юридичну особу» зазначити ОСОБА_2 в якості кінцевого бенефіціарного власника ТОВ «Аксіома», який здійснює непрямий вирішальний вплив через ОСОБА_1 , як номінального власника.
		 
		2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
		 
		2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 01.12.2022 у справі №922/4343/21 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Позов третьої особи з самостійними вимогами ( ОСОБА_4 ) задоволено частково. Визнано ОСОБА_1 номінальним власником (контролером) частки в розмірі 50% в статутному капіталі ТОВ «Аксіома», кінцевим бенефіціарним власником (контролером) якої є                   ОСОБА_2 . В частині позовних вимог до Ради відмовлено.
		 
		2.1.1. Додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 13.12.2022 у справі №922/4343/21 заяву ТОВ "Аксіома" про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Аксіома" судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 96 000,00 грн.
		 
		2.2. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 31.05.2023 рішення Господарського суду Харківської області від 01.12.2022 у справі №922/4343/21 в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 залишено без змін. Рішення Господарського суду Харківської області від 01.12.2022 в частині задоволення позову третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_4 скасовано. В цій частині прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_4 у повному обсязі. 
		 
		Додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 13.12.2022 у справі №922/4343/21 залишено без змін. 
		 
		2.2.1. Додатковою постановою від 07.08.2023 у справі №922/4343/21 заяву представника ТОВ «Аксіома» про ухвалення додаткового рішення по справі №922/4343/21 про стягнення судових витрат задоволено частково. Стягнуто з                 ОСОБА_1 на користь ТОВ «Аксіома» судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12 600,00 грн.
		 
		3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи
		 
		3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій,                   ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила рішення Господарського суду Харківської області від 01.12.2022 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 31.05.2023 у справі №922/4343/21 скасувати у частині відмови у задоволенні первісного позову; ухвалити у цій частині рішення суду про задоволення первісного позову у повному обсязі.  Додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 13.12.2022 скаржник просила скасувати повністю.
		 
		На обґрунтування своєї правової позиції у поданій касаційній скарзі ОСОБА_1  із посиланням на пункти 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України)  вказує, що судами попередніх інстанцій застосовано норму права (пункт 5 частини першої статті 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань") без урахування висновку щодо її застосування, викладеного у постанові Верховного Суду від 27.04.2021 у справі №127/12200/20.
		 
		Крім того, скаржник вважає, що на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування:
		- пункту 5 частини першої статті 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань";
		- пункту 40 частини першої статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення"; 
		- частини двадцять третьої статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".
		 
		На обґрунтування наявності підстав для скасування додаткового рішення суду першої інстанції, яке залишене без змін судом апеляційної інстанції, ОСОБА_1 відзначає, що вказане судове рішення є безпідставним, адже, первісний позов мав бути задоволений, а тому судові витрати має нести відповідач. Окрім того, заявлені судові витрати не є обґрунтованими, розумними та співмірними до ціни позову, що не враховано судами попередніх інстанцій.
		 
		3.2. ОСОБА_4 06.09.2023 на електронну адресу Касаційного господарського суду подав відзив на касаційну скаргу, який підписаний кваліфікованим та удосконаленим електронним підписом. У поданому відзиві ОСОБА_4 просив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
		 
		3.3. ТОВ «Аксіома» 05.09.2023 (згідно з поштовими відмітками на конверті) подало до Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. 
		 
		Крім того, ТОВ «Аксіома» просило стягнути з ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу у сумі 51     000,00 грн.
		 
		3.4. Інші учасники справи відзиви на касаційну скаргу до Суду не подавали.  
		 
		4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій, та мотиви, з яких виходили суди при ухваленні оскаржуваних судових рішень
		 
		4.1. ТОВ «АКСІОМА» є власником нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 , у яких розташований торгівельно-розважальний центр «Французький бульвар».
		 
		4.2. В ЄДР державним реєстратором Ради Слабинською О.Ю. 07.10.2021 проведена реєстраційна дія 1004801070030000607 щодо державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, а саме: зміна кінцевого бенефіціарного власника (контролера) або зміна відомостей про кінцевого бенефіціарного власника (контролера). Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи.
		 
		Указана реєстраційна дія проведена за заявою ТОВ «АКСІОМА» про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, до якої додано опис структури власності, а також документ, що засвідчує повноваження особи, яка підписала заяву.
		 
		4.3. ТОВ «АКСІОМА» 15.11.2021 повідомило державного реєстратора, що при поданні структури власності надана неповна інформація про кінцевого бенефіціарного власника та структуру власності, а саме - у пакеті документів разом із структурою власності, до схематичного зображення структури власності, не були додані копії документів, що підтверджують можливість ОСОБА_2 здійснювати вирішальний вплив на управління та діяльність ТОВ «АКСІОМА», та у порядку частини двадцять третьої статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» надало копії документів, що підтверджують можливість ОСОБА_2 здійснювати вирішальний вплив на управління та діяльність ТОВ «АКСІОМА», а саме:
		 
		- копію протоколу зборів учасників ТОВ «АКСІОМА» від 29.08.2012, з якого убачається, що для завершення будівництва ТРЦ «Французький бульвар» необхідно було залучити сторонні інвестиції, а також, що до одного з учасників                        ТОВ «АКСІОМА» звернувся ОСОБА_2 та запропонував профінансувати завершення будівництва ТРЦ «Французький бульвар» в обмін на передачу йому або визначеній ним особі частини корпоративних прав ТОВ «АКСІОМА». Загальні збори вирішили: укласти угоду із ОСОБА_2 щодо відчуження частини корпоративних прав учасників ТОВ «АКСІОМА» з метою залучення інвестицій для завершення будівництва ТРЦ «Французький бульвар»; уповноважити ОСОБА_3 провести переговори із ОСОБА_2 та укласти від імені учасників ТОВ «АКСІОМА» угоду щодо відчуження частини корпоративних прав учасників товариства в розмірі не більше 50% безпосередньо ОСОБА_2 або будь-якій, вказаній ним, особі;
		 
		- копію угоди від 02.11.2012 між учасниками ТОВ «АКСІОМА» та ОСОБА_2 щодо передачі 50% корпоративних прав, з якої вбачається, що Сторона 1 в особі ОСОБА_3 передає Стороні 2 в особі ОСОБА_2 50% корпоративних прав ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 у компанії, що володіє               ТРЦ «Французький бульвар», а Сторона 2 сплачує Стороні 1 5 000 000,00 доларів США, а також передає Стороні 1 власні активи на суму 6 250 000,00 доларів CШA. У разі здійснення відчуження однією із сторін своєї долі третім особам, переважне право купівлі має друга сторона;
		 
		- копію договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі (корпоративного права) від 07.11.2012 між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , з якого убачається, що ОСОБА_3 зобов`язався передати у власність ОСОБА_1 частину належної йому частки в статутному капіталі ТОВ «АКСІОМА» (корпоративне право) в розмірі 30% статутного капіталу товариства (що на момент укладення договору складало половину належної йому частки), а ОСОБА_1 зобов`язалась прийняти та оплатити указане корпоративне право;
		 
		- копію договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі (корпоративного права) від 07.11.2012 між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , з якого убачається, що ОСОБА_4 зобов`язався передати у власність ОСОБА_1 частину належної йому частки в статутному капіталі ТОВ «АКСІОМА» (корпоративне право) в розмірі 6,25% статутного капіталу товариства (що на момент укладення договору складало половину належної йому частки), а ОСОБА_1 зобов`язалась прийняти та оплатити указане корпоративне право;
		 
		- копію договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі (корпоративного права) від 07.11.2012 між ОСОБА_9 та ОСОБА_1 , з якого убачається, що ОСОБА_9 зобов`язався передати у власність ОСОБА_1 частину належної йому частки в статутному капіталі ТОВ «АКСІОМА» (корпоративне право) в розмірі 8,75% статутного капіталу товариства (що на момент укладення договору складало половину належної йому частки), а ОСОБА_1 зобов`язалась прийняти та оплатити указане корпоративне право;
		 
		- копію договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі (корпоративного права) від 07.11.2012 між ОСОБА_11 та ОСОБА_1 , з якого убачається, що ОСОБА_11 зобов`язався передати у власність ОСОБА_1 частину належної йому частки в статутному капіталі ТОВ «АКСІОМА» (корпоративне право) в розмірі 5% статутного капіталу товариства (що на момент укладення договору складало половину належної йому частки), а ОСОБА_1 зобов`язалась прийняти та оплатити указане корпоративне право;
		 
		- копії розписок від 22.08.2012, від 31.08.2012, від 03.10.2012, від 16.10.2012, від 04.10.2012, від 11.10.2012, від 12.11.2012, від 11.12.2012, від 24.12.2012, з яких вбачається про здійснення часткових оплат ОСОБА_2 згідно з досягнутими домовленостями за отримані 50% корпоративних прав компанії, що володіє           ТРЦ «Французький бульвар»;
		 
		- копію протоколу зборів учасників ТОВ «АКСІОМА» від 27.11.2012, відповідно до якого в результаті продажу ОСОБА_1 учасниками ТОВ «АКСІОМА» ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 частин своїх часток ОСОБА_1 увійшла до складу учасників ТОВ «АКСІОМА» із часткою 50%;
		 
		- копію додаткової угоди від 25.09.2018 до угоди від 02.11.2012, з якої вбачається, що сторони підтверджують намір виконати всі зобов`язання за угодою від 02.11.2012 та в рамках виконання цих зобов`язань Сторона 1 в особі ОСОБА_3 надає згоду на юридичне переоформлення корпоративних прав, раніше переданих Стороні 2, з ОСОБА_1 на ОСОБА_2 ;
		 
		- копію довіреності ОСОБА_1 від 10.09.2013, згідно з якою остання уповноважила ОСОБА_2 бути її представником як учасника ТОВ «АКСІОМА» у будь-яких установах, підприємствах, організаціях України, незалежно від їх підпорядкування та форм власності у тому числі у Департаменті державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців перед державним реєстратором, в органах Державної податкової служби, органах нотаріату, банківських установах, судових установах з усіма правами наданими законом позивачу, відповідачу, третій особі, перед юридичними та фізичними особами, у тому числі у взаємовідносинах з іншими учасниками, у самому ТОВ «АКСІОМА» та його посадовими особами з питань щодо діяльності товариства, внесення змін до установчих документів товариства, виходу з вищевказаного товариства, або з питань продажу усієї належної ОСОБА_1 частки або частини частки у статутному капіталі                           ТОВ «АКСIОМА» іншим учасникам, третім особам, або товариству, припинення              ТОВ «АКСIОМА»; надано ОСОБА_2 всі права учасника товариства, в тому числі брати участь в правлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі і в межах закону (вимагати скликання і проведення загальних зборів учасників, внесення змін і доповнень до порядку денного, реєструватися та голосувати на загальних зборах учасників товариства з будь-яких питань з порядку денного на власний розсуд, бути обраним до виконавчого або інших органів, управління товариством та інше); надано право ОСОБА_2 підписувати договори чи iнші документи про перехід чи передачу частки або частини такої частки учасника у статутному капіталі товариства, попередні договори, договори купівлі-продажу частки у статутному капіталі, у разі необхідності договори про внесення змін до них або про їх розірвання, визначаючи будь-які умови цих правочинів на свій розсуд, акт прийому-передачі частки у статутному капiталі, протоколи загальних зборів товариства, статут товариства у новiй редакції або зміни до статуту у вигляді окремих додатків і виконувати всі інші дії в межах та обсязі, передбачених чинним законодавством України для такого роду повноважень. Довіреність видана на 20 (двадцять) років та дійсна до десятого вересня дві тисячі тридцять третього року. Зазначена довіреність на момент подання її засвідченої копії до державного реєстратора була чинна, в матеріалах справи відсутня інформація про її скасування чи визнання недійсною на момент ухвалення рішення;
		 
		- витяг з ЄДР від 15.08.2020, з якого зокрема вбачається, що 12.12.2012 проведена державна реєстрація зміни складу засновників (учасників) або зміни відомостей про засновників (учасників) ТОВ «АКСІОМА».
		 
		4.4. У відповідності до заяви свідка ОСОБА_3 : 
		 
		« ОСОБА_3 є одним із засновників та учасників ТОВ "АКСІОМА". 
		Товариство побудувало та зараз володіє ТРЦ "Французький бульвар" в м. Харкові. В ході будівництва ТРЦ виникла необхідність у залученні додаткових інвестицій з метою його завершення та введення ТРЦ в експлуатацію. ОСОБА_2 запропонував профінансувати завершення будівництва ТРЦ в обмін на передачу йому або іншій визначеній ним особі, яка буде в такому разі номінальним власником частки, 50% корпоративних прав ТОВ «АКСІОМА». На підтвердження свого наміру інвестувати в цей проект ОСОБА_2 надав частину коштів в якості авансу.
		29.08.2012 були проведені загальні збори учасників ТОВ «АКСІОМА», на яких були присутні ОСОБА_3 та інші учасники ОСОБА_4 , ОСОБА_9 та ОСОБА_11 , що на момент проведення загальних зборів сукупно володіли 100% корпоративних прав ТОВ «АКСІОМА».
		У результаті проведених загальних зборів були прийняті рішення стосовно укладення угоди із ОСОБА_2 щодо відчуження частини корпоративних прав учасників Товариства з метою залучення інвестицій для завершення будівництва ТРЦ «Французький бульвар», а також було уповноважено мене, ОСОБА_3 провести переговори із ОСОБА_2 та укласти від імені учасників Товариства угоду щодо відчуження частини корпоративних прав Учасників Товариства в розмірі не більше 50% безпосередньо ОСОБА_2 або будь-якій, вказаній ним особі.
		На виконання зазначеного рішення Зборів Учасників ТОВ «АКСІОМА» 02.11.2012 між мною ОСОБА_3 (як Стороною 1) та ОСОБА_2 (як Стороною 2) була укладена угода щодо порядку передачі 50% корпоративних прав ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та здійснення інвестування (далі за текстом - Угода).
		Формою реалізації зазначеної Угоди щодо передачі 50% корпоративних прав         ТОВ «АКСІОМА» Сторони угоди погодили укладання договорів купівлі-продажу корпоративних прав за номінальною вартістю, без фактичної оплати, на запропоновану ОСОБА_2 особу - ОСОБА_1 , про що було укладено 07.11.2012 відповідні договори купівлі-продажу частки в статутному капіталі (корпоративного права) ТОВ «АКСІОМА».
		Розрахунок за Договорами купівлі-продажу частки в статутному капіталі (корпоративного права) від 07.11.2012 між учасниками ТОВ «АКСІОМА» та ОСОБА_1 не проводився.
		27.11.2012 були проведені Збори Учасників ТОВ «АКСІОМА», на яких прийнято рішення про введення ОСОБА_1 до складу учасників товариства та перерозподіл часток учасників, у зв`язку з переоформленням на виконання Угоди мною, та іншими учасниками ОСОБА_4 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 половини своїх часток до ЄДРЮОФОПГФ було внесено відомості про ОСОБА_1 , як учасника товариства із часткою 50%.
		Отже, за умовами Угоди від 02.11.2012 року ОСОБА_2 свої зобов`язання не виконав, а Сторона-1, свої зобов`язання виконала - передав корпоративні права у розмірі 50 % статутного капіталу ТОВ «Аксіома» визначеній Стороною-2 особі - ОСОБА_1 .
		ОСОБА_1 є лише номінальним власником частки в статутному капіталі ТОВ «АКСІОМА», вона ніколи не приймала участі в управлінні товариством, всі питання щодо діяльності товариства вирішувались із ОСОБА_2 як безпосереднім власником частки.
		В результаті переговорів 25.09.2018 між мною (як Стороною 1) та ОСОБА_2 (як Стороною 2) була укладена додаткова угода до Угоди від 02.11.2012, за змістом якої сторони підтвердили намір виконати свої зобов`язання за Угодою, та в рамках виконання цих зобов`язань Сторона 1 в особі ОСОБА_3 надала згоду на переоформлення корпоративних прав, раніше переданих Стороні 2, з ОСОБА_1 на ОСОБА_2 ».
		 
		4.5. У відповідності до заяви свідка ОСОБА_4 : 
		 
		« ОСОБА_4 є засновником і учасником ТОВ «АКСІОМА», яке володіє ТРЦ «Французький бульвар».
		За часів будівництва названого ТРЦ виникла необхідність у залученні інвестицій для завершення його будівництва. Був знайдений інвестор, яким погодився виступити ОСОБА_2 , але в обмін на інвестування завершення будівництва він запропонував передати йому половину корпоративних прав товариства. На підтвердження своїх намірів останній надавав частину коштів в якості авансу. Я був присутній при проведенні переговорів та підтверджую зміст зазначених домовленостей.
		29 серпня 2012 року відбулись загальні збори учасників ТОВ «АКСІОМА», на яких були присутні всі учасники товариства, я - ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 . На вказаних загальних зборах було прийнято рішення щодо залучення інвестицій для завершення будівництва ТРЦ. З цією метою було вирішено укласти угоду із ОСОБА_2 . Також загальні збори вирішили уповноважити ОСОБА_3 провести переговори із ОСОБА_2 та укласти із ним від імені всіх учасників Товариства угоду щодо відчуження відповідної частини корпоративних прав учасників Товариства.
		На виконання попередніх домовленостей та рішення загальних зборів від 29.08.2012 ОСОБА_3 02.11.2012, діючи від імені всіх учасників товариства уклав із ОСОБА_2 угоду, за умовами якої учасники ТОВ «АКСІОМА» мали передати кожний по 50% корпоративних своїх прав, а останній зобов`язався сплатити за корпоративні права 11 250 000,00 доларів США, частину в розмірі 5 000 000,00 доларів США шляхом оплати, а частину - на суму 6 250 000,00 доларів США - шляхом передачі нерухомості.
		Про те, що корпоративні права (частку в розмірі 50% в статному капіталі                 ТОВ «АКСІОМА») необхідно оформити на визначеного ним номінального власника - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 повідомив після підписання Угоди від 02.11.2012.
		На виконання зазначених вище домовленостей із ОСОБА_2 між мною та          ОСОБА_1 07.11.2012 було укладено договір купівлі-продажу частки, в статутному капіталі (корпоративного права), за номінальною ціною без фактичної оплати, на підставі якого мною було передано половину своєї частки у статутному капіталі ТОВ «АКСІОМА» яка на той час складала 12,5%.
		Інші учасники товариства в цей же день на виконання домовленостей із            ОСОБА_2 , оформлених угодою від 02.11.2012, також уклали аналогічні договори із ОСОБА_1 щодо відчуження половини належних їм часток.
		Жодних коштів від ОСОБА_1 за передачу половини корпоративних прав учасники не отримували. Натомість, на даний час ОСОБА_2 розрахувався за передані в його інтересах номінальному власнику ОСОБА_1 корпоративні права лише частково.
		ОСОБА_1 ніколи не приймала участь в управлінні товариством, ніколи не була у ТОВ «АКСІОМА». ОСОБА_2 є справжнім бенефіціарним власником 50% корпоративних прав ТОВ «АКСІОМА», оскільки він приймав активну участь в управлінні ТОВ «АКСІОМА» як справжній власник частки, на його вимогу було призначено його довірену особу ОСОБА_12 на посаду, яка фактично виконувала обов`язки головного бухгалтера ТОВ «Аксіома», ОСОБА_2 має власний кабінет в офісі ТОВ «Аксіома»».
		 
		4.6. За твердженнями ОСОБА_1 , вона розрахувалась за придбані у ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 та ОСОБА_11 частки, доказом чого є заяви указаних осіб, адресовані Державному реєстратору виконавчого комітету Харківської міської ради Харківської області.
		 
		За змістом указаних заяв учасники ТОВ «Аксіома» поставили до відома Державного реєстратора, що ними передані ОСОБА_1 належні їм частки в статутному капіталі ТОВ «Аксіома» відповідно до укладених із нею договорів купівлі-продажу часток у статутному капіталі від 07.11.2012, зазначивши при цьому про відсутність претензій до ОСОБА_1 . 
		 
		4.6.1. Відповідно до пункту 1 договорів купівлі-продажу часток у статутному капіталі від 07.11.2012, на які містяться посилання у заявах учасників ТОВ «Аксіома» від 16.11.2012, продавець зобов`язаний передати у власність покупця частину належної йому частки у статутному капіталі ТОВ «Акксіома» в певному розмірі, а покупець зобов`язаний прийняти та оплатити вказане корпоративне право. 
		 
		4.7. Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з такого:  
		 
		- предметом позовів є вимоги щодо визнання кінцевим бенефіціарним власником товариства, а також скасування реєстраційної дії щодо зміни відомостей про кінцевого бенефіціарного власника та зобов`язання провести реєстраційні зміни;
		 
		- заяви, адресовані Державному реєстратору виконавчого комітету Харківської міської ради Харківської області не містить жодних відомостей про одержання частково або в повному обсязі виконання зобов`язання за договорами купівлі-продажу частки, а відтак не може вважатись розпискою в розумінні положень статті 545 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). А, отже, указані заяви, на які посилається ОСОБА_1 , підтверджують лише факт виконання              ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 своїх зобов`язань за договорами купівлі-продажу частки щодо передання ОСОБА_1 обумовлених указаними договорами частин часток у статутному капіталі ТОВ «АКСІОМА» та не є доказом проведенням розрахунків за цими договорами;
		 
		- наявні в справі розписки, видані ОСОБА_2 , за своїм змістом свідчать про отримання коштів в якості оплати за частку в розмірі 50% в статутному капіталі ТОВ «АКСІОМА»;
		 
		- з наявних у справі матеріалів проекту «Французький бульвар - розподіл бізнесу» Медіація вбачається, що оферта щодо викупу його частки замість виділу була зроблена саме ОСОБА_2 ;
		 
		- суд критично оцінює доводи ОСОБА_1 щодо наявності між нею та ОСОБА_2 лише правовідносин представництва. При цьому слід дійти висновку про домінантну роль саме ОСОБА_2 в цих правовідносинах через здатність чинити вплив на ОСОБА_1 , зокрема завдяки праву як власника всіх чи значної частини корпоративних прав давати обов`язкові до виконання вказівки виконавчому органу;
		 
		- сукупність наявних у справі доказів є достатньою для висновку про те, що                ОСОБА_1 є номінальним власником частки в розмірі 50% в статутному капіталі ТОВ «АКСІОМА», а бенефіціарним власником указаної частки, здатним здійснювати вирішальний вплив на управління та діяльність товариства є саме ОСОБА_2 ;
		 
		- ТОВ «АКСІОМА» надано документи, передбачені законом, які є необхідними і достатніми для внесення змін до Інформації про кінцевого бенефіціарного власника (контролера) юридичної особи. У свою чергу, на виконання вимог Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», державним реєстратором внесено до ЄДР всі відомості, передбачені законодавством, для здійснення вказаної реєстраційної дії;
		 
		- за змістом статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» вимоги указаної статті щодо статусу документів та відомостей, внесених до ЄДР, не застосовуються у правовідносинах, що регулюються законодавством України у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, щодо статусу відомостей про кінцевих бенефіціарних власників (КБВ);
		 
		- суд відхиляє доводи позивача про те, що при поданні заяви державному реєстратору мала бути подана нотаріально засвідчена копія документа, що посвідчує особу, яка є кінцевим бенефіціарним власником юридичної особи. Підстави для надання нотаріально засвідченої копії документа, що посвідчує особу ОСОБА_2 відсутні, адже останній є резидентом України, та має документ, що посвідчує його особу, оформлений із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру;
		 
		- для юридичних осіб законодавством встановлено обов`язок подання відомостей виключно щодо осіб, які є КБВ і виключно в обсязі, визначеному законом. Внесення жодних інших відомостей про КБВ або відомостей щодо інших осіб, зокрема про комерційного агента, номінального власника або номінального утримувача, або лише посередника щодо такого права до ЄДР жодним нормативно-правовим актом не вимагається;
		 
		- інформація про КБВ з вказанням характеру та міри (рівень, ступінь, частка) бенефіціарного володіння (вигоди, інтересу, впливу), зокрема, що ОСОБА_13 є КБВ з непрямим вирішальним впливом у розмірі 50%, а ОСОБА_1 є номінальним власником 50% ТОВ «АКСІОМА», відображаються виключно у схематичному зображенні структури власності, що не може бути предметом відкритих даних;
		 
		- законами України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» та «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців га громадських формувань» встановлюється обов`язок внесення відомостей виключно щодо кінцевих бенефіціарних власників відповідних юридичних осіб і лише в обсязі, встановленому законом;
		 
		- при здійсненні державної реєстрації зміни відомостей про ТОВ «АКСІОМА» державним реєстратором внесено вичерпний обсяг інформації, яка має бути і може бути внесена до ЄДР відповідно до вимог законодавства. Внесення інших відомостей, зокрема щодо комерційного агента, номінального власника або номінального утримувача, або лише посередника щодо такого права і відображенням відповідного зв`язку вказаних осіб із КБВ структурно не передбачено самим реєстром, а тому виконання вимоги ОСОБА_4 про зазначення інформації про КБВ у ЄДР з вказанням, зокрема, того що ОСОБА_13 є КБВ з непрямим вирішальним впливом у розмірі 50%, а ОСОБА_1 є номінальним власником 50% ТОВ «АКСІОМА» є фактично неможливим.
		 
		4.8. Суд апеляційної інстанції, частково погоджуючись з висновками суду першої інстанції, зокрема відзначив і таке: 
		 
		- доводи апелянта стосовно того, що кожен з документів, на підставі якого                  ОСОБА_1 набула право власності на корпоративні права ТОВ «Аксіома» не містить відомостей про те, що вона набуває такі права як номінальний власник, не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки чинне законодавство не передбачає прямого зазначення відомостей про номінального власника у документах, за якими набувається право власності на корпоративні права;
		 
		- твердження апелянта про те, що видача ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_2 довіреності не надає такому представнику статусу КБВ ТОВ «Аксіома», а також на підставі поданих заяв свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не можуть встановлюватися обставини (факти), які відображаються у відповідних документах, колегія суддів зазначає, що довіреність та заяви свідків оцінюються судом лише в сукупності з іншими доказами у справі та не є єдиними доказами, на підставі яких суд прийшов до висновку про особу кінцевого бенефіціарного власника (контролера) юридичної особи. Суд першої інстанцій надав оцінку вказаним доказам у сукупності з іншими залученими до справи доказами за загальним правилом статті 86 ГПК України;
		 
		- ТОВ «АКСІОМА» надано документи, передбачені законом, які є необхідними і достатніми для внесення змін до Інформації про кінцевого бенефіціарного власника (контролера) юридичної особи. Відповідно, державним реєстратором правомірно проведена реєстраційна дія щодо державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу;
		 
		- заяви від 16.11.2012 не містять жодних відомостей про одержання частково або в повному обсязі виконання зобов`язання за договорами купівлі-продажу частки, будь-яких інших доказів сплати коштів позивачем не наведено, водночас на противагу ТОВ «Аксіома» надані розписки, які свідчать про отримання оплати за корпоративні права ТОВ «Аксіома» від ОСОБА_13 . Указані заяви, на які посилається ОСОБА_1 , підтверджують лише факт виконання ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 своїх зобов`язань за договорами купівлі-продажу частки щодо передання ОСОБА_1 , обумовлених указаними договорами частин часток у статутному капіталі ТОВ «АКСІОМА», та не є доказом проведенням розрахунків за цими договорами;
		 
		- доводи апелянта про те, що з ЄДР станом на 27.09.2021 вбачається, що саме ОСОБА_1 була зазначена в якості кінцевого бенефіціарного власника                          ТОВ «Аксіома» є неспроможними;
		 
		- кінцевим бенефіціарним власником не може бути особа, яка має формальне право на 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі, але є комерційним агентом, номінальним власником або номінальним утримувачем, або лише посередником щодо такого права. Тобто, факт формального володіння особою часткою у статутному капіталі юридичної особи не є безумовною підставою для визнання особи кінцевим бенефіціарним власником. Водночас і відсутність факту формального володіння часткою не виключає можливості визнання особи кінцевим бенефіціарним власником, за умови наявності ознак здійснення нею непрямого вирішального впливу на діяльність юридичної особи;
		 
		- є достатньо підстав вважати, що ОСОБА_1 є номінальним власником частки в розмірі 50% в статутному капіталі ТОВ «АКСІОМА», а бенефіціарним власником указаної частки, здатним здійснювати вирішальний вплив на управління та діяльність товариства є саме ОСОБА_2 . А тому суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 
		 
		- оскільки суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про визнання ОСОБА_1 кінцевим бенефіціарним власником (контролером)                   ТОВ «Аксіома» за типом прямого вирішального впливу, відсоток частки статутного капіталу 50%, вимога про скасування реєстраційної дії також не підлягає задоволенню;
		 
		- стосовно позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_4 :
		 
		-           ОСОБА_4 належним чином не обґрунтовано які права порушено та як задоволення позовних вимог вплине на його права та законні інтереси, як їх буде відновлено;
		 
		-          у даному випадку визнання/невизнання ОСОБА_1 номінальним або бенефіціарним власником ТОВ «Аксіома» ніяким чином не впливає на права та законні інтереси, на наявність корпоративних прав ОСОБА_4 як учасника ТОВ «Аксіома»;
		 
		-          підстави позову жодним чином не вказують на порушення суб`єктивних прав, свобод чи інтересів позивача, ним не зазначено який конкретно негативний вплив або шкода зазнана саме внаслідок визнання/невизнання ОСОБА_1 номінальним або бенефіціарним власником ТОВ «Аксіома» та як це впливає на його правове становище, які причинно-наслідкові зв`язки у справі це підтверджують;
		 
		-          покликання ОСОБА_4 , що обраний ним спосіб захисту забезпечить захист порушених прав щодо: отримання від ОСОБА_2 залишку оплати за отримані ОСОБА_2 корпоративні права ТОВ «АКСІОМА», які оформлені на ОСОБА_1 ; реалізації прав учасника ТОВ «АКСІОМА» щодо здійснення майнових та немайнових прав; а також щодо спотворення обставин виконання угоди від 02.11.2012 та розписок про часткове виконання прийнятих ОСОБА_2 на себе зобов`язань за цією угодою, -  не мають відношення до даної справи;
		 
		-          відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначених законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову у позові.
		 
		4.9. Щодо додаткового рішення (встановлені обставини та мотиви, з яких суди виходили при ухваленні оскаржуваних судових рішень в цій частині).
		 
		4.9.1. Від представника ТОВ «Аксіома» адвоката Трофименко Р.О. до суду надійшла заява про ухвалення додаткового рішення за вх.№15884, в якій заявник просить ухвалити додаткове рішення та вирішити питання щодо розподілу судових витрат, а саме витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 159 000, 00 грн, понесених ТОВ «Аксіома» у зв`язку з розглядом справи, та стягнути їх з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Аксіома».
		 
		Представником позивача ( ОСОБА_1 ) адвокатом Аксаітовою М.Ю. до суду подано клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами та залишення заяви про стягнення витрат без розгляду вх.16211, яку долучено судом до матеріалів справи.
		 
		У відзиві на позов (першій заяві по суті) відповідачем ТОВ «Аксіома» було надано орієнтовний розрахунок витрат на правничу допомогу та заявлено, що докази на підтвердження судових витрат будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.
		 
		Відповідно до попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, відповідачем визначено суму у розмірі 81 000,00 грн:
		- підготовка відзиву - 30 000,00 грн (10 годин);
		- підготовка заперечення - 15 000,00 грн (5 годин);
		- підготовка заяв, клопотань - 24 000,00 грн (8 годин);
		- участь у судовому засіданні 1 інстанція (орієнтовно 4 засідання) - 12 000,0 грн (4 години).
		 
		На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу у сумі 159 000,00 грн представником відповідача надано до суду наступні документи: 
		- детальний опис робіт, який викладено у заяві про ухвалення додаткового рішення; 
		- копію Договору про надання правової допомоги від 01.09.2021 №01-09; 
		- копію Додатку №1 до договору про надання правової допомоги №01-09 від 01.09.2021; 
		- копію Акта надання послуг  від 05.12.2022 №1, за яким надано послуг на суму                159 000,00 грн; 
		- копію рахунку на оплату від 09.10.2022 №4 на суму 54 000,00 грн; 
		- копію рахунку на оплату від 23.02.2022 №2 на суму 48 000,00 грн; 
		- копію рахунку на оплату від 23.12.2021 №52  на суму 75 000,00 грн;
		- копію платіжної інструкції від 24.12.2021 №10211 на суму 60 155,00 грн; 
		- копію платіжної інструкції від 29.04.2022 №10634 на суму 49 290,00 грн; 
		- копію платіжної інструкції від 11.11.2022 №10946 на суму 48 760,00 грн. 
		 
		З поданих до суду документів вбачається, що 01.09.2021 між ТОВ «Аксіома» (Клієнт за Договором) та адвокатом Трофименко Р.О. (Адвокат за Договором) укладений договір про надання правової допомоги №01/09, (далі - Договір) відповідно до умов якого Адвокат бере на себе зобов`язання надавати необхідну правову допомогу Клієнту при провадженні, зокрема господарських справ в будь-яких судах всіх рівнів, маючи право виступати в якості захисника та/або представника Клієнта.
		 
		Відповідно до пункту 5.1 розмір та порядок оплати гонорару Адвоката встановлюється в Додатку №1 до даного Договору, що є його невід`ємною частиною.
		 
		Додатком №1 до Договору про надання правової допомоги від 01.09.2021 №01/09  Сторони визначили наступний розмір та порядок оплати гонорару Адвоката за надання правової допомоги за Договором:
		 
		- відповідно до пункту 1 Додатку №1 до Договору оплата за надання правової допомоги Адвоката проводиться Клієнтом наступним чином: шляхом оплати гонорару, визначеної згідно з пунктом 13 цього додатку до Договору, виходячи із вартості правової допомоги, визначеної пунктом 2 цього додатку до Договору, згідно виставлених рахунків;
		 
		- згідно із пунктом 2 Додатку №1 вартість послуг Адвоката з надання правової допомоги за Договором складає 3 000,00 грн за одну годину із застосування коефіцієнту складності, що становить близько 50% мінімальної заробітної плати;
		 
		- пунктом 7 Додатку №1 визначено, що оплата здійснюється готівкою або шляхом перерахування на банківський рахунок, у порядку, вказаному у пункті 1 даного додатку та у строки, погоджені Сторонами;
		 
		- відповідно до пункту 12 Додатку №1 до Договору за наслідками його виконання сторони підписують Акт виконаних робіт (наданих послуг).
		 
		Також ТОВ «АКСІОМА» в якості доказу на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу додано Акт надання послуг від 05.12.2022 №1 до Договору від 01.09.2021 №01/09. Згідно з даним Актом Виконавцем виконані наступні роботи (надані такі послуги): 
		 
		1. Підготовка відзиву на позовну заяву по справі №922/4343/21: аналіз судової практики та профільного законодавства, написання відзиву, збирання та оформлення доказів, роздруківка та формування відзиву та додатків до нього, здійснення поштових відправлень, подання відзиву до суду; витрачений час складає 10 години; ціна за 1 годину - 3 000,00 грн; сума - 30 000,00 грн;
		 
		2. Підготовка заперечення по справі №922/4343/21: аналіз судової практики та профільного законодавства, написання заперечення, роздруківка та формування заперечення та додатків до нього, здійснення поштових відправлень, подання заперечення до суду; витрачений час складає 4 години; ціна за 1 годину - 3 000,00 грн; сума - 12     000,00 грн; 
		 
		3. Підготовка заяв та клопотань по справі №922/4343/21, їх оформлення та подання до суду; витрачений час складає 8 годин; ціна за 1 годину - 3 000,00 грн; сума - 24 000,00 грн;
		 
		4. Підготовка додаткових пояснень по справі №922/4343/21: аналіз судової практики та законодавства, написання пояснення, подання пояснень до суду; витрачений час 5 годин; ціна за 1 годину - 3 000,00 грн; сума - 15 000,00 грн; 
		 
		5. Підготовка до участі у судовому засіданні по справі №922/4343/21, час витрачений на очікування та прибуття до суду (незалежно від проведення судового засідання), очікування та участь у судовому засіданні в режимі відеоконференція, участь у судовому засіданні 1 інстанція (загальна кількість призначених судових засідань - 13); витрачений час складає 26 годин; ціна за 1 годину - 3 000,00 грн; сума - 78 000,00 грн.
		 
		Загальна вартість робіт (послуг) склала 159 000,00 грн. Замовник претензій по об`єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг) не має. 
		 
		Аналогічний опис робіт (наданих послуг) відображено в детальному описі у заяві про ухвалення додаткового рішення. 
		 
		4.9.2. Ухвалюючи додаткове рішення про часткове задоволення заяви, суди виходили з такого:
		 
		- посилання апелянта на те, що такі додаткові пояснення не згадано у процесуальних документах суду та не направлено представнику позивача, саме по собі не свідчить про те, що вказаних додаткових пояснень не існує, а, отже, зазначена виконана робота (надана послуга) є підтвердженою та правомірно включена до Акта виконаних робіт (наданих послуг) від 05.12.2022 №1;
		 
		- як вбачається із протоколів судових засідань по справі №922/4343/21, представник відповідача-1 брав участь у п`яти судових засіданнях, а саме: 23.11.2021, 07.12.2021, 08.02.2022, 15.02.2022 та 27.10.2022. А, отже, враховуючи участь представника ТОВ «Аксіома» лише в 5 судових засіданнях, час на їх очікування та тривалість, співмірною та реальною сумою таких витрат є сума у розмірі 15 000,00 грн (з розрахунку 3000,00 грн за годину).
		 
		- такі стадії, як прибуття до суду чи іншої установ та очікування є складовими правничої допомоги, які в комплексі з іншими видами правничої допомоги сприяють забезпеченню захисту прав та інтересів клієнта. З урахуванням наведеного, час, який адвокат витрачає на дорогу для участі у судовому засіданні, є складовою правничої допомоги і підлягає компенсації нарівні з іншими витратами;
		 
		- позивачем враховано лише фактичну тривалість судових засідань, тобто безпосередню участь адвоката у судовому процесі та залишено поза увагою інші складові правничої допомоги, які підлягають компенсації, зокрема час на підготовку та очікування судового засідання. Тому суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що співмірною та реальною сумою таких витрат є сума у розмірі 15 000,00 грн (5 судових засідань з розрахунку 3000,00 грн за годину);
		 
		- перевищення суми витрат на професійну правничу допомогу, яку допустив відповідач (у порівнянні з орієнтовним попередніх розрахунком), не є істотним в розумінні частини шостої статті 129 ГПК України, оскільки складається з вартості послуг за оформлення додаткового процесуального документу - додаткових пояснень 15 000,00 грн та послуг за участь у засіданні суду першої інстанції -                    3 000,00 грн, про призначення якого представник відповідача не міг знати станом на дату подання відзиву на позовну заяву;
		 
		- право учасника справи подавати суду докази, заяви, клопотання, доводи, пояснення передбачене статтею 42 ГПК України та не може бути обмежене судом. А тому витрати відповідача у розмірі 15 000,00 грн за підготовку, аналіз судової практики та законодавства, написання, подання до суду адвокатом відповідача Трофименком Р.О. додаткових пояснень по справі №922/4343/21, які не були включені до попереднього (орієнтованого) розрахунку, підлягають задоволенню, оскільки розрахунок вказаної суми здійснено з урахуванням тарифів, зазначених у Договорі про надання правової допомоги від 01.09.2021 №01/09 (3000,00 грн за годину), а доказів того, що ці витрати не були необхідними та є безпідставними, матеріали справи не містять;
		 
		- враховуючи складність і строк розгляду справи, виконані представником                   ТОВ «Аксіома» - адвокатом Трофименко Р.О. роботи (надані послуги), принципи реальності, співрозмірності та розумності судових витрат, доведеними та такими, що підлягають стягненню з Кіпріч А.К. на користь ТОВ «Аксіома» є витрати за надання професійної правничої (правової) допомоги у розмірі 96 000,00 грн;
		 
		- сама лише незгода учасника спору із сумою понесених витрат на професійну правничу допомогу не може бути підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат.
		 
		5. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Розгляд клопотань
		 
		5.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.06.2023 для розгляду касаційної скарги у справі №922/4343/21 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 21.08.2023, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №922/4343/21 за касаційною скаргою Кіпріч А.К. на рішення Господарського суду Харківської області від 01.12.2022, додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 13.12.2022 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 31.05.2023.
		 
		Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.10.2023 для розгляду касаційної скарги у справі №922/4343/21 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Кондратова І.Д., Кібенко О.Р.
		 
		5.2. Об`єктом касаційного оскарження є рішення Господарського суду Харківської області від 01.12.2022 та постанова Східного апеляційного господарського суду від 31.05.2023 у справі №922/4343/21 у частині відмови у задоволенні первісного позову, а також додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 01.12.2022, яке залишене без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 31.05.2023 у справі №922/4343/21.
		 
		При цьому Суд враховує, що постанова Східного апеляційного господарського суду від 31.05.2023 у частині відмови у задоволенні позову третьої особи із самостійними вимогами жодною із сторін до суду касаційної інстанції не оскаржувалось, а відтак Верховним Судом у цій частині не переглядається.
		 
		5.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		 
		Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
		 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		 
		6.  Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд
		 
		6.1. Дослідивши наведене у касаційній скарзі, у межах доводів та підстав касаційного оскарження, Верховний Суд відзначає таке.
		 
		6.2. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
		 
		6.3. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 
		 
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 
		 
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
		 
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
		 
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
		 
		6.4. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
		 
		Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
		 
		6.5. ОСОБА_1 , посилаючись, зокрема на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає, що судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень не враховано висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного  у постанові Верховного Суду від 27.04.2021 у справі №127/12200/20.
		 
		6.6. Так, касаційне провадження у цій справі відкрито, зокрема на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якої підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
		 
		Отже, відповідно до положень норм ГПК України (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України) касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах. 
		 
		6.7. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.
		 
		Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, Велика Палата конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
		 
		При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
		 
		З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
		 
		У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.
		 
		6.8. Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
		 
		6.9. Так, у постанові від 27.04.2021 у справі №127/12200/20 (на яку вказує скаржник) Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та ухвалюючи нове рішення, яким зобов`язано державного реєстратора здійснити реєстраційну дію, дійшов наступних висновків:
		 
		«Відповідно до пункту 14 розділ ІІ Порядку № 359/5 державний реєстратор за наявності підстав для відмови у державній реєстрації, визначених статтею 28 Закону № 755-IV, за допомогою програмних засобів ведення Єдиного державного реєстру формує повідомлення про відмову у державній реєстрації із зазначенням виключного переліку підстав для відмови та рішення суб`єкта державної реєстрації про відмову у державній реєстрації, що за допомогою програмних засобів ведення Єдиного державного реєстру розміщується на порталі електронних сервісів у день відмови у державній реєстрації.
		Частинами третьою-сьомою статті 28 Закону № 755-IV передбачено, що повідомлення про відмову у проведенні державної реєстрації повинно містити посилання на конкретну норму (пункт, статтю) законодавства із зазначенням, що саме порушено під час оформлення та подання документів, а також повинно бути зазначено, який саме пункт чи стаття поданого заявником документа (статуту, протоколу тощо) не відповідає нормам законодавства.
		Відмова у державній реєстрації з підстав, не передбачених цією статтею, а також відмова у державній реєстрації (легалізації) професійної спілки, її організації або об`єднання не допускається.
		Водночас пунктом 5 частини першої статті 28 Закону № 755-IV встановлено таку підставу для відмови у державній реєстрації як суперечність документів вимогам Конституції та законів України.
		Наведені правові норми свідчать про те, що перед проведенням державної реєстрації державний реєстратор повинен пересвідчитися в достатності, належності та правильності оформлення документів, поданих заявниками для вчинення реєстраційних дій, а також встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують. У разі ж встановлення невідповідності документів вимогам Конституції та законів України, держаний реєстратор приймає рішення про відмову у державній реєстрації.
		Водночас формальні неточності в документах, які не породжують юридичних наслідків, не можуть бути, за загальним правилом, доказом невідповідності документів вимогам Конституції та законів України, та підставою для відмови державного реєстратора у проведенні реєстраційної дії.
		Колегії суддів вважає, що державним реєстратором помилково витлумачено положення статті 241-1 КЗпП України, якими встановлено порядок обчислення строків, передбачених цим Кодексом, а не процедура звільнення. Також відповідачем помилково ототожнено дату звільнення, яка визначена останнім робочим днем ОСОБА_14 , із датою оформлення власником юридичної особи документів, які не стосуються трудових правовідносин.
		Суд вважає, що відповідачем у спірному рішенні наведено формальні підстави для відмови позивачу у проведенні реєстраційних дій, а саме з посиланням на положення статті 241-1 КЗпП України та прийнято рішення, яке не відповідає критеріям, встановленим частиною другою статті 2 КАС України, а саме, непропорційно, зокрема, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване рішення відповідача від 1 жовтня 2019 року про відмову у проведенні державної реєстрації».
		 
		6.10. У контексті наведеного, колегія суддів відзначає, що предметом позову у справі, що переглядається, є вимоги щодо визнання позивача кінцевим бенефіціарним власником товариства, а також скасування реєстраційної дії щодо зміни відомостей про кінцевого бенефіціарного власника та зобов`язання провести реєстраційні зміни. 
		 
		Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, господарські суди виходили з того, що законами України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» та «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців га громадських формувань» встановлюється обов`язок внесення відомостей виключно щодо кінцевих бенефіціарних власників відповідних юридичних осіб і лише в обсязі, встановленому законом. Тобто, для юридичних осіб законодавством встановлено обов`язок подання відомостей виключно щодо осіб, які є КБВ і виключно в обсязі, визначеному законом. Внесення жодних інших відомостей про КБВ або відомостей щодо інших осіб, зокрема про комерційного агента, номінального власника або номінального утримувача, або лише посередника щодо такого права до ЄДР жодним нормативно-правовим актом не вимагається. Відтак, при здійсненні державної реєстрації зміни відомостей про ТОВ «АКСІОМА» державним реєстратором внесено вичерпний обсяг інформації, яка має бути і може бути внесена до ЄДР відповідно до вимог законодавства. 
		 
		При цьому суди попередніх інстанцій з огляду на встановлені обставини справи, досліджені та оцінені, подані стронами, докази, дійшли висновку, що сукупність наявних у справі доказів є достатньою для висновку про те, що    ОСОБА_1 є номінальним власником частки в статутному капіталі ТОВ «АКСІОМА», а бенефіціарним власником указаної частки, здатним здійснювати вирішальний вплив на управління та діяльність товариства, є саме ОСОБА_2 .
		 
		6.11. Отже, з огляду на зміст оскаржуваних судових рішень (зокрема, встановлені обставини справи та мотиви, з яких виходили суди при ухваленні рішень), з урахуванням критеріїв подібності, наведених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, колегія суддів дійшла висновку, що справа №127/12200/20 (на яку вказує скаржник) не є подібною до спірних правовідносин, адже визначально різниться змістом спірних правовідносин, предметом та підставами позову, а також фактично-доказовою базою, тобто рішення у справі ухвалене за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, і за іншими поданими сторонами та оціненими судами доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) і прийнято судове рішення, а тому застосування норм матеріального права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказане для порівняння судове рішення Верховного Суду - релевантним до обставин цієї справи.
		 
		Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
		 
		Отже, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №922/4343/21 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.
		 
		6.12. Щодо мотивів та доводів касаційної скарги з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, колегія суддів відзначає таке.
		 
		Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
		 
		Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Так, скаржник вказує, що відсутні висновки Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах норм права, а саме:
		 
		- пункту 5 частини першої статті 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань";
		 
		- пункту 40 частини першої статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення"; 
		 
		- частини двадцять третьої статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".
		 
		З огляду на відсутність таких висновків у контексті спірних правовідносин необхідно з`ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права як умови необхідності надання висновку.
		 
		6.13. У частині першій статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" терміни "кінцевий бенефіціарний власник" та "структура власності" вживаються у значенні, наведеному у Законі України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення".
		 
		Згідно з пунктом 30 частини першої статті 30 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" кінцевий бенефіціарний власник - будь-яка фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив (контроль) на діяльність клієнта та/або фізичну особу, від імені якої проводиться фінансова операція. 
		 
		Кінцевим бенефіціарним власником для юридичних осіб є будь-яка фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив на діяльність юридичної особи (в тому числі через ланцюг контролю/володіння). 
		 
		Ознакою здійснення прямого вирішального впливу на діяльність є безпосереднє володіння фізичною особою часткою у розмірі не менше 25 відсотків статутного (складеного) капіталу або прав голосу юридичної особи. 
		 
		Ознаками здійснення непрямого вирішального впливу на діяльність є принаймні володіння фізичною особою часткою у розмірі не менше 25 відсотків статутного (складеного) капіталу або прав голосу юридичної особи через пов`язаних фізичних чи юридичних осіб, трасти або інші подібні правові утворення, чи здійснення вирішального впливу шляхом реалізації права контролю, володіння, користування або розпорядження всіма активами чи їх часткою, права отримання доходів від діяльності юридичної особи, трасту або іншого подібного правового утворення, права вирішального впливу на формування складу, результати голосування органів управління, а також вчинення правочинів, які дають можливість визначати основні умови господарської діяльності юридичної особи, або діяльності трасту або іншого подібного правового утворення, приймати обов`язкові до виконання рішення, що мають вирішальний вплив на діяльність юридичної особи, трасту або іншого подібного правового утворення, незалежно від формального володіння.
		 
		При цьому кінцевим бенефіціарним власником не може бути особа, яка має формальне право на 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі, але є комерційним агентом, номінальним власником або номінальним утримувачем, або лише посередником щодо такого права.
		 
		Згідно з пунктом 40 частини першої статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" номінальний власник - особа, яка від свого імені управляє корпоративними правами іншої особи - кінцевого бенефіціарного власника в інтересах останнього.
		 
		За змістом пункту 9 частини другої статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" в ЄДР містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема: інформація про кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи, у тому числі кінцевого бенефіціарного власника її засновника, якщо засновник - юридична особа (крім політичних партій, структурних утворень політичних партій, професійних спілок, їх об`єднань, організацій профспілок, передбачених статутом профспілок та їх об`єднань, творчих спілок, місцевих осередків творчих спілок, організацій роботодавців, їх об`єднань, адвокатських об`єднань, торгово-промислових палат, об`єднань співвласників багатоквартирних будинків, релігійних організацій, державних органів, органів місцевого самоврядування, їх асоціацій, державних та комунальних підприємств, установ, організацій): прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), дата народження, країна громадянства, серія та номер паспорта громадянина України або паспортного документа іноземця, місце проживання, реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності), а також повне найменування та ідентифікаційний код (для резидента) засновника юридичної особи, в якому ця особа є кінцевим бенефіціарним власником, характер та міра (рівень, ступінь, частка) бенефіціарного володіння (вигоди, інтересу, впливу). У разі відсутності в юридичної особи кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи, у тому числі кінцевого бенефіціарного власника її засновника, якщо засновник - юридична особа, вноситься обґрунтована причина його відсутності. 
		 
		У випадках, встановлених Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", до ЄДР вноситься відмітка про можливу недостовірність інформації про кінцевого бенефіціарного власника або структуру власності юридичної особи.
		 
		Частиною п`ятою статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» встановлено, що для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю подаються такі документи:
		1) заява про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі; 
		2) документ про сплату адміністративного збору; 
		3) один із таких відповідних документів: а) рішення загальних зборів учасників (рішення єдиного учасника) товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю про визначення розміру статутного капіталу та розмірів часток учасників; б) рішення загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю про виключення учасника з товариства; в) заява про вступ до товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю; г) заява про вихід з товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю; ґ) акт приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю; д) судове рішення, що набрало законної сили, про визначення розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю та розмірів часток учасників у такому товаристві; е) судове рішення, що набрало законної сили, про стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю; є) структура власності за формою та змістом, визначеними відповідно до законодавства; ж) витяг, виписка чи інший документ з торговельного, банківського, судового реєстру тощо, що підтверджує реєстрацію юридичної особи - нерезидента в країні її місцезнаходження, - у разі, якщо засновником юридичної особи є юридична особа - нерезидент; з) нотаріально засвідчена копія документа, що посвідчує особу, яка є кінцевим бенефіціарним власником юридичної особи, - для фізичної особи - нерезидента та, якщо такий документ оформлений без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру, - для фізичної особи - резидента. 
		 
		Згідно з частинами двадцять другою та двадцять третьою статті 17 вказаного Закону України юридичні особи зобов`язані підтримувати інформацію про кінцевого бенефіціарного власника та структуру власності в актуальному стані, оновлювати її та повідомляти державного реєстратора про зміни протягом 30 робочих днів з дня їх виникнення, та подавати державному реєстратору документи, що підтверджують ці зміни. Якщо зміни у структурі власності та інформації про кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи відсутні, юридичні особи зобов`язані повідомляти державного реєстратора про відсутність таких змін при проведенні державної реєстрації будь-яких змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі. У разі виявлення юридичною особою неповноти або неточностей чи помилок у раніше наданій державному реєстратору інформації про кінцевого бенефіціарного власника та структуру власності юридична особа не пізніше трьох робочих днів з дня їх виявлення повторно направляє відкориговані відомості в порядку, передбаченому цим Законом.
		 
		Стаття 17-1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» передбачає, що для підтвердження відомостей про кінцевого бенефіціарного власника щорічно, починаючи з наступного року з дати державної реєстрації юридичної особи, протягом 14 календарних днів подаються, зокрема, такі документи: заява про підтвердження відомостей про кінцевого бенефіціарного власника; структура власності за формою та змістом, визначеними відповідно до законодавства.
		 
		Відповідно до пункту 5  частини першої статті 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" державний реєстратор відмовляє у приведенні державної реєстрації у разі, якщо документи суперечать вимогам Конституції та законів України.
		 
		6.14. Як встановлено судами попередніх інстанцій ТОВ «АКСІОМА» повідомило державного реєстратора, що при поданні структури власності надана неповна інформація про кінцевого бенефіціарного власника та структуру власності, а саме - у пакеті документів разом із структурою власності, до схематичного зображення структури власності не були додані копії документів, що підтверджують можливість ОСОБА_2 здійснювати вирішальний вплив на управління та діяльність ТОВ «АКСІОМА», та у порядку частини двадцять третьої статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» надало копії документів, що підтверджують можливість ОСОБА_2 здійснювати вирішальний вплив на управління та діяльність                        ТОВ «АКСІОМА», а саме:
		- копію протоколу зборів учасників ТОВ «АКСІОМА» від 29.08.2012;
		- копію угоди від 02.11.2012 між учасниками ТОВ «АКСІОМА» та ОСОБА_2 щодо передачі 50% корпоративних прав;
		- копію договорів купівлі-продажу частки в статутному капіталі (корпоративного права) від 07.11.2012 між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , між ОСОБА_4 та               ОСОБА_1 , між ОСОБА_9 та ОСОБА_1 , між ОСОБА_11 та ОСОБА_1 ;
		- копії розписок від 22.08.2012, від 31.08.2012, від 03.10.2012, від 16.10.2012, від 04.10.2012, від 11.10.2012, від 12.11.2012, від 11.12.2012, від 24.12.2012;
		- копію протоколу зборів учасників ТОВ «АКСІОМА» від 27.11.2012 (про вхід                 ОСОБА_1 до складу учасників ТОВ «АКСІОМА» із часткою 50%);
		- копію додаткової угоди від 25.09.2018 до угоди від 02.11.2012;
		- копію довіреності ОСОБА_1 від 10.09.2013 на уповноваження ОСОБА_2 бути її представником як учасника ТОВ «АКСІОМА»;
		- витяг з ЄДР від 15.08.2020.
		 
		Суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що ТОВ «АКСІОМА» надано документи, передбачені законом, які є необхідними і достатніми для внесення змін до Інформації про кінцевого бенефіціарного власника (контролера) юридичної особи. 
		 
		При цьому суди відзначили, що при здійсненні державної реєстрації зміни відомостей про ТОВ «АКСІОМА» державним реєстратором внесено вичерпний обсяг інформації, яка має бути і може бути внесена до ЄДР відповідно до вимог законодавства. 
		 
		Разом з тим, оцінюючи та досліджуючи надані сторонами докази (у контексті наявності правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 ) господарські суди дійшли висновку, що ОСОБА_1 є номінальним власником частки в розмірі 50% в статутному капіталі ТОВ «АКСІОМА», а бенефіціарним власником указаної частки, здатним здійснювати вирішальний вплив на управління та діяльність товариства є саме ОСОБА_2 . А відтак позов ОСОБА_1 про визнанння її кінцевим бенефіціарним власником (контролером) ТОВ «Аксіома» за типом прямого вирішального впливу та вимога про скасування реєстраційної дії не підлягають задоволенню.
		 
		При цьому судами було враховано, що заяви, адресовані державному реєстратору, на які посилається ОСОБА_1 , підтверджують лише факт виконання ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 своїх зобов`язань за договорами купівлі-продажу частки щодо передання ОСОБА_1 обумовлених указаними договорами частин часток у статутному капіталі ТОВ «АКСІОМА», та не є доказом проведенням розрахунків за цими договорами (заяви не містять жодних відомостей про одержання частково або в повному обсязі виконання зобов`язання ОСОБА_1 ). Будь-яких інших доказів сплати коштів позивачем не наведено. Водночас, наявні в справі розписки, видані ОСОБА_2 , за своїм змістом свідчать про отримання коштів в якості оплати за частку в розмірі 50% в статутному капіталі ТОВ «АКСІОМА». Крім того, з наявних у справі матеріалів проекту «Французький бульвар - розподіл бізнесу» Медіація вбачається, що оферта щодо викупу його частки замість виділу була зроблена саме ОСОБА_2 .
		 
		6.15. Оцінюючи доводи та мотиви касаційної скарги, ураховуючи нормативно-правове регулювання спірних правовідносин та встановленні судами попередніх інстанцій обставини справи, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли заснованого на привальному застосуванні норм права висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 з огляду на недоведеність належними, допустимими та достовірними доказами (ураховуючи принцип вірогідності доказів) обставин, на які сторона посилалась як на підставу своїх вимог та/або заперечень.
		 
		При цьому, колегія суддів відзначає, що скаржником необґрунтовано у чому саме полягає суперечність вимогам Конституції та законів України документів, наданих відповідачем державному реєстратору для внесення змін в ЄДР щодо кінцевого бенефіціарного власника (контролера) юридичної особи.
		 
		6.16. Верховний Суд враховує, що відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		 
		Відповідно до частин першої та другої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами.
		 
		Згідно з приписами частини першої статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		 
		Відповідно до вимог статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		 
		Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 зі справи №910/4055/18, від 16.04.2019 зі справи № 925/2301/14).
		 
		Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		 
		Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. 
		 
		Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
		 
		Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
		 
		Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
		 
		Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
		 
		До того ж, Верховний Суд наголошує, що стандарт доказування "вірогідність доказів", на відмінну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
		 
		Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		 
		Зміст цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
		 
		Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
		 
		6.17. Отже, доводи касаційної скарги у цій частині не знайшли свого підтвердження, підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.
		 
		Зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду даного господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.
		 
		У свою чергу, якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 зі справи №373/2054/16-ц).
		 
		6.18. Щодо касаційного оскарження додаткового рішення суду першої інстанції,  залишеним без змін судом апеляційної інстанції, колегія суддів відзначає таке.
		 
		Верховний Суд зазначає, що за змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
		 
		Згідно зі статтею 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. 
		 
		Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).
		 
		Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 зазначеного Кодексу). 
		 
		Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
		 
		Загальне правило розподілу судових витрат визначене статтею 129 ГПК України. Верховний Суд звертає увагу, що зазначена норма є загальною та повинна застосовуватись у системно-логічному зв`язку із частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України. 
		 
		Згідно з частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
		 
		Розподіл судових витрат визначений статтею 129 ГПК України, частиною четвертою якої передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи (до яких відповідно до частини третьої статті 123 цього Кодексу належать витрати на професійну правничу допомогу), покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		 
		Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
		 
		1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
		 
		2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
		 
		3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
		 
		4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		 
		У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України.
		 
		Відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
		1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;
		2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
		3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
		4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
		 
		При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
		 
		Такі критерії як обґрунтованість, пропорційність, співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката суд має враховувати як відповідно до частини четвертої статті 126 ГПК України, так і відповідно до частини п`ятої статті 129 цього Кодексу.
		 
		Частиною восьмою статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
		 
		Поряд з цим колегія суддів звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, де відзначено: 
		«Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
		У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо».
		 
		Так, господарські суди під час вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, зважаючи на подані позивачем докази на підтвердження понесення витрат на правову допомогу, врахувавши характер спору у даній справі, ступінь її складності, тривалість судового розгляду справи, наявність заперечень з боку відповідача стосовно заявленої суми витрат,      керуючись принципами справедливості та верховенства права, дійшли висновку,          що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на адвоката є завищеним, а справедливим і співрозмірним є зменшений розмір таких витрат.
		 
		Проаналізувавши вищенаведене правове регулювання спірних правовідносин щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, зміст оскаржуваних судових рішень, а також доводи скаржника у цій частині, Верховний Суд відзначає, що суди попередніх інстанцій під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, надавши оцінку доказам та доводам сторін щодо розподілу таких витрат, зокрема і клопотанню відповідача про необґрунтованість витрат на правову допомогу, виходячи з конкретних обставин справи, зокрема щодо складності справи, кількості та тривалості судових засідань, участі представника позивача в судових засіданнях, тощо, керуючись такими критеріями, як обґрунтованість, пропорційнійсть, співмірність та розумність їхнього розміру, дійшли заснованого на правильному застосуванні статтей 126, 129 ГПК України висновку про часткове задоволення заяви позивача про розподіл витрат на професійну правову допомогу. Таке рішення відповідає вимогам статті 236 ГПК України.
		 
		При цьому Суд враховує, що відповідачем у розумінні статтей 76-79 ГПК України не доведено неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу позивача у задоволеній частині. Разом з тим, обов`язок такого доведення покладається на сторону, яка заявляє відповідне клопотання/заперечує проти задоволення таких витрат у відповідній сумі.
		 
		За таких обставин, суд касаційної інстанції зазначає, що доводи касаційної скарги у цій частині, з урахуванням наведеного у цій Постанові, не знайшли свого підтвердження.
		 
		6.19. Колегія суддів касаційної інстанції акцентує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "суду факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
		 
		Верховний Суд неодноразово вказував та наголошував, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
		 
		6.20. Отже, наведені скаржником доводи не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, що виключає можливість скасування оскаржуваних судових рішень.
		 
		Верховний Суд бере до уваги та вважає частково прийнятними доводи, викладені у відзивах на касаційну скаргу, у тій частині, в якій вони не суперечать мотивам цієї Постанови. 
		 
		Враховуючи спірний характер правовідносин сторін наведена міра обґрунтування даного судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. 
		 
		6.21. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
		 
		Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
		 
		Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
		 
		Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.
		 
		Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
		 
		У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
		 
		6.22. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.
		 
		7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		7.1. Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм права при ухваленні оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у розділі 6 цієї Постанови.
		 
		7.2. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
		 
		За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		7.3. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою у справі з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, а з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 цієї статті, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення в оскаржуваній частині без змін, як такі, що ухвалені із додержанням норм права.
		 
		8. Судові витрати
		 
		8.1. Судовий збір сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки Суд касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закриває, а в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, касаційну скаргу залишає без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
		 
		8.2. З метою забезпечення реалізації всіма учасниками справи процесуальних прав, зокрема  для забезпечення права на подання письмових пояснень/заперечень/клопотань щодо заяви ТОВ «Аксіома» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу (заявлену у відзиві на касаційну скаргу), з огляду на принципи змагальності, рівності та диспозитивності господарського судочинства,  колегія суддів вважає за можливе розглянути заяву у порядку статей 221, 244 ГПК України.
		 
		Керуючись статтями 129, 296, 300, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд, 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		1. Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Харківської області від 01.12.2022, додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 13.12.2022 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 31.05.2023 у справі №922/4343/21 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закрити.
		 
		2. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Харківської області від 01.12.2022, додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 13.12.2022 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 31.05.2023 у справі №922/4343/21 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, залишити без задоволення.
		 
		3. Рішення Господарського суду Харківської області від 01.12.2022, додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 13.12.2022 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 31.05.2023 у справі №922/4343/21 залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                       В. Студенець
		 
		 
		Судді                                                                                           О. Кібенко
		 
		 
		                                                                                          І. Кондратова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...