Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/19318/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про повернення безпідставно набутого майна (коштів).
Надіслано для оприлюднення: 07.11.2023. Зареєстровано: 08.11.2023. Забезпечено надання загального доступу: 09.11.2023.

Номер судового провадження: 2/761/4858/2023

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 761/19318/22
		Провадження № 2/761/4858/2023
		 
		РІШЕННЯ 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		       30 жовтня 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
		 
		головуючого:                                                судді - Притули Н.Г.
		при секретарі:                                                         Габунії М.Г.,
		за участі:
		позивача:                                                         ОСОБА_1 ,
		представника позивача:                                         ОСОБА_2 ,
		відповідачів:                                                 ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		представника відповідачів:                                         ОСОБА_5 ,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів, -
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		19.09.2022 року до суду надійшла зазначена позовна заява.
		В позовних вимогах позивач просить: 
		-стягнути з ОСОБА_3 на користь позивача безпідставно набуті кошти в сумі 374 967,00 грн.;
		-стягнути з ОСОБА_4 на користь позивача безпідставно набуті кошти в розмірі 316 545,00 грн..
		Вимоги позову обгрунтовані тим, що позивач та ОСОБА_3 усно домовились про придбання позивачем у розстрочку автомобіля марки Mercedes-Benz, моделі S 350L, 2018 року випуску за 65 000,00 доларів США. Також домовились, що автомобіль буде переданий позивачу відразу.
		Як зазначає позивач, на прохання ОСОБА_3 , перша частина коштів була перерахована на картковий рахунок ОСОБА_4 , який мав передати їх ОСОБА_3 готівкою. 
		Позивач вказує, що ОСОБА_3 пообіцяв перереєструвати автомобіль на ОСОБА_4 та 17.05.2022 року вказаний автомобіль був зареєстрований на ОСОБА_4 
		22.05.2022 року позивач перерахував на картковий рахунок ОСОБА_4 НОМЕР_1 частину коштів в сумі 198 572,00 грн., що становило 6 788,00 доларів США шляхом перерахування нематеріальних активів, а саме: криптовалюти (біткоінів).
		02.06.2022 року за вказівкою ОСОБА_3 на його картковий рахунок НОМЕР_2 здійснив два платежі на суму 187 575,00 грн., що становило 6 412,00 доларів США та 187 392,00 грн., що становило 6 406,00 доларів США.
		В подальшому, за вказівкою ОСОБА_3 , на картковий рахунок ОСОБА_4 НОМЕР_3 позивач здійснив три платежі: 
		22.06.2022 року на суму 32 973,00 грн.. що становить 1 127,00 доларів США; 
		10.07.2022 року на суму 20 000,00 грн., що становить 683,00 долари США;
		26.07.2022 року на суму 65 000,00 грн., що становить 1 777,00 доларів США.
		В загальному розмірі позивач перерахував 691 512,00 грн., що становить 23 195,00 доларів США.
		В подальшому позивач наполягав на укладенні письмового договору купівлі-продажу та передачі автомобіля, але ОСОБА_4 в підписанні договору відмовився та повідомив, що автомобіль вже не продається. На цій підставі позивач припинив перерахування коштів та звернувся до відповідачів з вимогою про повернення коштів, однак вони відмовили в їх поверненні. 
		В позовній заяві зазначено, що хоч криптовалюта не є платіжним засобом, вона є нематеріальним активом. Позивач має доступ до Електронного гаманця, що є сховищем криптовалюти, контролює його та підтверджує здійснення платежів на карткові рахунки, що належать відповідачам, тому саме позивачем здійснювалась оплата.
		Так як відповідачі відмовились від виконання зобов`язань, позивач вважає, що вони набули грошові кошти без достатньої правової підстави та зобов`язані на підставі положень статті 1212 ЦК України повернути грошові кошти позивачу.
		 
		11.04.2023 року до суду надійшов відзив відповідача ОСОБА_3 в якому він просить відмовити в задоволенні заявлених вимог. Як зазначає відповідач, він не знайомий з позивачем та жодних домовленостей про продаж автомобіля не було. Як вказує відповідач, ОСОБА_6 користувався послугами елітного таксі, надання яких здійснює ОСОБА_3 , як суб`єкт господарської діяльності, та сплачував за такі послуги (вартістю 1 год - 1500,00 грн.) на карткові рахунки обох відповідачів - НОМЕР_2 та НОМЕР_4 . За надання послуг перевезення автомобілями, 27.02.2022 року на картковий рахунок НОМЕР_2 ОСОБА_3 надійшли грошові кошти в сумі 126 373,00 грн. п`ятьма переказами. У травні 2022 року за допомогою месенджера «Телеграм» зателефонував ОСОБА_6 із пропозицією надання послуг перевезення автомобілем Mercedes-Benz, моделі S 350L, державний номер НОМЕР_5 , але з помісячною оплатою. В цілому розмір оплати становив 15 000,00 доларів США, передоплата - 5 000,00 доларів США. Погодивши умови надання послуг перевезення ОСОБА_4 виїхав до м.Львів, а потім, забравши клієнта, до м.Одеса, де здійснював перевезення останнього впродовж двох місяців, проживаючи у м.Одеса в будинку, який орендував клієнт. 
		16.05.2022 року на банківську картку ОСОБА_3 НОМЕР_2 надійшов переказ від ОСОБА_6 в сумі 185 700,00 грн., однак вказана сума була відправлена частинами, а саме: 136 700,00 грн. від імені ОСОБА_7 та 49 000,00 грн. від імені ОСОБА_8 . 
		02.06.2022 року ОСОБА_6 відправив на картку ОСОБА_3 грошовий переказ у розмірі 187 392,00 грн.
		22.06.2022 року ОСОБА_6 відправив на банківську картку ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 32 973,00 грн. за надання послуг за червень 2022 року, а 26.06.2022 року - 241 012,00 грн. Окрім переказу 16.05.2022 року, всі перекази здійснені від невідомих відправників.
		26.07.2022 року ОСОБА_6 перерахував на картку ОСОБА_4 65 000,00 грн.
		На початку серпня 2022 року ОСОБА_6 повідомив ОСОБА_4 про бажання викупити автомобіль, але його було повідомлено що вказані питання вирішуються власником - ОСОБА_3 .
		Так як до відповідача пред`явлено позов особою, яку він ніколи не знав та не спілкувався з ним, відповідач звернувся із відповідною заявою до правоохоронних органів.
		Крім того відповідач зазначає, що картка НОМЕР_1 ніколи ОСОБА_4 не належала.
		 
		Відповідь на відзив до суду не надходила.
		 
		В судовому засіданні позивач та його представник заявлені вимоги підтримали та просили задовольнити їх в повному обсязі.
		Відповідачі та їх представник в судовому засіданні заявлені вимоги не визнали та просили відмовити в їх задоволенні з підстав, викладених у відзиві. 
		Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування покладений на сторони.
		Дослідивши матеріали справи, вислухавши сторони, врахувавши їх процесуальні заяви, оцінивши в сукупності надані суду докази, суд приходить до висновку про відмову в задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
		При зверненні до суду позивач зазначив, що він мав усну домовленість з ОСОБА_3 про придбання позивачем у розстрочку автомобіля марки Mercedes-Benz, моделі S 350L, 2018 року випуску за 65 000,00 доларів США. Також вони домовились, що автомобіль буде переданий позивачу відразу.
		Як вбачається, позивач не вказав жодних ідентифікуючих даних автомобіля, який він мав намір придбати - ні vin-код автомобіля, ні державний реєстраційний номер. Крім того, позивач не вказав дату, час, місце де було досягнуто домовленості про продаж автомобіля, які істотні умови договору були погоджені між сторонами. Попередній договір між сторонами не був підписаний.
		В судовому засіданні відповідачі категорично заперечували факт існування домовленостей про продаж будь-якого автомобіля.
		Позивач вказав, що на підтвердження попередніх домовленостей він здійснив наступні платежі (він перерахував криптовалюту (біткоіни), які були переведені в грошові кошти та зараховані на рахунки відповідачів):
		22.05.2022 року на картковий рахунок ОСОБА_4 НОМЕР_1 перераховані кошти в сумі 198 572,00 грн., що становило 6 788,00 доларів США;
		02.06.2022 року на картковий рахунок ОСОБА_3 НОМЕР_2 здійснено два платежі: на суму 187 575,00 грн., що становило 6 412,00 доларів США та 187 392,00 грн., що становило 6 406,00 доларів США.
		22.06.2022 року на картковий рахунок ОСОБА_4 НОМЕР_6 на суму 32 973,00 грн., що становило 1 127,00 доларів США; 
		10.07.2022 року на картковий рахунок ОСОБА_4 НОМЕР_6 на суму 20 000,00 грн., що становило 683,00 долари США;
		26.07.2022 року на картковий рахунок ОСОБА_4 НОМЕР_6 на суму 65 000,00 грн., що становило 1 777,00 доларів США.
		в загальному розмірі позивач перерахував 691 512,00 грн., що становило 23 195,00 доларів США.
		На підтвердження перерахування грошових коштів позивач надав скрін копії сторінок з електронних листів.
		Представник відповідачів зазначила в судовому засіданні, що вказані докази не є належними так як не завірені у спосіб, визначений діючим законодавством.
		Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
		Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
		Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.
		Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частини друга - п`ята статті 100 ЦПК України). Позивач надав для огляду в судовому засіданні електронні листи, копії яких він надав до матеріалів справи та не посвідчив електронним цифровим підписом.
		Однак, суду не було надано доказів, що листи на які посилається позивач, підписані електронним цифровим підписом.
		Роздруківка електронного листування не може вважатись електронним документом (копією електронного документа) в розумінні положень частини першої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», тобто не може вважатися доказом, бо не містить електронного підпису, який є обов`язковим реквізитом електронного документа, оскільки у такому разі неможливо ідентифікувати відправника повідомлення і зміст такого документа не захищений від внесення правок і викривлення (Постанова ВС від 11 червня 2019 року у справі № 904/2882/18, від 24 вересня 2019 року у справі № 922/1151/18, від 28 грудня 2019 року у справі № 922/788/19, від 16 березня 2020 року у справі № 910/1162/19). З копій документів, які надані відповідачами вбачається, що ОСОБА_4 належить картка № НОМЕР_7 .
		З виписки по картці вбачається, що 10.07.2022 року грошові кошти в сумі 20 000,00 грн. надійшли двома платежами - 9 900,00 грн. та 10 100,00 грн., 22.06.2022 року надійшли кошти в сумі 33 272,08 грн. чотирма платежами - 299,00 грн., 13 001,00 грн., 14 999,00 грн., 4 973,08 грн.; 26.07.2022 року на вказаний рахунок надійшли грошові кошти в сумі 65 000,00 грн. чотирма платежами - 17 400,00 грн., 15 600,00 грн., 15 000,00 грн., 17 000,00 грн. Платник вказаних коштів не вказаний. 
		ОСОБА_3 належить картка № НОМЕР_8 на яку 02.06.2022 року надійшли грошові кошти в загальному розмірі 187 392,71 грн. дванадцятьма платежами - 7 403,71 грн., 14 999,00 грн., 14 999,00 грн., 14 999,00 грн., 14 999,00 грн., 14 999,00 грн., 29 999,00 грн., 14 999,00 грн., 14 999,00 грн., 14 999,00 грн., 14 999,00 грн., 14 999,00 грн., 14 999,00 грн..
		Закон України «Про платіжні послуги» визначає поняття та загальний порядок виконання платіжних операцій в Україні, встановлює виключний перелік платіжних послуг та порядок їх надання, категорії надавачів платіжних послуг та умови авторизації їх діяльності, визначає загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, загальні засади випуску та використання в Україні електронних грошей та цифрових грошей Національного банку України, установлює права, обов`язки та відповідальність учасників платіжного ринку України, визначає загальний порядок здійснення нагляду за діяльністю надавачів платіжних послуг, надавачів обмежених платіжних послуг, порядок здійснення оверсайта платіжної інфраструктури.
		Стаття 1 вказаного Закону визначає: 
		електронні гроші - одиниці вартості, що зберігаються в електронному вигляді, випущені емітентом електронних грошей для виконання платіжних операцій (у тому числі з використанням наперед оплачених платіжних карток багатоцільового використання), які приймаються як засіб платежу іншими особами, ніж їх емітент, та є грошовим зобов`язанням такого емітента електронних грошей;
		емітент електронних грошей - установа електронних грошей або інша визначена цим Законом юридична особа, яка надає платіжні послуги з випуску електронних грошей та виконання платіжних операцій з ними, у тому числі відкриття та обслуговування електронних гаманців, та має право на надання такої платіжної послуги відповідно до цього Закону;
		установа електронних грошей - юридична особа, яка на підставі отриманої ліцензії набула право на надання платіжної послуги з випуску та виконання платіжних операцій з електронними грошима.
		Частина 5 статті 3 Закону України «Про платіжні послуги» визначає, що електронні гроші, номіновані в гривні, та цифрові гроші використовуються фізичними і юридичними особами для проведення платіжних операцій та розрахунків виключно у випадках, передбачених законами України та/або нормативно-правовими актами Національного банку України.
		Частина 2 статті 60 Закону визначає, що платіжні операції з використанням електронних грошей здійснюються в порядку, передбаченому цим Законом та нормативно-правовими актами Національного банку України.
		Частина 8 статті 60 Закону передбачає, що виконання платіжних операцій з електронними грошима (у тому числі з використанням передплачених платіжних інструментів) здійснюється відповідно до схеми виконання платіжних операцій відповідного емітента електронних грошей та/або правил платіжної системи, згідно з якими випускаються такі платіжні інструменти, та з додержанням вимог законодавства.
		Через свої технології Bitcoin не потрапляє під українське визначення поняття «електронні гроші», оскільки не містить зобов`язання емітента з його погашення, не має єдиного емісійного центру, і не прив`язаний до жодних готівкових або безготівкових коштів. У свою чергу «безготівкові кошти» за українським законодавством можуть існувати виключно у формі записів на банківських рахунках. Банки не беруть участі у процесі емісії та обігу криптовалют, тому Bitcoin не може вважатись «коштами». Не потрапляє Bitcoin і під визначення «платіжної системи», оскільки основною та обов?язковою функцією, платіжної системи є проведення переказу грошових коштів. Тоді як через гаманець Bitcoin здійснюється переказ виключно Bitcoin, який грошовими коштами не є.
		Законодавством України не врегульовано питання обігу криптовалюти (біткоінів).
		Позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження перерахування з його рахунку грошових коштів на рахунки відповідачів.
		Надані суду скрін копії сторінок електронної пошти не можуть бути належними та допустимими доказами перерахування грошових коштів на рахунок відповідачів, враховуючи що вони категорично заперечують такий факт, а в інформації по рахунку відсутня вказівка на прізвище платника.
		Частина 1 статті 1212 ЦК України визначає, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
		Так як відповідачі категорично заперечують факт наявності будь-яких відносин з позивачем, тому 30.03.2023 року ОСОБА_3 звернувся до правоохоронних органів про вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.15, ч.3 ст.190 КК України та розпочате кримінальне провадження №12023100080001415, досудове розслідування здійснюється Святошинським управлінням поліції Головного управління Національної поліції у м.Києві.
		На даний час досудове слідство триває, як пояснили сторони.
		Крім того, згідно з інформацією Територіального сервісного центру МВС №8041 від 01.04.2023 року, за ОСОБА_4 транспортні засоби не були зареєстровані. 
		Таким чином, враховуючи що позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження тієї обставини що саме він перерахував зазначені суми, відповідачі категорично заперечували отримання грошових коштів від позивача, тому оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
		Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
		На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.4, 77-81, 264, 265, 354 ЦПК України, суд
		вирішив:
		 
		В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів - відмовити в повному обсязі.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. 
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		 
		Повний текст рішення виготовлено 06 листопада 2023 року
		 
		 
		 
		Суддя:                                                                Н.Г. Притула

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...