Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 320/8908/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; публічної житлової політики.
Надіслано для оприлюднення: 09.11.2023. Зареєстровано: 10.11.2023. Забезпечено надання загального доступу: 13.11.2023.

Номер судового провадження: П/320/8908/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		09 листопада 2023 року № 320/8908/23
		Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного управління справами, треті особи: Національний комплекс «Експоцентр України», Київська міська рада про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання винити певні дії, 
		в с т а н о в и в:
		ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державного управління справами (далі  ДУС), за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача  Національного комплексу «Експоцентр України» (далі  третя особа 1), Київської міської ради (далі  третя особа 2), в якому просить:
		визнати протиправною бездіяльність Державного управління справами щодо ненадання дозволу на передачу гуртожитку, що знадиться за адресою: АДРЕСА_1 у власність територіальної громади міста Києва для подальшої приватизації кімнат його мешканцями;
		зобов`язати Державне управління справами видати дозвіл (прийняти відповідне рішення) щодо передачі гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у власність територіальної громади міста Києва для подальшої приватизації кімнат його мешканцями.
		В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що відмовою у наданні дозволу (прийняття рішення) щодо передачі гуртожитку в комунальну власність відповідачем порушено законні права та інтереси на приватизацію кімнат гуртожитку його мешканцями. 
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.04.2023 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
		Представником відповідача подано до суду письмовий відзив на позов, в якому зазначено, що відповідач діяв виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, оскільки передача до сфери комунальної власності гуртожитку, що перебуває у державній власності та в оперативному управлінні і на балансі загальнодержавного культурного закладу НК «Експоцентр України», майно якого заборонено передавати та не підлягає відчуженню, суперечитиме нормам пункту 2 частини п`ятої статті 4 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», статті 11 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» та пункту 2 Указу Президента України від 16.06.1995 № 451/95. Також наголосив, що відповідач по відношенню до позивача не здійснював владних управлінських функцій, тож його прав та законних інтересів не порушував. 
		Представник третьої особи 2 подав письмові пояснення по справі, в яких просив суд ухвалити рішення у справі, відповідно до норм чинного законодавства, оскільки повноваження по приватизації державного житлового фонду надані районним в місті Києві державним організаціям, а Київській міській раді. Також просив розглядати справу за відсутності представника третьої особи 2. 
		Позивач подав заперечення на відзив представника відповідача, в яких зазначив на необґрунтованості його доводів, оскільки на його думку, по-перше, Верховною Радою України не затверджено переліку об`єктів державної власності, що не підлягають приватизації; по-друге, третя особа 1 не заперечувала щодо передачі відповідного гуртожитку у комунальну власність. 
		Розглянувши подані учасникам справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке. 
		Постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.1999 № 1801 на базі національного виставкового центру України та Палацу мистецтв «Український Дім» при Кабінеті Міністрів України утворено НК «Експоцентр України», який відповідно до Указу Президента України від 23.02.2000 № 278 «Про Державне управління справами» та розпорядження Кабінету Міністрів України від 06.04.2000 № 165 передано в управління ДУС.
		НК «Експоцентр України» є закладом культури загальнодержавного значення згідно з переліком закладів культури базової мережі загальнодержавного рівня, затвердженого наказом Міністерства культури України від 17.06.2016 № 450 і має статус національного. 
		ДУС створене Президентом України відповідно до пункту 28 статті 100 Конституції України, правовий статус якого визначений Указом Президента України від 17.12.2002 №1180/2002 «Про Положення про Державне управління справами». 
		Згідно з даними трудової книжки НОМЕР_1 позивач працює в НК «Експоцентр України» з 21.07.2015.
		На підставі наказу НК «Експоцентр України» від 30.06.2020 позивачу видано ордер №21 на жилу площу в гуртожитку по проспекту Голосіївський, 101, км. 43; склад сім`ї за ордером 4 особи: позивач, дружина позивача та дві дочки. 
		Відповідно до договору № 23/20-Г найму жилого приміщення в гуртожитку від 30.06.2020, укладеного між позивачем та НК «Експоцентр України», позивачу та членам його сім`ї надано у користування жиле приміщення № 43 площею 19,7 кв метрів у гуртожитку за адресою: м. Київ, проспект Голосіївський, 101. Вказане жиле приміщення надано позивачу на підставі ордеру та цього договору. 
		Відповідно до паспорта громадянина України НОМЕР_2 позивач зареєстрований 02.07.2020 за адресою: АДРЕСА_2 . 
		Згідно з довідкою НК «Експоцентр України» від 06.03.2023 № 11/23619/4 позивач дійсно працює в НК «Експоцентр України», проживає та зареєстрований у кімнаті № 43 гуртожитку НК «Експоцентр України» за адресою: м. Київ, проспект Голосіївський, 101 (далі - гуртожиток).
		Відповідно до розпорядження Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації від 17.11.2009 № 914 гуртожиток включено до Реєстру житлових будинків, які використовуються під гуртожитки у Голосіївському районі м. Києва, який затверджено розпорядженням Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації від 17.10.2007 №1289. 
		Гуртожиток як об`єкт житлової нерухомості зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30.12.2016 на праві державної власності за ДУС.
		За НК «Експоцентр України» 30.12.2016 зареєстровано право оперативного управління гуртожитком, який перебуває на балансі НК «Експоцентр України».
		Позивач звертався 05.12.2022 до генерального директора НК «Експоцентр України» про вжиття відповідних заходів щодо передачі відповідного гуртожитку з державної власності у комунальну власність. 
		У відповідь на вказане звернення, листом від 21.12.2022 № 11/23544/3 НК «Експоцентр України» повідомило позивача, що ним проведена робота з Голосіївською районною в м. Києві державною адміністрацією щодо вивчення питань передачі гуртожитку у комунальну власність. Голосіївська районна в м. Києві державна адміністрація листом від 12.06.2017 № 100-08/ко зокрема повідомила, що рішення про передачу гуртожитків у власність територіальної громади приймає орган, уповноважений управляти державним майном. НК «Експоцентр України» звернувся з листом до ДУС, в управлінні якого перебуває комплекс, з проханням прийняти рішення про передачу гуртожитку у власність територіальної громади міста Києва. ДУС листами від 12.07.2017 № 01-19/10/1379, від 01.12.2022 № р.в.с.01-1625 повідомило, що немає правових підстав для вирішення порушеного питання, оскільки відповідно до статті 2 Указу Президента України від 16.06.1995 № 451 «Про Положення про національний заклад (установу) України» органам виконавчої влади заборонено передавати закріплене за національними закладами (установами) України майно, що перебуває в державній власності, будь-яким органам, підприємствам, установам, організаціям.
		НК «Експоцентр України» зверталося до ДУС з листом від 11.11.2022 № 02-11/73 щодо розгляду питання про передачу гуртожитку з балансу НК «Експоцентр України» іншому підприємству в сфері управління ДУС або відповідно до Закону України «Про забезпечення реалізації права на житло мешканців гуртожитків» прийняти рішення про передачу гуртожитку у власність територіальної громади м. Києва. 
		Листом від 01.12.2022 № р.в.с.01-1625 ДУС повідомило НК «Експоцентр України» про відсутність правових підстав для вирішення вказаного питання з посиланням на положення статті 2 Указу Президента України від 16.06.1995 № 451 «Про Положення про національний заклад (установу) України».
		Позивач також звертався 05.12.2022 до ДУС з проханням прийняти рішення про передачу гуртожитку з державної власності в комунальну власність.
		Листом від 19.12.2022 № р.в.с.01-1762 ДУС повідомило позивача про відсутність правових підстав для вирішення порушеного позивачем питання з посиланням на положення статті 2 Указу Президента України від 16.06.1995 № 451 «Про Положення про національний заклад (установу) України».
		Вважаючи таку поведінку відповідача протиправною бездіяльністю, позивач звернувся з даним позовом до суду. 
		Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
		Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
		Відповідно до статті 127, частини другої статті 128, 129-130 Житлового кодексу для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Для тимчасового проживання осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк і потребують поліпшення житлових умов або жила площа яких тимчасово заселена чи яким повернути колишнє жиле приміщення немає можливості, а також осіб, які потребують медичної допомоги у зв`язку із захворюванням на туберкульоз, використовуються спеціальні гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнанні для цієї мети жилі будинки.
		Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті ради.
		Жила площа в гуртожитку надається одиноким громадянам і сім`ям, які мають право проживати у гуртожитках, за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації або органу місцевого самоврядування, у власності чи управлінні яких перебуває гуртожиток.
		На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку.
		Порядок користування жилою площею в гуртожитках визначається договором, що укладається перед вселенням на надану жилу площу в гуртожитку на підставі спеціального ордера відповідно до Примірного положення про користування жилою площею в гуртожитках, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
		Таким чином, законною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку є спеціальний ордер, а порядок користування наданою житловою площею визначається договором. 
		Матеріалами справи підтверджено, що наразі позивачем, як співробітником НК «Експоцентр України», реалізовано наведені можливості використання кімнати у гуртожитку, у 2020 році позивачу видано ордер (від 30.06.2020 № 21) на жилу площу у гуртожитку та оформлено договір найму відповідного приміщення від 30.06.2020 № 23/20-Г. 
		Частиною першою статті 1 Закону України від 04.09.2008 № 500-VI «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» (далі  Закон № 500-VI) констатовано, що сфера дії цього Закону поширюється на громадян та членів їхніх сімей, одиноких громадян, які не мають власного житла, не використали право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, на правових підставах, визначених цим Законом, вселені у гуртожиток та фактично проживають у гуртожитку протягом тривалого часу.
		Відповідно до пункту 2 частини другої статті 1 Закону № 500-VІ, цей Закон не поширюється на громадян, які мешкають у гуртожитку без правових підстав, визначених цим Законом.
		У свою чергу, статтею 1-1 Закону № 500-VI визначені наступні терміни, зокрема:
		жилі приміщення у гуртожитку - приміщення у гуртожитку (жилі кімнати, жилі блоки чи жилі секції), призначені та придатні відповідно до вимог законодавства до житла, призначеного для постійного проживання у ньому;
		житловий комплекс гуртожитку - гуртожиток як цілісний об`єкт нерухомого майна (будівля гуртожитку та/або його частини, його мережі, відведена під ним земельна ділянка, його прибудинкова територія та розташовані на ній будівлі і споруди, необхідні для утримання та обслуговування гуртожитку за прямим цільовим призначенням - для проживання мешканців);
		користування (використання) жилим приміщенням у гуртожитку на правових підставах, визначених цим Законом, - право користування (використання) жилим приміщенням у гуртожитку, на який поширюється дія цього Закону, що виникає на підставі:
		а) договору найму жилого приміщення, укладеного на підставі спеціального ордера, виданого згідно із статтею 129 Житлового кодексу Української РСР;
		б) договору оренди житла, укладеного згідно із статтями 810, 811-813 Цивільного кодексу України, - у випадках, визначених цим Законом;
		проживання у гуртожитку на правових підставах - проживання у гуртожитку (використання жилої площі в гуртожитку в якості житла) відповідно до цього Закону, а саме:
		а) у відомчих гуртожитках державної та комунальної форми власності - виключно за договором найму жилого приміщення, укладеним на підставі спеціального ордера, виданого згідно із статтею 129 Житлового кодексу Української РСР;
		проживання у гуртожитку протягом тривалого часу - проживання у гуртожитку постійно сукупно п`ять і більше років.
		Згідно зі статтею 2 Закону № 500-VI громадяни, на яких поширюється дія цього Закону, можуть реалізувати конституційне право на житло або шляхом приватизації житла у гуртожитку (у випадках, передбачених цим Законом), або шляхом отримання соціального житла (відповідно до цього Закону та Закону України «Про житловий фонд соціального призначення»), або шляхом самостійного (на власний розсуд, за власні чи залучені кошти) вирішення свого (своєї сім`ї) житлового питання (відповідно до цивільного законодавства України).
		Виходячи зі системного аналізу наведених норм, у розумінні Закону № 500-VI вбачається, що, зокрема, реалізувати право на приватизацію житла у гуртожитку можуть громадяни, які не мають власного житла, не використали право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, вселені у гуртожиток на законних підставах, окрім іншого, на підставі ордера та договору найму жилого приміщення та фактично проживають у гуртожитку сукупно п`ять і більше років.
		Натомість, у взаємозв`язку з наведеними нормами чинного законодавства, з матеріалів справи судом встановлено, що законність проживання позивача у гуртожитку підтверджена документально з 30.06.2020 ордером № 21 та договором № 23/20-Г найму жилого приміщення в гуртожитку. 
		Таким чином наразі документально не підтверджено законне (на правових підставах, визначених Законом) проживання позивача у гуртожитку п`ять і більше років, що є складовою права громадянина на приватизацію житла у гуртожитку відповідно до Закону № 500-VI. 
		Окрім наведених встановлених обставин, що спростовують доводи позивача, яким він обґрунтовує заявлений позов, суд зазначає таке. 
		Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 19.06.1992 № 2482-ХІІ «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі  Закон № 2482-ХІІ) приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
		До об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму (частини перша статті 2 Закону № 2482-ХІІ).
		Відповідно до статті 8 Закону № 2482-ХІІ приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.
		Органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.
		Спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду, вирішуються судом.
		Відповідно до статті 4-1 Закону України від 03.03.1998 № 147/98-ВР «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» (далі  Закон № 147/98-ВР) передача об`єктів житлового фонду, гуртожитків та інших об`єктів соціальної інфраструктури здійснюється у порядку, встановленому цим Законом, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
		Згідно з частиною першою статті 2 Закону № 147/98-ВР об`єктами передачі згідно з цим Законом є:
		цілісні майнові комплекси підприємств, установ, організацій (далі - цілісні майнові комплекси підприємств), їх структурних підрозділів;
		нерухоме майно (будівлі, споруди, у тому числі приміщення (після виділення їх в окрему облікову одиницю (інвентарний об`єкт) на підставі розподільного балансу), об`єкти незавершеного будівництва);
		інше окреме індивідуально визначене майно підприємств;
		акції (частки, паї), що належать державі або суб`єктам права комунальної власності у майні господарських товариств;
		об`єкти житлового фонду (у тому числі гуртожитки як об`єкти нерухомого майна, житлові комплекси та/або їх частини) та інші об`єкти соціальної інфраструктури (навчальні заклади, заклади культури (крім кінотеатрів), фізичної культури та спорту, охорони здоров`я (крім санаторіїв, профілакторіїв, будинків відпочинку та аптек), соціального забезпечення, дитячі оздоровчі табори), які перебувають у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, установ, організацій (далі - підприємств) або не увійшли до статутного капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), у тому числі не завершені будівництвом.
		Таким чином, Закон № 147/98-ВР розмежовує поняття об`єкти передачі, як «гуртожиток» та «цілісні майнові комплекси».
		Ініціатива щодо передачі об`єктів права державної та комунальної власності може виходити відповідно від органів, уповноважених управляти державним майном, Національної академії наук, інших аналогічних самоврядних організацій, яким передано в користування державне майно (далі - самоврядні організації), місцевих органів виконавчої влади, відповідних органів місцевого самоврядування (стаття 3 Закону № 147/98-ВР).
		Відповідно до статті 4-1 Закону № 147/98-ВР передача об`єктів житлового фонду, гуртожитків та інших об`єктів соціальної інфраструктури здійснюється у порядку, встановленому цим Законом, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
		Ініціатива щодо передачі об`єктів житлового фонду, гуртожитків та інших об`єктів соціальної інфраструктури у комунальну власність може виходити відповідно від органів, визначених статтею 3 цього Закону, підприємств, на балансі яких перебувають ці об`єкти, а також господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації).
		Рішення щодо передачі об`єктів житлового фонду, гуртожитків та інших об`єктів соціальної інфраструктури у комунальну власність приймаються органами, уповноваженими управляти державним майном, самоврядними організаціями за згодою відповідних сільських, селищних, міських, районних у містах рад, а у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст - за згодою районних або обласних рад.
		Таким чином, орган управління майном наділений повноваженнями управляти об`єктами державної власності та погоджувати передачу відповідного об`єкту державної власності в комунальну власність, тобто наділений дискреційними повноваженнями щодо управління об`єктами державної власності.
		За приписами статті 4 Закону України від 18.01.2018 № 2269-VIII «Про приватизацію державного і комунального майна» до об`єктів державної і комунальної власності, що підлягають приватизації, належать усі об`єкти права державної і комунальної власності, крім тих, приватизація яких прямо заборонена цим Законом та іншими законами України.
		Верховна Рада України за поданням Кабінету Міністрів України затверджує перелік об`єктів державної власності, що не підлягають приватизації, відповідно до таких ознак, зокрема, національні заклади культури.
		При цьому, відповідно до доводів та доказів, наданих відповідачем, які не спростовані позивачем, НК є національним закладом культури загальнодержавного значення. 
		Більше того, керуючись положеннями частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 09.03.2023 у справі № 320/6292/21 в аналогічних спірним правовідносинах, в якій констатовано, що оскарження позивачем, як особою яка проживає у гуртожитку, бездіяльності суб`єкта владних повноважень, як власника та розпорядника спірного гуртожитку, свідчить про наявність між сторонами саме цивільного спору, незалежно від участі у справі відповідача, як суб`єкта владних повноважень. 
		Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.06.2018 у справі № 800/543/17.
		Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу наведених положень чинного законодавства України у взаємозв`язку зі встановленими обставинами справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення. 
		Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
		в и р і ш и в:
		 
		У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю. 
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
		 
		 
		Суддя Василенко Г.Ю.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...